Літературна кав’ярня «За одним столом із жінками-поетесами»

 

                              Літературна кав’ярня

 

                 «За одним столом із

                жінками-поетесами»

 

 

Не груда каменю, каменю,

не могильний хрест –

Мені пам’ятником будуть ці рядки.

 

Сахається розгублена душа,

Почувши раптом тихі кроки щастя,

І неповторність кожної хвилини

Шукає шлях від болю до перлини.

                            Ліна Костенко.

 

Обладнання: зал оформлений у вигляді кав’ярні. У центрі ведучі, за столами жінки-поетеси.

 

Ведучий 1. Щастя. Яке воно? Хто і коли тримав у руках стовідсоткове щастя? І де воно, щастя? Може, тут, поруч? А можливо, на незнайомій стежині?  Та хіба щастя дається людині в якомусь одному визначеному місці? Та й ким дається щастя? Сім’єю? Друзями? Коханням? Достатком? Владою?  А ви чули легенду про щастя?

         Кажуть, воно перебувало в золотистому щільно стуленому пуп’янку тюльпана, ніхто не міг дістатися до нього, хоча й намагалися: хто силою, хто хитрощами, хто заклинаннями. І йшли до тієї квітки старі й молоді, здорові й каліки, натовп біля квітки збирався і, згодом, розходився ні з чим. Щастя нікому не давалося до рук.

Та ось одного разу до пуп’янка підійшла бідна натомлена жінка з маленьким сином на руках. Їй хотілося хоч подивитися на пуп’янок чарівної квітки щастя, якого вона так і не побачила ні разу за все своє життя.

Жінка з сином наблизилася і хлопчик дзвінко засміявся, побачивши дивовижний пуп’янок квітки щастя. Враз сталося диво! Пуп’янок розкрився, щастя випурхнуло з нього і полинуло світом, даруючи ласкаві дотики людям.

Але яке ж  то щастя?

 

Ведучий 2. Саме це питання хвилювало мудрих, красивих, талановитих жінок-поетес. Долі їх були різні й вони були різні, але говорили, писали, думали про  одне. Вони палали самі й осявали шлях іншим Поезією, Коханням, Красою.

 

Учениця.

 

Наснився мені чудернацький базар:

Під небом, у чистому полі,

Для різних людей, для чесних і скнар,

Продавалися різні долі.

 

Одні були царівен не гірш,

А другі – як бідні Міньйони.

Хто купляв собі долю за гріш.

А хто за мільйони.

 

Дехто щастям своїм платив .

Дехто платив сумлінням.

Дехто золотом золотим.

А дехто вельми сумнівним.

 

Долі-ворожки, тасуючи дні,

До покупців горнулись.

Долі самі набивались мені.

І тільки одна відвернулась.

Я глянула їй в обличчя сумне,

Душею покликала очі.

• Ти все одно не візьмеш мене,-

Сказала вона неохоче.

• А може, візьму?
• Ти собі затям, -

Сказала вона суворо. –

За мене треба платити життям,

А я принесу тобі горе.

 

- Та хто ж ти така?

Як твоє ім’я?

Чи варта такої плати?

• Поезія рідна сестра моя.

Правда людська – наша мати.

 

І я її прийняла, як закон,

Диво велике сталось:

Минула ніч. Скінчився сон.

А Доля мені зосталась.

 

Я вибрала долю собі сама.

І що зі мною не станеться –

У мене жодних претензій нема

До Долі – моєї обраниці.

 

Ведучий 1. Цей вірш Ліни Костенко сам говорить за себе: про вибрану долю – бути поетом. Саме цю долю вибрали жінки, яким дано жити в унісон з музою.

Ведучий 2. Література була б не цікавою, якщо в ній не було б жіночих постатей ліричного пера.

 

(На сцені з’являється Сапфо)

 

Сапфо. До богів подібний мені здається той, хто біля тебе, щасливий сівши, голосу твого ніжного бриніння слухає й ловить. Твій принадливий усміх: від нього в мене серце перестало б битись; тільки образ твій я побачу – слова мовить не можу. І язик одразу німіє, й прудко пробігає промінь тонкий по тілу. У вухах чути шум. Дивлячись, очі нічого не бачать. Блідну й тремчу, обливаючись потом; мов трава пожовкла, безсило никну, от іще мить і , здається, має смерть налетіти.

 

Ведучий 1. Сучасниця і співвітчизниця Алкея, Сапфо народилася на острові Лесбос, належала до знатного роду. Під час політичних заворушень вона разом з іншими аристократами змушена була тимчасово покинути батьківщину.

У свої громадян Сапфо користувалася великою довірою. Вона організовувала школу, у якій навчала молодих дівчат поетичного мистецтва, музики і танців.

 

(Звучить музика Шопена)

 

Сапфо. Над морем сходить місяць. Тиша над світом. У темних водах похитуються зірки. Безодня в небі. Безодня внизу. У серці тривожно й солодко. У такі хвилини здається, що недалеко розгадка великої, неповторної жаданої таємниці.

 

(З’являються двоє учнів Сапфо: Платоні Парфеніса.)

 

Сапфо. Платоне, Парфенісо, підійдіть сюди. Гляньте в небо!.. Чуєте?

Платон. Чую, Сапфо.

Парфеніса. Якась моторошна радість огортає душу.

Сапфо. Бережіть це відчуття. Лише небагатьом шукачам відкривається музика неба, щоб полонити їх.

Парфеніса. Як це полонити? Навіщо?

Сапфо. Красою творіння, Парфенісо. Їм відкривається мелодійна основа світу.

Боги – небесні музиканти. І ті, кому чується  мелодія, мусять наслідувати їй.

Платон. Сапфо, а може, ти десята муза, яка спустилася з Олімпу?

 

Сапфо.

Може, і твоя правда.

Жереб мені

Випав такий:

Серцем палким

Любити

Ласку весни,

Розкіш, красу,

Сонця ясне

Проміння.

 

У мені мудрість традиції. У тобі – мудрість серця. Можливо, твоя вище. Проте не станемо сперечатися в таку ніч. У тиші не повинні лунати пусті людські слова. Вони як попіл. Хай краще лунає мелодія ночі.

(Музика, лунає ще голосніше)

 

Ведучий 2. На жаль, з поетичною спадщини Сапфо до нас дійшло надзвичайно мало, і то лише в уривках, часом зовсім незначних. Також історія не вберегла її достовірну біографію. Але життя і творчість Сапфо є великою цінністю для людства.

 

Ведучий 1. Існує легенда, що Сапфо покінчила з собою, кинувшись з Левкадської скелі в море через нерозділене кохання до прекрасного юнака Фаона. Але це, звичайно, тільки легенд

 

Ведучий 2. Середньовіччя… При дворах відомих синьйорів, в замках за високими стінами народжується поезія, яка потребує вихованості  та вміння служити Прекрасним Дамам. Трубадури – середньовічні поети – оспівують даму, її красу, благородність. Любов їх є невідривною від страждання, але це солодке страждання. А прекрасна дама сидить на балконі свого замку і слухає пісню, милується природою, відвідує лицарські турніри, проводжає чоловіка в хрестові походи. Розповідають, що трубадур граф Джауфре Рюдель побачив мініатюрне зображення графині Триполіанської і закохався в неї. Пройшовши перешкоди, змучений, він, нарешті, дістався в Триполіталію до своєї дами серця. Побачив її й помер на її руках.

 

Ведучий 2. Але не всі трубадури робили такі подвиги . за легендою, героєм лірики відомої поетеси – дружини графа Пуатьє – Беатриси де Діа був

Рабаут ІІІ, граф Оранський. Поетеса дорікає своєму коханому  вигідності  в коханні.

 

(Під руку з чоловіком виходить Беатриса, одягнута в довге плаття)

 

 

Беатриса

 

Мне любов дарит отраду!

Чтобы звонче пела я,

И заботу и досаду

Прочь гоню, мои друзья.

И от всех наветов злих

Ненавистников моих

Становлюсь еще смелее –

Вдесятеро веселе!

Строит мне во всем пре граду

Их лукавая сім’я,-

Довиваться с ними ладу

Не позволит честь моя!

Я сравню людей таких

С пеленою туч густих,

От которых день темне,-

Я лукавить не умею.

Злобный ропот ваш не стих,

Но глушь мой смелый стих –

Лиш напрасная затея.

О своїй пою веснея!

 

(Виходять)

 

Ведучий 1. Епоха Відродження створює тип освіченої жінки, яка відіграє визначну роль в культурному житті Європи. Вірші Вероніки Гамбара, Джулії Гонзака, Туллії Арагона, Вероніки Франко, Вітторії Колонна, королеви Маргарити Наварської читають, переписують, співають, ними захоплюються.

 

Ведучий 2. В їхній поезії стільки віри і надії на краще. Адже життя жінки, аристократка вона або простачка, обмежувався суворим набором правил про те, що можна, а що ні. Наприклад, що співати, що читати і кому писати. Жінки-поети відрізнялися широкою освіченістю, вільнодумством. Вони самі себе створюють, пре рикаючи себе на страждання і не прагнучи до слави.

 

(З’являється багато одягнута жінка – Гаспара Стамса. )

 

Ведучий 1. Відома італійка Гаспара Стампа покохал одного вельможу. Та він пішов на війну в Францію і згодом забув про неї. Поетеса прожила 31 рік, але історію свого кохання передала у своїх віршах.

 

 

 

Гаспара.

 

Я серцем за тобою –

Будь-якими шляхами,

Але роз’єднав нас

Його Амур твоїми же очами.

З тобою злетять мої лиш видихання,

Що мені залишились вірні

І дружбою примірні,

Тай смутком звучання;

Якщо супутники не чуєш ти ці,

Знай: мене немає на світі. 

 

(Іде. Звучить «Сентиментальний вальс» П.Чайковського.)

 

Ведучий 1. А зараз зернимо увагу на Росію ХУІІІ ст. Влітературі зявляються імена Катерини Княжніной, Марії Зубової, Просковії Ковальової-Жемчугової.

 

(На сцену виходить кілька жінок, одна із них в російському сарафані, інші в довгих платтях по моді того часу.)

 

Але не дивлячись на те, що сама Катерина ІІ активно займалася літературною діяльністю (писала п’єси, казки, журнальні статті фейлетони), в суспільстві глибоко закоренилося уявлення про те, що жінці «непристойно»займатися творчою діяльністю. Частіше всього представниці прекрасної статті писали пісні. І якщо їх вірші потрапляли в друк, то вони переважно були підписані псевдонімом.

 

Ведучий 2. (Підходить до однієї з дам). Катерина Олександрівна Княжніна була улюбленою дочкою поета А.Сумарокова, який сам займався її освітою. Сумарков гордився творчістю дочки, але в той же час вважав неможливим, щоб вірші про любов були написані від жінки. Саме тому К. Княжніна друкувалась без підпису.

 

Княжніна.

 

Тщетно я скрываю

Сердца скорби люты,

Тщетно я спокойною кажусь:

Не могу спокойна

Быть я ни минуты,

Не могу,

Как много я ни тщусь.

Сердце тяжким стоном,

Очи током слезным

Извлекают тайну муки сей:

Ты мое страдание

Сделал бесполезным:

Ты, о хищник вольности моей!

Ввергнута тобою

Я всию злую долю,

Ты спокойный дух мой

Возмутил,

Ты мою свободу

Применил в неволю,

Ты утехи в горесть обратил;

И к лютейшей муке

Ты, того не зная, может быть,

Вздыхаешь об иной;

Может быть, бесплотным

Пламенем сгорая,

Страдаешь ею так,

Как я тобой…

Знаю, что всеместно

Плена мысль тобою,

Воображает мне

Твой милый зрак;

Знаю, что, вспаленной

Страстью презлою,

Мне забыть тебя

Нельзя никак.

 

Ведучий 1. Італійська природа… Саме тут пройшли дитинство та останні роки життя «Цариці муз і краси» - Зінаїди Олександрівни Волконської. Ім’я

Її невідривно зв’язане з долями Пушкіна, Баратинського. На її віллі в Римі гостювали М.Гоголь, художники О.Іванов, Карл Брюлов. А ось старість її була сумною: будинок, статки, навіть склеп, де знаходилося тіло чоловіка, - все було продано за борги. Та все-таки вона змогла сказати слово в літературі.

 

Волконська.

 

Звезда моя! Свет предреченных дней,

Твой путь и моя судьба сочетавает,

Твой луч, светя, звучит в душе моей;

В тебе она заветное читает.

И жар ее, твой отблеск верный здесь.

Звезда души, без суетных наград

Преданности, участий сердобольных,

Волнений, слез, младенческих отрад,

Звезда надежд, звезда порывов вольных,

Забот души сроднившихся со мной,

Звезда моей мелодии живой!

Звезда моя! Молю мольбой завета!

Когда в очах померкнувших любя,

Зовущий луч уж не найдет ответа,

Молю, чтоб ты, приняв свой жар в себя,

Светр на тех.,кого я здесь любила,

Хранящий взор собою заменила!

 

(Волконська та інші виходять. Звучить мелодія )

 

Ведучий 1. ХХ ст.… Воно принесло в літературу двоє жіночих імен – Анна і Марина. Дві жінки – дві трагічні долі. Обидві втратили коханих, обидві пережили арешти власних дітей. Але обидві кохали і присвячували свої вірші чоловікам.

 

Ахматова.

 

Ты мне не обещан ни жизнью, ни Богом,

Ни даже предчувсвием  тайным  моим.

Зачеп же в ночи перед темным порогом

Ты медлишь, как будто бы счастьем томим?

Не выйду, не крикну: «О, будь единым,

До смертного часа будь со мной!»

Я только голосом лебединым

Говорю с неправедною луной.

 

Цветаева.

 

_ Что же! Коли кинут жребий –

Будь, любов!

В грозовом – безумном! – небе –

Лед и кров.

Жду тебя сегодня ночью

После двух,

В час, корда во мне рокочут

Кров и дух.

 

(Виходять)

 

Ведучий 2. Як багато було сказано про жінок-поетів, які світили своєю музою над горизонтом труднощів, горя, страждання… Саме цим вони робили своє життя та життя інших світлим, барвистим, сповненим кохання.

 

Учень.

 

О вы, служительницы Музы,

Связав поеией все узы,

Вы ей отдались без конца,

Крепив, порой, перо борца.

Любовь и верность воспевали,

В унынье вы не впадали,

Святое свято берегли –

Иначе жить мы не могли.

Пусть тьма всегда огня боится,

Пусть все прекрасное струится!

Да будут жить стихи вовек,

Пусть не умолкнет строчек бег!

Пусть рифма слов не иссякает,

Пусть быт восторг не заедает,

Пусть радость душу теребит!

Поет сердце не сгорит!