Листопад – це не тільки краса

                                  Листопад – це не тільки краса

Барвиста осінь падає на плечі

Пожовклим листям, проливним дощем.

Тепер так швидко сонечко сідає,

Та накриває ніч чорним плащем.

Намокло під ногами листя клена,

Що вбрався вже в яскраві кольори.

І стало зовсім сірим синє небо,

Крізь хмари трішки сонце майорить.

А неймовірною красою сяє місто,

По калюжах пострибали дітлахи.

Звідусіль лунає тихий шелест,

Підіймає вітер листя догори.

Дивитись у вікно та пити чай,

Гуляти під дощем, забувши зонтик,

У осені романтика своя,

Кожна душа відчує її дотик.

      Кожен по-своєму бачить і сприймає осінь у всій її красі, а  Вікторія Чирка побачила й відчула її саме такою: барвистою, мокрою і неймовірно красивою… Барвиста осінь, золота й пригожа.
В ній розмаїття кольорових гам.
Вона на дивну й мудру казку схожа,
Оновлює щодня пейзажі нам.
Відтінки у пейзажах тих тепленькі:
Червоні, жовті диво-кольори.
Ще й сонечко сміється золотеньке,
Оранжеве проміння шле згори, - оце бачення осені відомої нам поетеси Надії Красоткіної: осінь казкова, золота, вона чарівниця, здатна оновлювати  світ навколишній, зробити його прекрасним, усміхненим, неповторно красивим...

      А останній місяць осені вступив у свої права: він прислав справжніх вітрів-молодців, які обнесли з майже з усіх дерев  останнє листя – справжню красу природи. Окропив холодними дощами землю, щедро полив поля й луки, помив дахи будинків, дерева та кущі в лісах, посадках, на присадибних ділянках, квітниках, у міських скверах та парках. Усе посвіжіло, пораділо чистоті й порядку.

      Усе було б добре, якби тільки не осінній пронизливий холод, мокрий, безжалісний і затяжний… Як ми сумуємо за теплим літечком, лагідним сонячним промінням, веселим вітерцем, чистим і світлим голубим небом!

      Але все ж сподіваємося на краще, надія завжди є, а мрії, як ми знаємо,  завжди збуваються, іноді бракує трішки терпіння. Людина завжди вірила й вірить у краще, найкраще та найприємніше з усього, що може бути. Так уже ми, люди, влаштовані…

       Тільки високі й розлогі каштани за вікном міцно тримають своє пожовкле листя, не дають йому відірватися від гілля й відлетіти в сизу далечінь. А працьовиті робітники систематично прибирають, підмітають тротуари, згрібають опале листя, наводять порядок. Так, усе повинно бути в порядку…

        Не чути співу птахів, холод і дощ нікого не приваблюють. Пернаті теж собі знайшли затишний прихисток і влаштувалися на холодний і мокрий період осені, як могли найкраще. А на вулиці дійсно холодно. Птахів зовсім не чути, вони швиденько поховалися, щоб захистити своїх малят і самим не змерзнути. Вітер зовсім не великий, але все ж таки пронизливий. Це спонукає замислитись, де ж можна зігрітися,  де і як жити далі. Питання серйозне, над ним варто поміркувати. Мова не йде про комфорт, річ  у тому, щоб зберегти життя, здоров’я в негоду, яка насувається все ближче й ближче, а тепла все менше й менше, його практично вже немає.

        Птахи не співають своїх чудових пісень: одні полетіли в теплі краї, інші знайшли надійний сховок, міркують, як безпечніше пережити всілякі негоди. Адже є на світі цьому добрі люди, на них тільки й надія…Саме вони підгодовують пернатих, піклуються про них, майструючи годівнички, на них тільки й надія. Правду говорять  люди: «Світ не без добрих людей». Дійсно, усе залежить не від погодних  умов, а від людей,  того середовища, в якому живемо ми, люди, а поряд із нами – домашні тварини, птахи... Тому й відповідаємо за тих, кого приручили, про кого піклуємося, кого  любимо й захищаємо, братів наших менших. А вони віддячують нам своєю відданістю, ласкою, моральною підтримкою, приємною піснею, про це не можна забувати.

        Люди, бережіть природу, захищайте, адже ми – її частина!