Конспект уроку з української літератури 9 клас ЛРК

Клас: 9

Тема: « В. А. Чабаненко – людина з великої літери. Минуле – сучасне – вічність.»

Мета: Ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом, вшанувати пам’ять Віктора Антоновича Чабаненка – українського мовознавця, лексикографа, фольклориста, доктора філологічних наук , професора, заслуженого діяча науки і техніки України, Члена національної спілки письменників України, розвивати мовлення, пам’ять, критичне мислення учнів, виховувати повагу та любов до історії рідного краю. Формувати навички самостійної роботи з додатковою літературою , вміння виступати з усними повідомленнями, виховувати доброту , любов до рідного краю, історичного минулого України.

Тип уроку: урок: урок – конференція

Ключові компетентності:

 Уміння вчитися : формувати  вміння висловлювати власні судження, навички  роботи в колективі,

Інформаційна: уміння знаходити потрібну інформацію та презентувати її

Комунікативна :аргументовано висловлювати власну точку зору

Загальнокультурна: естетичний смак, любов до художнього слова

Емоційна: шанобливе ставлення до творчості письменників – земляків, а саме В. Чабаненка

 Предметні компетентності:

Літературознавча:  ознайомити учнів із творчістю письменника рідного краю В.А. Чабаненко, розкрити не пересічність його таланту, розвивати уміння аналізувати тексти, формувати навички висловлювання власної позиції щодо прочитаного

 Наскрізні змістовні лінії:

 « Громадянська відповідалість», « Екологічна безпека і сталий розвиток»

Обладнання: ноутбук, тексти віршів, портрет письменника,телевізор

Перебіг   уроку

Як радісно, коли відчуваєш,

що слово  підвласне тобі,

ніби ковалеві, розпечене залізо –

І  ти куєш із нього

Підкови, троянди та стріли!..

В. Чабаненко

I. Вступна частина.

1. Організація класу

2. Мотивація

Іноді доля буває до нас надто прихильна, даруючи радість спілкування з визначними особистостями. На жаль, час невблаганний, і про щасливі миті спілкування доводиться мовити вже у минулому часі…

   Такою видатною людиною був і наш односельчанин Чабаненко Віктор Антонович, із життям і творчістю якого ми познайомимося на сьогоднішньому уроці.

   Всією шкільною родиною ми відкривали на фасаді нашої школи дошку пам’яті В. Чабаненка. Разом з екскурсоводами ви мали можливість поблукати стежками письменника,побачити будинок в якому він починав птсати, мали можливість поспілкуватися з сином письменника. А зараз ми з вами поговоримо,а який же був тернистий шлях письменника?

3. Оголошення теми й мети уроку. Цілевизначеність

- Отже сьогодні урок літератури рідного краю . Чого ви чекаєте від нього? Чи цікаво вам дізнаватися про своїх односельчан? Чи пишаєтеся ви тим,що це ваш співвітчизник?

 Отже – «  Минуле – сучасність – вічність.»

Як ви розумієте слова, дібрані у якості епіграфа?

II. Основна частина

 Вступне слово вчителя

На уроках української літератури ми знайомилися з творчістю та життям письменників нашого краю. Нам вже відомі імена письменників , чиє життя,дитинство і юність були обпалені війною – М. Гайдабури, М. Лиходіда та В. Чубенка, поетів – піснярів В.  Діденка, Г. Лютого. Говорили і про гумористів  і сатириків П. Ребра, Петра Юрика.  Але сьогодні ми поговоримо,про особливу для нас людину, про нашого односельця В. Чабаненка.

III Оголошення теми і мети уроку

 Сьогодні ми детальніше дізнаємося про життя і творчий внесок відомого українського письменника , Опублікував понад 500 наукових праць (монографій, словників, статей тощо). Лауреат премій імені Петра Чубинського та Я. Новицького. Упорядкував і видав кілька збірок фольклору Нижньої Наддніпрянщини, зокрема видання «Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини». Автор поетичних збірок «Собор душі моєї» (1998), «В гостях у юності твоєї» (1999) та «У вічному двобої» (2000). Член Національної спілки письменників України (з 1999)..

Лауреат премій ім. П. Чубинського (1996), Я. Новицького (1999) та Д. Яворницького (2000). Товариством «Просвіта» ім. Т. Шевченка нагороджений медаллю «Будівничий України» (2000).

Заслужений діяч науки і техніки України (2002). Відмінник освіти України (1995).

Запишіть, будь ласка тему уроку в зошити.

IV. сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу.

 

Віктор Антонович Чабаненко (нар. 12 вересня 1937, Василівський район — пом. 9 лютого 2014, Запоріжжя) — український мовознавець, лексикограф, фольклорист. Доктор філологічних наук (1984), професор (1987), заслужений діяч науки і техніки України, член Національної спілки письменників України.  

      Підґрунтя українських сьогочасних проблем державного будівництва „лежить у питанні формотворчої, будівничої правлячої касти”. Вона мусить бути „тверда і невблаганна щодо самої себе, не піддаватися матеріальним спокусам вигідництва чи оспалості, ставлячи над усе поняття честі і обов’язку, безоглядно вірити в свою справу...”. У степовому краю Нижньої Наддніпрянщини, де нуртувала козацька воля, гартувалася духовна і національна верства провідників, „лицарських синів”, формувалася державницька ідея, ще збереглися представники, які не втратили алгоритм генетичного коду, намагаючись віднайти „золоту нитку історії” в проваллі віку юрби (бо тільки „в своїй хаті своя правда, і сила, і воля”), і свідомі свого великого покликання „у царстві людської культури”. До таких лицарських синів належить доктор філологічних наук, професор, Заслужений діяча науки і техніки України, члена Національної спілки письменників України Віктора Антоновича Чабаненко. Він народився у простій селянській родині, батьки якої через усі випробування більшовицьким режимом зберігали українське національне коріння з твердим моральним законом не піддаватися матеріальним спокусам, дотримувалися понять „честі й обов’язку”, виховували у дітей почуття синівської любові до „занапащеного” козацького краю, його історії, культури, до праці, до людей. Духовне життя родини перебувало у лоні збереження і плекання історичної пам’яті про своїх героїчних предків, запорозьких козаків. Українська народна пісня, що лунала в біополі козацького степу і вдома, козацькі думи, легенди і перекази, народні традиції складали глибинний шар духовного світу; а ще в ті далекі й незабутні молоді роки йому здавалося, що все навколо пов’язане із Шевченком, живе Шевченком – сформували його особистість. Віктор Чабаненко закінчив у 1954 році Кушугумську середню школу Комишуваського району Запорізької області і цього ж року став студентом філологічного факультету Запорізького державного педагогічного інституту. З відзнакою його закінчив у 1959 році і був призваний до війська. Вступає, закінчивши службу у війську, до аспірантури при кафедрі української мови Запорізького педінституту, в якій навчається під керівництвом відомого мовознавця професора С.П. Cамійленка. Дисертація „Говори долини річки Кінської” у 1965 році була направлена до вченої ради Дніпропетровського університету й успішно захищена. Автор цією роботою започаткував вивчення живого народного мовлення Запорізького краю в усьому його розмаїтті. У ній він відзначав, що „говори долини річки Кінської в значній частині генетично співвідносні із говорами середньонаддніпрянськими і є їх своєрідною новонародженою гілкою, поширені в зоні поступового переходу старожитніх  середньонаддніпрянських  говорів у „новоутворені” степові говори. Процес утворення досліджуваних говорів яскраво відображає закономірності розвитку південно-східного наріччя, а також дещо й закономірності розвитку української загальнонаціональної мови”. Повний сил, енергії і бажання працювати молодий кандидат наук цілком поринає в наукову і навчальну роботу кафедри на посаді асистента, викладача, старшого викладача, в.о. доцента. Та життєвий тест, який Віктор Чабаненко склав на мудрість, треба було пройти ще й на мужність, „на сил безмірність”, коли став на захист від огульної критики знизу і згори роману О.Гончара „Собор”, влаштований на замовлення „керуючою і направляючою”, її всюдисущого і „недремного вуходоносора”. За непохитність думок у 1968 р. був звільнений з роботи.

  Отже ,це багатогранна людина ,яка буде цікавою для нас усіх. Надаю слово учениці, яка підготувала повідомлення про те,що ж трапилося далі з життєвим шляхом письменника?

(Поневіряння кандидата наук у ранзі безробітного лише посилили в ньому ті цінності, якими ніколи не поступався: справедливість і свобода, любов до рідного Запорозького краю і до Батьківщини, осмислення себе як частини великої цілісності – свого народу. Повернувшись до наукової і викладацької роботи, Чабаненко продовжує плідно працювати не лише у галузі українського мовознавства, а й літературознавства, тісно співпрацює із редакцією Білоруської енциклопедії та газетою „Література і мастацтво”, перекладає українською мовою з білоруської поезії М.Богдановича, Я.Купала, Я.Коласа, П.Бровки, Р. Барадуліна та ін., з німецької Г.Гайне, Г.Гервега, з російської А.Майкова та ін. Одночасно працює над докторською дисертацією. Публікує низку статей з обраної теми дисертації: „Мовні контакти і мовна експресія”, „Норми словотворення і мовна експресія”, „Засоби експресивного волевиявлення в українській мові”, „Стилістичне увиразнення фразеологізмів”, „Стилістичні можливості словотвірних варіантів” та ін., а згодом монографію „Основи мовної експресії” й автореферат дисертації „Речевая экспрессия и актуальные вопросы украинской лингвостилистики”. У монографії автор вперше здійснює дослідження експресивних засобів на фактичному матеріалі загальнонародної української мови, вивчає психолінгвістичні, соціолінгвістичні основи мовної експресії та структурну організацію мови з огляду мовної експресії, встановлює засоби, які забезпечують експресивність у сучасній українській мові. Автор простежує розмаїтість експресивних засобів мови і робить висновок, що „усі експресивні засоби сучасної української загальнонародної мови взаємно пов’язані й утворюють чітко організовану систему. Ця система складалася, шліфувалася, вдосконалювалася протягом тривалого часу... Вона й нині бурхливо розвивається і збагачується, будучи міцним діалектичним переплетінням нового, такого, яке щойно народилося, з традиційним, усталеним, таким, що спирається на історично глибокий культурно-національний контекст, на великий мовотворчий досвід українського народу”.)

Дякуємо за цікаву розповідь, а тепер послухаємо учня,який розповість нам про роки життя письменника,після захисту докторської дисертації.

(У 1984 році захистив докторську дисертацію. Відтоді протягом одинадцяти років (1985-1996) обіймав посаду декана філологічного факультету, на якій багато праці доклав для становлення на базі педагогічного інституту новоствореного університету, філологічного факультету, кафедри загального мовознавства, яку очолює з 1984 року до цього часу. Він є одним із провідних дослідників засобів мовної експресії. Творчо, по-новому автор розглядає актуальні питання української лінгвостилістики в уже згаданій праці „Основи мовної експресії” (1984) та „Стилістика експресивних засобів української мови”. Частина 1 (1993); Частина 2 (1995); Частина 3 (1996), „Стилістика експресивних засобів української мови” (2002). У монографіях аналіз виражально-зображальних , експресивних засобів української мови він проводить на фактичному матеріалі всіх структурних рівнів, функціональних стилів і різновидів сучасної української загальнонародної мови нетрадиційно, не в стосунку їх до того чи іншого рівня мовної структури, а в зв’язку з тими основами, на яких вони постають у різнорідній мовленнєвій практиці людини)

Молодець,дуже гарно підготувався!!!

    Отже діти,ми ще раз переконуємося в тому,що В. Чабаненко був неординарною особистістю,цікавою людиною та борцем, насамперед патріотом!

Професор В.А.Чабаненко – вчене звання присвоєно в 1987 році – викладає загальне мовознавство, історію мовознавства, стилістику української мови, вступ до слов’янської філології, керує науковими роботами аспірантів, чотирнадцять з яких успішно захистили кандидатські дисертації. Він член спеціалізованої ради із захисту докторських та кандидатських дисертацій при Дніпропетровському університеті, був протягом трьох каденцій головою спеціалізованої ради із захисту кандидатських дисертацій при Запорізькому національному університеті, продовжує розробляти проблеми лінгвостилістики, соціолінгвістики, української діалектології і діалектної лексикології та лексикографії, історії й актуальні питання сучасної української мови. Він автор багатьох наукових розвідок у галузі літературознавства, літературної критики, публіцистики, фольклористики. Публікує власні поезії в альманахах „Вітрила - 69”, „Хортиця – 2”, „Великий Луг”, продовжує роботу над перекладами з білоруської, польської, болгарської, сербської, словенської мов. Пізніше переклади поезій з різних мов (їх об’єднують ідеї свободи, патріотизму, нескореності й незнищенності людського духу в боротьбі зі злом) будуть видані під назвою „Суголосся” (2004) видавничим центром Запорізького обласного об’єднання Всеукраїнського Товариства „Просвіта” імені Тараса Шевченка на кошти Товариства української мови „ТУМ– Чикаго”, головою якого є професор Віра Боднарук. Ще у студентські роки, а потім, коли збирав діалектні матеріали для написання дисертації, В.А.Чабаненко долучився і прислухáвся не лише до говіркового мовлення, але й до історичної пам’яті народу про хоробрих козаків, оборонців, славних лицарів землі української, про їхню боротьбу за волю рідної Батьківщини. Старанно записував діалектні слова, фрази, пісні, народні прислів’я, приказки, перекази та легенди. Згодом виник задум зібрати докупи й видати окремою книжкою легенди і перекази збирачівподвижників усної народної творчості, зокрема тих, які „пройшли фольклорною нивою Нижньої Наддніпрянщини”, доповнивши її власними записами і записами своїх сучасників. Так з’явився збірник легенд та переказів Нижньої Наддніпрянщини „Савурмогила” (К.: Видавництво художньої літератури „Дніпро”, 1990), до якого ввійшли записи народної творчості, здійснені Я. Новицьким, Д.Яворницьким, І. Манжурою, О. Стороженком, О.Афанасьєвим-Чубинським. В.А.Чабаненка, записувача і дослідника потужного пласту говорів нижньонаддніпрянського ареалу, приваблює насамперед вроджена народна мудрість його носіїв, дотепність, семантичне розмаїття говіркового мовлення, захоплює природа народного мислення. Свій задум передати це творче мовностилістичне і семантичне багатство народного мовлення здійснює в серії „Пам’ятки мовної культури Нижньої Наддніпрянщини”, до якої увійшли книги: „Сестра орлів. Легенди та перекази" (1991 р., 96 с.), „Мудре слово. Прислів’я та приказки в говірках Нижньої Наддніпрянщини" (1992 р., 170 с.), „Гартоване слово. Постійні порівняння в говірках Нижньої Наддніпрянщини" (1995 р., 164 с.), „Фразеологічний словник говірок Нижньої Наддніпрянщини” (2001 р., 200 с.), „Прізвиська Нижньої Наддніпрянщини” (Книга 1, 2005 р., 260 с.; Книга 2, 2005 р., 261-491 с.). До першої збірки включено легенди та перекази, які пов’язані з історією та героїчною боротьбою козаків Запорозької Січі і зібрані переважно укладачем. Друге видання серії вміщує майже три з половиною тисячі прислів’їв та приказок. Упорядник для публікації взяв лише ті, що є, власне, місцевими варіантами або переробками уже відомих висловів, які були не зафіксовані на той час в академічних та популярних виданнях. Третій і четвертий збірники серії вміщують близько двох тисяч постійних порівнянь і близько трьох тисяч фразеологічних зрощень, фразеологічних єдностей, фразеологічних сполучень тощо, і є вагомим надбанням у справі регіональної фіксації українського живого мовлення й українського мовознавства зокрема. Це словники диференційного типу, бо в них подаються лише ті постійні порівняння і сталі фразеологічні звороти, які не фіксуються „Фразеологічним словником української мови” (1993) або ж введені до реєстру у зміненій формі, з іншим лексичним складом чи значенням. П’ятий випуск цієї серії – це словник прізвиськ мешканців Нижньої Наддніпрянщини у двох книгах, який фіксує майже 12 тисяч неофіційних, вуличних антропонімів, записаних переважно самим укладачем та студентами Запорізького національного університету, колегами та численними кореспондентами у 254 населених пунктах Нижньої Наддніпрянщини. Укладач Словника поставив завдання повного антропонімного обстеження регіону Нижньої Наддніпрянщини, тому записи прізвиськ здійснювалися не тільки в сільських населених пунктах, але й у містах і селищах міського типу. Це й дало змогу зібраний значний матеріал на території суцільного обстеження систематизувати й подати попередню класифікацію неофіційних антропонімів за типологічними, генетичними…

    Ще багато чого ми можемо сказати про нашого односельця!!! Давайте зараз спробуємо зараз уявити себе журналістами. Поринути у минуле,та взяти інтерв’ю у  письменника.

  Уявіми,як би проходило інтерв’ю з Віктором Антоновичем. У ролі митця  - учень,у ролі інтерв’юєра  - учениця.

      «Поезія – крила моєї душі» - назвемо так наше дослідження.

Вікторе Антоновичу, пам’ятаєте, коли ви написали свій перший вірш?

• Пам’ятаю. Ще навчаючись у школі.Жодна стінна газета в Балківській середній школі ,без них не обходилася. Деяким я не надавав значення,деякі загубилися. Ну, а вже значимі для мене з’явилися тоді, коли я зрозумів, що поезія – не дитячі забавки.
• Вікторе Антоновичу! Що для вас  - поезія!
• Поезія – крила моєї душі, так можна сказати. Це те, чим я живу з 10 років. У мене  чимало оригінальних віршів. То ,моя сповідь душі, але водночас мене завжди захоплювала поезія інших народів, великих поетів, зокрема. Звичайно, з слов’янських країн. Я трохи знаю німецьку мову, маю диплом учителя української мови й літератури та німецької мови.

Я добре знаю білоруську мову. У білоруській літературі найбільше тих поетів, що справді суголосні своїми темами , ідеями, образами української поезії.

• Коли почали перекладати?
• Ще коли був студентом Запорізького Педагогічного Інститутута вивчав німецьку мову, один із викладачів помітив мою зацікавленість німецькою класичною поезією й запропонував зробити переклад на конкурс перекладачів та декламаторів німецької поезії. Я переклав Гейне й посів перше місце.
• Як прийшла ідея видати збірку  лише перекладів?
• Минуло багато років із того часу , як я почав цим займатися. Але в кожної людини приходить така пора,коли переглядаєш усе те, що зробив. Щось життя відмело, щось лишило. Але я переглянув чернетки, збірочки ,що видавав раніше, й відібрав , як мені здалося , все те, що варто уваги,що мені, можливо, найбільше вдалося. Таким чином вийшла збірка « Суголосся».
• Чому саме « Суголосся»?
• Тут є три моменти:

1. Абсолютно всі вміщені в ній твори поетів – білоруських, німецьких, сербських, хорватських, російських – суголосні моїм життєвим принципам, моїй  творчій уяві, поглядам на світ, на долю рідного народу. Як вони про свій народ чи батьківщину писали, так , мені  здається , і я думаю про свій народ і Україну.
2. Усі ті люди ,твори якихиуміщено в збірці , в свою чергу суголосять між собою. Бо й той же Гейне, й той же Богданович, та й Десанка Максимович , і Христо Ботєв – хоча поети й різної , як кажуть, літературної долі, можливо, різних соціальних та політичних поглядів, але в своїй творчості вони суголосять ,тобто перекликаються між собою.
3. І третє , найголовніше вся їхня поезія суголосить із сучасністю, причому нашою українською. Там є мотиви людської свободи, зокрема свободи слова, волевиявлення, боротьби за кращу долю рідного народу, за збереження національних памяток природи, любов до матері, до батьківщини.

Дехто каже, що в мене переклади краще виходять, ніж власні вірші. Але ж власні вірші я починав писати ще хлопцем. Коли служив у армії теж писав.

    Дякуємо за таке чудове інтерв’ю . Діти, з яких мов перекдава поет, а як називалася збірка перекладів? Молодці, ви уважно слухали В. А. Чабаненка

 

 Аналіз віршів :

1 група « На чужині» - переклад з білоруської

2 група « Хортицькі дуби»

3 група « Вчора щастя тільки глянуло не сміло…( переклад з білоруської)

4 група « Про безсмертя»

 

Дуже добре, а ми тепер послухаємо ще одну ученицю, з розповіддю про захоплення Шевченком.

 Дуже добре!!! Одним словом , Шевченкові образи суголосили з тим, що складало прикмети особистості поета. Пізніше стало зрозуміло,що Шевченкове правдиве слово сформували його, як патріота – шевченколюба, свідомого своєї приналежності до великого народу.

 Звучить вірш ,присвячений пам’яті Т. Шевченка ( учень читає уривок напам’ять) З тобою ми рівняєм кожен крок…

 « Шевченко – наше безсмертя. Поки ми пам’ятаємо його ім’я , доки й живе наше Слово! Гомоном віків воно розбудить наші серця і не дасть знікчемніти душам! А ми з вами можемо сказати, що слово написане Віктором Антоновичем ,не дасть загинути нашим душам.

V. Заключна частина.

 1. Рефлексія ( читання вірша В. А. Чабаненка під музику)

Давайте послухаємо ,написану пісню на вірш В.А. Чабаненка під назвою « На узліссі». Автор музики Ольга Ліщук.

2. Вправа « Коло зворотнього зв’язку”

- Чи справдилися ваші побажання від уроку?

 - Що було найцікавішим для вас?

- Чи є актуальною тема, яку ми розглядали сьогодні?

3. Домашнє завдання.

Вивчити по бажанню один вірш з творчого спадку В. Чабаненка.

VI Оцінювання роботи учнів на уроці

VII Заключне слово вчителя.

В. А. Чабаненко – людина з великої літери ,понад усе любив свій край, наше село, Україну і наш народ. Всім своїм життям слугував нам, доводив, що пора для України жить…

  Ми познайомилися з біографією поєта, з його творчими надбаннями, і я сподіваюся,що ви теж у майбутньому будете жити і творити для України, будете пам’ятати чиї ви сини й дочки!! Я сподіваюся, ви будете знайомити своїх близьких та друзів з письменниками та митцями рідного краю.Успіхів вам!!

 

 Список використаної літератури:

1. Біографічні відомості про В.А. Чабаненка і портрет поета. 214. Кирилюк Вітольд. «Прямуймо, браття, сонцеві навстріч...» // Літературна Україна. –. 2001.
2. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B0%D0%B1%D0%B0%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%90%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
3. http://sofiya-dn.at.ua/news/nash_zemljak_viktor_antonovich_chabanenko/2017-03-17-332
4. http://zapolit.blogspot.com/p/blog-page_10.html
5. https://www.znu.edu.ua/cms/index.php?action=news/view_details&news_id=46735&lang=ukr&news_code=virsh-viktora-chabanenka---na-uzlissi---pokladeno-na-muziku
6. http://library.znu.edu.ua/chabanenko.pdf
7. https://pilipyurik.com/index.php?option=com_content&view=article&id=347:2010-04-29-11-