Історія про виникнення ґудзика на урок трудового навчання для початкових класів

Історія про виникнення ґудзика

Найчастіше, ґудзик має дископодібну форму і продягається у петлю, чи проріз і одязі. Вважається, що перші ґудзики з'явилися у стародавньому Римі. На території України масове виробництво ґудзиків розпочинається наприкінці епохи бронзи (ХІІ—ХІ ст. до Р.Х).

Поодинокі знахідки ґудзиків трапляються й у давніших культурах. З доби пізнього палеоліту дійшли до нас циліндричні гантелеподібні ґудзики, зроблені з кістки мамонта (Мезинська стоянка). З трипільської культури відомі кістяні дисковидні ґудзики з двома отворами для пришивання. Тогочасні ґудзики являли собою круглу опуклу пластину діаметром до 3 сантиметрів. На ввігнутому боці кріпилося вушко. Лицева сторона могла бути гладкою, або орнаментованою насічками. Виготовлялися ґудзики з бронзи і заліза. Інколи такі ґудзики пришивалися у два ряди. Другий ряд був суто декоративним.

В ХІ-ХІІ ст. в Україні побутують пластинчаті та кулясті ґудзики. Круглі пластинчаті ґудзики, з одним отвором, за формою в перерізі, поділяються на трапецієвидні та напівсферичні. Такі ґудзики виготовлялися переважно з рогу та кістки. До різновиду ґудзиків можна зарахувати також циліндричні застібки, котрі з'явилися на території України ще у бронзовій добі, і проіснували у незмінному вигляді до ХІІ-ХІІІ ст.

Арабський мандрівник Ібн Фадлан у 922 році згадує похорон багатого руського купця:

Примітно що у центрах найдавніших цивілізацій (Єгипет, Греція, а пізніше — Римська імперія) ґудзики не застосовувалися. Для скріплення одягу служили заколки — фібули. Фібули наряду із ґудзиками виготовлялися й в Україні, як запозичення від античного світу. Зворотні запозичення майже відсутні. Поодинокі знахідки ґудзиків на території Греції, грецьких міст Причорномор'я та Римської імперії датуються щойно IV ст. до Р. Х. Швидше за все, цьому заважав своєрідний снобізм римських громадян, котрі вважали негідним бодай в чомусь вчитися у «варварів» .

У Середньовіччі, а особливо в епоху Ренесансу форма та матеріали виготовлення ґудзиків значно урізноманітнюється. Вони робляться справжньої окрасою костюма, майже виключно чоловічого. У вищих верств ґудзики перетворюються на витвори ювелірного мистецтва, і коштують інколи більше, ніж сам одяг. Староста Микола Потоцький для виконання обов'язків депутата судді в коронному Трибуналі наказав пошити два «кубраки» з простого селянського сіряка, але із відповідною його становищу оздобою. Один із строїв був обшитий оправленими у золото рубінами, а по боках і ковнірі коралами, а другий оброблений був навколо низками великих українських перлів і мав вузли з великих діамантів. От згадані тут вузли могли виконувати функцію ґудзиків у цьому коштовному ансамблі. Загалом ґудзики робляться ознакою суспільного стану (шляхти, міського патриціату, вищого духовенства, а особливо — військових). Часто до порожнистого ґудзика закладалася кулька, аби ґудзик дзвенів. Такі ґудзики набували значення оберегів. Академік Рибаков назвав їх «ґудзиками-заклинаннями». Це стосується й козацької старшини та гетьманів. Серед рядових козаків була поширена практика виготовлення ґудзиків за допомогою кулелійок. До кулелійки закладалася дротяна петелька, а потім заливалося олово чи свинець. Виходила куля з вушком, яка й правила за ґудзик. Такі ґудзики знайдені на полі битви під Берестечком. У XVIII столітті основою ґудзиків до військового однострою служила кора коркового дуба. Зверху коркову основу обтягали тонким латунним листом. Поверх цього шару наносилася позолота. З розвитком фабричного виробництва у XVIII–XIX ст. ґудзики перестають бути атрибутом престижу та розкоші, і стають доступними для всіх верств населення. До матеріалів, з яких виготовляються ґудзики, додаються скло та перламутр. У цю пору набули поширення ліврейні ґудзики, тобто ґудзики з гербом господаря, котрі пришивалися до костюмів слуг. Як ознака чиновників (цивільних і поліційних), «форменні» ґудзики в Україні XIX-ХХ ст. викликають виразно негативні емоції, і навіть глузування.