Казка "Голодний дух", присвячена Дню вшановання жертв Голодомору 1932-1933 р.р. Презентація

Ця історія відбулася у селищі Калачі. Така назва йому була дана не дарма, бо побачити тут дитину без смаколика було просто не можливо

Земля родила добре. Врожаї були багаті. І господарі не жалкували хліба ані для сім’ї, ані для тварин

Дійшло до того, що почали хлібом свиней годувати.

А малі діти ним у футбол замість м’яча грали.

Одного разу до цього селища приїхала нова сім’я: двоє батьків та донечка Христинка. Дівчинка була така тонесенька, немов тростинка. Одягне вишиваночку та виходить до дітей, але не грається, а здаля дивиться і сльозки з її блакитних оченят течуть.

Одного разу, насмілившись Христинка підійшла до дітей та сказала: Не можна хліб ногами буцати. Прийде із лісу Голодний дух і все у вас забере. Але діти тільки посміялися над дівчинкою та прогнали її.

Прийшла Христинка до дорослих та тихенько сказала:- Не можна свиням хліб кидати. Він святий. Дорослі навіть оком не повели. Чи може їх якась малявка вчити.

Бігала дівчинка по селу та благала:- Бережіть хліб, бо почує Голодний дух, прийде і всім погано буде! Але ніхто її не хотів чути…

Біля села дійсно був Темний ліс, у який навіть дорослі боялись ходити. Саме там, під високим шаром землі, у кургані спав Голодний дух. Прокидався він лише тоді, коли люди 365 днів поспіль торкалися хлібом землі. Останній раз це було так давно, що вже, хто і пам’ятав – забули.

365 разів кидали мешканці села Калачі хліб під ноги на корм свиням. 365 разів діти підфутболили його ногою. І прокинувся Голодний дух і прийшов у село.

Не один він прийшов, а привів із собою людей зі зброєю, які силою почали забирати у людей не тільки хліб, але й інші продукти. Дорослі намагалися сховати їжу. Але Голодний дух знаходив її за запахом.

Не мали вже селяни права на своє поле зайти. Охороняли його люди страховиська і вдень, і вночі. Закон видали: хто 5 колосків зірве у в’язницю потрапить.

Розпочався Великий Голод. Почали люди вмирати. А Голодний Дух цьому радіє…

Згадались тоді Христинчині слова, але вже пізно було…Розізлились люди. Викрали в ночі дівчинку у батьків та у темний ліс Голодному духу на поживу кинули, бо думали, що вона у всьому винна.

Може так і було б, але зняла Христинка своє намистечко та кинула на землю. Вмить у Темному лісі запалали тисячі свічок і показали дівчинці дорогу додому. Голодний дух не міг навіть доторкнутися до дитини, бо був на ній український оберіг – вишиванка. Так і дійшла вона до селища.

Зрозуміли люди, що вишиванка від Голодного духа рятує та попросили батьків Христинки пошити їм українській оберіг. Батьки дівчинки були добрими людьми, зла не тримали і за одну ніч батько пошив селянам вишиванки, а матуся з донечкою квіти на них вишивали. У вишиванках тих візерунок змішався із кров’ю, від поколонних голкою пальців. Тому ще сильнішою стала сила вишиванки.

Одягли люди вишиванки і вийшли проти Голодного духу. Не зміг він протистояти такий чистій силі і знову сховався під землю у Темному лісі. Ще й досі чекає, коли ж люди знову хліб кидати на підлогу почнуть.

Пам’ять про ці події збереглися і до наших часів. Українська вишиванка і хліб святий від усіх бід рятують. А щоб люди не про це не забували: щороку, у останню суботу листопада українці запалюють на вікні свічку Пам’яті про ті страшні часи. 27.11