ІВАН ФРАНКО: «МУСИМО НАВЧАТИСЯ ЧУТИ СЕБЕ УКРАЇНЦЯМИ…»

ІВАН ФРАНКО: «МУСИМО НАВЧАТИСЯ ЧУТИ СЕБЕ

УКРАЇНЦЯМИ…»

Вступ. Іван Якович Франко є геніальним поетом, який залишив своїм нащадкам коштовні перлини громадянської та інтимної лірики. Його вираз: «Ми маємо навчитися відчувати себе українцями – не галицькими, не буковинськими, не русинами, а українцями без офіціяльних кордонів» був написаний у листі до молоді в 1905 році. Заклик, з яким понад півтора сторіччя тому звертався відомий український поет, письменник та активний громадсько-політичний діяч Іван Франко, досі не втратив своєї актуальності та продовжує надихати нові й нові покоління українців до боротьби за Україну, її незалежність, волю і самоідентичність.

За життя великого українця – Івана Яковича й протягом перших десяти років після його смерті було видано численну кількість літературно-публіцистичних, наукових і мемуарних творів про його життя й творчість. Так, М. Коцюбинським, В. Стефаником, Г. Житецьким, М. Грушевським, С. Єфремовим, В. Гнатюком, Д. Дорошенком, А. Кримським, М. Возняом, М. Євшан, О. Колесса, Д. Багалій, С. Смаль-Стоцьким, С. Шелухиним, А. Ніковським, М. Лозинським, В. Левицьким, Є. Олесницьким, К. Студинським та іншими відомими письменниками, вченими, митцями, громадсько-політичними діячами у своїй творах було відображено повагу по постаті І. Франка, його світогляду та письменницького таланту.

Виклад основного матеріалу. Іван Якович Франко увійшов в історію української і світової літератури як геніальний письменник і визначний діяч визвольного руху. Своєю творчістю і багатогранною літературною і громадською діяльністю він створив цілу епоху в історії української культури і літератури.

Франко ‒ був великим майстром художнього слова. Белетрист, драматург, критик, літературознавець, філософ, фольклорист, історик, економіст, соціолог, історик, публіцист, громадський діяч, економіст, мовознавець ‒ всі напрями діяльності вміщались у щільний графік Івана Яковича.

За сорок років творчої діяльності Іван Франко продемонстрував колосальну працездатність, уміння мобілізувати фізичні сили і дух на щоденну, до фанатичного самозосередження роботу. За неповних 60 років життя письменник написав понад 6000 творів, із них 10 поетичних збірок та 1 збірка поем, 10 творів великої і 100 творів малої прози, 3000 наукових і публіцистичних праць із різних галузей знань та суспільного життя. Ним здійснені переклад українською мовою близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур, видрукував 60 збірок оригінальних і перекладних творів різних жанрів, загалом опублікував 220 книжок і брошур. Це є фантастичний вклад в українську культуру з боку Івана Яковича; посил його творчого життя ґрунтувався на вкладання у думки кожного українця його  національного походження, про ідею бути вільним у своїй країні якщо ж вона буде такою. Відданий творчій праці письменник і учений Іван Франко до останніх днів життя свідомо тягнув, мов той віл, воза національного обов’язку.

Франко називав себе «пекарем, який пече хліб для щоденного вжитку»; таке діло письменник вважав чи не найважливішим для себе завданням змагатися за піднесення національної свідомості свого народу, утвердження національної солідарності, закликаючи провідників свого народу, передусім національних провідників, духовну та інтелектуальну еліту, терпляче і жертовно нести в народні маси слово правди, віри і надії рідною мовою. Народ не розбудити до активного будівництва національної держави, якщо розвиток рідної мови, національної культури, освіти і науки не стане визначальним орієнтиром суспільного поступу, органічною потребою більшості суспільства, «випливом живої потреби нації».

У листі до О. Рошкевич Франко писав: «Саме освіта і наука може прояснити масам робочого люду ціль і способи цілого діла» ‒ «великої революції соціальної», під якою він розумів «цілий великий рід таких культурних, наукових і політичних актів», які повертають розвиток народу «на зовсім іншу дорогу».

Іван Франко з болем і переживанням сприймав замішання ідей і думок у головах галицьких русинів щодо національної ідентичності, власної батьківщини, навіть мови, чим користалися і польські шовіністи, і галицькі москвофіли, і російські панславісти. Тому він й обстоював необхідність піднесення саме культурно-духовного рівня народних мас. Так, у статті «З Новим роком» (1897) Франко закликає письменників, учених не собою, не своєю особою зацікавлювати публіку, а передусім «розбуркати в ній ідейне, духове життя, бажання освіти й поступу, бажання естетичних вдоволень…»

Сам Франко своєю  невсипущою, подвижницькою  працею письменника, вченого, публіциста, політика, редактора, видавця подав  ідеальний взірець служіння інтересам рідного народу, організовуючи і забезпечуючи  діяльність  різного роду  газет, журналів, видавництв, інституцій, «потрібних  для  культурного  розвою  на національнім ґрунті».

Сьогодні вкрай важливою є проблема формування української нації як культурного організму. Саме з цим закликом звертався Франко до молоді ‒ бути патріотами у своїх думках і діях. Він розглядав це творення культурного організму і набуття національної ідентичності як інтеграційний процес, спрямований на вироблення певної системи цінностей, яку б сприйняли і засвоїли не лише українці, але й усі етноси, які проживають на українській території. Саме з цією метою він здійснює переклад праці Гаустона Стюарта Чемберлена «Раса, нація, герої» і все більше утверджується в думці, що народ не здобудеться на політичну й економічну самостійність, якщо не сформується як українська нація ‒ суцільний культурний організм, а для цього слід мати свою, національну еліту, національну інтелігенцію, головним обов’язком якої буде «по всіх частинах і окраїнах нашої землі будити почуття народної єдності, піднімати загальноукраїнське народне самопізнання» .

Таких речників і провідників культурного націоналізму, яким був Іван Франко, вкрай потребує сучасна Україна, яка, по суті, вже втратила національний культурно-інформаційний простір, не веде системної національної освітньої і видавничої політики, не виробила системи національних цінностей і пріоритетів.

За сучасними визначеннями, «культурні націоналісти є речниками морального оновлення; вони започатковують ідеологічні рухи в періоди суспільних криз для того, щоб реформувати систему світоглядних орієнтацій спільноти та запропонувати моделі суспільно-політичного розвитку, які б втілювали в собі стратегії модернізації».

Висновок. Отже постать Івана Франка пронизана наскрізь українськими національними ідеями. Його творчість є орієнтиром для всіх українців, яким як у часи життя письменника, так і сьогодні слід навчатись бути у єднанні один з одним, вивчати українську культуру, традиції, звичаї, проставляти їх; знати українську мову й найголовніше користуватись нею, день за днем покращуючи свої навички; не забувати своєї землі, батьків своїх і історію свого роду (своє коріння); творити власним прикладом сучасну українську культуру, бути активним захисником своєї землі й відстоювати погляди свого народу. Все це й набагато більше є головною ідеєю творчості Івана Яковича Франка.