Конспект заняття військово – патріотичного гуртка «Джура» (Сокіл) у Новосільській ЗОШ І – ІІІ ступенів.

Озброєння козаків

Зброя козаків була дуже різноманітною. Складалась вона зі зброї виготовленої на Січі, та зброї захопленої в боях з іншими народами. Частина зброї була дуже поширена, як то шаблі, пістолі, рушниці, інші навпаки зустнрічалися нечасто - алебарди, аркебузи, бердиші. Козаки вміло застосовували наявну зброю, постіно підвищували свій рівень, а також вигадували нові прийоми застосування зброї, що надавало їм значної переваги перед супротивником.

Ніж

холодна колюча та ріжуча зброя, запорожці використовували різноманітні клинки які виготовлялись в кузнях Січі та трофейну зброю, захвачену під час битв з турками, татарами.

Спис
холодна зброя у вигляді довгого древка на кінці якого розміщено металевий гостряк. Спис перш за все колюча зброя, хоч деякі види списів були розраховані також на ріжучі та рублячі удари


Шаблі 
іранський різновид шабель був основним типом шабель Запорожців. Ввідзначається такий тип значною кривизною клинка, котра розпочинається майже від хрестовини і різко наростає у робочій частині (остання третина клинка). Іранський клинок переважно позбавлений долів і сильно звужується у вістря. Руків'я є переважно кістяним чи роговим, не нахиленим, з довгою металевою хрестовиною та загнутою, майже перпендикулярно до леза клинка, голівкою. Іранські клинки — короткі і легкі (середня довжина — 80 см, а вага 500 г). 
Бойові дії вершника відрізняються активним задіянням стремен, котрі дозволяли підводитись та 

глибоко нахилятись для нанесення важких ударів особливо проти піхотинців. Легкість і кривизна Ш. дозволяла виконувати блискавичні ковзаючі відбиви-відводи і навздогін удари, при цьому Ш. описувала різноманітні кола і 8-ки. Положення вістря варіювалося від вертикально-вгору до вертикально-униз (зависання). Наявність нахиленого руків'я при незначній кривизні клинка дозволяла виконувати і колючі удари, при цьому лезо розташовувалось як вертикально, так і горизонтально (іноді цей удар супроводжувався відходом — відхилянням убік і носив контр-атакуючий характер). Характерною особливістю козацької техніки шабельного бою у пішому порядку було використання різноманітних повзунців (удари ногами у низьких положеннях, або в падінні) та ударно-захоплюючих дій вільною рукою.

Пістолі
за козацької доби були поширені як колісчаті, так і кремневі замки, за допомогою котрих здійснювалось запалення пороху, що і призводило до пострілу.

призначення пістолі носили характер військово-парадної зброї, задля чого багато прикрашались. Особливої уваги прикрашенню зброї надавали східні майстри. Вони використовували гравірування, черніння, насікання та інкрустацію золотом і сріблом та коштовними каміннями
Запорожці, як правило, носили за поясом по 2 пістолі і ще 2 пістолі — у кобурах на сідлі. Така кількість пістолів свідчила про високий рівень вогневої сили як окремого козака, так і цілого козацького війська. Сам постріл з пістоля виконували переважно з однієї руки у різноманітних положеннях, включаючи і верхову їзду.

Рушниця
козаки використовували рушниці різного походження: турецькі, кримські, кавказькі, німецькі, польські, російські, місцевого виробництва.
Більш легкі рушниці (порівняно з мушкетами) набули значного поширення. 
Запорожці під час таємних вилазок задля того, щоб ворог не помітив блиску зброї – ледь замочували стволи у розсолі, тоді втрачався блис зброї.
Завдяки легкості рушниці, з’явилась можливість вести бій у різноманітному положенні, у тому числі і сидячи на коні.
Рушниці активно використовували і для ведення залпового вогню по ворогу. При цьому застосовували як рядний принцип стрільби, так і ведення вогню лише найвлучнішими стрілками

Фузія
рушниця, винайдена у Франції XVII століття, з ударно-кремінним замком та триграним 

багнетом. Була поширена у XVII —XVIII століттях. На озброєнні запорозьких козаків зустрічались фузії європейського та російського виробництва

Фальконети
Малокаліберна гармата, снаряди - свинцеві ядра. За деякими даними, Запорожці заряджали фальконети замість ядер дробовим зарядом, що на ближніх дистанціях та в морських боях, призводило до значної дробової осипі, вражаючи велику кількість живої сили супротивника.

Гармати
На озброєнні в козаків перебували гармати, що були захоплені в татарських та турецьких містах.

Інші потрапили до козаків після захоплення фортець, а деякі надавалися правителями таких держав, які бажали залучити запорожців на свою службу.
Кількість гармат, які перебували в козацькому війську, не перевищувала 20–30 штук. 
Гармати, які використовували запорожці як правило були малокаліберними. Це пов'язано з тим, що козацьке військо відзначалося великою мобільністю і тому використовувало легкі гармати. 
Крім того, польський уряд намагався не озброювати козаків гарматами, а особливо гарматами великих калібрів. 



Кораблі - Чайки
Кіль, тобто основу днищ цих суден, козаки робили зі стовбурів верби або липи, належним чином видовбуючи та обтісуючи їх. Далі корпус формувався а грубих дошок, їх дуже ретельно припасовували одну до одної, а щілини між ними забивали клоччям. Борти цих суден, довжина яких сягала 20, а ширина 4 метрів, просмолювали, а потім обшивали тугими оберем 

ками сухого очерету, іноді ще й липовою корою. Це робилося для того, щоб підвищити плавучість човнів.

Ніяких надбудов та захистків од негоди козаки на чайках не робили. Зате ставили по два стерна - на носі та кормі і посередині щоглу. Було також по 10 весел з кожного борту. Щодо екіпажу, то він, залежно від розміру судна, становив від 50 до 70 чоловік. Озброєння - 6 легких гармат, рушниці, луки, пістолети, списи.

Військове мистецтво

Запорозьке Військо славилось своєю високою боєготовністю і військовою майстерністю. Це досягалося в значній мірі завдяки тому, що воно було регулярним і значна його частина перебувала в черговому режимі, тобто жила в куренях на Січі, займаючись повсякденно бойовою підготовкою.

Гарнізон Січі був здатний негайно дати відсіч ворогові, а також за короткий час зібрати велике військо. Висока військова майстерність Запорозького Війська досягалась за рахунок добре налагодженого військового навчання. В значній мірі прагнення козаків добре володіти зброєю зумовлювалось постійною небезпекою нападів кочівників. Причому йшлося не про поодинокі вторгнення, а про системну стратегію спрямовану на спустошення якомога більшої території задля розширення зони кочів'їв. 

В умовах постійного очікування небезпеки виник новий тип вояка-універсального, витривалого, готового до швидкої зміни обстановки і, що не менш важливо, такого, що сприймай свою військову діяльність крізь призму боротьби Хреста з Півмісяцем. Поступово виробилися як стратегія, так і тактика козацького війська.

Запорозьке Військо не мало окремих родів військ, а кожен козак був універсальним воїном. Та неперевершену славу козаки здобули як піхотинці. Ця риса Запорізького Війська складалася історично, так як козацтво внаслідок своєї нечисельності та економічних чинників не мало змоги утримувати потужну кавалерію. Ведення бойових дій у голому степу з ворогом (татарами), чисельність, а також час нападу якого неможливо було передбачити, примушувало запорозьких козаків виробляти власні тактичні прийоми, якими стали використання піхоти під захистом табору з возів, шанців, вогню з мушкетів та артилерії.

Піхота
Успіх в бою досягався або за допомогою раптової атаки або щільного рушнично – артилерійського вогню. За такого підходу до перемоги піхота становила ударну силу козацького війська. Джерела, що описують козацьку піхоту під час бою, звертають увагу на її вогневу міць. Вогнепальну зброю потрібно було досить довго заряджати, тому військові розробляли різноманітні прийоми, аби організувати і прискорити цю процедуру. 

В XVI ст. у Європі стрільці шикувалися в 10 рядів, у XVII ст. стрій зменшився до 6-ти. Загальним було те, що кожна дія рядового регулювалася командою старшого. Це давало можливість вести стрільбу організовано, проте її якість залишалася низькою. До того ж загибель командного складу спричиняла руйнування строю. 

Козацтво, котре  цінувало самостійність вояка в межах його підрозділу, не потребувало розроблення такої щільної системи команд і чітко визначеного шикування. Внаслідок цього глибина строю залежала від швидкості заряджання кожного окремого вояка. А оскільки кожен козак у справі заряджання і прицілювання мав змогу діяти самостійно і не відволікався на старшину, то і швидкість та якість його стрільби була досить високою. 

Ще одним способом виведення максимальної кількості стрільців на постріл було те що, окрім загальноєвропейських способів стрільби стоячи і з коліна, часто вели вогонь лежачи. Та оскільки технічний рівень тогочасної вогнепальної зброї не давав змоги навіть козакам на рівних битися з масою кінноти на відкритому місці, то українська піхота намагалася нав'язати противникові бій або на важкодоступній місцевості, або прикривалася укріпленнями.

Використання возів
Неперевершено майстерності запорожці досягли у використанні табору з возів, який застосовувався для просування військ, наступу, оборони. Батьківщиною табору з возів є безмежний степ. Народившись, спочатку як спосіб захисту від ворога голому степу, табір поступово перетворився на грізний, неприступний спосіб оборони, а потім і наступу. Згідно з організаційною структурою війська того часу на кожні 5-10 козаків був один віз, на якому перевозилась зброя, боєприпаси, продукти, фураж для коней (взимку), лопати, сокири, пилки та ін. 

На окремих возах перевозилися гармати. 
Рухомий табір з возів мав вигляд прямокутника, по великих сторонах якого рухались вози один за одним, в один або декілька рядів. Між рядами возів рухалось спішене військо. В першому або другому зовнішньому ряду були встановлені гармати, а біля возів йшли козаки з вогнепальною ручною зброєю, готовою до бою. 

Посередині табору вели коней. Передня і задня сторони прямокутника були не замкнені, їх прикривала кіннота. Для замкнення цих сторін прямокутник мав «крила», тобто один або декілька рядів були довші за інші на величину ширини табору. Якщо табір раптово зупинявся для оборони, «крила» заверталися, замикаючи передню та задню сторони табору возами. Якщо передбачалася довготривала оборона табору, то колеса возів закопувались у землю, її насипали і на вози. Навколо возів із зовнішньої і внутрішньої сторони робилася мережа окопів та брустверів, з'єднані ходами сполучення. 
Такий табір був базою, з якої розпочинались подальші бойові дії з ворогом. 

Розміри табору залежали від кількості війська. Так, під Берестечком у 1651 р. табір Б. Хмельницького мав сім кілометрів в ширину і довжину.
Але рухомий табір з возів козаки використовували і для наступу на ворога і для здійснення глибинних бойових рейдів. Так, у серпні 1621 р. сорокатисячне козацьке військо рухалося під захистом табору з возів по території Молдавії в район м. Хотин, постійно відбиваючи атаки татар.

Кавалерія.
Козацька кавалерія за своїм типом належала до легкої з відповідними завданнями – розвідка, переслідування, рейди,флангові атаки, заманювання до засідок тощо.
Визначеного місця в бойових порядках війська кіннота не мала. Її висока рухливість давала змогу маневрувати нею під час бою. 

Козацька атака проводилась лавою, тобто не вирівняною шеренгою з загнутими краями для обхвату ворога з флангів. Атака часто супроводжувалася гучним криком з метою налякати ворога і підбадьорити себе. Якщо кіннота не могла самостійно перемогти противника, вона відступала під захист піхоти, виводячи ворога під її вогонь. Загалом, козацькій кінноті були притаманні швидкість, витривалість, агресивність, багатофункціональність.

Артилерія.
Артилерія в Запорозькій Січі належала до військового скарбу. На Січі постійно знаходилось 20-30 гармат, а зайві гармати зберігалися у Військовій Скарбниці в потаємному місці нарівні з коштовностями. В далекі походи козаки вирушали тільки за наявності артилерії.
Гармати Запорозького Війська були переважно середнього та малого калібру. Під час стрільби використовувались картеч, кулі, запалювальні снаряди. Це забезпечувало артилерії велику рухливість та маневреність, що відповідало тактиці козацького війська.

Саперна справа
Родзинкою козацтва були його здібності в саперній справі. Кожен козак крім рушниці та запасу харчів, повинен був мати сокиру, лопату, і все потрібне для того, щоб сипати вали. Шанцевим інструментом козаки володіли не гірше, ніж зброєю. Вміння швидко та якісно побудувати потужні укріплення було для козацтва, з огляду на переважання сили ворога, питанням життя і смерті.

Під час захоплення ворожих фортець козацтво застосовувало як штурм, так і облогу. В першому випадку намагалися підійти непомітно до ворожих укріплень і навальною атакою, не зважаючи на первинні, іноді доволі великі, втрати, ввірватися всередину. При облозі оточували фортецю земляними укріпленнями, робили підкопи, намагалися підпалити за допомогою артилерії.

Якщо ворог очікував на атаку, то козаки наближалися, прикриваючись переносними дерев'яними щитами, плетеними фашинами, а то й просто возами, на стіни залазили за допомогою драбин. Вміння захоплювати фортеці козаки продемонстрували під час походу на Москву в 1618 р. та облоги Дюнкерка в 1646 р.

Морські походи
До морських походів козаки готувалися централізовано, спочатку збирали припаси, зброю, будматеріали. Після обрання на січовій раді старшини козацтво ділилося на екіпажі, кожен з яких будував свій човен. В залежності від мети плавання будувався великий човен на 50-70 вояків і 4-6 малих гармат, або менший на 20-30 осіб.

Спорядившись, флот вирушав до гирла Дніпра, яке контролювали турецькі фортеці з потужною артилерією, а на березі кочували татарські орди. Переховуючись за 3-4 милі від гирла в очереті та дочекавшись темної ночі козацький флот виходив в Чорне море.

Висаджуючись на берег, брали з собою одну рушницю, а в кожному човні для охорони залишали двох козаків і двох джур. На Запорозькій Січі вважалося, що справжній козак-це козак, що побував у морському поході. То ж джура після морського походу ставав козаком. Після проведення бойових операцій на узбережжі козаки поверталися на Січ.
При зустрічі з ворогом в плавнях Дніпра козаки нападали зазвичай із засідки, ховаючись в очереті, в морі намагалися наблизитись до ворога непомітно вночі або проти сонця, щоб уникнути артилерійської дуелі та використати елемент раптовості. 

Якщо такої можливості не було, атакували подібно до кінної лави. Під час атаки частина вояків сідала на весла, а частина вела стрільбу, Як і на суші, козаки максимально використовували рушнично-артилерійський вогонь проти живої сили противника. Наблизившись до ворожого судна, козаки брали його на абордаж. 

Захопивши турецькі галери і вітрильники, запорожці часто використовували їх для подальших морських походів, а перед поверненням знищували. 

Козаки мали ще однин зворотний шлях-через Донський лиман. Але враховуючи його складність користувались ним рідко.
Значне місце у військово-морському мистецтві запорозьких козаків посідає тактика здобування морських фортець. 

Вона складалася з детальної розвідки фортифікаційних особливостей фортеці, висадки десанту, навальних, сміливих дій козацької піхоти та артилерії флоту. 

В цих умовах значна частина запорозьких козаків перетворювалась на морських піхотинців. Серед здобутих запорожцями фортець є й такі, що вважались на той час неприступними: Варна(1604), Кафа(1616), Кілія(1621) та ін.

Хорунжий:  Тема:  Танець «Гопак», та його трансформація у бойове мистецтво.