"Хореографія як засіб розвитку творчої самодіяльності дітей і молоді"

Хореографія як засіб розвитку творчої самодіяльності дітей і молоді

1. Класичний танець у дитячих хореографічних колективах.
2. Г. Березова про класичний танець.
3. А. Ваганова про класичний танець.

УРОК КЛАСИЧНОГО ТАНЦЮ ТА ЙОГО МІСЦЕ В СИСТЕМІ

Актуальність проблеми. Мистецтво як удосконалення художніх технологій, результат людської діяльності й ступінь розвитку особистості передбачає оволодіння різними засобами, художніми методами розширення його композиційних і стилістичних можливостей та зображувально-виразних засобів. Як результат людської діяльності мистецтво постає в артефактах (цінностях) художньої культури, у наукових ідеях і концепціях, що інтерпретують мистецтво, у процесі художньої творчості й сприйняття. Розуміння мистецтва - це творчий процес співпереживання та інтерпретації, що носить активно діалогічний характер і дає змогу особистості не тільки прилучатися до культурних цінностей, а й самовизначатися у світі культури, включатися в її творення, удосконалюючи власний духовний світ.

Танцювальне мистецтво з кожним роком набуває все більшої популярності, хореографічна культура стає чинником всебічного формування особистості. Розширення напрямів і хореографічних технологій, засобів самореалізації (танець, композиція, шоу-вистава тощо) значною мірою сприяють хореографічним інноваціям, зокрема, розквіту дитячих зразкових хореографічних колективів, посиленню особистісно-мотиваційних вимірів. Ураховуючи докорінну трансформацію суспільства, орієнтацію суспільства на загальнолюдські цінності, актуалізується виховний потенціал музично-хореографічного мистецтва, який безпосередньо є його суттю.

Сучасне хореографічне виховання дітей набуває системного характеру на підставі Державної програми „Освіта. Україна XXI століття”, Законів України „Про освіту”, „Про загальну середню освіту”. Зрештою, це сприяє успішному розвитку сценічної хореографії, ставить перед нею нові завдання.

Вимоги Державного стандарту загальної початкової освіти в галузі хореографічного мистецтва (як одного з напрямків мистецької освіти) вимагають усвідомлення учнями певних знань і умінь:

роль та місце хореографічного мистецтва в житті людей (учні повинні мати уявлення про хореографічне мистецтво як можливість вираження емоційного стану людини та про роль хореографії в житті людей);

мова хореографії: основні види танцю (діти мають знати основні види танцю (класичний, народний, бальний, сценічний, побутовий тощо);

танець як основа хореографічної діяльності, фольклорні джерела (учні мають знати складники танцю; володіти елементами танцю (народно-сценічних та бальних танців); мати уявлення про український народний танець, регіональні особливості танцю);

хореографія як синтетичний вид мистецтва (діти повинні мати уявлення про особливості хореографії та її зв’язок з музикою, сценографією (костюм, декорації); розвиток артистичності, фантазії, творчої уяви) [1].

Отож, загальна мета хореографічного виховання на сучасному етапі полягає в наданні молоді основ загальної хореографічної підготовки для розвитку творчих здібностей і вираження власної особистості в хореографічній творчості мовою хореографічного мистецтва.

Студенти - майбутні керівники дитячих хореографічних колективів, які навчаються в Слов’янському державному педагогічному університеті за спеціальністю 7.010102 - початкова освіта, спеціалізація

хореографія, отримують ґрунтовні знання в різних галузях танцювального мистецтва. Протягом усіх років навчання провідне місце займає курс „Теорії та методики класичного танцю”. Мета статті - описати структуру уроку класичного танцю з урахуванням специфіки педагогічного вишу та визначити місце класичного екзерсису в системі естетичного виховання молоді.

Як відомо, класичний танець - це канонізована система засобів хореографічного мистецтва, що заснована на принципі поетичного узагальнення сценічного образу, розкритті емоцій та почуттів засобами пластики. Майбутні педагоги-хореографи мають добре орієнтуватися в теорії та методиці класичного танцю, його послідовній і гармонійній системі виховання всього м’язового апарату - тіла танцюриста. Хореографічна техніка цілком залежить від правильної початкової постановки тіла танцюриста, його вміння володіти позою, технічних можливостей. Тому педагог передусім повинен ґрунтовно знати методичні основи класичного танцю, володіти його формою, розбиратися в психофізіологічній основі руху.

Урок класичного танцю органічно поєднаний з музикою, яка є важливим компонентом у хореографічному вихованні. Без урахування тісного взаємозв’язку музики й танцю, без розуміння її образного та емоційного змісту неможливо досягти справжньої виразності виконання. Ось чому музичне оформлення вправ і комбінацій повинно бути різноманітним і якісним. Навчальний та концертний репертуар як засіб виховання повинен спрямовуватися на розвиток творчої особистості, оскільки в процесі цієї роботи відкриваються великі можливості для розвитку танцювальності, виразності виконання, виховання творчого ставлення до вивчених рухів і вправ. Важливим принципом роботи є використання мінімуму танцювальних елементів при максимумі їхніх різноманітних поєднань, велика кількість яких створить враження новизни і дасть простір фантазії студентів.

Структура уроку класичного танцю, що проводиться зі студентами педагогічних вишів - майбутніми керівниками хореографічних колективів, дещо різниться від занять у спеціалізованих навчальних закладах. Цей урок містить вправи класичного екзерсису з музичним супроводом: вправи біля станка, посередині зали та allegro; екзерсис на пальцях у педагогічному виші не вивчається. Це пов’язано зі специфічним контингентом студентів хореографічної спеціалізації, які до вступу до університету займалися різними видами хореографії (бальними, народними танцями, сучасними напрямками тощо).

На заняттях з класичного танцю на заключному етапі хореографічного навчання (останній рік) у педагогічному виші особливу увагу приділено роботі над розвитком координації в усіх частинах уроку.

Комбінації складаються таким чином, щоб на основі опанованого матеріалу максимально урізноманітнити урок. Змінюється співвідношення частин уроку, усе більше часу має відводитись роботі на середині залу, пізніше - над adagio та allegro. В adagio, крім виконання battement duveloppu, у різних напрямках і позах у найпростіших поєднаннях поступово вводяться різноманітні port-de-bras, зв’язуючи елементи, які надаватимуть комбінаціям елементи танцювальності, розвиватимуть координацію, виховуватимуть пластичність і виразність. Особливої уваги потребує allegro, за допомогою якого значно розширюється виконавська палітра студентів.

Класичний танець має значну кількість широкоамплітудних, складно координованих рухів, а це вимагає особливої гнучкості. Розвиток гнучкості - ще одне важливе завдання екзерсису класичного танцю. Видатний балетний педагог М. Тарасов уважав, що недостатня гнучкість робить рухи танцівника скутими й маловиразними. „Спина, що важко і недостатньо гнеться, не може дати глибокого, пружного перегинання корпуса при виконанні деяких форм port de bras, arabesque, renverse і т. п. Напружені плече, лікоть, зап’ястя і пальці надають танцю скутості. Недостатньо відкрите стегно обмежує рухи ніг вільного, виворотного і високого „кроку”, недостатня гнучкість коліна і стопи також заважає рухам ніг, наприклад, при виконанні plie, і особливо стрибків. Таким чином, обмежена і пластично скута гнучкість тіла танцівника внесе в танець елементи жорсткості і кострубатості, що не буде гармоніювати з поняттям „класичний” [2, с. 18].

Гнучкість розвивають за допомогою вправ на розтягування м’язів і зв’язок: згинання-розгинання, нахиляння, повороти, махові, обертові й кругові рухи. Оскільки головною причиною обмеження гнучкості є напруження м’язів-антагоністів, то розвиток здатності узгоджувати скорочення м’язів визначальним чинником. Розрізняють вправи активні і пасивні: при активних у роботу включаються м’язи, що проходять через цей суглоб, при пасивних - залучаються зовнішні сили.

До активних зараховують пружинисті й махові вправи, статичні напруження, вправи на подолання опору зовнішніх сил.

Пружинисті рухи виконують серіями, по 3 - 5 ритмічних повторень підряд, поступово збільшуючи амплітуду. Вони розраховані на властивість м’язів не тільки розтягуватись, а й скорочуватись, повертаючись у попереднє положення.

Махові рухи виконуються шляхом одноразових і повторних змахів. Використання інерції рухів дозволяє підвищувати їхню ефективність. Махові рухи спочатку виконують з незначною амплітудою, поступово збільшуючи її.

Вправи на статичне напруження враховують залежність величини розтягування від її тривалості. Виконуючи ці вправи, спочатку необхідно розслабити м’язи, що беруть участь у її виконанні, а потім виконати вправу й перебувати в цьому положенні від 10 секунд до кількох хвилин.

Пасивні вправи виконуються під дією зовнішніх сил, допомоги партнера, спеціальних тренувальних обладнань. При цьому м’язи розтягуються до певної довжини в такому положенні певний час. Докладання зусиль, зазвичай, визначається суб’єктивно, а амплітуда постійно має бути максимальною для виконавця.

Розвиваючи гнучкість, необхідно дотримуватись таких основних принципів занять:

поступовість - поступове збільшення кількості вправ і збільшення навантаження;

регулярність - щоденне виконання вправ;

комплексність - рівномірний розвиток усіх груп суглобів і збільшення еластичності всіх м’язів і зв’язок.

Отже, робота зі студентами педагогічних вишів - майбутніми керівниками дитячих хореографічних колективів - дозволяє зробити деякі висновки та узагальнення:

Структура уроку класичного танцю в педагогічному навчальному закладі містить вправи класичного екзерсису з музичним супроводом: вправи біля станка, посередині зали та allegro; екзерсис на пальцях не вивчається.

Ураховуючи специфічний контингент студентів хореографічного відділення педагогічного вишу, слід особливу увагу приділяти компонентам фізіологічного механізму гнучкості, що дозволяє цілеспрямовано добирати вправи для розвитку цієї якості, необхідної для оволодіння класичним танцем.

Курс „Теорії і методики класичного танцю” по праву вважається головним в процесі підготовки спеціалістів-хореографів будь- якого профілю. І це закономірно, оскільки школа класичного танцю є єдиною системою професійного виховання людського тіла, що існує вже більше чотирьохсот років. Екзерсис, заснований на класичному танці, давно довів право на перше місце в засвоєнні танцювального мистецтва.

Хореографічне мистецтво відіграє значну роль у системі художньо-естетичного виховання студентів, у пізнанні ними навколишнього світу й усвідомлення свого місця. Заняття хореографією, зокрема класичним танцем, покращують загальний фізичний розвиток молоді, сприяють корекції фігури, постави, розвивають фізичні якості. Хореографія є джерелом індивідуальної творчості студентів.

3

А.Я. Ваганова - засновник вищого хореографічної освіти. Наприкінці 20-х - початку 30-х рр. XX століття під її керівництвом в Ленінградському хореографічному технікумі вперше були створені педагогічне та балетмейстерське відділення, де оформилися риси вузівських спеціальностей: педагогіки хореографії, мистецтва хореографа, історії та теорії хореографічного мистецтва. Однак більша частина ідей А.Я. Ваганової реалізувалися лише на початку 90-х рр. минулого століття, коли Ленінградське і Московське хореографічні училища були перетворені у вищі навчальні заклади, а артисти балету стали отримувати вищу професійну освіту. Ця проблема розглядалася багатьма педагогами. Тому тема курсової роботи «Роль професора Ваганової та її внесок в історію російського класичного танцю», є актуальною в наші дні.

2 А.Я. Ваганова - перший професор хореографії

З 1921 року в школі починає працювати А.Я. Ваганова - великий педагог, перший професор хореографії. У 1889 році вступила до Санкт-Петербурзьке Імператорське Театральне училище (нині Академія Російського балету). Навчалася у педагогів А.А. Облакова, Е.О. Вазем, Л.І. Іванова, Х.П. Іогансона, П.А. Гердта. Закінчила училище в 1897 році. У 1897-1916 роках - артистка Маріїнського театру. Танцівниця суворої академічної школи, прославилася як «цариця варіацій» (виконувала сольні партії в «Раймонді», «Баядерці», «Дон Кіхоті», «Коппелія» та ін.) У 1915 році отримала звання балерини. Серед головних партій: Наіла («Струмок»), Одетта-Оділлія («Лебедине озеро»), Цар-Дівиця («Коник-Горбоконик»).

Педагогічну діяльність розпочала в 1918 році, спочатку в так званій «Школі Міклос», потім у Школі Російського балету А.Л. Волинського.

У 1921-51 роках в Петроградському-Ленінградському хореографічному училищі, провідний педагог класичного танцю, здійснила 29 випусків; серед учениць: М.Т. Семенова, О.Г. Йордан, Н.А. Анісімова, Г.С. Уланова, Т.М. Вечеслова, Н.М. Дудинская, Ф.І. Балабіна Г.Н. Кирилова, А.Я. Шелест, О.Н. Моїсеєва, Н.А. Кургапкіна, А.Є. Осипенко, І.А. Колпакова.

У 1934-41 роках - керівник і ведучий викладач педагогічного відділення училища, в 1946-51 роках - організатор і завідувач кафедри хореографії Ленінградської консерваторії. У 1931-37 роках - художній керівник балету Театру ім. Кірова (Маріїнського), де здійснила постановки у власній редакції балетів «Лебедине озеро» (1933) і «Есмеральда» (1935, 1948). У 1943-44 роках - художній консультант балету Великого театру; справила великий вплив на професійне становлення М.М. Плісецької.

Вона виховала кілька поколінь видатних балерин. Допитливий дослідник, натхненний практик, вона створила підручник «Основи класичного танцю» (витримала п'ять видань: 1934 1 939, 1948, 1963, 1980, перекладена більш ніж на 10 мов), розвиваючи кращі властивості російської танцювальної школи: кантиленність, гармонійність, виразність,

Ваганова зробила чудові відкриття в області координації рухів, розкріпачила корпус, що зумовило неповторність петербурзької школи, ввела «нові руки» - красиві, сильні та енергійні, які визначили вольовий характер танцю.

З вищесказаного можна зробити висновок, що блискуча педагогічна діяльність Ваганової і її книга створили їй славу великого педагога, а сформувалася в Росії система викладання класичного танцю у всьому світі називається «методикою Ваганової». Ваганова узагальнила сценічну практику російського балетного театру другої половини XIX століття (творчість М.І. Петіпа), традиції французької школи класичного танцю (її найяскравішим представником в Росії був Х.П. Йогансон), нововведення віртуозною італійської школи (Е. Чеккеті), принципи викладання старших колег Н.Г. Легата і О.І. Преображенської.

1.3 «Основи класичного танцю» - підсумок педагогічної діяльності А.Я. Ваганової

Структура книги являє собою опис рухів по видовим поняттям: наприклад, батмани, стрибки, тури і т.д., що не відповідає порядку навчання, але систематизує матеріал. Одночасно в межах кожної глави руху розглядаються по наро станню - від простого до найбільш складних, тобто вибудувана система.

А.Я. Ваганова встановила порядок рухів на уроці, що значно відрізнявся від порядку інших шкіл; виробила положення рук, їх координацію в рухах, що надає гармонійність танцу.й - з нього, за Ваганової, слід починати екзерсис. Тут автор зробила відступ, пояснюючи, чому спочатку потрібно його виконувати по першій позиції. Відзначимо, що в класах Е. Чекеті, Н. Легата цей рух починалося зі другий позиції. На думку автора книги, виконання pliй по другій позиції не дає необхідного ефекту утримання вертикальної осі, навколо якої будується все рівновагу танцюючого, а так само легко привчає до розбещеності мускулатури.

Після pliй було названо рух battement tendu. Для нас це є само собою зрозумілим порядком. Необхідно пам'ятати, в старій французькій школі, методі Чекеті слідом за pliй йшов grand battement jetй.

Далі Ваганова перерахувала порядок рухів, який відомий зараз всім: rond de jamb par terre, battement fondu, battement frappй, rond de jamb en l`air, petit battement, developpй, grand battement jetй. Тим не менш, вона писала «Ніяких твердих схем і твердих норм для побудови уроків я давати не буду. Це - область, в якій вирішальну роль відіграють досвід і чуйність викладача ». Кремшевская Г. Агрипина Ваганова.- Л .: Мистецтво, 1982.

З Особливою заслугою Ваганової слід вважати розроблені нею методичні правила про роль і значення в танці рухів рук, корпусу і голови. Робоча - допоміжна роль рук, це технологічне відкриття Ваганової, дуже полегшує освоєння техніки класичного танцю і нітрохи не збіднює ні пластику, ні виразність рухів рук. Новим в цьому чудовому методі були сувора продуманість навчального процесу, значна ускладненість екзерсису, спрямована на вироблення віртуозної техніки, а головне - прагнення навчити танцівниць свідомому підходу до кожного руху. Учениці Ваганової не тільки міцно засвоювали pas, але вміли пояснити, як його потрібно правильно виконувати і в чому його призначення. Змушуючи їх записувати окремі комбінації, пропонуючи знайти причини невдалого виконання pas, Ваганова розвивала розуміння правильної координації рухів. Найважливішою передумовою вільного володіння тілом у танці Ваганова вважала міцну постановку корпусу. Від початкових pliй, які вона рекомендує вивчати обов'язково з I позиції, більш важкою для початківців, але зате приучающей до зібраності корпусу, її зусилля були спрямовані на вироблення aplomb. Надалі aplomb стає фундаментом для турів і складних стрибків у allegro. У своїй книзі Ваганова нерідко підкреслює, що рух необхідно починати «з корпусу», бо танець «з корпусу» забезпечує надійну опору і артистичну забарвлення pas. Про особливу увагу, яку приділяють йpaulement (поворотам плечей і корпусу), свідчить те, що на її уроках не можна було побачити поспіль двох pas, виконуваних з однаковим положенням корпусу. Виробивши у учениць необхідну стійкість і гнучкість, вона потім сміливо вводила в екзерсис різні форми fouettй, renversй та інші рухи, засновані на поворотах корпусу.

Предметом невпинної турботи Ваганової була також правильна постановка рук. Про ногах, зрозуміло, говорити не доводиться, бо будь-яка школа класичного танцю насамперед, домагається розвитку виворотності, великого кроку, фортеці пальців. Ваганова приділяла не меншу увагу і рукам. Згідно з її методу, руки повинні не тільки завершувати художній вигляд танцівниці, бути виразними, легкими, «співучими», а й активно допомагати руху у великих стрибках і особливо турах, часом виконуваних без підготовчого трамплін поштовху, - тут force залежить виключно від уміння володіти руками. Не випадково техніка всіляких обертань вдосконалена Ваганової. У кінцевому підсумку система Ваганової спрямована до того, щоб навчити «танцювати всім тілом», домогтися гармонійності рухів, розширити діапазон виразності. У книзі руху згруповані за основними видами. Така композиція обмежувала можливість зупинятися на веденні уроку. У зв'язку з цим варто нагадати деякі примітні його особливості. Всі учениці відзначають надзвичайну насиченість уроків Ваганової, складність і стрімкість темпів екзерсису, різноманітність хореографічних комбінацій. Якщо для початківців Ваганова вважала корисним і необхідним багаторазовий повтор рухів, щоб краще розвивалася еластичністьзв'язок, то в старших класах вона нескінченно варіювала урок. Будучи противницею механічного засвоєння pas, Ваганова пропонувала їх у різноманітних, завжди заздалегідь продуманих нею поєднаннях - імпровізації педагога на уроці вона не визнавала. Такий урок тримав учениць в змозі зосередженого, напруженої уваги, підвищував їх активність, приносив найбільшу користь. Розвиваючи творчу ініціативу учнів, Ваганова нерідко доручала їм придумати невелике adagio або allegro на пройденому матеріалі. Ніколи не зупиняючись на досягнутому, Ваганова з роками все більш ускладнювала, збагачувала уроки. Талановиті знахідки балетмейстерів-постановників не проходили повз її уваги. Без коливань вона вводила все нові рухи, щоб підготувати артисток і шкільну молодь до роботи над сучасними постановками.

Ваганова писала в одній з останніх статей: «Учениці, давно не бачили мене, знаходять зрушення, прогрес в моєму викладанні. Чому це відбувається? Від пильної уваги до спектаклів нового порядку. Адже навкруги життя, все росте, все рухається вперед. Тому рекомендую ... спостерігати за життям і за мистецтвом ». В.М. Красовська. Павлова. Ніжинський. Ваганова. Три балетні повісті.- М .: «Аграф», 1999. Цей важливий заповіт Ваганова залишила своїм продовжувачам.

Плодом тривалої педагогічної роботи, величезного досвіду, накопиченого на практиці і узагальненого глибокими роздумами про шляхи розвитку викладання хореографії, стала книга Ваганової «Основи класичного танцю», незабаром після виходу в світ перекладена практично на всі європейські мови і стала незамінним посібником для педагогів.

Книга ця була дуже високо оцінена і вітчизняними, і зарубіжними фахівцями в області балету: «Мадам Ваганова написала праця, яка має потрапити на книжкову полицю кожного артиста балету. Як видатний педагог і хранитель великої традиції, вона створила вичерпний і простий підручник великої цінності. Її погляди освежающе прості і професійні: у книзі є справжнє почуття заходи відносно наболілого питання про технічні відмінностях традиційних шкіл. Який урок полягає в її обдуманому судженні, в її об'єктивному підході! Життя, присвячене вивченню балету, віддана йому, дала їй багатий запас знань, справді ін?? никновения розуміння потреб її учнів », - писала про книгу Ваганової художній керівник англійського національного балету Нінель де Валуа, і це лише один з численних захоплених відгуків про це труде.

Агрипина Яківна Ваганова пройшла всі етапи нелегкого балетного праці. Сама вона не була видатною балериною - істинне її покликання, її талант полягав у тому, щоб вчити інших мистецтву танцю, робити доступним для своїх учениць те, що зрозуміла вона сама.

Нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора і медалями, народна артистка РРФСР (1934). Лауреат Сталінської премії за 1946 рік.

Таким чином, можна зробити висновок, що з наукової точки зору, вивчивши російську, французьку та італійську школи, які з плином часу стали взаємодіяти і доповнювати один одного. Ваганова, грунтуючись на школі Петіпа і розвиваючи її, оскільки будь-яка школа, згідно з її переконанням, є живим організмом, а не догмою, створила свою систему навчання, вибудовуючи уроки так, що вони сприяли максимальному розвитку тіла танцівниці, і її учениці вільно танцювали до п'ятдесяти років, викликаючи подив і захоплення всього балетного світу. До того ж це були чудові балетні актриси, бо Ваганова не визнавала чисту техніку без образності танцю.

Створення «Системи Ваганової»

Система Ваганової - закономірне продовження та розвиток традицій російської балетної школи. Творчість багатьох російських хореографів, педагогів, танцівників було направлено на вдосконалення техніки і виразності класичного танцю. На російській сцені працювало також чимало відомих зарубіжних педагогів. Прищеплений ними навички творчо засвоювалися виконавцями і часом значно змінювалися в сценічній практиці. Величезний досвід, накопичений російським балетом, а в радянський час критично осмислений і систематизований, став базою новаторської діяльності наступних поколінь педагогів танцю. Ця грандіозна робота була очолена А.Я. Ваганової, професором хореографії та народної артисткою РРФСР, педагогом Ленінградського державного хореографічного училища, нині - Академії російського балету, що носить тепер її ім'я.

Система Ваганової затверджувалася в тісному зв'язку з театральною практикою. Якщо у двадцяті роки діячі радянського балету відстояли класичну спадщину від псевдо новаторів, то в тридцяті - головним завданням стало створення сучасного репертуару. Методика викладання Агрипини Яківни Ваганової визнана в усьому світі і давно стала каноном класичного танцю. Без сумніву можна стверджувати, що дане положення справ залишиться ще надовго. Тенденції сучасного балету прагнуть до развівітію даної методики.

Плодом тривалої педагогічної роботи, величезного досвіду, накопиченого на практиці і узагальненого глибокими роздумами про шляхи розвитку викладання хореографії, стала книга Ваганової «Основи класичного танцю», незабаром після виходу в світ перекладена практично на всі європейські мови і стала незамінним посібником для педагогів. Книга вже витримала більше дев'яти видань і перекладена більш ніж на 27 мов. Книга назавжди залишиться настільною книгою педагога і керівництвом навчання класичної

хореографії. Школа Ваганової отримала визнання і широке поширення в практичній діяльності її учениць, багато з яких стали вчителями класичного танцю. І вже підготували цілу плеяду своїх видатних учнів.

Будівля з двома рядами колон на петербурзькій вулиці Зодчого Россі знайоме всім любителям балету. Тут знаходиться прославлене Ленінградське хореографічне училище, зі стін якого розлетілися по всьому світу чудові його вихованці. Сьогодні училище це змінило свою назву - це Академія балету. Однак ім'я, присвоєне йому, залишилося і залишиться незмінним - це ім'я Агрипини Яківни Ваганової.

«Практично не існує жодної балетної школи у світі, де б не були представлені наші випускники, - говорить ректор Академії, професор Віра Дорофєєва, - наші викладачі є навіть в ПАР. Ми дружні з багатьма балетними студіями Європи - Італії, Португалії, Данії, Угорщини, і з радістю запрошуємо їх педагогів танцю модерн, а у них проводимо майстер-класи класичного танцю. Наші артисти солируют в найкращих театрах: Grand Op? Ra і Covent Garden, American Ballet Theatre і New York City Ballet, Wien Staatsoper, Deutsche Oper Berlin і Bayerische Staatsoper ».

Книгу «Основи класичного танцю» знає і цінує весь хореографічний світ. Перекладена на англійську, німецьку, іспанську, польську, чеську, угорську та інші мови, вона переступила рубежі всіх країн, де існує балетне мистецтво. Можна з упевненістю сказати, що переклади цієї книги сприяли утвердженню світової слави російського балету не менше ніж закордонні гастролі видатних балерин, учениць Ваганової, і найбільших хореографічних колективів країни. На досвід Ваганової спираються автори сучасних зарубіжних підручників класичного танцю. Тим більше велика популярність її педагогічної системи в нашій країні. П'яти видань «Основ класичного танцю», випущених російською мовою, виявилося недостатньо, щоб задовольнити потребу сучасних майстрів балету. За останні роки в зв'язку з розширенням мережі хореографічної освіти, появою безлічі балетних труп стала відчуватися необхідність у новому виданні книги Ваганової.

Педагогічна система Ваганової поширена в хореографічній педагогічній практиці, робить значний вплив на зарубіжний балет.

У нових балетних спектаклях затверджувався і відшліфовувався виконавський стиль танцівників. Основи цього стилю закладала хореографічна школа, яку можна назвати Вагановського.

Починаючи з 30-х років стала очевидною художня однорідність ленінградської балетної трупи. «Не треба бути особливим знавцем в області балету, щоб помітити на спектаклях нашого театру у всіх - від артисток кордебалету до провідних балерин - щось спільне в манері виконання. Єдиний стиль, єдиний почерк танцю, що виявляється найяскравіше в гармонійній пластиці і виразності рук, в слухняною гнучкості і в той же час сталевому апломбом корпусу, в благородної і природною посадці голови - це і є відмінні риси «школи Ваганової», - пише у спогадах про свого педагога Н.М. Дудинская. Рішуче відкидаючи надмірну декоративність, позування, що займали чимале місце в хореографії минулого, Ваганова домагалася від учениць емоційної виразності, строгості форми, вольовий, енергійної манери виконання. Танець випускниць Ваганової відповідав самій сутності російського балету як мистецтва великого вмісту, високою лірики і героїки.

Метод Ваганової надавав величезний вплив і на розвиток чоловічого танцю. Танцівники, які безпосередньо у неї ніколи не вчилися, набували чисто Вагановського «сталевий» aplomb, вміння знаходити опору в корпусі, брати force (запас сили) руками для турів і стрибків. Досвід Ваганової був визнаний і сприйнятий іншими педагогами, а її учениці поступово поширили цей досвід по країні. Нарешті, вихід у світ книги «Основи класичного танцю» зробив метод Ваганової надбанням усього радянського балетного театру.

Новим в цьому чудовому методі були сувора продуманість навчального процесу, значна ускладненість екзерсису, спрямована на вироблення віртуозної техніки, а головне - прагнення навчити танцівниць свідомому підходу до кожного руху.

Певний стиль викладання і класична основа російської школи в той час не мало визначення як «російська школа», незважаючи на значні успіхи деяких вітчизняних педагогів.

У 30-ті роки, коли було поставлено завдання систематизації знань в самих різних областях, А.Я. Ваганова зайнялася узагальненням тих даних, що протягом десятиліть використовували балетні педагоги і накопиченого нею власного досвіду, тим самим заклавши основу академічної методики викладання. Уніфікація, необхідна від навчальних закладів, привела до написання єдиних програм, яким повинні були слідувати всі педагоги, до вироблення єдиної термінології (яка не була потрібна до революції, коли для спілкування повсюдно використовувався французь...