Костел Сятого Олександра (історична довідка)

Про матеріал

Історична довідка пов'язано з розвитком та існуванням Римо-Католицької Церкви на теренах України,на прикладі Костелу Св'ятого Олександра (м.Київ).

Перегляд файлу

Костел Св’ятого Олександра

в місті Києві(коротка історична довідка)

Сергій Бабак

Викладач вищої категорії

Київського Професійного Коледжу Цивільного Будівництва

Після зникнення Речі Посполитої як держави багато її громадян римо-католицького сповідання опинились в межах Російської імперії. Були зняті обмеження другої половини 17 ст., з приводу проживання поляків у місті Києві який вже перестав бути прикордонним. Після сходження на російський трон імператора Павла І були зняті обмеження для поляків стосовно їх діяльності в межах Російської імперії.

Представники різних верств польського населення почали активно заселяти Київ. Разом з питанням про зайняття виникло питання про сповідання релігійного культу.

На початку 19 ст., в Києві був тільки один римо – католицький храм, дерев’яний костел, на Печерську ,в районі Нового Ринку,побудований у 1799році в ім’я Благовіщеня Пресвятої Діви Марії. Костел був переданий отцям домініканцям що прибули до міста. В 1814 році ця споруда згоріла, тому багато численні на той момент київські католики вирішили побудувати нову споруду. 11 березня київський губернський предводитель дворянства граф Потоцький написав листа до імператора з проханням про надання дозволу на будування храму,яке було задоволене Олександром І 7 липня 1815 р. у його штаб-квартирі в Парижі. Також дане прохання було затверджене імператором під час його візиту до Києва. Костел був названий на честь Св. Олександра, римського мученика за Христа початку ІVстоліття(деякі вважали що на честь імператора Олександра Lякий в деякій мірі обожнював спосіб життя польської шляхти).

Костел спочатку мав схожість з Ісаківським та Казанським соборами у Санкт- Петербурзі але новий Імператор Микола І наказав прибрати все зайве в зовнішньому вигляді щоб не було столичної величі. Фундаторами нового костелу, в деякій мірі стали брати Понятовські. Неподалік костелу що почав будуватись в межах їх садиби , були розташовані два великих кам’яні будинки що виходили фасадом на Трьохсвятительську і Костельну вулиці. В них жили священики і обслуга . За храмом за цими будинками було розбито великий сад , що тягнувся до вулиці Михайлівської. В нижній частині вулиці Костельній був прибутковий будинок який забезпечував фінансову стабільність парафії.

Нову святиню вирішили будувати коштом дворянства Київської губернії (поляків і католиків)який складав 25 копійок , наданих з кожної селянської душі. Розмір пожертв вираховувався в залежності від кількості закріпачених селян що належали поміщикові польського походження.

Разом з дозволом на будівництво 31 липня був даний рескрипт сенатору Болотнікову про визначення місця для побудови храму . Місце те було внесено до схеми - карти 19 грудня 1816 року. Воно являло собою ділянку , площа якої склала 3447 саж. кв, і після представлення імператору , було затверджено 28 травня 1817 р., під будівництво костелу. Пізніше , згідно з проектом архітектора Мілянського, до цієї ділянки було додано ще 134 саж. 31 липня 1817 р., ділянка передана у посідання та опіку отців-домініканців , а 30 серпня наріжний камінь майбутнього храму був освячений архієпископом Йоакимом Грабовським.

В ті часи місцевість де почали будувати храм зовсім відрізнялась від того що є сьогодні. Була досить безлюдною у вигляді пагорбів ,майже без дерев. Гора називалась Михайлівською на честь Михайлівського Золотоверхого монастиря. Неподалік знаходилась водонапірна вежа і невелика церква на честь Трьох Святителей.

Початковий проект костелу був достатньо дорогим ,хоча є думка що проект споруди був цікавіший за нині існуючий. Про його автора відомостей не має. Як і про автора згідно з проектних рішень якого розпочалась будівля. Кошти призначені на храм ,витрачались не лише згідно безпосередньої мети,а також йшли на підтримку у належному стані ділянки,на якій було розташовано будівництво і тимчасові споруди домініканського монастиря. Про злидні ,що доводилось терпіти отцям – домініканцям у перші п'ятнадцять років будівництва писав у зверненні до київського військового губернатора настоятель монастиря отець Вікентій Головня.

Проте затримання будівельних робіт було пов’язане з тим , що після витрати початкової суми, призначеної на спорудження храму , серед дворян Київської губернії почався збір коштів для закінчення будівництва , від участі у цій справі відмовились найбагатші магнати Київщини: Браницький , Енгельгард і т.д

Ситуація погіршилась після придушення Польського повстання 1830- 1831 р. У підготовці повстання звинувачені також і католицькі священики за антидержавну агітацію. Більшість представників католицьких орденів були змушені покинути терени Російської імперії. Таким чином Київ покинули отці-домініканці що опікались службою в костелі Св.Олександра. Будівля костелу залишилась зведеною лише частково. В 1835 р. поміщик Антоній Савицький виявив бажання пожертвувати необхідну суму, згідно обрахунків , на закінчення будівництва. Обрахунки вартості зроблені архітектором Пілером і склали 196 770 рублів. Новий проект костелу розробив архітектор Л. Станзані. У ньому були відсутні дві башти – дзвіниці , які є в наявності сьогодні. Згідно проекту професора Київського університету Франца Маховича, якому довелось завершувати будівництво, на кутках костелу з’явились невеликі башти - дзвіниці.

30 серпня 1842 р. храм було освячено по закінченню будівництва. Це зробив перший настоятель Архідиякон Київський Юстин Стейгвілла.

На сьогодні існують малюнки ,фотографічні картки із зображенням тогочасного вигляду костелу а про внутрішній стан є тільки письмові згадки.

«…внутри храм очень просторен и светел. Кроме главного престола ,во имя Св.Александра, в нем есть еще шесть бокових: Св.Анны , Св.Апостола Петра и Павла, Св.Антония – с правой стороны; Св.Анны, Пресвятой Богородицы , Св.Иоанна Крестителя- с левой стороны. Напрестольний образ на главном престоле –Распятие , итальянской живописи.»

Крім Служби Божої служителі костелу займались впорядкуванням території навколо костелу. Глуху огорожу замінили на низькі кущі, щоб від костелу відкривався красивий вид на Дніпро. Прилеглу територію біля храму збільшити не вдалось,незважаючи на досить велику кількість людей що ходили до церковної служби(костел вміщав до 1500 вірних). Їх кількість збільшилась після закриття католицьких каплиць при університеті і І-й Київській гімназії як карний захід російського уряду за підтримку польського повстання 1863 р.

Перед цими подіями,восени 1861 р., попечитель Київського навчального округу доповідав губернатору міста про участь гімназистів в «демонстрації» в римо-католицькому костелі СВ. Олександра де під час служби студентами, поляками за походженням , виконувався польський патріотичний гімн «Боже бережи Польщу».

На кінець 19 ст., прихід Олександрівського костела складав більше 33 тисяч осіб(загальна кількість жителів Києва на той час-188 488 т). Храм не міг вмістити всіх бажаючих ,тому і постало питання про відкриття другого костелу. яким пізніше став Миколаївський. Це була доречна ініціатива з боку керівництва костела Св. Олександра.

Велике значення для поляків проживаючих у Києві став 1905 р.,коли цар Микола ІІ видав указ , який дозволяв вживати рідну мову в літургії, закладати польські школи, видавати власну пресу і створювати суспільно-культурні і доброчинні товариства.

Після вибуху І світової війни кількість поляків у Києві зросла втричі , через біженців що прибували із західних земель Російської імперії. Діяло багато магазинів і фірм перенесених із Варшави, активно розвивалась видавнича і друкарська справа на польській мові. Як згадував тогочасний настоятель костелу св. Олександра відвідування в храмі було надзвичайним. Свята меса відбувалась від 6-ї до 11-ї години. Прихожан обслуговувало 13 священиків.

Говорячи про релігійне життя поляків у Києві не можна не згадати про Тимофія Скальського , настоятеля костелу Св. Олександра в 1913-1926р. Дякуючи його старанням , були засновані два католицькі суспільні товариства : «Товариство Св. Зити» для військових і товариство «Важіль» для працюючих жінок. Скальський був президентом Католицьког товариства доброчинності і членом відділу Головного Польського Виконавчого Комітету на Русі. Завдяки його зусиллям і коштом костелу Св. Олександра в Києві постала низка парафіяльних шкіл,що викликало непокоєння з боку влади. Навіть сталось кілька арештів священиків за навернення православних до католицизму.

Надія на покращення становища римо-католицької церкви в Україні з’явились в 1917 р. коли влада у Києві перейшла до органів підпорядкованих Центральній Раді. Українське керівництво проголосило релігійну свободу , скасовано дискримінаційні акти щодо неправославних віросповідань. Приблизно таку ж політику проводив і гетьман Скоропадський і недарма папа Бенедикт ХV визнав Українську державу.

Храм в 19 – му і на початку 20 ст. став духовним осередком для перш за все польської громадськості м. Києві в сенсі морально-етичного і патріотичного виховання.

За Радянської влади Католицька церква відносно спокійно почувала себе на початку 20-х років. В той час Ватикан пішов на визнання Радянської влади в обмін на спокій для католиків. За офіційними даними на середину 20-х років в УСРР налічувалось 107 діючих костелів і близько 700т.вірних що відвідували храми.

Наприкінці 20-х комуністична влада прийняла рішення про поступову ліквідацію діяльності Римо-Католицької церкви. Спеціальною постановою Політбюро ЦК КП КП(б) Римо-Католицька церква оголошена «класовим ворогом». Для виправдання антикатолицького терору в Україні репресивними органами було сфабриковано кілька гучних судових справ.

Земельні володіння костелу поступово зменшувались. Доля священиків,які служили у храмі ,склалась у більшості трагічно. Багато з них репресовано і загинуло у концтаборах. Останній настоятель парафії Сигізмунд Кваснєвський був заарештований 3 серпня 1937 року а 27 вересня страчений.

З 1938 року до початку 90-х років 20 століття костел Святого Олександра використовувався не за призначенням. Центральну частину де проходило богослужіння(пресвітер)розділили на чотири поверхи,з багатьма кімнатами.Певний час там був робітничий гуртожиток,різні побутові примішення,музей атеїзму.На місці вівтаря,по блюзнірські,влаштовано вбиральні. З 1952 –го по 1987-ий рік в будівлі працювавала обсерваторія при Київському університеті ім.Шевченка , з метою використання її під планетарій. На першому поверсі знаходився Республіканський будинок атеїзму.

Доля костелу Святого Олександра , за часів радянської влади ,трагічний приклад ганебних дій комуністичної системи що не терпіла поряд із собою ніякого іншого впливу на моральний та духовний стан населення . Також то було знищення осередку польської культури на терені Києва ,що можна вважати актом етноциду

Наприкінці 80-х років київські римо-католики почали звертатись до влади з проханнями про повернення їм костелу як місця релігійного культу. На письмове звернення київська влада дала категоричну відмову , мотивуючи її тим , що хрести храму домінуватимуть над музеєм Леніна. Але зрушення в СРСР стосовно релігійної політики почали зазнавати суттєвих змін,керівництво країною намагалось заручитись підтримкою провідних лідерів світу і у тому числі Папи Римського. Між тодішнім очільником СРСР Горбачовим і Папою Іваном Павлом II 1 березня 1989 року відбувалась зустріч у Ватикані де радянське керівництво обіцяло реалізації інтересів католицьких громад в країні. А 15 березня 1990 року було встановлено дипломатичні відносини між СРСР та Ватиканом. Виходячи з нових реалій радянська влада пішла на поступки. 15 вересня 1990 року відбулась перша за багато років служба ,за католицьким обрядом,на сходах недіючого костьолу. .А у перших числах 1991 року будівлю передано римо-католицькій церкві. За пожертви віруючих і допомоги певних світових організацій костел був відновлений як споруда для провадження релігійних вправ і 7 жовтня 1995 року був поновно освячений єпископом –помічником Житомирської дієцезії Станіславом Широкорадюком. Під час візиту до України,храм відвідав Святий Йоан Павло II.Вперше в історії, 6 серпня 2011 року,собор Святого Олександра,став кафедрою архієпископа. В 2017 в храмі ,вперше проведено вступ єпископа до посади. З 6 червня 2021 року костьол піднесений до статусу Катедрального Собору. Служба Божа в основному ведеться на українській мові.Під час ведення бойових дій на підступах до Києва,в лютому-квітні 2022 року,настоятелі костелу знаходились у місті поруч зі своїми вірними,в тому числі і єпископ Віталій Кривицький. впроваджуючи власною працею матеріальну і духовна підтримку постраждалим від війни. Це –допомога пораненим у шпиталях,розподілення гуманітарних вантажів ,волонтерські акції в районах прилеглих до військових дій,пастирські благословення для захисників держави.