: Концертмейстерство як професійно-педагогічна комунікація з учнем в процесі сумісного музикування в системі закладів мистецької освіти

Департамент культури і туризму Запорізької міської ради

Запорізька дитяча музична школа №3

Концертмейстерське відділення

Методична доповідь

на тему: Концертмейстерство як професійно-педагогічна комунікація з учнем в процесі сумісного музикування в системі закладів  мистецької освіти

Виконав:

             концертмейстер

                                  Гребенік Віктор Григорович

Запоріжжя 2020 р.

РЕФЕРАТ

Методична доповідь: 13 с., 1 малюнок; 1 таблиця, 12 джерел.

Актуальність доповіді: Розкриття концертмейстерської діяльності як професійно-педагогічної комунікації має висвітлити додаткові підстави до поліпшення ставлення до роботи концермейстера в соціальному та професійному середовищі, а також до уточнення кваліфікаційних вимог до нього  в системі закладів  мистецької освіти.

Мета доповіді:  розгляд концертмейстерства  в  професійно – музичному та  педагогічному аспекті.

Об’єкт дослідження: учбово-освітній процес в системі закладів мистецької освіти.

Методологічні засади:  психологічні уявлення про діяльність, як усвідомлену активність суб’єкта; аналіз; синтез; анкетування; бесіди з викладачами, концертмейстерами та учнями; спостереження за діями викладачів, концертмейстерів та учнів.

Новизна доповіді: полягає у спробі розглянути концертмейстерство в системі закладів мистецької освіти як соціальну практику  у двох різновидах – організаційно-виконавській та організаційно-педагогічній, де концертмейстер постає як специфічний суб’єкт, діяльність якого полягає у професійно-педагогічній комунікації з учнем в процесі сумісного музикування.

КОНЦЕРТМЕЙСТЕР; КОНЦЕРТМЕЙСТЕРСТВО;  АКОМПАНІАТОР;  СУМІСНЕ МУЗИКУВАННЯ; СИСТЕМНІ КОМПОНЕНТИ ДІЯЛЬНОСТІ (СКД);

ЗМІСТ

  Вступ...................................................................................................4

  Основна частина:...............................................................................5

- концертмейстерство  як професійна діяльність та специфічний процес;

- системні компоненти діяльності педагогічного процесу мистецької освіти;

- концертмейстерство і акомпанемент - явища музичної соціальної                                  практитки;

- музикування як вид діяльності;

- ієрархія системних компонентів діяльності (СКД) в професійно – педагогічній комунікації концертмейстера з учнем;

- специфіка музикування як особливий зв’язок практики та операцій музичного мислення.

 Висновок..........................................................................................................12

 Список використаної літератури......................................................13

ВСТУП

В закладах мистецької освіти здійснюється педагогічний процес, який полягає, зокрема, у підготовці різноманітних фахівців – не лише виконавців-інструменталістів, а й естетично розвинених і самостійно мислячих музикантів. Педагогічний аспект полягає в тому, що концертмейстерство має розглядатися не тільки як професійна діяльність, але й як специфічний процес у підготовці музиканта. Проблемним полем, таким чином, виявляється роль концертмейстера як педагога, а також особливості здійснення його педагогічної діяльності.

Метою цієї доповіді є розгляд концертмейстерства як явища – не тільки в професійній музичній діяльності, а, насамперед, в педагогічному аспекті концертмейстера як суб’єкта-наставника для учня.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні дослідницькі завдання:

- з’ясувати сутність концертмейстерства як явища, а також роль концертмейстера як суб’єкта в цьому явищі;

- розглянути процес цього явища як сумісне музикування;

- окреслити відмінності в ролях концертмейстера та акомпаніатора в сумісному музикуванні;

- надати розуміння професійно-педагогічної комунікації концертмейстера з учнем як аспекту їх сумісного музикування;

- дійти висновку щодо особливостей концертмейстера як фахівця – виконавця та педагога.

Розглядаючи предмет цієї доповіді, необхідно визначитись із засадничими явищами та стратегією дослідження зазначеного предмета. Поняття, що відображують різні сторони цього явища, постають у адекватному взаємозв’язку, утворюючи таку сукупність: концертмейстерство і акомпанемент як узагальнені явища; спільне музикування як вид діяльності та осереддя її  процесу; концертмейстер, акомпаніатор, учень, виконавець як учасники діяльності, що мають поставати як її суб’єкти; комунікація між суб’єктами в процесі цієї діяльності.

Видається доцільним досліджувати зазначений предмет відповідно до такої стратегії, що містила б якимось чином причинно-наслідкові зв’язки між її етапами та сприяла б отриманню чіткішого розуміння зазначеного предмету: узагальнені явища задають контексти та актуальність розгляду → вид діяльності конкретизує ці явища, надаючи розуміння особливостей як процесу, так і ролі суб’єктів у цій діяльності → уточнення ролі концертмейстера та окреслення змістовно-значущих кваліфікаційних вимог до нього.

Методологічними засадами для розгляду питання концертмейстерства  в системі закладів мистецької освіти мають стати психологічні уявлення про діяльність, відомі в гуманітарних науках як діяльнісний підхід [1; 5]. Діяльність за такого підходу постає як цілеспрямована і усвідомлена активність суб’єкта. Сам суб’єкт постає як складник діяльності поряд з об’єктом (або другим суб’єктом), процесом та середовищем (рис. 1) [7]. Зазвичай педагогічний процес вважається суб’єкт-суб’єктним, але існує слушна думка [1] про те, що структура будь-якої діяльності може розглядатись як система певних компонентів, що базується на співвіднесенні саме суб’єкта і об’єкта (табл. 1).

Таблиця 1

Системні компоненти діяльності

Ці системні компоненти представляють структуру процесу діяльності, постаючи як її сторони або аспекти. В реальних процесах вони виконують нерівнозначну функцію, утворюючи певну ієрархію. Наприклад, саме чільне місце комунікативного СКД в педагогічній діяльності й призвело до того, що вона вважається цілковито суб’єкт-суб’єктною.

Мал. 1 – Структура діяльності

Таким чином, аналізуючи будь-який реальний процес діяльності, необхідно з’ясувати місце і роль кожного з компонентів, отримавши ієрархічну картину їх у цьому процесі.

Мистецтву акомпанементу і питанням концертмейстерської діяльності спеціально присвятили свої дослідження Н. Крючков («Мистецтво акомпанементу як предмет навчання», 1961), Дж. Мур («Співак і акомпаніатор», 1986); А. Люблінський («Теорія і практика акомпанементу», 1972), Н. Скоробогатько («Нотатки оперного концертмейстера», 1973) і Є. Шендерович («У концертмейстерському класі. Роздуми педагога», 1996 та «Зі співаком на концертній естраді», 1997) [8].

Одне з енциклопедичних визначень терміну «концертмейстер» стверджує, що це «піаніст, що допомагає виконавцям (співакам, інструменталістам, артистам балету) розучувати партії та акомпанує їм у концертах» [10, с. 930]. В тому ж виданні акомпанементу присвячується набагато більше уваги, хоча й зазначається, що це «партія ... , що супроводжує сольну партію» [9, с. 79].

Отже, концертмейстерство і акомпанемент постають як явища у музичній соціальній практиці там, де мають місце кілька виконавців. Ця визначальна особливість об’єднує їх, але й є мшж ними наявні і суттєві розбіжності. Критерієм їх розрізнення є роль суб’єктів у відповідній діяльності, і тому попередньо окреслимо її як різну суб’єктність: акомпаніатор є цілковито підпорядкований солістові; концертмейстер – навпаки, є основним діючим суб’єктом з набором цілої низки функцій, яку він виконує у своїй діяльності.

Слід зазначити, що буденна свідомість практично не відрізняє ці два явища, оскільки стикається з їхніми проявами лише під час концертного виконання музики ансамблем (починаючи з дуетів), де концертмейстер, так само як і акомпаніатор, начебто супроводжують музикування співака або соліста-інструменталіста. Проте, уся відмінність зазначених явищ залишається поза увагою, а «верхівка айсберга» виглядає майже однаково. Про це ж свідчать і дослідники: «деякі автори взагалі не вбачають різниці між акомпаніатором і концертмейстером, чергуючи ці слова, уникаючи тавтології» [2].

Але фахівці окреслюють цю відмінність, зокрема – й таким чином: «Концертмейстер – ставить програму, тобто виконує педагогічну роботу. Акомпаніатор акомпанує. Супроводжувати – тобто підтримувати, брати участь в загальному процесі праці» [2]. Тому сутність їх як суб’єктів діяльності необхідно буде розглянути саме у зв’язку зі структурою її процесу через  системні компоненти діяльності.

Музикування як вид діяльності полягає у виконанні музики – вокальної, інструментальної, вокально-інструментальної; зазвичай до нього залучаються кілька виконавців, тоді воно постає як сумісне. В ньому необхідно виділити два підвиди – це: підготовча діяльність (навчання, репетиції) та концертна діяльність.

Фахівці зазначають, що «акомпанемент є формою супроводження в процесі виконання музичного твору солістом, танцюристом і т.д., тобто несе в собі прикладну функцію помічника. Концертмейстер, на відміну від акомпаніатора, виконує більший обсяг функцій» [2].

У  сучасній  довідковій  літературі  термін  «концертмейстер» визначається  як  «піаніст,  який  допомагає  співакам,  інструменталістам розучувати  партії  та  акомпанує  їм  на  репетиціях  і  концертах»  [12, с. 79].

Розглядаючи єдність суб’єктів та відповідних процесів у сумісному музикуванні, слід скористатися системними компонентами діяльності (СКД) для їх структурування, а також ідею, що всі СКД присутні в реальних процесах, до того ж – утворюють певну ієрархію [6], і можна стверджувати, що в акомпаніаторстві та концертмейстерстві суб’єкти здійснюють свою діяльність у відповідності до різних ієрархій компонентів.

Будемо вважати, що акомпанемент у відповідності до зазначеної вище «функції помічника» відводить акомпаніатору в кращому разі роль другого суб’єкта, або навіть об’єкта, діяльність якого сприймається солістом як  фактор комфорту. Це положення орієнтує на те, що ієрархія СКД для акомпанементу має виглядати наступним чином: 1) перетворення як провідна діяльність, що полягає у виконанні партій акомпанементу → 2) оцінювання як вимога до комфортності музичного супроводу для соліста → 3) пізнання як побічна умова у знанні найрізноманітнішого репертуару → 4) комунікація (спілкування): індивідуальність акомпаніатора майже не має значення, яким би він не був, твір повинен виконуватись як годиться.

Навпаки, структура процесу концертмейстерства пов’язана з більш широким спектром функцій, згадуваних вище. Так, дослідники виділяють такі  «рівні» процесу спільного музикування: концептуальний (створення власної інтерпретаційної концепції вокально-інструментального твору); комунікативно-інформаційний (досягнення  взаєморозуміння  у  виробленні  спільної  інтерпретаційної концепції  вокально-інструментального  твору);  виконавсько-ансамблевий (збалансована,  виважена  взаємодія  та  узгодження  «усієї  шкали»  виконавських можливостей співвиконавців, взаємопроникнення емоційних станів) [11].

Бачимо, що за такого погляду маємо скоріш ансамбль рівнозначних суб’єктів, у якому не виокремлюється роль провідного суб’єкта; при цьому в зазначеній діяльності чільне місце посідає пізнавальний компонент (взаєморозуміння, концепція), якому підпорядковується перетворення (виконання), спілкування (узгодження, можливості співвиконавців) та оцінювання (емоційні стани).

Натомість у діяльності концертмейстера ієрархія може бути й іншою. Необхідно спершу окреслити сторони його діяльності у відповідності до СКД. Видається, що вони наступні:

- перетворення: майстерність концертмейстера як виконавця; додаткова вимога до нього – здатність контролювати музикування з кількома учасниками ансамблю, вести його та одночасно пристосовуватись до нюансів розгортання реального процесу;

- спілкування: уважність до індивідуальності учасників ансамблю, врахування їх у сумісному музикуванні та у власній педагогічній діяльності;

- пізнання: обізнаність в широкому колі питань – організація концертної діяльності; великий арсенал виконуваних творів; знання з психології та педагогіки;

- оцінювання: чутливість до емоційних ефектів музичного матеріалу, що виникають у психіці слухачів, виконавців; сприйняття психічних станів учнів у виконавському та педагогічному процесах.

Такий розлогий вміст сторін діяльності концертмейстера є достатньо загальним, тож він може зазнавати певної конкретизації у зв’язку з тим, де вона здійснюється. Якщо розглядати концертмейстерство як професійно-педагогічну діяльність в системі закладів початкової спеціалізованої мистецької освіти, то її змістовним осереддям стає комунікація з учнем в процесі сумісного музикування.

Тоді ієрархія СКД для такого різновиду концертмейстерства має виглядати наступним чином: 1) спілкування: сприйняття учня як другого суб’єкта в процесі сумісного музикування, яке має провідну мету в педагогічному контексті → 2) перетворення: власне та сумісне музикування як процес, підпорядкований педагогічній меті (вдосконалення музичних навичок учня та сприяння його професійному зростанню, досягненню ним виконавської майстерності) → 3) пізнання: концептуальне бачення музики, свідоме формування репертуару для навчання та концертних тематичних виступів, обізнаність із специфікою концертної діяльності → 4) оцінювання: свідоме володіння своїми емоціями, створення емоційно комфортного середовища для сумісного музикування з учнями (як на підготовчому етапі, так і під час концерту).

Більш того, специфіка музикування є такою, що характеризується особливим зв’язком практики з розвитком та використанням операцій музичного мислення, котре має своїм предметом його операнди [4]:

- відношення між звуком і моторним комплексом при голосовому звуковідтворенню, або грі на музичних інструментах;

- відношення між звуком і його нотним представленням (графічний  запис);

- відношення між особливостями мелодійного і гармонійного комплексів та емоційним відгуком на них;

- відношення як асоціативний зв’язок емоційного відгуку на музичні комплекси та уявлень пам’яті;

- відношення між комплексом емоційного відгуку, уявлень пам’яті та процесами уявлення,тобто як тригер цих процесів.

Обізнаність з цими психологічними основами музичної педагогіки робить концертмейстера-педагога ще й в достатній мірі психологом, окрім того, що він є і виконавцем, і організатором.

Можна цілковито солідаризуватись із роздумами Т. Молчанової щодо неадекватності ролі концертмейстера в суспільній думці та у колі фахівців – у її посібнику йдеться про те, що й досі залишається вкоріненою точка зору щодо другорядності ролі концертмейстера і «звідси – зневажливе ставлення до цієї професії, відсутність прізвища концертмейстера в афішах концертів» [8, с. 6]. В той же час вона зазначає, що «це – професія воістину подвижницької діяльності», підтверджуючи це визнанням її полімодальності: «Сучасне виконавство немислиме без концертмейстера. Більш того, жодний оперний чи балетний спектакль, виступ хору або музичний конкурс не можуть відбутися без його попередньої роботи. Він має володіти особливими професійними якостями, пов’язаними з необхідністю розподіляти слухову та візуальну увагу на декілька об’єктів. Виконуючи свою партію, концертмейстер повинен бути у контакті з солістом або диригентом, орієнтуватися на їхню гру чи жест; відчувати себе частиною цілого в ансамблі з інструменталістами, оркестром», додаючи позначення «вміння грамотно читати з листа, транспортувати, працювати самостійно» [8, с. 6].

До цього можна лише додати, що «об’єкти», згадувані Т. Молчановою, виступають як активні суб’єкти, що «додає клопоту» концертмейстерові, оскільки він, як уже зазначалось, має враховувати як їхні індивідуальні якості, так і ситуативні нюанси їх виконавської діяльності у сумісному музикуванні.

Зрештою, доходимо висновку, що в структурі діяльності концертмейстер та акомпаніатор постають в різних ролях. Акомпаніатор підпорядковується солісту, котрий виступає в процесі підготовки та виконання музичного матеріалу як основний суб’єкт, для якого акомпаніатор стає другим суб’єктом, а може навіть перетворитись і на об’єкт, котрий зобов’язаний створювати в процесі потрібний рівень комфорту. Навпаки, концертмейстер є саме основним суб’єктом, і процес в його діяльності спрямований на других суб’єктів, зокрема (якщо йдеться про педагогічний процес) – на учнів, яким він в тому числі навіть може акомпанувати. Але тим не менше він – той суб’єкт, що діє нарівні з викладачем по спеціальності, та веде всю діяльність в класах початкової спеціалізованої мистецької освіти від підбору й вивчення музичного матеріалу з учнем, і далі  через репетиції до виконання учбового репертуару з вихованцем на академічному концерті та конкурсних виступах.

Таким чином, концертмейстерство є соціальною практикою, що постає як специфічний вид діяльності у двох різновидах – організаційно-виконавський та організаційно-педагогічний, де концертмейстер постає як специфічний суб’єкт, діяльність якого полягає у професійно-педагогічній комунікації з учнем в процесі сумісного музикування; при цьому воно є багатоаспектним, містячи в собі усі системні компоненти, а  процес цієї діяльності є полімодальним, що потребує від суб’єкта відповідних професійно-значущих якостей.

Наслідками такого висновку мають бути уточнені кваліфікаційні вимоги щодо  концертмейстера-піаніста і взагалом концертмейстерської діяльності в  системі закладів мистецької освіти, а також відповідне ставлення до його професійної діяльності з гідним суспільним визнанням його праці.

Література

1.     Каган М.С. Человеческая деятельность (опыт системного анализа). – М.: Политиздат, 1974. – 328 с.
2.     Калицкий В.В. Функциональная дифференциация профессий «концертмейстер» и «аккомпаниатор» // Обсерватория культуры. – 2016. – Т. 13, № 4. – С. 480–484.
3.     Клюєва С.В., Боровицька О.М. Застосування інформаційних технологій у професійній діяльності концертмейстера-піаніста // Інноваційна педагогіка. –2018. – Випуск 6. – С. 228–231.
4.     Левченко Е.В., Литвиненко И.Ю. Музыкальное мышление: операнды и операторы // Соционика, ментология и психология личности. – 2019. – № 2–3. – С. 15–19.
5.     Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1975. – 304c.
6.     Литвиненко И.Ю. Мотивационные типологические установки // Соционика, ментология и психология личности. – 2001. – №4. – С.35–41.
7.     Литвиненко І.Ю. Структура діяльності як підґрунтя діяльнісного підходу в соціології // Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління: Збірник наукових праць ДонДУУ. Т. ХІ Вип. 178. Серія «Соціологія». – Донецьк: ДонДУУ, 2010. – С. 218-223.
8.     Молчанова Т.О. Мистецтво піаніста-концертмейстера: Навч. посібник (видання друге, перероб., доп.). – Львів: СПОЛОМ, 2007. – 216 с.
9.     Музыкальная энциклопедия. Гл. ред. Ю.В. Келдыш. Т.1. – М.: «Советская энциклопедия», 1973. – 1072 с.
10. Музыкальная энциклопедия. Гл. ред. Ю.В. Келдыш. Т.2. – М.: «Советская энциклопедия», 1974. – 960 с.
11. Петренко М.Б. Діяльність концертмейстера-піаніста: теоретичний аспект //  Актуальні питання мистецької освіти та виховання. – 2016. – Вип. 2 (8).
12. Современная  украинская  энциклопедия. Т. 7 – Харьков: Книжный  Клуб «Клуб Семейного Досуга», 2005. – 416 с.