Історія закладу освіти Козаківської загальноосвітньої школи I-III ступенів імені Катерини Мандрик-Куйбіди

Про матеріал

Історія розвитку школи в селі Козаківка, Болехівської міської ради, Івано-Франківської області, 77222

Перегляд файлу

Міністерство науки і освіти України

Управління освіти Болехівського виконавчого комітету

Івано-Франківської області

Козаківська загальноосвітня школа I-III ступенів

імені Катерини Мандрик-Куйбіди

Обласна історико-краєзнавча акція

«Нарис – історія закладу освіти»

«Моє серце і душа належать тобі, рідна школо!»

Автор: Петрів Оксана Володимирівна

Вчитель англійської мови

Учасники: учні 11 класу: Дяків Вікторія Іванівна

Мандрик Тетяна Василівна

Козаківська загальноосвітня школа I-III ступенів

імені Катерини Мандрик-Куйбіди

Контактний телефон: +380680350763

Козаківка - 2020

Зміст

Вступ……………………………………………………………………… 3

Розділ I. Зародження освіти території
1. Так починалась історія…………………………………………...4

Розділ II. Перші педагоги та керівники.
1. Вони стояли біля витоків…………………………………….…5
2. Учитель – це покликання, учительство – це служіння, а не праця………………………………………………………………..8
3. Талановита людина – талановита у всьому!............................12

Розділ III. Ретроспектива розвитку школи…………………...……..15

3.1. Життя в шкільному інтернаті……………………………………16

3.2. Здається, це було учора……………………………………………18

Розділ IV. Видатні випускники школи………………………………20

4.1. Мушак Юрій Федорович………………………………………….21

4.2. Мушак Петро Васильович………………………………………...22

6. Розділ V. Сьогодення школи…………………………………………...23

5.1. Традиції школи………………………………………………………...25

7. Висновок…………………………………………………………………27

8. Список використаної літератури……………………………………..29

9. Додатки

Вступ

Історія народу – це верстова дорога, яка веде від сивої давнини до сучасності, а освіта є невід’ємною складовою частиною людської історії, вона вбирає в себе тисячолітній досвід і є визначальним чинником дальшого поступу суспільства.

Усе навкруги починається із школи. Вона, як і людина, має свою історію, а головне те, що вона має свою душу. А її душа – це учнівський та педагогічний колективи, такі різноманітні, різнобарвні і надзвичайно творчі.

50 років! Це небагато, але й немало. 50 років – золотий ювілей нашої школи. Як перлина до перлини на вишуканому намисті, так рік за роком нанизані на срібну нитку життєві будні нашої школи. Вона, як добра матінка, навчала, любила, виховувала, благословляла в далекі світи своїх вихованців.

Актуальність даної роботи полягає у важливості передати нашим нащадкам те, що залишили нам наші пращури. З плином часу багато що забувається, зникають документи, помирають люди, які знають про історію школи у давнину. Саме тому виникла необхідність написати історію школи села. Тільки доклавши спільних зусиль, ми зможемо продовжити літопис школи. ЇЇ історія глибока і немає права бути забутою!

Метою роботи є долучити учнів, учителів школи, учителів, які вже на заслуженому відпочинку та інших працівників школи до зібрання та опрацювання матеріалів з історії Козаківської школи;

- формувати в учнів навички пошуково-дослідницької роботи;

- розвивати в дітях навички ініціативи, самостійності, віри в свої сили; комунікативних і організаційних навичок;

- формувати активну життєву позицію, прагнення до активних практичних дій на благо школи, громади села, краю, України;

- виховання небайдужості до школи, її історії, традицій.

Предмет дослідження: школа та її історія.

Зародження освіти території

1. Так починалась історія…

Школа! Мабуть, у кожного живе в серці своя улюблена рідна альма-матер, образ вчителя, того, хто вперше завів до школи, класу, того, з чиїх вуст вперше почули, яка милозвучна і чарівна мова наша солов’їна, того, хто розкрив гармонію цифр, формул, креслень. А може це той, хто щоденно робив мандрівку в країну знань, прищеплював любов до мудрого і прекрасного, навчив шанувати народ і країну, в якій народилися і живемо.

Історія Козаківської загальноосвітньої школи I-III ступенів невіддільна від історії нашого краю. У кожного з нас є своя історія, у кожного з нас є частинка України, яка дорога та мила серцю – рідний дім, затишне село, батьківська хата. Ми завжди з великою любов’ю і душевним трепетом згадуємо місця, де народилися, де минуло наше золоте дитинство. То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини. Як кожна велика ріка починає свій нестримний біг до моря з невеличкого чистого джерельця, так і наша любов до своєї Батьківщини розпочинається з любові до тієї місцевості, де ми почали пізнавати світ, де пройшли дитячі роки, де знаходяться могили предків. Відомо також, що людина любить лиш те, що добре знає. А знати про своє село та як наші предки отримували перші зерна мудрості не тільки цікаво, але й потрібно.

Я поділяю захоплення багатьох людей нашим селом. Це справді один із найчарівніших куточків Болехівщини. З гордістю можна сказати про те, що село Козаківка – перлинка цього краю, бо саме тут дивною мережкою переплелись поля й ліси, сади й луги (до речі, «Луги» називають частинку села, яка з’єднує два села). Воно гордо несе свою славу день за днем із покоління в покоління вже багато століть.

Особливою красою виділяються могутні дуби, старі смереки та ніжні берізки. Людське око милує розмаїття природи. В кожну пору року ця маленька крапочка на топографічній карті Болехівщини вабить до себе туристів та родичів наших односельчан, які довгий час живуть за кордоном. Кожного року сюди приїжджає виходець із села – Дяків Віктор Михайлович, який на даний час працює та проживає в місті Великий Новгород (Росія). Саме завдяки йому, ми можемо побачити село та його принади з пташиного польоту. Я дуже ним захоплююсь, тому, що незважаючи на місце свого проживання і того, що досягнув сам, він завжди залишається патріотом своєї держави, простою і хорошою людиною, з якою завжди приємно спілкуватись.

Мабуть, кожна людина вважає, що те «гніздечко», де вона народилася та створила сім’ю – найкращий куточок землі. Це і так зрозуміло, бо це місце – єдине, неповторне: воно викохує тебе на своїх долонях, збагачує тебе своєю красою, дарує вірних та щирих друзів. Ти – його часточка, його любов і надія.

У кожного села, як і в людини, є своя гордість, а гордістю нашого села є Козаківська загальноосвітня школа I-III ступенів імені Катерини Мандрик-Куйбіди. Саме їй і буде присвячена дана робота.

Перші педагоги та керівники

2.1. Вони стояли біля витоків

З давніх-давен наш народ тягнувся до книжки, до знань, до пізнання. Зазнаючи моральних і фізичних утисків, немов весняна квіточка, яка пробиваючись через сніги тягнеться до сонця, так і людський розум, долаючи темряву і морок неписемності, народжував геніїв, всілякими правдами і неправдами, передаючи з покоління в покоління оті найменші зернятка, що творили згодом національну свідомість, науку, культуру, історію.

Для кожної людини школа – це храм знань, колиска розуму, справедливості, добра. Є такий храм і в селі Козаківка. Історичні корені нашої школи сягають більш ніж у сторічну давнину. Давно загубилися сліди перших учителів-просвітителів, що несли вогонь своїх сердець у маси, давно немає перших учнів, що пізнавали ази науки і отих перших шкіл, що існували на території нашого села. І тільки поодинокі архівні записи та спогади старожилів доносять до нас окремі згадки про те, як здобували грамоту наші далекі предки. Перша згадка про школу в селі Бряза (7 червня 1946 року указом Президії Верховної Ради УРСР село Бряза перейменовано на Козаківка) належить до 1903 року. За часів Австро-Угорщини на території нашого села була однокласна школа з українською мовою навчання. Викладали предмети: українська мова (язик русский), німецька мова, польська мова, арифметика, катехізис та церковні співи. Навчав дітей один вчитель, а катехізис і церковні співи – священник. Учителем на той час був Євстахій Семчишин, а катехізис і церковні співи викладав К. Глебовецький, а з 1912 року – Кипріян Домчевський.

В 1914 році була організована читальня «Просвіта». Ідея її заснування, фінансова і матеріальна підтримка, постійна турбота за її належний розвиток – це яскравий приклад активності місцевих жителів. Кількість членів «Просвіти» в Брязі – 59 чоловік, в Сукелі – 19.

За часів панування панської Польщі, навчання проводилося польською мовою, а після протесту населення Долинського повіту з 1934 року – українською мовою. Навчав дітей священник Цілевич. Згодом у школі працювали інші учителі. Всі вони були польської національності: Солтисяк, Урлік, Деревницький, Пазовська, Кароль, Вітомські.

На то час були і місцеві учителі. Одним із них був Маланин Юрій Федорович. Завдяки йому у 1936 році в селі було організовано церковний хор, який мав великий авторитет. За порадою сільського священника Палевича, Юрій Михайлович поступив в духовну семінарію. Вчителював у рідному селі аж до приходу німців, а пізніше перейшов працювати у Слободу-Болехівську школу. В 1942 році був окружним пропагандистом в органах СБ. В кінці 1948 року потрапив в оточення більшовиків під Росточками. Щоб не потрапити живим у полон, убив себе з пістолета. Де знаходиться могила вчителя і досі ніхто не знає.

Другим сільським учителем був Кобилинець Іван, який працював у школі 3 1939 по 1941 рік, спільно з Маланин Ю.Ф. Ще під час навчання у Стрийській гімназії був активним членом «Пласту», згодом вступив до ОУН. В %d0%bd%d0%be%d0%b2%d1%8b%d0%b9-%d1%80%d0%b8%d1%81%d1%83%d0%bd%d0%be%d0%ba-12 1930-х рр. перебував на службі у Війську польському, де здобув підстаршинський ступінь. Повернувшись із війська, та не маючи змоги легально влаштуватися на роботу в школі, заробляв на прожиття приватними уроками у Моршині. З початком німецько-польської війни, у вересні 1939 року, Іван Кобилинець був мобілізований до ВП. В одному з боїв відділ Кобилинця був розбитий. Іван зумів уникнути полону і згодом повернувся в рідну Брязу. За «перших совітів» І. Кобилинець отримує посаду директора школи у с. Брязі. Перебіг життя в 1941-1942 рр. достеменно невідомий; можливо, в 1941-му перебував в одному з леґіонів ДУН.

У 1942-1943 рр. працює директором школи в сусідньому з Брязою селі Поляниці та одночасно організовує тут військовий вишкіл для молоді.

Навесні 1943 року, з початком формування відділів УНС в Карпатах, переходить у підпілля. В 1943-1944 рр. – організаційно-мобілізаційний референт Калуської округи ОУН; від березня 1944-го – командир усіх бойових частин на терені Калуської округи ОУН. Протягом весни-літа 1944 р. – командир Калуського куреня «Промінь», воює проти німецьких та мадярських частин. У серпні того ж року призначений начальником IV відділу ВШ ВО 4 «Говерля».

Хорунжий УПА з дня 1.10.1944 р. підвищений до звання поручника з днем 24.11.1944 р. (посмертно).

Як і Остап Линда, був зятем о. Андрія Михаліки – одружений на його молодшій дочці Оксані, з якою мав сина Зиновія [2].

2.2. Учитель – це покликання, учительство – це служіння, а не праця

Учитель – це той, для кого вчительство – сенс життя. Його вища користь – бути затребуваним, бажати й уміти віддаватись процесу, не очікуючи нічого натомість. Саме до таких, відданих своїй професії, вчителів належав Гнатів Йосип Григорович, який народився в багатодітній сім’ї, але мав великі здібності та проявив невичерпну любов до науки. Після закінчення Львівського університету працював учителем німецької мови на Волині. Дружина Йосипа Григоровича також була учителькою. Дружна сім’я професора Гнатіва присвятила себе боротьбі за долю України. У 1944 році енкаведисти викликали його з уроків (працював у Болехівській середній школі, тепер Болехівський академічний ліцей №1) і повезли у Станіславську тюрму, де і помер, оголосивши суху голодовку. Місце його поховання невідоме. Це була справді людина з полум’яним серцем, завзятий борець.

Під час Другої світової війни для організації навчання в школу були направлені учителі Тарас Тисовецький, Ольга Семелєтова, Ліза Загнюшована. Школа знаходилася недалеко від церкви – на Барі.

Змінювалися директори – змінювався і вигляд школи. Після війни почалося будівництво нової школи, щоб пригорнути до себе ще більше талановитої молоді, дати можливість вповні розкритися таланту і справжньому поклику творчих вчителів і разом працювати на майбутнє України. Вона стала загальнодоступною. Директором школи була Байтала Ганна Іллівна, викладала німецьку мову в 5-7 класах, та деякий час керувала співочим гуртком у старших класах. Доброю колегою по роботі була Васільєва Марія Петрівна, вчителька допомагали в співочому гуртку вивчати пісні. Та праця на педагогічній ниві була недовгою, 30 серпня 1952 року Байталу Г.І. було звільнено зі школи і тимчасово на цю посаду призначено Ульницького Євгена Васильовича.

З 1944 по 1949 роки школа була чотирикласною, з 1949 по 1950 роки – шестикласною, з 1950-1959 роки – семикласною, і тільки в 1960 році було відкрито восьмирічну школу. Першими випускниками восьмирічної школи були:

Васютин Петро Михайлович
Васютин Федір Федорович
Васютин Юстина Юрківна
Данилів Євдокія Михайлівна
Дубів Василь Михайлович
Дяків Василь Юркович
Дяків Ярослав Петрович
Завіховський Іван Юркович
Завіховська Марія Юрківна
Іванів Катерина Дмитрівна
Іванів Катерина Петрівна
Мушак Богдан Юркович
Рим Марія Юрківна
Яцьків Іван Юркович

Класним керівником цих учнів була прекрасна жінка Ваків Ольга Іллівна.

З 30 серпня 1961 року починає функціонувати вечірня восьмирічна школа, завідувачем вечірньої школи сільської молоді (восьмого класу) був Шикор Григорій Федорович. Навчальний процес здійснювали також інші висококваліфіковані педагоги:

-Ільницька Корнелія Степанівна (вчитель анатомії, хімії, німецької мови);

-Галамай Анастасія Олексіївна (вчитель української мови і літератури);

-Король Ростислав Євгенович (вчитель фізики);

-Куцкевич Марія Олександрівна (вчитель російської мови і літератури);
-Баран Єва Василівна (вчитель алгебри, геометрії, історії).

До 8-го класу вечірньої школи сільської молоді на 1961/62 навчальний рік згідно поданих заяв було зараховано 22 учнів. Школу очолював Ваків Іван Іванович.

З 1963 року учні Козаківської школи після закінчення 8 класу починають продовжувати навчання у Тисівській середній школі. Того ж року школу починає очолювати Красівський Панкрат Якубович. Пліч-опліч він працює зі своєю дружиною, вчителем української мови та літератури Красівською Наталією Григорієвною. У 1967 році управлінська діяльність перейшла до Ваківа Михайла Івановича, який також в даній школі працював з дружиною Ваків Катериною Михайлівною. Пізніше Ваків К.М. була переведена на посаду заступника директора школи Дяків М.Ю., оскільки Ваків М.І. був обраний головою села Козаківки. З того часу починається нова сторінка в історії школи, школу переводять в більш сучасне двохповерхове приміщення.

Набагато покращилися умови праці 1971-1972 р.р.. Силами вчителів та громадськості села було створено цілий ряд класів-кабінетів, упорядковано подвір’я. Будівництвом нового приміщення школи керував Дяків Михайло Юрійович, який саме став у 1971 році директором школи. Було здано в експлуатацію приміщення під бібліотеку, розпочато створення кабінету технічних засобів, де активну участь взяли учителі: Токар В.Ф., Дяків Т.Ф. та Яремко О.Д., також силами учителів оформлено картинну галерею на сорок репродукцій картин художників XIX-XX століття (їм занесено подяку в трудову книжку). В серпні 1972 року трьох учителів призначено завідуючими таких кабінетів:

Токар В.Ф. – кабінет фізики;
Дяків Т.Ф. – майстерня;
Завіховський І.Ю. – кабінет хімії.

Пізніше у 1974 році було установлено сходи другого запасного виходу. Активно проводиться виховна робота, основним завданням якої був естетичний розвиток учнів: в школі був танцювальний колектив та хор, гуртки та секції (легкої атлетики, баскетболу і волейболу, туристичну). Здійснювалися туристичні зльоти шкіл рідним краєм.

Оскільки територія села Козаківки знаходиться у гірському районі, не дивно, що 24 квітня 1975 року при Козаківській восьмирічній школі було створено шкільне лісництво із числа учнів 6-7 класів в кількості 70 чоловік. Відповідальність лягла на плечі вчителя біології Ваків М.І. Учні радо погодились брати участь, хоч трошки і побоювались, адже це для них була нова невідома робота. Проте у 2000 році на Всеукраїнському конкурсі «На краще учнівське лісництво середніх і позашкільних закладів освіти» команда школи здобула I місце (вчитель: Марецька Н.Б., учні: Савчин В.М. та Мушак М.В.).

14 липня 1977 року Дяків М.Ю передає обов’язки директора школи Чуйку Д.М., який продовжував справи свого попередника в громадському дусі. Вчителі школи продовжували забезпечувати школу технічною базою та оформляти нові кабінети: української мови і літератури, завідувачем якого був Мандрик Б.В.; російської мови і літератури – Кнап Е.З.; історії та географії – Дяків Г.М, до речі, дружина Дяківа М.Ю (директора школи); математики – Гук М.Ф. Цього року по школі було відкрито 13 класів в яких навчалось 276 учнів. Створено перше методоб’єднання вчителів початкових класів – керівник Юрків Є.Ю. Цього ж року, з метою покращення ефективності навчально-виховної роботи, школу переведено на кабінетну систему навчання.

Яскравим видався жовтень 1978 року, всі приміщення школи радіофіковано і встановлено радіорепродуктори, силами вчителів обладнано радіовузол, що значно впливав на ідейно-політичне виховання учнів, а силами учнів організовано радіогазету.

В 1991 році школа стала середньою. Директором школи став Корч Є.І. Колишні учні згадують директора, як дуже добру, але водночас сувору та справедливу людину. Корч Є.І. поєднував у собі і вимогливість керівника, і готовність підтримати, підказати, заохотити. Завдяки йому у колективі була створена атмосфера щирості, взаємодопомоги, співпереживання. Саме тому вчителі, які працювали з ним, завжди згадують директора «незлим тихим словом».

2.3. Талановита людина – талановита у всьому!

Невід’ємною сторінкою історії нашої школи є видатна учителька математики (дочка Володимири, сестри Степана Бандери), Штумф (Гук) Мирослава Федорівна. Мирослава Федорівна народилася 20 жовтня 1934 року, тому на роки її дитинства, мабуть як і для більшості дітей того часу, випала важка доля. Коли маму забрали в Сибір, всіх дітей, в тому числі і маленьку Мирославу, відправили в дитячий будинок. Проте родичі по маминій лінії не могли залишатися осторонь і спокійно дивитись на лихо, яке спіткало ні в чому невинне дитя, і забрали маленьку Мирославу до себе на виховання. Вона була дуже кмітливою і завзятою дівчинкою, закінчила вісім класів денної та два класи вечірньої форм навчання. В школі вона проявила себе як здібна учениця, тому їй запропонували працювати в Козаківській школі, але при умові, що Мирослава поступить до університету. Проте, вона навіть не могла припустити, що на перший погляд така проста умова для відмінниці навчання, буде такою важкою. Протягом всього часу навчання за нею спостерігають органи КДБ. Але, мабуть, молитви матері оберігали Мирославу і все ж таки вона успішно закінчила Ужгородський національний університет.

Працюючи у школі Мирослава зустріла своє перше кохання – Гука Миколу Івановича, який був прийнятий на посаду вчителя географії 1953 року. Школа в цей час перебуває під керівництвом директора Лавровича П.М. Незабаром у сім’ї на світ появляються двійко прекрасних діточок Галина та Віктор. Та недовго тривало їхнє щастя. Микола так само, як і Мирослава присвятив своє серце і душу Україні за що і поплатився. Органи КДБ завдають важких тілесних пошкоджень, а згодом туберкульоз ховає двадцяти семирічне тіло Миколи в землю. Деякий час Мирослава Федорівна поневірялася по чужих хатах: хто прихистить, у того й жила, а згодом вдруге виходить заміж і спільно з чоловіком Штумф Федором Івановичем виховують двох дітей Мирослави від попереднього шлюбу та ще трьох спільних. У 1961 році вона була класним керівником восьмого класу.

Здавалося б щастя таке вічне: власне житло, дітки та підвищення на роботі – завуч з навчально-виховної роботи (директором школи в цей час була Левицька Ольга Степанівна, 1967 рік). Та цей спокій у житті тривав недовго: постійні спостереження та перевірки призвели до того, що Мирославу Федорівну, за незначні недоліки в роботі, зняли з посади.

На педагогічній ниві вона пропрацювала 33 роки, пішовши у 1986 році на пільгову пенсію. Останні роки життя прожила у місті Стрий, де і похована. Колеги відгукуються про неї, як про хорошого спеціаліста своєї справи, чуйну і добродушну людину, хорошим спеціалістом свого предмету. Вона неодноразово готувала призерів міських олімпіад з математики. Невичерпну любов до професії вчителя зуміла прищепити своїй дочці Оксані [8].

Добру згадку про себе залишила учителька Луканюк Ганна Іллівна. – крайова розвідниця ОУН-УПА по Косівському, Снятинському та Коломийському районах. В школу прийнята на посаду вчителя німецької мови 1966, викладала також українську мову та літературу та була членом екзаменаційної комісії у восьмому випускному класі. Вчителька намагалася засобами мистецтва слова виховувати любов до Батьківщини, повагу до її мови, історії, звичаїв і традицій. В 1946 році Ганнуся «Дарця» попала в облаву кадебістів. Щоб не датися ворогам в руки живою, вона в останню хвилину підриває себе гранатою. Важкопоранену розвідницю забирають до Станіславської тюрми. Після важких допитів Ганну засудили на 15 років каторги. Назад вона повернулася в 1956 році. І вже з 1966 року Луканюк Г.І. почала працювати в Козаківській школі учителем української мови та літератури. З великим задоволенням взялася виховувати і навчати дітей. Вчителька намагались якнайкраще навчати дітей, розвивати їх як особистість, виховувати працьовитими, добрими, гуманними, патріотами своєї Батьківщини, підкреслюючи, що вона починається з рідного порога, з рідної хати.

У 1976 році її незаконно звільнили з даної посади Та по при все, Ганна Іллівна досягла справедливості і її поновлюють в даній школі, але вже вихователем у групі продовженого дня (у 1977 році веде самопідготовку з предметів гуманітарного циклу у 4-6 класах). З виходом на пенсію повертається у своє рідне село Старі Кути на Косівщині, де і похована.

В історії школи помітне місце посідає постать Дмитра Квецка. В його особі гармонійно поєдналися риси прекрасного педагога й активного громадського діяча. Він був прикладом для наслідування і власного професійного розвитку. Охоче навчався, багато читав, особливо цікавився творами Івана Франка, які відіграли важливу роль у формуванні його світогляду. У 1967 році був засуджений на 20 років за утворення Українського Національного Фронту. Він розробив програмні документи, придумав назву, написав багато статей, видавав журнал «Воля і Батьківщина». Деякий час обіймав посаду завуча школи при Красівському Панкрату Якубовичу.

Співпрацював і трудився на педагогічній ниві учитель української мови та літератури Мандрик Б.В. Понад 40 років учителем молодших класів працював Шикор Г.Ф, Юрків Є.Ю. та Дяків Т.Ф. Це були високоосвічені, інтелігентні люди, які присвятили своє життя навчанню та вихованню багатьох жителів села.

Біля школи шуміли кронами яблуні, груші, каштани, білокорі берізки, та інші дерева (за розпорядженням директора школи, вчителя фізичного виховання Яремко Ореста Дмитровича весною у 1962 році командирували в Стрийський район Львівської області для покупки щеплених яблунь і груш для посадки на пришкільній ділянці). Територія школи була місцем відпочинку для всіх жителів села. Тут розмістився стадіон, спортивна площадка. Школа горнула до себе не тільки своїх учнів, але й молодь, яка любила проводити кожної неділі різноманітні спортивні змагання.

Тут знаходяться пам’ятник тим, хто віддав своє життя за волю і незалежність в роки лихоліття та пам’ятник першому перекладачеві байок Езопа Юрієві Мушаку (споруджено за кошти жителів села і меценатів зі Львова). Право відкрити пам’ятник було надано донькам ученого, сільському голові Козаківки Василю Мушаку, ректорові Львівського університету І. Вакарчуку, міському голові Болехова В. Стебницькому.

$C:\Users\OKSANA\Desktop\Пам'ятник_в_с._Козаківка.JPG$ $C:\Users\OKSANA\Desktop\Юрій_Мушак.JPG$

Ретроспектива розвитку школи

Літопис нового корпусу школи розпочався 1963 року, коли директор Ваків Іван Іванович заклав фундамент нової будівлі Козаківської восьмирічної школи. Того ж року його справу продовжив наступний директор Красівський Панкрат Якович. Школа відбудовувалась на громадських засадах під керівництвом голови сільської ради Штумпф Василя Михайловича та директора школи Панкрата Яковича Красівського. Кожне господарство зобов’язалось відпрацювати безкоштовно по 6 днів. У будівництві брали участь і вчителі школи Яремко О.Д., Шикор Г.Ф., Юрків Є.Ю. Головним майстром-будівничим був мешканець с. Сукіль – Кузейко Василь Михайлович. Помічниками майстра були: Кузейко Дмитро Васильович, Токар Михайло Юрійович, Домшин Юрій Миколайович. Протягом чотирьох років громадою села велася копітка робота. І ось довгоочікувана мить – осінь 1967 року. На плечі тендітної жінки Левицької Ольги Степанівни, яка на п’ять місяців очолила педагогічний колектив, випала доля завершити і відкрити символічним ключем двері нової альма-матері. Вчителі і учні з трепетом серця переступали поріг нової красуні – школи. Двоповерхова красуня наповнилась дитячим щебетом. За клопотанням директора школи Корча Євстахія Івановича у 1989 році згідно рішення Долинського райвиконкому №123 від 13.09.1989 року Козаківська восьмирічна школа була реорганізована у середню школу I-III ступенів. До школи почали ходити учні з навколишніх сіл: Сукіля, Хащуватого, Буківця, Поляниць та Бубнища. Паралельно в сусідньму селі Сукіль працювала початкова школа, у якій були комбіновані класи 1-3 та 2-4, працювали там також освічені люди, такі як: Костів Ярослав Васильович, Осташ Марія Іванівна (у 1960-1961 н.р. вела одночасно два комплекти, тому працювала у дві зміни).

Знаменна подія для школи відбулася 29 жовтня 2009 року, коли розпорядженням Кабінету міністрів України Козаківській загальноосвітній школі було присвоєно звання імені Катерини Мандрик-Куйбіди.

3.1. Життя в шкільному інтернаті

Прочитаною сторінкою з історії школи є згадка про існування шкільного інтернату, який вступив у дію 1 листопада 1969 року. Сюди було зараховано 20 дітей, в основному це були учні 4-5 класів, які проживали на відстані 3 км від школи, здебільшого це були діти із сусіднього села Сукіль. Першим вихователем була Ваків К.М., пізніше вихователів було двоє, для групи хлопчиків і групи дівчаток. Так, наприклад, вже з 1971 року такими вихователями були Шикор Т.Ф та Тринога М.В. Свою педагогічну працю тут починали багато педагогів: Дяків Т.Ф., Штумф Д.І., Токар В.Ф., Завіховська Е.З., Маланин Л.І.

На жаль, інтернат припинив свою роботу 1987 року, у зв’язку з тим, що від батьків не поступило жодної заяви на проживання дітей в ньому. Приміщення стали використовувати, як ігрову кімнату для учнів 1 класу. Із закриттям інтернату няню Дмитрів Д.Ю. перевели на посаду двірника, а Дяків Р.П. – на посаду сторожа школи. Стосовно вихователів, то вони працювали за своїм фахом, або продовжували навчатися у педагогічних вузах.

Проте наші педагоги залюбки діляться своїми спогадами:

“Це були кращі роки нашої праці, тому що ми працювали в згуртованому, працьовитому, чуйному до турбот життя школи педагогічному колективі.

В той час ми вирішували проблему восьмирічного всеобучу. Багато працювали з батьками учнів. Нам добре допомагали сільська рада. Вчителі жили творчим життям.”

Зі спогадів Штумф Дарії Іванівни, яка довгий час працювала вчителем історії, а зараз перебуває на заслуженому відпочинку, можна дізнатись, що життя селян і їхніх дітей було важким. Та не дивлячись на це, навчання проходило цікаво.

Для того щоб досягти ефективних успіхів у навчанні та вихованні учнів 1 листопада 1974 року відкрито групи продовженого дня в кількості 35 дітей із числа учнів 1-2 класів. Заняття з групою проводили щоденно з 13.00 – 18.00 год. Першим вихователем групи стала Квасниця Ірина Михайлівна. У 1977 році чисельність учнів групи продовженого дня зросла до 70 чоловік. Перша група була утворена з числа учнів 1-3 класів, вихователь Гузій В.І., друга – з числа учнів 4-6 класів, вихователь – Луканюк Г.І. (вела самопідготовку з учнями з предметів гуманітарного циклу). Самоаналіз з учнями з предметів політехнічного циклу щоденно проводила Дмитрів (Штумф) Д.І.

У 1989-1990 н.р було відкрито тільки одну групу, чисельністю 30 чоловік, вихователем працювала Маланин Л.І. Наступного року групи продовженого дня припинили функціонувати, в свою чергу учні 10-11 класів почали проходити навчання у Болехівському МНВК, а з вересня 1990 року учнів першого класу переводять на п’ятиденне навчання.

1991 рік – рік великих змін, які не оминули і нашу школу. Все це відобразилось і на освіті. Керівництво країни експериментує, проводить різні реформи з метою збереження стабільності в державі. З 2000 року наша школа, як і всі українські школи, перейшла на 12-бальну систему оцінювання знань учнів. Недостатнє фінансування заганяє освіту в глухий кут. Ремонти в школі, особливо в 1990 роках ведуться тільки зусиллями вчителів, учнів та батьків. Керівництво школи, педагогічний колектив при підтримці батьків та спонсорів прикладає максимум зусиль для створення нормальних умов навчання та покращення навчального процесу.

Здається, це було учора…

Історію школи останнього десятиліття XX-XXI століття писали педагоги, які з гордістю перейняли надбання попередників. Адже за даний період у школі працювали визначні педагоги, серед яких учителі постійного пошуку, люди поряд з якими хочеться бути досконалішим, озброєним системою вмінь, стремлінням мати найвищі людські якості: почуття відповідальності за долю людини, гуманність у своїх помислах.

Який же дар дістали тi,

Що так дітей учити вміють?

І. Франко

Світлина від Володимира Бучака. Храм науки, святиню, оберіг дитячих душ з 1993 по 2003 рр. очолював Володимир Богданович Бучак. Поєднання доброти і вимогливості було притаманне саме йому. За його управлінням було перекрито старий корпус школи, добудовано окремі класні приміщення. В школі склалися свої традиції і свята. Цей період запам’ятався для дітей і вчителів змістовними тематичними вечорами, посвятами в старшокласники. З метою більш глибокого залучення учнів до життя школи, було створено учнівський комітет школи, який складався з трьох представників 7-11 класів. На основі учнівського комітету створено комісії: навчально-виховна, спортивно-масова, дисципліни і порядку, милосердя, трудова. За цей час школа змінилася невпізнанно, особливо в останні роки.

В 2003 році кермо навчального закладу переймає грамотний досвідчений фахівець, енергійна, відповідальна людина, яка творчо підходила до вирішення організаційних питань Павлюк Ганна Василівна. У роботі завжди відзначалась її особлива пунктуальність. Сама нікуди й ніколи не запізнювалась й від інших вимагала того ж самого. Ганна Василівна успішно керувала школою 17 років. З великою наполегливістю намагалася створити найкращі умови для роботи і навчання, відремонтувати та довести до норм та вимог сьогодення, оснастити школу новим сучасним обладнанням. За роки наполегливої і виснажливої праці Ганні Василівні вдалося відремонтувати старе приміщення школи для молодшої ланки, перекрити новий корпус шифером, зробити повний ремонт спортзалу. Козаківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів зазнала ряд реконструкцій: перемуровано в декількох кабінетах пічне опалення, замінено віконні, дверні блоки. На подвір’ї школи побудовано капличку, біля якої кожного ранку, перед початком уроків, зупиняються вчителі та здобувачі освіти для молитви. Школа жила і розвивалась в ритмі держави: учні навчались, займались спортом, перемагали, брали участь у загальнодержавних святах, здійснювали походи туристичними та партизанськими стежками.

Спільними зусиллями з головою села Козаківки (по сумісництву вчитель лісівництва) Іванів М.Ю. подвір’я школи вкрито бруківкою, встановлено внутрішні туалети як у Козаківській школі так і в початковій школі села Сукіль.

З роками школа розширювалась, змінювалась кількість учнів та ріс педагогічний колектив. Щоліта під наглядом Ганни Василівни на базі школи створювалися дитячі табори з метою оздоровлення та виховання учнів. Вона продовжувала підтримувати і розвивати кращі традиції школи, започатковані і виплекані багатьма поколіннями вчителів та директорів.

Сучасна школа аж ніяк не може обійтися без вивчення і впровадження в життя сучасних високих технологій. Без цього у сучасному глобалізованому світі жити і працювати неможливо. Тому комп’ютеризація була одним з поставлених завдань, яке досягалось крок за кроком. В кабінеті інформатики встановлено ноутбук, проектор і мультимедійна дошка. Цього року шкільні комп’ютери підключено до Всесвітньої мережі Інтернет. Також велика заслуга в цьому начальника управління освіти виконавчого комітету Болехівської міської ради Сайка Ігора Івановича.

Злагоджена робота адміністрації та педагогічного колективу школи дала свої конкретні результати. Матеріально-технічну базу школи складають: 1 кабінет інформатики (з доступом до мережі Інтернет), 1 кабінет історії, 1 кабінет іноземної мови, 1 кабінет фізики, 1 хімії, 1 кабінет географії, 1 кабінет української мови та літератури, 4 кабінети початкових класів, 1 спортивний зали, їдальня, навчальна майстерня, ігровий майданчик, бібліотека, 2 методичних кабінети.

IV. Видатні випускники школи

Тисячі учнів вирушили у життєвий вирій за період історії школи, залишивши в невидимих духовних нішах гамірне відлуння дитинства. Кожен учень – це неповторна доля. Це – історія написана самими учнями. Всі вони достойні похвали за свою працю, яку вони внесли в історію розвитку села. Деякі випускники нашої школи – це люди різного віку і різних професій, які досягли особливо високих вершин. І чим більших висот її вихованці досягають, чим більший слід по собі залишають, тим більше гордиться ними школа. А гордитись є чим, бо випускниками Козаківської школи є дійсно шановані люди. У одному виступі неможливо згадати всіх випускників, які торували дорогу до знань за останні 50 років, трудилися на благо Батьківщини в різних галузях: освіті, науці, культурі, медицині, промисловості, сільському господарстві. Але декого, особливо яскраві особистості, згадаємо.

4.1. Мушак Юрій Федорович

"Generatio praeterit et generatio advenit, terra autem in aeternum stat" (Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть)

Це улюблений рядок з Біблії найбільш визначної людини, випускника даної школи та світоча нашого села Юрія Федоровича Мушака. Перекладач з давньогрецької мови, педагог та літературознавець народився в нашому селі 12 лютого 1904 року [3].

$C:\Users\OKSANA\Desktop\завантаження.jpg$ З дитинства тягнувся до знань – спочатку була прихідська школа села, потім початкова в Болехові та успішне навчання в Долинській гімназії. А потім ще більш успішне навчання в Віденському університеті. Але туга за домівкою спонукала повернутися його додому – і Юрій Федорович Мушак знайшов собі роботу в Тернополі, де він розпочав свою викладацьку діяльність. Це була компанійська та веселої вдачі людина, а ще новатор та палкий прихильник українства. З 1939 року Юрій Федорович Мушак поселився у Львові і, з тих пір, пов`язав себе з цим містом назавжди. Саме тут він проявив себе як знатний перекладач, педагог і літературознавець, працюючи доцентом Львівського університету. На жаль пам’ятник із чорного габро з бронзовим барельєфом прикрашає його могилу не в нашому селі, а у Львові на Личаківському кладовищі.

Викладачі факультету іноземних мов Львівського національного університету Івана Франка (Максимчук Б.В., Буйницька Т.О., Комарницька Т.М.) ще й досі дуже добре пам’ятають співпрацю з цією надзвичайною людиною. Звичайно, у них залишились тільки найкращі спогади про нього.

4.2. Мушак Петро Васильович

Петро Мушак надзвичайно обдарований різьбяр, художник. Про таких як він кажуть: «Майстер на всі руки». Велике щастя - віднайти своє покликання ще змолоду і бути впевненим у тому, що ти – на правильному шляху, а обрана тобою професія необхідна суспільству. «Мистецтво навколо нас, варто лише навчитися його бачити» – каже про себе Мушак Петро Васильович – учитель образотворчого мистецтва, художньої культури та керівник гуртків декоративно-прикладного мистецтва Козаківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів імені Катерини Мандрик-Куйбіди. Ця людина, з багатогранними здібностями, є випускником даної школи. Закінчив Івано-Франківський інститут мистецтв, Прикарпатський університет імені Василя Стефаника, кафедра Декоративно-прикладного мистецтва. Кваліфікація - художник декоративно-прикладного мистецтва. Викладач. Після закінчення університету доля повертає його знову в стіни рідної школи, де працює вчителем образотворчого мистецтва понад 10 років. Кожна робота – це сповнена глибини й щирості краплинка вкладеної душі. У своїй педагогічній діяльності щосили намагався організувати радісне навчання без примусу, формувати творчу особистість. Його учні неодноразово складали конкуренцію учням області на обласних конкурсах з писанкового розпису в Коломиї та на конкурсі різьбярів в Косові «Знай і люби свій край». Петро Васильович у своїх ранніх роботах наслідував батька, пізніше – вчителів, а зараз він досвідчений майстер, який має величезний досвід роботи, працює над збереженням традиційної художньої обробки дерева та удосконаленням своєї майстерності. Великою популярністю користуються створені ним власноруч скриньки, рахви, тарелі інкрустовані різнокольоровим бісером, різьблені писанки. Вони знаходяться в приватних колекціях не тільки в Україні, але й за кордоном, зокрема Італії, Франції, Китаї, Канаді, США, Росії. Петро Васильович робить багато добрих, безкорисних справ, чужу біду сприймає як свою і завжди готовий прийти на допомогу.

V. Сьогодення школи

Школа – це майстерня,

де формується думка підростаючого покоління,

треба міцно тримати її в руках,

якщо не хочеш випустити з рук майбутнє.

А. Барбюс

Зараз Козаківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – сучасний освітній заклад, колектив якого виховує цілеспрямованих, конкурентоспроможних учнів. На базі навчального закладу проводяться районні й обласні семінари вчителів. Учні школи є активними учасниками районних предметних олімпіад, де доволі часто займають призові місця. Щорічно перші місця здобувають вихованці школи у конкурсі-грі «Джура» (Сокіл) на районному етапі та тричі входили у десятку кращих команд на обласному етапі. Вже сім років поспіль команда нашої школи повертається з районного туристичного злету шкіл зі здобутим I місцем. Хороші результати учні демонструють і на військово-прикладних видах змагання. Таким високим здобуткам наша школа завдячує Іваніву Юрію Ярославовичу. Це саме той учитель, про якого хочеться сказати, що він є помічником і другом дітей. Його любов до своєї справи, бажання зробити світ кращим, добрішим, особливий підхід до кожного учня як до особистості, уміння зрозуміти чужий біль, відчути найтонші порухи дитячої душі, розкрити їхні таланти заслуговують на визнання та повагу. На уроках історії та захист Вітчизни намагається реалізувати здібності й передати свою мудрість маленьким слухачам, прищепити невичерпну любов до Батьківщини. Визнає, що ця діяльність є фактично сенсом його життя. Варто зазначити, що Іванів Ю.Я. був учасником АТО, тому знає, як важливо дати основні ази знань. Його опорою є дружина, Іванів Марія Іванівна, вони спільно працюють у школі та виховують двох майбутніх захисників України.

Часи змінюються, ми змінюємося з ними, але за цим усім залишається щось первозданне, те, що не можна передати словами. Робота вчителя – це не лише відкривати фізичні закони, пояснювати математичні задачі чи тлумачити певні правила. Перш за все – це відкривати істини нашого життя, любов до Бога. Таким вчителем у Козаківській школі є Черненко Уляна Михайлівна, вчитель новатор, переможець районних та призер обласних олімпіад з християнської етики, а найголовніше те, що вона відноситься до категорії вчителів, які надихають та дійсно щедро діляться здобутим досвідом та вміннями у світлі християнських цінностей. Для неї не вважливо, яку ти вивчав галузь, який викладаєш предмет, найважливіше досвідчити Бога у своєму житті, і це зуміти донести дітям, бо найголовнішою наукою є наука Ісуса Христа.

Хоча слово «вчитель» і чоловічого роду, та працюють у нашій школі в основному жінки. І саме жіночий образ доброї і розуміючої (а часом суворої та вимогливої) вчительки асоціюється у кожного зі шкільними роками. Так вже склалося, що з 39 педагогів, які на даний час працюють, лише четверо представників сильної статі. Та й ті, переважно, суто «чоловічих» предметів — трудове навчання, фізкультура, захист Вітчизни та музика.

У школі склалися і працюють родинні вчительські династії. Більшість із них – справжні майстри своєї справи, фахівці високої культури, які глибоко знають свій предмет, мають широкий кругозір, досконало володіють методикою навчання і виховання.

Серед учнів, батьків школа користується високим авторитетом. Це забезпечується демократичним стилем управління школою, особистісно орієнтованими технологіями навчання, де в центрі уваги є особистість, її розвиток і удосконалення. Вона відіграє важливу роль в житті місцевої громади. Жителі села є частими гостями на виховних заходах, які проводяться у школі.

5. 1. Традиції школи

Нація в будь-які часи збереже себе, якщо збереже свої традиції. Те ж саме можна сказати про школу. За багато років у Козаківській школі склалося чимало гарних і стійких традицій, пов’язаних не тільки з навчанням, але й з дозвіллям. І в позаурочний час не припиняється життя в стінах школи. Кожен учень має змогу поглибити свої знання в гуртках з улюбленого предмету. Творчі здібності розвиваються в гуртках художньої самодіяльності. Таких гуртків у школі декілька. Вони працюють за такими напрямами:

Художньо – естетичний напрям

- Молодша вокальна група «Золоті дзіночки» - керівник: Мандрик В.В.;

- Вокальна група середнього шкільного віку «Дзвінкоголосі бойківчанки»;

- Хор - керівник: Мандрик В.В.;

- Художня вишивка «Чарівні ручки» - керівник Джумеля Н.Ю.;

- Троїсті музики - керівник: Мандрик В.В..

Військово-патріотичний напрям:

«Юний захисник Вітчизни» - керівник: Іванів Ю.Я.;
«Джура» - керівник: Завіховська М.В.;
Пішохідний туризм «Плай» -керівник: Марецька І.Д.

Туристсько – краєзнавчий напрям

«Географічне краєзнавство» - керівник: Завіховська М.В.

Учні беруть участь в змаганнях, конкурсах та в роботі агітбригад. Спорт також займає чільне місце в шкільному житті школи. Хороших результатів досягає збірна команди школи по волейболу, футболу та настільному тенісі. Багато уваги приділяється естетичному вихованню школярів. Учні є активними учасниками Міжнародного конкурсу знавців рідної мови імені Петра Яцика та Міжнародного мовно-літературного конкурсу імені Тараса Шевченка, Міжнародного математичного конкурсу «КЕНГУРУ», конкурсу з англійської мови «Гринвіч».

Не можна залишити осторонь наполегливих педагогів нашої школи, які впевнено крокують до своєї мети, досягають поставлених цілей, розкривають перед учнями різні грані багатовимірної дійсності і закликають бути активними творцями нового життя, побудованого на принципах поваги до іншого, патріотизму, шанобливого ставлення до своєї мови, культури та історії. Такими визначними педагогами нашої школи є Мандрик Г.Р. та Іванів Ю.Я. Так, за найкращою традицією всеукраїнського конкурсу «Учитель року» вони вкотре доводять свою педагогічну майстерність, професійні уміння і творчі здобутки. Вони ввійшли в десятку найкращих вчителів на фінальному етапі обласного туру конкурсу у номінації «Захист Вітчизни» - 2019 р. (Іванів Ю.Я.) та у номінації «Зарубіжна література» - 2020 р. (Мандрик Г.Р.).

Багато поколінь випускників випустила зі стін наша школа. Щороку, в другу неділю лютого, за традицією до школи злітаються на вечір-зустрічі колишні учні, ті, які закінчили школу 5, 10, 15, 20, 25 років тому. Серед них є багато різних людей: з різним достатком, різні за професією, різні за місцем проживання, проте всі без винятку є чесним, порядними, добрими людьми. Таким же радісним і водночас болючим святом є Випускний вечір. Випускникам вручаються атестати, лунають вітання адміністрації школи, вчителів, батьків, гостей, побажання йти по життю з високо піднятою головою, досягати поставлених цілей, бути гідними громадянами України, і, звичайно, ніколи не забувати школу, яка дала їм путівку в життя.

Проходять роки, десятиліття. Покоління за поколінням діти вступають до школи, закінчують і відлітають у вир життя. Змінюються вчителі, а школа живе і буде жити, гостинно відкриваючи двері іншим. За плечима – 50 років, а попереду – нові завдання, вирішення проблем сьогодення та майбутнього. Школа житиме! Це велике щастя – жити і працювати сьогодні, дбаючи про завтра.

Висновок

Козаківська школа сьогодні – це невелика родина, в якій навчається 202 учні та з повною віддачою сили, енергії і знань працює педагогічний колектив школи, який налічує 37 вчителів, багато з яких є випускниками школи. 10 вчителів мають педагогічне звання «старший вчитель», 21 вчитель – спеціалісти вищої кваліфікаційної категорії, 4 – І кваліфікаційної категорії, 3 – ІІ кваліфікаційної категорії та 8 молодих спеціалістів. Створено чотири методоб’єднання, які успішно працюють, а саме: класних керівників, початкових класів, гуманітарного циклу та природничо – математичного циклу. У школі функціонують навчальні кабінети і класні кімнати, спортивна зала, майстерня, їдальня та комп’ютерний клас. На сьогоднішній день цей навчальний заклад є стартовим майданчиком для добрих починань і злетів її вихованців і доказів для цього не потрібно. Козаківська загальноосвітня школа I-III ступенів імені Катерини Мандрик-Куйбіди – скарбниця культурних, духовних, розумових та моральних надбань. Знаючи директора цього закладу, Крисько Людмилу Віталіївну, як відповідальну розуміючу людину, розсудливого та вмілого керівника, талановитого та мудрого вчителя, якій я особисто завдячую не тільки тими глибокими знаннями, що їх черпала з навчальних занять, які тепер стали основою моєї спеціальності, але й значним духовним багажем, який в свою чергу став основою мого суспільного життя.

У всьому світі школу називають маленькою державою чи навіть «державою в державі». Такою є і наша школа. Здобувачі освіти живуть у цій країні безжурно, весело, тому що ними опікуються вчителі та батьки, намагаються створити такі умови, щоб діти в школі почувалися, як удома.

Разом з появою нових учнів у школі змінюється й педагогічний колектив. Бог благословив нас чудовими вчителями, з якими розпочинається кожен день у школі. Вони у нас дивовижні. І навіть сьогодні, у час реформації і всіляких перипетій історичних процесів, у них на першому місці – доброта і чесність, порядність і гідність. Кожен з них намагається турбуватися про учнів, виховувати, віддавати тепло своїх сердець і душ. І навіть роки не зітруть пам’ять про тих, хто «сіяв розумне і вічне» у дитячі душі, готуючи їх до дорослого життя. «Моє продовження у моїх учнях» – так можна сказати про випускників школи, які пішли вчительською стежкою. Працювали і працюють учителями колишні випускники школи: Мандрик Василь Дмитрович, Завіховська Галина Василівна, Черненко Уляна Михайлівна, Юрків Анна Михайлівна, Дяків Ніна Федорівна, Дубів Тетяна Орестівна, Іванів Юрій Ярославович спільно з дружиною Іванів Марією Іванівною, Савчин Наталія Юріївна, Мандрик Василь Васильович з дружиною Мандрик Анною Святославівною, Шмега Любов Святославівна… А сьогодні їхню справу продовжують діти.

Пам’ятаймо, що бути справжньою людиною — значить віддавати сили своєї душі в ім’я того, щоб люди навколо вас були красивішими, духовно багатшими: щоб кожен, з ким ви зустрічаєтесь, зберіг у своєму серця найкращі спомини про вас. Тому дуже хочеться, щоб школа залишалась в пам’яті кожного школяра як еліксир хорошого настрою, як повсякчасне бажання творити добро. Адже освіта – це і є життя.

Любіть свою школу!

Список використаної літератури

Борис М. Нескорена Долинщина. Літопис визвольних змагань. Мартирологи, біографії, спогади, документи, фотографії. – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2002. – 702 с.
Ганцюк П. «Ярема» й «Козак» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.upa-pereginsk.if.ua/?p=1009
Головин Б., Матейко Р., Пиндус Б., Совінська Н. Мушак Юрій Федорович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 581—582. — ISBN 966-528-199-2.
Козаківка (Болехівська міська рада) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki
Мушак Юрій [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://sites.google.com/site/xatachytalnya1/pismenniki-prikarpatta/musak-urij
На зламі тисячоліть [Образотворчий матеріал] : Болехів та околиці / [ред. В. Луцик]. – [Б. м. : б. в.], [2003]. – 154 с.
Спогади вчительки Яремко Євдокії Миколаївни.
Спогади вчительки Завіховської Галини Василівни.
Спогади вчительки Дубів Тетяни Орестівни.