Контрольна робота № 2 "Контрольний письмовий твір за творчим доробком Григорія Сковороди"

Контрольна робота № 2

Контрольний письмовий твір за творчим доробком Григорія Сковороди

Мета:

• навчальна: вдосконалювати вміння школярів писати твори-роздуми, узагальнити їх знання про поетичну творчість Г. Сковороди;
• розвивальна: розвивати творчі здібності учнів, їх логічне мислення, пам’ять, уміння послідовно викладати свої думки, наводити аргументи, робити висновки;
• виховна: виховувати почуття пошани до творчості мандрівного філософа, нашого історичного минулого.

Тип уроку: застосування набутих знань, умінь .

Обладнання: портрет Г. Сковороди, виставка літератури, фотоілюстрацій.

Хід уроку

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

ІІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

ІІІ. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ УРОКУ

1. Підготовка до написання твору-роздуму
2. Перелік тем, запропонованих для написання контрольного твору-розуму за творчістю Г. Сковороди:

• Григорій Сковорода – людина, митець, філософ.
• Сродна праця – це найсолодша в світі річ.
•  Філософські роздуми Г. С. Сковороди про людське щастя.
• Веселість серця – життя для людини.

3. Вибір теми і написання учнями твору

Зразок твору.

Філософські роздуми Г. С. Сковороди про людське щастя

Григорій Сковорода за своє життя написав багато творів, проте вони не публікувалися, а лише поширювалися в рукописних списках. І тільки через сто років після смерті поета було зібрано і видано друком усі відомі на той час його твори. Цю неоціненну послугу нашій культурі й історії зробив 1894рокумв Харкові Д. І. Багалій – так дійшли до нас збірки «Сад божественних пісень» і «Байки Харківські». Із простої, бідної козацької родини, не маючи за душею статків, Григорій Савич не дуже цим піклувався, бо мав натуру філософа і психологію вільної людини. Від природи мав ще чудовий голосі неабиякий музичний хист: вільно грав на сопілці, флейті, скрипці, гуслях, лірі, бандурі. Сковорода закінчив Київську академію, знав декілька іноземних мов, його запрошували до Петербургського двірського хору, проте поет гідно відмовлявся, бо хотів прислужитися своєму рідному народові і назавжди залишитися вільною, ні від кого незалежною людиною. Так і прожив Сковорода мандрівним вчителем, навчаючи просту людину грамоти і премудрості життя, будучи для кожного страждаючого помічником і порадником. «Мандрівним університетом», «бродячою академією» називали поета. Від села до села йшов він у старій свитині, з торбою за плечима і ціпком у руках. І скрізь його зустрічали радо. У полі, на сільських майданах, на людних ярмарках, на пасіках Сковорода охоче ставав до розмови з людьми і передавав їм простими словами свої знання, говорив про правду і розум. «Якби мені можна було скільки ж писати, як і думати», - писав письменник, а в розмовах часто говорив, що «мусить озиратись на задні колеса», щоб бачити, хто підслуховує, хто стежить за ним. У своїх поезіях Сковорода розглядав ті ж  самі проблеми, що й пізніше в філософських трактатах, тільки вірші були дохідливими, популярнішими. В поезіях «Щастя, а де ти живеш?», поет в художніх образах підносить важливі філософські проблеми свого часу. Він розмірковує над людською долею, над віковічним прагненням людини бути щасливою: «О щастя – наш ясний світ». Сковорода бачив людське щастя в чесному житті, в тому, що вас поважають люди, в тому, що ви приносите користь всім, хто  оточує, в правдивому служінні тим, хто цього потребує:

Краще мить чесно жить, аніж

День в мислях глухих,

Краще в світі день прожити,

Аніж в будні рік,

Краще чистий рік один,

Аніж десять брудних,

Краще десять літ корисних,

Ніж безплідний вік.

Поезія Сковороди служила високій меті звільнення від кріпацтва. Джерело людського щастя поет бачив у соціальній і національній волі, тому й прославляє Богдана Хмельницького, який боровся за звільнення людини від рабства, за те, щоб вона жила у вільній, незалежній державі:

Слава навіки буде з тобою,

Вольності отче, Богдане-герою!

Поет розумів істинність буття не в кар’єризмі, не в здобутку  надмірного багатства, а у вдоволенні тільки потрібного, необхідного, щоб зберегти моральну чистоту у творі «Всякому місту – звичай і права»:

Знаю, що смерть – як коса замашна,

Навіть царя не обійде вона.

Байдуже смерті, мужик то чи цар,-

Все пожере, як солому пожар.

Хто ж бо зневажить страшну її сталь?

Той, в кого совість, як чистий кришталь…

А ще письменник вважав ту людину щасливою, яка зуміла знайти своє місце в житті, обрала такий фах, до якого має нахил і здібності. В байці «Бджола та Шершень» він говорить: «Немає гіршої муки, як хворіти думками, а хворіють думки, позбавляючись природного діла. І немає більшої радості, аніж жити за покликанням. Солодка тут праця тілесна, терпіння тіла і сама смерть його тоді, бо душа, володарка людини, втішається природженим ділом». Г. Сковорода у своїх творах закликав: «Пізнай самого себе і ти пізнаєш світ». Людина, як твердить поет, не тремтячий раб, а «коваль свого щастя», «шумливий бурхливий дух». Письменник готовий був платити життям за ідею і вважав, що шлях до щастя «наслідування блаженній натурі»: «Бажаєш бути щасливим? Для  цього не треба їздити за моря… щастя завжди і всюди з тобою, його тільки треба пізнати», - так пише автор у філософському творі «Вхідні двері до християнської доброчинності». Осмислюючи, в чому суть щастя, Сковорода переповідає народні притчі, байки, легенди, і в цій спосіб близько стає до розуміння таких понять, як «премудрість», «добродійність», «доброчесність», «щастя». Його ідеал найвищих якостей – людина з високою гідністю, яка не плазує перед тим, хто хоче поставити її на коліна. Така людина буде завжди дбати «про тіло і душу» і буде щасливою. «Трудність дороги до щастя, - стверджує Сковорода, - не в тому, що її важко віднайти, а в тому, що «ніхто не хоче шукати, кожен своїм шляхом іде й  іншого тягне…». Його суспільний ідеал – це країна і царство любові, де нема ворогування і розбрату, а закони «зовсім противні тиранським».

Г. Сковорода вірив у краще майбутнє нашого народу. «Ми створимо світ кращий, - говорить філософ, - …я бачу все нове: нових людей, нове творіння ї нову славу». Ось заради цього  майбутнього він працював не покладаючи рук. Високим цілям пробудження народу віддав своє життя  народний мислитель і справжній просвітитель народу. Його життя горіло вогнем любові, ненависті, правди і розуму. Поет-академік Павло Тичина сказав про Г. Сковороду як філософа, педагога й письменника: «Великий наш філософ щедру залишив нам спадщину по собі: обсягом широку, змістовністю глибоку і щодо світогляду свого – чисту та моральну».

V. ПІДСУМОК УРОКУ

,