Літературно -мистецький проект "Хліб-це сонце на столі"

Літературно-мистецький проект

«Хліб-це сонце на столі»                                                                                                                                                                      На фоні голосів природи демонструється слайд-шоу з пейзажами  №1

На сцену виходить  дівчина в образі Землі, читає вірш Л.Костенко «Буває, часом сліпну від краси…» 

Виходять на сцену 2 ведучих і ведуть діалог:

• Чим пахне земля?
• Світанком, в зеніті яскравим сонцем
• Співаючим ранішнім вітром, задуманим отчим домом
• Зораним полем, потом, сіллю, красою, що дає людям радість
• Простою дитячою усмішкою, вірою в завтрашній день
• Свіжістю, запахом польових квітів і шовкових високих трав
• Тихою сором’язливою ніжністю, теплими долонями маминих рук
• Земля просто пахне хлібом!
• Бо всьому початок – плуг і борона!

Така існує істина проста!

• Бо кожна борозна під вічним небом

Має можливість стати для нас хлібом!!!

На сцену виходять 3 учнів, тримаючи в долонях зернинки

1 учень: коли я бачу зернинку, то не можу збагнути: ЯК таке МАЛЕНЬКЕ зернятко може давати ВЕЛИКУ силу кожному з нас?

2 учень: коли я тримаю в долоні зерно, то відчуваю спокій і віру в те, що все буде добре. Воно пахне хлібом і землею, дає надію, віру і тепло.

3 учень: ця зернина в моїх долонях здатна розповісти про любов до землі. Навіть якщо земля порепана від спраги чи набрякла від дощів – все одно вона ПРЕКРАСНА!!!!

1 учень: Заховалось в землю

зернятко ласкаве

І нагріло землю

Сонечко яскраве.

Звідусіль полились

Радісні дощі:

«як живеш там, зернятко?

Гей, виходь скоріш!»

Вийшов замість зернятка

Колос молодий.

Під дощем умився він

І напивсь води.

Дивиться, дивується

Сонце з висоти:

«Любе, миле зернятко,

Та хіба ж це ти?»

 

2 учень:

У землі сховалось,

Щоб зимою спати,

Піднялось весною

З теплої ріллі.

Влітку з нього виріс

Колосок вусатий,

Щоб пишалась осінь

Хлібом на столі.

 

3 учень:

Покладе людина в землю зерно –

Проллється дощ – зерно вже зрошено,

Свіженька борозна і м’який сніг

Зерно сховають від морозів злих.

Проснеться сонце й випливе в зеніт –

Новенький колосок позолотить!

(засівають поле зерном).

Виконується танець з колосками.

2 дітей розповідають  легенду про зернину.

1 дитина

 Давно те було, так давно, що на землі ще й кордонів не існувало, і люди могли вільно ходити із краю  в край. Жив тоді в Карпатах старий мудрець, такий старий, що ніхто й не знав, скільки йому років. Одної ночі в хатинку до мудреця постукав запізнілий подорожній і попросив кусень хліба.

        Рад би мудрець нагодувати гостя, але у самого—ні скоринки. Усього його багатства – єдина зернина, яка лежала на дні череп’яного горщика. А справжня щирість – поділитися з голодним і стражденним останнім, що маєш. Так мудрець учив людей, так і сам вчинив того вечора.                                                                                                                                                                                               Обережно взяв він зернину і поклав на долоню подорожньому: «Посади в землю, доглядай, поливай водою, щоб не засохло стебло, - через рік колосок виросте. Збереш колосок, розітреш у долоні, зігрієш зернята – і знову посій у землю»

 

2 дитина:

Не сказав мудрець тільки одного, що зернина та була всім його багатством. Збігло кілька років, зашуміла колоссям земля, і в хату до мудреця знову зайшов подорожній. Гарно одягнений, веселий, здоровий, а на дворі стояли вози, повні пшениці і всякого добра.

«Це все для тебе, славний мудрецю, щоб ти багато років міг учити мудрості наш народ, як навчив мене», - і вклонився господареві.

Та мудрець узяв з усього багатства тільки одну зернину й обійняв молодого хлібороба: «Мені, чоловіче, дороге не багатство, а пам’ять про мене. Радий урожаєві, але беру з нього тільки зернятко, бо пшеничне зерно – мудре, воно несе в собі знак роду і народу і береже його навічно. А решту цих зернят роздай людям, хай вони засіють усю землю. Бо тільки те твоє, що ти віддав людям».

Виконав молодий землероб заповіт свого вчителя. Люди обнесли довкола землі пшеничне зерно, і виріс колос-богатир, і народилися з одного зерняти мільйони пшеничних зерен, і у всьому світі зашуміли пшеничні поля.

 

слайд-шоу з зображеннями житнього поля…№2

дівчина :

Шумить, хвилюється житнє поле.

Таке дороге нам до болю.

І говорити можу з ним про все,

Бо дихає земля….в ній хліб росте.

Я до колосся тихо нахиляюсь

І довіряю їм свої думки

І чую жита тихий шепіт,

Яким земля  живе уже віки.

Виходить хлопчик з колоссям у руці:

Ми всі знаємо від самого народження знаємо, який вигляд має пшеничне колосся. Та чи таким він був завжди? Ось послухайте одну легенду. За віруваннями українців, пшеницю людям послав сам Бог. Причому, колос у неї як і в інших рослин, починався при самій землі і продовжувався до верхівки стебла. Так що не можна було ні косити, ні жати, а відтинали колосся, щоб не згубити зерна, шилом при самій землі. Одного разу вирішив Бог спуститися на землю і перевірити, як живуть люди. Переодяглися вони із святим Петром у жебраків та й пішли світом. Скрізь вони бачили великий достаток і заможність людей. Зайшли вони у хату до однієї жінки і попросили милостиню. Дуже непривітно зустріла вона їх. У відповідь на прохання подорожніх кинула та їм  черствого млинця, хоча на столі лежав свіжоспечений духм’яний хліб.

 

Дівчинка з колоссям у руці:

 Але перед цим витерла жінка тим млинцем слід на лаві, залишений дитиною. Розгнівався Бог на весь рід людський за таке зневажливе ставлення до хліба і давай обшморгувати пшеничне колосся. Побачив це вірний слуга людини – собака і давай скиглити, плакати, вимолювати прощення. Змилувався Бог над собакою і залишив на пшеничному стеблі колосся, яке він тримав у руці. Таким чином залишилася на стеблі лише «собача доля», яку споживаємо ми, люди.

Дівчина:

Щоб колосся піднятись змогло, людині треба над ріллею зігнутись. І поки хліб пройде свій довгий шлях з поля до столу, людина кожен раз перед ним схиляє голову. Тому і кажуть, що легкого хліба на світі не буває.

Хлопчик:

Так мені казав тато і дідусь, не буває. Легкий хліб буває лиш у того, хто не знає йому ціни. У народі кажуть, що хліб і труд – не байдужі зустрічні. Бо труд без хліба – трагедія вічна, а хліб без труда – віковічна ганьба.

Тріо хлопчиків виконують пісню про косарів.

Ведучий 1:Ми говоримо сьогодні про велику святість народу, про хліб. В усі часи, в усі віки, в усіх народів на землі було найбільшою святістю, коли на столі лежав хліб. Тяжко він діставався людям, але був найдорожчим за все на світі, бо давав життя.

Виходить Земля з круглим свіжим хлібчиком, загорнутим в простий рушничок:                                           

Діточки! Мийте хутчіш руки і до столу!!! Я свіжий хлібчик щойно витягла з печі! Як вистигне, то поїсте!

1 дитина: Як пахне хлібчик! Так смачно! Мені дуже подобається цей запах. Він такий тепленький і пахне домом.

2 дитина:Ой, скоріше б він вистиг. У мене слина тече від цього смачного запаху. Ріднесенька наша, ти у нас просто чарівниця!

(діти зачаровано дивляться на хліб і вдихають його запах. У цей час на сцені появляються …)

Дитина з бубликами:

Подивіться, які в мене гарні бублики! Кругленькі, смачненькі, а які хрусткі! Так і просяться до рота! Це мої улюблені ласощі, мої бублички!!!!

Дитина з кексиком:

Що там твої бублики! Подивися на мої кексики….пухкенькі, солоденькі. З ізюмчиком, ….ням-ням-ням….пальчики оближеш. Що казати? СМАКОТА!!!                                                                                                                                                                                        Дитина з булочкою:

Можна подумати. Що булочка менш смачна за кексики, бублики…чого ж тоді ви поспішаєте до магазину, коли бачите, що приїхала машина з свіжими булочками???а булочки такі фірмові…з джемом, кремом, повидлом, шоколадом. Та й просто без нічого, а все одно –СМАКОТА!!!

Дитина з пампушками:

Мене просто заворожує вигляд цих пампушечок! Полюбуйтеся цією красою!!! Такі припудрені, підсмажені, підсолоджені…СПОКУСА!!!!

Дитина з тортиком:

Та хіба може щось зрівнятися з красивим святковим тортиком? Куди ви без нього підете, на яке свято? Чи, може, в гості підете без нього? Ось і подумайте: чи не головніший серед всіх саме ТОРТ?

 

Земля:

Ой, діточки, які ви ще маленькі і дивні! Не сперечайтеся! Булочки, бублики, кексики, пампушки і тортики – це і є наш хліб насущний і святий! Тільки всі вони здобрені яйцями, маслом, цукром…-тому називаються по-різному! (звертається до залу).У залі так багато дівчаток сидить і вони добре знають, як випікаються всі ці смаколики! Вони навіть мамині рецепти читають.

Всі смаколики кричать:

- Я знаю, де мама зошит з рецептами зберігає!

- А мені мама доручає тісто замішувати!

- А я завжди припудрюю пампушечки і тістечка!

- А я вмію міксером збивати смачненькі бисквіти!

- А я слідкую за температурою у духовці!

Земля:

Ось, бачите! Як багато ви вмієте і знаєте? Але скажіть, що є основним при випіканні всіх цих виробів?

Всі разом: МУКА!!!

Земля:

А це і є хліб! ось чому ця смакота так пахне!

- це все таке смачне і запашне, бо в ньому живуть пахощі нашого рідного поля і вітру

- сонечка і дощику

 - квітів і саду

-  людської мрії і важкої праці

- вечірньої і ранішньої зорі

- людських рук і свіжих ранків

Всі разом: Все це пахне землею, полем і маминими руками!

Учень:

А я думав, що якщо тортик більше коштує, то він потрібніший…

Земля:

Не все оцінюється грошима. Тортик дуже потрібний, він нагадує про свято. А ось без хліба люди не можуть обійтися…Він потрібен завжди, скрізь і всім, він як повітря для людини…без нього просто нема життя!

Учень:

Візьму я в руки хліб духмяний.

Він незвичайний, він – святий.

Ввібрав і пісню, й працю в себе,

Цей хліб рум’яний на столі.

Йому до ніг вклонитись треба:

 Він - скарб найбільший на землі!!!

 Всі виходять зі сцени, залишивши на столі випічку.

Виходять 3 учнів (косарі):

1 кос. Не раз в Україні вершив свою чорну справу лютий голод, коли родина не мала чого їсти, не було ні крихточки хліба, ні картоплі чи бурячка, ні морквинки, ні зернинки, навіть лободу на городах було всю з’їдено. Затихла в Україні ніжна і чарівна пісня, перестав лунати дитячий сміх, посмішка зникла з людського обличчя. Рот кривився від страшної муки, від голоду. Люди пухли без їжі і вмирали: старі, малі, молоді, бо не було хліба на такій род.чій українській землі…

2 кос. Це було в минулому столітті…українців хотіли винищити голодом. Цілими сім’ями, цілими селами вимирали люди страшною, лютою і повільною смертю – від голоду. І ніякої думки більше не могло бути у головах людей, окрім як про хліб. Ні про що тоді людина не може ні думати, ні мріяти, ні мислити – лише про хліб.

3 кос: Це була людська трагедія, яку назвали ГОЛОДОМОР. Цю трагедію народ добре запам’ятав, зберіг у своїй пам’яті й передає від покоління до покоління. Тому сьогодні ми не маємо морального права забувати  про це, тому ми зобов’язані в пам’ять про всіх тих, хто помер у таких страшних муках,  берегти хліб насущний, цінувати його та людську працю

Переглядають уривок фільму про голодомор, №3                                                                                                                                                                                      

Учень:

Вічна опора у небі, на морі і суші,

Хлібе єдиний, для всіх поколінь і світів –

День мій грядущий, день проминущий і сущий,

Благослови. І освяти. І освіти.

Учень:

Не грайся хлібом, то ж бо гріх!-

В суворості ласкавій,

Бувало каже дід старий

Малечі кучерявій.

Не грайся хлібом, то ж бо гріх!-

Іще до немовляти,

Щасливий стримуючи сміх,

Бувало каже мати.

Бо красен труд, хоч рясен піт,

Бо жита дух медовий

Життя несе у людський світ

І людські родить мови.

Учень:

Священний хліб, так мовиться в народі.

Ця пісня народилась недарма.

В затишнім домі, у тяжкім поході

Нічого найдорожчого нема.

У хлібі тім, що ти щодня їси,

Є аромат духмяного поля,

Проміння сонця і кристали солі,

І крапельки прозорої роси.

Їж, друже, хліб і не кидай додолу,

  А підніми, коли не там лежить,

А коли сідаєш, друже, ти до столу,

То пам’ятай, що хліб – то значить ЖИТЬ!

 

На сцену виходить Земля:

Хліб – то означає жить!  Жить…житечко дає життя. Я зростила його, доглядала, захищала від лютих морозів і колючих вітрів. Я зберегла його і раділа щедрому колосочку. Милувалася ним, підносила щедрому житечку.

І болить мене, ох, болить мене серце, розриває мої груди, коли бачу як легковажно люди ставляться до хліба. Кожен кусочок хліба, що валяється на підлозі, в канаві, на дорозі – це як смертельні рани на моєму тілі…

Демонстрація мультфільма про дівчинку, яка наступила на хліб

Вибігають хлопчики-косарі:

1. Ні, ми не дамо пропасти жодній зернині! І позбираємо всі колоски

2. Ми подбаємо, щоб навіть крихта хліба не впала з нашого столу додолу

3. Бо немає життя без хліба, а хліба – без життя

1. Це проста і нехитра істина існує споконвіку. Людина і земля – це єдине ціле

2. Людина схиляє голову перед землею, а вона людину сповнює силою, здоров’ям і енергією 

3. Людина схиляється перед маленькою зернинкою, а вона віддає людині сторицею

Ведучий 1:

Як пахнуть свіжі ще булки,

Чи підрум’янена хлібина!...

Хліб не дається залюбки,

Над ним чиясь згиналась спина.

Ведучий 2:

На скибку хліба я дивлюся

Рум’яну, білу, запашну,

На скибку хліба я молюся,

До неї руку простягну!

Ведучий 1:                                                                                                                                                                             Є хліб у тебе на столі.

Подумай часом, не соромся!

Є люди, що достойні сонця.

А ти! Що ти даєш землі?

Виходить Земля і роздає по скибочці свіжого хліба косарям і ведучим

Земля:

Ось він, хлібчик духовитий, їжте хлібчик запашний! Він ішов до вас довгим і натрудженим шляхом. Його купав теплий літній дощик. А я його напоювала, пестила і доглядала. І ось рада поділитися тим, чим сама багата – хлібом!!!

Діти, тримаючи на долонях хліб:

- Як я хочу їсти хліб? Не в самоті, а з добрими людьми

- Смакувати його, неначе мед

- Воздавши хвалу за хліб моїй землі

- Згадуючи тих, хто недоїдав, коли врятувати людину могла ось така скибочка хліба

- Бажаючи, щоб хліб  був у кожній хаті на столі

- Не шкодуючи сил, бути чесним, щоб не зрадити нашої святині

- Дорожити кожним днем, як хлібом

- Не шукати легкого хліба, бо така дорога веде до гріха

- Пам’ятаючи, що хліб – найголовніший господар у домі

Учень:

Відпочине земля під пухким снігом, приспана вітрами і завірюхами. Прийде весна, впаде в землю здорове зерно, росою зроситься поле і зерном сколоситься….наповниться сонячним теплом і діждеться нового врожаю…так було, так є і, хочемо вірити, що так буде завжди

Учень:

Це велике щастя  на землі,

Коли хліб вродив, шумить колосся!

Він святий на нашому столі,

Споконвіку так вважати довелося!

Всі беруть хлібні вироби, в центрі стає Земля з круглим хлібом на простому білому рушничку.         

                                                                                                                                                                                  Ведучий 2:

І кожен день, і кожну мить

Дай, Боже, хліб насущний,

Щоб ми могли у мирі жить,

Щоб не були бездушні!

Ведучий 1:

Молись до хліба, не кидай,

Хай хліб спасінням буде,

бо не черствіє хліб святий,

черствіють тільки люди!

Ведучий 2:

В житті свій власний голос треба мати,

Щоб колосом налитим він дзвенів.

І щоб ніхто не міг тобі сказати,

Що ти даремно хліб насущний їв!

 

Земля: Дай Боже, щоб ми ніколи не втратили смаку хліба, щоб всі завжди були ситі і здорові, веселі і щасливі! Щоб кожне зерно, посіяне вами, зростало міцним і багатим колосом!!!

Виконується танець з колосками.