Літературна композиція "Відкрий для себе Шевченка"

Відкрий для себе Шевченка
 

Не він один її любив,
віддавна Україну
поети славили в піснях,
немов «красу-дівчину».
Від неї переймали сміх,
і жарти, і таночки,
її байки, немов квітки,
сплітали у віночки.
Той в ній давнину покохав,
той мрію молоденьку.
Він перший полюбив її,
як син кохає неньку.
Хоч би була вона стара,
сумна, змарніла, бідна,
для сина вірного вона
єдина, люба, рідна;
хоч би була вона сліпа,
каліка-недоріка, –
мов рана ятриться в ньому,
любов його велика.
Вкраїна бачила не раз,
як тії закоханці
надвечір забували все,
про що співали вранці,
і, взявши дар від неї, йшли
до іншої в гостину;
вони не знали, що то є
любити до загину.
Він перший за свою любов
тяжкі дістав кайдани,
але до скону їй служив
без зради, без омани.
Усе знесла й перемогла
його любові сила.
Того великого вогню
і смерть не погасила.

Я: Як так сталося, що звичайний хлопчик-кріпак, сирота став генієм, перед талантом якого схиляються в пошані всі народи світу? Давайте проведемо дослідження.

Мені уже тринадцять років, а я змушений з ранку до вечора пасти чужі вівці. А мріяв вчитися, стати малярем! Та не склалося… Один дяк не помітив у мене таланту, другий – використовував як безплатного робітника, а вчити не збирався, а третій погодився вчити, та пан не дозволив, бо нікому вівці пасти… Та я не сумую, маю вільний час, клаптик паперу, олівець -  це для мене найбільше щастя!
Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога......

Я: Тепер Тарасові 15. Він уже не малий пастушок, а козачок у пана Енгельгарда.

СЦЕНА 2. Тепер я козачок. Чищу для пана взуття та одяг, прибираю кімнату, приношу їжу. Та я не скаржусь на долю, бо олівець і клаптик паперу маю, у вільний час виражаю  усе, що на серці накипіло. Іноді поринаю у спогади про своє безтурботне дитинство, про рідну Батьківщину…

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.

Я: Разом з паном Тарас побував у різних містах Російської імперії. Нестримний потяг до малювання  у свого козачка розгледів і господар. Тому в Петербурзі віддав його у школу до художника Ширяєва. Частину дня Тарас виконує доручення пана, частину – знаходиться на навчанні. А коли ж малювати? Вночі! Як добре, що в Петербурзі вони білі!

СЦЕНА3. Тепер я учень! Нехай, що маю багато роботи, нехай не маю часу на відпочинок, але маю можливість зайнятися справою, яку люблю більше за життя! Тут у ботанічному саду доля звела мене із земляком Сошенком! От і мене з’явилося багато друзів-митців. І в моїй душі забуяла весна!

Встала весна, чорну землю

Сонну розбудила,

Уквітчала її рястом,

Барвінком укрила.

А на полі жайворонок,

Соловейко в гаї –

Землю, убрану весною,

Вранці зустрічають.

Я:  Нові друзі не могли змиритися з тим, що Тарас кріпак і зробили все для того, щоб викупити його з кріпацтва.

СЦЕНА4. Я вільний! Сам розпоряджаюсь собою! Тепер я студент Петербурзької академії мистецтв! Улюблений учень самого Карла Брюллова! Я точно буду художником. Поїду на Батьківщину, там моє місце, там я потрібен!

Село! І серце одпочине...
Село на нашій Україні –
Неначе писанка: село
Зеленим гаєм поросло;
Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати
Неначе диво, а кругом
Широколистиї тополі;
А там і ліс – і ліс, і поле,
І сині гори за Дніпром:
Сам Бог вітає над селом!..

Я: І от Тарас уже їде в Україну, хоче побачити щасливу квітучу Батьківщину, а натомість бачить злидні, нужду, сум. І виривається з його серця крик відчаю. Тепер не лише на полотні, а віршами на аркуші паперу.

СЦЕНА5. Те, що діється в Україні – страшно. Невже в 19 столітті можливе рабство? Ні треба боротися за свої права так, як боролися козаки, так як воювали Гонта й Залізняк! Захворів я тяжко чи то від застуди, чи то від побаченого. Думав, що помру. Тому й написав «Заповіт» для свого народу:

Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.

Я: Такі гострі вірші  дуже обурили тогочасну владу. Поезії Шевченка гостро критикують державний устрій. Його поезії прості люди вчать напам’ять. Його портрети  висять у кожній сільській оселі коло образів….

СЦЕНА6. Мене за мою поезію заарештували. Тепер я сиджу в казематі, чекаю на вирок суду. Але мене не турбує моя доля, мені серце болить за Вкраїну, за мій народ!

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені.
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.

Я: Вирок суду був надзвичайно суворий: 10 років солдатчини без права писати та малювати.

СЦЕНА7. Тепер я солдат. Щоденна муштра втомлює мене. Але я ніколи не відречусь від власних ідей, ніколи не зраджу Батьківщині. Хай удень я зазнаю фізичних тортур, зате вночі можу поговорити з дорогою мені істотою.

Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає.
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Віти розпустила...
А над самою водою
Верба похилилась;

Я. Минуло 10 років. Шевченка було звільнено. Хворий, але незломлений він повертається в Петербург, бо в Україну йому шлях заборонений

СЦЕНА 8. Важко мені бути далеко від України. Але я можу донестися туди словом. Розбудити народ від сну-забуття, нагадати про славу колишню. І закликати до єднання за ради боротьби за свої права.

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата —

Нехай мати усміхнеться, 

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє...

Обніміться ж, брати мої.

Молю вас, благаю!

Я: І що ж треба зробити, щоб досягти таких висот!

Сцена 9. Тарас1. Мріяти і йти до своєї мрії, не зважаючи ні на що.

Тарас2. Любити й берегти рідну мову! 

Тарас 3:«Мово рідна, слово рідне, хто вас забуває, той у грудях не серденько, а лиш камінь має…»

Тарас 4. Вчити культуру та традиції інших народів, але берегти й цінувати власні надбання.

Тарас5. І чужого навчайтесь, і свого не цурайтесь.

Тарас 6. Любіть свою Батьківщину, Любіть Україну.

Тарас 7.  Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

не пріться, люди, на чужину

Шукати доброго добра.

Тарас 8.Свою Україну любіть

            Любіть її во время люте.

            В останню тяжкую минуту

            За неї господа моліть.