Конспект виховної години "Історія походження слів, назв, висловів"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

О мово рідна! Золота колиско,

В яких світах би не бувала я, -

З тобою серцем і по-українськи

Я вимовляю мамине ім’я.

Зоя Кучерява 

Викладач:  Для кожної людини дім – це місце, де можна відпочити від турбот, це захист від незгод, це відчуття підтримки близьких людей, їхнє тепле, ласкаве слово.

Слово, мова – це те, що нам дає можливість висловити свої почуття, думки. Наша мова – українська, тому що наша земля – Україна. Так вже сталося в історії нашої країни, що в наслідок русифікації, котра тривала кілька століть і в Росії, і в СРСР мова українська поступилася перед мовою російською.

Звертаючись до світової історії, дивуюсь чому перед індійськими, африканськими та австалійськими племенами не стояло питання, чи розмовляти своєю мовою? Ці нерозвинені, далекі від цивілізації племена вчили колонізаторську мову чужинців, але зберегли свою рідну. А ми? Ми ставимо питання про збереження мови, а самі зневажаємо її і ганьбимо. Від таких думок почуваєшся зрадником.

 

 Для того, щоб не почувати себе зрадником, а відчути себе справжнім українцем, пропоную сьогодні вашій увазі виховну годину. Надіюсь, що з її допомогою ви дізнаєтесь багато чого цікавого, нового – і це допоможе нам зміцнити нашу мову, утвердити її.

 

Учень:   Відродим мову

І справді, хто ми без своєї мови:

Народ чи плем’я, вільні чи раби.

Живем в будинках, чи печерах, може,

Вживаєм хліб, а чи якісь боби?

Забули ми, забули свою мову,

Забули предків мову чарівну.

Отож тепер давайте її знову

Відродим, наче сонячну весну,

Відродим мову Лесі Українки,

Шевченка – сина вільного Дніпра,

щоб, як тендітна пісня солов’їна,

Звучала й квітка на увесь наш край.

А мова наша ніжна й барвінкова,

В ній позолота стиглого зерна

І дух землі, і мрійливість тополі,

І тінь нещасть, що завдала війна.

Л. Маленький

 

Викладач:  Ми живемо у країні, що зветься – Україна. Пропоную вам послухати про деяких походження назв. Таких, як:

 

Назва ”Україна”

 Канадський професор Орест Субтельний стверджує, що назву Україна дали нашій землі наші предки, нашою мовою… Природно, що не в розумінні окраїни… Цього слова та ще й з таким значенням тоді не існувало. Воно уведено до української мови у XXстолітті для зближення з російською. Але в ті часи широко вживались слово, яке живе й досі, це дієслово ”украяти”. Слово означало ”виділити”, ”відірвати”. І досі в українській мові існує вираз ”вкраяти хліба” (тобто виділити, відокремити частину хліба). До сих пір існують слова ”кравець”, ”краяти” сукню, ”викроїти” годинку тощо… Але зовсім не в розумінні околиці, а в значенні виділення, відокремлення. Так само, як хліб, матерію або час, можна ”украяти” землю.

 Так само, як вкраяний хліб зветься окрайкою, украяна (тобто відокремлена від решти, виділена з – поміж інших) земля, буде зватись Україною (Вкраїною). Ми сьогодні вживаємо слово країна, утворене від слова краяти, як загальна назва виокремлених з загалу земель. За своєю рідною землею зберігся термін – Україна (Вкраїна), з пізнішим переносом наголосу на ”ї” – Україна.

 Отже назва нашої землі, нашої держави і нашої тисячолітньої традиції - ”Україна” – означає буквально - ”земля виділена для нас із загалу, відокремлена від решти”, коротше - ”наша власна земля”

.

 Історія походження окремих українських назв

 Столиця України – Київ. Що означають ці слова ? А вони (тобто слово ”столиця” і слово ”Київ”) означають одне і те ж, а саме - ”місце, де перебуває правитель країни”. У наш час атрибутом влади правителя – монарха є трон. У часи Рюриковичів трон звався ”стіл” (пізніше ”престол”).Отже, місце, де перебував князь – монарх, звалось ”столиця” (пізніше ”престольний град”). Слово ”стіл” і його найвищий ступінь - ”престол” – утворені від дієслова ”стелити”, отже виникли ще у давні часи, коли правитель (вождь, князь) вирізнявся з-поміж інших громадян тим, що на зборах громади сидів (чи стояв) на спеціальній підстилці (очевидно, із шкур, килимів чи обробленого дерева). Але ще давніше, ніж ”стіл”, ознакою верховного правителя на Україні був жезл з три конечним навершям, який звався ”Кий”.

Варто відзначити, що українське слово ”кияни” утворене не від назви міста, а від назви державного символу. Відповідне йому російське слово ”киевляне”, навпаки, походить від слова ”Київ”, оскільки російський народ формувався на півночі, серед угро – фінських племен і до сколотів і їхнього символу влади – кия ніякого стосунку не мав, а зі словом Київ ознайомився вже після того, як воно втратило назву клейнода і лишилось виключно назвою іншого головного міста.

 Драматична історія сучасної назви українського національного символу – Тризуб (Тризубець). Ця назва зовсім нова. Вона вигадана і введена до вжитку російським істориком Карамзіним на початку минулого століття. Однак символ старшний від Карамзіна принаймні на кілька десятків тисяч років Він не міг ні бути безіменним, ні зватися грубо конкретним словом  ”тризубець”, оскільки цим словом в українській мові назвали звичайнісінькі вила. Знак і справді має прадавню народну назву і цією назвою є слово ”Трійця”, яка в українській мові означає ”Бог у трьох лицях”. Саме цей символ трійці служив навершям для володарського жезла – кия.

 Чому, описуючи загадковий київський знак, Карамзін вжив не слово ”трійця”, а вигадав нове, здогадатись неважко. Просто він не знав ні української мови, ні українського життя, у якому старовинне слово ”трійця” виражало символ триєдності. Не знав це історик і довгого ряду варіацій знаків Святої трійці, що символізували її в духовному житті українського народу, варіацій, подібних на зуби дуже мало… Він знав лише один знак з цього ряду – державну емблему старокняжого Києва.

 Слово ”знамено” утворене від словосполучення ”знай мене”. Спочатку воно являло собою зображення знаку, про розміщене на довгі жердці. При цьому знак, розміщений на жердці, міг виготовлятися з дерева, з каменю, з металу або вишиватися на тканині. Останній варіант знамена зберігся й до сьогодні.

 Знамено як варіант знаку виконувало усі його функції щодо позначення належності володінь, майна і людей до певної громади, до певної роду – племені. Однак, на відміну від інших варіантів знаку, знамено мало додаткову функцію – збирати до гурту, ”стягати” до вожака членів громади під час походу чи битви. Звідси й друга назва знамена - ”стяг”. Функція стягу виконував і бунчук.

 

Учень:    Українська мова

Мово моя українська –

Батьківська, материнська,

Я тебе знаю не вивчену –

Просту, домашню, звичку,

Не з – за морів прикликану,

Не з словників насмикану.

Ти у мене із корене –

Полем мені наговорена,

Дзвоном коси прокована,

В чистій воді смакована.

Болем очей продивлена,

Смутком багать продимлена,

З хлібом у душу всмоктана,

В поті людськім намокнута,

З кров'ю моєю змішана.

І аж до скону залишена

В серці моїм.

В. Бичко

 

 

Викладач: В нашу мову протягом віків осідали також і вислови з інших мов, найяскравіші за формою та змістом слова, що лише збагатшують мову, прикрашають її. І походять вони з античних і біблійних легенд, з літописних переказів та художньої літератури всіх часів та народів. Вашій увазі пропонуться декілька із них.

(Учні по черзі читають тлумачення деяких висловів)

 

КАНУТИ В ЛЕТУ

 

 У грецькій міфології володарем підземного царства був брат Зевса Аїд. У царстві Аїда протікало 9 рік:

- Стікс (через неї легендарний Харон перевозив тіні померлих)

- Лета – ріка забуття(ковток води з Лети пришує забути про земне життя).

Та інші, назви яких не набули широкого вжитку.

 

Канути в Лету означає назавжди зникнути, піти в непам’ять.

 

„Після смерті митрополита Андрія Шептицького Брестська унія канула в Лету” (Я. Галан)

 

Привітай же благодушне

Мою сиротину,

Наш великий чудотворче,

Мій друже єдиний!

Привітаєш, - убогая,

Сірая, з тобою

Перепливе вона Лету;

І огнем-сльозою

Упаде колись на землю...

                (Т. Шевченко)

 

 

 

 

 

 

ЗІ ЩИТОМ ЧИ НА ЩИТІ

 

Якщо дано спізнати слово зброї,

Бійцем пройти по життьовім путі,

Тоді так само вийду із двобою,

Або-або: з щитом чи на щиті!

(С. Крижанівський)

 

Гордістю давньої Спарти було її військо – його відвага, дисципліна, майстерність. Життя війська, його закони і порядки стали для Спарти її сворєрідним моральним кодексом. Бути хорошим громадянином – це означало бути сильним і сміливим воїном; смерть в бою була найвищою честю і щастям для воїна, а зазнати роразку і залишитись живим вважалося страшною ганьбою.

Коли мати випроваджала сина на бій, то подавала йому щит зі словами: „з ним чи на ньому”. (Загиблих з поля бою виносили на їх щитах)

 

Зі щитом чи на щиті означає – перемогти або загинути.

 

НИТКА АРІАДНИ

 

Дружина царя Міноса на острові Кріт народила сина-потвору – хлопця з головою бика, лютого і кровожерного Мінотавра. Його поселив цар Мінос в лабіринті.

Раз на 9 років Мінотавру віддавали на поїдання 7 хлопців та 7 дівчат.

Грецький герой Тесей вирішив покінчити із чудовиськом. У цьому йому допомогла Аріадна, дочка царя Міноса, яка закохалася в Тесея, але за однієї умови – він візьме її за дружину.

Архітектор лабіринту дав Аріадні магічний клубок ниток, що допомагав зайти та вийти із заплутаної будівлі. Для цього треба ьуло відчинити вхідні двері, прив’язати до порога нитку, а клубок сам покуже дорогу. Це й допогло Тесеєві перемогти Мінотавра.

 

Нитка Аріадни – надійний дороговказ, спосіб, з допомогою якого можна вийти зі складної, заплутаної ситуації.

 

 

Бесіда з учнями:

Поясніть, що означають вислови:

• Золоте руно – омріяна мета;
• Рицарі круглого стола- рівноправні учасники переговорів;

Проходьте, сідайте!

Що прийму не за „круглим столом”,

То за це вже мені вибачайте!

Й почалась асмблея у них

За селянським столом квадратовим.

   (С. Олійник)

• Яблуко незгоди – причина суперечок;
• Alma mater – навчальний заклад, де хтось виховується, здобуває освіту;ї
• Спочивати на лаврах – зупинитися на досягнутому;
• Золотий вік – щаслива пора, епоха розквіту;
• Дамоклів меч – загроза комусь чим-небудь. (Меч над Дамоклом)
• Левова частка – найбільша, найкраща частина чого-небудь.

 

Учень:   Мова

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. пильно і ненастанно

Політь бур'ян. Частіша від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

 

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля,

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядати свій сад.

 

Викладач: Та не тільки висловами багата наша мова. Запозичені слова настільки вкоренилися в наше мовлення,що ми уже й не губимося: чи дійсно вони запозичені? Ось, хочу навести приклад часто вживаних запозичених слів.

• З грецької: автомат, бібліотека, буйвол, граматика, кит, миска, мак, політика, океан.
• Латиської: бурса, гумор, директор, документ, медицина, нуль, оренда, університет, термін, юрист.
• Англійської: автобус, бокс, лідер, нокаут, спорт.
• Італійської: бомба, дует, паста, композитор.
• Німецької: бутерброд, марка, слюсар, танець, цегла, штраф, шахта, фарба.
• Польської: достаток, млин, петрушка, хлопець.
• Французької: аванс, інженер, квартира, майонез, одеколон.
• Власне українські: багаття, вантаж, завірюха, ласощі, лелека, красень, кожух.

 

Учень:   Наша мова

  Мова наша, мова –

Мова кольорова,

      В ній гроза травнева

Й тиша вечорова.

                  Мова наша, мова –

                     Літ минулих повість,

                    Вічно юна мудрість,

                  Сива наша совість.

Я без тебе, мово,

Без зерна полова,

      Соняшник без сонця,

  Без птахів діброва,

                Як вогонь у серці,

                Я несу в майбутнє

              Невгасиму мову,

               Слово незабутнє.

Ю. Рибчинський

 

Викладач: Мова наша поетична і ніжна, в ній невичерпна криниця багатства. Скільки б не зверталися до неї, а кожного разу відкриваєш щось нове. Про багатство і красу української мовизахоплено відгукуються не лише її носії, але й іноземці. Ось яка розмова відбулася далекого 1916 року в купе поїзда «Львів- Відень».

Було це давно, ще за старої Австралії в далекому 1916 році. У купе вагона   1- го класу швидкого поїзда «Львів – Відень» їхали чотири пасажири: англієць, німець,італієць і українець- відомий львівський артист Богдан Костів. Балачки велися навколо різних проблем і тем, нарешті заговорили про мови: чия мова найкраща і котрій із них належать світове майутнє.

Першим заговорив англієць:

• Англія – країна завойовників, мандрівників і мореплавців. англійська мова- це мова Шекспіра, Байрона, Діккенса, Ньютона, Дарвіна. Безумовно, англійській мові належить світове майбутнє.
• Ні в якому разі,- гордовито промовив німець. – Німецька мова – це мова двох великих імперій: Великонімеччини й Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шиллера, Гегеля,Канта,Венгера,Гете, Гейне. Тому, безперечно, німецька мова претендує на світове панування.

Італієць усміхнувся і тихо промовив:

• Панове, ви обидва не маєте рації. Італійсяка мова- це мова сонячної Італії, мова музики й кохання. Мелодійною італійсякої мовою написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккачо, Петрарка, лібрето знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті. Тому італійська мова має бути провідною в світі.

Українець довго думав, нарешті промовив:

• Я також міг би сказати, що моя рідна мова – це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, мова геніального Тараса Шевченка. До пророчих передбачень Шевченківської поезії досі ніхто у світі так і не піднявся. Це лірична мова кращої з кращих поетес світу- Лесі Українки, мова нашого філософа- мислителя Франка, який вільно володів чотирнадцятьма мовами, в тому числі й названими тут. Нашою мовою звучаить понад 300 тисяч народних пісень , тобто більше, ніж у вас усіх разом взятих. Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатства й можливості своїх мов. Ну, могли б ви своїми мовами написати невеличке оповідання, в якому б усі слова починалися з однакової літери?
• Ні, ні, ні! Це не можливо, - відповіли в оди голос англієць, німець та італієць.
• Це у вас неможливо, а нашою мовою це зовсім просто. Назвіть якусь букву, - звернувся він до німця.
• Хай буде буква «П»,- сказав той.
• Добре. Оповідання називатиметься «Перший поцілунок».

Популярному перемишльському поету Павлу Петровичу Подільчаку поштою прийшло приємне повідомлення: «Приїздіть, Павле Петровичу, - писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Паскевич, - погостюєте, повеселитесь».

Павло Петрович поспішив, прибув першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїждшого поета. Потім під'їхали поважні персони – приятелі Паскевичів. Посадили Павла Петровича поряд із панночкою – премилою Поліною.Поговорили про політику, погоду. Павло петрович прочитав пречудовіпоезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези, прелюдії. Поспівали пісень, потанцювали педеспан, польку. Прийшла пора- просили пообідати.

Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пілнзерське пиво. Принесли печених поросят, приправлених перцем півників, пахучих паляниць, печінковий паштет, пухких пампушок під печеричною підливкою, пирогів. підсмажених пляцків...

Потім Поліна просила прогулятись Підгорецьким парком, помилуватись природою, послухати пташиних переспівів...

порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду, Повітря п'янило принадними пахощами.

Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, пошепталися, пригорнулися.

Прозвучав перший поцілунок.

Прощай, парубоче привілля! Прийдеться поетові приймакувати.

у купе зааплодували. Та зазнайкуватий німець ніяк не міг примеритися з тим, що програв.

- А коли б я назвав іншу букву? – вигукнув він. – Наприклад, букву «С».

- Гаразд, хай буде «С». Своєю мовою можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, в якому всі слова починатимуться літерою «С».

Самотній сад

Сипле, стелить сад самотній

Сірий смуток- срібний сніг.

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх

Серед саду страх сіріє,

Сад солодкий спокій снить,

Сонно сиплються сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад,

Срібно стелятьсясніжинки –

Спить самотній сад

• Геніально!  Незрівнянно! – закричали англієць та італієць. Потім усі замовкли.Говорити вже не було  потреби.

 

Викладач. Адже дійсно, неможливо передати кількома словами усю красу нашої рідної мови. Я надіюсь, що із сьогоднішньої виховної години ви почерпнули для себе частину цієї краси та милозвучності і будете підтримувати, лелеяти її в собі та передавати наступному поколінню як цінний скарб.