16 червня о 18:00Вебінар: Збереження здоров’я дітей з особливими освітніми потребами

Літературна вітальня «Жінки в долі Кобзаря»

Про матеріал
Матеріал знайомить учнів з маловідомими сторінками особистого життя Кобзаря – драматичними моментами кохання, розкриває життєву трагедію визначної особистості, самою долею приреченої на самотність, розкриває силу таланту та неперевершену цінність творів.
Перегляд файлу

Літературна  вітальня  «Жінки  в  долі  Кобзаря»

Мета:

  • ознайомити учнів з маловідомим сторінками особистого  життя Кобзаря – драматичними моментами кохання, 
  • розкрити життєву трагедію визначної особистості, самою долею приреченої на самотність;
  • розкрити силу таланту та неперевершену цінність творів.

Невесело на світі жить,
Коли  нема кого любить.
                           Т. Шевченко

Обладнання:

  • портрет Т. Г. Шевченка, вишитий рушник;
  • «Кобзар» та виставка творів художньої літератури про життя і творчість Т. Шевченка;
  • Презентація «Жінки в долі Кобзаря»
  • Відео «Обличчя української історії. Тарас Шевченко»

 

Ведучий 1

  Щовесни на початку березня в нашій державі вшановують пам'ять Великого Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка. 

   Тарас Григорович Шевченко... Він був і є для українців таким же генієм, як для поляків Міцкевич, росіян – Пушкін, грузинів – Шота Руставелі, англійців – Шекспір. Сьогодні можемо знайти сотні і навіть тисячі цитат, у яких дана найвища оцінка генію Кобзаря. Ми ж зупинимось на “Присвяті” І.Я.Франка:

“ Він був сином мужика – і став володарем в царстві духа.

Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури.

Він був самоуком – і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим…

Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу... (Слайд 2)

  Давайте з вами згадаємо основні віхи життя Тараса Шевченка.

Відео «Обличчя української історії. Тарас Шевченко»:(Всього 47 років прожив Тарас Шевченко. Серед них 24 перебував у кріпацтві, 10 -- на засланнях, практично всі інші -- під жандармським наглядом. Проте все, що зробив Великий Кобзар назавжди залишає його серед живих, утверджує як геніального нашого сучасника і далекоглядного пророка).

  Старогрецький філософ Платон говорив, що колись людина була цілісною. За провину розгнівався на неї Господь і розділив її на дві половинки,  розкидав їх по світу. З того часу блукає людина у пошуках своєї пари, а кохання – це не що інше, як намагання людини віднайти свою колишню половину.  В цій легенді міститься і золоте зерно правди. Кохання – це вічний пошук одної половинки іншою. 

Ведучий 2

 Кохання в житті Шевченка – чи не найболючіша сторінка його долі, бо не мав він сімейного щастя, родинного тепла, хатинки, обсадженої садочком, люблячої дружини. Не судилося... За своє життя  він закохувався багато разів. Любили й його, але кожного разу щось ставало на перешкоді одруженню.

 

 "Не побрались,

Розiйшлися мов не знались,

А тим часом дорогії
Лiта тi молодiї
Марне пронеслись". (Слайд 3)

 То хто ж вони були, ті музи, які надихали поета, які давали йому втіху і навівали смуток, які любили його, яких любив він?

 

Учень 1.  Світлий ангел дитинства – Оксана Коваленко

  У дитинстві Тарас погано сходився з хлопцями-однолітками. А от із сестричками бавитись полюбляв. Старша сестра Катерина була для нього Берегинею, а молодшу Ярину він любив більше за всіх. Ярина товаришувала з трохи меншенькою сусідкою Оксанкою. Перший поцілунок Шевченка вийшов трохи гірким через сльози. Малий кріпачок саме переживав свою чергову підліткову депресію, сховавшись від усіх на пасовиську за Кирилівкою. Рано осиротілий Тарас жалів себе, почуваючись особливо покинутим тут, на самоті, з самими тільки вівцями. І раптом прийшла вона — така сама, як він, мала пастушка… Спогад про той поцілунок, яким висушила його сльози Оксана, згодом з´явився в одній із ліричних поезій Шевченка( слайд 4).

  Оксанка Коваленко була на три роки молодшою від Тараса і мешкала по сусідству. Їхні матері, дивлячись на забави своїх дітей, гадали, що ті колись одружаться.

 

Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились,
А матері на нас дивились
Та говорили,що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Старі зарані повмирали,
А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи.

 

  Перше кохання  обірвав пан Енгельгард, забравши з собою Тараса - козачка у далекі мандри світом, а його кохану - Оксану Коваленко - у січні 1840 року  видав заміж за кріпака К.М.Сороку. А коли Шевченко отримав нарешті волю і повернувся в свою Кирилівку, вона вже була заміжньою жінкою.

  Шевченко ж зберіг її образ на все життя і не раз відтворював у поезіях  ( слайд 5).

Оксані К...ко

  Вітер в гаї нагинає

  Лозу і тополю,

  Лама дуба, котить полем

  Перекотиполе.

  Так і доля: того лама,

  Того нагинає;

  Мене котить, а де спинить,

  І сама не знає –

 У якому краю мене заховають,

 Де я прихилюся, навіки засну.

 Коли нема щастя, нема талану,

 Нема кого й кинуть, ніхто й не згадає,

 Не скаже хоть на сміх: “Нехай спочиває;

Тільки його й долі, що рано заснув”.

 Чи правда, Оксано? Чужа чорнобрива!

 І ти не згадаєш того сироту,

 Що в сірій свитині, бувало, щасливий,

 Як побачить диво – твою красоту.

 Кого ти без мови, без слова навчила

 Очима, душею, серцем розмовлять.

 З ким ти усміхалась, плакала, журилась,

 Кому ти любила Петруся співать...

    С.Петербург

    Ноября 22, 1841 року  (слайд 6)

 

Учень 2.  Ядвіга (Дуся) Гусиковська – друге,  вже юнацьке кохання, овіяне чарівністю чужого міста, чужого народу і чужої мови.

 Шевченко познайомився з нею у Вільно в 1830 році, коли був козачком  у П.Енгель-гардта.  У спілкуванні з Ядвігою поет удосконалив своє знання польської мови. Тоді Тарасові було 16 років. І перше почуття юнацької любові, що зродилося в його душі до дівчини, яка  належала до іншого середовища, зробило великий вплив на його глибоко вразливу душу.

  Вона була чимось схожа на його Оксанку з дитинства. Ті ж сірі очі. Та ж посмішка,   той же товариській характер. Та гірко скінчилось те перше кохання. Так гірко, що він ніколи так і не згадував подалі Ядзю.

  Дівчина не бачила свого життя без Великої Речі Посполитої. Вона була закохана в Адама Міцкевича(слайд 7).

Шевченко напам'ять знав його вірші , читав свої перші вірші, присвячені Ядвізі, написані на польській мові. Та тепер їй вже цього було мало.   

        Закінчувався 1830 рік. В Польщі назрівала революція, яка й спалахнула 29 листопада. На жаль, у Вільно стояв великий російський гарнізон і місто залишалось в руках росіян. Ядзині  друзі готувались до повстання. Ядзя була разом з ними. А от у Тараса головне було їх кохання, а до тієї революції, до тієї Речі Посполитої йому було байдуже. Не жадав він воювати за свободу й панування чужих панів... ( слайд 8).

 

Ведучий 2

Далі був Петербург(1939 р.), викуп із кріпацтва…Будучи студентом Академії мистецтв у Петербурзі, Шевченко переживає захоплення Амалією Клоберг, дівчиною-натурницею, яку вивів під ім'ям Паші в повісті ''Художник''. ( слайд 9).

   Під час першої подорожі в Україну(1843р.) Тарас сватав 17-річну Феодо-сію Кошицівну, але  батько-священник не захотів віддати її за Шевченка.   Сучасник Тараса Григоровича, його близький друг О.Кониський про причи-ни відмови писав: “ Згадаймо, що не далі, як років тому 17 назад Тарас   у  Кошиця наймитував за погонича. Річ неможлива, щоб він віддав дочку свою за колишнього свого попихача!”. Дівчина не відважилася піти проти волі батьків, не боролася за своє щастя. Приїхавши в Україну після заслання, Шевченко не забув Феодосію, завітав до Кошиців, але колишня кохана не вийшла до гостя. ( слайд 10).

Учень 3. 

       Написані пером печалі

       Серед жінок, які зустрічалися на життєвому шляху поета, що викликали його щире захоплення, була  й    Ганна Закревська. У 1843-1847 роках юний геній був дуже закоханий у Ганну Закревську,  молоду дружину поміщика, полковника у відставці П.О. Закревського. Шевченко познайомився з подружжям у червні 1843 р., не раз бував у їхньому маєтку на Полтавщині,  намалював їхній портрет, а самій Ганні уже значно пізніше присвятив чимало творів.

   Хоч Тарас Шевченко найменше пов’язував можливість особистого щастя з нею, проте це було найглибшим і найтривалішим його захопленням.  ( слайд 11-12).

 

Ганна Закревська

                Якби зустрілися ми знову,

  Чи ти злякалася б, чи ні?

  Якеє тихеє ти слово

  Тоді б промовила мені?

  Ніякого. І не пізнала б.

  А може б, потім нагадала,

  Сказавши: “Снилося дурній”.

  А я зрадів би, моє диво!

  Моя ти доле чорнобрива!

  Якби побачив, нагадав

  Веселеє та молодеє

  Колишнє лишенько лихеє.

  Я заридав би, заридав!

  І помоливсь, що не правдивим,

А сном лукавим розійшлось,

  Слізьми-водою розлилось

  Колишнєє святеє диво!

   (Друга половина 1848, Косарал)

 

 

Учень 4. 

Марія Максимович - муза поета

Марія - дружина старого приятеля професора Михайла Максимовича.

« Безманірна, — пригадував Тарас, — як жодна з актрис. І де він, старий антиквар, викопав таке свіже, чисте добро? І журно, й прикро...»
Після цієї зустрічі Тарас Григорович став у будинку Максимовичів частим гостем. Марія, як рятівниця,  ввійшла в його життя. Вони одразу зрозуміли одне одного. Марія знала напам’ять всього «Кобзаря», любила картини Тараса, і їй захотілося самій бути на місці Закревської, Трощинської та інших невідомих їй красунь, що усміхалися з його полотен. ( слайд 13).

Тарас зі своїм козацьким характером завжди був душею компанії на вечірках у її будинку. І Марія закохалася в поета.

 У Марії народився син Олексій, як дві краплі води схожий на поета. Михайло розумів, що це син Тараса, і бачити його не хотів. У 8 років Максимович віддає хлопчика до пансіонату Київської гімназії. Син Тараса Шевченка став відомим юристом(слайд 14).

 

Учень 5.  "Молюсь  і  плачу  пред  тобою...".

  Доля готувала йому нову зустріч з жінкою, якій у листопаді 1843 Шевченко адресує такі рядки: "О добрый ангел! Молюсь й плачу перед тобою. Ты утвердила во мне веру в существование святых на земле". Ця жінка - княжна Варвара Миколаївна Рєпніна. Їй було 35, коли вона познайомилась з 29-літнім Шевченком. Нещаслива в особистому житті, прекрасна і добра душа, овіяна серпанком великої поезії, - такою була нова знайома Шевченка, яку він зустрів в Яготині, і яка одразу ж палко покохала поета. (слайд 15).

  Кохання ж Варвари Рєпніної, правнучки гетьмана К. Розумовського, мабуть,варто вважати нерозділеним.  Якби Тарас любив, могло все скластися по-іншому. Проте ім’я цієї дівчини огорнуте легендами. Розповідається, наприклад, що проти шлюбу Варвари і Тараса виступила мати княжни, поглумилася над почуттями Шевченка, заявивши, що не буде голуба дворянська кров мішатися з чорною мужицькою. В іншій легенді йдеться про те, що, усвідомивши неможливість одруження, Варвара подарувала Тарасу Біблію і сказала: “Люди розлучають нас, але Бог повінчає як не на цьому, так на тому світі.” (слайд 16).

   Варвара Рєпніна була єдиною, хто не побоявся  листуватися з опальним поетом, підтримувати його навіть у засланні. Але  коли  в Шевченка було виявлено її листи, то вірній дівчині було зауважено: “Княжну Рєпніну, яка виявляє до Шевченка співчуття, недостойне з огляду на його розбещеність і розпусність, попередити про недоречність такого її співчуття...” 17 березня 1858 року, одразу ж після повернення поета із заслання, вони ще раз зустрілись. Княжна жахнулась від вигляду колись вродливого і дужого Тараса. Хоча Рєпніна прикладала всі зусилля, щоб Шевченко не помітив її враження, ця зустріч між ними була останньою. (слайд 17).

Княжне Варваре Николаевне Репниной

                    Душе с прекрасным назначеньем

  Должно любить, терпеть, страдать;

  И дар господний, вдохновенье,

  Должно слезами поливать.

  Для вас понятно это слово!..

  Для вас я радостно сложил

  Свои житейские оковы,

  Священнодействовал я снова

  И слезы в звуки перелил.

  Ваш добрый ангел осенил

  Меня бессмертными крылами

  И тихостройными речами

  Мечты о рае пробудил.

   (Яготин, 11 ноября 1843)

Учень 6. 

Справжня благодать Божа

  Під час 10-річної солдатчини у Тараса Шевченка зав'язався платонічний роман із жінкою коменданта форту Агатою Усковою (1954-1955р.). Вона була молода, може, й не така вже красуня, але приваблива і жіночна.

Шевченко мало не щодня обідав в Ускових, і єдиною його розвагою були часті прогулянки з Агатою за фортом.

«Ця найпрекрасніша жінка для мене — справжня благодать Божа, — писав він друзям. — Я покохав її високою чистою любов'ю». (слайд 19).

  Але невдовзі стосунки між ними зіпсувались. Лікар Нікольський почав докучати пані Агаті глузуванням з приводу її спільних прогулянок із Шевченком. Вона перестала виходити на ці зустрічі, і це поета образило. «Картярка, нічого більше», — так охарактеризував він у листі колиш­ню свою «благодать Божу». Платонічний роман скінчився.

 

 

Ведучий 1

Ми заспівали, розійшлись

Без сльоз і без розмови.

Чи зійдемося ж знову?

Чи заспіваємо коли? А може, й те...

Та де? Якими?

І заспіваємо яку?

Не тут і, певне, не такими!

І заспіваєм не таку! (слайд 20).

 

Ведучий 2

  Десять  років  солдатського  побуту  остаточно скалічили  особис-те життя  поета. Замість  вишуканого  товариства  нього  була  ком-панія  п’яних  офіцерів, замість вродливих  панянок  його  оточува-ли замурзані казашки.  Шевченку минав  44-ий  рік,  коли  новий  імператор  підписав  наказ  про  помилування, а він уже почувався страшенно  старим чоловіком.  Тарас ще  й відпустив собі бороду,  з якою справді скидався на старезного діда.
  Повертаючись до Петербурга, Шевченко на декілька місяців зупи-нився в Нижньому Новгороді.  І тут сповна відчув свою популяри-ність. Жінки з місцевого бомонду навперебій замовляли йому свої портрети, а художник оцінював їх прискіпливим оком(слайд21).
 

Учень 7.  Гостра душевна драма(1857 рік)

 Поет таки знайшов у Нижньому Новгороді дівчину своїх мрій. Вперше він побачив її на театральній сцені 13 жовтня 1857 року. 16-річна актрисочка Катя Піунова здавалася йому ідеалом жіночої вроди. (слайд 22).  Заради її театральної кар’єри  він викликав до Нижнього знаменитого актора Михайла  Щепкіна, і той впродовж трьох днів грав у спектаклях разом з нею. Він вблагав директора Харківського театру погодитися на умови актриси і зарахувати її до своєї трупи. Закоханий Шевченко зовсім втратив голову і готовий був полюбити усіх. 30 січня 1858 р. Шевченко їй освідчився і зробив формальну пропозицію батькам. Але зі згодою дівчина зволікала. Чекала позитивної відповіді з Харкова. Коли ж контракт був підписаний, посередництво поета стало їй непотрібним.
  Але молода актриса виявилася надто невдячною, а може, просто не наважилася  пов´язати своє життя з модним, але скандально відомим художником, який майже на тридцять років був старшим від неї. Врешті з 25-річним актором Максиміліаном Шмідтгофом вона переїхала у Казань, де й одружилися з ним. (Слайд23).

 

Ведучий 2

  Переживши гіркоту нерозділеного кохання, Шевченко продовжував пошуки молодої дружини в  Петербурзі. Він мріяв придбати кусочок землі біля Канева, збудувати хату з комірчиною і жити разом з вірною дружиною. "Без жінки і над самісіньким Дніпром, і в новій великій хаті, і з тобою, мій друже-брате, я буду на самоті, я буду одинокий", — писав 46-річний Тарас у листі до свого троюрідного брата Варфоломія Шевченка за рік до своєї смерті.
  До речі, однією з претенденток на шлюб із поетом була наймичка Варфоломія, Харитина Довгополенко.  Але 19-річна селянка вважала Тараса занадто великим паном. Брат Варфоломій писав: ”Харита стала грубіянкою, без спросу шляється, завела роман  з писарем”. Таким чином поета хотіли переконати в необачності такого шлюбу( Слайд24).

Учень 8. 

Біль і розчарування останніх років життя

Останнім коханням поета(1860р.) була ще одна молода, 19-річна дівчина — Лукерія Полусмак, яка наймитувала в Петербурзі. Вона була і гарна, і ніби ж розумна (вміла читати, писати). Ледарство, неохайність, корисливість Шевченкової обраниці Тарас Григорович сприймав за селянську простоту, жвавість і дотепність. Він був впевнений, що провиною всьому оте прокляте кріпацтво. А воля і достаток змінять Ликеру на краще! Починається останній самообман у житті поета. Та не судилося... ( Слайд25).

Ця любов обернулася моральною трагедією для поета. Вибір знову був невдалий – вільнонаймана служниця  петербургського дворянина О.Макарова Ликера не вкладалася в рамки жінки-невільниці. Це був пустоцвіт, пристосуванка, дівчина-метелик, який сам не знає, куди летить і чого хоче. Вона й близько не уявляла, з ким звела її доля.   Вітрогонка, вихована в умовах, коли пани дбали про красиву покоївку, а не про її мораль, Ликера жила за законами столичної прислуги.

  Коли Шевченко передав нареченій “Граматику” і хрест Ликерія запитала, що він коштує, а потім питає: “Де ж проба?” другим разом, коли Шевченко дав Ликері букет з польових квіток, то за кілька хвилин той букет валявся біля рундука. Коли ж Шевченко найняв нареченій квариру, забагла наймички... Але Тарас Григорович був настільки засліплений любов’ю, що й слухати не хотів найкращих друзів, які відмовляли  його побратися з Ликерою: “Хоч би і батько мій рідний встали з домовини, то я б і його не послухав”.( Слайд26).

 

Учень 9. 

Шевченко готувався до весілля( на початку 1860 року), справив Ликері якнайкращий і наймодніший одяг, купив перстень для шлюбу, а вона навідріз відмовилася виходити заміж, ще й жорстоко висміяла Тараса Григоровича.

 Та за життя вона й сама, мабуть, не раз каялася, що так зробила, що послухала співчувальників, які шепотіли: “Ти молода, вільна, гарна, а він старий, каторжник, проти царя”. У шлюбі з Яковлевим (чи то перукарем, чи торгівцем м’ясом) вона щасливою не була. Чоловік пив, бив. Лише в 1904 році, по смерті свого пиячка-чоловіка, Лукерія Яковлєва-Полусмак, залишивши дітей в Петербурзі, приїхала до Канева.

   Відвідуючи меморіал, у книзі відгуків одного разу вона залишила розпачливий запис: “ 13 травня 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже. Подивись, подивись на мене, як я каюсь…". Але було вже запізно. Прикро, але справжня народна слава і жіноча любов прийшли до Тараса Шевченка тільки після його смерті.

 ( Слайд27).

  Кожного дня вдосвіта ходила Лукерія на Чернечу гору, молилася, плакала, просила: “Прости мене, Тарасе!” А сторож  гнав: “Іди, звідки прийшла!” Не йшла. Думала, хоч після смерті бути похованою коло Шевченка. Її заяву підняли на сміх. Тоді сама собі зробила присуд: купити клаптик землі під горою, в ногах Кобзаря, щоб бути там похованою.

  Ликера працювала білошвейкою, замовлень мала багато. і таки купила б той клаптик землі, але в господині, в якої мешкала Ликера, захворів син. Вдова тяжко побивалася над єдиною дитиною, і Шевченкова наречена не витримала: віддала заощаджені гроші на лікування. Син був врятований, а господиня на цвинтарі в Каневі купила два місця, де пізніше поховали і Ликеру, і її. Прожили Ликера Іванівна Полусмак-Яковлева довге, але трагічне життя (1840-1917).

  У  Каневі за кілька кілометрів від могили великого Шевченка спочиває його наречена, його останнє і найбільше кохання Розрив з останньою коханою боляче  вразив Шевченка, надломив його морально та фізично. ( Слайд28).

 

 

 

Учень 10

Ликері

На пам'ять 5 серпня 1860

                    Моя ти любо!Мій ти друже!

  Не ймуть нам віри без хреста,

  Не ймуть нам віри без попа

  Раби! Невольники недужі!

  Заснули, мов свиня в калюжі, 

  В святій неволі! Мій ти друже,

  Моя ти любо! Не хрестись,

  І не кленись, і не молись

  Нікому в світі! Збрешуть люде,

  І візантійський Саваоф

  Одурить! Не одурить бог,

  Карать і миловать не буде:

  Ми не раби його – ми люде!

  Моя ти любо! Усміхнись,

  І вольную святую душу,

  І руку вольную, мій друже,

  Подай мені. То перейти

  І він поможе нам калюжу,

  Поможе й лихо донести,

  І поховать лихе дебеле

  В хатині тихій і веселій. ( Слайд29).

 

Ведучий 2

У   листопаді місяці Тарас Григорович тяжко захворів. Він розумів, що Парка-пряха, богиня людської долі, ось-ось переріже нитку його життя, що ніякі Ескулапи (а лікували його дійсно найкращі лікарі того часу) не зможуть ні за які подарунки продовжити йому життя. 10 березня 1861 року у віці 47-ми років пішов із життя Т.Г.Шевченко.( Слайд30).

 Ось і підходить до завершення наша зустріч в літературній вітальні і мені б хотілося почути від вас:

  • що нового ви дізналися сьогодні про великого Кобзаря;
  • які риси характеру цінував Т.Шевченко в жінці;
  • який ідеал кохання поета та художника?

 

Ведучий 1

  Поступово вимальовується Шевченків ідеал кохання: єдинолюбство, щирість і повна відданість у почуттях, незрадливість у стосунках і велика-превелика ніжність закоханих. А який же ідеал коханої поета? Це зовнішньо гарна дівчина (жінка), неодмінно кароока, чорнобрива, з гнучким станом, легкою ходою. Шевченківська жінка - щира, лагідна, добра, жіночна, чисте джерело любові і розуміння.( Слайд31).

 

Підведення підсумків

Над Дніпром височить пам'ятник-велетень. Не заростають стежки до могили великого Кобзаря, все життя і творчість якого є зразком того, як справжній митець повинен своїм талантом служити народу. ( Звучить "Заповіт" Т.Шевченка у виконанні Б.Ступки)

 

docx
Додано
10 січня
Переглядів
106
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку