ІНТЕГРОВАННОГО (БІНАРНОГО) ТЕОРЕТИЧНОГО ОНЛАЙН-ЗАНЯТТЯ З ФІЗІОЛОГІЇ, ПАТОФІЗІОЛОГІЇ І ДОГЛЯДУ ЗА ХВОРИМИ ТА ММТ "ПАТОЛОГІЯ ТЕРМОРЕГУЛЯЦІЇ. ТЕРМОМЕТРІЯ. ГАРЯЧКА."

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КЗ «НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ ФАХОВИЙ МЕДИЧНИЙ КОЛЕДЖ» ЧОР

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

ІНТЕГРОВАННОГО (БІНАРНОГО) ТЕОРЕТИЧНОГО 

ОНЛАЙН-ЗАНЯТТЯ

З ФІЗІОЛОГІЇ, ПАТОФІЗІОЛОГІЇ І догляду за хворими та ммт

на тему

"ПАТОЛОГІЯ ТЕРМОРЕГУЛЯЦІЇ. ТЕРМОМЕТРІЯ. ГаРЯЧКА."

Викладачі:

Бурико Олена Миколаївна,

Косачова Людмила Миколаївна

2023 р

СРУКТУРА ТЕОРЕТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

1.Тема інтегрованого (бінарного) заняття фізіології, патофізіології  і догляду за хворими та ММТ в онлайн режимі

 "Патологія терморегуляції. Термометрія. Гарячка."

Результати навчання :

Фахові компетентності

Знання: називати стадії гарячки, описувати зовнішні ознаки порушень при гіпотермії та гіпертермії.

Розуміння: будувати температурну криву, пояснювати різницю між стадіями гарячки;. описувати особливості проведення термометрії; передбачати наслідки порушення терморегуляції.

Застосування знань: розробляти структурно-логічні схеми, застосовувати знання показників та особливостей порушення терморегуляції при наданні рекомендацій хворим, їх родичам, здоровому населенню з урахуванням наслідків для організму; демонструвати вимірювання температури в різних частинах тіла.

Аналіз: аналізувати особливості температурних кривих; оцінювати значення факторів, які впливають на температуру тіла людини; порівнювати зовнішні ознаки порушень при тепловому та сонячному ударі, робити висновки про можливі наслідки цих порушень.

Синтез: інтегрувати знання з іншими дисциплінами, установлювати зв’язок між  терморегуляцією та іншими фізіологічними процесами, пояснювати причини та наслідки порушень терморегуляції, пропонувати заходи профілактики гіпотермії та  гіпертермії.

Оцінювання: оцінювати значення процесів терморегуляції (теплоутворення та тепловіддачі); узагальнювати та робити висновки про наслідки порушення цих процесів; критично оцінювати свої знання та інших.

Загальні компетенції

Здатність до абстрактного мислення, аналізу та синтезу.

Здатність застосовувати знання у практичних ситуаціях.

Навички використання інформаційних  і комунікаційних технологій.

Здатність до пошуку, оброблення та аналізу інформації з різних джерел.

Здатність бути критичним та самокритичним.

Вміння виявляти, ставити та вирішувати проблеми.

Здатність до самоорганізації.

1. Методи навчання: повідомлення нових знань, бесіда, демонстрування, ілюстрування,відновлення набутих раніше знань,  метод проектів, графологічні структури, температурні криві.
2. Методи контролю: фронтальне опитування, цікавих повідомлень, «Мозковий штурм» .
3. Міждисциплінарна інтеграція.

4.  Література:

  1. Анатомія та фізіологія з патологією/ За ред. Я.І.Федонюка, С.494-503.

 2. Бондар Я.Я., Файфура В.В. Патологічна анатомія і патологічна фізіологія         людини: підручник. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. — 494 с.

3. Н.М. Касевич « Загальний догляд   за хворими та медична маніпуляційна техніка» .Стор.206-216

4. Михалевич Р.Ф. Анатомія та фізіологія з основами патології в запитаннях і відповідях. — К.: Здоров’я, 2002. — 187 с.

5. Посібник з анатомії та фізіології з основами патології / Сакевич В.І. та ін. — К.: Здоров’я, 2003. — 36 с.

6. Фізіологія людини:підручник / В.І.Філімонов, с. 359-381

7. Філоненко М.М.. Методика викладання у вищій медичній школі на засадах компетентнісного підходу: Методичні рекомендації для викладачів та здобувачів наукового ступеню доктора філософії ВМ (Ф)НЗ України.-К.,2016.-88 с.

5.Підготовчий етап: (10хв.)

Організаційний момент

Всі студенти долучилися до відеозв’язку  на освітній платформі Google Meet.

Мотивація навчальної діяльності здійснюється через актуалізацію опорних знань студентів та значення їх в майбутній професійній діяльності. Значення інтегрування знань з різних дисциплін.

Викладач фізіології та патофізіології

Знання фізіології терморегуляції і основних його показників необхідні для розуміння нормальної температури тіла людини, причин та ознак її порушень, застосування профілактичних засобів для їх запобігання.

Спочатку ми з вами пригадаємо процеси фізичної та хімічної терморегуляції, які сприяють підтриманню сталої температури тіла. На презентації ви бачите графологічну структуру складових терморегуляції, пропоную дати характеристику процесів теплоутворення та тепловіддачі.

Звертаємо увагу, що поняття гомойотермії стосується ядра тіла (внутрішні органи та головний мозок).  Оболонка тіла людини (шкіра та підшкірна клітковина) є пойкілотермними — її температура залежить від температури навколишнього середовища.

Гарячка являє собою підвищення температури тіла, зумовлене порушенням і перебудовою процесів терморегуляції. Поява гарячки пов’язана з утворенням в організмі хворого специфічних речовин (пірогенів), які змінюють функціональну активність центрів терморегуляції. Найчастіше всього в ролі пірогенів виступають різні патогенні бактерії та віруси, а також продукти їх розпаду. Тому гарячка є важливим симптомом для діагностики  інфекційних захворювань.

Перевірка вхідного рівня знань проводиться за допомогою методу бесіда та «Мозковий штурм» на питання: «Які процеси хімічної терморегуляції?», «Які процеси фізичної терморегуляції?»

 В результаті відповідей заповнюється  графологічна структура на слайді  презентації.

Матеріали методичного забезпечення підготовчого етапу заняття:

Презентація «Терморегуляція»

https://classroom.google.com/u/1/c/NDQ4NTY4MTM1Njg5

Питання для студентів:

1. Які чинники зовнішнього середовища впливають на стан температурного комфорту людини?

2. Чому у людини, яка перебуває в стані алкогольного сп'яніння, швидше виникає переохолодження тіла, ніж у тверезої?

Очікувана відповідь:

1. Температура повітря і предметів, які оточують людину, швидкість руху повітря, вологість його.

 2. Під впливом алкоголю розширяються судини шкі­ри, тому навіть за температури + 15°... +16° С,  швидко  відбуваються процеси тепловіддачі, що призводить до значного переохолодження.

5. Основний етап (60хв.)

Викладач патофізіології

Отримання нових знань з патофізіології виділення

«Мозковий штурм»

1. Які механізми запобігання переохолодженню організму?

У разі зниження температури крові нижче від нормального рівня  36,6°С , виникає збудження периферійних холодових рецепторів і потік нервових імпульсів активізує центр теплопродукції в гіпоталамусі, внаслідок чого активізується низка механізмів, що забезпечують утворення та зберігання тепла: збільшується секреція тироксину й адреналіну, зростає інтенсивність окислення речовин у тканинах, відбувається скорочення м'язів — «м'язове тремтіння», волосся піднімається — виникає «гусяча шкіра», завдяки чому збільшується шар нерухомого повітря і виникає теплоізоляція (цей механізм має значно більше значення у тварин, шкіра яких вкрита густим волосяним покривом, і у птахів). Кровоносні судини шкіри звужуються, що зменшує втрати тепла шкірою шляхом випромінювання і теплопроведення.

2. Які механізми запобігання перегріванню організму?

Завдяки збудженню теплових рецепторів активізується центр тепловіддачі в гіпоталамусі. При цьому інтенсивність процесів метаболізму зменшується, знижується м'язовий тонус, розширюються кровоносні судини, збільшується потовиділення і випаровування з поверхні шкіри, збільшуються втрати тепла шляхом теплопроведення, конвекції й випромінювання, виникає часте коротке дихання з відкритим ротом.

Презентація:

https://classroom.google.com/u/1/c/NDQ4NTY4MTM1Njg5

Порушення терморегуляції проявляється гіперемією та гіпотермією.

Гіпертермія (перегрівання) — це порушення теплового балансу, коли температура тіла підвищується вище за норму. Види :

а) екзогенна гіпертермія виникає під дією високої температури оточуючого середовища. Сприяє гіпертермії висока вологість повітря, відсутність руху повітря, виконання фізичної роботи.

б) ендогенна — виникає при значних та тривалих психоемоційних напруженнях, ендокринних хворобах .

Гіпертермію застосовують при комплексному лікуванні злоякісних пухлин. Підвищення температури тіла до 41-42°С протягом 2 годин викликає їх загибель.

При гіпертермії відбувається : 

а) збільшення тепловіддачі (теплова задишка: прискорення і поглиблення дихання, розширення периферичних судин і збільшення потовиділення);

б) гальмування утворення тепла,

в) пригнічення функцій щитовидної залози.

Тепловий удар  — це  гостра екзогенна гіперемія. Він трапляється в тих випадках, коли висока зовнішня температура поєднується з різким обмеженням тепловіддачі( у солдат під час маршу, у танкістів).

Причини смерті:

а) досягнення граничного температурного рівня (43 град.);

б) глибокі розлади серцево-судинної діяльності, дихання і нервової системи.

Важливу роль у патогенезі теплового удару відіграє аміачна інтоксикація (це пов'язано з інтенсивним розпадом білка).

Сонячний удар — це гостра форма місцевої гіперемії. За симптомами він схожий на тепловий удар. Але має інший патогенез. Процес починається з ураження головного мозку і мозкових оболонок, їх гіперемії і набряку. Потім падає артеріальний тиск, виникає тахікардія, аритмія.

 Студентам пропонується поділитися цікавими повідомленнями з гіпертермії, які вони підготували.

•     Усім відомо, що нормальна температура тіла людини становить 36,6°С. Чи так це насправді? Виявляється, то усереднений показник, який лікарі використовують для зручності. А на практиці індивідуальна «норма» у кожного своя. Вона коливається від 35,9 до 37,2°С. Якщо ж стовпчик термометра піднімається вище 41,5 -42,2°С — це критична ситуація.

А от максимальна температура людини зареєстрована 1980 року в Америці. Після теплового удару 52-річний чоловік потрапив до лікарні, де у нього зафіксували температуру 46,5°С. Хворий вижив і через два тижні вийшов із лікарні. Цей феноменальний випадок занесено у Книгу рекордів Гіннеса.

Гіпотермія (переохолодження) порушення теплового балансу, коли знижується температура тіла нижче норми. Види:

а) екзогенна — виникає при зниженні температури оточуючого середовища. Сприяє гіпотермії збільшення тепловіддачі (легка одежа, прийом алкоголю) та зниження теплопродукції (нерухомість, прийом наркотиків).

б) ендогенна — виникає при довгій нерухомості, ендокринних хворобах (гіпотиреоз, недостатність кіркової речовини надниркових залоз), зниження активності[A1] симпатоадреналової  системи.

Відмороження — це місцева гіпотермія.

Перебудова терморегуляції дозволяє довгий час підтримувати постійну температуру тіла в умовах холоду. Гіпотермія настає лише при надмірному і тривалому охолодженні. Організм може загинути від порушення функцій життєво важливих органів, якщо температура тіла опуститься до критичного рівня (16 градусів).Зниження температури тіла сповільнює обмін речовин і зменшує потребу в кисні. У зв'язку з чим опірність організму до гіпоксії зростає. Цей факт використовують при операціях на мозку, серці і судинах. Гіпотермія зменшує загрозу гіпоксії, перш за все -нейронів головного мозку. Крім загального зниження температури, застосовують локальну  гіпотермію різних органів( охолодження серця при оперативному лікуванні уроджених вад, гіпотермія нирки при видаленні камінців) .

Досягнення кріобіології застосовують при консервуванні органів і тканин із метою їх подальшої трансплантації.

Наслідки гіпотермії:

1) пригнічення резистентності організму до інфекційних агентів (простуди) ;

2) відмороження має 4 стадії: поверхневе пошкодження епідермісу, поява пухирів, некроз підшкірної клітковини, некроз м'яких тканин і кісток ;

3) розвиток стадії декомпенсації проявляється  пригніченням серцевої і дихальної системи: падінням артеріального тиску, брадикардією, поверхневим диханням і  закінчується глибоким сном.

 Студентам пропонується поділитися цікавими повідомленнями з гіпертермії, які вони підготували.

Анна Елізабет Йохансон Богенхольм шведський рентгенолог із Венерсборга, яка вижила після лижної події, внаслідок якої була замкненою під шаром льоду в крижаній воді.  Протягом тривалого часу вона зазнала екстремальної гіпотермії, внаслідок чого температура її тіла зменшилася до 13,7 °C, що є однією з найнижчих для виживання температур людського тіла під час гіпотермії.  Вона знайшла «крижану кишеню» під льодом, але пережила зупинку серця після 40 хвилин у воді.  Після порятунку її було доставлено на гелікоптері до госпіталю університету Тромсе, де допомога понад сотні лікарів та медсестер, які працювали протягом кількох годин, врятувала їй життя.  Через 10 днів після події Богенхольм прийшла до тями паралізованої нижче шиї і кілька місяців після події під невсипущою турботою оговталася від інциденту.  Хоча вона повністю оговталася від події, пізніше в 2009 вона зазнавала хірургії нервів і страждала від невеликих симптомів, що доставляли занепокоєння в руках.  Випадок Богенхольм обговорювався в журналі The Lancet і в медичних підручниках.

Гарячка — це захисно-пристосувальна реакція організму, яка

виникає у відповідь на дію пірогенів. Вона проявляється підвищенням температури тіла та перебудовою терморегуляції. Гарячка супроводжує багато хвороб, перебігає стереотипно, тому відноситься до типових патологічних процесів. При гарячці центр терморегуляції перебудовується таким чином, що це дозволяє активно підняти температуру тіла на вищий рівень.

Чинники гарячки: 

1. Інфекційні пірогени (пірогени  — це речовини, які викликають гарячку). 

Пірогени бувають:

а) екзогенні пірогени —  це складова частина мікробних токсинів (ліпідна фракція). Ліпоїд входить в склад препарата пірогенала;

б) ендогенні пірогени вони утворюються під дією екзогенних пірогенів. Інтерлейкін (ендогений  піроген) виділяється моноцитами, нейтрофілами та являється білком низькомолекулярної маси. Він є дуже могутній стимулятор центру терморегуляції, утворюється у процесі фагоцитозу. 

2. Неінфекційні —  білки загиблих клітин та імунні комплекси. При фагоцитозі цих речовин із фагоцитів виділяється інтерлейкін.

Схема патогенезу гарячки

Первинні пірогени (інфекційні екзогенні пірогени та неінфекційні чинники)

Викладач догляду за хворими та ММТ

Мотивація навчальної діяльності здійснюється через актуалізацію опорних знань студентів та значення їх в майбутній професійній діяльності. Значення інтегрування знань з різних дисциплін дає змогу більш конкретно вивчати цю тему.

Сукупність окремих вимірювань температури тіла у кожно­го хворого виявляє її характер залежно від  захворювання. Деякі захворювання, особливо з хронічним перебігом, часто мають характерний тип коливань температурної кривої, що дає змогу вірно поставити діагноз та обрати ефективні елементи догляду та лікування.

Матеріали методичного забезпечення основного етапу заняття:

Демонстрація презентації.

https://classroom.google.com/u/1/c/NDQ4NTY4MTM1Njg5

Використання Методу Проектів  та випереджаючого навчання.

Правила  вимірювання температури тіла  та

місця  (Онлайн-проекти  студентів 2-АФ групи):

               -    правила і техніка  вимірювання температури тіла;

-         вимірювання у підпахвинній ямці;

-         вимірювання у ротовій порожнині;

-         вимірювання у прямій кишці;

-         вимірювання у паховій складці

-         вимірювання у вагіні

Правила і техніка вимірювання температури тіла за допо­могою медичного термометра.

Вимірювати температуру хворого бажано одним і тим самим термометром. Перед вимірюванням тем­ператури тіла потрібно впевнитися, що ртутний стовпчик термомет­ра стоїть не вище 35 °С. Якщо він вище, то термометр струшують. Струшувати термометр треба тоді, коли він охолоне після поперед­нього вимірювання, оскільки при струшуванні теплого термометра стовпчик ртуті може розірватися. Якщо це трапилося, треба де­кілька разів повторити струшування. Захоплюють верхню частину в кулак таким чином, щоб його головка упиралася в долоню, а се­редина була між великим та вказівним пальцями. Декількома відривчастими рухами у ліктьовому суглобі з силою опускають руку донизу, роблячи при цьому раптову зупинку.

Зазвичай температуру тіла вимірюють двічі на добу: між 7.00— 9.00, а також між 17.00—19.00 год. Інколи для виявлення прихова­ного туберкульозу, ревматизму тощо температуру тіла вимірюють кожні 2—4 год.

Найчастіше температуру вимірюють у пахвовій ямці. Це на прак­тиці є найзручнішим місцем, але дає менш точні результати, ніж при вимірюванні температури в порожнинах.

Перед уведенням термометра у пахвову ямку, особливо при пото­виділенні, треба протерти шкіру змоченим теплою водою рушником, потім витерти насухо.

Це запобігає забрудненню термометра та охолодженню його внаслідок випаровування поту. Також треба впевнитися у відсутності в пахвовій ямці запальних процесів чи штучної гіперемії  (коли пацієнт намагається симулювати підвищення температур¹ тіла). Іноді пацієнти з метою симуляції використовують передчасно заготовлені грілки з гарячою водою, батареї центрального опалені настільні лампи.

Установити термометр треба так, щоб весь ртутний резервуар з  усіх боків щільно прилягав до тіла у глибині пахвової ямки протягом часу вимірювання. Щоб термометр не зсувався, треба щільно притиснути плече до грудної клітки, а передпліччя розмістити таким чином, щоб долоня знаходилась у протилежній пахвовій ямці. Бажано стежити, щоб між термометром та тілом не потрапила білизна.

    Якщо хворий непритомний або збуджений, треба підтримувати його руку.

Вимірювання температури у ротовій порожнині дає більш точні результати незалежно від температури навколишнього середовища, вологості шкіри тощо. Ртутний резервуар термометра повинен знаходитись під язиком. Але такий спосіб неможливо застосувати непритомному чи збудженому пацієнту, пацієнту із психічним захворювання, при хворобах ротової порожнини та розладах носового дихання.

Вимірювання температури тіла у прямій кишці також дає точний результат. Воно показане у маленьких дітей, надто виснажених та знесилених: у них термометр у пахвовій ямці нещільно охоплюється Ніякими тканинами, тому результати такого вимірювання є неточним. Воно протипоказане при затримці випорожнень, про­носі, запаленні прямої кишки, геморої, що кровоточить, психічних захворюваннях та психічному збудженні хворого.  У випадку закрепу перед вимірюванням температури тіла за 2—З год потрібно провести очисну клізму. Термометр змазують вазеліно­вою олією, вкладають хворого на бік, розсувають сідниці і вставляють термометр у пряму кишку до середини його довжини. Сідниці стискають одна до одної.

 Вимірювання температури тіла у вагіні широко застосовується у гінекологічній практиці для виявлення порушень менструального числу. Цей метод дає дуже точні результати. У кожної хворої пови­нен бути індивідуальний градусник.Термін вимірювання температури тіла у пахвовій ямці становить 10  хвилин, у ротовій порожнині, прямій кишці, вагіні 5—7 хвилин.

Результати щоденного дворазового вимірювання температури тіла записують у спеціальний температурний листок, який заводять на кожного хворого. У цьому випадку зазначають прізвище, ім'я та по батькові хворого, номер картки стаціонарного хворого, номер па­лати. Температурний листок має такі графи:

•    реєстрація температури: Р — ранкова температура; В — вечірня температура;

•     щоденна реєстрація: частоти пульсу, дихання, показників ар­теріального тиску; у разі потреби — кількість випитої рідини, добо­вий діурез. Дані про випорожнення та прийняття душу чи часткове оброблення позначають знаком

Дані вимірювання температури заносять у температурний листок графічно у вигляді кривої (шкала "Т" — ціна однієї поділки становить 0,2 °С); рівень систолічного та діастолічного тиску (шкала "АТ") у  вигляді стовпчиків; ціна однієї поділки—5 мм рт. ст.); частоту пульсу записують графічно у вигляді кривої (шкала "П" — ціна однієї поділ­ки до 100 — 2 удари; вище 100 — 4 удари); у графі "Дихання" цифра­ми проставляють кількість дихальних рухів за 1 хв. Після кожного вимірювання температури тіла на відповідному рівні температури сітки проставляють крапки, які з'єднують прямими лініями. Отримана крива виявляє хід коливань температури тіла за період спостереження за хворим. Верхньою межею нормальної температури, вимірюваної у паховій ямці, потрібно вважати 37 °С, у ротовій порожнині — 37,2 °С, у вагіні — 37,5 °С. Нижньою межею нормальної температури тіла у паховій ямці потрібно вважати 36 °С, у прямій кишці та вагіні — 48 °С. Підвищення температури понад вказані максимальні цифри на­зивається гіпертермією, зниження температури нижче мінімальних величин — гіпотермією.

 Гарячка — патологічний процес, що характеризується порушенням процесів терморегуляції та підвищенням температури тіла. Вона є наслідком дії на центр терморегуляції різних агентів: мікроорганізмів, вірусів, найпростіших; продуктів їх життя; чужорідних білків (при введенні крові, сироваток ). Гарячка спричинює низку патологічних явищ в організмі:

• з боку серцево-судинної системи спостерігають прискорення пульсу, підвищення артеріального тиску на початку гарячки. У системі органів дихання спостерігають прискорення та поверхневе дихання, погіршання легеневої вентиляції:
• з боку травлення зменшується секреція слини (тому язик  з боку системи сухий, обкладений), знижується апетит, кислотність шлунко­вого соку, секреція різних травних залоз. Це призводить до розвитку ендогенного отруєння організму (у кишках виникають різні бродиль­ні процеси та процеси гниття):
• з боку ендокринної системи спостерігають активізацію системи гіпофізу, викидаються глюкокортикоїдні гор­мони, що гальмують процеси запалення, стимулюється секреція щи­топодібної залози. У центральній нервовій системі виникають гальмування кори головного мозку, безсоння, відчуття розбитості, втоми, головний біль, можуть спостерігатись  непритомність, марення, галюцинації;
• основний обмін при гарячці підвищується за рахунок збільшен­ня окиснення вуглеводів, а у подальшому — жирів, особливо коли резерви вуглеводів уже вичерпані. Це може призвести до їхнього недоокислення та накопичення у крові кетонових тіл;
•   порушується білковий обмін внаслідок збільшеного розпаду білків, накопичуються  отруйні продукти розпаду білків, напри­клад сечовина;
•   гарячці також притаманні зміни водно-електролітного балансу.

 І стадія  гарячки ( стадія підвищення температури тіла ) характеризується

збільшенням  діурезу внаслідок підвищення артеріального тиску та припливу крові до внутрішніх органів, зокрема нирок. У II стадії га­рячки (збереження температури тіла на високому рівні) внаслідок подразнення надниркових залоз, у тканинах затримується натрій, виникають набряки, діурез зменшується. У третій  стадії гарячки (стадії зниження температури тіла) збільшується виділення хлоридів, вода зникає з тканин, збільшується виділення сечі та поту.

Види гарячки

Залежно від ступеня підвищення температури тіла розрізнять  такі види гарячки: субфебрильна — від 37 до 38 °С; помірна  — від 38 до 39 °С; висока — від 39 до 40°С ; надвисока —від 40 до 41 °С; гіперпіретична —понад 41 °С. За тривалістю розрізняють  такі види гарячкок: гарячка, яка швидко минає (ефемерна) триває декілька годин, трапляється при грипі, респіраторних вірусо- інфекціях; гостра (febris acuta) триває до 2 тиж, характерна для гострого бронхіту, пневмонії; підгостра (îabris subacuta) триває 15- 45 днів, характерна для ревматизму в стадії загострення, хронічного бронхіту; хронічна (febris chronica) триває понад 45 днів, характерно для туберкульозу, сепсису.

За характером температурної кривої розрізняють такі типи га­рячки:

 1)гарячка постійного або сталого типу: рівень температури зазвичай високий (40-41 °С), різниця між ранковою та вечірньою температурою тіла коливається в межах 0,5-1 °С. Характерна для крупозної пневмонії, черевного та висипного тифу, ревматизму;

 2)гарячка послаблювального (ремітувального) типу: різниця між ранковою та вечірньою температурою коливається в межах 1°С, а іноді й більше. Вранці температура тіла падає нижче 38°С  , але не знижується до нормального рівня. Характерна для гноячкових за­хворювань, вогнищевого запалення легень;

3)гарячка переміжного, інтермітуючого типу : спостерігаєть­ся періодичне, приблизно через рівні проміжки часу (від 1 до 3 діб), у більшості випадків різке підвищення температури (частіше у другій половині дня, іноді вночі) на декілька годин з наступним її знижен­ням до нормального рівня. Характерна для малярії;

4)гарячка виснажувального (гектичного) типу : це тривала га­рячка з добовим коливаннями температури, що доходить до 4—5 °С, з підвищенням температури тіла до 40-41°С увечері і вночі, ран­ковим її падінням.

Ці коливання температури спричинюють надто тяжкий стан хворого. Спостерігається при сепсисі, гноячкових захворюваннях, активному туберкульозі з розпадом легеневої тканини;

5)гарячка зворотного (інвертованого) типу: подібна до га­рячки гектичного типу, але максимальна температура спостерігаєть­ся вранці, а увечері вона падає до нормальних або субфебрильних величин. Характерна для сепсису, тяжких форм туберкульозу;

6)гарячка поворотного типу : спостерігаються чергування щоденних гарячкових періодів з безгарячковими (періоди  апірексії). Характерна для поворотного тифу;

7)гарячка хвилеподібного типу: спостерігається поступове підвищення температури тіла протягом певного терміну з наступним її літичним падінням та більш-менш тривалим безгарячковим періодом. Вона характерна для лімфогранульоматозу, бруцельозу;

8) гарячка нерегулярного типу (атипова): спостерігається непевна тривалість з неправильними та різноманітними коливаннями температури у вигляді постійної, послаблюючої, переміжної  гарячок та їх різних поєднань. Вона характерна для холециститу, ревматизму.

Стадії гарячки

 Розрізняють 3 стадії гарячки: перша, друга і третя.

І стадія — це стадія підвищення температури тіла

 Вона триває декілька годин, днів, тижнів.

Патогенез.

Тепловіддача зменшується внаслідок звуження пери­феричних судин, зменшення припливу крові до шкіри, гальмування потовиділення, зменшення віддачі тепла шкірою. Виникає скоро­чення непосмугованих м'язових волокон волосяних цибулин, утво­рюється так звана «гусяча шкіра». Теплопродукція збільшується за рахунок активізації обміну речовин у скелетних м'язах (скорочуваль­ній термогенез) на тлі підвищення м'язового тонусу та виникнення м’язового тремтіння.

Внаслідок зменшення припливу крові до шкіри її температура знижується   на декілька градусів. Це призводить до збудження терморецепторів шкіри і виникає озноб. У відповідь на це, до центру терморегуляції надходять еферентні імпульси до рухових нейронів, і виникає тремтіння скелетних м'язів.

Клінічна картина.

 Хворий скаржиться на озноб, головний біль, слабкість, розбитість, біль у м'язах, посилене серцебиття, задишку, спрагу. Пульс прискорений, артеріальний тиск нормальний або підвище­ний . Іноді  можуть виникати  закрепи та затримка сечовиділення.

Догляд за хворими в першій стадії гарячки.

У цей період стежать за пульсом, артеріаль­ним  тиском, диханням, фізіологічними відправленнями, шкірою. Такі хворі зазвичай знаходяться на ліжковому режимі. Їх потрібно постійно зігрівати, тепло вкривати, обкладати теплими грілками, давати у великій кількості гарячі напої (відвар шипшини, чай з малини,калини, липи, соки, молоко з медом або натрію гідрокарбонатом, мінеральні лужні води). Таким хворим треба давати рідку або напіврідку висококалорійну їжу (дієта № 13), годувати  потрібно невеликими порціями 5-6 разів на день. Іноді застосовують парентеральне живлення. Здійснюють догляд за ротовою порожниною, очима, носовими ходами та шкірою. За  призначенням лікаря вводять серцеві засоби, застосовують оксигенотерапію. Також показані  холодні водно-оцтові примочки на голову, обтирання тіла, міхур з льодом , вологе укутування оголеного хворого.

При гіпертермії тяжкого перебігу рекомендують обкладання хворого міхурами з льодом, внутрішньовенне краплинне уведення 5% розчину глюкози, ізотонічного розчину натрію хлориду, ставлять клізми з водою температури 18-20 °С. 

II стадія — збереження сталої температури тіла на високому рівні. Ця стадія триває від декількох годин до декількох тижнів, залежно від виду хвороби та реактивності організму.

Патогенез.

На початку стадії процеси тепловіддачі і теплопро­дукції посилені і врівноважені. У подальшому тепловіддача збіль­шується, переважаючи теплопродукцію. Включення тепловіддачі відбувається за рахунок розширення периферичних судин, тому блідість шкіри поступається місцем її почервонінню. У хворого ви­никає відчуття жару. У цей період порушуються обмін речовин за рахунок розпаду вуглеводів, жирів, білків, через відсутність апети­ту та порушення секреції травних залоз, зменшується всмоктування поживних речовин, посилюється процес автоінтоксикації організму. Чим сильніша й триваліша гарячка, тим більше виснаження організ­му. Підвищення температури тіла на 1 °С призводить до збільшення обміну речовин приблизно на 11 % . У цей період шкіра хворого гаря­ча, червона. Хворі скаржаться на відчуття жару, загальну слабкість, сухість у роті, відсутність апетиту. Пульс і дихання прискорені, ар­теріальний тиск нормальний або знижений. При значному підви­щенні температури у хворого можуть спостерігатися непритомність, збудження, марення, галюцинації.

Догляд за хворими в другій стадії гарячки.

Вживання рідини повинно бути ще інтенсивнішим. До того ж, якщо хворий вживає сульфаніламідні препарати, які можуть осідати у сечовивідних шляхах у вигляді піску або камінців, потрібно давати йому основне пиття (мінеральну воду боржомі, молоко з натрієм гідрокарбонатом). Обмежити вживання солі. Потреба у вітамінах у цей час підвищується, тому необхідно збільшити кількість фруктових соків, відвару шипшини. Годувати хворого 6—7 разів добу висококалорійною, вітамінізованою, рідкою та напіврідкою їжею, яка легко засвоюється (бульйон, картопляне пюре, молоко, вершки, сметана, кефір, фрукти, ягоди, сок, компоти). Через брак слиновиділення у гарячкових хворих часі спостерігається сухість слизових оболонок ротової порожнини утворення кірок та тріщин на губах, тому потрібно допомагати хворому кілька разів на добу здійснювати туалет ротової порожнини ( губи та язик змащувати обліпиховою або звіробійною олією,10 % розчином бури в гліцерині). Необхідно проводити  часткове обробку  шкіри, своєчасно змі­нювати білизну, особливо в разі посиленого потовиділення, проводити профілактику пролежнів та запалення легень, провітрювати приміщення.

Догляд за хворими у стані марення.

При появі перших ознак марення, галюцинації необхідно сповістити про це лікаря і пильно стежити за хворим. Такого хворого   необхідно ізолювати, забезпечити для нього повну тишу, при необхідності терміново  встановити індивідуальний пост. Зафіксувати його  до ліжка, але стежити, щоб його руки не лежали оголе­ні на металевих частинах ліжка з метою профілактики запалення серединного нерва. У такому разі під руки підкладають ковдру з підковдрою. За призначенням лікаря уводять внутрішньом'язово 50 % розчин анальгіну 2 мл; 1 % розчин димедролу 1—2 мл; 2,5 % розчин аміназину 2 мл. Потрібно пам'ятати, що в умовах підвищення температури  тіла понад 38-38,5 °С фізичні методи охолодження можна застосовувати  лише після уведення хіміотерапевтичних засобів, які усувають спазм судин шкіри та впливають на центри терморегуляції.

У випадку, коли не вдається вивести хворого із стану марення, галюцинацій, потрібно у відділення стаціонару тер­міново викликати психіатричну бригаду станції швидкої допомоги, лікар якої вирішує індивідуально питання про проведення більш ін­тенсивної терапії або тимчасове переведення пацієнта в психоневро­логічний диспансер.

 III стадія — стадія  зниження температури тіла

У цій стадії утво­рення тепла в організмі зменшується, а тепловіддача зростає. Зни­ження температури тіла може бути літичним та критичним.

Літичне зниження температури тіла з високих до нормальних цифр відбувається протягом 2—3 діб. Стан хворого поступово поліпшується. У цей час він потребує великої кількості рідини, висококалорійної вітамінізованої їжі, догляду за ротовою порожниною, шкіро. Часта  зміна постільної та натільної білизни, провітрювання  приміщення є обов’язковим.

Критичне зниження температури тіла характеризується швидким її падінням з 41-40°С до 37-36,9 °С. У цей час унаслідок різкої перебудови механізмів регуляції серцево-судинної системи може виникнути гостра судинна недостатність, яка  може призвести до смерті хворого. Хворі скаржаться на різку слабкість, відчуття холоду, озноб, похолодання кінцівок, головний біль, безсоння, серцебиття, задишку.

При об'єктивному дослідженні виявляють блідість шкіри, яка з часом  стає ціанотичною. Шкіра вкрита холодним липким потом, пульс  прискорений, слабкого наповнення (ниткоподібний), артеріальну тиск падає іноді до загрозливих цифр, дихання стає прискореним  та поверхневим. Хворий непритомніє, зіниці розширюються, можуть виникнути судоми.

У разі виникнення колапсу необхідно надати хворому невідкладну допомогу:

•    з-під голови хворого забрати подушку та опустити підголівник ліжка;

•    підняти ножний кінець ліжка на З0-40 см (для цього під ножний кінець ліжка підставити табурет або стілець);

•     якщо пацієнт притомний, дати випити йому міцного чаю або кав

•    обложити пацієнта грілками;

•      критичне падіння температури тіла і розвиток колапсу ви­магають від медичних працівників прийняття негайних заходів: внутрішньом'язового уведення препаратів, які збуджують дихальний і судинноруховий центр: кордіамін 2 мл, 10 % розчин кофеїну-бензоату натрію 1 мл, 10 % розчин сульфокамфокаїну 2 мл; уведення препа­ратів, які сприяють покращенню серцевих скорочень і підвищенню артеріального тиску (0,2 % розчин норадреналіну 2 мл або 1 % роз­чин мезатону 1 мл розчинити у 200 мл 5 % розчину глюкозні уводити внутрішньовенно краплинно під контролем артеріального тиску).

У разі поліпшення стану здійснюють  часткове оброблення шкіри, змінюють  натільну  та  постільну білизну, спостерігають  за загальним станом хворого, визначать властивості пульсу, артеріальний тиск та здійс­нюють  відповідний догляд.

8.Заключний етап: (10хв.)

Підведення підсумків заняття

Викладач патофізіології

Гарячка впливає  на діяльність органів таким чином:

                         підвищується артеріальний тиск;

                         виникає тахікардія;

                         дихання  стає частим  і глибоким;

                         секреція травних соків знижується;

                         пригнічується умовно-рефлекторна діяльність.

 Позитивна роль гарячки — запобігання розмноженню мікроорганізмів, активізація фагоцитозу, збільшення продукції антитіл і інтерферону. 

Негативна роль — значне зростання основного обміну і збільшення потреби в кисні, розвиток негативного азотистого балансу як результат інтоксикації та дистрофічних змін у тканинах, порушення функції органів. 

         Викладач догляду за хворими та медичної маніпуляційної техніки

Температура тіла – один із основних показників енергетичного обміну в організмі людини, завдяки якому створюються можливості її нормальної життедіяльності. Вимірювання температури тіла – важлива складова частина щоденної діяльності медичного працівника (фельдшера та медичної сестри). Тому знання про їх патогенетичні механізми, способи вимірювання та реєстрацію  є необхідними в динаміці спостереження за хворими, в  наданні  необхідної  долікарської медичної допомоги.

Рівень температури тіла може свідчити про характер захворювання, особливостях його перебігу, а також про реакцію організму хворого на патологічний процес. Тому вимірювання температури (термометрія) має важливе діагностичне значення.

9. Домашнє завдання:

     Я.І.Федонюк. «Анатомія і фізіологія з основами патології» стор. 449-455

     Н.М. Касевич «Загальний догляд за хворими та медична маніпуляційна техніка»

   Стор.206-216

[A1]