Конспект уроку з зарубіжної літератури - "Вільям Шекспір та його трагедія "Ромео і Джульєтта"

Тема. Вільям Шекспір та його трагедія «Ромео і Джульєтта».

Мета. Познайомити учнів з життєвим та творчим шляхом В.Шекспіра – видатного поета та драматурга епохи Відродження; продовжити роботу по формуванню навичок аналізу драматичного твору, характеристики образів літературних героїв, допомогти учням усвідомити силу впливу творчості В.Шекспіра на розвиток різних видів мистецтва на прикладі головних героїв п’єси; виховувати кращі риси людини: благородність, відданість в дружбі та коханні, готовність допомагати людям т. п.

Обладнання: портрет Шекспіра, ілюстрації до трагедії «Ромео і Джульєтта», виставка творів Шекспіра, портрети відомих людей епохи Відродження, таблички, які використовувались в «Глобусі» замість декорацій.

                                                                 Перебіг уроку

                    «Він належав не тільки одному нашому століттю, а всім століттям»

                                                                                                                       Бен Джонсон

     Перш ніж розпочати розмову про самого Шекспіра, потрібно дещо сказати  про епоху, в яку він жив. Називалась вона епохою Відродження або Ренесансу і охоплювала ХV-ЧVІІ ст. Це пізнє Середньовіччя. В надрах феодального суспільства зароджуються нові відносини: швидко ростуть міста. розвиваються ремесла. лілові зв’язки між містами та в середині міст, здійснюються подорожі в далекі землі. Все це поширює кругозір людини, змінює її світосприйняття.

      В епоху Відродження змінюється погляд на людину. В людях все більше цінуються розум, досвід, знання.

       Проповідниками віри  в особистість людини, в її духовні здібності  виступили вчені, філософи,  письменники, художники.

       Їх стали називати гуманістами (від латинського humanus – людський).

      Епоха Відродження подарувала світу багато талановитих людей. Їх імена назавжди вписані в «золоту книгу» цієї епохи.

      Ось вони перед вами:

1. Мореплавці:  Х.Колумб, Васко да Гама, Ф.Магелан.
2. Вчені: М.Коперник, Г.Галілей, Дж.Бруно.
3. Художники: Рафаель, Ботічеллі, Тіциан.

       Особливе місце в цій книзі займають титани – люди, володіли не одним, а багатьма талантами:

       Леонардо да Вінчі, - вчений, художник, інженер, архітектор, скульптор, музикант,     поет.

       Мікеланджело – скульптор, художник, інженер, поет.

       Франсуа Рабле  - письменник, лікар, юрист, педагог, архітектор, філософ.

     Поряд з цими іменами записано ім.’я великого Шекспіра. Сьогодні він у нас в гостях. (  Рольова гра-презентація митця )

       Шекспір розповів нам про своє життя. Не важко підрахувати. що він прожив  52 роки, і більше 20 з них він віддав перу.

       Творчий шлях Шекспіра - драматурга слушно поділяють на 3 періоди.

І. 1590-1601 рр. – в цей період митець створив самі життєрадісні комедії, «історичні хроніки» ( п’єси з англійської історії), а також трагедію «Ромео і Джульєтта». В цей же час було написано дві поеми і, мабуть, сонети, видані пізніше – в 1609р.

ІІ. 1601 – 1608 рр. – це час розквіту шекспірівського генія, коли він створив усі свої великі трагедії і лише деякі комедії.

ІІІ. 1608 – 1612 рр. – дуже плідний, проте надзвичайно своєрідний. Шекспір пише декілька п’єс, дії яких перенесені в незвичайні, іноді казкові обставини; сам автор і його сучасники називають їх комедіями.

       У ретельно складеному заповіті ( він датований іще 25 березня) не обійдено, слід гадати, жодної майнової проблеми, але там не зроблено ніяких розпоряджень що до творчої спадщини, ні словом не згадано  рукописів п’єс, віршів. Важко позбутися враження, ніби останню волю висловлює власник, а не великий поет.

       Це, як і деякі інші химерності, суперечності шекспірівського образу, спонукали декого висловити сумнів: а чи був він автором приписуваних йому шедеврів? Відомо, що скептики з’явилися згодом. Для сучасників і близьких нащадків такого питання не існувало. В їхніх очах посередній актор, співвласник «Глобуса», В.Шекспір і автор «Річарда ІІІ» та «Гамлета» - одна й та сама особа. До того ж особа цілком реальна, з якою багато хто з них щоденно зустрічався, з якою вони приятелювали чи ворогували.

       Перший друкований відгук про Шекспіра міститься у своєрідній духівниці драматурга Роберта Гріна (1592р.) І він негативний. «… цей ворон, прикрашений нашим пір’ям… гадає, що він єдиний потрясатель  театральних підмостків Англії.» Існують і свідчення Бена Джонсона, який сидів із своїм старшим товаришем у таверні «Русалка» і сперечався з ним про мистецтво, - свідчення дуже шанобливі:

 «Він належав не одній епосі, а всім часам».

       В міру того, як посмертна слава Шекспіра зростала, в очах далеких нащадків він підносився мало не до боговірності, розрив між ним – людиною і ним же поетом почав сприйматися як щось таємниче, навіть немислиме. У 1772 р. англієць Лоренс уперше відкрито висловив думку, що Шекспір був певного роду фікцією, а п’єси, які ставилися під його ім’ям, писав хтось інший, а саме – філософ Френсіс Бекон. Ніяких серйозних доказів Лоренс не наводив. На якийсь час така міфотворчість стала модою, майже пошестю в західному шекспірознавстві. Кому тільки не приписували Шекспірові хронічки, трагедії, комедії? Цвітові освіченої англійської знаті. Стверд- жували, що не міг, мовляв, малоосвічений провінціал піднестися до таких вершин творчості. Що ж до графів, то пересуди епохи не дозволяли їм принизитися до того, назватися авторами п’єс.

      Вольтер про трагедію «Гамлет» сказав: «Можна подумати, що цей твір – плід уяви п’яного дикуна.» Тобто сказав не про стретфортдського «провінціала», а про автора п’єси.

      Життєпис, як бачимо, не відмикає усіх Шекспірівських дверей, оскільки більшість ключів до них безповоротно згублено. Проте він залишив нам свій творчий спадок   - 37 пєс і цикл віршів, 154 сонети.

       В кінці ХVІ на початку ХVІІ ст. театральне мистецтво в Англії  переживає епоху бурхливого розвитку. В Лондоні одна за другою виникають акторські трупи, які грали для простого народу спочатку в дворах готелів, а потім в спеціальних театральних закладах, перший з яких було збудовано в 1576 р. і названо «Театр». Потім в столиці появляються й інші театри із гучними назвами – «Лебедь», «Фортуна», «Надія». Всього в Лондоні їх було відкрито шість. «Глобус» (в перекладі означає  «земна  куля») вважався самим більшим з них. він підняв завісу в 1599р.

       Споруда «Глобус» виглядала так, як показано на малюнку на нашому стенді ілюстрацій. Театр було прикрашено великим глобусом з надписом: «Увесь світ лицедіє».

       Запитання класу:

• Як ви розумієте цей вираз?

Сьогодні ми також будемо лицедіяти на сцені цього театру.

Історична довідка.

       Приміщення театру являло собою майданчик овальної форми, оточений великою стіною, з внутрішнього боку якої розташовувались ложі для аристократії, над ними - покрита соломою галерея для заможних жителів міста. решта глядачів  стояла з трьох боків сцени. акторами могли бути тільки чоловіки. вистави проходили без антрактів і майже без декорацій. Замість них використовували таблички з надписами «ліс», «поле», які вказували на місце зображуваних подій. Костюми ж, у яких виступали актори, виготовлялись дуже  ретельно і відповідали певній епосі.

       Театральні трупи були невеликі6 по 12 – 15 чоловік кожна, що пояснюється матеріальною скрутою. Якщо  діючих осіб було більше ніж акторів у трупі. одному виконавцю доводилося грати 2 -3 ролі. Жіночі ролі виконували юнаки. Перші виступи актриси у ролі Дездемони зафіксовані тільки у 1660р.

       «Глобус» вміщав 1200 глядачів і збирав найрізноманітнішу аудиторію. Шекспір писав для різних верств населення, але основною його аудиторією були глядачі з народу. У 1613р. дерев’яна будівля «Глобуса» згоріла ( під час вистави «Генріха VІІІ» театральна гармата невдало вистрелила. вогонь запалив солом’яний навіс над сценою). Театр було збудовано з каміння і відкрито знову в 1614р. У 1642р. «Глобус» звкрився, а через два роки будівлю знесли.

       Ознайомлення з театральним словником.

 Театр – (з грец.)  місце для видовищ та й саме видовище.

Драматургія література для сцени.

Лицедіяти – 1)грати на сцені, 2)прикидатися.

Трагедія – жанр драми. В її основі зіткнення сильних характерів, яке обов’язково закінчується смертю героїв.

      а тепер звернемося до історії написання трагедії «Ромео і Джульєтта», яка відноситься до І періоду творчості Шекспіра. в ній багато тепла, світла, життєрадісності. написана вона в 1595р. Джерелом сюжету є старовинна легенда, що неодноразово переповідалась італійськими новелістами, звідки перекочувала в інші європейські літератури, де оброблялась у різних жанрах. Наприклад, англійський поет Артур Брук опублікував в 1562р. 9за 2 роки до народження шекспіра0 поему «Трагічна повість про Ромео і Джульєтту». В 1567р. Вільям Пейнтер написав новелу «Ромео і Джульєтта». На сцені ставилась однойменна п’єса невідомого драматурга.

       Таким чином, заслуга Шекспіра не в написанні нового сюжету, а в глибині

його художнього переосмислення.

      Робота над змістом трагедії.

       Події драми Шекспіра, як і старовинної легенди. відбуваються в італійському місті Вероні за часів герцога делла Скала.

       Вже пролог п’єси  створює у читача (глядача) відповідний настрій і вводить його у створений фантазією митця світ, де вирують глибокі почуття, яким стають на заваді закони родової помсти та феодальна мораль.

       Зачитуємо пролог.

       Ромео і Джульєтта борються за своє щастя; в цій боротьбі вони приречені на загибель: «Сумна  їх доля привела до згуби!»

      Але у творі великого гуманіста навіть їхня смерть стає гімном коханню. «Головна пропаганда її, -  писав про трагедію Іван Франко, - той чар молодості і свіжості, те поетичне сяйво, яким облито всі фігури, та простота і сила чуття, яка надає тій індивідуальній і  припадковими явищами обставленій любовній історії вищу силу  і правдивість тисяч любовних історій.

      Зверніть увагу на маленьку картинну галерею, яка в нас є.

• Які фрагменти трагедії відображені тут?
• Спробуємо підібрати декілька табличок замість декорацій, щоб позначити  місце, де відбуваються події.
• Розкажіть, з чого починається трагедія.
• Які факти говорять про те, що воронування сімей Монтеккі та Капулетті обтяжують їх представників?

      Кровне воронування між двома знатними родинами відображене в трагедії.

Ніхто не пам’ятає з чого воно почалося, але лише тільки стикаються слуги, так з домів вибігають господарі і починається взаємне вбивство. гинуть люди ні в чому не винні (Меркуціо).

• Як ви розумієте передсмертне прокляття Меркуціо: «Чума на ваші дві родини»? (дія ІІІ, сц.1)

       Це ворогування отруює життя усій Вероні. Її ненавидять усі горожани! Недарма, почувши шум наступної битви біжать люди, хватаючи в руки що попаде. Таке ж відношення до неї й освічених людей. Вмираючи, Меркуціо й говорить ці слова.

Тема п’єси – боротьба героїв за право на кохання, всупереч батьківській волі.

Ідея – автор утверджує думку, що кохання вічне, воно здатне перебороти все.

       Тепер поговоримо про головних героїв трагедії  - Ромео і Джульєтту.

Джульєтта – донька. яка поважає батьків, ніжна сестра, безмірно закохана, довірлива (довіряє свої секрети мамці).

Ромео -  благородний юнак, відданий товариш, з повагою відноситься до старших (до батьків,брата Лоренцо, мамки), здатний на глибоке та чисте почуття, цінує кохання вище свого життя.

 - Що дізнаємося ми про Ромео і Джульєтту на початку п’єси?

- Прослідкуємо, як зароджувалось та міцніло їх почуття.

       Бурхливими й пристрасними їхні почуття залишаються до кінця п’єси.

Інсценізація діалогу зізнання в коханні

       З першої зустрічі на святі вони зрозуміли, що кохають одне одного. В той же вечір вони сміливо відкривають одне одному свої почуття, і певні у глибині й стійкості свого кохання, тому одразу ж вирішили одружитися.

• Що ж привело щасливе кохання до трагедії? Чому автор закінчує свій твір такою сумною нотою – смертю героїв?

       Зробивши свій вибір, вони залишаються вірні йому до кінця  - ніяких сумнівів та вагань. Палкі почуття засліплюють людей, примушують їх припускатися помилок, роблять їх нещасними. Причина їхньої трагедії не лише у зовнішніх обставинах (ворожнеча обох сімей), а й у самих героях. Вони юні, палко закохані, але змушені приховувати свої почуття від рідних. Отже, вони борються за своє земне щастя і гинуть щоб раз і назавжди покінчити з воронуванням родин. Юні закохані долають на своєму шляху ворожнечу і насильство, деспотичну владу батьків, стару мораль, перемагають вони навіть саму смерть, породжуючи своєю загибеллю відчуття захоплення й непомірності втрати.

  Передсмертні монологи Ромео та Джульєтти в учнівському виконанні.

Виконання пісні «Ромео і Джульєтта».

       Підведення підсумків уроку.

      У чому ж значення творчості драматурга для розвитку світової культури?

Повідомлення учнів.

1.Вплив на музику. ( М.Прокофьєв.  Балет «Ромео і Джульєтта»).

2.Вплив на образотворче мистецтво ( художник Д.Шмаринов. Ілюстрації до трагедії).

3. Екранізація майже всіх творів драматурга.

       Зокрема, перша екранізація трагедії  «Ромео і Джульєтта» датується 1911р. Входить трагедія і в репертуар драматичних театрів. З 1938р. вона починає свою сценічну історію на Україні.

4. Переклади творів Шекспіра на всі мови світу.

Заключне слово вчителя (авторський вірш)

Шекспірівським героям…

 

Смерть примирила дві родини…

Ромео спить, Джульєтта спить.

Хіба ж це вихід був єдиний,

Щоб ворожнечу припинить?

 

Така красива, мила діва

В неповних чотирнадцять літ

Вже покохала й зрозуміла,

Що це не на єдину мить.

 

Не витримав юнак Ромео,

Тяжкої втрати. Що робить?

Собі він смерть вже заподіяв,

Не знав же, що Джульєтта спить.

 

Лоренцо винен був у тому:

Завчасно не зарадив він.

І запізнивсь з листом посильний,

Не попередив - горе в тім.

 

Прокинулась Джульєтта мила

І туга серце охопила.

Навіщо жити їй одній?

 

Вже краще доля хай єднає

Його й її в землі сирій.

 

Д/з. Скласти хронологічну таблицю дат життя та творчості В.Шекспіра . Придумати 3-4 запитання на знання тексту, які б ви хотіли задати своїм однокласникам.