Урок № 52

Контрольний диктант. Складання діалогів

Мета: з’ясувати рівень засвоєння знань, сформованості  вмінь і навичок з теми “Складне речення”, також рівень сформованості комунікативних умінь, зокрема вміння складати й підтримувати діалог; формувати вміння й навички використовувати здобуті теоретичні знання на практиці відповідно до конкретної ситуації, закріпити вміння дотримувати етичних правил спілкування; розвивати логічне мислення, пам’ять, формувати орфографічну й пунктуаційну грамотність, навички самостійної роботи, орфоепічні навички.

Тип уроку: урок  перевірки й обліку здобутих знань, сформованих мовних і мовленнєвих умінь і навичок.

Обладанання: текст для диктанту, ситуативні вправи.

Хід уроку

І. Повідомлення мети перевірки і способів її проведення.

ІІ. Написання диктанту.

ІІІ. Відповіді вчителя на  запитання учнів (після того, як диктант написано).

ІV. Виконання ситуативних вправ.

* Скласти й “розіграти” діалог між двома дев’ятикласниками, одному  з  яких  надзвичайно подобаються  повісті Г.Квітки-Основ’яненка, інший же вважає, що сучасного  читача  ці твори не можуть зацікавити. Розмова відбувається на засіданні шкільного літературного гуртка.

* Скласти й “розіграти” діалог між двома  дев’ятикласниками, однин з яких зачарований “Енеїдою” І.Котляревського, інший ставиться до неї як до твору, який має лише історичну, проте не художню вартісність. Розмова відбувається у дружньому колі на дні народження одного з співрозмовників.

* Скласти й  “розіграти”  діалог між двома (трьома) дев’ятикласниками, один з яких наполягає на тому, що вживання фразеології огрубляє мовлення,  двоє інших  прагнуть переконати його, що  вживання фразеологізмів робить мовлення образним i виразним. Спілкування відбувається на факультативному занятті.

* Скласти й “розіграти” діалог між дев’ятикласником i  туристом, який розпитує про найцікавіші  музеї (виставки, пам’ятки історії й культури, вулиці, майдани) вашого міста (села) та цікавиться, як їх дістатися. Розмова відбувається на автовокзалі (залізничному вокзалі, аеропорту).

V. Підбиття підсумків уроку.

VІ. Домашнє завдання. Повторити все вивчене про складне речення.

Тексти для контрольного диктанту

1. Мандрівний філософ

Друга половина вісімнадцятого століття  принесла Україні немало трагічного: запровадження кріпацтва, гоніння української культури й мови. Народ втрачав рештки своєї державності, переходив у невільницький стан, і в гірку цю добу Григорій Сковорода вважав за обов’язок бути серед людей, несучи їм розраду, яку може дати тільки слово. З Біблією й сопілкою в торбині він мандрував селами й містечками. Зупинявся в поміщицьких будинках, навчав дворянських дітей, а тоді вирушав навчати селян. Основою його вчення  була віра у всемогутність людського розуму і  неминучість торжества справедливості. Філософ вважав, що ідеальне  суспільство можна створити за допомогою освіти.

Йому, хлопцеві з полтавського села, вихідцю із заможної козацької  сім’ї, розчинилися двері Київської академії. Узявши постриг, він міг досягти  найвищих чинів і посад, але  визнав за краще виїхати за кордон церковним служкою, і манила його туди жага знання. Та палко люблячи природу України, її мову, людей, він не міг  лишити рідної землі.c

“Світ ловив мене, та не спіймав”, - такий напис заповідав зробити на своєму надгробкові  Григорій Сковорода (За А.Денисенком; 160 сл.).

2. Іван Котляревський

Вихваляючи твори Івана Котляревського, ми залюбки заводимо мову про талант письменника. Проте щоб стати зачинателем нової української літератури, самого таланту мало: треба мати український хребет. Той хребет, який крізь усі лихоліття  й катастрофи  знову й  знову випрямлюється і утверджує  вільне людське право бути собою.

 “Енеїду” Котляревський розпочав під час свого вчителювання. Відчувається його захват легким, дотепним, вільним словом, поезією звичаїв, коли кожен звук і образ іскриться. У мовній стихії благословенної Полтавщини поет купався, як бджола в пилку в пору весняного цвіту, наповнюючи сонячним нектаром  рамки Вергілієвої поеми.

Здається, “Енеїда” має чарівну силу єднати порізнених земляків щирою людською усмішкою, спонукає впізнавати себе справжнього. Крім того, в поемі вже з перших рядків закодовано запорізьку історію. Читач відчуває рідне тепло, виспіване на козацький лад. Митець утвердив  високе почуття людської й національної гідності. Це почуття й стало хребтом нової української літератури, що завжди послідовно обстоювала добру славу й честь української імені. (За Є.Сверстюком; 150 сл.).

3. Найулюбленіша п’єса

“Наталка Полтавка”, ця улюблена вистава українського народу, зросла на rрунті народної творчості. Щедро черпаючи із скарбниці духовних цінностей  свого народу, автор доречно  використав у творі і влучність прислів’я, і сатиричну пісню Григорія Сковороди, і пісенну лірику, створену безіменними авторами. Проте  одне ім’я тепер відоме. Це Маруся Чурай, донька полтавського сотника за Хмельниччини. Саме їй, особі напівлегендарній, народна традиція приписує авторство багатьох  використаних у драмі пісень. Ці перлини, вихоплені з народної пісенної стихії, у сприйнятті українця невіддільні від п’єси Котляревського.

У драмі виразно видно, як з незліченних джерелець  народжується мова України, майбутній Дніпро її співучого слова. Сучасна наша літературна мова вже відчутно проступає тут у своїх основних рисах і властивостях.

Донині твір чарує первозданною свіжістю, красою почуттів. Мільйони людей, стрічаючись із образами твору, мають насолоду. Кожне нове покоління читачів і глядачів черпає для себе моральні взірці людської краси і благородства. Іскрометний гумор, щирість, теплота, природність інтонації надали творові життєвості, що  не згасла й досі (За О.Гончаром;  155 сл.).

4. Синиця

Зранку  порозсувалися обрії, побільшало світла.  Небо стало таке високе, що погляд тонув у безмежжі. Сонце зникло за хмарами, і тоді донизу посіявся сніг.

Він падав легкий, лапатий, кружляючи неквапливо. Потім небеса потемніли і все  довкола теж потемніло. Та скоро почало світлішати: сніг сипав не такий рясний. Коли ж оголився, зблиснувши, край неба, снігопад зовсім припинився.

Йдучи вулицею, ще здалеку почув я радісний пташиний спів. Наближався  до молодих топольок,  посаджених торік, і той спів лунав усе впевненіше. На вершечку тополі сиділа синиця й завзято щебетала. Мелодійний спів пташки був немов насичений світлом. Можна було подумати, що саме світло співає щасливим голоском синички.

Йшов я ввечері  коло тієї самої топольки й подивився на верхівку. Потім запитав себе: чого зупинявся? Невже надіявся, що прилетить пташка і заспіває, як удень? Та чого їй сюди летіти? Десь, мабуть, на іншому дереві примостилась і щебече. (За Є.Гуцалом;  140 сл.)