Конспект уроку з української мови для 5-го класу на тему "В океані рідного народу відкривай духовні береги!"

 

УРОК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ДУХОВНОСТІ

У 5  класі

 

 

 

В ОКЕАНІ РІДНОГО НАРОДУ

ВІДКРИВАЙ ДУХОВНІ ОСТРОВИ

 

 

 

 

 

 

                                                    ПІДГОТУВАЛА ВЧИТЕЛЬ

                                                   УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА   

                                                   ЛІТЕРАТУРИ

                                                   ЗАЧЕПИЛІВСЬКОЇ ЗОШ

                                                                   І-ІІІ ст.

                                                                 БУРБЕЛА

                                                   ЛЮДМИЛА ВАСИЛІВНА,

                                             СПЕЦІАЛІСТ ВИЩОЇ КАТЕГОРІЇ,

                                                    «СТАРШИЙ УЧИТЕЛЬ»

 

 

МЕТА: розкрити перед  п’ятикласниками  такі джерела духовності українського народу, як „родина”, „мова”, „пісня, їх становлення й розвиток; формувати поняття ідеалу в житті, який відповідає українській народній педагогіці; виховувати шанобливе ставлення до членів родини, до звичаїв і побуту українців, до багатства та величі рідного слова й української пісні як нев’янучої окраси культури нашого народу.

ТИП УРОКУ: урок вироблення умінь і навичок.

ОБЛАДНАННЯ: виставка дитячих малюнків, презентації родини та рідної мови, українські костюми, плакати, магнітофон.

 

 

                                     ХІД   УРОКУ

 

 

 

Звучить пісня про Україну.

Учень і учениця в українських костюмах декламують вірш Володимира Сосюри „Любіть Україну.”

 

Любіть Україну, як сонце, любіть,

Як вітер, і трави, і води,

В годину щасливу і в радості мить,

Любіть у годину негоди!..

 

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її вічно живу і нову,

І мову її солов’їну.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

І сльози, і все до загину...

Не можна любити народів других,

Коли ти не любиш Вкраїну...

 

Дівчино! Як небо її голубе,

Люби її кожну хвилину.

Коханий любить не захоче тебе,

Коли ти не любиш Вкраїну...

 

Любіть у коханні, в труді, у бою,

Як пісню, що лине зорею...

Всім серцем любіть Україну свою,-

І вічні ми будемо з нею!

 

Виходять інші учень та учениця в українських костюмах і декламують вірш „Ми є діти українські”.

 

Ми є діти українські,

Хлопці та дівчата.

Рідний край наш - Україна,

Красна та багата.

 

Рідне небо, ясне сонце,

Місяць, зорі срібні,

Рідний народ – українці,

Всі до нас подібні.

 

Рідна віра – Свята Трійця

І Пречиста Мати.

Рідна мова - нею вчились

Бога прославляти.

 

Присягаєм наш край рідний

Над усе любити,

Рідний народ шанувати

І для нього жити.

 

Присягаєм рідну віру

Завжди визнавати,

Говорить по-українськи,

Молитись, співати.

 

Що нам рідне, те нам буде

І красне, і гоже –

Присягаєм, що так буде,

Поможи нам, Боже!

 

Слово вчителя:

Дорогі діти, вчителі! Рідній матері нашій Україні, її славному минулому та напруженому сьогоденню присвячуємо ми цей урок.

„В океані рідного народу відкривай духовні острови” – така його тема . Вона актуальна. Нас, українців, налічується сьогодні у світі близько 60 млн. Через це свій рідний народ ми можемо порівняти з океаном. Духовні острови – це не матеріальні острови, вони не існують фізично, їх не можна знайти на карті. Це острови, які ми повинні шукати в духовності свого народу. Шукати для того, щоб стати гідними синами та доньками його.

Український філософ, учений і поет Григорій Сковорода сказав: „Кожен повинен пізнати народ і в народі пізнати себе”.

 

Перший духовний острів, який можна відкрити в океані рідного народу,- це рід, до якого ти належиш.Вивчення свого родоводу по батьківській та материнській лініях, свого генетичногго коріння – ознака цивілізованої людини. Мало хто з вас знає, що в давнину було обов’язком знати поіменно свій родовід від сьомого коліна. Цифра ця досить солідна. Якщо, скажімо, у кожного з вас є два дідусі і стільки ж бабусь, а в кожного з них були батько й мати, то можна порахувати, скільки історичних  пращурів пам’ятали нащадки. А за кожною такою особою стояли цікаві історії, реальні події.

Ну-мо, порахуймо.

А ми в цей час послухаємо пісню „Чорнобривці” у виконанні учениці нашого класу.

(Підсумки підрахунків учнів)

 

Щоб не згинув гарний звичай пам’ятати своїх пращурів, кожній сім’ї потрібно вести дерево роду. Воно допоможе сьогоднішньому й наступним поколінням пам’ятати всіх членів роду: і живих, і померлих.

 Давайте подивимося, як намалювали дерево свого роду деякі учні нашого класу.

Зроду-віку існував тісний взаємозв’язок: батьки намагалися передати в спадок своїм дітям не тільки варті уваги навички до праці та поведінки, а й залишити добру пам’ять про самих себе; діти ж мали за обов’язок дотримуватися родовідних звичаїв і далі їх розвивати.

Давайте переглянемо деякі родинні презентації учнів нашого класу, щоб переконатися у цьому.

 

Учень та учениця в українських костюмах декламують вірш „Родина», покладений на пісню.

 

Може, в житті хтось принаду підкине

У чарівничих звабливих очах..

Тільки родина, як зірка єдина,

Твій порятунок, надійний причал.

 

Ні, не шукай в своїм серці причину,

Якщо зневіра тебе обпече...

Тільки родина у прикру годину

Схилить надію тобі на плече.

 

В морі спокуси є хвилі великі,

Та не забудь у захопленні ти,

Що лиш родина – бальзамові ліки,

Ліки від старості і самоти.

 

Все відцвітає, і жовкне, і гине,

Вітром розноситься, ніби сміття...

Тільки родина – як вічна зернина –

На невмирущому полі життя.

 

Родина, родина – від батька до сина,

Від матері доні добро передам.

Родина, родина – це вся Україна

З глибоким корінням, з високим гіллям.

 

Другий духовний острів, який можна відкрити в океані рідного народу, - це наша рідна мова. Коли народжується дитина, вона ще не вміє говорити, тобто не має мови. Підростаючи, дитя чує перші слова від мами і тата, від бабусі і дідуся. Маленька особа вчиться розмовляти. Зрозуміло, коли вона народилася в українській сім’ї, то перша мова, яку вона вивчає – українська.Це мова матері, це мова народу, якому дитя належить.Дуже важливо, щоб батьки і рідні прищепили своїй дитині любов до рідної мови. Адже, як не прикро говорити, але проблема шанобливого ставлення до української мови залишається дуже актуальною.

 

Послухаймо наших поетів-аматорів, у родинах яких дійсно вчать любити й шанувати рідне слово, бо про це свідчать їхні спроби пера.

Хлопчик та дівчинка, які написали власні вірші, декламують їх .

 

 Є в нашому класі, можливо, майбутні письменники, або просто вірні українці, які написали прекрасні творчі роботи на тему „ За що я люблю рідну мову?” Давайте послухаємо і їх.

Діти, які написали хороші твори, зачитують їх.

 

На першому уроці в 5 класі ми створили „портрет” рідної мови.

Учень нашого класу зобразив його за допомогою пензля та фарб і хоче нагадати нам, яка наша мова. (Учень  зачитує підібрані прикметники до характеристики мови).

 

Діти, я тримаю в руках  невеличку скарбницю, у якій захований дуже важливий дорогоцінний скарб нашого народу. Відгадайте, що це? (Звучать варіанти відповідей).

Це – літери української абетки. Як ви гадаєте, чому я назвала їх дорогоцінним скарбом? (Коротка бесіда з учнями).

 

Все-все можна скласти за допомогою літер, навіть написати вірші, всі  слова у яких починалися б із однієї букви. Хочете почути? Послухайте вірш «Світанок», у якому всі слова починаються з літери «С»

.

Сад спочиває, спить спокійно,

Ставок старенький стуманів.

Стежина – стежка самостійно

Снує собі серед садів.

Світанок синій струменіє,

Сосна світлішою стає,

Серпанок світиться, світліє,

Сон-сновидіннячко снує.

Світ стрепенувся. Скільки спати?

Співають сотні солов’їв!

Скоренько стало скрізь світати.

Стрижі стрілою! Сонце! Спів!

Сміється сонце, світить, сяє!

Стрічає сонечко сосна.

Сопілка, скрипочка співає,

Співає серденька струна.

 

У вашої однокласниці є сюрприз. Вона складала конкурсну роботу про українську абетку. Ця робота була відзначена на обласному етапі і зараз знаходиться на Всеукраїнському конкурсі. А нам ця дівчинка пропонує презентацію своєї роботи.

 

Діти, я тримаю в руках один із народних символів України. Це – квітка соняшника. У ній заховані для вас запитання,що стосуються нашої мови. Давайте зірвемо пелюсточки і спробуємо відповісти на них.

1.Назвати синонім слова „абетка”.

2.Скільки  літер має український алфавіт?

3.Назвати останню літеру українського алфавіту.

4.Яку нову літеру не так давно ввели в український алфавіт?

5. Навести приклади слів з буквою „г”.

6.Назвати синонім слова „літера”.

7.Створити словесний портрет нашої рідної мови.

8.За що ми любимо рідну мову?

Хлопчик і дівчинка в українських костюмах  декламують вірш „Яка ж багата рідна мова!”

 

Ти мову вчи і прислухайся

До того, як вона звучить.

І розмовляти так старайся,

Щоб всім її хотілось вчить!

 

Вона ж у нас така багата,

Така чарівна, як весна!

І нею можна все сказати,

І найрідніша нам вона!

 

Вона барвиста і чудова,

І кривдити її не смій!

Вона про все тобі розкаже,

Її ти лише зрозумій.

 

Яка ж багата рідна мова,

Що містить просто безліч знань!

В ній скільки слів, що й не збагнути,

І приказок, і порівнянь.

 

А згадаймо український дотепний жарт! Загальновідомо, що українці – творці найтоншого гумору. Надаю слово нашим гумористам.

 

                                         Кухлик

Дід приїхав із села, ходить по столиці.

Має гроші – не мина жодної крамниці.

Попрохав він:

• Покажіть кухлик той, що з краю.

Продавщиця:

• Што? Чево? Я не понімаю.
• Кухлик, люба, покажіть,

Той, що з боку смужка.

-Да какой же кухлік здесь,

Єслі єто кружка!

Дід у руки кухлик взяв

І насупив брови:

• На Вкраїні живете й не знаєте мови.

Продавщиця теж була гостра та бідова:

-У меня єсть свій язик,

Ні к чему мне мова.

І сказав їй мудрий дід:

- Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда в моєї корови:

Має, бідна, язика та не має мови.

 

                           Йде синочок до школи вперше

Пита батька мати:

-Якій мові ми синочка

Будемо навчати?

Українській чи російській?

Обидві ж хороші.

-Хай вивчає ту,якою

Печатають гроші.

 

Ви – діти вільної України. Тож любіть рідну мову, шануйте її й бережіть.

Учень і учениця декламують вірш « Не цурайтесь мови»

 

Не цурайтесь мови, люди,

Рідного джерельця.

Хай вона струмочком буде,

Хай дійде до серця.

 

Хай вона в піснях лунає

Кожен день і в свято,

Соловейком хай співає

В українські хаті.

 

Бо ж така багата

Українська мова,

Неповторна і крилата,

І така чудова!

 

І цвіте у ній кохання,

Рушники з квітками,

Мрії наші і бажання,

Верби над ставками.

 

Найрідніше, сокровенне,

Найдорожче в світі.

І святкове, і буденне.

В ній – батьки і діти.

 

Не цурайтесь, люди, мови,

Не цурайтесь роду.

Як зачахне рідне слово,

Не буде народу.

 

Учениця  перед іконою Матері Божої читає Молитву до мови.

 

Мово!  Пресвятая  Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м’яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.

Мово наша! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу!

Мово наша! Дзвінкова кринице на перехресній дорозі нашої долі! Передчасно постаріла, посивіла, змарніла на хресті мук розіп’ята.

Мово наша! Убога прочанка з простягнутою рукою! Осквернена й знеславлена своїми ж дітьми, твоїм сім’ям немудрим…

Стою перед тобою і благаю за всіх: прости ж нас, грішних.

Прости! Воскресни! Повернись! Розродися!  Забуяй  віщим і вічним словом від  лісів – до моря, від гір – до степів! Порятуй народ її навіки…

 

Запалює і ставить свічку біля ікони.

 

Учень і учениця декламують вірш

 

Коли пісні мойого краю

Пливуть у рідних голосах,

Мені здається, що збираю

Цілющі трави  у лугах.

 

У піснях і труд, і даль походу,

І жаль, і успіх, і любов,

І гніт великого народу,

І за народ пролита кров.

 

У піснях дівоча світла туга

І вільний помах косаря,

У них юність виникає друга,

Висока світиться зоря.

 

О пісне народна! Одна ти в мене.

Лиш одна ти мене не лишаєш.

І куди тільки доля мене не жене,

 Ти за мною, як пташка літаєш.

 

Розмова між учнем і ученицею:

 

Учень: Якось Господь вирішив наділити людей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну і порядок, діти Росії – владність, Польщі – здатність до торгівлі, італійці – одержали хист  д о музики…

Учениця: Обдарувавши всіх, підвівся Господь зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчинку. Вона була боса, одягнена у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок з червоної калини.

Учень: Хто ти? Чого плачеш?- запитав Господь.

Учениця: Я – Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові і пожеж. Сини мої на чужині – на чужій роботі, вороги знущаються з жінок та сиріт, у своїй хаті немає правди й волі.

Учень: Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти вже роздав. Як же зарадити твоєму горю? Є в мене неоціненний дар, що уславить тебе  на цілий світ, - це пісня.

Учениця: Взяла дівчина-Україна подарунок і міцно притисла його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому і з ясним обличчям та вірою понесла пісню в народ.

 

Слово вчителя:

Третій духовний острів, який вдалося відшукати нам в океані рідного народу – це пісня. Пісню називають душею народу, і це справді так. Вона має великий вплив на наше життя, супроводжує нас від дня народження до дня смерті. Пісня впливає на наші почуття, наш настрій. Вона є нев’янучою окрасою духовної культури нашого народу.

Згадаймо лишень  лагідні та пестливі мамині і бабусині  колискові пісні, що назавжди увійшли в ваші душі з дитинства.

 

 

Розмова  доньки та матері:

Донька:

Заспівай мені, мамо моя,

Як бувало, колись , над колискою.

Буду слухати, слухати я

І стояти в замрії берізкою.

Мати співає:

 Котику сіренький, котику біленький,

Котку волохатий, не ходи по хаті,

Не ходи по хаті, не буди дитяти,

Дитя буде спати, котик воркувати.

Ой, на кота воркота, на дитину дрімота.

А, а, люлі, а, а, люлі, а…

Донька:

Дякую вам, мамо, за ваші колискові. Вони були моїм  першим причастям. З ними я виросла сильна, горда і красива.

Донька вклоняється матері.

 

Учень та учениця:

Українська пісня, вимита сльозами,

Висушена вітром у краї чужім,

Українська пісне, ти прийшла шляхами

До мойого серця і живеш у нім.

 

Українська пісне, чарівна, всесильна –

Ти такою будеш через сотні літ.

Українська пісня, вчить тебе дитина,

Щоби пам’ятати свій козацький рід.

 

Інсценівка української народної пісні «Варенички».

 

Підсумкове слово вчителя:

Дорогі діти! Сьогодні ми відшукали лише три духовні острови в океані рідного народу, але насправді їх значно більше. Не живіть тільки сьогоднішнім днем, а думайте про своє майбутнє і майбутнє нашої держави. Не витрачайте свій вільний час лише на розваги. Знаходьте час для книг, для свого духовного росту, відкривайте нові духовні острови в океані рідного народу. Ви – наше майбутнє, наша надія. Ми, вчителі, і ваші батьки хочемо, щоб ви більше в житті досягли, ніж ми, щоб ви жили набагато краще за нас, щоб ви були щасливими, і намагаємося все зробити для цього. Адже тільки розумні, духовно багаті діти зможуть побудувати міцну і щасливу державу.

Будьте Україні синами і доньками. Горніться до неї всім своїм серцем, всією своєю душею. Я тримаю в руках нашу святиню – вузлик із рідною землею. І де б ви не були, ніколи не забувайте, звідки ви родом, де течуть ваші першоджерела. Завжди про це пам’ятайте.

 

Звучить пісня про Україну.