Холод осінній постукав у двері…

       Як звикли ми до прекрасної барвистої осені, золотої осені, красу якої дуже любимо, якою насолоджуємося, від якої не можемо відвести очей… Осінь - це не тільки холод, дощ і сум за теплом. Цей період може стати натхненням, коли ми з особливою увагою турбуємося про себе за допомогою маленьких, але важливих речей:  теплого шарфа, надійної парасольки від дощу, чудових поезій про осінь-чарівницю, наприклад, шановної й незрівняної Ліни Василівни Костенко, які є неперевершеними не тільки  для  шанувальників її творчості. Усе це точно, особливо замилування красою, підійме настрій, зявиться  натхнення, бажання бачити, спостерігати, творити красу, обовязково поділитися нею з рідними, близькими людьми, друзями, знайомими чи навіть незнайомими.
       Українські назви осінніх місяців відображають явища, які відбуваються в природі восени. Так слово «вересень» походить від назви вічнозеленого куща-вересу, який росте на Поліссі. Оскільки верес починає масово розквітати восени, то й перший місяць по літі назвали на його честь. Спершу вересень звався «ревун», «марев», тому що голосно перегукувалися олені. Пізніше називали «сівнем» - період сівби зернових, «маїком» - від зелені озимини. Колись, у  сиву давнину, 14 вересня було першим днем Нового року.

        Жовтнем ще відносно недавно в Україні називали дев'ятий місяць. Але активною у вжиткові була зовсім інша назва - «паздерник», що походить від промислу, що пов'язаний із переробкою льону та конопель. Пізніше десятий місяць жовтень ще називали «хмурень», «зазимник». А оскільки з жовтня починали справляти весілля, його охрестили й «весільником». У   жовтні також  відзначається свято Покрови.

        Листопад у давнину називали «братчини». Це від давнього обряду, що звався «братчина». Його справляли в листопаді. Якщо сусіди хотіли заприятелювати між собою, то купували в пасічників бджолиний рій. З весни до осені гуртом доглядали його. Зібраний мед ділили порівну. На це свято збиралися сім'ями, гуляли, чи як казали в народі, браталися. Були ще інші назви: «листопадень», «падолист», «напівзимник».

        Осінь, особливо в поезії, часто асоціюється з сумом і меланхолією. Теплі дні й радісні літа пішли, і холод зими вже не за горами. Небо стає посіріло, тривалість світлого часу доби швидко падає, і в деяких людей так само швидко змінюється  настрій, вони замикаються в собі.

        Осінь - це не тільки холод, дощ і сум за теплом літом, чудовими квітами, ароматними й смачними фруктами й овочами, чистим голубим небом, теплою повноводною річкою чи ставком, такими рідними, красивими, найкращими у світі! Цей період може стати натхненням, коли ми з особливою увагою турбуємося про себе за допомогою маленьких, але важливих речей: щоденника для самовираження, теплого шарфа для комфорту або підбірки книг і ресурсів, які можна вивчати  або просто читати довгими  темними вечорами. 

        Подібні приклади можна знайти у вірші ірландського поета Вільяма Батлера Єйтса «Дикі лебеді на Куле», де осінь, яку спостерігає поет, відображає його власне життя. Подібно природі, він уже досяг свого розквіту й тепер повинен чекати неминучої старості та смерті. Французький поет Поль Верлен у вірші «Шансон д'Арман» («Осіння пісня») також характеризує осінь сильним, болючим почуттям смутку. Поема Джона Кітса «До осені», написана у вересні 1819 року,  вторить цьому почуттю меланхолії, хоча й підкреслює пишний достаток цього сезону. Схожу тематику піднімали й українські поети.

       Непроглядна мряка, жовте листя, квіти з лісу, холод осені, осінній вітер, барвистий килим, вихор із листя, дорога осені, зачарований світ, місяць уповні, холодний вітер та різкий, рвучкий сніг із дрібним холодним дощем… Звертаємося до чудової поезії нашої незрівняної Ліни Василівни Костенко.  ​

Красива осінь вишиває клени

Червоним, жовтим, срібним, золотим.

А листя просить: – Виший нас зеленим!

Ми ще побудем, ще не облетим.

А листя просить: – Дай нам тої втіхи!

Сади прекрасні, роси – як вино.

Ворони п'ють надкльовані горіхи.

А що їм, чорним? Чорним все одно.

     Осінній вітре, що могучим стоном
Над лісом стогнеш, мов над сином мати,
Що хмари люто гониш небосклоном,
Мов хочеш зиму, сон і смерть прогнати;

      Що у щілинах диким виєш тоном
І рвеш солому із сільської хати,
Зів'яле листя гоном-перегоном
По полю котиш, - вітре мій крилатий!

      Я довго пильно слухав стону твого
І знаю, чом так стогнеш ти і плачеш:
Тобі жаль сонця, цвіту, дня літнього!

      О вітре-брате! Як мене побачиш
Старим, зів'ялим, чи й по мні заплачеш,
Чи гнівно слід буття завієш мого? – так писав Іван  Якович Франко.

        Осінні мотиви також широко представлені в образотворчому мистецтві як у полотнах  майстрів колишніх, так і в сучасних роботах. Краса неймовірна!

        Незважаючи на осінній холод, пронизливий вітер, приємний чи неприємний настрій, ми всі розуміємо: осінь – прекрасна, неповторна, чудова, заворожуюча, неймовірна пора року, і рівних їй немає! Дякуємо тобі, красуне  осене! А холод нам не страшний, ми його не боїмося.