Літературно - музична композиція "Тільки родина як зірка єдина"

 

Вбігає заклопотана господиня:

- Ой людоньки, ой лишенько!

Гості вже на порозі, а якась нечиста сила сховала мого чоловіка.  Хлопці, синочки мої дорогі, десь теж запропастилися, донечка моя Наталочка по господарству порається. Як же я сама зараз гостей зустрічатиму?

 Чоловіче! Чоловіче! Де тебе носить?

(з - за сцени голос):

- Та іду вже, чого ти голосиш, наче на похороні. ( виходить)

 

(Господиня бере хліб – сіль на вишитому рушникові і разом вітають гостей):

 

Добрий день вам, люди добрі, що сидять в нашій господі.

Раді з святом вас вітати щастя і добра бажати.

 

І на знак поваги хліб візьміть із сіллю,

Щоб жилось по правді, щоб жилося в мирі.

 

Ми вам його підносим на білім рушникові

Та до землі вклоняємось, щоб ви були здорові.

 

У колі у родиннім зібрались друзі щирі,

Тож хай лунає пісня, вірші летять стокрилі.

 

Від щирого серця, від рідної манявської землі

Дозвольте вам, люди, поклонитись і в господу до нас запросити.

( кладуть хліб – сіль на стіл )

 

Ведучі:1. Ось і прийшов на нашу землю травень, оспіваний у піснях, гаптований солов’їним співом і приніс нам давні шановані свята. Це День матері і Міжнародний День сім’ї.

 Думаю, що це символічно, що ці свята відзначають саме навесні, коли все в природі проростає, розквітає. І земля – матінка плекає кожен росточок, кожну пелюсточку, як і сім’я, родина плекає своїх дітей, щоб набирались вони сили, могутності, мужності.

 

2.Одного ранку я прокинулась від ніжного дотику. Повільно розплющила очі і на своїй щоці відчула теплий промінь сонця, який заглядав до мене крізь шибку… я подумала: який добрий Бог, що створив сонце, яке дає нам тепло і світло.

 

3.Одного ранку я прокинулась від ніжного дотику.

Повільно розплющила очі і побачила, що біля мене стоїть мама і каже: «Донечко, вставай!» . Я подумала: який добрий Бог, що дав мені маму, яка дарує тепло і любов свого серця.

 

4.Який добрий Бог, що дав нам найбільший скарб на землі – наших матерів.

 

1.Який добрий бог, що дав нам сильних і мужні батьків, братів та сестер, бабусь та дідусів.

 

2.Який добрий Бог, що дав нам сім’ю, родину, церковну спільноту або християнську родину, а увесь наш прекрасний, працелюбний, веселий, співучий народ ми називаємо українською родиною.

 

3. Все найкраще, що є на землі, починається з сім’ї. Без неї, як без природи, людство обійтися не може. « З родини йде життя людини», - говорить народна мудрість.

 

Життя по – різному складається в людини,

Бо це вже як судилися кому.

В одних воно, мов пісня лебедина,

А в інших…наче й зовсім не було.

 

Та наша мова нині про родину,

Про дітвору й поважних їх батьків.

Про те, що має кожен чи доньку, чи сина

І хай так буде упродовж віків.

 

Хай солов’ї дзвенять в дібровах

І квітнуть жаром почуття.

Благословенний будь, наш роде,

Що твориш пісню і життя.

 

Благословенний будь, наш роде,

На всі часи і всі віки.

Життя людського ти основа –

Бо всі ми доньки і сини.

 

Тож хай лунає слово шани,

Подяки хай слова летять.

Нема рідніш від тата й мами,

Нема миліш, ніж рідний край.

 

Пісня «Роде наш красний!»

 

Родина. Рід. Які слова святі!

Вони потрібні кожному в житті.

Бо всі ми з вами – ніжні гілочки

На дереві, що вже стоїть віки.

Це дерево – наш славний родовід.

Це батько й мати, прадід твій і дід.

Людське безсмертя з роду і до роду:

Увись росте коріння родоводу.

І тільки той, у кого серце чуле,

Хто знає й береже своє минуле

І вміє шанувать сучасне –

Лиш той майбутнє вивершить прекрасне.

 

Родина. Рід. Які слова святі!

Вони потрібні кожному в житті.

Якщо зміцніє хоч одна родина –

Міцніша стане наша Україна!

 

1.Слава родині! 2.Слава дитині!3. Слава Вкраїні!

4.Слава Богу Святому, що дав щастя і долю роду людському!

 

Ведуча 1. Свята наша вільна Україна зібрала під своє материнське крило всіх нас, своїх дітей. Ми тепер – одна сім’я, одна родина, доля якої – це доля кожного з нас, майбутнє якої – наше майбутнє. Тож дай нам, Боже, щоб ми завжди були разом, в одній сім’ї. І щоб ніколи не зупинялося життя, а продовжувався наш український славний рід.

 

Ведуча 2.Здавна у нашого народу живе добра і благородна традиція: підтримувати теплі родинні взаємини, спільно долати родинні незгоди. А ще надзвичайно приємно, коли якась визначна подія збирає, гуртує всю родину. І як добре, коли це не смуток, справжнє свято. Тому сьогодні  у цьому залі ми раді вітати дорогих гостей, що завітали до нашої шкільної родини на вогник тепла, доброти, поваги та любові.

 

          На світі білому єдине,

Як і Дніпрова течія –

Домашнє вогнище родинне,

Оселя наша і сім’я.

 

В щасливі і тяжкі години –

Куди б нам не стелився шлях –

Не згасне вогнище родинне,

В людських запалене серцях.

 

Ведуча 1.Є такий вислів: « Родинне вогнище». Звідки він? Чи можна кожен дім назвати родинним вогнищем?

 

 Ведуча 2. У народній легенді про те, як з’явилася перша хата, говориться, що коли Янгол прорубав вікна та затяг їх риб’ячим міхуром, то жінка з дітьми стали прибирати та тішитися, що мають таку світлу гарну оселю, Янгол замилувався ними та й залишився назавжди стояти біля віконця. Тому, повчає легенда, боронь Боже, плювати у вікно.

 

Ведуча 1. А ще не можна у хаті лаятися, сваритися, битися, бо Янгол плакати буде – він же залишився , щоб милуватись нами.                                                                                         

Так учить народна мудрість: кожен повинен намагатися зробити свій дім не просто сяким-таким пристанищем, а саме – родинним вогнищем, де відігрівається душа, панує атмосфера любові і доброти.

 

Пісня про хату.

 

Мамина ласка, татусева мужність, бабусина доброта, дідусева мудрість, тепло хатнього затишку в колі рідних на все життя залишають глибокий слід у душі та серці кожної людини. Завжди якось по-особливому зворушливо, з великою теплотою згадується те родинне гніздо, з якого ви вийшли у світ широкий.

 

Тут людина робить свої найперші кроки, звідси вона виходить у широкий світ. У сім’ї вона навчається любові і добра, у сім’ї вона вчиться шанувати свій рід, свою землю, берегти пам’ять свого роду.

 

Як добре дітям й затишно в родині!

Тут так цікаво й весело всім нам.

Тому вклонятися доземно ми повинні

За диво й за життя своїм батькам.

 

Батьки для нас -  це найдорожчі люди.

Вони піклуються і думають про нас.

І хай завжди в нас мама й тато буде,

Й ніколи не проходить світлий час.

 

І хай здоров’я буде у родині,

Щоб радість й сміх веселий наш дзвенів

Родині ми складаєм славу нині

І скажемо багато добрих слів.

 

Бо все найкраще в дітях від родини!

Привітність, щирість, щедрість, доброта,

Усі традиції народні і святині

Та мудрість й віра чиста і свята.

Сценка:

 розмова  Карпа і Лавріна.

Л: Карпе, а кого ти будеш сватать? Адже перед Семеном батько тебе, мабуть, оженить.

К: посватаю, кого трапиться.

Л: Сватай Палажку! Кращої  од Палажки нема на все село.

К: то сватай, як тобі треба.

Л: Я б посватав. У неї брови, як шнурочки; моргне – ніби вогнем сипне. Одна брова – варта вола, другій брові – ціни нема.

К: Коли в Палажки очі витрішкуваті, як жаби, а стан кривий, як у баби.

Л: то сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка

К: І вже доладна. Ходить так легенько, наче горох в ступі товче, а як говорить, то носом свистить.

Л: то сватай Вівдю. Говорить тонісінько, як сопілка грає, а тиха, як ягниця.

К: Тиха, як телиця. А я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива і мала серце з перцем.

Л: Карпе, ну скажи, кого оце будеш сватать?

К: одчепись од мене.

Л: сватай Олену Головків ну. Олена кругленька, як цибулька, повновида, як повен місяць, у неї щоки, мов яблука, зуби – як біла ріпа, коса як праник, сама дівка здорова як тур: іде – аж земля під нею стугонить.

К: гарна… мордою, хоч пацюки бий.

Л: то якої ж ти хочеш?

К: мені аби робоча, проворна та трохи куслива, як муха в Спасівку.

 

Господиня: Хлопці, а чого ви оце тут розсілися та теревені гнете, чого батькові не допомагаєте?

Л: та ми тут, мамо, вирішили, що пора вам трохи відпочити від роботи адже весь свій вік ви працюєте, про нас дбаєте. А от ожениться Карпо, приведе вам невісточку, тоді й од почнете.

Господиня: то ви  мені невістку підбирали! Ох, які ж у мене золоті діти, що люблять та поважають свою матір.

 

Ведучі:  Мама, матуся, ненька – усьому початок. Усе прекрасне в людині від променів сонця і молока матері – ось що наснажує нас любов’ю до життя.

 

Слово «мама» росте разом з нами тихо, як тихо ростуть дерева, сходить сонце, розцвітає квітка, як тихо виграє веселка і гладить дитину по голівці рідна рука. Так само тихо приходить воно на уста – сяйвом  маминої усмішки і ласкавістю її очей, листочком вишні і промінчиком сонця, пелюсткою квітки і радістю веселки, теплом ніжної руки і вечірньою молитвою.

 

Є в нашій мові прекрасні звертання

Добрі та щирі, чудові слова…

Тими словами усяк без вагання

маму найкращу свою назива.

 

Мамо, матусенько, мамочко, ненько,

Матінко, усміх твій ніжний ловлю.

Мамочко рідна, моя дорога

Я над усе тебе дуже люблю.

 

Із букви – краплинки та звуку – сльозинки народиться одного дня на світ це слово, вимовлене устами янголятка, й осяє хатину, як Божий дар. Тільки не дано нам запам’ятати цю мить, як не згадати того дня, коли над нашою колискою вперше схилилась мати. Це – мить і це – вічність, бо мама завжди з нами, вона живе в нас і в наших дітях та внуках, у всьому нашому роді і береже нас, благословляє на добро.

 

Тихо, тихо, тихіше.

Мати дитину колише.

Солодко спить немовлятко,

Бавлять його янголятка.

Не смійте порушити тишу:

Мати дитину колише!

 

Тихо, тихіше, тихо.

Не треба будити лихо.

Мати співає пісню,

Всміхається лагідно, ніжно,

Дитина росте, міцніє,

А пісня все лине і лине.

 

Тихо, тихіше, тихо.

У щастя є свої примхи.

Це щастя кімнатою ходить,

Слова свої перші говорить.

Тихенько радіє мати:

Щоб щастя, бува, не злякати.

 

Тихо, тихо, тихіше.

Дитина читає вірші,

Читає книжки, романи –

Велике спасибі мамі

За працю, недоспані ночі,

Науки слова пророчі,

За час, що проводили разом

Спасибі вам, люба мамо.

 

Пісня про маму

 

Прокинувшись зранку, я чую твій подих.

Я бачу привітну усмішку твою.

Без тебе сумую, з тобою радію,

Найбільше у світі тебе я люблю.

 

Ти тепла, як сонце, ласкава, як зірка,

І ніжна, як перша весняна трава.

Найкраща у світі пташина пір’їнка -

Зрівняння тобі ні на кого нема.

Ти пахнеш, як квіти, що в ніч розцвітають,

Цілуєш так ніжно, як дощик траву.

Росинкою в полі тебе відчуваю

Без тебе не можу, для тебе живу.

 

Чого ти зажурена, мамо?

Чого в очах твоїх сльоза?

Куди твоя радість поділась,

Чого твоя згасла краса?

І руки твої опустились,

Чого посивіла коса.

 

Не треба журитися ,мамо

Чого ж у сльозах, ну, чого?

Чи снігу упало чимало

І весь він – тобі на чоло?

Пісень ти співала немало,

Багато не спала ночей.

Чого ж ти зажурена, мамо,

Аж котяться сльози з очей.

 

Не жалій мене, мамо, не треба

І не думай, що я ще дитя.

Подивись у глибокеє небо

На своє ти оглянься життя.

Як тобі було важко в дорозі,

Як тебе заставала гроза.

Я стою на твердому порозі,

Чому ж в тебе іскриться сльоза?

 

Принесу тобі, мамо, я квіти,

В очі гляну твої ясні.

Сльози радості ніде подіти,

Ніби краплі дощу навесні.

Я загляну у очі – озерця,

До щоки притулюсь, як колись

І відчую биття твого серця

Тільки жалібно так не дивись.

 

Ведучі: 1. Пречиста Діво, радуйся, Маріє!

Твій світлий образ на небеснім тлі

Чудесною появою зоріє.

Твій постамент – землі камінний глоб,

Стоїш на нім мов статуя осяйна,

І усміх Твій, найкращий із оздоб,

Горить, мов ласки незбагненна тайна.

 

2. А за тобою світлий сонця диск

Тебе освітлює згори і знизу.

Тобі дарує свій промінний блиск,

Тебе вдягає в золотисту ризу.

Дванадцять зір блискучих і ясних

Короною Твоє чоло вінчають.

І тихе сяйво сіється від них

На Божий світ у радості й відчаю.

 

1. У Тебе під стопою злющий гад,

Розтоптаний, без їжі і без сили –

Ти вбила гріх, і зла пекельний чад

Уже не труїть серце омертвіле.

І ми, задивлені у образ Твій,

Молитвою тебе вітаєм, Мати,

Прийми цей дар в ласкавості своїй,

Бо кращого Тобі не можем дати. ( Роман Завадович)

 

Є в мене найкраща у світі матуся,

За неї до тебе, Пречиста, молюся.

Молюся устами, молюся серденьком

До тебе, небесна Ісусова Ненько.

Рятуй від недуги матусеньку милу,

Даруй їй здоров’я, рукам подай силу,

Щоб вивела діток у світ та у люди,

Щоб ними раділи пишались усюди.

Благаю у тебе дрібними словами

Опіки та ласки для любої мами.

Пошли їй не скарби, а щастя і долю,

Щоб дні їй минали без смутку і болю.

 

Пісня про маму.

 

Сценка із «Наталки Полтавки».

( Наталка, співаючи)

Віють вітри, віють буйні аж дерева гнуться.

О, як болить моє серце, а сльози не ллються…

 Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся у нужді та горі і проклинаєш свою долю, проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище, а може…

Може й забув, що я живу на світі?

Терпелиха: Ти знов чогось сумуєш, Наталко? Знов щось тобі на думку спало?

Н. мені з думки не сходить наше безталання.

Т. що ж робити? Три роки вже, як ми по убожеству своєму продали дворик на Мазурівці, покинули Полтаву і переїхали сюди. Лучче б вмерла: не терпіла такої біди, а ще більше через твою непокірність.

Н. через мою непокірність ви біду терпите, мамо?

Т. аякже? Скільки хороших людей до тебе сваталося – розумних і зажиточних, а ти всім одказала. Скажи, в яку надію?

Н. В надію на Бога. Лучче посивію дівкою, як піду заміж за тих женихів, котрі до мене сваталися.

Т. Знаю, чому тобі всі не люб’язні. Петро навяз тобі в зуби. Дурниця все те, що ти думаєш: ; роки об нім й слуху нема.

Н. Ой мати, мати! Серце не вважає! Кого раз полюбить з тим і помирає.

Мамо! Ріднесенька! Не губи дочки своєї!

Т. Наталко, схаменись! Ти в мене одна, ти кров моя! Чи я захочу тебе погубити?

Убожество моє і старість силують мене швидше заміж тебе оддати. Не плач! Я тобі не ворог.

Правда, Петро роботящий парубок, та де ж він? Може де запропастився, а може й одружився де і забув тебе? Тепер так часто буває: одну нібито любить, а про другу думає.

Н. ні! Петро не такий: серце моє за нього ручається.

Т. то ти на те ведеш, щоб я не діждалась бачити тебе заміжньою, щоб через твоє упрямство не дожила я віку: бідність, сльози, переборп твої положать мене в домовину…

Н. не плачте, мамо. Я покорюсь вашій волі і для вас за первого жениха, вам угодного, піду заміж. От був би живий батько, він би мене зрозумів..

 

Ведучі : Батько – голова сім’ї, її сила та гордість. Руки батьків вміють усе: відремонтувати, полагодити, змайструвати, а інколи навіть покарати за непослух, але такі моменти бувають дуже рідко, і лишень тоді, коли виправити ситуацію може лише він – сильний, владний і в той момент непідкупний.

 

Хочеться, аби кожен з нас дорожив своїми батьками, думав про них у важку хвилину, відгукувався на кожний поклик, бо вони вчать нас жити. Батьків приклад, батькове слово, прохання були законом. Невипадково казали: Не навчив батько, не навчить і дядько». А якою магічною силою були наділені слова: «Он батько іде» або «Ось почекай, я скажу батькові».

 

 Гумореска.

Закортіло татусеві перевірить сина

І дізнатись, як встигає у школі дитина.

- чого стоїш? Що боїшся підійти до мене?

Дай – но свої зошити і неси щоденник

Подивившись у зошити що й казать не знає:

Одна двійка за другою звідти вигладає.

Подивився у щоденник – і в наступ на сина:

Та у тебе тут із співів «добре» і «відмінно».

- ах ти, - кричить, - лобуряко! І паска знімає.

У зошитах повно двійок, а він ще й співає.

 

Ну і мама! Ну і тато! Наче справжні дошкільнята.

Нічогісінько не знають –

Смішно і сказать комусь! –

Бо щодня мене питають лиш одне: «чому», «чому».

Ти чому образив Віту? Ти чому отримав двійку?

Ти чому прийшов так пізно? І чого в шкарпетках різних?

Ти чому такий непослух? Ти чому не стелиш постіль?

Ти чому цей вірш не учиш? А чому портфель без ручки?

І чому такий синець? Ох, настане мій кінець.

Не поясниш їм ніколи –

Хоч би дуже й захотів.

Треба їх віддать до школи –

Хай питають вчителів.

 

 В більшості випадків тато – це та людина, до якої ідеш за порадою, хочеш почути його думку, і якщо наші мами завжди емоційні, виявляючи своє ставлення, то татусі завжди набагато стриманіші, але вони теж глибоко переживають все, що переживає їхня дитина і  на їхньому обличчі інколи теж  з’являється скупа чоловіча сльоза. Ні, це не вияв слабкості, аж ніяк. Це прояв великої любові і великого смутку, адже болю завдала рідна дитина.

Я і до тата умію звертатись,

Хочу в словах передати тепло.

Щоб мій татусь міг частіше всміхатись

І щоб в душі його сонце жило.

Татку татусеньку, таточку, тату,

Найкращого в світі немає навкруг.

Татоньку, хочу тебе обійняти –

Ти – мій порадник заступник і друг.

 

Бабуся, бабусенька, бабуня – солодуня!  Яке ніжне, красиве, лагідне, пестливе й тепле слово! А чому, запитаєте ви? А тому, що бабуся – це мамина або татова мама, отже, вона знає вдвічі більше, ніж мама чи тато.

Вона і бачила в житті вдвічі більше. І онуки, мабуть, вдвічі дорожчі для неї, бо вони – діти її дитини. Правду у народі кажуть: діти – це діти, а справжні діти - це онуки.

 

Коли бабуся вдома, нам завжди добре. Вона – найкращий наш друг. Недарма люди кажуть: щасливий той, в кого бабуся є: він біди не знає, бо бабусенька скрізь дбає.

 

Я до бабусі з любов’ю звертаюсь:

Бабцю, бабуню, бабусю моя!

І до бабусиних рук притуляюсь,

Бо відчуваю в них лагідність я.

 

Погляньмо  в бабусині очі

Це погляд добра і любові.

У них не побачиш лукавства,

Бабусенька світла, як казка.

 

Ще сонце не встане, ще тільки сіріє –

Мене до світанку два сонечка гріють.

Два сонечка ясні від ранку до ночі –

Це дивляться тепло бабусині очі.

 

Вже сонце схилилось, пташки сплять у гаї,

Засну – наді мною два сонечка сяють.

Два сонечка ясні – від ранку до ночі.

Два сонечка теплі – бабусині очі.

 

Пісня «Посіяла людям…

 

Мій любий дідусь він і слюсар, і столяр,

Найкращий у світі спортсмен.

Він любить бабусю, комп’ютер, газети.

Та найбільше він любить мене.

 

До дідуся  я іду по науку:

Діду, дідуню, навчи в світі жить

Він на голівку кладе свою руку

Голос сріблястим дзвіночком бринить 

 

Мій сильний, лагідний дідусю

Я до землі тобі низько вклонюсь.

За теплоту твою, мудрість і ласку,

За добре слово, розказану казку.

 

Ти учиш всіх нас, як на світі прожити,

Як одне одного щиро любити.

Не переймайся, бо цей заповіт

Я пам’ятатиму довгий свій вік.

Донечко, синку, сестрице, братусю –

Дружна, велика, весела сім’я!

Таточку, мамочко, бабцю, дідусю –

Мій оберег – це родина моя

 

Ведучі:

Що не говоріть, але якби дітлахи не любили своїх рідних, та інколи все ж таки їм теж буває непереливки. Особливо це стосується учительських дітей, які зі своїми батьками не розлучаються навіть у школі. Ми підготували невеличкий сюрприз. Зараз діти розкажуть вам про своїх батьків – вчителів.

 

1 Я – першокласник, а мама у мене «класна».

Вчить вона англійську і звуть її …...

Вона завжди весела, усміхнена, привітна

Та інколи буває, що шибки дзвенять в вікнах.

Стосується це в більшості ….., мого брата,

Та і зі мною інколи турбот не обібратись.

Не знаю, як там з іншими предметами складеться

Але з англійською, мабуть, дружити все ж прийдеться.

 

2 А я всього лиш другокласниця

І вчитись дуже я люблю.

І кожен ранок із матусею

Я поряд  з нею в школу йду.

Вона у мене теж учителька

Законів Божих діток вчить.

Як добре – це не математика

Тоді б було нелегко жить.

 

3 А я з  мамою ……. мандрую океанами,

І ріками, і горами – веселими просторами.

Я маму все розпитую, про все так хочу знати,

Аби лишень домашні ті удома не писати.

Вона ж не піддається на мої умовляння

Звичайно, це  ж учителька, які тут сподівання.

 

4 Я дуже люблю свою маму. Вона учителька моя.

Та вчить вона усіх старанно,

Щоб знали все від «А» до «Я».

Могли читати і писати,

І додавать, і віднімать,

Щоб коли будем в п’ятім класі

Високі бали здобувать

 

5. А я проживаю  в спортивній родині

І тато, і мама –  шкільні  фізруки.

Зі спортом дружити я також повинна,

Щоб тішились мною мої батьки.

Мабуть, я так само учителем стану,

Як стала ….., сестричка моя

І з гордістю в голосі десь пролунає

Це  дружна найкраща  спортивна сім’я.

 

6. Моя матуся – добра й лагідна

Мабуть, вона одна така.

Її зовуть …………….,

І  зарубіжну вчить  вона.

Та із зі мною, шестикласником,

Вона намучилась не раз:

Бо розв’язати математику,

Це вам не прочитать абзац.

 

7. Моя  сестричка вже вам розказала,

Що наша родина – спортивна сім’я.

та я розповім вам про рідну матусю,

пече, вишиває, готує вона.

З дівчатками разом на трудовому

Витворює різні цікаві дива.

І вчить, щоб були господинями в домі,

І всіх своїх рідних могли  здивувать.

 

8. З рідною мовою змалку дружу,

Нею цікавлюсь, її я  люблю -

Це недарма, бо матуся моя

Рідної мови учителька.

Велике спасибі, матусю, тобі,

За те, що зі мною ти поряд завжди,

Я знаю: щоби не сталось в житті,

Мене охорониш від горя і біди.

 

9. А моя мама завжди в клопотах –

Завжди з маленькими дітьми.

Як їй вдається всюди встигнути:

А дома в неї - нас ще дві!

Але вона як тая бджілочка:

Спішить, щоб  виконати все,

Тьма – тьмуща зошитів -  каракулів

Конспектів теж -  на кожен день.

 

10.Я мушу, я просто повинен  сказати,

що мати маму вчительку – Це трохи важкувато.

Мій  кожен крок, мій рух, і  кожне моє  слово,

Як птах, що підслуховує та жде мене вже дома

І хоч одразу в наступ я, одразу – у атаку,

Та з вчителькою, скажу вам,  сваритися не варто.

 

11. Моя мама у школі недавно,

Хоча мріяла дуже давно.

І ми з братом ховаємо марно

Наші подвиги – це не кіно.

Поведінка у нас не зразкова –

Балакучі  ми в неї сини.

Добра й лагідна мама – це вдома,

А у школі – це строгості вид.

Педагог соціальний матуся.

 

 

12. Вам би мої, клопоти та переживання,

Я недавно в школі цій – забаганка мами.

Вчився собі тихесенько, докладав старання.

Але ж ні, тепер усе -  догори ногами:

 Вчитись мушу тільки добре, готувать уроки,

Я  вже й забув, що таке від уроків спокій.

Моя мама – жінка строга і вимог багато

І до інших, і до мене – це вже вам не свято.

Я не буду розказувать, з мене й так доволі.

Вона завучем працює у ……… школі

 

13.Ох, нелегко вчитись дітям у сучасній школі

Ще й з батьками зустрічатись просто – мимо волі:

На перерві, на уроці, у шкільній їдальні -

Зауваження летять, як птахи у травні.

Їх всевидящеє око не спить, не дрімає,

Своє чадо під контролем все – таки тримає.

Змилуйтеся, люди добрі, не сила терпіти:

І все оце витримують учительські діти.

 

Батьки, спасибі прийміть нині,

Подяку від доньки і сина.

Ви нас ростили і любили,

Ви з нами і уроки вчили,

Ви з нами йдете із класу в клас.

І докладаєте зусилля,

Щоби ми всі школу закінчили

І, вийшовши у світ широкий,

немов пташата легкокрилі,

Життя і небо підкорили.

 

Шанування батьків своїх – один із найсвятіших обов’язків людини і неоплатних боргів дітей. Найдорожчі у світі люди – це рідні батьки. Вони завжди простять, зрозуміють, вислухають. Поки живі батьки, ми всі щасливі, поки живі батьки – ми всі залишаємось дітьми і 20, 30, 40 років. Спочатку батьківські очі дивляться на нас з любов’ю, потім – з гордістю, а далі – з надією. Зростають діти – старіють батьки, це – неминуче, це – невблаганність часу.

 

Шануймо батька, шануймо матір –

І нам воздасться теж добром.

Хай буде шана в кожній хаті

І дух сімейний за столом.

Шануймо сім’ю, шануймо родину –

Нам каже Біблія свята.

І щастям будем ми багаті

На всі часи, на всі літа.

 

Слова ці треба повторити,

Бо в них основа доброти.

Коли б не батько і не мати,

Чи був би на цім світі ти?

 

Слова ці треба змалку вчити

В них світить істина стара:

Коли в добрі батьки і діти,

Тоді всім вистачить добра.

 

 Молитва дітей за батьків.

Все милостивий Боже! Дякую Тобі за наших батьків та за все добре, що Ти нам подав через них. Вони виховують нас, навчають виконувати Твої святі заповіді, не грішити. Ми любимо їх і хочемо завжди шанувати й бути слухняними.

А Ти, Господи, поможи нам у цьому Твоєю ласкою. Благослови їх, Господи, добром, здоровям та довгим щасливим життям, хорони від злого, дай їм силу перемогти всі труднощі, діждатися потіхи від своїх дітей, а по смерті, прийми їх і нас до небесного царства. Амінь.

Господиня і всі інші:

Хай наш незвичайний сімейний урок

Для вас усіх буде як свято.

Нехай всі родини, як ніжний вінок

Щастям родинним  будуть багаті.

 

Бабусю шануйте і дідуся,

Матусю любіть і тата!

Нехай родина дружна уся

Буде на радість багата.

 

Хай тішиться внуками бабця і дід,

Батьки хай радіють дитині.

Хай буде могутнім, як дуб, весь ваш рід

Хай злагода й мир запанують в родині.

 

Хай Бог охороняє вас від злого,

Хай світить сонце, колосяться жита,

Щоб ви були здорові і щасливі.

На многії і благії літа.

 

«Многая літа»

 

 

 

 

 

( Наталка, співаючи)

Віють вітри, віють буйні аж дерева гнуться.

О, як болить моє серце, а сльози не ллються…

 

Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся у нужді та горі і проклинаєш свою долю, проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище, а може…

Може й забув, що я живу на світі?

 

Терпелиха: Ти знов чогось сумуєш, Наталко? Знов щось тобі на думку спало?

Н. мені з думки не сходить наше безталання.

Т. що ж робити? Три роки вже, як ми по убожеству своєму продали дворик на Мазурів ці, покинули Полтаву і переїхали сюди. Лучче б вмерла: не терпіла такої біди, а ще більше через твою непокірність.

Н. через мою непокірність ви біду терпите, мамо?

Т. аякже? Скільки хороших людей до тебе сваталося – розумних і зажиточних, а ти всім одказала. Скажи, в яку надію?

Н. В надію на Бога. Лучче посивію дівкою, як піду заміж за тих женихів, котрі до мене сваталися.

Т. Знаю, чому тобі всі не люб’язні. Петро навяз тобі в зуби. Дурниця все те, що ти думаєш: ; роки об нім й слуху нема.

Н. Ой мати, мати! Серце не вважає!

     Кого раз полюбить з тим і помирає.

Мамо! Ріднесенька! Не губи дочки своєї!

Т. Наталко, схаменись! Ти в мене одна, ти кров моя! Чи я захочу тебе погубити?

Убожество моє і старість силують мене швидше заміж тебе оддати. Не плач! Я тобі не ворог.

Правда, Петро роботящий парубок, та де ж він? Може де запропастився, а може й одружився де і забув тебе? Тепер так часто буває: одну нібито любить, а про другу думає.

Н. ні! Петро не такий: серце моє за нього ручається.

Т. то ти на те ведеш, щоб я не діждалась бачити тебе заміжньою, щоб через твоє упрямство не дожила я віку: бідність, сльози, переборп твої положать мене в домовину…

Н. не плачте, мамо. Я покорюсь вашій волі і для вас за первого жениха, вам угодного, піду заміж. От був би живий батько, він би мене зрозумів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Загальношкільний виховний захід на тему:

 

«Тільки родина,

як зірка єдина…»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                                                                 

 

 

Травень 2010