Презентація до конспекту уроку української літератури для 9 класу на тему:"Невесело на світі жить..." (інтимна лірика Т.Г. Шевченка)

Актуалізація опорних знань.«Мікрофон»Ким є для нас, українців, Тарас Шевченко?Що означає поняття „інтимна лірика” ?

Акровірш «Тарас Шевченко»Такі часи тепер настали,А завтра, що будем робить?Росія недругом нам стала – А німці хочуть боронить…Свою країну збережемо,Шепіт ми змінимо на крик: Енергію відключим Криму,Водичка свій зупинить біг. Через таких, як Янукович,Економічна криза в нас,Навколо безлад і розруха,Колись таке уже було. Однак ми сильні духом – встоїмо!Юхименко Євгенія

С Е Н К А НЛ Ю Б О В. Всевишня, всеосяжна. Пригорне, плаче, пробачає…Відпустить, щоб вільно літати. К О Х А Н Н Я. (Богданович Яна)Ж І Н К А. Незвідана, нерозгадана. Живе, кохає, зачаровує…Це незбагненна загадка Всесвіту. М А Т У С Я.(Скорич Владислава)У К Р А Ї Н А . Незалежна, вільна. Квітне, розбудовується, хвилює. Вона - найдорожче кожної людини. Б А Т Ь К І В Щ И Н А.

« Невесело на світі жить, Коли нема кого любить» Т. Шевченко

Мені ж , мій Боже, на земліПодай любов, сердечний рай!І більш нічого не давай! Т. Шевченко “Молитва”

Чи можна збагнути особистість Шевченка, не знаючи його ліричних творів?

Йо́ганн Во́льфганг фон Ге́те Франческо Петрарка. Олександр Пушкін. У тому, кого і як кохає велика людина, та й звичайна теж, розкривається історія цілого покоління, атмосфера часу. Окрім того, у митців це один з ключів до розкриття таємниці їхньої творчості, її тематики, головних сюжетів, ключ до розгадки соціальних, політичних і життєвих ідеалів.

Моя любов,Моя висока!Не відпускай мене,Храни!Храни від буднів,Злого ока,Храни мої пречистіСни!І хай я мучусь,Хай неспокій!І біль терзань —Мої вони!Моя любов,Моя висока,Не відпускай мене,Храни!

«Жінка в житті поета Шевченка»ЖІНКАДРУЖИНАКОХАНАСЕСТРАДОНЬКАМУЗАПОДРУГАМАТИ

Далека і гірка була Тарасова любов,Одвічні протилежності в житті,Кружила заметіль навколо доль,Заплуталось кохання в крижаній імлі,Але серед снігів, снігів, снігівІшла у мрії ти, зоря весни.

Уперше незбагненні почуття пробудила в хлоп’ячій незахищеній душі сусідська дівчина Оксана Коваленко. Ми вкупочці колись росли

Світлий ангел дитинства – Оксана Коваленко Ми вкупочці колись росли,Маленькими собі любились,А матері на нас дивились. Та говорили,що колись. Одружимо їх. Не вгадали. Старі зарані повмирали,А ми малими розійшлись. Та вже й не сходились ніколи.

Оксана стане потім Шевченковою Беатріче. Дорогим ім'ям першого кохання Шевченко називав героїнь своїх творів. І ми побачимо, як пізніше цей жіночий тип фатально буде подобатись Шевченкові в жінках, змушуючи його шукати в них ту, "справжню" - подругу, дружину, порадницю, якою в дитинстві ввижалась йому Оксана.

Ядвіга (Дуся) Гусиковська – друге, вже юнацьке кохання, овіяне чарівністю чужого міста, чужого народу і чужої мови.

Ну хіба ж міг залишатись байдужим Тарас, коли поряд така красуня - струнка, чорнобрива, зовсім своя, до щему в грудях чимось схожа на його Оксанку з дитинства. Ті ж сірі очі. Та ж посмішка, той же товариський характер. Отож вона, а не Оксанка з дитинства була тією, про яку писав:“ ...чужа. Чорнобрива!       І ти не згадаєш того сироту,       Що в сірій свитині, бувало, щасливий,       Як диво побачить –твою красоту.       Кого ти без мови, без слова навчила       Очима, душею, серцем розмовлять.”

Студентом Академії ху-дожеств у Петербурзі Тарас Шевченко пере-живає третє своє захоплення молодою натурницею . П’ятнадцять років було дівчині , а звали її Амалеєю . Студент Шев-ченко малює портрет молодої дівчини, яка підсміюючись над ним , замість Шевченко говорила Чевченко . Усе життя Амалія Клоберг була неодружена , а малю-нок з підписом Чевченка зберегла на все життя . А Шевченко згадає Амалію в повісті «Художник» і назве її слов’янським ім’ям Паша .

Ганна вродлива Перед моїм портретом зупиняються і довго стоять люди, навіть ті, які нічого не знають про історію кохання Шевченка, бо мої очі невідступне переслідують їх. Для мене зустріч з Тарасом була щасливою, прозорою миттю. Він так красиво і ніжно виявляв свої почуття, що не міг не відчувати на собі мій уважний погляд чорно-синіх (так, саме таких) великих, виразних, ніжно-молитовних очей. Шевченко якимось невблаганно-тривожним поглядом пристрасно дивився в мої очі, ніби казав: "У чергуванні світла і тіней - краса життя".

А ти , доле ?А ти , мій покою ,Моє свято чорнобровеІ досі між ними Тихо , пишно походжаєш ?І тими очима. Аж чорними-голубими ,І досі чаруєш людські душі …

Шевченко: Якби зустрілися ми знову,чи ти злякалася б, чи ні?Якеє тихеє ти слово. Тоді б промовила мені?Закревська: Ніякого. І не пізнала б. А може б, потім нагадала,Сказавши : "Снилося дурній..."Шевченко: А я зрадів би, моє диво!Моя ти доле чорнобрива!Закревська: Якби побачив, нагадав. Веселеє та молодеє,Колишнє лишенько лихе. Шевченко: Я заридав би, заридав!І помоливсь, що не правдивим,А сном лукавим розійшлось,Слізьми-водою розлилось. Колишнєє святеє диво!

"О добрый ангел! Молюсь и плачу перед тобою. Ты утвердила во мне веру в существование святых на земле". Варвара Миколаївна Рєпніна

Варвара – донька колишнього генерал-губернатора Малоросії князя Миколи Рєпніна, племінниця відомого декабриста Сергія Волконського й правнучка останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського.

"Молюсь і плачу пред тобою...". Шевченко здався мені простим і невибагливим. Він відразу став у нас своєю людиною. Моє обличчя було мокре від сліз і це було щастям... Це була м'яка, чаруюча, захоплююча музика... Полум‘я неповторних настроїв тривожили душу мою.

Я чекала його любові, виглядала її, що ось завтра, ось-ось він прийде і скаже все-все... Я була слабкою жінкою, яка так хотіла любові, а він ... Він іноді відповідав мені теплим почуттям, але пристрасним - ніколи.

У княжім домі панночка бліда. Жар серця нишком в вірші виливає . Листок долоньки свічку затуляєПро що вона ? Чого їй так болить ?Їй , панночці б , - та суджений панич !Зітхання соловейка у альтанці . У княжім домі , в домі Рєпніних ,Невже нікого , вартого в обранці ? !Молилася . При свічці . При сльозі …

“У день і час його від'їзду я зі сльозами кинулася йому на шию, перехрестила чоло, й він вибіг із кімнати. Капніст переконаний, що я кохаю його, що я втратила голову. Я ж дуже прив'язана до нього й не перечу, що коли б я бачила з його боку кохання, я, може, відповіла б йому пристрастю,”

Варвара Рєпніна - “це тихе сяйво над моєю долею”…Вернути б час, і я - Варвара,Сумна, задумана княжна,Я б утекла з Яготина. Аж за Урал, де, наче хмара,Пісок підводивсь над тобою,Де цар кривавою рукою. Вершив безбожнії діла. Я б у задушливу казарму. Як вірна подруга, прийшла... Твоєю стала б я сестрою,І в Придніпровський рідний край. Листи б од тебе одсилала,Я б берегла твої пісні... Щоб чорний вітер Кос-Аралу. Не спопеляв даремно дні.

У відомій посвяті до поеми «Тризна», адресованій Варварі Миколаївні, Шевченко щиро зізнався: Ваш добрый ангел осенил. Меня бессмертными крылами. И тихоструйными речами. Мечты о рае пробудил...

 “Тепер явився їй передчасний старець, з довгими, сідими вусами, з лисою головою, з морщинами під утомленими очима. Душею остався поет таким, як був і перше, вічно молодим, скорим до ласки й гніву, чутливим на добро й красу, на горе й кривду, але його тілесний образ перемінився до непізнання”.

Під час перебування у рідному селі у 1843р. сподобалась поетові молоденька донька отця Григорія Кошиця Федося. Шевченко приїхав на храм у Кирилівку і посватався до Федосі-попівни. Але батьки не хотіли віддавати доньку за колишнього наймитчука, хоча поет їй подобався. Бідна дівчина так важко пережила своє нещастя, що згодом збожеволіла.

Узимку 1854 РОКУ ЗНОВУ Шевченкові блис-нула зірка кохання й закотилася. Йдеться про дружину коменданта Новопетрівської фор-теці, матір трьох дітей Агату Ускову. Поет захопився нею безтямно, відчайдушно. А скільки і яких високих мрій було виткано в душі! Агата Ускова довго здавалася йому вершиною досконалості.

Поет майже щодня обідав в Ускових , і єдиною розвагою в неволі були прогулянки з Агатою за фортом . Глузування оточуючих з приводу спільних прогулянок зробило своє . Платонічний роман скінчився , проте дружні стосунки ще довго зберігалися .Іраклій Усков

“Я полюбив її піднесено, чисто, всім серцем і всією душею. Не допускай, друже мій, і тіні чого-небудь гріховного у безгрішній любові моїй.”

Вирвавшись із осоружної фортеці, поет мріє якомога швидше потрапити до Петербурга. Та доля на цілих п'ять місяців міцно пов'язує його з Нижнім Новгородом. Там Шевченко освідчується в коханні 16-річній актрисі Катерині Піуновій, незважаючи на 28 років різниці між ними.

Що це було? Мана, сп'яніння від волі, політ у прірву юності і краси? Ні, Боже наслання, яке спізнають лише генії - сини Всесвіту, обранці вічності. Так уже судилося, що невеличка, гінка, кучерява Катерина Піунова (яке символічне для поета ім'я!) була фатально схожа на першу, свячену, осяяну дитинством, кохану Оксану.

"Вами, Катерино Борисівно, я любуюсь, коли бачу вас на сцені".

"Случайно встретил я Пиунову, - записує Шевченко у "Щоденнику", - у меня не хватило духу поклониться ей. А давно ли я видел в ней будущую жену свою, ангела-хранителя своего, за которую готов был положить душу свою?"

І знову самотність, самотність, самотність…

«Заехали в Москве к Михаилу Максимовичу... Хозяйки его не застали дома... Вскоре явилась и она, и мрачная обитель ученого просветлела. Какое милое, прекрасное создание. Но что в ней очаровательней всего, это чистый, непосредственный тип моей землячки. Она проиграла для нас на фортепьяно несколько наших песен. Так чисто, безманерно, как ни одна великая артистка играть не умеет. И где он, старый антикварий, выкопал такое свежее и чистое добро? И грустно, и завидно...»

І помолилася Марія. Перед апостолом. Горить. Огонь тихенько на кабиці,А Йосип праведний сидить. Та думає. Уже зірниця. На небі ясно зайнялась. Марія встала та й пішла. З глеком по воду до криниці.І гость за нею, і в ярочку. Догнав Марію...

Як би з ким сісти хліба з'їсти,Промовить слово, то воно б. Хоч і як-небудь на сім світі,А все б таки якось жилось. Та ба! Немає з ким. Світ широкий,Людей чи мало на землі... А доведеться одиноким. В холодній хаті кривобокій. Або під тином простягтись. Ні, треба одружитись. Хоча б на чортовій сестрі!Бо доведеться одуріть. В самотині.

Однією з претенденток на шлюб із поетом була наймичка Варфоломія, Харитина Довгополенко . Але 19-річна селянка вважала Тараса занадто великим паном і через те не погодилася на шлюб. Шевченко навіть просив Варфоломія вмовити дівчину вийти за нього заміж: «Може, Харитина скаже, що вона вбога, сирота, наймичка, а я багатий та гордий, то ти скажи їй, що в мене багато дечого нема, а часом і чистої сорочки…Чи так, чи сяк, а я повинен женитися, а то проклята нудьга зжене мене з світа.»  Але дівчина відмовила Тарасові Шевченку заради молодого писаря.

Неправда те, що люблять тільки разІ лиш одну вжитті чи там одного. Не перше я люблю й не першу вас,Та не любив ніколи так нікого.

Не судилося стати Шевченковою долею і Ликерії Полусмаковій. Згодом вона виходить заміж за перукаря Яковлєва. А серце поета переповнюють біль, розпач, безнадія від усвідомлення страшної всеохопної самотності.

Поставлю хату і кімнату,Садок-райочок насаджу. Посиджу я і походжу. В своїй маленькій благодаті. Та в одині-самотиніВ садочку буду спочивати. Присняться діточки мені,Веселая присниться мати,Давнє-колишній та ясний. Присниться сон мені... І ти!.. Ні, я не буду спочивати,Бо й ти приснишся. І в малий. Райочок мій спідтиха-тиха. Підкрадешся, наробиш лиха... Запалиш рай мій самотній.

Холодним вітром від надіїУже повіяло... Зима... Сиди один в холодній хаті... Не жди весни, святої долі,Вона не прийде вже ніколи. Садочок твій позеленить,Твою надію оновить... СидиІ нічогісінько не жди.

Лише через 44 роки по смерті Шевченка, у Канів на Чернечу гору, до могили поета прибуде Ликера Іванівна. Це я Ликера. Ти мене чекав?Чекав сердешний. Я прийшла до тебе. Перед тобою винна й перед небом, Бо ти, як Бог, беріг мене й кохав. Тарасе мій, Тарасику, прости,Не осягла тебе, не зрозуміла. Була рабою молодого тіла,Не тільки тіла, - серця прагнув ти. Хиливсь до мене стомленим чолом,Вдягав, неначе панну, в оксамити,Хотів під образами посадити. В новенькій хаті, над самим Дніпром. Хіба простиш мене, простиш хіба?Я – грудка снігу, ти ж трава зелена. Стою – твоя невінчана судьба,Стою – твоя одвічна наречена.

Діти, а чи пробачив би Шевченко Ликерію , яку називав “моя ти люба, мій ти друже” ?Тарас: Ти, Ликеро, ти — моя причинна. Тополина з берега Дніпра. Ти прийшла — чи так мені здалося?Ти схилилась — свічечка в руці. І війнули пахощі волосся, І сльоза скотилась по щоці. Ликера:— Ми з тобою на Чернечій — разом: Я ось тут — на тому світі ти. Я тобі наречена, Тарасе, Забери з собою і прости. Тарас: Там Харон і Стікс, і тиша раю. Тут — Дніпро і небо, і земля. Хай тебе, Ликеро, Бог прощає. Хай прощає... і благословля.

Переживши свого коханого на 56 років, Ликера Полусмак закінчила свої дні в канівській богадільні. Забута, самотня, в страшній бідності помирала наречена Тараса Шевченка. 4 (17) лютого 1917 року її не стало. ... Навіть земля роз’єднує їх: він лежить на славетній Чернечій горі в Каневі на очах у цілого світу, а її скромна могила заростає бур’яномна старому цвинтарі с. Сільце. Відстань між ними — три версти. Як ішли одне до одного за життя й не змогли дійти, так і вознеслися напівдорозі — Тарас Шевченко й Ликера Полусмак, вічні наречені.

Діти, ви стоїте на порозі дорослого життя, де обов’язково зустрінете своє кохання. Без сумніву, у вас виникає безліч питань: яке воно, справжнє кохання? Тому зараз пропоную вам замислитись над цим поняттям і дібрати асоціації до ключового слова – «кохання»

Як бачимо з життя Тараса Григоровича, кохання – це складна річ. Іноді крила, іноді прірва. Діти, як ви думаєте, може бути сімейне щастя без кохання?

ПРАЦЯРОДИНАЛЮБОВЗЛАГОДАНародний ідеал щастяІдиліяродинного життяІдеал сімейного щастя Тараса Шевченка

Селянська родина  1843. Полотно, олія. Невесело на світі жить, коли нема кого любить

... Покохайте її, Ту, що я покохати не зміг, Поцілуйте її, Ту, яку я не зміг цілувати. Я повіюся прахом, Щоб впасти коханій до ніг, Я совою злечу, Аби пісню про біль проспівати. Я не мав того часу, У котрий кохають жінок, Я не вмів цілувати, Розмазавши вірші губами... І немає коханої – Десь вона там, межи тьми... Я не маю дружини... У мене немає синів... А нащадки мої – То пісні мої, тужні та дужі...

Домашнє завдання: Підготуйте усний твір-роздум "Моя ти любо! Усміхнись..." (за інтимною лірикою Шевченка)