«Казкотерапія – шлях до пізнання себе»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

"Казкотерапія – шлях

до пізнання себе"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лютий

2020 рік

 

«Казкотерапія – шлях до пізнання себе»

 

Мета: ознайомлення присутніх з базовими положеннями казкотерапії, з можливостями використання педагогами в роботі з дітьми казок із психокорекційною метою; формування навичок саморегуляції емоційного стану в дорослих, сприяння згуртованості колективу.

 

І. Вступ.

 

Доброго дня усім добрим людям. Сьогодні ми пропонуємо ВАМ помандрувати у світ дитинства, у світ казки. Звичайно, можна сказати, що ми вже дорослі, у казки не віримо, добре помічаємо брехню, можемо спрогнозувати розвиток подій, але… давайте на короткий час поринемо у той прекрасний світ дитинства, де казка була чимось неймовірним для нас. Де добро завжди перемагало зло, де можна було розвеселитись і якийсь час побути з найріднішими людьми.

 

• Ознайомлення учасників з темою та метою семінару-практикуму.

 

 

Казкотерапія — це терапія середовищем, особливою казковою атмосферою, в якій можуть виявитися потенційні риси особистості, щось нереалізоване; може матеріалізуватися мрія; а головне — виникає відчуття захищеності та смак таємниці.  

Казкотерапія – це процес утворення зв’язку між казковими подіями та поведінкою в реальному житті, це процес перенесення казкових смислів у реальність.

Казка є одним із інструментів педагога, психолога, батьків, за допомогою якого вони можуть спілкуватися з дітьми їхньою мовою. Насамперед, це потрібно дорослим.

Сьогодні казкотерапія синтезує багато досягнень психології, педагогіки, філософії — усе це подається в казковій формі, у формі метафори. В сучасній казкотерапії використовуються різні психотехнічні прийоми: аналіз, розповідь, створення, переписування, лялькотерапія, іміджтерапія, малювання, психодинамічні медитації, постановка казок.

 

Отож, давайте познайомимось з даною формою роботи.

 

 

1.                    Вправа на знайомство.  «Казкові створіння»

Мета. Налаштувати на роботу, представлення себе, емоційна розгрузка.

Колись давним – давно одну країну заселяли казкові створіння. Але налетів буревій і забрав їх. Тільки глибоко в печері залишилися яйця цих створінь. Зараз я дам вам по одному такому яйцю і ви створите своє казкове створіння вдихнувши в нього частинку свого подиху. Хай ваш герой представить вас присутнім (всі часники розмальовують свої кульки, перетворюючи їх на казкових створінь і потім розказують, хто з'явився з їхнього яйця).

1.                    Який результат  від даної вправи?

 

2.                    Вправа «Очікування»

Мета. Сформувати очікування від даного заняття.

Прошу сформувати очікування від даного заняття.

 

 

3.                    Вправа «Живі краплі»

Мета. Розвиток уваги, уяви, мислення, зняття напруги в дітей.

 

І. Казки від «живих» крапель і плям. Запропонуйте дитині зробити плями (чорні і різнокольорові). Навіть трирічна дитина може, дивлячись на них, бачити образи, предмети або їх окремі деталі. «На що схожа твоя пляма?», «Кого або що вона тобі нагадує?» - ці питання дуже корисні, оскільки розвивають мислення, уяву. Після цього, не змушуючи дитину, а показуючи, перейти до наступного етапу – обведення або домальовування плям. В результаті вийде цілий сюжет. «Живі» краплі виходять дуже просто: крапніть на папір фарбу або чорнило і швидко нахиліть її в різні боки – негайно ж з’явиться якийсь образ.

ІІ. Об'єднуємо учасників у 3 групи. Кожна група складає казку з утворених казкових створінь.

 І сюжети в результаті кляксографії, і образи від «живих» крапель допомагають дітям разом з вихователем та самостійно вигадувати казки. 

1.                    Який результат від даної вправи?

 

4.                    Подорож казками

Мета. Корекційна робота поведінкових реакцій.

Об'єднуємо учасників у 3 групи. Групи опрацьовують вправи в групах та під час обговорення висловлюють про отриманні результати від вправи.

 

І. група. Казка «Колобок і Колобік» (робота з пластелином)

Спрямованість: агресивні прояви у поведінці. Вік дітей: 4-6 років.

Жив-був собі у діда з бабою Колобок. Він був добрий, веселий, у нього було багато лісових друзів, з якими він полюбляв проводити час. Та якось баба помітила, що Колобок став сумним, невеселим, навіть гратися на вулиці з друзями не хоче.

• Що сталося з тобою, Колобок? Чому ти такий сумний? – спитала його баба.
• У всіх моїх друзів, лісових звірят, є братики чи сестрички, а у мене нікого нема. – сумно відповів Колобок.

Розповіла баба дідові чому Колобок став таким сумним і стали вони думати-гадати, як йому допомогти. Думали, думали - і придумали!

Замісила баба тісто та й спекла ще одного Колобка, такого ж кругленького і рум’яного. Назвали вони його Колобік. Ось так у Колобка з’явився братик.

Який же щасливий і гордий був Колобок з того, що у нього тепер є братик!!! Повів він знайомити братика зі своїми друзями. Познайомився Колобік з усіма лісовими звірятами і стали вони всі разом дружити.

Та якось непомітно для всіх Колобік почав ставати усе злішим і дедалі лютішим. Навіть форма його змінилась, від люті він став квадратний. Мав похмурі очі, стиснений від злості рот. Він почав штовхати, бити своїх друзів, ламав іграшки, дерева, витоптував квіти. Від такої поведінки усі дуже страждали та засмучувались, особливо його брат Колобок.

«Щось тут не так», - подумав Колобок. – «Адже Колобік був добрий і лагідний… Щось з ним трапилося… Треба рятувати брата. Але ж як?»

І вирішив Колобок піти за порадою до мудрої Сови. Прийшов до дупла, у якому жила Сова та й гукає: «Совонько мудра! Допоможи мені врятувати від злості мого братика!» І розповів, яка біда спіткала брата, а зрештою і всіх мешканців того лісу. Сова й порадила йому: «А ви сховайтесь від цього бешкетника. Хай він залишиться сам. Як побачить, що нікому він такий поганий не потрібен, то й схаменеться!»

Зранку пішов Колобок на галявину, зібрав усіх своїх друзів і передав їм пораду Сови. І вирішили вони гуртом: як побачать здалеку Колобіка, то зразу сховаються від нього, де хто встигне. Ось бачать вони – йде Колобік. Все на своєму шляху трощить, своїми гострими боками зачипає, кричить, лається! Стали всі ховатися. Хто в кущі, хто – за дерева, а хто – в дупла. А дехто навіть у воду стрибнув.

Прийшов Колобік на галявину – нема нікого. Перед ким йому хизуватися, силу свою показувати, як глядачів немає? Ніхто не злякається. Ось уже і вечір надворі, а він сам…

Так було тричі. Три дні не бачив Колобік нікого, бо всі звірі від нього поховалися, і навіть його брат Колобок. Вже й бешкетувати не хотілося. Погратися б з кимось, та ніхто не виходить на галявину. Засумував Колобік, замислився і нарешті зрозумів… Не хочуть з ним гратися, бо не хочуть поганого навчатися!

Зрозумівши усе, почав Колобік лагодити те, що пошкодив. Виправив стовбури дерев, посадив нові квіти, відремонтував усі іграшки, які поламав. І сталося диво – Колобік з квадратного знову перетворився на круглого. Побачили звірі, що Колобік змінився, і прийшли до нього гратися. Радіють усі, задоволений і Колобік. Дізнався він, що то Колобок допоміг йому, - подякував братові від щирого серця і більше ніколи й нікого не ображав.

 

 

 

Казка «Рибка Буль-буль»

Спрямованість: ускладнена адаптації дитини до умов дитячого садка. Вік дітей: 2-5 років.

Жила собі у морі маленька рибка Буль-буль. Кожен ранок вона припливала у морський дитячий садок, але їй було дуже сумно, вона часто плакала, бо не хотіла ні з ким подружитися. У садочку був страшний темний коридор, яким рибка боялась пропливати. Їй було зовсім не цікаво у морському садочку і все, що вона робила – це плакала та чекала, коли ж припливе мама і забере її додому.

У цьому садочку була вихователька, але вона була не звичайна рибка, а золота. Її так і звали – вихователька Золота рибка. І от, одного разу, вона сказала для маленької рибки Буль-буль: «Я допоможу тобі, бо я чарівна Золота рибка і зроблю так, щоб ти більше не плакала в садочку, щоб тобі не було сумно». Махнула Золота рибка-вихователька своїм хвостиком – і сталося диво – рибка Буль-буль перестала плакати, вона подружилася з іншими маленькими рибками у групі і вони разом гралися, сміялися та пустували у морському садочку.

А ще рибки – подружки, подарували рибці Буль – буль чарівного фанарика, з яким стало зовсім не страшно плавати темним коридором.

Буль-буль навіть було дивно – чому ж вона раніше не помічала, які дружелюбні рибки з нею поряд у садочку та як весело і цікаво проводити з ними час!

 З того часу Буль-буль із задоволенням щоранку пливла до садочка, адже знала, що там на неї чекають її друзі.

 

Про Червону шапочку та Мікроба

Мета. Виробити навички гігєни, вести здоровий спосіб життя

 

Червона шапочка  – дуже активна та грайлива, як і всі діти 4-5 років. Любить стрибати, лазити і торкатись до всього на вулиці! І камінчик підбере, і в калюжу руки занурить, і листок на дереві зірве. А одного разу зловила жабу і принесла  її показати бабусі. Бабуся, звичайно, злякалася і трохи на стілець не заскочила. Хоча жаба була добра і смішна.

Після кожної прогулянки бабуся наполягала на тому, що Дівчинка повинна помити руки. Не просто сполоснути їх водою, як вона часто робила, а взяти мило, гарненько намилити свої долоньки, потерти кожен пальчик, і тільки потім змити піну. Бабуся говорила, що мило вбиває всі бактерії. І хвороби Дівчинці будуть не страшні.

Миття рук дуже дратувало Червону Шапочку. Долоні виглядали абсолютно чистими. Які такі мікроби? Що мама вигадує?І ось одного разу Дівчинка бабусю обдурила. Вона не мила руки. Ось зовсім. Заходила у ванну кімнату, включала воду, потім вимикала і виходила. Дівчинка  все чекала, коли ж шкідливі мікроби і бактерії нападуть на неї. Все було спокійно. Минув тиждень, потім другий.  Бабуся нічого не помічала, а Дівчинка раділа.

Увечері Дівчинка як завжди лягла спати. Вночі їй приснився Мікроб. Він голосно сміявся і потирав свої брудні руки. Дівчинка  навіть не думала, що у мікробів теж є руки. Але Мікроб плескав в зелені долоні і кликав бактерії подивитися на Дівчинку, яка не миє руки. Мікроб і його подружки бактерії сіли на ліжко до Дівчинки і почали розповідати, як тепер їм добре живеться в животі.

Вранці у дитини  заболів живіт. Бабуся переживала і все дивувалася, що ж сталося. До вечора піднялася температура. Було зовсім недобре.  Дівчинка нічого не могла  їсти, його нудило і не було сил навіть випити води. Бабуся викликала швидку допомогу. Лікарі зробили укол, і Дівчинка  нарешті заснула. Тепер Мікроб був не один. Він привів до Червоної Шапочки всю свою сім’ю: страшних зубастих мікробів, які ставали все більші і зліші. Все чіпали животик  жахливо реготали. Дівчинка  розплакалась і прокинулась. Вона розповіла бабусі про страшні мікроби, які приходять до неї. І про те, як вона  обманювала. Соромно було дуже, але живіт болів сильно і мікроби лякали.

Бабуся розвела у склянці ліки і сказала:

– Коли Мікроб прийде в гості і сяде на ліжко, дай йому випити ці ліки. Якщо ти умовиш його, він більше не буде до тебе повертатися. А ще обов’язково розкажи, що ти подружилась з милом. 

Дівчинка  знову заснула. Мікроб з’явився дуже швидко. Він якось навіть підріс і став ще гіршим. А на голові у нього виросли невеликі ріжки. І теж були брудні і зелені.

– Я приготувала тобі смачний лимонад, – сказала Дівчинка.

– А що це ти така добренька і не плачеш? – здивувався Мікроб.

– Просто вирішила пригостити тебе, раз ти все одно приходиш до мене щоночі.

Мікроб взяв стакан, понюхав, покрутив і випив. Що тут почалося! Мікроб кричав, лаявся, надувся як кулька і лопнув. Всі його родичі і друзі злякалися і почали вистрибувати через вікна і тікати в двері.

– І не забудьте, мій кращий друг тепер – мило!

Дівчинка прокинулась. Кімната була порожня. І живіт перестав боліти. І температура більше не піднімалася.  Зявилось  відчуття голоду,  і дівчинка радісно прибігла  до бабусі  на кухню.

– бабуся, вони всі втекли.

– Прекрасно, – посміхнулася бабуся, – думаю, мені більше не треба буде нагадувати тобі про мило?

З того дня Дівчинка  після вулиці завжди ретельно мила руки. Вона  дуже добре запам’ятала як болів живіт, який неприємний укол і які страшні і неприємні мікроби і бактерії.

 

1. Що ми отримали від проведення даної вправи? Обговорення кожної частини вправи.

 

 

5.                    Вправа «Крокодил»

Мета. Емоційне розвантаження.

Учасник без слів та звуків зображує героя казки, всі решта його вгадують.

 

6.                    Вправа «Намалюй зле обличчя»

Мета. Зняття психоемоційного напруження, пситерапевтичний ефект.

 

Ні для кого не секрет, що в сучасних мультфільмах і казках є багато негативних персонажів. їхня поведінка на екрані агресивна, часто деструктивно впливає на психіку дитини. Подолати страх і негативні емоції можна за допомогою малюнка. Отже, завдання для вас, шановні колеги, — намалювати злого казкового героя…

• А тепер — домалюйте щось таке, щоб цей герой став більш симпатичним і приємним для вас.

• Поділіться з нами результатами своєї творчості.

• В яких ситуаціях ця техніка може бути корисною для нас, дорослих?

Часто трапляється так, що людина на когось дуже сердита, але через різницю в соціальному статусі (підлеглий — керівник) чи якісь інші причини мовчки терпить образу. Це негативно впливає на нервову систему й стан здоров’я загалом. Щоб цьому запобігти можна використовувати техніку «Намалюй зле обличчя».

 

7. Релаксаційна вправа

 

Мета. Знаття психоемоційного напруження

 

Вправа виконується під спокійну, тиху музику

 

Коли народжується людина, на небі загоряється його зірка, щоб світити йому весь його вік. Вона горить так яскраво, що її рятувальної енергії вистачає на довгі-довгі роки, вона оберігає нас, рятує, дає надію і сили.

І сьогодні я пропоную зробити вам подорож, але це буде незвичайна подорож, ми зробимо політ до зірки, до своєї зірки.

Сядьте зручніше і закрийте очі. Зробіть глибокий вдих і видих...

Ви відчуваєте, як ваші ноги поступово відриваються від землі, а тіло стає невагомим, дуже легким і ви починаєте повільно-повільно підніматися вгору, до неба. Подивіться вниз: все, що раніше вас оточувало (будинки..., вулиці..., дерева..., парки..., машини...) все стає маленьким, ледь помітним.

А якщо ви підніміте голову вгору, то побачите все те, що раніше здавалося недосяжним, далеким. От наближається небо. Ви летите крізь пухнасті хмари, поторкайте їх руками, нехай їх прохолода залишиться на ваших долонях. Ви стрімко летите повз холодних комет, а зараз пролітаєте повз сонця. Відчуйте його приємне тепло, хай воно зігріє вас. Ви подорожуєте по величезному небесному світу, зустрічаєте різні зірки... А де ж Ваша зірка?.. Ось...вона... Подивіться, яка вона? Велика чи маленька? Холодна, як лід або гаряча, як полум'я багаття? Якого вона кольору? Може бути блакитна, жовта, червона?.. Якої вона форми? Кругла або загострена?

Доторкніться до своєї зірки і попросіть у неї все те, в чому ви потребуєте, що вам так необхідно: попросіть добра, щастя, спокою, здоров'я, затишку, гарного настрою...

А тепер обов'язково посміхніться їй і подякуйте своїй зірці за все: за те, що вона просто існує, вона ваша, світить тільки для вас, що вона супроводжує вас усе життя, що вона дає вам сили і енергію...

А тепер нам необхідно повертатися додому. Попрощайтеся зі своєю зіркою і пообіцяйте, що тепер, у хвилини смутку, відчаю, тривоги ви будете пам'ятати, що у вас є ВОНА..., ви будете пам'ятати, що це - джерело сил, енергії, світла, добра...

Відчуйте, як поступово важчають ваші ноги, а тіло стає огрядним... ви  починаєте свій шлях назад, додому. Ви летите крізь пухнасті хмари, поторкайте їх руками, нехай їх прохолода залишиться на ваших долонях. Ви стрімко летите повз холодних комет, а зараз пролітаєте повз Сонця.

Якщо ви підніміте голову вгору, то побачите все те, що раніше здавалося величезним, могутнім (зірки, комети, планети, хмари), поступово стає все менше і менше... От наближається Земля. Річки, озера, луки, парки, будинки, люди... все стає більшим, більш помітним...

Збережіть у пам'яті ці почуття, які ви відчули сьогодні... І нехай ваша зірка далеко, але кожен раз, як тільки ви втомилися, або у вас сумний настрій, або вам просто потрібні свіжі сили...просто відвідайте її, зробіть цю незвичайний подорож...

Коли я дорахую до 5, ви зможете відкрити очі і знову опинитися в цій кімнаті...

 

 

8. Рефлексія.

 

Чи справдились очікування.

Рекомендації, щодо складання терапевтичної казки

 

 

• Почніть здалеку. Традиційно використовуються фрази, що позначають час: «давним-давно», «за часів Царя Гороха», «в давнину», «в минулому році», «такого-то числа і такого-то року» і так далі.
• Позначте місце, де будуть відбуватися події. У класичних казках це звучить так: «в деякому царстві-государстві», «в тридесятому царстві», «в одному лісі». Але ніщо не заважає вам придумати щось своє, особливо якщо казка лікувальна і покликана допомогти дитині впоратися з якоюсь проблемою. Можна обрати місцем казкових подій свою школу, своє місто або село, дитячий майданчик або дитячий садок.
• Вигадайте головного героя, який би був схожим на дитину, чи поведінку,  якій адресується казка. Треба зробити персонажа казковим, цікавим, кумедним, чарівним, що викличе у дитини найгарячіші симпатії і бажання опинитися на його місці.
• Позначте символічно проблему. Вона має відображати ситуацію, в яку потрапила дитина. Змініть ситуацію так, щоб вона лише вгадувалася, зробіть її по-справжньому казковою, чарівною, але цілком впізнаваною. Однак не зменшуйте труднощі, з якими зіткнувся головний герой.
• Придумайте продовження історії. Тут можна ввести в гру антигероя/героїв, які посилять проблему, або ж обійтися без них. Головне: проблема має бути посилена максимально, доведена до абсурду. Розвивайте історію так, щоб стало зрозуміло – герой просто не може не зробити щось відносно проблеми.
• Разом з героєм вирішуйте його казкову проблему. Герой казки має прийти до вирішення проблеми так, щоб дитина побачила вихід зі своєї власної – тієї, під яку і вигадувалася казка. Нехай в процесі герой проявляє свої кращі якості, задіює різноманітні ресурси, стаючи попутно сильнішим, розумнішим, добрішим, сміливішим.
• Виведіть свого героя з усіх пригод безумовним переможцем. Радійте разом з дитиною його успіху й хоробрості, а потім обговоріть з дитиною, чому навчила персонажа казки ця історія, як він надалі буде вести себе, потрапивши в схожу ситуацію.
• Казку для казкотерапії найчастіше складають для кожної дитини окремо, з урахуванням її особливостей, відштовхуючись від тих проблем та страхів, які притаманні конкретній дитині. Така казка повинна надати дитині можливість вдатися до самоаналізу. Головний герой переживає ті ж емоції, що і дитина, долає ті ж страхи та комплекси, знаходить виходи із проблемної ситуації. Дитина порівнює себе з персонажем, аналізує його поведінку і, як результат, вчиться долати труднощі різного характеру у реальному житті, позбувається тих недоліків, які притаманні їй зараз.

 

І. група. Казка «Колобок і Колобік» (робота з пластелином)

Жив-був собі у діда з бабою Колобок. Він був добрий, веселий, у нього було багато лісових друзів, з якими він полюбляв проводити час. Та якось баба помітила, що Колобок став сумним, невеселим, навіть гратися на вулиці з друзями не хоче.

• Що сталося з тобою, Колобок? Чому ти такий сумний? – спитала його баба.
• У всіх моїх друзів, лісових звірят, є братики чи сестрички, а у мене нікого нема. – сумно відповів Колобок.

Розповіла баба дідові чому Колобок став таким сумним і стали вони думати-гадати, як йому допомогти. Думали, думали - і придумали!

Замісила баба тісто та й спекла ще одного Колобка, такого ж кругленького і рум’яного. Назвали вони його Колобік. Ось так у Колобка з’явився братик.

Який же щасливий і гордий був Колобок з того, що у нього тепер є братик!!! Повів він знайомити братика зі своїми друзями. Познайомився Колобік з усіма лісовими звірятами і стали вони всі разом дружити.

Та якось непомітно для всіх Колобік почав ставати усе злішим і дедалі лютішим. Навіть форма його змінилась, від люті він став квадратний. Мав похмурі очі, стиснений від злості рот. Він почав штовхати, бити своїх друзів, ламав іграшки, дерева, витоптував квіти. Від такої поведінки усі дуже страждали та засмучувались, особливо його брат Колобок.

«Щось тут не так», - подумав Колобок. – «Адже Колобік був добрий і лагідний… Щось з ним трапилося… Треба рятувати брата. Але ж як?»

І вирішив Колобок піти за порадою до мудрої Сови. Прийшов до дупла, у якому жила Сова та й гукає: «Совонько мудра! Допоможи мені врятувати від злості мого братика!» І розповів, яка біда спіткала брата, а зрештою і всіх мешканців того лісу. Сова й порадила йому: «А ви сховайтесь від цього бешкетника. Хай він залишиться сам. Як побачить, що нікому він такий поганий не потрібен, то й схаменеться!»

Зранку пішов Колобок на галявину, зібрав усіх своїх друзів і передав їм пораду Сови. І вирішили вони гуртом: як побачать здалеку Колобіка, то зразу сховаються від нього, де хто встигне. Ось бачать вони – йде Колобік. Все на своєму шляху трощить, своїми гострими боками зачипає, кричить, лається! Стали всі ховатися. Хто в кущі, хто – за дерева, а хто – в дупла. А дехто навіть у воду стрибнув.

Прийшов Колобік на галявину – нема нікого. Перед ким йому хизуватися, силу свою показувати, як глядачів немає? Ніхто не злякається. Ось уже і вечір надворі, а він сам…

Так було тричі. Три дні не бачив Колобік нікого, бо всі звірі від нього поховалися, і навіть його брат Колобок. Вже й бешкетувати не хотілося. Погратися б з кимось, та ніхто не виходить на галявину. Засумував Колобік, замислився і нарешті зрозумів… Не хочуть з ним гратися, бо не хочуть поганого навчатися!

Зрозумівши усе, почав Колобік лагодити те, що пошкодив. Виправив стовбури дерев, посадив нові квіти, відремонтував усі іграшки, які поламав. І сталося диво – Колобік з квадратного знову перетворився на круглого. Побачили звірі, що Колобік змінився, і прийшли до нього гратися. Радіють усі, задоволений і Колобік. Дізнався він, що то Колобок допоміг йому, - подякував братові від щирого серця і більше ніколи й нікого не ображав.

 

Казка «Рибка Буль-буль»

Жила собі у морі маленька рибка Буль-буль. Кожен ранок вона припливала у морський дитячий садок, але їй було дуже сумно, вона часто плакала, бо не хотіла ні з ким подружитися. У садочку був страшний темний коридор, яким рибка боялась пропливати. Їй було зовсім не цікаво у морському садочку і все, що вона робила – це плакала та чекала, коли ж припливе мама і забере її додому.

У цьому садочку була вихователька, але вона була не звичайна рибка, а золота. Її так і звали – вихователька Золота рибка. І от, одного разу, вона сказала для маленької рибки Буль-буль: «Я допоможу тобі, бо я чарівна Золота рибка і зроблю так, щоб ти більше не плакала в садочку, щоб тобі не було сумно». Махнула Золота рибка-вихователька своїм хвостиком – і сталося диво – рибка Буль-буль перестала плакати, вона подружилася з іншими маленькими рибками у групі і вони разом гралися, сміялися та пустували у морському садочку.

А ще рибки – подружки, подарували рибці Буль – буль чарівного фанарика, з яким стало зовсім не страшно плавати темним коридором.

Буль-буль навіть було дивно – чому ж вона раніше не помічала, які дружелюбні рибки з нею поряд у садочку та як весело і цікаво проводити з ними час!

 З того часу Буль-буль із задоволенням щоранку пливла до садочка, адже знала, що там на неї чекають її друзі.

 

Про Червону шапочку та Мікроба

 

Червона шапочка  – дуже активна та грайлива, як і всі діти 4-5 років. Любить стрибати, лазити і торкатись до всього на вулиці! І камінчик підбере, і в калюжу руки занурить, і листок на дереві зірве. А одного разу зловила жабу і принесла  її показати бабусі. Бабуся, звичайно, злякалася і трохи на стілець не заскочила. Хоча жаба була добра і смішна.

Після кожної прогулянки бабуся наполягала на тому, що Дівчинка повинна помити руки. Не просто сполоснути їх водою, як вона часто робила, а взяти мило, гарненько намилити свої долоньки, потерти кожен пальчик, і тільки потім змити піну. Бабуся говорила, що мило вбиває всі бактерії. І хвороби Дівчинці будуть не страшні.

Миття рук дуже дратувало Червону Шапочку. Долоні виглядали абсолютно чистими. Які такі мікроби? Що мама вигадує?І ось одного разу Дівчинка бабусю обдурила. Вона не мила руки. Ось зовсім. Заходила у ванну кімнату, включала воду, потім вимикала і виходила. Дівчинка  все чекала, коли ж шкідливі мікроби і бактерії нападуть на неї. Все було спокійно. Минув тиждень, потім другий.  Бабуся нічого не помічала, а Дівчинка раділа.

Увечері Дівчинка як завжди лягла спати. Вночі їй приснився Мікроб. Він голосно сміявся і потирав свої брудні руки. Дівчинка  навіть не думала, що у мікробів теж є руки. Але Мікроб плескав в зелені долоні і кликав бактерії подивитися на Дівчинку, яка не миє руки. Мікроб і його подружки бактерії сіли на ліжко до Дівчинки і почали розповідати, як тепер їм добре живеться в животі.

Вранці у дитини  заболів живіт. Бабуся переживала і все дивувалася, що ж сталося. До вечора піднялася температура. Було зовсім недобре.  Дівчинка нічого не могла  їсти, її нудило і не було сил навіть випити води. Бабуся викликала швидку допомогу. Лікарі зробили укол, і Дівчинка  нарешті заснула. Тепер Мікроб був не один. Він привів до Червоної Шапочки всю свою сім’ю: страшних зубастих мікробів, які ставали все більші і зліші. Все чіпали животик  жахливо реготали. Дівчинка  розплакалась і прокинулась. Вона розповіла бабусі про страшні мікроби, які приходять до неї. І про те, як вона  обманювала. Соромно було дуже, але живіт болів сильно і мікроби лякали.

Бабуся розвела у склянці ліки і сказала:

– Коли Мікроб прийде в гості і сяде на ліжко, дай йому випити ці ліки. Якщо ти умовиш його, він більше не буде до тебе повертатися. А ще обов’язково розкажи, що ти подружилась з милом. 

Дівчинка  знову заснула. Мікроб з’явився дуже швидко. Він якось навіть підріс і став ще гіршим. А на голові у нього виросли невеликі ріжки. І теж були брудні і зелені.

– Я приготувала тобі смачний лимонад, – сказала Дівчинка.

– А що це ти така добренька і не плачеш? – здивувався Мікроб.

– Просто вирішила пригостити тебе, раз ти все одно приходиш до мене щоночі.

Мікроб взяв стакан, понюхав, покрутив і випив. Що тут почалося! Мікроб кричав, лаявся, надувся як кулька і лопнув. Всі його родичі і друзі злякалися і почали вистрибувати через вікна і тікати в двері.

– І не забудьте, мій кращий друг тепер – мило!

Дівчинка прокинулась. Кімната була порожня. І живіт перестав боліти. І температура більше не піднімалася.  Зявилось  відчуття голоду,  і дівчинка радісно прибігла  до бабусі  на кухню.

– бабусю, вони всі втекли.

– Прекрасно, – посміхнулася бабуся, – думаю, мені більше не треба буде нагадувати тобі про мило?

З того дня Дівчинка  після вулиці завжди ретельно мила руки. Вона  дуже добре запам’ятала як болів живіт, який неприємний укол і які страшні і неприємні мікроби і бактерії.