Конспект уроку з всесвітньої історії для 9 класу на тему: "Суспільно-політичні течії і рухи в Росії у І пол. ХІХ ст. Суспільно-політична думка Європи."

Всесвітня історія

  Клас 9                                                Дата                                                 Урок № 9

Тема уроку:	Суспільно-політичні течії і рухи в Росії у І пол. ХІХ ст. Суспільно-політична думка Європи.
Мета уроку:	встановлювати хронологічну послідовність подій; характеризувати економічне та політичне становище Росії після Віденського конгресу; називати причини, мету та значення суспільних рухів першої половини ХІХ ст.; аналізувати й порівнювати програмові вимоги суспільно – політичних течій; висловлювати власне судження щодо впливу ідей декабристів на майбутнє Росії; давати характеристику визначним особистостям періоду.
Тип уроку:	Комбінований урок
Очікувані результати	Після цього уроку учні зможуть: встановлювати хронологічну послідовність подій; характеризувати економічне та політичне становище Росії після Віденського конгресу; показувати територію Росії та держави, які з нею межували; називати центри декабристського руху; аналізувати програмові документи декабристів; порівнювати програмові вимоги;
Обладнання:	підручник, схема, таблиця, відео, мультимедійний проектор.

 

Хід уроку

І.  Організаційний момент

Вчитель оголошує тему та основні завдання уроку.

ІІ. Перевірка домашнього завдання

Бліц-опитування

1. У якому місті постійно збирався сейм Німецького союзу? (Франкфурт-на-Майні)

2. Коли було створено Митний союз? (1834)

3. Хто головував у Митному Союзі? (Пруссія)

4. Коли виникло товариство «Молода Німеччина»? (1834)

5. Яку назву мала головна праця Ф. Ліста? (Національна система політичної економії)

6. Які факти свідчать про те, що політична роздробленість заважала подальшому розвитку Німеччини? (Інфраструктура та економіка / система залізниць та Митний союз)

7. Що таке національне відродження? (Процес, пов'язаний з пробудження національної свідомості бездержавних народів Європи)

8. Що таке «епоха Рісорджименто», в якій країні проходила? (Епоха відродження, Італія) 

9. У якій із держав Італії карбонарії розпочали першу у 20-х рр. XIX ст. революцію? (Неаполітанське королівство)

10. Хто створив організацію «Молода Італія»? (Джузеппе Мадзіні)

11. Головний ідеолог поміркованих лібералів Італії (Вінченцо Джоберті)

12. Коли Меттерніх став канцлером Австрійської імперії? (1821)

13. Режим Меттерніха в Австрії, його основні риси. (Повернення Австрії до складу великих держав; намагався засобами політичної реакції зберегти панування над неавстрійськими народами імперії)

14. Який період в історії Австрії називають «передберезневим»? (1830-1848(9) рр; вплив Липневої революції у Франції призвів до загострення протиріч в Австрійській імперії; населення пропонувало уряду ввести соціальні реформи та державного устрою)

15. Як відбувалось національне відродження слов’янських народів Австрійської імперії? (Звернення до свого фольклору – подальший розвиток і поширення національної народної мови сприяли становленню національної культури)

16. Назвіть імена «будителів» слов’янських народів. (Йозеф Добровський, Йозеф Юнгман, Ян Коллар, Людовіт Штур, Михайло Поп-Лучкай; Денис Зубрицький)

IIІ. Мотивація навчальної діяльності

Вчитель: «Дней Александровых прекрасное начало», — так назвав О. С. Пушкін перші роки царювання Олександра I. Вони були позначені, на думку сучасників та істориків, ліберальними устремліннями, задумами й надіями. Проте час, що наступив після закінчення наполеонівських війн, зазвичай характеризують як час відвертої реакції. Це був час розколу між державою і суспільством.

У Росії з’явилися дворянські революційні організації, які прагнули змін в існуючому порядку.

IV. Вивчення нового матеріалу

1. Особливості політичного, суспільного та економічного життя Російської імперії.

Вчитель: У період 1815–1847рр. Російська імперія стала найбільшою за площею державою світу, що простягалася на величезних територіях Східної Європи, Північної Азії та частині Північної Америки (Аляска). На відміну від європейських колоніальних імперій, які складалися з метрополії та заморських володінь, Російська імперія мала єдину територію.

Населення імперії впродовж першої половини XIX ст. збільшилося від 37 до 69 мли осіб, переважно завдяки приєднанню нових територій — Фінляндії, Царства Польського, Бессарабії,  Північного Казахстану. Основна частина населення заселяла центральні й західні губернії, а на величезній території Сибіру проживало лише 3 мли осіб. Середня тривалість життя становила 27, 3 року (у Великій Британії – 31,5 року) унаслідок великої дитячої смертності, нерозвиненості медичного обслуговування, періодичних епідемій. За складом населення. Російська імперія була багатонаціональною державою. Її народи сповідували всі світові релігії (християнство, іслам, буддизм), однак статус державної релігії мало лише православ’я.

 

Робота зі схемою

Схема «Становий поділ населення Росії першої половини XIX ст.»

Привілейовані		Непривілейовані
Дворянство	Духівництво	Селяни	Міщани
Купецтво	Козацтво
Звільнені від сплати податків і рекрутської повинності		Сплачували подушну подать і відбували рекрутську повинність

Завдання: Порівняйте станову структура в європейських країнах (як приклад, Франція) та Російській імперії, назвіть відмінне та спільне.

Вчитель: За своєю структурою російське суспільство було фактично, феодальним із поділом на привілейовані (дворянство, духівництво, купецтво, козацтво) і непривілейовані стани (селянство і міщанство); Найбільшим за кількістю станом було селянство — понад 30 млн осіб. Із них близько 20 млн складали кріпосні селяни. Вони вважалися «хрещеною власністю » дворян-поміщиків, яких на той час у країні було майже 600 тис. осіб.

За своїм політичним устроєм Російська імперія була самодержавною (абсолютною) монархією. Російський імператор вважався необмеженим правителем, відповідальним лише перед Богом. Конституції і парламентських установ у країні не існувало. Правителями імперії в цей період були Олександр І (1801 – 1825 рр.) і Микола І (1825 – 1855 рр.)

Олександр І на початку свого правління підтримував проекти перетворення Росії на конституційну монархію, однак після розгрому Наполеона утвердився в думці, що саме самодержавство об’єднало народ для боротьби з фран­цузами, і він не бажає його скасування.

Правління Миколи І розпочалося жорстоким придушенням виступу декабристів, які представляли опозиційно налаштоване до самодержавства росій­сько дворянство та офіцерів. Микола І не підтримував ідей будь-яких змін в управлінні імперією та намагався «вдосконалити» його бюрократизацією та посиленням ролі поліції.

Однією з головних проблем внутрішньополітичного життя імперії стало кріпосне право. Ситуація, коли більшість населення були кріпосними селя­нами, становище яких нагадувало рабське, ставала дедалі небезпечнішою. Однак влада не наважувалася до рішучих змін, оскільки її опорою були дво­ряни – власники кріпосних.

Для національної політики імперії було притаманне здійснення щодо неросійських народів політики національно-культурної асиміляції, ігноруван­ня особливостей національного походження та історичних традицій, здійс­нення їх русифікації. Будь-які спроби неросійських народів боротися за національні права придушувалися.

За рівнем економічного розвитку Російська імперія значно поступалася то­гочасним провідним країнам Заходу. Промислова революція розпочалася в країні на межі 30 – 40-х рр. XIX ст. і розгорталася дуже повільно. Їй заважала відсутність ринку вільнонайманої робочої сили та збуту продукції в умовах панування кріпосництва. Перші фабрично-заводські підприємства виникли в 20-х рр. XIX ст. в текстильній і гірничодобувній галузях промисловості.

Російська імперія була аграрною країною. Характер розвитку сільського господарства визначався пануванням кріпосницьких відносин. Урожаї були низькими, сільське господарство розвивалося за рахунок збільшення посів них площ із використанням примітивної техніки. Чимало господарств зберігали натуральний характер. Російська зовнішня торгівля була спрямована їм постачання сировини (зерно, льон, деревина, залізо) до Західної Європи та завезення промислового обладнання, предметів розкоші й так званих «колоніальних товарів» (чай, кава, прянощі).

2. Рух декабристів.

Виступ учнів з повідомленням та презентацією.

Робота з термінами

Декабристи – учасники таємних організацій в Російській імперії, що готували державний переворот, спрямований проти самодержавства та кріпосного права. Підняли повстання в грудні (рос. - декабрь) 1825 р.

Робота з відео

Учні переглядають відео «Декабристи» та відповідають на подані запитання:

1. Що спричинило діяльність декабристів?
2. Які були їхні перші кроки?
3. Представники якої верстви та професії були в лавах декабристів?
4. Які товариства було створено?
5. Де вони діяли?
6. Що вони пропагували?

 

3. Суспільний рух у 30-40-х рр. XIX ст. в Російській імперії.

Вчитель: Правління Миколи І було періодом політичної реакції в Російській імперії. Глибокі соціальні протиріччя, існування яких визнавали як влада, так і її критики, обумовили виникнення в 30–40-х рр. XIX ст. різних напрямків суспільного руху, що пропонували відмінні шляхи розвитку Росії.

Робота зі схемою

Урядовий табір представляли консерватори. Оскільки вони виступали за збереження самодержавного устрою Російської імперії в незмінному вигляді, їх називали «охоронцями». До них належали Сергій Уваров, Михай­ло Погодін, Микола Карамзін та ін. Ідеологічним обґрунтуванням прибіч­ників урядового табору стала «теорія офіційної народності», вперше сформульована міністром народної освіти графом С. Уваровим у 1833 р.

 

Робота з документом

Текст 1. Із доповідної записки «Накреслення головних початків»

С. Уварова для Миколи І

...Без любові до віри предків народ, як і приватна особа, має загинути. Росіянин, відданий вітчизні, так само мало погодиться на втрату одного з догматів православ’я, як і на крадіжку однієї з перлин з вінця Мономахова.

Самодержавство становить головну умову політичного існування Росії... Цю істину відчуває більшість підданих Вашої Величності... Рятівне переконання, що Росія живе й зберігається духом самодержавства, сильного, людинолюбчого, освіченого, має проникати до народної освіти і з нею розвиватися.

Поряд із цими двома національними початками є і третій, не менш важливий, не менш сильний: народність. Питання народності не має такої єдності, як попереднє, але обидва мають витоки з одного джерела і пов’язуються на кожній сторінці Російського царства. Відносно народності вся складність полягала в погодженні давніх і нових понять...

Запитання до документа

1. У чому полягала «теорія офіційної народності» ?
2. Які наслідки мало спричинити здійснення «теорії офіційної на­родності» в умовах різновірної та багатонаціональної Російської імперії?

Вчитель: В опозиції до урядового табору перебували ліберали, які виступали за реформування російської дійсності мирним шляхом. Ініціатором реформ, на їхню думку, мала стати державна влада. Наприкінці 30-х рр. XIX ст. серед лібералів сформувалися відмінні бачення шляху розвитку Росії — слов’янофіли (слов’янолюби) та західники.

Слов’янофіли підкреслювали самобутність шляху розвитку як російського, так і будь-якого іншого на­роду. Оскільки «бездуховний» Захід гине під ударами революцій, стверджували вони, Росія має рухатися власним, окремим від нього шляхом розвитку. Петро І, запроваджуючи в Росії досягнення європейського жит­тя, порушив її природний шлях розвитку. Тому головна мета Росії — по­вернутися до «старого природного сутану». Вони вбачали можливість уникнення згубного західного шляху в селянській общині, православ’ї та морально-релігійних якостях російського народу. Політичним ідеалом слов’янофілів було самодержавство допетровських часів, коли царі правили, спираючись на підтримку народу, періодично скликаючи Земські собори. Вони засуджували порушення прав і свобод людини в Росії, кріпосництво й самодержавство в тому вигляді, у якому воно існувало. Виступали за негайну ліквідацію кріпосного права шляхом реформи, здійсненої владою. Реформи повинні були мати поміркований характер, щоб уникнути революції. Слов’янофіли категорично спростовували думки, що Росія є відсталою країною. До основоположників слов’янофілів належали Олексій Хом’яков, Іван Кирієвський, Юрій Самарій та ін.

Західники вважали, що європейська цивілізація спільна і штучне від­окремлення будь-якого народу призведе до його занепаду. На їхню думку, Росія і Захід мають спільне історичне коріння та шлях розвитку. Тому необхідно вивчати історію країн Заходу та орієнтуватися на неї. Західни­ки звеличували роль Петра І в російській історії та схвалювали здійснені ним за європейськими зразками перетворення. Головною метою Росії, на їхню думку, було приєднання Росії До європейського Заходу й створення разом із ним спільної європейської культурної сім’ї. При цьому вирішаль­не значення вони надавали не вірі, а розуму, а на противагу селянській общині висували вільну особистість. Політичним ідеалом західників була конституційна монархія західноєвропейського зразка з обмеженням вла­ди монарха парламентом, гарантіями свободи слова, друку, недоторкан­ності особи та гласності суду. Опозиційно ставлячись до урядової політи­ки, вони виступали за ліквідацію кріпосного права згори, вважали, що влада має змінити російську дійсність шляхом реформ. Західники вірили в можливість мирного реформування країни завдяки опорі влади на пере­дову російську громадськість. Порівняно з країнами Заходу вони вважали Росію відсталою країною. Основоположниками поглядів західників вва­жалися Тимофій Грановський, Сергій Соловйов, К. Каве та ін.

Іншими представниками опозиційних сил були радикали, які обстоюва­ли необхідність зміни існуючого державного устрою Росії шляхом револю­ції. За своїми поглядами переважна більшість російських радикалів були прибічниками поширених тоді у Європі соціалістичних ідей. Не поділяючи надій на реформування Росії існуючою вла­дою, вони вважали, що лише завдяки революції буде знищено самодер­жавство та кріпосне право. Після цього необхідно створити нове соціаліс­тичне суспільство, вільне від будь-яких форм гноблення людини людиною. Найвідомішими російськими радикалами-соціалістами були Михайло Буташевич-Петрашевський, Олександр Герцен, Микола Огарьов та ін.

Результатом політики асиміляції та русифікації стала поява в Російській імперії національно-визвольних рухів. У їхньому складі були як ліберали, так і радикали, яких об’єднувало усвідомлення необхідності боротьби за збереження національно-культурних традицій своїх народів, ліквідацію самодержавства й національне звільнення неросійських народів імперії. Видатними представниками національно-визвольного руху цього періоду були Микола Костомаров, Тарас Шевченко, Ніколаз Бараташвілі, Олександр Чавчавадзе, Грігол Орбеліані, Шимон Конярський, Адам Міцкевич, Валеріан Лукасіньський та ін.

4. Суспільно-політичні рухи та течії в Європі.

Робота з підручником

Учні діляться на декілька команд і працюють за матеріалом підручника (§ 8 Гісема;  §12 Осмоловського) по напрямам:

• Консерватизм
• Лібералізм
• Націоналізм
• Утопічний соціалізм
• Марксизм

Проаналізовану інформацію учні мають занести в табличку «Суспільно-політичні течії країн Заходу першої половини ХІХ ст.»

Назва течії	Видатні представники	Погляди на розвиток держави й суспільства

 

V.  Закріплення знань учнів.

Бесіда за питаннями

1. Хто був правителем Російської імперії в 1825-1855 рр.?
2. Програма якого з товариств передбачала перетворення Росії на конституційну монархію?
3. Хто був автором «теорії офіційної народності»?
4. Назвіть імена представників тогочасної європейської консервативної думки.
5. Хто з теоретиків лібералізму вважав, що в суспільстві може бути лише «рівність у рабстві»?
6. Назвіть ім’я автора «Промов до німецької нації».
7. Що таке утопічний соціалізм?
8. Коли було створено «Союз комуністів»?

 

VІ. Домашнє завдання

1. Опрацювати § 7 п. 4-6; § 8 (підручник Гісем) § 11-12 (підручник Осмоловський).
2. Групова робота: представляти революційні події у країнах Європи у вигляді презентації.

• 1-а група. Революція у Франції.

• 2-а група. Революція в Німеччині.

• 3-я група. Революція в Італії.

• 4-а група. Революція в Австрії.

• 5-а група. Революція в Угорщині.