Григорій Сковорода. Життя і творчість філософа, просвітителя, поета. Його християнські морально-етичні ідеали. «Сад божественних пісень». «Всякому місту — звичай і права», «De l

Потаський НВК       Розробка уроку з української літератури у 9 класі на тему:                                    Григорій Сковорода. Життя і творчість філософа,   етичні   ідеали. «Сад божественних    пісень». «Всякому                місту — звичай і права», «De libertate».                                             Учитель Бірченко М. І.       - 2016-

               

Тема: Григорій Сковорода. Життя і творчість філософа, просвітителя, поета. Його християнські морально-етичні ідеали. «Сад божественних    пісень». «Всякому місту — звичай і права», «De libertate».

                         

  Мета: познайомити учнів із життєвим шляхом Григорія Сковороди, розпочати знайомство із його життєвими принципами та філософськими поглядами, його поетичною творчістю, зокрема познайомитися із збіркою «Сад божественних    пісень»;  розкрити морально-етичні проблеми вірша «Всякому місту — звичай і права» Григорія Сковороди, його повчальний характер,  авторське бачення смислу життя, вчитися виразно читати поезії «Всякому місту — звичай і права»  та «De libertate»;

розвивати вміння створювати літературні моделі, висловлювати власні міркування про сенс людського буття, щастя людини;

виховувати чесність, працьовитість, прагнення пізнати себе та усвідомлювати сенс свого життя, смисл свого щастя,    усвідомлювати, що людина не є щасливою, яка живе за рахунок праці інших, яка переслідує мету: гроші заради грошей, яка є скупою;

виховувати толерантність.

Цілі.

Учні мають знати і вміти розповісти про життя Григорія Сковороди;

уміє проаналізувати  зміст його поезій;

уміє сформулювати власне розуміння й актуальність для сьогоднішнього життя положень філософії Г. Сковороди

  Методи і прийоми: розповідь, бесіда, робота з текстом, робота з тестом, літературне моделювання, «Мікрофон», прийом «Незакінчені речення»

Засоби навчання: Комп`ютер,  портрет Г.Сковороди, літературна модель -  презентація слайд 4, 5, 6, 7; музика Еніо Моріконе, фільм «Людина – загадка», «Світло мудрості Сковороди»,  «У пошуках щастя»,   таблиця № 9, 10,  тест, Авраменко О.М. Українська література. Піручник для 9-го класу. – К., 2009.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу

1. Актуалізація опорних знань.

Учитель. Зараз ми працюємо над темою «Давня українська література». Нагадаємо періодизацію.

• Літературна модель –  презентація слайд 4, 5, 6, ( на допомогу учням, якщо призабули)

• Розповісти про історичні умови розвитку літератури ренесансу і бароко?
• Братства.
• Освіта.
• Книгодрукування.
• Особливості стилю епохи Ренесансу
• Особливості стилю бароко?

(Інший варіант  - літ диктанат)

Літерат. диктант

У XIV—XV ст. українські землі були спустошені турецькими й татарськими ордами, унаслідок чого окраїна була поділе­на сусідами: Галичину захопили поляки, Закарпаття — угорці. Для захисту своїх земель наш народ створив збройні сили — козацтво.

У середині XVII ст. український народ постав проти феодаль­ного гніту. На чолі з Богданом Хмельницьким українське військо розгромило польських магнатів. Проте приєднанням до Росії (Пе­реяславська рада 1654 р.) Україна прирекла себе на століття крі­пацтва, русифікації й повної втрати державності.

Незважаючи на складні умови, українці й далі творили свою культуру, науку й освіту.

Братства. Наприкінці XVI ст. в Україні виникають численні громадсько-політичні й освітні організації, відомі як братства. Засновувалися при православних церк­вах.. Ці організації мали свій суд, скарбницю, вони засновували школи й друкарні, а де­які опікувалися хворими й нужденними, будували лікарні й при­тулки для бідних. Важливі питання братчики обговорювали на за­гальних зборах. Відомі братства: Львівське Успенське братство, Київське братство, до якого вступив гетьман Пет­ро Сагайдачний разом із Військом Запорозьким.

Освіта. Заснуванням шкіл в Україні уславився князь Костян­тин Острозький, який створив найвідомішу — Острозька академія. У ній викладали філософію, богослов’я, математику, астрономію, церковнослов’янську, грець­ку, латинську й польську мови; лекції читали як українські вчені, гак і іноземні (здебільшого поляки й греки). Найголовнішою пам’яткою Острозької академії є видання повної слов’янської Біб­лії 1581 р. Найбільше над виданням Біблії працював ректор академії Герасим Смотрицький, видатний філолог і богослов.

Серед усіх братських шкіл найбільше значення мала Київська колегія., за­снована в 1632 р. митрополитом Петром Могилою, після смерті якого заклад було перейменовано на його честь.  Саме Києво-Могилянська академія, перша вища школа східних слов’ян, дала світові філософа й письменника (Навчався) Григорія Сковороду, ученого Михайла Ломоносова, композиторів Максима Березовського й Дмитра Бортнянського, архітектора Івана Григоровича-Барського, державних і військо­вих діячів Семена Палія та Івана Мазепу.

У XVII ст. подібні заклади виникають у Переяславі, Чернігові, Харкові, 1661 р. у Петро Могила Львові відкривається університет. Про висо­кий рівень освіти в Україні залишив спо­гад сирійський мандрівник Павло Алепський, приємно здивований чудовою ри­сою українців: «Усі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість їхніх жінок і дочок, уміють читати... У землі козаків усі діти вміють читати, навіть сироти».

Книгодрукування. У XV ст. в Україні розквітає книгодрукування. Засновни­ком українського друкарства став Святополк Фіоль, який у 1491 р. видав дві книжки слов’янською мовою для потреб українців (ці книжки — Октоїх і Часослов — були опубліковані в Кракові). Працю Фіоля продовжив Франциск Скорина, який на початку XVI ст. в Пра­зі видрукував двадцять три книжки У другій половині XVI ст. друкар­ні виникають по всіх українських зем­лях — у Львові, Острозі, Перемишлі, Луцьку, Житомирі, Чернігові, Почаєві та інших містах. Найбільшою українською книговидавничою установою в той час була друкарня Києво-Печерської лаври, яка за перші п’ятнадцять років свого існу­вання надрукувала сорок книжок,. Розвиткові нашого кни­говидавництва сприяв славетний Іван Федоров, який у 1574 р. надрукував у Львові «Буквар» і «Апостол», а ще через сім років в Острозі — Біблію.

Ренесанс і бароко.

У XIV-XV ст. у Європі починається Ренесанс (від латин, гепазсог — відроджуюсь) — епо­ха Відродження західноєвропейського мистецтва й літератури, що прийшла на зміну епосі Середньовіччя. Основною рисою Ренесансу є повернення в мис­тецтві до античних зразків. У цей час у літературі панує латинська мова, повер­тається античний ідеал краси, особлива увага звертається на цінність людської особистості. Ренесанс спочатку виник в Італії, значно пізніше поширився в інших європейських країнах. До України Ренесанс дійшов із  « запізненням. У нашій культурі він не охопив усіх видів мистец­тва, а існував у XVI ст. як окрема естетична течія, яка в першій по­ловині XVII ст. злилася з українським бароко.       

Найвідомішим представником українського літературного ренесансу є Павло Русин.

 

Бароко (від італ. Ьагоссо — вибагливий, химерний) — це стиль у європейському мистецтві (XVI ст.), що прийшов на зміну рене­сансу. Бароко притаманні урочистість, пишність, складність, ди­намічність композиції, мінливість. Літературі бароко властиве поєднання релігійних і світських мотивів, образів, тяжіння до різ­номанітних контрастів, метафоричності й алегоричності, прагнен­ня вразити читача. Цей стиль особливо проявився в літературі й архітектурі нашої країни (наприкінці Х^ІІ-ОСУІІІ ст.) і набув назви українське бароко (а ще козацьке бароко — у красному письменстві). Найяскравішими представниками літературного ба­роко є Іван Величковський і Лазар Баранович — у поезії, Самійло Величко — у літописанні, Феофан Прокопович — у драматургії. Помітні елементи бароко в полемічній творчості Івана Вишенського.

Потрібно згадати й про архітектуру бароко, адже вона представ­лена сьогодні багатьма зразками в Києві, Львові, Харкові, Архітектурі бароко притаманні вираз­ність, яскравість, контрастність, велика увага тут приділяється декоративним прикрасам, формам заломів стін і вікон.

Це будівлі Києво-Печерської лаври (архітектор С. Ковнір); собор Святого Юра у Львові (архітектор Б. Меретин); Андріївська церква й Марі­йський палац у Києві (архітектор В. Растреллі). Усі названі архітек­турні об’єкти є шедеврами світового значення, а більшість із них перебуває під охороною ЮНЕСКО.

 

• Вступне слово вчителя.

• Звучить музика.

 Початок серпня. На небі ні хмаринки: заходиться на спеку. Та пора дня, коли втома від праці та сонця дають­ся взнаки і ваблять прохолода джерельної води і тінь дерев. От хоча б тих крислатих лип, що ростуть край дороги, під якими біліє плита чиєїсь могили. Давайте уявно підійдемо до неї і прочитаємо, що висічено на камені, обрамленому червоними ружами: «Світ ловив мене, та не впіймав». Як  стисло, велично і загадково! Та й не дивно, бо похований тут той, хто ще за жит­тя став легендою, ім'я якому — Григорій Сковорода. До Шевченка не було на Україні популярнішої за нього людини. З цього приводу Микола Костомаров писав: «Мало можна вказати таких народних постатей, якою був Сковорода і який би так пам'ятав і поважав на­род. На всьому обширі, від Острогозька до Києва, у ба­гатьох будинках висять його портрети. Його мандрівне життя є предметом оповідань і легенд...»

2. Оголошення теми і мети уроку.
3. Формування нового матеріалу

• Розповідь учнів або перегляд фільму «Людина - загадка» (16 хв)

Григорій Сковорода.

(1722—1794)

Повідомлення 1. Дитииство Григорія Сковороди, пройшло на Полтавщині. Над річкою Многою в селі Чорнухи є незаселена ділянка, яку звуть двори­щем Сковороди.  Саме тут стояла хата Сави і Палажки Сковородів — малоземельних селян з козаків. У тій хаті 3 грудня 1722 р. побачив світ їхній первісток Григорій. Батьки його чесністю й правдивістю, гостинністю і працьовитістю славилися на всю округу. Підріс­ши, Гриць любив сидіти під вербою, що купала у Мнозі свої зелені віти, і грати на сопілці, подарованій старим кобзарем. Пасе гусей і грає, забуваючи про все на світі. У грі можна впізнати то повів вітру чи шемрання осоки, то ґелґотання гусей чи плескіт риби. Які звуки вловить вухо, те й відтворює хлопець Гриць на милій серцю сопілоньці. Всю душу у гру вклав. І допитливим був. Все, було, матір запитує: «Як засинають поля? Чого сонце щодня за грушу ховається? А де опинишся, якщо йти прямо-прямо і нікуди не звертати?» Коли ж тато працював біля хати, Гриць намагався допомог­ти — змалку привчався до праці. Очевидно, саме з сім'ї він виніс переконання: «Хто труда не перейде, до добра той не прийде»

 Де ж він здобув освіту? Одного дня повів тато сина до дяка в науку. У полотняній торбі малюка — скибка житнього хліба, а в душі — ці­кавість: що то за наука в тій школі?

У дяка-скрипаля Гриць був на привілейованому становищі, бо той виявив у хлопця незвичайної краси голос, навчив нотної грамоти, поставив першим співа­ком у церковному хорі, давав читати книжки, підготу­вав до вступу в академію.

Одного серпневого ранку Гриць поцілував натруджені руки старої неньки та передчасно поси­вілого батька і з торбою харчів, латинською грама­тикою та улюбленою сопілкою надовго покинув рідне село. Йшов йому тоді шістнадцятий рік. Битим шля­хом через Пирятин пішки дістався жадібний до знань юнак до Києва, мандруючи із кобзарем та в дорозі навчаючись на кобзі грати. Здійснилася давня мрія хлопця — навчатися у Києво-Могилянській академії. Григорій став одним з найретельніших, особливо напо­легливих і тямущих студентів. Закінчив академію у 1753 р.

Повідомлення 2. Мандри.    На двадцятому році життя Сковороду відряджають до Петербурга в придворну капелу, бо він прославився чудовим басом, майстерною грою на скрипці, флейті, бандурі, цимбалах і сопілці та композиторським талан­том. Музику Григорій створював на власні вірші. І таку музику, що деякі із сковородинських пісень перейняли навіть кобзарі. Отже, поет, композитор, соліст і музика в одній особі! Всебічно обдарований хлопець міг би зажити слави та багатства. Але життя не пізнаєш, якщо скнітимеш у палатах, тому Григорій вирішив якомога більше мандрувати, зустрічатися з людь­ми. Повернувшись до Києва, юний поет і композитор вирушає за кордон і три роки мандрує по Угорщині, Словаччині, Польщі, відвідує Братіє лаву, Відень, Буда­пешт. Він буває в університетах, слухає лекції знамени­тих професорів, працює в бібліотеках, студіює філософські праці й, володіючи багатьма мовами, вільно дискутує із вченими різних країн. З Європи Сковорода повернувся без шеляга в кишені, але сповнений нових знань та ідей.

Повідомлення 3. На педагогічній ниві. Повернувшись в Україну, Сковорода найперше заглянув у рідні Чорнухи, та не застав живими ні неньки, ні тата. У Переяславському колегіумі Григорій почав викладати піїтику. Працював залюбки, писав вірші та підручники з поетики. Викладав пред­мет Сковорода по-новому, що не сподобалося єпископу, і молодий педагог був суворо попереджений. Григо­рій сміливо відповів: «Одна справа — архиєрейський посох, а інша — смичок», тобто: про якість викла­дання можуть судити тільки фахівці, а невігла­сам до того зась. І Сковорода був звільнений з ро­боти.

Наступні шість років Сковорода працював у селі Коврай на Переяславщині домашнім учителем сина поміщика Томари. У перервах між лекціями мате­матики та іноземних мов милувався природою, роз­мовляв з людьми, читав і розмірковував. Саме в ці роки завдяки близькості до природи й народу форму­ються філософські погляди майбутнього письменника - мислителя.

Хоч і добре було Сковороді в Ковраї, його тягне до спілкування з молоддю, і він стає у Харківському колегіумі викладачем синтаксису, грецької мови та етики або, як тоді казали, основ доброчинності. Незви­чайний це був учитель: писав байки, викладав старо­давні мови, глибоко цікавився математикою, геогра­фією, економікою; учив тих етичних норм, яких завжди дотримувався сам. Отже, учив, як жив, а жив, як на­вчав — найкраща риса педагога. Оскільки підручника з етики не було, Сковорода написав його сам. Це був його перший філософський твір, основою якого є думка, що ледарство — найбільша людська вада. Студенти любили свого вчителя, радилися з ним, бували в нього дома. Він засівав їх душі зернами правди, гуманізму й волелюбства, мріями про республіку. Проте незаба­ром мусив залишити колегіум, бо працювати стало нестерпно від цькування й доносів; можновладці схотіли позбутися людини, яка привселюдно заявила: «Весь світ спить, пора прокидатися!»

• Повідомлення учня 4.

З 1769 р. Сковорода вів мандрівне життя, не спокушаючись різноманітними посадами й чинами, щоразу відхиляючи пропозиції і світських, і церковних осіб. «Ні в якому разі! Хіба ви хочете, щоб я збільшив число фарисеїв ? — відповів великий про­світитель білогородському єпископові на прохання ста­ти ченцем.— Їжте жирно, пийте солодко, одягайтесь м'яко та чернецтвуйте!» Ченці Києво-Печерської лаври наполягали на своєму: «Доволі блукати по світу! Час причалити до гавані: нам відомі твої таланти, свята Лавра прийме тебе, як мати своє чадо, ти будеш стов­пом церкви і окрасою обителі». На це Григорій Савич саркастично сказав: «Ох, преподобнії!  Я стовпотворін­ня умножати собою не хочу, доволі і вас, стовпів неоте­саних, у храмі Божому! Світ мене не впіймає». І таки не впіймав! Не вдалося ні царям, ні панам, ні ченцям за почесті й кар'єру купити розум, честь та волю Ско­вороди. Щастя письменник вбачав не в маєтках і славі, а в житті за совістю; шляхом до щастя вважав само­пізнання. Харківському губернаторові на його пропо­зицію стати чиновником Сковорода відповів: «Ваше превосходительство! Світ подібний до театру. Щоб гра­ти в театрі з успіхом і похвалою, беруть ролі за здіб­ностями. Після великого випробування себе побачив, що не можу представляти в театрі світу жодної особи, крім низької, простої... Я обрав собі цю роль — і задо­волений». Навіть

Катерині II не вдалося заманити Сковороду в золоті тенета солодкого життя при царсь­кому дворі. «Я не покину батьківщини,— гордо відпо­вів їй філософ.— Мені моя сопілка і вівця дорожча царського вінця». Та й чи міг вірний син України піти на службу до тієї, яка зашморгом кріпосництва душила його народ? Великий філософ обрав шлях втечі від сві­ту зла і досягнення свободи в сфері духу.

• Повідомлення учня 5.

Мандрівна академія.  Так великий учений став мандрівним педагогом-просвітителем. Ходив Сковорода у звичайній свиті. Крім книг, рукописів, сопілки в полотняній торбі та палиці, нічого більше не мав. «У крайній бід­ності,— згадує сучасник,— Сковорода переходив з одного села до другого. В їжі був невибагливий, жив дуже скромно, а вважав себе багачем: коли хтось намагався щось дарувати йому, то чув незмінну відповідь: «Від­дайте біднішим за мене».

Жив письменник за сонцем: вставав, коли воно сходило, а коли заходило за обрій, давав спочинок натрудженому тілу. Не захотів мати власної хати і вза­галі постійної домівки. І не одружився. В одному селі Сковорода лікував хворого відставного майора. Поки він ходив, дочка майора, красуня Олена, закохалася в ніжного поета-музику, і Григорій теж її поко­хав. Йшлося до весілля, але Сковорода вагався, бо не уявляв життя без мандрів. Так і не одружився.

Майже тридцять років неквапно мандрував цей співець-музика і вчитель-байкар курними шляхами Лівобережжя, заходив у села и хутори, рідше — в міста, здебільшого на ярмарок, зупинявся у приятелів, а то й у зовсім незнайомих селян, і всюди зустрічали його як рідного, приймали як найпочеснішого гостя, бо зі Сковородою до хати входили дружня бесіда, добрий настрій, доброзичлива порада, влучний жарт.

Мудре слово Сковороди притягувало людей. Зайде він, бувало, в село, сяде край майдану, на цвинтарі або в когось на подвір'ї, скине торбу, дістане подругу-сопілку, заграє народної «Ой піду я лугом-долиною» — і сходяться люди. Тоді мандрівний філософ виймає книги, читає, вчить. Коли ж пора гаряча і дорослі в полі, збере малят біля школи чи в хаті та й розказує казки, ним же складені, навчає читати й писати, довірливо бесідує з малечею. Про цей період життя великого просвітителя Дмитро Павличко писав у вірші «Сковорода»:

І, виламавши палицю із тину,

Він темними байраками пішов

Кріпацьким дітям викладать латину,

Бентежити думками рабську кров.

На твердження аристократів, що народ нібито за­снув навіки і не здатний сприйняти науку, філософ гнівно відповів: «Про мене балакають, що я ношу свічу перед сліпцями... що я звонар для глухих...— хай вига­дують! Мудрствують: простий народ спить. Але від усякого сну прокидаються, і хто спить, той не мертвечи­на. Коли виспиться, так прокинеться, коли прокинеть­ся, то очуняє і запильнує».

Учитель. Григорій Сковорода був народним просвітителем, письменником, філософом і педагогом. Чого навчав Сковорода? Що в природі краса, гармо­нія, а в суспільстві — несправедливість, і щоб змінити макросвіт на краще, треба кожному змінити мікросвіт, тобто себе самого. Пізнавай себе, а пізнавши — удоско­налюй. Пізнаючи свої нахили, людина правильніше визначить своє місце в суспільстві й принесе найбільшу користь. А поки що чимало людей займають не свої місця: один ходить за плугом, а він від природи музи­ка, інший працює суддею, а йому б пасти череду. Вели­кий філософ доводив, що людина не може бути щасли­вою, якщо діє всупереч своїй природі. Веління приро­ди — це веління Бога в людині. Пізнання природи — це пізнання Бога.

Григорій Сковорода був переконаним демокра­том. Він писав, що його рідний край страждає під владою «загребущих», «лукавих». Майбутнє вітчизни не в них, а в «трудолюбетвующих» простих людях, «чистих серцем», «з духом премудрості і благочестя», саме вони — «справжнє обличчя землі». Філософ жив сподіваннями на нове суспільство рівно­правних людей, де не буде «рабського іга», «тяжкої роботи», нічого «златожадного», «хамського». Погляди великого правдолюбця мали великий вмів на наступні покоління.

Слава, смерть та безсмертя.  Останні десятиріччя життя Сковороди — це роки його слави. Всі хотіли бачити його. У Харкові, Білгороді. Та – багатьох селах виникли гуртки послі­довників його вчення і способу життя. Цей період був і вершиною творчості письменника, бо постійне спілку­вання з трудящими й природою давали йому не лише матеріал для творів, а й наснагу. Під час мандрівок так добре виношуються задуми, після того так легко пи­шеться. «Він свідомо обрав своїм кабінетом цілий світ, при обмірковуванні його творів присутні були і небо над головою, журавлі, лелеки, і тополі, озера, ліси і тверда земля під ногами, а головне — люди»,— писав Павло Тичина. На жаль, за життя не надруковано було жодного твору Григорія Сковороди. Але його поезії, притчі швидко поширювались по Україні вустами наро­ду. Гостре непідкупне слово Сковороди в моторошній темряві кріпосницької сваволі спалахувало

чистим вог­нем і торувало стежку народному щастю.

Важко повірити, але великий філософ передбачив свою смерть. У 72 роки він пішки пройшов триста верств аж до Орловщини, де жив його учень і приятель Михайло Ковалинський, щоб передати йому рукописи своїх творів. Радісною була зустріч щирих друзів». Не­помітно проминув час у задушевних розмовах. Останні слова, обійми, стискання рук — і Григорій Савич рушив додому. Зупинився у селі Іванівці. З цієї нагоди госпо­дар запросив гостей; серед своїх прихильників. Сковоро­да був веселий, балакучий, згодом вийшов у сад і край дороги став копати яму. «Що це ви робите, Григо­рію?» — запитали здивовані друзі. «Та копаю собі мо­гилу, бо прийшов мій час»,— наче про щось буденне, відповів той. Коли ж гості роз’їхалися, Сковорода по­мився, переодягнувся в чисту білизну, ліг на лаві й… заснув навіки. Сталося це 9 листопада 1794 р. По­мер великий мудрець так просто, як і жив.

З творчої спадщини Григорія Сковороди залиши­лись збірка ліричних поезій «Сад божественних пі­сень», книга «Байки харківські», філософські трактати, притчі. Особливість творів Сковороди полягає в тому, що в ліричних поезіях він філософ, а в філософських працях — поет.

Збірка ліричних поезій «Сад божественних пі­сень» містить 30 віршів. Ліричний герой збірки — у пошуках правди, добра, щастя. Він, як і автор, великий народолюбець, гуманіст, кличе до єднання людини з природою. Відкриваючи перед читачем свою благородну, чутливу душу, лірич­ний герой виливає журбу, тривогу, роздуми.

Сьогодні ми розпочнемо знайомство із віршами збірки, в ній утверджені християнські морально-етичні ідеали.

• Нагадаємо, що таке етика і мораль? ( Етика — наука про мораль, її походження, розвиток і роль у суспільному та особистому житті людей.

Мораль – сукупність норм поведінки людей, звичаїв, законів співжиття.)

• Робота з текстом ( Додаток 1)
• Слухання тексту «Всякому місту — звичай і права» Григорія Сковороди з платівки у виконанні акторів або учителя
• Виразне читання учнями вірша
• Бесіда

• Які образи виведено у вірші?
• Які моральні якості згадуються?
• Які з них засуджуються, а які – схвалюються?
• Які художні засоби використані? (Відповіді учнів)

Учитель підсумовує:  Кожна шестирядкова строфа побудована на

антитезі: у перших чотирьох рядках автор указує на суспільні вади, а останніми двома протиставляє їм (недолікам суспільного життя) ідеал чистої совісті. Останній рядок кожної строфи, окрім завершальної, є рефреном, у якому сконденсований неспокій митця: «Лише одне непокоїть мій ум».

• Зачитайте рядки, в яких сконденсована головна думка?

Учень.     Знаю, що смерть — як коса замашна,

Навіть царя не обійде вона.

Байдуже смерті, мужик то чи цар, —

Все пожере, як солому пожар.

Хто ж бо зневажить страшну її сталь?

Той, в кого совість, як чистий кришталь.

Учитель.  Ідейний аналіз вірша виконаємо у вигляді моделі, читаючи вірш ланцюжком по строфі.

• Моделювання  Модель до вірша «Всякому місту —

звичай і права» Григорія Сковороди

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     Учитель.   Одним із найпопулярніших поетичних творів Г.Сковороди є вірш «Всякому місту — звичай і права», у якому автор засудив життя різних верств суспільства (чиновників, купців, лихварів…), показав здирників і бюрократів, розпусників і пияків, ледарів і підлабузників. Ліричний герой вірша думає не про маєтки й чини, а про щоб мати чисту совість, жити мудро й померти з ясним розум. Перемогти смерть здатна лише людина з чистою совістю й помислами, перед смертю всі рівні — і мужик, і цар.

  Проблеми, порушені у творі, були насущними в той час, а отже і близькими простолюду, тому вірш «Всякому місту — звичай і права» зажив великої популярності, ставши народною піснею: відомо понад 50 її варіантів. До речі, І. Котляревський використав один із варіантів цієї пісні як арію возного в п’єсі «Наталка Полтавка».

• Виразне читання вірша «De libertate».

• Які образи виведено у вірші«De libertate»?
• Які події, на вашу думку могли вплинути на написання вірша?
• Який провідний мотив вірша? (Відповіді учнів)
• До якого виду лірики відноситься вірш?

Учитель.  Вірш «De libertate» є зразком громадянської патріотичної лірики. Для ліричного героя воля – найбільше багатство, а Богдан Хмельницький – батько вольності.   

4. Підведення підсумку уроку.

• «Мікрофон».  Інтерактивна вправа «Незакінчені речення» ( Учні продовжують речення: «На сьогоднішньому уроці …»)

Оцінювання.

5. Домашнє завдання.

1. Підготуйтеся до виразного читання вірша «De libertate».

2. Вивчити напам`ять вірш «Всякому місту — звичай і права» Григорія Сковороди.

3. Тест С.87-88, визначити віршований ромір

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 1.

 

ПЪСНЬ 10-я

Всякому городу нрав и права;

Всяка имъет свой ум голова;

Всякому сердцу своя есть любовь,

Всякому горлу свой есть вкус каков,

А мнь одна только в свъгь дума,

А мнь одно только не йдет с ума.

Петр для чинов углы панскіи трет,

Федька-купец при аршинъ все лжет.

 Тот строит дом свой на новый манър,

Тот все в процентах, пожалуй, повърь!

А мнь одна только в свьтъ дума,

А мнь одпо только не йдет с ума.

Тот непрестанно стягает грунта,

Сей иностранны заводит скота.

Ть формируют на ловлю собак,

Сих шумит дом от гостей, как кабак,—

 А мнь одна только в свътъ дума,

А мнь одно только не йдет с ума.

Строит на свой тон юриста права,

С диспут студенту трещит голова.

Тьх безпокоит Венерин амур,

 Всякому голову мучит свой дур,—

А мнь одна только в свєтє дума:

Как бы умерти мнь не без ума.

Смерте страшна, замашная косо!

Ты не щадиш и царских волосов,

Ты не глядиш, гдь мужик, а гдь царь,—

Все жереш так, как солому пожар.

Кто ж на ея плюет острую сталь?

Тот, чія совесть, как чистый хрусталь...