Інтегрований урок Я досліджую світ «Моє село». Практична робота: кольорові будиночки.

Інтегрований урок

Я досліджую світ «Моє село».

Практична робота: кольорові будиночки.

Мета: Формування предметних компетентностей: ознайомити учнів з історією села, походженням назви, видатними людьми,   розвивати інтерес до історії рідного села, викликати патріотичні почуття. Вихову­вати любов до свого села, бажання берегти історичні пам'ятки.

Формування ключових компетентностей:

вміння вчитися – самоорганізовуватися до навчальної діяльності у взаємодії;

загальнокультурні – дотримуватися норм мовленнєвої культури, зв’язно висловлюватися в контексті змісту, формувати духовно-моральні основи життя;

соціальні – проектувати стратегії своєї поведінки з урахуванням інтересів та потреб інших, продуктивно співпрацювати з різними партнерами в групі  та команді;

компететності з ІКТ - вміння добувати, осмислювати, опрацьовувати та використовувати інформацію з різних джерел,  користуватися різноманітною довідковою літературою;

громадянські – розвивати здатність екологічно мислити, бережливо ставитися до природи, до людей, до самого себе.

Обладнання: цеглинки LEGO, фотографії, малюнки з краєвидами, презентація, клей, ножиці, картон,з апис пісні  Лідія Михайленко - Моє рідне село.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

Сонце усміхається землі, людям,

Давайте і ми усміхнемося один одному,

Тому, що з доброю усмішкою краще працювати.

– Діти, який у вас став настрій?

– Покажіть відповідним кольором цеглинки конструктора LEGO. Пропоную з таким настроєм провести цей шкільний день і отримати задоволення від власних успіхів.

Прийом «Очікування»

•      Щоб урок був гарним, цікавим, змістовним, якими ви бажаєте бути на ньому?

У – уважними, усміхненими

Р – розумними

О – охайними

К – кмітливими, красивими

• Чого очікуєте від уроку? (Радості, користі, піднесеності…)
• Отже, починаємо роботу.

II. Актуалізація опорних знань учнів

1. Бесіда.

– Як називається країна, де ми живемо? (Україна).

– Що знаєте про Україну?

2. Вправа « Мозковий штурм»

Україна – це … (Батьківщина, Вітчизна, держава, країна, рідна сторона)

Україна (яка?)… найдорожча, наймиліша, найчарівніша, найрідніша,…).

У рідному краї дорогі для мене … (село, батьки, сестри, друзі, хата, школа)

3. Проблемний вступ до уроку.

- Сьогодні ми будемо мандрувати.

- Куди б ви хотіли здійснити подорож?

- На чому можна подорожувати?

- А ще можна подорожувати пішки. Саме цю подорож я пропоную здійснити. Але перш ніж вирушати в подорож, нам потрібно  знати, куди йти.

 - Розгадайте   назву.

4. Вправа «Дешифрувальник»

22 7 16  19     2  19 4 6 1  18  12 3  15 1

Село Богданівка

- Здогадались куди ми помандруємо?

5. Вправа «Кошик ідей»

6. Слухання вірша.

- Послухайте  вірш Марійки Підгірянки "Що я люблю", подумайте і скажіть:

- Що любите ви і чи ваші думки збігаються з думками Марійки Підгірянки.

Люблю матусю, батька люблю,

Люблю хатину рідну свою,

І рідну школу, і вчителів,

Село, де вперше сонце зустрів,

Люблю в криниці блакитну глиб,

І лан, що родить для тебе хліб,

Садок, з якого грушки несу,

Горбок, де білі вівці пасу,

Бо ті горбочки, лани, ліси, -

Для мене повні добра й краси,

Бо все, що бачу навколо я, -

То люба, рідна моя земля.

Відповіді дітей.

Село! — і серце одпочине.

Село на нашій Україні —

Неначе писанка, село,

Зеленим гаєм поросло.

Цвітуть сади; біліють хати,

А на горі стоять палати,

Неначе диво. А кругом

Широколистії тополі,

А там і ліс, і ліс, і поле,

І сині гори за Дніпром,

Сам Бог витає над селом.

• Так передавав красу сільської природи Т Г. Шевченко.

III.  Повідомлення теми та завдань уроку

- Сьогодні ми з вами здійснимо заочну подорож по нашому селу. Отже, рушаємо…

Заочна подорож

Перша зупинка «Географічна»

Розповідь вчителя про  історію села.

У мальовничій місцевості, вздовж залізничного шляху (показує на карті села), розкинулося село Богданівка. Воно заховалося у довгому глибокому ярі, де протікає маленька річка Самець (показує на карті), яка бере свій початок з самого краю села, протікаючи на схід і через декілька кілометрів вливається до річки Збруч.

На півночі село межує з селом Клебанівка, Коршилівка, Шевченково, на сході - з селом Росохуватець, на півдні - з селом Кам'янки, на заході - з селом Максимівка. На північний захід від села розкинувся великим масивом ліс, який сягає гір Медоборів.

Друга зупинка «Історична»

За переказами, село раніше мало назву Васильківці. Воно виникло ще тоді, коли на наші землі нападали монголо-татари. Заснував його чоловік на ім'я Василь в дуже зручному місці: долина з чистими джерелами, оточена темними лісами, родючий грунт. Місцевість, що знаходиться близько лісу до сьогоднішнього дня називається «Під ліс».

Під час облоги Збаража, у 1649 році, недалеко від села був розташований табір Богдана Хмельницького. Ця місцевість дістала назву «Гуляй Поле». Біля джерела «Прачка» стояла кухня козаків, де вони варили їсти, прали білизну. З цього часу закріпилася за селом назва Богданівка.

Старожили розповідають, що після зруйнування поселення «Під ліс», люди почали селитися в районі сучасного «Палійового ліска». Там були землі пана Палія, який там поселився. Тут був збудований панський будинок і церква. В центрі села була збудована дерев'яна церква - парохом був Григорій Мойсейович з 1832 по 1841 р., а потім о. Сильвестер Вояківський, добрий духовний пастир  і патріот української нації, 1924-1938 р.р. - о. Цюрковський. За участі о. Вояківського, у 1946 році побудовано муровану церкву.

Велику роль у селі відіграло спорудження залізниці. Це змінило вигляд села: зрізалися горби, насипалися насипи.   Все   це   робилося   при   допомозі   місцевих   жителів,   які заробляли на хліб, працюючи на колії. В районі «Під ліс» колія перерізала село. Щоб з'єднати дві частини села, під насипом було прорито тунель і зцементовано у вигляді труби. Під трубою тече потічок, який весною або під час грозових дощів влітку, утруднює прохід та проїзд. В спогадах Миколи Козія, цей потічок називали «Бойків», на ім'я господаря, який жив на початку потічка.

Третя  зупинка «Центральна вулиця»

У1996 році на честь першої річниці незалежності України було збудоване погруддя Тараса Григоровича Шевченка. Його ім'ям названо центральну вулицю села.

Вправа «Мікрофон»

- На якій вулиці живете ви ?

Складання діалогу (Знайомство). Бесіда «Обережно незнайомці»

Пригадайте казку "Колобок", що трапилося з колобком? Чому? (Пішов без дозволу гуляти).

Така небезпека може чатувати на вас і на вулиці. До вас може підійти незнайомець і запропонувати покататися на машині, пограти у комп'ютерну гру. 

  – Як ви вчините в такій ситуації?

  – Запам'ятайте: дорослі повинні звертатися за допомогою до дорослих, а не до дітей.

Найкраще – взагалі не говорити з незнайомцями або ввічливо сказати: "Вибачте, я вам не зможу допомогти, я вас не знаю" – швидко відійти або відбігти.

Фізкультхвилинка  «У бабусі на селі»

Четверта зупинка «Культурно-освітні заклади»

Робота із світлинами

Діти спочатку розглядають світлини та впізнають те, що зображено на них.       У селі Богданівка  жили українці, поляки, євреї. Недалеко від школи (показує), по другім боці дороги мав великий будинок жид Кельман. Там він жив і торгував. Пізніше було закуплено місцевість, де жив Кельман і побудовано Народний Дім. Будували своїми силами. У 1932 році було закінчено будівництво. Народний Дім мав велику театральну залу, кімнати.

Було створено хор, який налічував близько 50 осіб, театральні гуртки. Керував хором дяк, знаменитий диригент Василь Атаманюк, пізніше - його син Теодор.

В селі двічі побував Михайло Грушевський. Він був одружений із сестрою священника Вояковського. Він дуже любив гостювати в Богданівці.

У 1936 році була збудована школа. Навчання в ній велось польською і українською мовами. Під час війни у школі був військовий госпіталь. Біля школи у 1985 році збудована Стіна полеглим воїнам Другої Світової війни. У 1989 році біля церкви насипана символічна могила Січовим стрільцям. Така могила була і раніше, але була зруйнована. Згодом відновлена.

Дидактична гра «Назви фігуру»

Вчитель показує просить сказати, з яких геометричних фігур складаються будівлі, які зображені на світлинах.

П’ята  зупинка «Святий день»

Спогади про те, як село горіло

З давніх давен 6 травня вважалося святом святого Юрія. Але за постійними турботами, працею у колгоспному господарстві люди не помітили, як зовсім нехотячи, перестали святкувати цей день. Так у селі Богданівка у 1953 році, в травні, а саме на святого Юра - 6 травня, сталося страшне лихо.

Це був звичайний весняний день, який почався як і всі попередні. Ще на світанку люди відправилися до праці, а працювали тоді усі. Кипіла робота у полі, діти пішли в школу. Нічого не віщувало про біду, був гарний сонячний день, правда, був сильний вітер.

І, ось сталася непоправна біда. Із поїзда, а тоді ще їздили паровози, викинули ганчірку, яка горіла. Сильний вітер вмить підхопив її і поніс до жилих помешкань. Розпочалася пожежа - ганчірка потрапила на дах однієї з будівель і вона в одну мить спалахнула полум'ям. Пожежа розпочалася в районі будинків, де зараз мешкають родини Пришляків, Панасків, Бобик.

В цей час в селі були лише люди похилого віку і діти-дошкільнята. Всі, хто був у змозі, кинулися гасити пожежу, але вогонь був непереможним, він вмить перекинувся на інші будівлі. Він прямував у напрямку Гуляй поля. Люди, що працювали в полі, помітили сильний дим, що насувався з села, вони залишали усе, що мали і бігли в село на допомогу.

А в селі творилося страхіття. Люди гасили будинки, але вогонь нещадно поглинав на своєму шляху все. Ревіла перелякана худоба, плакали діти. Люди встигали лише відкривати хліви, щоб врятувалась худоба. Налякані тварини тікали у напрямку до лісу. Над селом стояла хмара пилу, від того, що бігла худоба. Деяких тварин знайшли аж через декілька днів, дуже наляканих і стомлених, вони все ж таки поверталися до рідних домівок.

З будинків виносили хто що міг - в основному одяг, інколи деякі меблі. Всюди панувала паніка, людям не вдавалося загасити вогонь, тому згоріли майже всі будинки.

Одна жінка, Марія Баранова - жила дуже бідно, вона винесла на подвір'я ікону Божої Матері, сіла з нею посеред подвір'я і пристрасно молилася. І сталося чудо - вогонь оминув її хату.

Під час пожежі загинула лише одна людина - Ганна Марцінюк. Вона бігла стежкою через городи, і пробігаючи біля однієї хати на неї впала одна велика жарина. Вмить на жінці загорілося волосся і одяг, їй ніхто не зміг допомогти, вона згоріла заживо. Пожежу замітили і в центрі села. Тому усі кинулися на допомогу. Бігли зі школи діти.

Цей страшенний день надовго закарбувався у пам'яті наших односельчан. Цього дня згоріло багато будинків. Мало що вціліло через сильний вітер: вогонь дуже швидко переміщався і нищив майже усе на своєму шляху, а ще в цей час усі будинки були з глини і покриті соломою.

На одному подвір'ї стояли біля стодоли мішки з картоплею, то уся картопля в мішках спеклася, залишилось тільки пару сирих картоплин на дні. Ось якої потужності був вогонь.

Так люди залишились з нічим - без житла, одягу, їжі. Усе знищив вогонь. Людям залишились деякі стіни, що вціліли. Так вони і жили далі: дехто до старого добудовував, щось підлатував, а дехто починав усе з нуля. Держава ніякої допомоги їм не давала.

 З того часу усі люди в Богданівні святкують 6 травня - день святого Юрія.

Шоста зупинка « Видатні постаті»

Михайло Солтис- народився 19 листопада 1936р. в с. Завої Сянцького повіту (Польща) в українській селянській родині. В 1948 р. сім`я переїхала в Україну та поселилась в Богданівці. У 1955 р., після закінчення Богданівської середньої школи, Михайло Солтис вступив на хімічний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка, який закінчив з відзнакою у 1960 р. З 1956 р. працював у науковому гуртку кафедри фізичної і колоїдної хімії, де успішно займався науковою роботою під керівництвом І.Й.Малеєва. Після закінчення університету працював на посаді старшого лаборанта фізичної і колоїдної хімії. В 1962 – 1965 рр. навчався в аспірантурі на цій же кафедрі, в 1965р. Проходив наукове стажування в Торунському  університеті ім. М. Коперника (Польща).1996 р. під керівництвом доцента Т.М. Полонського захистив кандидатську дисертацію.

Михайло Шкільняк – народився 6 травня 1954 р. на хуторі с.Богданівка.

Доктор економічних наук (2009), професор (2012), дійсний член Українськоі академії економічної кібернетики (2002), заслужений економіст України (2000), державний службовець третього рангу (2002).

Закінчив Богданівську середню школу, Тернопільський фінансово-економічний інститут (нині національний економічний університет), вищу партійну школу. Працював на відповідальних посадах у комсомольських і партійних органах, понад 20 років – у регіональному відділенні Фонду державного майна України по Тернопільській області. У 1998р. захистив кандидатську, 2009 р. – докторську дисертації. Нині він – професор кафедри державного і муніципального управління Тернопільського національного економічного університету. Автор понад 70 наукових праць і монографій

Нестор і Володимир Поліщуки 1943 р.н. В 1960 р. закінчили Богданівську школу. Вчилися  на філософському факультеті Київського університету. Нестор залишився в Києві почав займатися підприємництвом. Вся сім’я прийшла Працювати на молочний завод №1 м. Києва, взявши кредит. Завод виявився «лежачим», з порожніми корпусами. Знадобилося 6 місяців, щоб запрацювали цех вершкового масла, сметани та ін. Нестор став головою АТ «Першого Київського заводу» . На завод  почали приїжджати різні делегації, побував президент України Л.Кравчук. Результати господарювання  вражають. У 2003 р. завод виробив 22071 т продукції. У чому ж успіх  працьовитої родини? В тому, що вони поєднали наукову філософію з життєвою практикою. Формула успіху досить проста – тверезий розрахунок, праця, любов до  людей і справи, яку роблять. Брати люблять своє село,пам’ятають багатьох жителів переймаються проблемами села. Нестор Дмитрович офірував власні кошти на ремонт даху церкви с.Богданівка. Відвідують могили батьків. Зустрічаються з однокласниками та учителями.

Бобик Омелян Іванович - (05.01.1935) - вчений-математик, педагог. Кандидат фізико-математичних наук (1967р.), професор (1991р.). Автор понад 60 наукових праць, у т.ч. 18-ти навчально-методичних посібників.

Веселовський Іван Павлович - (справжнє - Гевко Ілько) - співак, діяч культури. Під час бою із загоном НКВД біля с. Коршилівка Підволочиського району захоплений у полон. У репертуарі мав до 50 класичних оперних арій та українські народні пісні. 1967р. створив українську хорову капелу "Заполярна зірка". Після повернення зі Сибіру проживав у м. Бельци (Молдова), від 1989р. - в Тернополі.

Жилюк Михайло Олександрович - (27.10.1948) - оперний і концертно-камерний співак (баритон). Заслужений артист Білорусі. У концертах виконує українські народні пісні, твори М.Лисенка, А.Кос-Анатольського й ін. композиторів.

М. Палій - науковець і письменник, вчений, перекладач. Доктор медицини (1940р.), доктор філософії (1968р.), професор. Навчався в містах: Тернопіль – у гімназії, Львів – Малій духовній семінарії. Автор повістей «Надійні дні» (1949р., Німеччина), «Марі, Марі» (Австрія) та «Сентиментальна Україна» (обидві – 1976р.), «Дудьо і я» (1980р.), «Весноосінь».

Сьома зупинка  «Юні майстри»

1.Вступне слово вчителя.

Уявіть себе архітекторами. Створіть свою паперову вулицю  з гарних  кольорових будиночків та заселіть її іграшковими жителями. Ми будемо виготовляти будиночки з готових деталей, що є  в альбомі.

2.Розгляд і аналіз виробу.

3.Добір матеріалів для роботи.

4.Підбір інструментів для роботи.

5.Повторення правил техніки безпеки під час роботи з ножицями та клеєм.

6.Самостійна робота виготовлення виробів.

7.Виставка дитячих робіт.

 Восьма зупинка – «Кінцева»

Діти, ви молодці! Гарно працювали на уроці. Мені подобається, що ви вивчаєте історію свого народу, історію свого села.

Складання «Сенкана» ( робота в групах)

Село

Рідне, чарівне

Цікавить, приваблює, хвилює

Я люблю своє село

Рідна земля

Гра «Хвости»

—    Закінчіть речення.

•     Моє село називається...

•     Центральна вулиця села...

•     Я живу на вулиці...

•     У селі є такі культурно- освітні заклади...

•     Яке свято святкують ...

•      Які видатні люди походять з села…

Прийом « Мій настрій на кінець уроку»

Заключне слово вчителя

Кожна людина з великою любов’ю згадує свій край, де вона народилася, де промайнуло її дитинство. Згадує батьківську хату, садок, свою школу, вчителів, друзів. Це місце є для кожної людини її маленькою батьківщиною.

Ми повинні любити і берегти свою країну, гордитися нею. Багата і славна наша земля. І де б ми не були, як би не склалася наша доля – цей куточок землі буде для вас найріднішим, наймилішим, найкращим.