Конспект уроку з української літератури для 9 класу на тему:"Невесело на світі жить..." (інтимна лірика Т.Г. Шевченка)

 

«Невесело на світі жить, коли нема кого любить»

 

 

 

 

Мета уроку: дослідити біографію письменника;   визначити, які жінки зустрічалися на  життєвому шляху поета, як вплинули вони на його світогляд; проаналізувати твори, присвячені  жінкам;  продемонструвати учням прекрасний світ інтимної лірики Кобзаря; формувати загальнолюдські цінності; виховувати культуру почуттів; навчати учнів артистизму та виразному читанню творів.

 

Тип уроку: комбінований

 

Обладнання: портрет Шевченка, мультимедійна презентація,  книжкова виставка «Шевченко – великий український поет і художник», тексти програмових творів, дидактичний матеріал, мультимедійний проектор, ноутбук.

 

 

 

Хід уроку

 І. Організаційний момент.

 

 ІІ. Актуалізація опорних знань  ( с л а й д № 1) .

 

«Мікрофон»

Ким є для нас, українців, Тарас Шевченко?

Що означає поняття „інтимна лірика” ?

 

С л а й д  № 2 - 3 : Перевірка домашнього завдання (акровірш, сенкан)

 

 

ІІІ. Оголошення теми та мети уроку ( с л а й д № 5).

«Мені ж мій Боже, на землі

Подай любов, сердечний рай!

І більш нічого не давай!»

(Т. Шевченко «Молитва»)

 

Епіграфом нашого уроку є рядочки з вірша Шевченка «Молитва». Їх  можна поставити епіграфом не лише до сьогоднішнього уроку, а й до всієї творчості Кобзаря. Адже саме в молитві людина виражає свої сокровенні мрії та бажання. Найзаповітніше у Шевченка збігалося з основною заповіддю Ісуса Христа – заповіддю любові.

 

С л а й д № 6 : Діти, чи можна збагнути особистість Шевченка, не знаючи його творів?  (Діти відповідають на питання)

С л а й д № 7 :

Тисячі сторінок написано, сотні архівів вивчено, щоб відтворити образи тих, кого кохав Пушкін... На «любовному небосхилі» Гете і Петрарки  не залишилося жодного нерозкритого сузір'я — всі знайдено, названо, видруковано. Чим же  зумовлений цей вражаючий постійний інтерес до інтимного життя видатних людей? Хіба кохання — не випадковість? І хіба не мають рації лю­ди, які кажуть: «Яке кому діло до мого кохання?» Ні, ці люди не мають рації. У тому, кого і як кохає велика людина, та й звичайна теж, розкривається історія цілого покоління, атмосфера часу. Окрім того, у митців це один з ключів до розкриття таємниці їхньої творчості, її тематики, головних сюжетів, ключ до розгадки соціальних, політичних і життєвих ідеалів.

 С л а й д № 8:

Моя любов,

Моя висока!

Не відпускай мене,

Храни!

Храни від буднів,

Злого ока,

Храни мої пречисті

Сни!

І хай я мучусь,

Хай неспокій!

І біль терзань —

Мої вони!

Моя любов,

Моя висока,

Не відпускай мене,

Храни!

 

  ІV. Сприйняття і засвоєння знань.

Учитель: А тепер питання до наших юнаків: «Яке місце займає жінка у житті чоловіка? Відповідь обґрунтуйте».

 

 С л а й д № 9 «Жінка в житті Шевченка»

Учитель:   Великий Кобзар України… Саме так називають Шевченка у світі. У  нашому підручнику він представлений, передовсім, як гнівний поет боротьби. Але ми погрішили б проти істини, якби сказали, що Шевченко не зазнав радощів кохання. Кохав він, кохали його. Для Т. Шевченка жіноча доля була не просто однією з ряду тем його творчості, а згустком крові, що запеклась у його серці. Доля жінки для нього – це насамперед доля його рідної матері, котру передчасно «у могилу нужда та праця положила». Це його рідні сестри: Катря, Ярина та Марія, оті «голубки молодії», у яких «у наймах коси побіліли». Це й ті жінки, яких любив Шевченко, і які любили його.

 С л а й д № 10:

Далека і гірка була Тарасова любов,
Одвічні протилежності в житті,
Кружила заметіль навколо доль,
Заплуталось кохання в крижаній імлі,
Але серед снігів, снігів, снігів
Ішла у мрії ти, зоря весни.

Учитель: С л а й д № 11-12. Уперше незбагненні почуття пробудила в хлоп'ячій незахищеній душі сусідська дівчина Оксана Коваленко. Пам′ятаєте,

Тарас:  Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились,
Оксана:  А матері на нас дивились,
Та говорили, що колись
Одружимо їх.

Тарас:  Не вгадали.
Старі зарані повмирали
Оксана:    А ми малими розійшлись,
Та вже й не сходились ніколи.

 

Учитель: У якому автобіографічному творі Шевченко описує свій перший поцілунок?

 

Учень (відповідь): У вірші «Мені тринадцятий минало...» Тарас Шевченко змальовує зворушливий епізод, що трапився в житті голодного й самотнього сироти, який змушений пасти худобу за харчі.

Несправедливість і розпач, з якими не завжди можуть впоратися навіть дорослі, з особливою гостротою переживалися маленьким пастушком. І тоді з'явилася вона — Оксана, яка втішила цілунком.

Цей образ пізніше опише Шевченко в поемі «Мар'яна-черниця», присвяченій Оксані Коваленко, він мав неабияке значення для поета, недаремно Оксана згадується у поезії «Три літа», «Не молилася за мене». Це ім'я носили і інші його героїні, хоч би дочка сліпої із однойменної поеми. Дослідник П. Зайцев писав: «Оксана стане потім Шевченковою Беатріче. Ім’я її він надавав улюбленим героїням своїх поем». У безрадісному житті сироти вона була тією іскрою, яка запалила вогонь кохання. І поему «Катерина» Шевченко присвятив Оксані.

Оксана Коваленко була на три роки старшою від Тараса і мешкала по сусідству. Оксана Коваленко не стала довго дівувати, чекаючи повернення додому свого Тараса. Зрештою, до Кирилівки Шевченко приїхав знову аж через чотирнадцять років, уже як вільна людина, здібний столичний художник та поет. На той час Оксана уже три роки була одруженою і бавила двох доньок, народжених від кріпака Кирила Сороки. Але поет усе життя кохав цю жінку.

 

Слайд № 14-15 – Ядвіга Гусиківська,     № 16 – Амалія Клоберг.

№ 17, 18 -  Ганна Закревська.

Учитель:

Перед моїм портретом зупиняються і довго стоять люди, навіть ті, які нічого не знають про історію кохання Шевченка, бо мої очі невідступне переслідують їх. Для мене зустріч з Тарасом була щасливою, прозорою миттю. Він так красиво і ніжно виявляв свої почуття, що не міг не відчувати на собі мій уважний погляд чорно-синіх (так, саме таких) великих, виразних, ніжно-молитовних очей. Шевченко якимось невблаганно-тривожним поглядом пристрасно дивився в мої очі, ніби казав: "У чергуванні світла і тіней - краса життя".

Учень: На одному з балів у 80-річної поміщиці Тетяни Густавівни Волховської в селі Мойсівці Шевченко познайомився з дружиною відставного полковника Ганною Закревською. Вона була дружиною поміщика Платона Олексійовича Закревського, полковника у відставці, одного з братів-власників с. Березова Рудка.

21-річна пані полковникова пробудила у Тарасові чуттєві порухи серця. І коли полковник Закревський запросив молодого художника до свого помістя в Березову Рудку, щоб той намалював портрети його сімейства, Шевченко з охотою погодився. Тарас малював родину Закревських неквапливо, щоб довше бути поруч із вродливою жінкою.

Але і тут не судилося поету стати щасливим, адже жінка була заміжня і пропонувати більше ніж дружбу Шевченко їй не міг.

С л а й д № 19. ( Діалог у виконанні учнів ).

Шевченко:Якби зустрілися ми знову,
чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тоді б промовила мені?

Закревська: Ніякого. І не пізнала б.
А може б, потім нагадала,
Сказавши : "Снилося дурній..."

Шевченко: А я зрадів би, моє диво!
Моя ти доле чорнобрива!

Закревська: Якби побачив, нагадав
Веселеє та молодеє,
Колишнє лишенько лихе.

Шевченко: Я заридав би, заридав!
І помоливсь, що не правдивим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми-водою розлилось
Колишнєє святеє диво!

(Музика стихає. Шевченко і Закревська виходять).

Учитель: А ми йдемо далі шляхами Кобзаря.

С л а й д №22, 23.

Доля готувала йому нову зустріч з жінкою, якій у листопаді 1843 Шевченко адресує такі рядки: "О добрый ангел! Молюсь й плачу перед тобою. Ты утвердила во мне веру в существование святых на земле".

Учень (відповідь): Ця жінка - княжна Варвара Миколаївна Рєпніна. Їй було 35, коли вона познайомилась з 29-літнім Шевченком. Яготинська красуня, розумниця з широким світоглядом, що жила молитвами і пристрастями. Нещаслива в особистому житті, прекрасна і добра душа, овіяна серпанком великої поезії, - такою була нова знайома Шевченка, яку він зустрів в Яготині, і яка одразу ж палко покохала поета.

Учитель: Я чекала його любові, виглядала її, що ось завтра, ось-ось він прийде і скаже все-все... Я була слабкою жінкою, яка так хотіла любові, а він ... Він іноді відповідав мені теплим почуттям, але пристрасним - ніколи.

С Л А Й Д № 24. 25

Учениця (відповідь): Княжна Варвара Миколаївна була людиною розумною, освіченою, володіла багатьма мовами, була талановитою письменницею. Жінка загорілася несподіваним коханням до поета і запропонувала йому пожити у своєму помісті. Проте вона була на шість років старшою від Тараса, і той, скоріше, сприймав її як свою опікунку. А княжна ж своїх почуттів не приховувала. Зізнавалася у коханні до Шевченка в листах. Подарувала йому власноруч сплетений шалик. Тарас подарував їй свій автопортрет. Вони залишилися добрими друзями на все життя. Варвара Рєпніна в подальшому так і не вийшла заміж.

Учитель: Поет замкнувся в собі й мовчав. Сповідь княжни його збентежила. Він щиро оточив її німбом святості, готовий був молитися на неї, на цю дивну аристократку, що в її душі відкрив стільки краси... Але його почуття не було тим, чим було почуття княжни до нього" (П. Зайцев. "Життя Тараса Шевченка").

С лай д № 26

Учениця (читає вірш напам’ять ):

Вернути б час, і я - Варвара,
Сумна, задумана княжна,
Я б утекла з Яготина
Аж за Урал, де, наче хмара,
Пісок підводивсь над тобою,
Де цар кривавою рукою
Вершив безбожнії діла.
Я б у задушливу казарму
Як вірна подруга, прийшла...
Твоєю стала б я сестрою,
І в Придніпровський рідний край
Листи б од тебе одсилала,
Я б берегла твої пісні...
Щоб чорний вітер Кос-Аралу
Не спопеляв даремно дні.

Слайд № 27, 28,29.

Учитель: Під час перебування в рідному селі у 1843р. сподобалась поетові молоденька донька отця Григорія Кошиця Федося. Шевченко приїхав на храм у Кирилівку і  посватався до Федосі-попівни. Але батьки не хотіли віддавати доньку за колишнього наймитчука, хоча поет їй подобався. Бідна дівчина так важко пережила своє нещастя, що згодом збожеволіла.

Слайд № 30-32.

Учитель: Узимку 1854-1855 р. Шевченкові знов блиснула зірка кохання й закотилася. Йдеться про дружину коменданта Новопетрівської фортеці, матір трьох дітей Агату Ускову. Поет захопився нею безтямно, відчайдушно. А скільки і яких високих мрій було виткано в душі! Агата Ускова довго здавалася йому вершиною досконалості.

Ускова (учениця декламує стримано, дещо надмірно):

Шевченко мав приємний голос, говорив гарно, плавно, особливо дуже добре читав уголос. Тарас був у нас, як у рідній сім'ї, всі його дуже любили. Наше товариство відзначало, що в моєму портреті Шевченко благородно використав божественні рембрандтівські світлотіні, передав в очах ніжність і материнство і просто опоетизував мене. А розчарування? Так, воно було ...А як він любив прості польові квіти! (Бере зі столу ромашки, пригортає, їх виходить).

Учитель: А розчарування відбилося, зокрема, в прозових творах Шевченка. Агафія в "Матросе, или Прогулке с удовольствием и не без морали" і Агафія Ємельянівна в "Художнике" - це вона, Агата Ускова.

(Починає звучати музика).Слайд № 33, 34.

Вирвавшись із окружної фортеці, поет мріє якомога швидше потрапити до Петербурга. Та доля на цілих п'ять місяців міцно пов'язує його з Нижнім Новгородом.

 Там Шевченко освідчується в коханні 15-річній актрисі Катерині Піуновій, незважаючи на 28 років різниці між ними. Що це було? Мана, сп'яніння від волі, політ у  прірву юності і краси? Ні, Боже наслання, яке спізнають лише генії - сини Всесвіту, обранці вічності. Так уже судилося, що невеличка, гінка, кучерява Катерина (яке символічне для поета ім'я!) була фатально схожа на першу, свячену, осяяну дитинством, кохану Оксану.

(Входить виконавиця ролі Піунової. На хвилинку зупиняється біля свого портрета).

Слайд № 35.

Піунова: «У Нижньому Новгороді під час спектаклю до мене підійшов Тарас Шевченко, посміхнувся і тихо промовив: "Вами, Катерино Борисівно, я любуюсь, коли бачу вас на сцені". Тарас Григорович познайомився з моїми батьками, став приходити до нас. Я горіла нетерпінням бачити його, без нього дні ставали мукою... В один з візитів Тарас Григорович сказав моїм батькам ті слова, які для мене були найчудовішою мелодією глибоких почуттів. Він просив у батьків моєї руки. Я була щаслива, його ласкавий усміх тривожив душу, в моє серце вривався промінь його сонця, творчості, кохання, але грізні очі матері наказували мені вийти з кімнати, і я кинулася до дверей,»- ось так у своїх спогадах запише згодом Катерина Піунова.

(Виходить). Слайд № 36

Учитель: Шевченку не відмовили прямо. Але його більше не запрошували в дім, і сама дівчина уникала його. "Случайно встретил я Піунову, - записує Шевченко у "Щоденнику", - у меня не хватило духу поклониться ей. А давно ли я видел в ней будущую жену свою, ангела-хранителя своего, за которую готов был положить душу свою?" Наслання несподівано налинуло та зовсім уже несподівано розвіялося, як світанковий серпанок під дощем. Шевченко виїжджає до Петербурга. Наступної весни йому прийшла відмова. Після розлуки Піунова вийшла заміж, грала на сцені, але не мала великого успіху в театральної публіки. Зникло сяйво генія, яке на якусь мить вихопило її постать із мороку повсякдення, й усталене життя повернулося на круги свої, на круги сірої одноманітності, монотонності, швидкоплинної дріб'язковості.

Слайд № 37

Учитель: І знову самотність, самотність, самотність…

(пісня у виконанні учениць «Ой одна я, одна»)

Учитель  (С л а й д 38) :«Заехали в Москве к Михаилу Максимовичу... Хозяйки его не застали дома... Вскоре явилась и она, и мрачная обитель ученого просветлела. Какое милое, прекрасное создание. Но что в ней очаровательней всего, это чистый, непосредственный тип моей землячки. Она проиграла для нас на фортепьяно несколько наших песен. Так чисто, безманерно, как ни одна великая артистка играть не умеет. И где он, старый антикварий, выкопал такое свежее и чистое добро? И грустно, и завидно...»

С л а й д № 39, 40

Учень: Як би з ким сісти хліба з'їсти,
Промовить слово, то воно б
Хоч і як-небудь на сім світі,
А все б таки якось жилось.
Та ба! Нема з ким. Світ широкий,
Людей чи мало на землі...
А доведеться одиноким
В холодній хаті кривобокій
Або під тином простягтись.
Ні, треба одружитись
Хоча б на чортовій сестрі!
Бо доведеться одуріть
В самотині.

С л а й д № 41. Учитель:  Несподівано для всіх Шевченко захотів одружитися на Хариті Довгополенко, гарненькій молодій дівчині-кріпачці. Але поета переконали, що вона йому не рівня, на що він відповів: «Шкода, що ота Харитя зледащіла, а мені б кращої жінки і не треба».

 

С л а й д 42. Учень: Після невдачі з одруженням на Хариті, Шевченко несподівано освідчився кріпачці Ликері Полусмаковій, яка служила у знайомих у Петербурзі. Це було його останнім коханням.

 

 Слайд 43. Учениця: Шевченко познайомився із нею на початку 1860 року. Простакувату дівчину Тарас зваблював дорогими подарунками. Шевченко накупив їй суконь, капелюшків, туфель, перснів, сережок з медальйонами, коралів і навіть Євангеліє в білій оправі із золотими краями. Тільки за один день (3 вересня 1860 року) він витратив на презенти понад 180 рублів! Але крутійка не захотіла залишати столичного життя і переїжджати в Україну, щоб жити у селі. Вона покинула поета і вийшла заміж за перукаря Яковлєва.

Учень  (читає поезію напам'ять):

СЛАЙД  44

Поставлю хату і кімнату,
Садок-райочок насаджу.
Посиджу я і походжу
В своїй маленькій благодаті.
Та в одині-самотині
В садочку буду спочивати
Присняться діточки мені,
Веселая присниться мати,
Давнє-колишній та ясний
Присниться сон мені... І ти!..
Ні, я не буду спочивати,
Бо й ти приснишся. І в малий
Райочок мій спідтиха-тиха
Підкрадешся, наробиш лиха...
Запалиш рай мій самотний.

Учитель: Лише через 44 роки по смерті Шевченка, у Канів на Чернечу гору, до могили поета прибуде Ликера (уже Ликера Іванівна).

С л а й д 46

Учения:

Це я Ликера. Ти мене чекав?

Чекав сердешний. Я прийшла до тебе.

Перед тобою винна й перед небом,

Бо ти, як Бог, беріг мене й кохав.

Тарасе мій, Тарасику, прости,

Не осягла тебе, не зрозуміла.

Була рабою молодого тіла,

Не тільки тіла, - серця прагнув ти.

Хиливсь до мене стомленим чолом,

Вдягав, неначе панну, в оксамити,

Хотів під образами посадити

В новенькій хаті, над самим Дніпром.

Хіба простиш мене, простиш хіба?

Я – грудка снігу, ти ж трава зелена.

Стою – твоя невінчана судьба,

Стою – твоя одвічна наречена.

 

 Учитель:

У книзі записів, що лежатиме в хаті біля могили її колишнього нареченого, тремтячою рукою, плачучи, ковтаючи сльози, Ликера  напише: "13 травня 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже. Сьогодні мій день ангела. Подивись на мене, як я каюся". "Твоя люба, мій друже..." - Ликера пам'ятала, як Шевченко їй сорок чотири роки тому писав: "Моя ти любо, мій ти друже..."

 

Слайд 47 (бесіда з учнями)

 

Тарас (учень):

Ти, Ликеро, ти — моя причинна.

Тополина з берега Дніпра.

Ти прийшла — чи так мені здалося?

 Ти схилилась — свічечка в руці.

І війнули пахощі волосся,

І сльоза скотилась по щоці.

Ликера (учениця):

— Ми з тобою на Чернечій — разом:

Я ось тут — на тому світі ти.

Я тобі наречена, Тарасе,

Забери з собою і прости.

Тарас (учень):

Там Харон і Стікс, і тиша раю.

Тут — Дніпро і небо, і земля.

Хай тебе, Ликеро, Бог прощає.

Хай прощає... і благословля.

 

С л а й д  48-49

Учитель: Діти, ви стоїте на порозі дорослого життя, де обов’язково зустрінете своє кохання. Без сумніву, у вас виникає безліч питань: яке воно, справжнє кохання?  Тому зараз пропоную вам замислитись над цим поняттям і дібрати асоціації до ключового слова – «кохання»

Слайд 50-51

Учитель. Кохання – це складна річ. Іноді крила, іноді прірва. А може бути сімейне щастя без кохання? (відповіді учнів)

 «Ідеал сімейного щастя Тараса Шевченка»

Тарас Шевченко ідеал сімейного щастя вбачав:

1. в праці;
2. в родині;
3. в любові;
4. в злагоді.

 

 

Ці чотири напрямки він зводив до родинної ідилії.

 

С л а й д 52  Робота за картиною  «Селянська родина».

Більшість композицій побутового жанру — графічні роботи. Що ж до

олійного живопису, то найвідоміші картини Шевченка — це «Катерина», «Селянська родина», «На пасіці».

 

Розповіді учнів:

На картині «Селянська родина» бачимо стареньку, під солом'яною стріхою хату. Тут, у затишку, наприкінці літнього дня, зібралася селянська родина — молоді батьки, їх синочок, дід. Малюк, що цілий день був з дідусем, очевидно, бешкетуючи, а може й ненароком розбив горщика, який висів на тину і був неабиякою цінністю у селянській родині. Батько хотів було покарати хлопчика за вчинену шкоду. Але мати заступилася за сина, благаючи чоловіка вибачити його. Чоловік

полагіднішав, заспокоївся, узяв люльку і, немов вибачаючись перед

дружиною, прагне приласкати сина. За цією маленькою драмою уважно стежить дворовий пес. Трохи далі, на розі хати, сидить і гріється у променях вечірнього сонця сивий дідусь, якому байдуже все, що діється на подвір'ї.

 

  Учитель: Поет мріяв про таке життя, але доля обійшла його, і в сімейному житті він не був щасливий. «Не весело на світі жить,
Коли нема кого любить», писав Шевченко. Мало кому в коханні так не щастило, як геніальному українському поетові та художнику Тарасові Шевченку. Маючи унікальні таланти, гострий розум, товариську вдачу, привабливу зовнішність, він, здавалося б, був приречений на успіх у жінок. Натура творча і вродлива, Кобзар часто закохувався. Закохувалися й у нього. Та особисте життя у великого українця так і не склалося. Не судилося Тарасові Шевченку продовжити свій родовід у наступних поколіннях. У повісті-феєрії В. Чемериса "Я любила Шевченка" є такі рядки, якими хочеться закінчити цей урок: "Життя - це полювання за щастям... Хтось із французів сказав. Чи не Cтендаль, бува? А втім... То може, хоч пощастить? Спробуйте, якщо вполюєте його, - буду рада за вас. Бо з щастям все ж таки краще, як без нього... Бо щастя - це світло. Без нього - пітьма".

Домашнє завдання: 

2. Підготуйте усний твір-роздум за інтимною лірикою Шевченка  на тему: "Моя ти любо! Усміхнись..."