Літературне свято "Все Гоголя про Гоголя питаю..."

                                               Літературне свято

Мета: поглибити в учнів знання про життєвий шлях і творчу

               спадщину М. Гоголя; розвивати акторські здібності учнів,

                   навички художнього декламування; виховувати патріотич-

                   ні почуття.

Обладнання: портрет М. Гоголя, виставка книг письменника

              різних років видання, виставка ілюстрацій до творів Гоголя.

 

Ведучий. Україна... В одному вже тільки цьому слові й для нашого вуха і на-віть для вуха чужинців бринить ціла музика смутку і жалю...

Україна – країна смутку і краси, країна, де найбільше шанують волю і найменше її мають, країна гарячої любові до народу і чорної зради, довгої , віковічної героїчної боротьби за волю.

 

Ведучий. Україна... Це розкішний вінок із рути й барвінку, що над ним сві-тять заплакані зорі... Україна... Це хати у вишневих садках. А скільки тут со-ловейків щебече, і злічити, здається, не можна, коли сонечко заходитьза об-рій, стає дуже тихо: чутно тільки, як тріпочуть листочки під віконцем, навіть соловейко відпочиває.

Ведучий. Ні, немає на світі кращого неба, ніж небо України! Подивіться на нього і полиньте думками до самих зірок, а вони покажуть вам нашу Землю, де на ній є край, що нагадує собою серце – це Україна!

Ведучий. На карті України є місце, яке називають Полтавщиною. Багата полтав-ська земля на чорноземи і сонце, на тихі води та ясні зорі, на підземні скарби. Щедра духом, народними звичаями, щедра на пісню й гумор, на магічне художнє слово. Зорею першої величини сяє в чистій полтавській голубині ім’я Миколи Васильовича Гоголя.

 

Ведучий. Безхмарне яскраво-синє небо, де високо-високо співає жайворонок. Під ним широкий неозорий степ, перерізаний де-не-де балками. То там, то сям біліють хати з вишневими садками. З трави рівним помахом крил підіймається чайка і, роз-кошуючи, купається у синіх повітряних хвилях. Мерехтливе сонячне марево тліє на горизонті.

 

Ведучий. Існує легенда, що Микола Васильович Гоголь народився в дорозі, коли річка, яка вийшла з берегів, знесла всі мости і не було можливості з Василівки вча-сно доїхати в Сорочинці. І потім все життя Гоголь називав себе подорожнім і вважав дорогу своїм домом. Його життєва дорога почалася 1 квітня 1809 року, дорога – в пошуках щастя, в пошуках істини, сенсу життя, високого призначення. Гоголь був українцем за походженням, родовими традиціями закорінений в українське середо-вище, тобто духовний грунт, на якому він виростав, був глибоко український.

Ведучий. З жовтня 1831 року в петербурзькій газеті «Литературные прибав-ления к Русскому инвалиду» було надруковано листа Олександра Сергійовича Пушкіна. Звертаючись до видавця газети, а через нього до усіх читачів, він писав: «Щойно прочитав «Вечори на хуторі біля Диканьки». Вони вразили ме-не. Ось справжня веселість, щира, безпосередня, без награності, без приміти-візму. А подекуди яка поезія! Все це настільки незвично для нашої теперіш-ньої літератури, що я до цих пір не прийшов до тями... Вітаю громадськість з істинною веселою книгою, а авторові сердечно бажаю подальших успіхів».

Ведучий. З таким піднесенням великий російський поет зустрів видання пер-шої збірки повістей тоді ще нікому не відомого Рудого Панька.

Справжнім автором «Вечорів на хуторі біля Диканьки» був скромний юнак Микола Васильович Гоголь. Тільки три роки тому приїхав до Петербур-га з далекої Василівки, що загубилася серед безкраїх просторів України.

Ведучий. Разом із Пушкіним Гоголя щиро вітала вся прогресивна Росія. Той, хто по-справжньому любив і цінував вітчизняну словесність, розумів, що в літературу прийшов талановитий та оригінальний письменник, справжній ху-дожник слова, якому вслід за Пушкіним судилося відкрити нову сторінку в іс-торії літератури.

 

Ведучий. Збірка «Вечори на хуторі біля Диканьки» відкриваються повістю

«Сорочинський ярмарок», сцену із якої сьогодні нам представлять учні 8 кла-су.

Отож, знайомтеся:

Солопій Черевик, його дружина Хівря, донька Параска, Грицько Голопупенко.

                 (Уривок із «Сорочинського ярмарку» у виконанні учнів 8 класу)

Ведучий. До збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки» входять вісім повістей, серед яких найпопулярнішою та найулюбленішою серед народу стала повість «Ніч перед Різдвом». Хто ж не знає відьми Солохи та чорта, які напередодні Різдва украли місяця та зорі, цим самим зіпсували плани жителів Диканьки.

Сьогодні ми зустрінемося із ковалем Вакулою та норовливою Оксаною, відьмою Солохою та її гостями, яких покажуть нам учні 6 класу.

                        (Уривки із «Ночі перед Різдвом» у виконанні учнів 6 класу)

Ведучий. Земля України вигодувала, виховала Гоголя і не лише фізично, а що важ-ливіше - духовно, з дитинства наділивши його красою своєї поезії, буянням пісенної творчості, епічною величавістю дум, фантастикою казок, барвистою образністю. Ук-раїнська  душа Гоголя  розкривається перш за все у пейзажних замальовках.

Отож, насолоджуйтеся. Уривок із повісті «Майська ніч, або Утоплена».

 

Учень. Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі! При­гляньтесь до неї. З середини неба дивиться місяць. Безмежне скле­піння небесне розійшлось, розширилось іще безмежніш. Горить і дише воно. Земля вся в срібному світлі, а див-не повітря віє і теплом, і прохолодою, і дише млостю, і розливає океан пахощів! Бо-жественна ніч! Чарівлива ніч! Нерухомо, натхненно стали гаї, виповнені темря­вою, і кинули велетенську тінь од себе. Тихі та спокійні ці стави; холод і морок вод їхніх похмуро оточений темно-зеленими стінами садів. Незаймані гущавини черешень та черемхи боязко простягли свої ко­ріння в студені джерела і шепочуть іноді листям, немов сердячись та гніваючись, коли прекрасний зальотник – нічний вітер, – закрав­шися зненацька, цілує їх. Увесь ландшафт спить. А вгорі все дише, все чудове, все урочисте. А на душі й безмежно, і дивно, і рої срібних видінь зграйно виникають у її глибині. Божественна ніч! Чарівлива ніч! І раптом усе ожило: і гай, і стави, і степи. Котиться величний грім українського солов'я, і здається, що й місяць заслухався йо-го посеред неба...

 

Учень.                            Чи знаєте ви українську майську ніч?

                                О, ні! Не знаєте, мабу́ть, напевно.

                                В гаю кричить свою журливу пісню сич,

                                Запрошує до танцю наречену.

                                Ось роздається неосяжний небосхил,

                                Серпанком чемно місяць випливає.

                                Відважним воїном стоїть він серед зір,

                                На Землю ясний промінь посилає!

 

Учень.                           У срібнім сяйві млосно ніжиться земля,

                                Немов із казки вийшла загадково.

                                Повітря прохолодне й чисте, мов сльоза,

                                Доносить вітром пахощі квіткові.

                               Яка чарі́вна і божественна ця ніч!

                               Стоять ліси натхненно й нерухомо.

                               Зустрівшись з мороком і сяйвом віч-на-віч,

                               Тінь величезну кидають додолу.

 

Учень.                           Сплять тихо-тихо трохи стомлені стави,

                               Несуть їх води темряву і тину.

                               Понуро дивлячись, як квітнуть знов сади,

                               Ув'язнені у темні вічні стіни.

                               Застигли зарослі черемхи вздовж ставів,

                               Наповнивши повітря ароматом.

                               Старі черешні по́між вод і берегів

                               Коріння простягли між очеретом.

 

Учень.                           Під свіжим подихом нічного вітерця,

                               Соромлячись тріпочуться листочки.

                               А він жартуючи їх кличе до вінця,

                               Й цілує цвіту ніжні пелюсточки.

                               А зверху велич неймовірна і краса!

                               Все небо вбралось в зоряне намисто.

                               Що раптом заспана прокинулась земля,

                               Від сяйва срібних променів іскристих.

 

Учень.                           І так все стало урочисто навкруги,

                               Що на душі безмежно й трохи дивно.

                               Скрізь ожили лісні гаї, стави й степи,

                               І випливли видіння чудодійні.

                               Немов на бал зібрався весь містичний світ,

                               А соловей виводить для них трелі.

                               А красень-місяць ясні зорі полонить,

                               Вдивляючись у срібні акварелі.

 

Ведучий. Окрилений успіхом першої збірки, у 1835 році Микола Гоголь видає ще дві збірки: «Миргород» та «Арабески».

З юних літ у душі Гоголя живе мрія про прекрасне, гармонійне життя здо-рових, красивих і вільних людей. Дійсність на мала з нею нічого спільного. І тому він звертає свій погляд у минуле, до епохи національно-визвольних війн українського народу, коли Україна була охоплена полум’ям боротьби з інозе-мними ворогами. Там у минулому він знаходить те, що марно шукає в сучас-ності й сучасниках: волелюбність, відданість батьківщині. Гоголь звертає свій погляд до Запорозької Січі. На сторінках повісті «Тарас Бульба», яка входить до збірки «Миргород», він прославляє Запорозьку Січ, її звичаї, устрій. Для Гоголя – це ідеальна держава. Тільки в такому оточенні могли сформуватися могутні характери, справжня дружба і братерство.

 

Ведучий. Дійсно класичним твором Гоголя стала його комедія «Ревізор». Ця назва ніби назавжди злилася з іменем самого автора.

Ідею створення « Ревізора» подав Гоголю Пушкін. Він розповів Гоголю «про випадок, що трапився в місті Устюжині Новгородської губернії, про де-якого пана, що видавав себе за чиновника міністерства та обікрав усіх міських мешканців. Окрім того, Пушкіна самого в Оренбурзі губернатор прийняв за чиновника, що прибув таємно з метою ревізувати дії оренбурзьких чиновни-ків».

 

Ведучий. Комедія була написана Гоголем дуже швидко. 18 січня 1836 року він повідомив про її завершення. В цей же день Гоголь вперше читав «Ревізо-ра» на вечорі у Жуковського.

19 квітня 1936 року в Олександровському театрі відбулася прем’єра ко-медії.

Отже, на нашій імпровізованій сцені герої комедії «Ревізор» Анна Андрі-ївна, Марія Антонівна та Хлестаков у виконанні учнів 9 класу.

 

               (Уривок із комедії « Ревізор» у виконанні учнів 9 класу.)

Ведучий.  Свої всесвітньо відомі твори  – «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Мерт-ві душі», «Шинель», «Тарас Бульба» – він написав поза рідною землею іноземною мовою. Чому?

Бо так історично склалося, що бездержавна українська нація змушена була пра-цювати на користь  державних націй, до складу яких входила. Такою була тодішня реальність, з якою змушені були миритися багато обдарованих українців, в тому чи-слі й  Гоголь.

 

Ведучий. Але Микола Гоголь був українським письменником, хоч писав російсь-кою мовою, бо він дивився на світ очима українця - доброго, мрійливого, веселого і невтомного оптиміста. В його творах виявилася не просто українська стихія, а справжній український патріотизм, бо водила пером синівська любов.

 

Учень.                              За думою дума роєм вилітає;

                 Одна давить серце, друга роздирає,

                 А третя тихо, тихесенько плаче

                 У самому серці, може, й Бог  не бачить.

                    Кому ж її покажу я,

                    І хто тую мову

                    Привітає, угадає

                    Великеє слово

                    Всі оглухли – похилились

                    В кайданах…байдуже…

                    Ти смієшся, а я плачу,

                     Мій великий друже.

 

Ведучий. Це слова одного великого українця – Тараса Шевченка – про іншого – Миколу Гоголя. Кобзар плакав над долею українців. А Гоголь сміявся…Так, смія-вся крізь сльози.

Але і Гоголь, і Шевченко любили Україну всім серцем, всією суттю, бо були справжніми синами землі своєї.

 

Учень.                                  Все Гоголя про Гоголя питаю – 

                                 Яким він був? І в чому таїна,

                                 Що сам собі усе про нього втаюю,

                                 Вночі він ближче, гірше завидна.

                                 Всі таємниці вдень скресають льодом.

                                 Стаєш нікчемним, згірш усіх нікчем,

                                Люблю його останнім перельотом

                                 І небо замикаю тим ключем.

 

Ведучий. Люди масштабу Миколи Гоголя – це люди світу, бо їх твори перейшли ча-сові і географічні кордони.

Попри всі суперечки, Гоголь усією суттю своєю – наш, український, і в його творах сконцентрована могутня духовна сила, величезна життєва енергія, яка вічно працюватиме на Україну!

 

Учениця.                         Мій Гоголь такий, яким бачу лиш я,

                                          Й дорога до нього у мене своя.

                                          В «Шинель» одяглася «У ніч під Різдво»,

                                          І мрія збулася: з Солохою вдвох

                                          Стрічали ми Голову і Пацюка,

                                          І Чуба старого, й смішного Дяка.

                                          У «Ніч, у травневу» в русалок танку

                                          Я все ж, хоч як-небудь, знайшла не таку.

 

Учениця.                          У місті, де чиниться суд непрозорий,

                                           Була разом з Чичиковим – Ревізором

                                           В комічній виставі. Зустріла ще й Вія,

                                           Героя Остапа і брата Андрія.

                                           З Тарасом горіла на дубі в вогні,

                                           Як відьма, летіла і я на мітлі.

                                           Шукала учора, де місяць, зірки,

                                           З Вакулою й Чортом плила залюбки

                                           В небесному морі у Пітер-столицю,

                                           А там Катерину зустріла – царицю.

                                           Заглянула в дзеркало і до Оксани.

 

Учениця.                          Сміятися будеш ти і сумувать…

                                           Заставив він душі людські оживать.

                                           Такий він, мій Гоголь, – Полтавщини син.

                                           З ним поряд – нікого! Такий він один!!!

 

Ведучий. Микола Васильович Гоголь належить до видатних письменників, чия творчість складає славу і гордість світової культури. Для росіян він – Ни-колай Васильевич, для українців – Микола Васильович, італійські друзі нази-вали його синьйором Нікколо, для людства він просто Гоголь, великий чародій слова, ясновидець, який мав дар проникати в таємницю душі людської.

 

 

 

У сценарії використані уривки з віршів Т. Шевченка «Гоголю», І. Драча «До Гоголя», Л. Маковей, Г. Верес (Демиденко) «Мій Гоголь».