Урок 29
Тема: Зразки пластики класицизму. Побутовий та історичний жанри у станковій скульптурі
Мета: 1) формувати знання про скульптурні пам’ятки України, розглянути найхарактерніші зразки класицизму, відстежити ознаки різних жанрів;
2) розвивати мистецькі компетентності учнів: творчу пам'ять, естетичні смаки, креативні здібності; формувати вміння сприймати, аналізувати й порівнювати твори світового мистецтва;
3) Виховувати ціннісне ставлення до української скульптури, представленої шедеврами класицизму
Тип уроку: комбінований
Форма організації пізнавальної діяльності: колективна, індивідуальна робота
Методи:репродуктивно-ілюстративний, діалог культур, емоційна драматургія
Хід уроку:
1.Організаційний етап
Для української скульптури кінця ХІХ ст. характерні еклектичні тенденції. Пластика класицизму відходила в минуле, на зміну йшов реалізм, що прагнув віддзеркалювати явища життя без помпезності та урочистості.
2.Мотиваційний етап
Монументальна скульптура відгукувалася на демократичні запити суспільства. На громадські кошти в містах України були встановлені пам’ятники І. Котляревському, М. Гоголю, А. Міцкевичу, О. Пушкіну. Погрудні портрети Т. Шевченка, М. Кропивницького, І. Котляревського, М. Лисенка та ін. створив Федір Балавенський (1865—1943). Символом столиці став кінний пам’ятник Б. Хмельницькому на Софійській площі, автор якого Михайло Микешин (1835—1896).
Які жанри й образи цікавили авторів станкової скульптури?
3.Етап засвоєння нових знань
У станковій скульптурі митці звернулися до побутового та історичного жанрів. Основоположник української жанрової скульптури Леонід Позен (1849—1921) у своїх творах втілював образи людей із народу. До кращих творів митця в історичному жанрі належать «Скіф» і «Запорожець у розвідці». Л. Позен також автор пам’ятників І. Котляревському та М. Гоголю в Полтаві. Меморіальний комплекс родини меценатів Харитоненків із двох мармурових статуй «Ангел з дитиною» та «Розп’яття» створив французький скульптор Арістід Круазі (1840—1899), автор багатьох статуй у Парижі. Скульптурам притаманне реалістичне зображення людських почуттів. Свого часу їх вважали найкращим надгробком у світі (копії містяться в Луврі).
Архітектурі України притаманна монументальна декоративна пластика, скульптурні оздоблення фасадів та інтер’єрів. Наприклад, три скульптурні групи прикрашають фасад будинку Львівської національної опери. На вершині розташована «Слава» — крилата жінка з пальмовою гілкою, поряд — «Комедія і драма» та «Музика». Їх автор — скульптор Петро Війтович (1862—1936). Рельєф фронтону і скульптури в інтер’єрі — «Любов цілує Амура», «Заздрість, зневажена Любов’ю», «Материнство» виконав за ескізами П. Війтовича Антон Попель (1865—1910).
Що можна розповісти про античних персонажів за скульптурними образами? Особливості: пози, майстерне драпірування одягу
Найбільше розвинений жанр у скульптурі УССР повоєнної доби і досі — скульптурний портрет: масово продукувалися портрети «вождів» і «героїв», у яких «документально вірно» передавалися риси портретованих.
Більше індивідуальні портрети (головно діячів науки, культури, мистецтва) дали І. Шаповал (академіка М. Стражеска, 1949), О. Ковальов (академіка В. Філатова, 1952 і Б. Хмельницького, 1954), Е. Фрідман (академіка Л. Булаховського, 1962), Галина Кальченко (1958–1975 створила цілу галерею портретів письменників, музикантів і митців; цікавіші — Ванди Василевської, 1963, І. Кавалерідзе, 1967, Г. Косинки, 1969), М. Рябінін (Фіделя Кастро, 1967), І. Гончар (О. Гончара, 1949, М. Кривоноса, 1952), М. Лисенко (І. Мар'яненка, 1963), Я. Чайка (І. Айвазовського, 1954, А. Манастирського, 1959–1960), Галина Петрашевич (Н. Ужвій, 1947, О. Корнійчука, 1949, 1951), В. Власов (С. Крушельницької, 1960). Ювілейні портрети створили І. Севера (І.Франка, 1955), Л. Біганич (Лесі Українки, 1959, М. Заньковецької, 1962), І. Самотос (1969) і Г. Кальченко (1972; два останні — Г. Сковороди), Я. Чайка (В. Стефаника, 1971) та багато ін.
У ділянці монументальної скульптури створено чимало пам'ятників, насамперед воєнних і партійних діячів. Серед них — Миколі Щорсові в Києві (1954) роботи М. Лисенка, В. Бородая і М. Суходолова (схожий на відомі кондотьєрські пам'ятники Донателло і Вероккіо з доби ренесансу). Риси помпезності мають пам'ятники генералові Ватутіну в Києві (1948) Є. Вучетича і низка пам'ятників «двічі героям Радянського Союзу», що їх за окремим указом Верховної Ради будували у містах і селах України. До найкращих з мистецького погляду належать пам'ятники: О. Пушкіну (1962) і М. Лисенку (1965) у Києві О. Ковальова та модерніший Т. Г. Шевченкові у Москві (1964), створений групою скульпторів (М. Грицюк, А.Фуженко, Ю. Синькевич) та архітекторів (А. Сницарев і Ю. Чеканюк). Варто відзначити пам'ятник І. Франку перед Львівським Університетом роботи В. Борисенка, Д. Крвавича, Е. Миська, В. Одрехівського і Я. Чайки (1964). Ювілейні пам'ятники поставлено Т. Г. Шевченкові в Канаді в Палермо (1951, М. Вронського) і в Торонто (1961; М. Ковтуна), В. Стефаникові перед бібліотекою у Львові (1971, В. Сколоздри, архітект М. Вендзилович) і Л. Українці у Києві (1973, Г. Кальченко).
У ділянці композиційної скульптури слід відзначити «Бокораша» В. Зноби (1957), «Олексу Довбуша» М. Рябініна і В. Сколоздри (1951), групову скульптуру «Перед боєм» з Б. Хмельницьким, М. Кривоносом й І. Богуном (О. Супрун і А. Білостоцького, 1954) та ін. Серед молодшої генерації українських мистців помітне було намагання модернізувати скульптуру, наприклад, праці Т. Бриж (серія до старослов'янськї міфології: «Бог війни», «Бог землі, води», «Бог вогню», 1968–1970), Віри Шатух («Пам'ять», 1969), І. Чумака («Слово о полку Ігореві», 1966) та ін. на сучасні теми.
Чимало скульпторів працювали в пластиці малих форм, зокрема в майоліці і теракоті: Б. Довгань («Волошки», 1960), В. Клоков («Біля струмка», 1962), О. Рапай-Маркіш («Чорт на козі», 1965, «Весілля», 1968), Я. Ражба («Мавка», 1960, «Теофан Грек», 1970, «Дон Кіхот і Санчо», 1971), В. Трегубова («Одарка», «Карась», 1970), В. Шатух («Приятелі», 1957) та ін.
У 1970-х роках помітне відродження медальєрства в Україні (перша виставка медалей 1975 у Києві); серед ін. працювали у цій ділянці Г. Кальченко (медалі С. Гулака-Артемовського, Г. Сковороди, 1972; Л. Українки, 1974), Е. Мисько (І. Труша, 1969, О. Новаківського, В. Стефаника, 1972), О. Скобликов (М. Черемшини, 1974), І. Хотінок («До 700-річчя Данте Аліґ'єрі», 1965; «До 200-річчя від дня народження І. Котляревського», 1969), та ін.
Серед української еміграції у перші роки після війни через постійні проблеми з переселенням скульптура не мала тривалої бази для нормального розвитку; проте скульптори активно виявили себе за т. зв. «таборової доби», особливо на виставках у Мюнхені (1947) і Реґенсбурзі (1948): Г. Крук, С. Литвиненко, Б. Мухин, А. Павлось, М. Черешньовський, М. Дзиндра. Г. Крук залишився в Мюнхені і своїми Фігурними і портретними працями здобув визнання у німецьких мистецьких колах. У Берліні працював В. Масютин, один з найяскравіших представників національного мистецтва (залишив серію медалей-рельєфів українських історичних постатей, бюсти гетьманів та сучасників). Усі інші, названі вище, у 1948–1950 виїхали до США.
4. Етап закріплення засвоєних знань
Перегляд відеоматеріалу про Л.Позена
https://www.youtube.com/watch?v=J3Yu8Wt6fUY
Знайти інформацію про інших художників стилю
5. Підсумково-висновковий етап
Окрему численну групу монументальної скульптури в Україні творили неперсональні пам'ятники і меморіальні ансамблі, присвячені історичним подіям, жертвам війни, ювілейним датам тощо (1971–1975 — понад 70), виконувані групами скульпторів і архітекторів, через що втрачалися індивідуальні прикмети окремих мистців.
Привести приклади пам’ятників скульптури видатних особистостей у вашій місцевості
6.Рефлексія
*Жанр скульптури, який передає індивідуальні риси особистості - …
*Зображення у пам’ятнику декількох осіб - …
*Різновид кераміки, що виготовляється з випаленої глини з використанням розписної глазурі - …