Сценарій виховного заходу для 8 -11 класів на тему "У сім’ї великій, вольній, новій…"
Вашій увазі пропонується сценарій відкритого виховного заходу на тему «У сім'ї великій, вольній, новій…», присвяченого вшануванню пам'яті Т.Г.Шевченка.
Запропонований матеріал - це лише фрагмент педагогічного досвіду, спрямованого на виховання особистості на уроках словесності та в позакласній роботі.
Комунальний заклад
КЗ «Бердянська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7
Бердянської міської ради Запорізької області
Сценарій
відкритого виховного заходу
на тему
«У сім’ї великій, вольній, новій…»,
присвяченого вшануванню пам'яті Т.Г.Шевченка
Підготувала Носаченко Л.М.,
учитель української мови та літератури,
зарубіжної літератури,
спеціаліст вищої категорії
м. Бердянськ, 2020
Анкетні дані автора:
Носаченко Людмила Михайлівна,
учитель української мови та літератури, зарубіжної літератури КЗ «Бердянська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7 Бердянської міської ради Запорізької області, спеціаліст вищої категорії.
Педагогічний стаж - 22 роки.
Вашій увазі пропонується сценарій відкритого виховного заходу на тему «У сім’ї великій, вольній, новій…», присвяченого вшануванню пам'яті Т.Г.Шевченка.
Запропонований матеріал - це лише фрагмент педагогічного досвіду, спрямованого на виховання особистості на уроках словесності та в позакласній роботі.
Сподіваємося, що виховний захід допоможе учням поглибити знання про життєвий і творчий шлях Т.Шевченка, спонукатиме до подальшого вивчення творчості Кобзаря, надзвичайно актуальної в усі часи, та надасть можливість творчо самореалізуватися й відкрити світ власного «Я».
Супроводжуючий (ілюстративний) матеріал:
презентація додається окремим файлом.
У сім’ї великій, вольній, новій…
( Позакласний виховний захід із використанням
мультимедійних технологій)
Хід заходу
Учитель: Щоразу творчість Шевченка сприймаєш по-новому (Презентація «У сім’ї великій, вольній, новій…». Слайд 1). Сьогодні ми б хотіли представити Тараса Шевченка як тонкого лірика, співця жіночої долі в поезії та живописі; митця, що безмежно любив свій рідний край, і так прагнув мати щасливу сім’ю. Епіграфом нашого вечора є життєстверджуючі слова Кобзаря:
…буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
Ведучий І: Року 1814, з 26 на 27 лютого старого стилю, темної ночі, перед світом в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгарда, блиснув у вікні єдиний на все село вогник : народилася нова панові кріпацька душа, а Україні – її великий співець – Тарас Шевченко.
(Презентація «У сім’ї великій, вольній, новій…». Слайд 2).
« Невесела у Шевченка зимою та восени хата, - стоїть край села, як примара, найгірша, мабуть, в усьому селі : кривобока, стара, стіни повигинались, солома на покрівлі потемніла, потрухла, мохом узялася, почорнів од диму вивід,- од вітру порозлазилась, дірки світять голими латами. А прийде весна, зацвіте садок за хатою, рясна яблуня коло хати, промете Катря під вікнами півники та барвінок, і хата, як хата – суму мов не було того…
Не любив хлопець сидіти в темній хаті… Все, було, тікає з хати , до сонця, на просторе ».
Однак як не втікав Тарас од тих злиднів, що завжди сиділи в батьківській хаті, в уявний радісний світ гри, мрії, творчості, все ж пізнав він горе, яке назавжди отруїло його дитяче серце .
Читець : Уривок з поезії « Якби ви знали , паничі…»
Ведучий ІІ : Сила характеру, непереможне бажання стати художником допомагають малому Тарасові стерпіти труднощі сирітського життя, кривди, образи… Ясною зіронькою захмареного горем дитинства була для Тараса сусідська дівчина Оксана Коваленко.
Інсценування
Тарас (співає). Ох, зійди, зіронько та й вечірняя… (Замріяно). Як прийде – скажу: «Ти моя зіронька». Може, ото й вона: іде помалу, хвиськає лозинкою. Оксано, це ти?
Оксана. А то ж хто.
Тарас. Проти череди?
Оксана. А то ж куди?
Тарас. Ось іди сюди, щось скажу.
Оксана. Ну, що?
Тарас. Та йди ближче.
Оксана. І звідціль почую.
Тарас. Знаєш, я кидаю вже дяка, піду в Лисянку.
Оксана (стурбовано). А чого? Не помирили?
Тарас. Ні, не те: буду там учитися на маляра.
Оксана(зацікавлено). О? ( усміхнено) Так уже годі на кобзаря – підеш на маляра?
Тарас(гордовито). Років за два буду маляр !
Оксана (підійшла ближче, хвиськає лозинкою об дорогу). А що вже, як маляр?
Тарас. А як що? Що хотів, те й намалював : схотів – дерево, схотів – хату, а схотів – козака. Зароблю грошей – поставлю хату з віконницями. Віконниці розмалюю лілеями або барвінком, а на дверях… козака змалюю на стіні.(Тихіше). Тебе змалюю, та й портрет приб’ю в хаті. Хочеш?
Оксана ( здержує радісну посмішку, підходить ближче до Тараса). Таке ти й вигадаєш ! ( Обоє дивляться на зорі).
Ведучий ІІ: Ніхто не поверне золотих днів дитинства, коли вони укупочці росли, а матері милувалися ними.
Читець ІІ : «Ми вкупочці колись росли …»
Ведучий ІІ: Тарас був і пастухом, і погоничем, і ким він тільки не був, і чого тільки не робив ! Але йому хотілося бути малярем! Все, що бачив хотілося змалювати. І гаї, і тополі, і …Оксаночку.
1828 рік. Тарас стає козачком пана Павла Васильовича Енгельгардта.
Інсценування
Тарас ( із злістю). Козачок! І вигадали ж таке! Саме це слово ненависне, походить воно від любого мені слова «козак». Були діди вільними козаками, а онуки стали у панів козачками!
Ех! Нудьга яка сидіти в передпокої і чекати, поки гукне пан або води подати, або люльку прийняти. Краще вже, коли пан їде кудись, тоді хоч світу трошки побачиш.
Ведучий ІІ: 1829 рік. Пани Енгельгардти з двірнею приїхали до Вільна.
Мрія стати художником не полишала Тараса, при нагоді він потайки малював квіти, дерева, будинки, портрети кріпаків, перемальовував дешеві ярмаркові картинки. Відчував у цьому втіху, щастя.
За творчість пан Павло Васильович «частував» Тараса ляпасами. Але одного разу, коли не було панові Енгельгардові чим похвалитися перед іншими панами, він подумав, чи не завести йому свого власного художника. Пан віддав Тараса у науку до старого художника, професора малювання Віленського університету Яна Рустема.
Ведучий ІІІ: Заворожений живописом, охоплений мрією стати художником, Тарас все ж розумів, що над ним воліє пан Енгельгардт, відчував принизливе становище кріпака. «Я не людина, я кріпак»,- повторював Тарас. Але сила мистецтва була більша. Вражений роботою польського художника Яна Рустема над портретами, Тарас день і ніч твердив : « Хоч би що, а навчусь малювати портрети ».
Кожну вільну хвилину з дозволу пана Тарас проводив за малюванням у саду Яна Рустема. Юний Тарас так багато засвоїв за останні два місяці, що сам себе не впізнавав. Навчився малювати аквареллю обличчя з натури, робив хороші копії з гравюр, з портретів художника Рустема, який ні в чому не одмовляв.
1830 рік. Одного разу Ян Рустем дав Тарасові скопіювати гравюру «Жіноча голівка». (Презентація «У сім’ї великій, вольній, новій…». Слайд 3 : «Погруддя жінки». 1830р.). Погруддя жінки закутане в прозорий шарф. Повітря ніби колише волосся… Це сам Рустем змалював колись із дерев’яної статуї в соборі образ жінки – красуні, а дома домалював прозорий шарф, оживив обличчя. Довго Тарас з учителем розглядали цей надзвичайно майстерно виконаний малюнок. Тарасові дуже захотілося самостійно перемалювати цей чудовий портрет: «Покажу вчителеві тоді, коли зовсім закінчу. А чи ж зумію без допомоги й порад? Перший іспит… Нехай буде іспит. Держись, Тарасе !..»
Кілька днів малював Тарас , - на його щастя, пана не було у Вільні. «Жіноча голівка» вдалася, була вимальована тонко, ніжними лініями, точнісінько така, як на гравюрі Яна Рустема. Тарас витримав іспит. Це його перший справжній художній твір. За таку роботу його можна назвати художником. Тарас не чув під собою ніг від радості, але невблаганна тяжка дійсність, наче кошмарний сон, знов нагадала, що він тільки невільник панський. Защеміло серце…
За «Жіночу голівку» Тараса похвалила пані Софія Григорівна, а пан Павло Васильович дав Тарасові срібного карбованця на фарби й папір.
Ведучий ІУ : 1831рік. Пани Енгельгардти з челяддю приїхали в Петербург.
Тарас – кріпак, але думки його вільні! Він може думати про те, що не до вподоби панам, руки його можуть малювати, що бачать очі, а голос йому дано, щоб співати, що підказує серце.
Тарас любив книги, картини. Книжки – найщиріші друзі, картини – його життя. Здавалось, змалював би все навколо – і людей, і місто, і весняне привітне сонце. Крокуючи вулицями Петербурга, юнак придивлявся : мимо пройшла огрядна пані з покоївками. (Презентація «У сім’ї великій, вольній, новій…». Слайди 4-7). Пихатий зневажливий погляд, горда постать – ніби вона пливе чорною хмарою над містом – так і просяться на олівець.
А покоївки, видно, дівчата з України, нагадали Тарасові ще раз Кирилівку, рідний край. Як хотів би він зараз полетіти туди й глянути на все хоча б одним оком, а може, і змалювати. Зобразити на папері красу природи й тяжке життя в тім «раю». Згодом мрії здійсняться. А поки що якщо не змалювати, то хоч би заспівати пісню й в пісні вилити свій журливий настрій. (Звучить пісня «Така її доля» . Презентація «В Україні », слайди 1-12) .
Інсценування
(Презентація «В Україні», слайди 13-15) ( Дівчата вишивають, розповідають про свою долю: читання поезій Т. Г. Шевченка про дівочу долю):
І дівчина - «Якби мені, мамо, намисто…»
ІІ дівчина – «На вгороді коло броду…»
ІІІ дівчина – «У неділеньку та ранесенько…»
ІУ дівчина – «Якби мені черевики…»
УІІ дівчина – «Породила мене мати…»
УІІІ дівчина - «Ой умер старий батько…»
ІХ дівчина – «Не вернувся із походу…»
Х дівчина - «Із-за гаю сонце сходить…»
Читець ІІІ: «Якби тобі довелося…»
Ведучий У : Тарас наполегливо йшов до своєї мрії стати художником, пам’ятав настанови Яна Рустема, з яким познайомився в Польщі : «Не кидай пензля, якщо хочеш стати добрим художником… … це дається не одразу. Треба вперто працювати. Малюй, малюй олівцем, довго, шість років учись малювати тільки олівцем, і не нарікай, що це нудно. А потім і шість місяців вчитимешся фарбами, а там уже вчитимешся все життя дивитись і малювати. Малюй – будеш майстром…»
Павло Васильович Енгельгардт також пригадав, що обіцяв Яну Рустему вчити Тараса на художника. Пан дуже тішився з того, що матиме
«власного художника», він мріяв : « Тоді я звелю намалювати … свій портрет, портрети всіх наших знайомих. Хай знають, що Енгельгардт має неабиякого власного художника. Я розмалюю всі стіни…. Тарас …. мій , власний, що захочу, те й змалюю».
У травні 1832 року пан Енгельгардт підписав контракт з художником Ширяєвим про умови навчання Тараса. Нарешті здійснилася мрія Шевченка вчитися на справжнього художника, вийти в люди! Тарас старанно натирав фарби, готував кольори для фарбування стін, стелі, готував фон для орнаментів і підбирав орнаменти, розмальовував панські будинки, на які Ширяєв укладав контракти. Але при будь – якій вільній годині Тарас брав олівець, папір і малював портрети, він згадував старого професора Яна Рустема, який часто повторював: « Малюй, Тарасе, з тебе вийде художник».
Ведучий УІ: 1834 рік. Одного разу пан Енгельгардт наказав Тарасу писати портрет знайомої дами.
(Презентація « Жіночі портрети » . Слайд 1 « Жінка з локонами».1834)
Інсценування « Портрет невідомої красуні»
Тарас малює портрет панночки.
Панночка ( жваво до Тараса). А фарби гарні в тебе ?
Тарас. Фарби в мене французькі. Тільки вам доведеться посидіти спокійно, не ворушачись.
Панночка (защебетала). О, ні, ні, ні! Нерухомо й хвилини не всиджу. Мою маму художник цілий місяць ходив малювати. І теж примушував сидіти спокійно. Художник був хороший, а портрет вийшов поганий!
Тарас (спокійно). Я за два - три сеанси намалюю ваш портрет. Якщо сидітимете спокійно, портрет буде схожий на вас, а вертітиметесь – буде схожий на мене.
Панночка. О, художник вміє жартувати! Подивимося, як він уміє портрети малювати !
Ведучий УІ: Тарас узявся до роботи. Але малювати портрет цієї панночки було дуже важко : вона то крутилася, як дзиґа, то підкручувала волосся, яке звисало, обрамляючи продовгувате обличчя, то підправляла кучерики на високому лобі з дугами шовкових брів… Очі її так прудко бігали туди й сюди, що Тарасові важко було піймати їх вираз. А рот змалювати було ще важче, панночка безперестану говорила, про щось розпитувала, сміялась… Накидаючи контури портрета. Тарас уважно приглядався до її обличчя, намагаючись вгадати, чи не бачив він її раніше. Але ж так і не згадав : він не знав, хто ця красуня.
Панночка. Схоже! Дуже схоже! Іншим разом сидітиму тихо. Обіцяю!
Ведучий У: Дві неділі підряд Тарас приходив малювати портрет молодої красуні. Портрет вдався. Павло Васильович звелів завести його в рамку й поставити на своєму столі. Господиня Софія Григорівна сердилася. Довго пан зберігав портрет панночки. Аж поки не посварився з нею. Тоді віддав портрет Тарасові зі словами : « Візьми цю дзиґу у свою колекцію. Тут добре намальоване обличчя, а особливо кучері. У неї, крім кучериків, у голові нічого немає. Завтра тобі доведеться малювати двох інших панночок».
Ведучий УІІ: Тарас хоче стати художником. А що таке художник? Кожен може навчитися малювати, але не кожен може стати художником. Відчути серцем красу природи, красу тіла й думок може лише людина глибокої душі. Художнику мало бути майстром – він повинен бути творцем. А творець не може бути рабом!
Вулицями Петербурга йшли люди – старі й молоді, хлопці й дівчата. Тарас вдивлявся в їхні обличчя і прикидав, як би він, приміром, намалював он ту кирпату панночку? « Ну й носик – просто на небо дивиться! А от очі..» Красиві карі очі під шнурочком чорних брів зиркнули на Тараса і потупились.
Тарас уже міг визначити по обличчю й характер людини. Ось ця дівчина примхлива й вередлива, а ця – гостра на язик, і розум у неї меткий, ця – спокійна, тиха. А ту краще не чіпай. Надивився Тарас на людей, поки йшов весняною вулицею, і наче сто портретів намалював.
У портреті головне не риси обличчя, а думка, характер, настрій,
почуття … Завжди натхненно писав Тарас жіночі портрети : знайомих жінок пана Енгельгардта, власних знайомих : панянок, підсобниць, покоївок… Неповторну галерею жіночих образів створив Шевченко - художник. Через століття на нас вони спрямовують свій погляд.
( Презентація « Жіночі портрети », слайди 2-22).
Ведучий УІІІ : 1835 рік. Двадцять один рік кріпацької неволі. Чотири роки життя в столиці, з них три роки – у Ширяєва. За ці роки Тарас змужнів, змужнів і його талант – він може зробити копію з будь-якої картини, може передати думки, настрої, ідеї фарбами на полотні…
Цього року Тарас намалював більше як десять портретів. Уже два портрети на замовлення зробив і навіть гроші одержав. На фарби буде…
Тарас відвідує класи Товариства заохочування художників. Наполегливо готується до виставки, яку вирішили організувати для огляду робіт молодих художників. Комітет Товариства дуже високо оцінив роботи Тараса. У протоколі було записано : « Розглянувши малюнки позаштатного учня Шевченка, комітет визнав, що вони заслуговують похвали, і постановив звернути на нього увагу й прийняти на постійне навчання». Тарас був надзвичайно схвильований визнанням його робіт.
Думки про нещасливе кріпацьке життя не давали спокою юнакові. Тяжка доля кріпаків, особливо жінок. Панщина пригноблює. Вдома все на плечах жінки: дітей і чоловіка нагодуй, обмий, обший і по господарству дай лад. Життя не мед. Скільки вона всякої роботи за рік переробить. Пан б’є, управитель лає, а підпанки й собі шарпають.
Тарас вдивлявся в очі людей. Що то за очі! Дивишся в них і бачиш долю кожного. Що не людина – то малюнок, политий слізьми. Мабуть, ніхто не може бачити життя так, як бачить художник, який до того ж відчуває в собі ще й талант поета.
Тарас пише вірші. Перші поетичні спроби - у 1837 році з’являється балада «Причинна». Доля дівчини, жінки, матері завжди хвилюватиме Тараса Шевченка, він розкриватиме її й у живописі, і в поезії.
Ведучий ІХ: Підневільне становище молодого талановитого художника хвилювало його петербурзьких друзів. У перших числах квітня 1837 року Карл Брюллов розпочав працю над портретом Василя Андрійовича Жуковського. Цю роботу передбачалося розіграти в лотереї й на зібрані кошти викупити Тараса Шевченка з кріпацтва.
У квітні 1838 року було розіграно лотерею, панові Енгельгардту вручена величезна на той час сума - 2 500 карбованців, і 22 квітня підписано документ, яким поміщик надавав Шевченкові волю. А з наступного дня Тарас уже відвідував рисувальні класи Академії мистецтв і скоро став одним із найулюбленіших учнів Карла Брюллова. Час навчання в Академії мистецтв стає періодом остаточного формування естетичних і суспільних поглядів молодого Тараса, становлення його як поета й художника. В Академії мистецтв Шевченко успішно виконував навчальні завдання й завжди отримував високі оцінки за свої роботи. Рада Академії тричі нагороджувала Тараса Григоровича срібними медалями другого ступеня.
Ведучий Х: На Шевченка справила сильне враження картина Карла Брюллова «Останній день Помпеї», Тарас запитав дозволу перемалювати голову жінки, у очах якої застиг жах. (Презентація «У сім’ї великій, вольній, новій…». Слайд 8 «Голова матері». (1838-1840)). Молодий художник малював портрет італійки, а перед очима було обличчя його матері, повне страждання…
Мати з дитиною завжди була для Шевченка найсвітлішим образом, уособленням краси, ніжності й благородства.
"Такого полум'яного культу материнства, - писав М.Рильський, -такого апофеозу жіночого кохання й жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу й найчистішу красу світу бачив у жінці, у матері".
Читець ІУ: «У нашім раї на землі …» ( уривок)
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Буває, іноді дивлюся,
Дивуюсь дивом, і печаль
Охватить душу; стане жаль
Мені її, і зажурюся,
І перед нею помолюся,
Мов перед образом святим
Тієї матері святої,
Що в мир наш бога принесла…
Читець У: Поема « Марія» ( уривок)
Все упованіє моє
На тебе, мій пресвітлий раю,
На милосердіє твоє,
Все упованіє моє
На тебе, мати, возлагаю.
Святая сило всіх святих,
Пренепорочная, благая!
Молюся, плачу і ридаю:
Воззри, пречистая, на їх,
Отих окрадених, сліпих
Невольників. Подай їм силу
Твойого мученика сина,
Щоб хрест-кайдани донесли
До самого, самого краю.
Достойнопітая! благаю!
Царице неба і землі!
Вонми їх стону і пошли
Благий конець, о всеблагая!
А я, незлобний, воспою,
Як процвітуть убогі села,
Псалмом і тихим, і веселим
Святую доленьку твою.
А нині плач, і скорб, і сльози
Душі убогої — убогій
Остатню лепту подаю.
Танець "Аве, Марiє"
(Презентація «У сім’ї великій, вольній, новій…», слайди 9-14)
Ведучий ХІ: Тарас Шевченко любив дітей. У творчому доробку митця є дитячі портрети, виконані в різних техніках. (Презентація «Дитячі портрети»). Завжди з болем Тарас Григорович згадував власне дитинство, сирітство.
Читець УІ: « І золотої, і дорогої…».
Читець УІІ: « І досі сниться…».
Ведучий ХІ: Петербурзькі друзі Шевченка відзначали його талант і в живописі, і в літературі. Звання академіка гравюри, яке Т.Г. Шевченку було присвоєно у вересні 1860 року, засвідчувало його велику роль у розвитку живопису. Хоча приятель Шевченка, художник Іван Максимович Сошенко, зазначив : «А все-таки я стою на своєму: що якби він (Шевченко) покинув свої вірші, то був би ще більшим живописцем, як поетом».
Ведучий Х: З роками уже прославлений автор «Кобзаря» і відомий портретист Шевченко замислюється над одруженням. А згодом, як реакція на його безнадійність, з’являється в поета те характерне для нього й вже незмінне упродовж усього життя бажання мати свою родину, свій дім, дружину, тихий і надійний захисток. Це бажання невдовзі переростає в гостру душевну потребу.
У 1860 році Тарас Григорович створив проект хати, (Презентація «У сім’ї великій, вольній, новій…», слайди 15-16), пам’ятаючи настанови головного архітектора Кавоса : «План споруди, накреслений на папері, - згусток думок архітектора, творче рішення поставленого завдання. Поганий план – погана споруда. Добре складений план – хороша споруда. Це – мистецтво…»
Читець УІІІ: « Не молилася за мене…» (уривок).
А я так мало, небагато
Благав у бога. Тілько хату,
Одну хатиночку в гаю,
Та дві тополі коло неї,
Та безталанную мою,
Мою Оксаночку; щоб з нею
Удвох дивитися з гори
На Дніпр широкий, на яри,
Та на лани золотополі,
Та на високії могили;
Дивитись, думати, гадать:
Коли-то їх понасипали?
Кого там люде поховали?
І вдвох тихенько заспівать
Ту думу сумную, днедавну,
Про лицаря того гетьмана,
Що на огні ляхи спекли.
А потім би з гори зійшли;
Понад Дніпром у темнім гаї
Гуляли б, поки не смеркає,
Поки мир божий не засне,
Поки з вечерньою зорьою
Не зійде місяць над горою,
Туман на лан не прожене.
Ми б подивились, помолились
І, розмовляючи, пішли б
Вечеряти в свою хатину.
Я тілько хаточку в тім раї
Благав, і досі ще благаю,
Щоб хоч умерти на Дніпрі,
Хоч на малесенькій горі.
Ведучий ХІ: Остання надія Тараса Григоровича на одруження й створення сім’ї - Ликерія Полусмакова. (Презентація «У сім’ї великій, вольній, новій…», слайд 17). Шевченко зустрічає дівчину-кріпачку в домі поміщиць Карташевських - і довірливо закохується. Ледарство, неохайність, корисливість Ликери приймає спочатку за селянську простоту, життєву мудрість і кмітливість. Це був останній самообман Шевченка.
Іван Тургенєв, який бачив Ликеру в Карташевських, так описує дівчину : « Істота молода, свіжа, трохи груба, не дуже красива, з чудовим білявим волоссям і тією чи то гордовитою, чи то спокійною поставою…» Ця постава, мабуть, і обдурила митця. Насправді ж Ликера побоювалася вийти заміж за «старого й лисого», хотіла переконатися, чи багатий Шевченко, скільки заробляє, і «досадити панночкам Карташевським».
Читець ІХ: Л. («Поставлю хату і кімнату…»)
Поставлю хату і кімнату,
Садок-райочок насаджу.
Посиджу я і походжу
В своїй маленькій благодаті.
Та в одині-самотині
В садочку буду спочивати.
Присняться діточки мені,
Веселая присниться мати,
Давнє-колишній та ясний
Присниться сон мені!.. і ти!..
Ні, я не буду спочивати,
Бо й ти приснишся. І в малий
Райочок мій спідтиха-тиха
Підкрадешся, наробиш лиха...
Запалиш рай мій самотний.
Ведучий ХІІ: Тарас Григорович боляче пережив своє останнє сватання. Не пощастило йому одружитися, сльозами – водою розлилося «святеє диво»… Не судилося зазнати митцеві тихого щастя, пізнав він гірке розчарування, та душа без кохання мертва, тому поринув Тарас у світ мистецтва , у віршованих рядках виспівував свої мрії про те, що:
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі .
Ведучий ХІ: Шевченко рано втратив сім’ю, не судилося йому створити власну родину, але доля талановитої людини належить народу, який породив талант. Тарас Шевченко писав у «Заповіті», звертаючись до всіх нас :
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
Пісня «Родина»
(слова – В.Крищенко, музика – О. Злотник).
( Презентація «У сім’ї великій, вольній, новій…», слайд 18) .
Усі учасники свята виходять на сцену.
Література :
- Васильченко С. В бур’янах. - Київ, 1976.
- Красицький Д. Тарасові світанки. - Київ, 1979.
- Іваненко О. Тарасові шляхи. - Київ, 1989.
- Шевченко Т.Г. Кобзар. - Київ, 1987.
- Шевченко Т. Г. Твори в 5 томах. – Київ, 1984.
- Шевченко Т.Г. Мистецька спадщина у чотирьох томах. – Київ, 1961.
- Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у дванадцяти томах . – Київ, 2001.
- Тарас Шевченко – художник [Електронний ресурс ]. - Режим доступу -http://kobzar.univ.kiev.ua/draws/a.html, вільний (дата звернення: 24.02.2016).
про публікацію авторської розробки
Додати розробку