ІНТЕРВ'Ю  

У школі повинна торжествувати справедливість

― Юрію Артемовичу, скажіть, будь ласка, чи задоволені ви початком нового навчального року, і чи можливо покращити якість навчання у нашій школі найближчим часом та завдяки чому?

― Початком навчального року я в основному задоволений. Якість навчання ж покращити можна більш організованим навчально-виховним процесом. Але й багато залежить від  учнів, їхнього бажання і волі духу.

― Як ви вважаєте, чи гідні учні нашої школи носити звання вихованої дитини (людини)?

―Я вважаю, що гідні.

― Юрію Артемовичу, чи важко бути директором школи? З якими труднощами ви зустрічаєтеся? 

― Директором школи бути важкувато, але цікаво. Труднощі трапляються такі ж, як і в кожного керівника ― це певні моменти спілкування з учнями, деякі перипетії взаємовідносин у вчительському колективі, різні ситуації, що виникають відповідно до ставлення учнів та вчителів до виконання своїх обов’язків. Але ці труднощі називаються робочими моментами.

 

― Чи хотілося б вам хоч на один день стати учнем? Як би ви провели цей день?

― На один день хотілося б. Постарався б його провести на «відмінно»!

― Ну, а що саме ви зробили б? З чого його розпочали б?

― Підготувався б до уроків так, як слід. На уроках уважно слухав би та старанно  працював. Ну, звичайно, був би активним та життєрадісним школярем!

― А що вас надихнуло на створення віршів та музики? Як ви поєднуєте пісенну  творчість з керівною посадою? 

― На творчість, написання віршів і пісень мене надихнуло те, що час такий надійшов, коли людина прислуховується до свого серця. А якщо в певний момент прислухатися до свого серця, то кожен зможе почути там римовані рядки, мелодію. Просто не усі прислухаються, не всі пишуть. Роботі це аж ніяк не заважає,   навпаки ― допомагає! Покращує настрій мені і, надіюся, що й оточуючим. Я хотів би, щоб усі писали і вірші, і пісні. Світ від цього стає кращим, а люди ― добрішими.

― Юрію Артемовичу, а все-таки, як ви поєднуєте пісенну творчість з керівною посадою?

― Вона доповнює мою роботу. Я використовую такі ліричні відступи у своїх виступах, роботі з учнями та вчителями, громадській діяльності.

― Розкажіть, будь ласка, як створювався гімн нашої школи? Що саме ви хотіли вкласти у слова та музику гімну?

― Я хотів, щоб гімн школи написав хтось інший. Говорив учителям і учням, що потрібно створити текст та музику гімну. Оголошувався конкурс. Правда, чомусь не дуже активно відгукнулися на цю пропозицію. Довелося самому «творити».

― Мабуть,  у  шкільному колективі вирішили закріпити це завдання за вами?

― Напевно, що так. Власне, в словах я хотів відобразити те, що школа у нас особлива. Ми маємо ряд принципів, які є непохитними, від яких не відмовимося в жодному разі. У школі повинна торжествувати справедливість, духовна істинність. Саме це я хотів підкреслити. Музика гімну ― маршова. Таким я є за характером, та й школа, хотілося б, щоб була «стройова» (сміється).

― Зрозуміло. Що б ви  хотіли побажати учням і вчителям нашої школи?

― Перш за все, бажаю вам, шановні колеги та дорогі учні, доброго настрою на увесь навчальний рік; бажаю любові, терпіння, щоб навчально-виховний процес не був для вас тягарем, а став покликанням та змістом вашого життя. Щоб у школу приходили з радістю, а з роботи поверталися із задоволенням!

― Дякую  за розмову. Вам також бажаю, щоб робота ваша була успішною, а шкільний колектив ― задоволеним. І, звичайно, творчого натхнення! ― Дякую!

      БУДЬ УВАЖНИМ! 

Пустощі  на  дорозі

     «Ура-а-а! Вихідні-і-і!» ― У  7  класі  було  дуже  весело.  

 Закінчився  останній  урок  у міській  школі  перед  осінніми  канікулами.  Учні  радісно  вибігали  з класу  на  шкільне  подвір’я:  кожен  мав  свої  плани  на  цей  веселий тиждень.  Лише  двоє  друзів  Сергій  Тищук  та  Максим  Забірко  не  знали  куди їм  податися.  День  був  сонячний  і  привітний,  один  із  кращих  днів цієї  осені.  Листя  стелилося  до  ніг  пахучим  різнобарвним  килимком, сонце  тішило  ще  доволі  теплими  промінчиками,  та  й  дерева  не  були голими,  а  шелестіли  пожовклими  напівсухими  листочками.

 Сергійко  з  Максимом  дивилися на  усю  цю  красу,  та  від  того  їм  аж  ніяк  не  веселішало.  Повільно, нога  за  ногу,  хлопці  дійшли  до  центру  вулиці.  Раптом  Сергій зупинився  і  сказав  другові:

     ― А давай  будемо  дорогу  у  різних  місцях  переходити!

 ― Згода!  Давай! ― із  захватом відповів  Максим  і  додав, ― краще  у  заборонених,  так  набагато  цікавіше.

 Машини  рухалися  одна  за одною,  не  порушуючи  звичного  ритму.  Уся  вулиця  була  спокійною,  і нічого  не  провіщало  біди.  А  семикласники  уже  розпочали  свої небезпечні  ігри.  Спочатку  вони  перейшли  дорогу  в  тому  місці,  де  не було  пішохідного  переходу,  згодом  там,  де  був  знак  «Рух  для вантажних  автомобілів».  Гра  все  більше  захоплювала  хлопчаків.  Їм  було весело  і  смішно.  Люди  ходили  по  тротуарах,  та  чомусь  ніхто  навіть не  намагався  зупинити  двох  неслухів.

 Аж  тут  Сергій  захотів перейти  дорогу  із  заплющеними  очима.  Дорогу  тільки  для  автомобілів. Він  дочекався,  коли  потік  машин  порідшав,  заплющив  очі  і  ступив  на проїзну  частину.  Розумні  та  досвідчені  водії  сигналили,  збавляли швидкість  і  зупинялися,  пропускаючи  хлопця.

 Та  в  одному  автомобілі  водій розмовляв  по  телефону  і  не  звернув  уваги  на  незвичайний  рух  на дорозі.  Його  машина  з  усієї  сили  вдарилася  у  попередню,  що  раптово пригальмувала.  Сергій  саме  переходив  повз  неї,  доходячи  до  тротуару. Усе  сталося  дуже  швидко  і  незрозуміло.  Автомобіль,  у  якого  врізався інший,  посунув  на  Сергія.  Максим,  що  спостерігав  за  другом  із протилежного  боку,  закричав  і  різко  заплющив очі,  та  в  цей  час звідкілясь  вибіг  чоловік  і  штовхнув  Сергія  на  тротуар  з  такою  силою, що  хлопець  упав.

          Та нещастя  все  ж  таки  сталося:  водій,  котрий  пропускав  хлопця,  загинув на 

місці  аварії,  навіть  не  дочекавшись  швидкої допомоги.  

 Семикласники  Сергій  Тищук  та  Максим  Забірко  отримали урок  на  все  життя.  Правда,  ціною  життя  чийогось  чоловіка,  батька  і сина.  Увесь  цей  тиждень  канікул  вони  мали  заняття ― вивчали  правила дорожнього  руху.  Більше  пустувати  на  дорозі  вони  ніколи  не  будуть!

Христина Плескун учениця  7  класу  

 

Вкладалась  у  сумку,  як  в пригорщу,  

рань...         Малювала Люда Костюк       учениця 10-го класу

                                                               Надія Тарасюк                                                 

 

А чи бувають несподіванки?..

          Рип-рип-рип… Двері прочинилися, і я, обернувшись, побачила незнайомого чоловіка в кумедному одязі. 

― Ви хто? ― Запитала не зовсім ввічливо.

― Пан Журден! ― Відповів він. Засоромився.

― А! Ви , власне, від пана Мольєра! Проходьте, проходьте! ― Ось тут я згадала про вчорашній дивний телефонний дзвінок.

 Все-таки, мабуть, я занадто пильно розглядала дивного чолов’ягу, бо він аж знітився. Тоді опанував себе, кинув оком на мій відкритий ноутбук, гору паперу, хаотично розкидані по столі книги і захитав головою.

― Хочу влаштуватися десь на роботу, ― стиха промовив він, ― набридли уже танці, фехтування та філософія. Одним словом  ― нудьга. Ось, пан Мольєр говорив, що я можу бути корисним у школі. 

― Що ж, ― сказала я (а подумала: може, й справді попроситися йому в помічники до бібліотекаря), ― ви зачекайте трохи, адже тут усе вирішує директор школи, та якраз його немає.

          Хто такий директор школи і що він тут вирішує, пан Журден не знав, отож довелося  пояснювати. Про анкету, портфоліо чи резюме, звісно ж, як кажуть, не мав    зеленого     поняття. Аж    тут на      допомогу    мені прийшли дівчатадев'ятикласниці.

― Ой! Та ми ж його знаємо! ― В один голос вигукнули вони (пан Журден здивувався і знову засоромився). ― І з анкетою допоможемо! ― Зрозуміли мене з півслова.  Коли повернулася з уроку, пана Журдена  уже не було, лише анкета лежала на столі. Мабуть, дівчата залишили…

Анкета

1.        Прізвище: Журден.

2.        Вік: 40 років.

3.        Місце проживання: Франція, Париж.

4.        Статус: Міщанин.

5.        Батьки: Міщани.

6.        Освіта: Неграмотний (через недобросовісних учителів ― примітка п. Журдена).

7.        Вид діяльності: Торговець сукном.

8.        Матеріальний стан: Заможній.

9.        Сімейний стан: Одружений (та закоханий у Маркізу Дорімену ― примітка        п. Журдена).

10.   Дружина: Пані Журден.

11.   Діти: Дочка Люсіль (незаміжня ― примітка п. Журдена).

12.   Друзі: Граф Дорант (негідник ― примітка п. Журдена).

13.   Сан: «Мамамуші».

14.   Захоплення: Музика, танці, фехтування, філософія.

15.   Мрія: Стати шляхтичем, аристократом (ідея-фікс ― примітка авт.).

16.   Риси характер: розумний, добрий, розсудливий, життєрадісний, щедрий, надмірно довірливий, кумедний, любить тлумачити чужі думки і вчинки.

…

― Дівчата, ― спохватилася я, ― чи зустрівся  пан Журден із директором? Чи домовився, чи влаштувався?..

― Ні. ― Відповідь на закінчення мого запитання.

― Чому? ― Питаю.

― Та ж у нього паспорта немає! ― Дзвінко засміялися вони.   

 

З паном Журденом спілкувалися 

Оля Гаюк, Оля Казновецька,

Яна Горголь, Софійка

Сидорчук, Віта Вальчук, учениці 9-го класу,  та Надія Тарасюк

 

 

 

Мовні усмішки ― надбання нашої школи!

J Перший власник маєтку, якого не зберегла природа, продав палац.

J Вікна з вісімдесятьма кімнатами виходять у парк.

J У палаці стояла липова алея.

J Наші предки жили у своєму тяжкому житті.

J Тоді вона, як здалося Івасеві, плюнула в душу.

J Анастасія була рабинею, але через рік вибилася в султанські жони.

J Ці речі показували характер на доброту господарів.

J На комині співали півні над Шевченком.

J Верби були за півтори сотні саджанців. 

J В нього почали клюкнути руки.

J Носаки чобіт позадиралися в гору.

J Вершники різко осаджували коней на зад, намагаючись вгамувати.

J Лаврін затис в жмені рушницю і пішов до села.

J Письменник відтворив у поемі «Енеїда» особливості несподіваного характеру українців.

J Головним героєм поеми є троянський Енеїда ― «парубок моторний і хлопець хоч куди козак».

J Еней так піклувався про троянців, що забравши їх з Трої, причалив до Карфагену.

J Наум Дрот був парень на все село.

J Містерія ― це твір, у  якому зображені передчасно померлі образи людей.

J Селяни боролися проти наростання панів.

J У Сибірі росте кедр. Він досягає заввишки 40 літрів. Скільки шишок визріває на кедрі?

 

Надія Тарасюк

 

 ДИТЯЧА СТОРІНКА

В осінній час сім погод у нас

 ― В осінній час сім погод у нас: сіє, віє, туманіє, шумить, мете, гуде і зверху йде, ― розповідала бабуся внучці Катрусі.

     ― А як же це зрозуміти? ― Допитується Катруся.

 ― А ось так, моя внученько, ― бабуся зручніше вмощується на стільчику, садовить біля себе малу і продовжує оповідку. ― Сіє ― це падає дрібненький, дрібненький дощик, мжичить мжичка. Краплинок не видно, а погуляєш трохи по подвір’ї, і шапочка зволожиться. Віє, ти знаєш, вітер. Восени йому воля: ганяє полями  і дорогами. Туманіє ― з’являються тумани, висять над землею і вранці, і ввечері, а то й цілісінький день. Шумить листя восени, жовкне, стає жовтогарячим.  Раптом налетить вітер, і тоді жовте листя  від гілок одривається, котиться по стежках, шелестить... А тоді як війне, ніби мітлою мете листя, кружляє, куряву здіймає. А може і дощ піти. Восени надворі  холодно. Вітер дме у димарі, як у великі труби, і гуде там: гу-гу-гу-гу-у-у! Розхитує верхівки безлистих дерев, немов катається на них. І зверху  часом дрібненький сніжок сиплеться. А поки до землі долетить ― розтане. Ось так, Катрусю, в осінній час сім погод у нас! ― Бабуся погладила внучку по голівці і підвелася. 

    А Катруся уже біля віконця. Визирає-заглядає, де ж ті сім погод заховалися.

Христина Плескун учениця 7-го класу

        ^Осінь                                                  Осінній карнавал

Ступала осінь безшумним кроком,

Осінь гарно малювала,

За нею слались туманом сни.

Золотим усе ставало,

Пройшла садками в поля широкі,

Лише клен гордився дужче,

Скропила землю дощем рясним.

Що в багрянець одягнувся.

Щоб зеленіла отут озима,

Ось береза, наче панна,

А там ― спочила масна рілля,

Коса бісером убрана.

Вже завтра вранці покличе зиму

Запишалася тополя, Й листок останній здмухне здаля.

Все тріпоче біля поля.

Таня Тарасюк

Навіть скромниця-верба

учениця 7-го класу

Нову сукню одягла.

 

А калина  урочисто  Одягла нове намисто.

Лиш колючії ялини 

Зеленіють край соснини, Та для них настане час, Як зима прийде до нас.

Ну, а осінь, наче пава,

Ходить тихо, величаво, Всіх запрошує на бал, На осінній карнавал.

Оля Казновецька учениця 9-го класу

Малюнок Володі Хомяка, учня 3 класу Котюжинської ЗОШ І-ІІ ст.

 

 

Художні роботи Василя Шведа учня 6-го класу

 ШКІЛЬНА ХРОНІКА

Вересень

                 День Знань (1 вересня). 

 Урочиста лінійка, яка розпочинає новий навчальний рік. Прийняття першокласників у велику шкільну родину.

 Перший урок «Народ мій є, народ мій завжди буде, ніхто не переможе мій народ» (1 вересня). 

 Кожен класний керівник мав свою тему та форму проведення першого уроку але основним завданням і метою  було формування усвідомлення особистістю належності до української держави, народу, виховання шанобливого ставлення до державної символіки, виховання громадянських якостей особистості, духовно осмисленого патріотизму.

                 Тиждень Незалежності (3 вересня ― 7 вересня). 

 Метою проведення тижня Незалежності є виховання поваги до Конституції України та законів держави, поваги до цінностей демократичного суспільства, навчання визнання пріоритетів прав людини, формування знань про культуру свого народу, прагнення дотримуватись традицій наших дідів-прадідів.

 Свято квітів, присвячене 21-й річниці Незалежності України ― «Моя найкраща в світі сторона ― чарівна, неповторна Україна» (6 вересня). 

 Проведено конкурс-змагання між класами на кращу композицію із квітів, актуальність теми та естетичний і натуральний вигляд композиції.

                 Вечір відпочинку для старшокласників «Осінній акорд» (7 вересня).

  Прийняття учнів 9 класу в ряди старшокласників. Проведено змагання, конкурси та дискотеку.

                 Урок мужності «День партизанської слави» (27 вересня). 

                 Тематична лінійка.

Жовтень

 Свято вчителя «Всі барви життя ― для тебе, Учитель!» (5 жовтня).  Поставлена мета: сприяти вихованню в учнів інтересу та поваги до вчительської роботи, формуванню гуманних взаємин  людини з людиною, розвитку артистичних здібностей учнів, збудженню інтересу до колективної діяльності, виробленню вміння  співвідносити власні інтереси і бажання з інтересами  та бажаннями інших людей.

 Круглий стіл «360-річчя заснування Чортомлинської Запорізької Січі та вшанування кошового отамана Івана Сірка». 

 Тематика засідання: 1) Створення Чортомлинської Січі. 2) Іван Сірко ― найвідоміший кошовий отаман Запорізької Січі. 3) Походи на чолі з Іваном Сірком.

Листопад

                 День    української    писемності    та    мови.    Свято    «О    слово    рідне!»

(9 листопада). 

 Бліц-турнір між 7 і 8 класами. Конкурси, що оцінювалися членами журі ― вчителями української мови і літератури.

 

Завуч школи по виховній роботі Марія Іванівна Поліщук

 РІЗНІ ДУМКИ НА ОДНУ ТЕМУ Що таке щастя?

(Початок. Продовження буде у наступному номері)

*      *  *

 Щастя ― це дуже і дуже добре. Коли хтось каже: «Щастя не в грошах», я з ним погоджуюся, адже у кожного щастя своє: у когось ― добре оплачувана робота, а в когось ― здоров’я чи кохана людина. Щастя ― це найкраще, що може бути в людини, але не всі цінують його, більше того ― навіть нарікають на нього і відгонять від себе. Для наших батьків і дідусів з бабусями щастя ― це ми, їх діти і онуки. Потрібно радіти кожному прожитому дню, адже він може бути останнім. Для поетів щастя ― у своєму таланті, який вони використовують, щоб зробити щасливими інших людей, котрі читають їхні твори. Але бути в чомусь талановитою ― це найбільше щастя, яке може мати людина. Не чекайте, поки щастя прийде до вас саме, боріться за нього ― і воно

буде завжди з вами!                                                                                             Міша Саврак

*      *  *

          Всім, хто вважає, що щастя немає, я говорю: «Не вірте! Щастя є, і воно обов’язково вас знайде! Просто дорога до вас можливо важка».                                       Іванка Мечик *  *  *

 Хтось думає, що він щасливий від того, що розумний, або отримав гарну оцінку за виконану роботу. Можливо, хтось побачив найгарніший краєвид у своєму житті, і вважає, що він щасливий. Щастя у кожного різне, своє. І це щастя не на язиці чи в думках, ― а в серці! Ця людина може поділитися ним з рідними, коханими або

люблячими її людьми. Оце щастя!                                                        Марійка Барвінська *  *  *

               Щастя людини ― це сидіти на уроці. Лускати соняшники ― хіба це не щастя?

Щастя ― знайти 50-100-200-300-400-500 гривень. Щастя ― з’їсти метрову піцу.  

Щастя ― це посидіти зі всіма  у класі, побігати в лісі. Мати мопеда і комп’ютера…                

Василь Дощик *  *  *

 Що таке щастя? У кожного з нас на це запитання буде своя відповідь. Для когось щастя у багатстві, для інших ― просто жити, любити, бачити, як хтось щасливий. Щастя можна віднайти у найдрібніших деталях: теплий літній дощ чи усмішка мами, тата, бабусі, простого перехожого, сонячний день чи чашка гарячого чаю, розмова з рідними чи солодощі для дітей, обійми маленького братика чи сестрички… Щастя оточує нас усюди, просто ми не помічаємо його, тому що за сірими буднями забуваємо про свої мрії, бажання, приємні вчинки і закриваємо очі на прості, здавалося б, речі.               

Оля Казновецька

учні  9-го класу

Редактор – Надія  Тарасюк

Видавець – Великовікнинська  ЗОШ  І-ІІІ ст.

Газета виходить з вересня 2011 року один раз в квартал. Тираж 50. Висловлені  авторами думки можуть не збігатися з позицією редакції. Редакція залишає за  собою право редагувати та скорочувати тексти. Передрук матеріалів дозволяється з посиланням на газету. Наша адреса: 47320,  с. Великі  Вікнини,  р-н  Збаразький,  обл. Тернопільська, т.  33-3-14  (0989709014)