Конспект уроку з літератури рідного краю з української літератури 10 клас

«Додаток 19»

Тема: Життя і творчість Ганни Світличної. Світоглядна декларація сильної, вольової особистості. Мотиви творчості поетеси.

Мета: висвітлити основні етапи життя та творчості Ганни Світличної, ознайомити з основними етапами творчості поетеси;

розвивати навички аналізувати поетичні твори, аргументувати власну думку про творчість автора;

виховувати любов до рідного краю, почуття патріотизму.

Обладнання: портрет Ганни Світличної, тексти творів поетеси.

Тип уроку: урок застосування знань і формування вмінь.

Хід уроку

І.МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

Вчитель: Ганна Світлична — особистість в українській літературі феноменальна. Життя її гідне подиву і захоплення навіть без принадних лаврів поета. З п’ятдесяти шести прожитих років сорок дев’ять Світлична була прикута до ліжка тяжкою хворобою, та з її чистих, пронизаних сонцем, грозою, духом степу й солончаків поезій навряд чи хто з непосвячених у цю долю сказав би, що їх авторка стільки років провела у чотирьох стінах. У всіх своїх книжках Ганна Світлична, за її власним висловом, „прагла навшпиньки дістати високості неба”, — і це їй вдалося.

ІІ.ПОЯСНЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ.

Лекція вчителя (учні складають конспект)

1.Дитинство та юність поетеси.

     Cхідна Дніпропетровщина, Павлоград на річці Вовчій - місто обласного підпорядкування, райцентр і центр шахтарського Західного Донбасу. (Спершу воно, щоправда, звалося Матвіївкою - від Імені запорозького військовою старшини Матвія Хижняка, який першим у тих краях в році 1779-у облаштував зимівник, але росіяни, окупувавши запорозькі землі, Матвіївку, що виросла біля зимівника Матвія Хижняка, перейменували на честь синка своєї цариці-німкені Катерини Другої, в місто Павлоград. Але це так, між іншим).
      У 1939 році в Павлограді народилася дівчинка Ганнуся - майбутня поетеса України Ганна Світлична, якій, крім таланту, послано було долею (за які ж то гріхи?) тяжке горе. П'ятдесят літ горя, безперервного, щомиттєвого - ворогу такого не побажаєш...
        Але спершу все було добре, і на страшне лихо, що вже десь, напевне ж, підкрадалося, ще не було ані знаку, ані передчуття. Ганнуся - таке прудконоге, таке невгамовне дівча - доходжувала, добігувала свої останні кілометри по рідній землі. Зростала вона в трудовій, майстровитій сім'ї.
       Її дід до 1917 року був знаний на всю Катеринославську губернію. Виготовляв скрині - чорні, лаковані, з малюнками. Скрині йшли нарозхват - яка ж бо без скрині дівка на виданні? Без скрині й заміж тоді не виходили. Тому в діда завжди були замовлення. Мав він п`ять синів, вони дружно допомагали батькові, тож по і чесному труду жили заможно. Дід просто трудився і мав добрий заробіток за свій труд. Перед самим більшовицьким переворотом купив у Павлограді другий будинок. Везли дідові за скрині не тільки гроші, а й хто що мав: кавуни, городину, борошно, різну живність (поросят, курей тощо). 
         Батько Ганнусі - Павло Матвійович - теж виготовляв скрині, але займався цим потай, щоб і його, бува, не оголосили отим самим... елементом. Коли ж і над ним нависла загроза - почали шити "обогащєніє за щот трудящіхся", з жалем кинув се діло, і відтоді жили на саму лише нужденну зарплату.
        Мати пішла з цього світу рано, коли Ганнусі не виповнилося й тринадцяти. Батько, аби не гибіти удівцем, оженився вдруге і, як водиться, привів до хати мачуху. За мачухою Ганнуся, за її власним зізнанням, "і горя не знала" (якось у неї так і прохопилося: і горя не знала, - хоча вона все життя горіла в лютому полум'ї лютого горя).

 2.Хвороба.

 Лихо з Ганнусею трапилося року 1945-го - неждано-негадано. Спершу заболіла голова, підскочила температура, дівчина злягла. Думалось: день-два, ну тиждень - і мала стане на ноги. Не стала. Ганнуся захворіла в шість років - з паралічем. Злягла. І то аже назавжди. Ні ноги, ні спина їй більше не корилися, руки теж. ріст припинився. Про те, що можна ходити й бігати, дівчинка мусила забувати. А втім, сказали лікарі, такі довго не живуть, максимум десять років.  Вона жила, тож мусила звідтоді пити свою гірку чашу, якій ніколи не було дна. Бо звідтоді й до останньої миті свого життя була прикута до ліжка. Лежала непорушно, хіба що ледь-ледь ворушилися кисті рук. Життя її минало в чотирьох стінах - домашніх або в лікарнях. Зв'язок зі світом - радіо, телебачення, телефон.

3. Літературна діяльність.

      Перші літературні спроби  ганна Світлична розпочинає в дев'ятнадцять років.Спочатку писала російською, а після приїзду для консультації дніпропетровського письменника Павла Трохимовича Кононенка—українською. Павла Кононенка Світлична, між іншим, як і більшість молодих поетів-шестидесятників, вважала своїм „хрещеним батьком”. Він першим помітив Ганнусю, привітав її, окрилив надією і вірою у власні сили. Він же допоміг видати першу збірочку „Стежки неходжені весняні”(1961),а згодом „Золоте перевесло”(1963),”Сонячні кларнети”(1966).

      Саме потреба творчості, мабуть, і викликала появу в наступні роки ще дванадцяти збірок поезій. Є сенс назвати їх усі: „Кольори”(1970), „Доброго ранку”(для дітей, 1972), „Літозбір”(1973), „Кордони серця”(1974), „Летосбор”(переклад,1977), „В сяйві крила”(1982), „Терновий світ”(1988), „За хвилину до вересня”(1987), „Сяйво калини”(1988), „І буде лет”(1981).
За книжку „Літо збір” Світлична удостоєна республіканської комсомольської премії імені М.Островського(1978). Дещо раніше одностайно критика назвала цю збірку одним з найбільших одкровень поетичного року.

       4. Останні дні поетеси.

     Її не стало вранці 11 листопада 1995 року - пішла на вічний спочивок. Після мук завдовжки в піввіку смерть і справді може видатись спочивком - царство небесне твоїй душі, Ганнусю! Ти його заслужила - святим життям своїм і терпінням теж святим бо несла свій хрест з гідністю, до дна випила ту гірку чашу, що випала на її долю.
      А царство вона заслужила своєю поезією.
      Прощалися павлоградці з поетесою в міському Будинк культури, труну з її тілом несли вулицею актори місцевого театру, несли, аби Ганнуся востаннє - перед подорожжю до вічності - попрощалася з рідним містом Поховали її на міському кладовищі, на алеї, де упокоїлись почесні люди Павлограда. А на могилі поставили звичайну гранітну брилу й викарбували лаконічно: "Поетеса Ганна Павлівна Світлична". Бо все так і є - поетеса. І вона вже належить вічності, а нам належить її поезія.

Вчитель: В чому ж найхарактерніші особливості поезії Світличної, її своєрідність? Як влучно зауважив свого часу критик С.Широков, „за всієї винятковості долі, Світлична далека від бажання повчати по праву страждання”. Навпаки, сама гостро відчуває потребу вдосконалюватися.

Виразне читання поезії «Тоді життя твоє — не випадковість…»

Тоді  життя  твоє  —  не  випадковість,
Тоді  твій  день  —  не  сума  співпадінь,
Якщо  душа,  немов  сторінка  повісті,
Вся  —  з  відкриттів  і  світлих  озорінь.
А  в  серці  сум  лише  як  тінь  від  крил,
А  за  вікном  —  міста  і  космодроми,
І  золотавий  галактичний  пил
Приносять  срібні  літаки  додому.
А  день  минає  і  не  полиша
Тобі  образ  розпалених  і  гострих,
Якщо  святкує  вражена  душа
І  свіжість  ріль,  і  криголаму  постріл,
І  сміх  маляти,  і  не  перший  бій,
Якщо  святкує  (о,  ця  пелюстковість!)
Тоді  життя  —  нехай  і  випадковість,
Але  яка  щаслива,  світе  мій!

Аналіз твору. Запитання  до учнів.

1. Яка  тема твору?

2. Які  художні засоби сприяють емоційному наснаженню поезії?

3. У чому ви вбачаєте лейтмотив вірша?

Вчитель: Ганна Світлична створила цілу низку справжніх перлин психологічної лірики, які не тільки гармонійністю форми, поетикою, лаконізмом, а й високою культурою почуття змушують згадати зразки класичної поезії. Зокрема, це стосується віршів про кохання.
 

 Виразне читання поезії «Я вас кохала? У якім столітті?..»

Я  вас  кохала?  У  якім  столітті?  
При  вас  губила  геть  усі  слова.  
У  тім  жаркім,  у  тім  пістрявім  літі  
Від  сонця  аж  дзвеніла  голова.  
На  вас  молилась...  В  тихім  вечорінні  
Од  ніжності  —  була  аж  золота.  
Тепер  у  слів  моїх  такі  крижинні,  
Ще  й  іронічні  —  боже  мій!  —  уста.  
До  вас  —  сльозою,  голосом  —  до  вас,  
Зіницями  —  до  вас  лиш  говорила.  
Невже?  В  якім  житті  було  це,  милий,  
І  відійшло,  й  перебуло  свій  час?  
Де  голос  той?  Де  та  сльоза  у  тиші?  
Сьогодні  час  прощатись  і  прощать.  
За  все  вас  вибачаю,  а  найбільше  
За  те,  що  перестала  вас  кохать.  
Вже  спомин  відболів  мені
(ах  спомин,  
То  наче  сплеск  пташиного  крила).  
Така  стрімка,  така  сліпуча  повінь  —  
Жаль,  відійшла,  так  швидко  відійшла.  
Уже  не  квітне.  Вже  не  пломеніє.  
Як  легко  це  —  душі  без  болю  жить!..  
Прощаю  вас...  Прощаюсь...
І  не  вмію  
Самій  собі  любов  свою  простить.

Аналіз твору. Запитання  до учнів.

1.Який настрій викликав у вас вірш?

2 .Які художні засоби використала поетеса для пердачі своїх почуттів?

3 .Визначте розмір поезії.

Вчитель: Поезія Світличної цікава й повчальна як історія серця, яке вміє страждати так, що страждання робить його не жорстокішим, а, навпаки, гуманнішим. Розгубленості, безсиллю тут протиставлено мужність і людяність. Це, звісно, не дається легко—в тяжкому подоланні відчаю, болю, гіркоти. І кожен крок у душевному вдосконаленні, як і кожен сплеск творчості,—то свого роду виграний бій.

ІІІ.УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ

Завдання творчого характеру.

Як вирозумієте рядки Ганни Світличної :

 Живу як всі. Своїх невдач
 не лічу. Святкую мить.

 Прожиту кожну мить...

 IV. ПІДСУМОК УРОКУ

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

1.У біографії Ганни Світличної мене вразило найбільше…

2.Я хочу дізнатися більше про…

3.Я потребую роз'яснення щодо…

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Виразне читання поезій Ганни Світличної на вибір