19 липня о 18:00Вебінар: Реалізація національно-патріотичного проекту в закладах дошкільної та середньої освіти

Літературний журнал "Що водить сонце і світила",,,

Про матеріал

Сценарій свята до дня Св. Валентина

Любов, таємнича і загадкова, стояла і стоїть біля витоків тих миттєвостей, коли у душах людських виникає щось незбагненно животворяще, викликає подив і захоплення, вводить до світу краси та величі.

Історії кохання видатних письменників, поетів та простих львів'ян, що стали легендами

Перегляд файлу

1

 

Літературний журнал

«Що водить сонце і світила»

Підготувала Галамай Наталія Станіславівна, вчитель зарубіжної літератури Львівської правничої гімназії, спеціаліст вищої категорії, пед.. звання «старший вчитель»

 

Сторінка перша. Що водить сонце і світила...

Звучить музика Людвіга ван Бетховена. Соната № 14”

Ведучий І.

„Я тебе кохаю”. Різні віки, різні мови... Все різне. Єдине – кохання!

Воно – вогонь і лід, поезія і проза,

Воно, як пісня, без кінця і краю,

Що лине над безкраїми степами,

Як біг струмка, як грім і блискавиця,

Як зірка, квітка, що вража сміливця

Красою й простотою водночас.

Кохання – все що є, було і буде.

Воно зігріє в свята й будні.

Ведучий ІІ.

Любов, таємнича і загадкова, стояла і стоїть біля витоків тих миттєвостей, коли у душах людських виникає щось незбагненно животворяще, викликає подив і захоплення, вводить до світу краси та величі.

Читець.

 ...Душа моя була не зі мною, а з тобою! Навіть і тепер, якщо вона не з тобою, то її немає ніде: справді, без тебе моя душа просто не може існувати.

Але благаю тебе, зроби так, щоб їй було з тобою добре, якщо вона відчує твою відданість, якщо ти за любов віддячиш любов’ю і хай хоч малим винагородиш за велике, хоч би словами за діла.

На що ж мені сподіватися, якщо я втрачу тебе, і що може тримати мене в цих земних мандрах, де я не маю втіхи, крім тебе, та й ця втіха – тільки в тому, що ти живий, бо всі інші радощі, пов’язані з тобою, для мене недоступні...

 Так писала Елоїза Абелярові... І вона першою переконала навіки: „Сказати: „Я тебе кохаю” – означає сказати: ”Ти не вмреш”.

Ведучий І.

Їй було 17, йому – за 40, вона – ще зовсім юна дівчина, він – магістр філософії..., але якщо шукати назву почуттям, якими сповнені її листи, то найточніше, певно, буде сказати, – духовне материнство...

Вона подарувала людству більше, ніж навіть талановиті твори. Вона внесла у світ саму себе. Вона була тим променем сонця, що висвітлює можливість інших, високих, справді гідних людини форм любові, яку ніщо не здолає.

Саме рядком про цю любов відкривається нова глава в історії людського духу. Не з великої архітектури, не з великого живопису і не з великих подорожей, а з великої любові почалася нова чудова епоха – Відродження.

Читець (під тихе звучання музики декламує вірш Р. Тагора „Вічна любов”).

В обмінах народжень, крізь даль і роки,

До тебе манили пориви пянкі,

З пісень тобі серце сплітало вінки,

Якими вінчалася ти залюбки

У різних народженнях, в різні віки.

Я чую легенди старі про кохання,

Про щастя побачень, про біль розставання, –

Ввижається серцю зраділому вмить:

Мов зірка полярна, крізь морок століть,

Твій образ ясний наді мною зорить.

Несе нас кохання довічна ріка,

В ній сльози розлуки, освідчень слова –

Одвічне кохання усіх порива.

Сьогодні ж кохання спинило свій біг,

Тобі воно, рідна упало до ніг,

У ньому ридання і радості спів,

У пісні моїй – всіх поетів порив,

В одному коханні – любов всіх часів.

 

Ведучий ІІ.

Через 150 років 9-річний хлопчик Данте побачить дівчинку Беатріче і, ставши видатним поетом, розповість про любов до неї у книжці „Нове життя”, а потім у „Божественній комедії”.

Можливо, він і не став би видатним, якби не покохав, не звідав космічної могутності почуття, що „водить сонце і світила”.

 

Сторінка друга. Тайна ся велика єсть...

Ведучий ІІІ.

Навчені життям мудреці це вже звідали.

І ось настає день. Покривало, зіткане з сонячних променів, падає, чудо з чудес укривається сірим попелом буденності, алмаз стає вугіллям.  Він чи вона посміхаються спочатку справді з себе, а потім співчутливо – глузливо спостерігають за черговим безумством. 

    Читець (під музику Ф. Ліста).

А потім молодий Петрарка побачить у авіньйонській церкві Лауру...

Цитує сонетКоли то не любов, цей жар, – який же це недуг?”

 

Ведучий ІV.

Тайна ся велика єсть...” – повторюємо ми часом давню, високу формулу про любов, повторюємо часто бездумно, а нерідко й іронічно...

А це таки тайна. І вона справді велика. Ця тайна виразно живе у листах до коханих, вона пульсує в них, мов жива...

Ведучий ІІІ.

10 липня 1757 року, ввечері, він увійшов у її дім, не застав її і написав:

„Пишу, нічого не бачачи. Я прийшов; хотів поцілувати вашу руку і піти. Доведеться, одначе, піти без цієї винагороди; але хіба я вже не буду досить винагороджений, засвідчивши вам, як вас кохаю?

Це був перший лист Дідро до Софії Волан... . А потім протягом майже тридцяти років він написав їй ще 552 листи...

Ведучий ІV.

Коли вони познайомились, йому було 43, їй – 40 років. Вона була ще досі „мадемуазель”, а він мав дружину, дочку і пережив уже чимало романтичних захоплень. (Одного разу навіть утік уночі з тюрми, щоб пересвідчитись у невірності коханої, а зранку повернувся, і тюремники зрозуміли його: у ХVІІІ столітті навіть тюремники розуміли, що значить кохати!).

Ведучий V.

Кохання... Пристране й жагуче... Воно часто не гине навіть у серці безнадійно закоханого.

Ведучий VІ.

У 1818 році в життя Стендаля також увійшла велика любов до Метільди Дембовської. Але ця любов обдарувала Стендаля не тільки радістю, а й стражданням, вона дала письменникові страждання-радість, бо Метільда його не кохала, і неподілена любов до неї була найбільшим щастям-нещастям у його житті. А ще – вона була сестрою його дружини...

Читець.

Найбільше задоволення я дістав сьогодні у ту мить, коли я ставив дату на цьому листі. Живу думкою, що через місяць матиму щастя побачити вас. Але що робити ці 30 днів? Сподіваюсь, вони минуть, як і 9 довгих днів, що тільки-но збігли. Щоразу, коли закінчується якась розвага, якась прогулянка, я знову лишаюсь на самоті і відчуваю жахливу порожнечу... Моя стомлена уява вже неспроможна відтворювати картини, віднині надто тісно пов’язані з жахливою думкою про те, що вас нема поряд, і я почуваю, що з кожним днем у моєму серці стає похмуріше

(Із листа Стендаля Метільді Дембовській).

 

Сторінка третя. Лист перед стратою…

Ведучий VІІ.

„Як часто я перечитую твої рядки! Я пригортаю їх до серця, вкриваю поцілунками. Я вже не сподівалась одержати їх...

Ми не можемо не бути гідними тих почуттів, які прищеплювали одне одному. З цим не можна бути нещасним. Прощай, мій друже, прощай, мій безмежно коханий!

Автор цього листа – Марі Ролан – замолоду заперечувала любов як почуття.

А період Французької революції був найтяжчим у її житті – і тому, що революція вступила у трагічну смугу масового терору, і тому, що любов-пристрасть до Бюзо викликала в неї тяжку боротьбу з розумінням морального обов’язку перед чоловіком.

Ведучий VІІІ.

Її везли на місце страти в осінній, сльотавий листоподовий день. Повіз із засудженими поволі котився по набережній повз будинок, де колись жили батьки Ролан...

Ролан, дізнавшись про її страту, пішов у ліс і там засадив собі ножа у серце...

Через кілька місяців порішив себе і Бюзо; тіло його погризли вовки...

Читець.

Я вірю в чистую любов

І душ міцне єднання;

Й усі думки, й життя, і кров,

Й спів свій, і зітхання –

Все з радістю віддам я тій,

Чий образ ніжний і святий

Зі мною – до могили.

 

Сторінка четверта. Війна за наречену.

Ведучий ІХ.

Кохання... Що може бути банальніше і величніше від цього почуття. Скільки історій щасливого і нещасливого кохання знає наше місто, місто, де дівчата гарні, як ніде у світі...

Ведучий Х.

Тільки у нашому місті могли бути такі щасливі шлюби, як, наприклад, у одного з найбагатших купців Львова Вольфа Шольца. Він мав 12 синів і 12 дочок, зважте, від однієї дружини Дороти. Щаслива родина мешкала на Площі Ринок, 23.

Звучить музика П. І. Чайковського. Фантазія „Франческа де Реміні”

Ведучий ІХ.

Можна багато говорити про кохання. Раптове і несподіване, таємниче і загадкове, пристрасне і жагуче... А буває кохання з першого погляду.

Ведучий Х.

У ХVІІ столітті у львівській кам’яниці на площі Ринок, 30 мешкала Ядвішка Лушковська. До Львова приїхав польський король Владислав Четвертий. Він випадково побачив красуню, яка з вікна вітала свого монарха, і закохався на все життя. Король забрав красуню-львівянку до себе у Варшаву. Згодом були два вимушені шлюби, але свого кохання він не залишив і помер на руках у Ядвішки.

Ведучий ІХ.

А ще Львів пам’ятає справжні військові дії... за наречену Гальшку з Острога. Магнат Лукаш з Гуркі насильно обвінчався з нею.

Мати дівчини три роки не допускала до дочки небажаного зятя. (На їхньому боці була і мати короля – Бона). Рятуючись від чоловіка, Гальшка втекла до Львова і переховувалась у тодішньому монастирі Домініканів. Сюди під виглядом жебрака пробрався князь Сімеон Слуцький (її коханий) і вони обвінчалися. Проте Лукаш розпочав військову облогу і, зрештою, монастир здався. Король визнав законним чоловіком Гальшки, звичайно ж, Лукаша і її відвезли до Шамотул у Польщі.

Невдовзі Гальшка померла від суму, а мешканці Шамотул і досі показують „вежу чорної княгині” (вона завжди ходила вбрана в чорне).

 

Сторінка п’ята. Любов може багато...

Ведучий ХІ.

У Львові вміли кохати і траплялося таке кохання, за яке можна було віддати все, що маєш, і навіть інколи більше того – власне життя. Третій будинок Площі Ринок колись називався Вільчківською камяницею, тому що тут мешкала 18-річна красуня Ганна Вільчківна, через яку у Львові розгорівся кривавий скандал.

Флорентієць Урбан Убальдіні (родич Папи Римського) смертельно ранив поляка Павела Єльонека за те, що красуня надала перевагу у танці не йому. Проте він не був страчений, оскільки за нього заступилося львівське жіноцтво.

Ведучий ХІІ.

Любов може багато...

У приміщеннях Університету „Львівська політехніка”, що на теперішній вулиці Князя Романа, майже два століття тому у колишньому монастирі кармелітів було влаштовано тюрму. І у 1912 році в одній із камер очікував на смертний вирок заможний львівський адвокат, директор Банку Гандльового Станіслав Левицький. Представник львівської золотої молоді був засуджений на смерть на грунті ревнощів за вбивство своєї заміжньої коханки, акторки львівської опери Яніни Огінської – Шендерович.

 

Звучить пісня „А видиш, Левицький, що любов може...”

 

Ведучий ХІІІ.

Проте стіни цієї в’язниці пам’ятають і самовіддане кохання.

Майже півтора століття тому, у 31-х і 40-х роках ХІХ століття протягом багатьох років під ці стіни приходили дві дівчини, аби підтримати своїх коханих, котрі потрапили за грати. До історії увійшли Амелія Радзішевська і Олександра Свободівна, яких в’язні охрестили „Ціпця” і „Чорна лапка”. Першу так назвали за дитячий вигляд, а другу – за незмінні чорні рукавички.

Ціпця таки дочекалася свого коханого і згодом узяла з ним шлюб.

Ведучий ХІV.

Життя буває немилосердним і жорстоким, ставлячи на шальки терезів долі закоханих...

Та любов не помирає, не розвіюється попелом. Вона живе скрипкою, словом, подихом вітру...

 

Читець (Вірш Лесі Українки).

Як я умру, на світі запалає

Покинутий вогонь моїх пісень

І стримуваний пломінь засіяє,

Вночі запалений, горітиме удень.

 

І прийде той, чий образ я носила

З піснями вкупі в серденьку свому.

„Вона для тебе сей вогонь лишила”, –

Його пізнавши, скажуть всі йому.

 

Він гордо скаже: „Ні!” – і гордо здійме чоло,

І гордо піде геть, не глянувши назад.

Як перше не приймав, так і тепер не прийме

Ласкаво-прикрих жалів і порад.

 

Благаю вас, пісні, мої пісні крилаті.

За ним услід, мов іскорки летіть,

Побудьте з ним в його самотній хаті,

Верніться і мені про нього розкажіть.

 

Коли коханий мій і там у самотині

Так само гордо відречеться нас,

Тоді, мої пісні, нехай у домовині

Край мого серця поховають вас.

 

Коли ж він з тугою та з гіркими сльозами

Згадає втрачену, зневажену любов,

Тоді, мої пісні, розстанемось ми з вами,

Лишіть мене в труні, летіть до нього знов.

 

Сторінка шоста. Львівські Ромео і Джульєтта.

Ведучий ХV.

Багато історій трагічного кохання. Та найвідомішою є балада про львівських Ромео і Джульєтту. Батько Францішки став на заваді нерівного шлюбу і закохані вирішили покінчити життя самогубством.

 

Учні співають „Баладу про панну Францішку” Генрика Збежховського.

Читець.

Ось хроніка львівських газет, зібрана письменником Юрієм Винничуком.

  • 1 листопада 1919 року. Самогубство наречених. В готелі „Під Золотим Левом” на Фурманській вчинили самогубство Ян Зелеп і Софія Лапанівна через брак матеріальних коштів.
  • 26 серпня 1923 року. Готельова з „Сіті” прийняла велику дозу сублімати через нещасливе кохання.
  • 15 березня 1932 року в готелі „Польонія” на вулиці Баторія 28-літній Іван Лисецький та його 20-річна коханка Софія Прусак вирішили покінчити життя самогубством через неможливість спільного життя. Коханець стріляв у кохану, потім у себе. На щастя, рана поверхнева. Життя обом врятували.
  • 10 вересня 1936 року під час забави у ресторації Йосифа Котовича в Ринку, 25 намагалися відібрати собі життя Казимира Козакова і Францішек Петрас через неможливість легального шлюбу. Обоє коханців залишилися жити.

 

Ведучий ХV.

Можливо, на щастя таких випадків у сучасному Львові практично немає. Але можливо, на жаль, ми вже не вміємо так шалено кохати, як наші прадідусі і прабабці?

Чи справді не вміємо?..

 

doc
Додано
3 лютого 2018
Переглядів
960
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку