Каскадний урок "Становище українців у країнах Центрально-Східної Європи + Леся Українка" Історія: Україна і світ

І. Організаційний момент

Привітання студентів, перевірка відсутніх на парі.

Вправа «Глечик побажань»

На початку заняття студенти стають в коло, вчитель пропонує дістати з глечика по-черзі по одному папірцю, на якому є побажання, зачитати його вголос.

IІ. Актуалізація опорних знань.

Вправа «Пароль»

Студенти по черзі називають ключові слова, пригадуючи матеріал попереднього заняття. Ті, хто назвали ключове слово, займають місця за партами.

ІІІ. Повідомлення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності.

Сьогодні ми з вами поговоримо про політику влади, соціальні зміни, господарську, культурну і політичну активність українців в Польщі, Чехословаччині та Румунії. Також згадаємо постать, яка вплинула на світогляд багатьох поколінь українців, а щоб дізнатися, що ж це за історична постать погляньте на дошку та спробуйте відгадати анаграму.

Вправа «Розгадай анаграму»

ИАРСЛА СОКЧА

Лариса Косач (псевдонім: Леся Українка)

Леся Українка (справжнє ім'я Лари́са Петрі́вна Ко́сач-Кві́тка) — українська письменниця, перекладачка, культурна діячка,брала активну участь в українському національному русі. Її твори перекладалися різними мовами та видавалися в країнах Центрально-Східної Європи та світу.

ІV. Виклад нового матеріалу

1. Національна політика влади, соціальні зміни, господарська, культурна і політична активність українців у Польщі.

Українці опинилися серед народів, яким не вдалося здобути самостійну державу. Західні регіони України ввійшли до складу Польщі, Чехословаччини й Румунії. У жодній із цих держав вони не мали прямого доступу до влади. Поки інші народи були поглинуті державотворенням і подоланням економічної кризи, українці мусили пережити поразку, зібратися з думками, що робити далі. Значними були втрати: чимало політиків і громадських діячів не повернулися додому, були змушені емігрувати чи відійшли від політики, обираючи спокійніші сфери діяльності. У мережі національного руху утворилися розриви. Утім фізичне й духовне спустошення, яке відчували українці, поєднувалося з бажанням будь-якими засобами довести іншим свою життєздатність. З поразкою вони не змирилися.

Прикладом сформованості національної самосвідомості для українців, що проживали на території Польщі могла бути Леся Українка. Вона знала багато європейських мов: англійську, французьку, німецьку, українську, російську, польську, болгарську, а також давньогрецьку та латинську, що свідчило про її високий інтелектуальний рівень. Леся Українка брала активну участь в національному русі та мала великий вплив на український національний рух у Польщі. Її твори перекладалися різними мовами та видавалися в країнах Центрально-Східної Європи та світу. Про рівень освіти Лесі Українки може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів» (надрукована в Катеринославі 1918).

• Як ви вважаєте чому Л. Українка написала підручник «Стародавня історія східних народів»?

(Леся Українка  розуміла роль історичних знань у формуванні світогляду молодої людини. Історія народного життя завжди цікавила Лесю Українку. І, прагнучи виховати молодшу сестру як людину широких громадських інтересів і міцних революційних переконань, Леся Українка звернулася до історичної освіти.

Вона розуміла, що для усвідомлення суспільного життя необхідно добре знати історію.

На той час не було підручника давньої історії, тому Леся звернулася за порадою до свого дядька, відомого історика Михайла Драгоманова, і попросила його порадити, як краще та за  якими джерелами складати курс стародавньої історії. Уважно поставившись до прохання своєї улюбленої племінниці, Михайло Петрович не лише добирає і висилає необхідні твори німецьких і французьких авторів, а й дає докладні поради щодо складання курсу історії. Леся Українка переклала твори з німецької та французької мов на українську, створивши підручник «Стародавню історію східних народів» для українських дітей.)

На початку 1930-х років у Польщі проживало 4,4 млн українців. Дослідники сумніваються в точності статистики і припускають, що насправді їх було більше. Українські землі у складі Польщі сформувалися з двох частин: Східної Галичини, яка раніше входила до Габсбурзької монархії, і Західної Волині, Південного Підляшшя, Полісся і Холмщини, які належали Російській імперії. Ці регіони відрізнялися між собою політичними традиціями. Галичина була осередком українсько-польського політичного протистояння, яке перейшло до міжвоєнної Польщі. Галичину поділено на три воєводства — Львівське, Станіславське, Тернопільське, за якими закріплено назву «Східна Малопольща». Західну Волинь, Полісся, Південне Підляшшя та Холмщину розділено між Луцьким, Брестським і Люблінським воєводствами. Українські терени залишалися аграрними. Перерозподіл поміщицьких землеволодінь відбувався так, аби збільшити кількість поляків: земельні ділянки отримували польські колоністи — селяни й ветерани війни, так звані осадники. Українці ж у пошуках кращої долі виїжджали за кордон.

На початку 1920-х років польський уряд демонстрував готовність до поступок українцям, однак частину політиків не полишало прагнення покарати їх за збройну боротьбу. Тисячі українців польська влада інтернувала за участь у війні або ж за підозрою в такій участі. Українці ж вважали, що війна не закінчилася, а перейшла в іншу фазу.

У 1921 р. до Галичини прибув Євген Коновалець, український націоналіст, який раніше ініціював створення Української військової організації (УВО), яка почала підпільну боротьбу проти польської влади.

В той же час мати Лесі Українки Олена Пчілка плекала українську самосвідомість на Наддніпрянщині. Якось різко виступила проти святкування в українських Просвітах ювілею Льва Толстого. А чому ж не Шевченка? У 1920 року, за більшовиків, під час святкування дня народження Тараса Шевченка у Гадяцькій гімназії на Полтавщині, Олена Пчілка огорнула погруддя поета національним синьо-жовтим стягом. І коли розлючений комісар Крамаренко зірвав прапор, обурено скандує: «Ганьба Крамаренкові!». Переповнений зал дружно підтримав її. За антибільшовицькі виступи була заарештована.

На Галичині члени Української військової організації (УВО) підпалювали маєтки польських землевласників, руйнували адміністративні будівлі, вчиняли замахи. У 1921 р. член УВО Степан Федак у центрі Львова стріляв у Юзефа Пілсудського і львівського воєводу Казимежа Грабовського, якого поранив. За вказівкою еміграційного уряду Петрушевича, українці Галичини бойкотували парламентські вибори 1922 р. За порушення солідарності й заклик співпрацювати з польською владою члени УВО застрелили письменника Сидора Твердохліба. У 1924 р. у в’язниці після катувань загинула членкиня УВО Ольга Басараб.

Іншою відповіддю з боку українців ставали різні форми самоорганізації в межах політичних партій, національно-культурних і економічних товариств. На середину 1920-х років відновили діяльність або ж були створені кілька українських партій. У 1925 р. засновано Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО), яке було продовженням Української національно-демократичної партії. Під його впливом залишалася найбільша українська газета «Діло». Лідери УНДО (К. Левицький, І. Кедрин-Рудницький, В. Мудрий) вважали, що потрібно захищати інтереси українців законним, парламентським шляхом. Було створено також Українську соціалістично-радикальну партію й Комуністичну партію Західної України; діяли русофільські організації.

Польська адміністрація створювала несприятливі умови для українського національно-культурного життя. У 1924 р. уряд Владислава Грабського, незважаючи на протести українців, видав закон про двомовні українсько-польські школи. Після закриття українських кафедр Львівського університету в 1921-1925 рр. діяв Український таємний університет, щоправда, організувати повноцінне навчання було складно. Розвивалася мережа кооперативних організацій, найбільшими з них були «Маслосоюз», «Сільський господар». Організатори кооперативного руху вважали, що українці програли боротьбу за державність через брак ресурсів, і пропонували переорієнтуватися на «органічну працю». Продовжували діяльність «Просвіта» і Наукове товариство імені Шевченка, виходила українська преса. У 1917 р. створено «Союз українок», який очолювали Євгенія Макарушка, Катря Гриневичева, Олена Федак-Шепарович, Марія Бачинська-Донцова, Мілена Рудницька.

• ФІЗКУЛЬТХВИЛИНКА

У відео використовується пісня на слова з вірша «Давня весна» Лесі Українки

2. Становище українців у Чехословаччині, Румунії.

Українці в Румунії (близько 1,5 млн) проживали в Північній Буковині, Бессарабії і в місцях компактного заселення в Мараморощині, Південній Буковині, Банаті, Добруджі. Влада ж уважала ці території одвічно румунськими. В усіх сферах офіційного життя та в освіті запроваджено румунську мову, а українців визначили як «румунів, які забули мову своїх предків». У громадських місцях з’явилися написи «Розмовляйте лише румунською мовою». Румунізовано назви населених пунктів і розпочато румунізацію українських імен і прізвищ. На керівні посади призначали румунів. Громадська діяльність українців перебувала під пильним контролем служби безпеки - сигуранци. У 1918-1928 рр. на Буковині і в Бессарабії діяв військовий стан. Українське національне життя в Румунії майже завмерло.

У сусідній до Румунії Болгарії жив і працював рідний брат Олени Пчілки, дядько Лесі Українки Михайло Драгоманов. Він був викладачем в  Софійському університеті, викладав на кафедрі загальної історії історико-філологічного факультету, де працював до своєї кончини. Драгоманов був засновником українського соціалізму та ідеологом українців-автономістів.

У Чехословаччині умови для українців були сприятливими завдяки демократичному характеру держави, хоча й тут уряд не поспішав іти назустріч національним меншинам. Прага стала центром української політичної еміграції. Закарпаттю (Підкарпатській Русі) було обіцяно автономію, щоправда, її обриси не були визначені. Керівник місцевої адміністрації адвокат Григорій Жаткович після кількох невдалих спроб створити автономію на знак протесту пішов у відставку. Державна влада аргументувала зволікання тим, що місцеве населення не готове до самоврядування. Іншим аргументом був високий відсоток угорців, у яких вбачали загрозу. Та все ж у 1928 р. Підкарпатська Русь отримала статус однієї з чотирьох провінцій Чехословаччини, кожна з яких мала представницький орган. З’явилися атрибути державності - гімн «Підкарпатські русини повстаньте від глибокого сну» і герб. Важливим досвідом для закарпатських українців стала участь у виборах. Стрімко зростала кількість шкіл, виникли національно-культурні товариства - українофільське «Просвіта» й русофільське Товариство імені Духновича, які відкривали філії, будували «народні доми». Серед закарпатських українців, які називали себе русинами довше ніж деінде, тривали дискусії про національну ідентичність. Національну єдність з Україною відстоювали педагог Августин Волошин, письменник Василь Гренджа-Донський та ін.

V. Узагальнення і систематизація набутих знань. 

Метод «Робота в групах»

Студенти із скрині дістають листки на яких написано, який рух вони представляють, тим самим об’єднуються у три групи: соціалісти, феміністи, націоналісти. В кожної групи є представник, який отримав завдання передчасно і підготував інформацію про історичну постать, що була на стороні цього руху. Представник ознайомлює групу з підібраною інформацією.

1 група – Соціалісти (представник М. Драгоманов)

2 група – Феміністи (представниця Л. Українка)

3 група – Націоналісти (представниця О. Пчілка)

Після ознайомлення група отримує завдання скласти «Синквейн» про цю постать, користуючись підібраною інформацією. План «Синквейну» у кожної групи на парті. Представник з групи зачитує синквейн.

VІ. Підсумки уроку, оцінювання

Рефлексія «Кубик»

Студенти підкидають кубик та доповнюють речення своїми думками:

• Я навчився(лась)…
• Мені було цікаво…
• Матеріал заняття мені був…
• Сьогодні я дізнався(лась) про…
• Я відчув(ла) що…
• Своєю роботою на занятті я…

Сьогодні на занятті ми говорили про національну політику влади, соціальні зміни, господарську, культурну та політичну активність українців у країнах Центрально-Східної Європи, до складу яких увійшли землі населені етнічними українцями. Прослідкували вплив поглядів Лесі Українки, Олени Пчілки та Михайла Драгоманова на майбутні покоління українців.

VІІ. Домашнє завдання

• Підручник М.М. Мудрий «Історія: Україна і світ» 10 клас: с. 132-134 (читати)
• Есе «Які твори Лесі Українки допомогли зберегти національну самосвідомість українцям, в умовах полонізації»