Річка мого дитинства

( за поезією М. Вінграновського “Сама собою річка ця тече...)

 

Мета: навчати учнів досліджувати рідний край, проводити пошукову роботу, розвивати спостережливість, допитливість, акторські і музикальні здібності, виховувати любов та бережливе  ставлення до природи, до рідного краю, до прекрасного, бажання творити добро.

 

Тип уроку: урок-дослідження, інсценізація.

 

Міжпредметні    зв’язки: географія, музика.

 

Обладнання: карта  України, костюми для інсценізації, наочний матеріал для       

ігор: листя дерев, малюнки квітів, птахів.  

 

Епіграф уроку: Не бував ти у наших краях!

Там же небо – блакитні простори...

Там степи, там могили, як гори,

А веснянії ночі в гаях!..

Ах , хіба ж ти, хіба ти це знаєш,

Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш,

Серце б’ється і б’ється в грудях...

Не бував ти у наших краях.

(П.Тичина)

Хід заняття

 

Учитель.

Чи бував ти у наших краях?

В нас же небо –широке, розлоге,

А дрімучі ліси, а ці гори,

Солов’їнії ночі в садах!..

Не бував ти у наших краях?

 Не бував ти у наших краях!

 Глянь, до нас повертають лелеки,

 Лебедята кружляють над плесом,

 А зозулі кують у гаях!..

 Не бував ти у наших краях!

Завітай ти у наші краї!

Триніг-камінь в нас є на горі,

Річки Ікви тут стукає серце –

Непримітне у лісі джерельце.

Я про нього тобі розповім.

 

Джерельце.

Привіт! Я – Джерельце, яке мене місцеві жителі прозвали Око. Ви мене не впізнали? Я ж те саме Джерельце з лісу, який розташований в західній околиці нашого села.

Недавно до мене приходили в гості черницькі школярі, причепурили, принарядили, обгородили ще й кухлик почепили. Недалечко калину посадили і лавочку змайстрували. Ось завітає до мене подорожній, а я пригощу його студеницею, відпочине біля мене і з новими силами помандрує дальше. А гостей у мене багато буває, адже кожному цікаво знати, де ж річка Іква бере початок? І я їм відкриваю своє серце. Чуєте, як стукає воно? Б’ється воно голосніше, мого братика-Струмочка в гості кличе.

Струмочок.

 Я – Струмочок. Тихо біжу собі лісовим ярком, змійкою звиваюся по затишному лузі, а коли добігаю до села, широко розправляю свої плечі, підставляю груди дощику, усміхаюся сонечку ясному і з плескотом попадаю в обійми рідної матусі – Ікви-річечки.

 

Діти беруть Джерельце і Струмочок у коло і співають пісню.

 

Ой джерельце, зимняя вода,

Як нам весело до тебе завітати!

Жебониш ти сиву казку нам

І здоров’я помагаєш повертати.

  Приспів

Як нап’ємось з джерельця,

То є сила і снага,

Пісня лине із самого серця,

Із маленького струмка

Починається ріка,

А струмочок починається з джерельця.

 

Помандруєм в ліс ми залюбки,

Назбираємо грибочків і опеньків.

І немає втоми і жаги,

Бо черпнули ми наснаги із джерельця.

 

Джерельце і Струмочок присідають, виходить дівчина Річка, стає між ними, обнімає їх.

 

Річка.

 Добридень вам. Ось і я – ваша матінка, річка Іква. Спасибі вам за те, що є у мене ви та маленькі друзі-джерельця, які збагачують мене життєдайною силою.

Звучить ніжна мелодія.

Вибігають дівчатка-джерельця, беруть дівчину Ікву в коло і співають пісню

Богдана Гірського на слова В.Довжика “Річечка”

 

Ця річенька левадою тече

Відколи світ,

В ній вишеньки за хатою

Купають білий цвіт.

 

 Приспів:

Хлюп-хлюп річенька!

Куп-куп сонечко!

Сонечко, сонечко.

 

Вітрець війне – до сонечка,

Летить вишневий цвіт,

Зроблю з пелюстки човника

Й полину в нім у світ.

 

 Приспів.

На білому кораблику, –

Допоки ми живі, –

Вертаємося здалека

До річеньки в траві.

 

Приспів.

Вона біжить у затінку,

Я хвильку в ній ловлю.

Цю річеньку, як матінку,

Як рідний край, люблю.

 

Музика звучить тихіше, виходить хлопець, показуючи на річку, читає вірш Миколи Вінграновського:

Сама собою річка ця тече.

Вузенька річечка, маленька, як долоня.

Ця річечка – Дніпра тихенька, синя доня,

Маленька донечка без імені іще.

 

Вона тече в городі в нас під кленом,

І наша хата пахне їй борщем.

Цвіте над нею небо здоровенно

Солодкими хмаринами з дощем.

 

Ця річечка тече для клена і для мене,

Її й тоді я бачу, коли сплю.

Я річечку оцю в городі в нас під кленом

Як тата й маму і як мед люблю.

 

Дівчина Іква сідає, виходять хлопці Краєзнавці.

 

Краєзнавець1.

“Добридень, Іквонько...

А у відповідь – легесенький плюскіт води, сонячні зблиски на хвильках, неначе позирки цікавих і тривожних зіниць: хто ти, незнайомцю, звідкіля, з якою метою добувся аж сюди, до моєї колиски? Чи не скривдить мене рука твоя, чи не осквернить незайманості моєї? Бач, яка я маленька, квола, беззахисна перед тобою... І – чиста... Я вічно буду такою, якщо ти хотітимеш цього, якщо не бажатимеш мені (а значить – і собі) зла...

“Так-так, незнайомцю, так-так...” – киває обважнілими кетягами калина біля джерельця. “Атож-ж, атож-ш-ш...” – вишумовують старезні клени. І погойдується вгору-вниз, вгору-вниз, ніби стверджуючи це, срібнолисте гілля верболозу.

Стаю на коліна, обережно нахиляюся до тремтливих уст джерела і цілую його.

  - От ми й зустрілися нарешті, Ікво, у тебе вдома...”

 

Краєзнавець2.

Так записав у своєму щоденнику Микола Пшеничний – член спілки письменників України, лауреат різноманітних літературних премій, заввідділом науково-освітньої роботи Державного історико-культурного заповідника м. Дубна, який побував біля витоків Ікви. Зустрічаючись з черницькими школярами, ось що він розповів про свою мандрівку: “Коли ще я був учнем Дубенської школи, часто милувався широкоплинною річкою Ікрою, яка тече через наше місто. Не раз, було, думав, а де ж бере вона початок? Одного разу, коли я зайшов у Дубенську редакцію, щоб надрукувати у районній газеті свої перші вірші, мене приязно зустрів редактор О.Яцківський. коли ми з ним спілкуватися, він тоді сказав мені, що навчався у Черницькій НСШ і що саме в цьому селі бере початок Іква. Вже тоді я вирішив відвідати це місце. І ось моя мрія здійснилась.”

 

Краєзнавець1.

Чи знаєте ви, чому так звати нашу річку? А ось послухайте.

На Подільській височині серед гір Вороняки, які є частиною вододілу між Чорним і Балтійським морями, розташоване наше село Черниця, яке виникло у 1515р.

У давнину, коли на наші землі нападали турки, люди тут знаходили притулок. Територія на той час була суцільним лісом, крім урочища Заліски, яке було вкрите водою і болотними рослинами. У ті часи тут знайшли притулок монахи (ченці, черниці), які втікали від турків із Скитятинського монастиря, що знаходився поблизу Божої гори м.Кременець. Перші ченці, черниці оселилися біля витоків р.Ікви. Саме тут, у західній частині поселення, на висоті 300м над рівнем моря, починається витік річки.

Сріблястим серпанком звивається Іква. Її історія оповита таємничістю. Назва річки походить від тюркського “ік”, що означає ріка. Легенда розповідає, що колись на наші землі приходили кочові племена, а місцеві жителі мужньо оборонялися від ворогів, гонили нападників, рятуючи рідну землю. Відступаючи назад, кінь одного зі завойовників раптом спіткнувся і мало не впав, бо копито його опинилося у зарослому травою рівчаку, наповненому водою. “Ік”(Річка)! – вигукнув вершник, – і в ту мить повалився із сідла на землю. Мабуть, і звідси назва Іква.

 

Краєзнавець2.

Ми гордимося своєю місцевістю. Про своє село і річку члени нашої літературної студії “Джерельце” під керівництвом учителя української літератури склали пісню, яку ми пропонуємо вашій увазі.

 

Пісня про Черницю

П’ять століть вже минає відтоді,

Як на карті з’явилось село,

Та легенда живе й до сьогодні,

Як поселення перше прийшло.

Як на Кременець турки напали,

Божі люди тікали звідтіль,

Біля витоків Ікви осіли,

Де дрімучий шумів лише бір.

 

  Приспів.

Ой Чернице, моя ти Чернице,

Облюбована Богом земля,

Тут матусина ласка одвічна

І стежина найперша моя.

 

А сьогодні розкинулись любо

І Березина, й Лози, і Клин,

Височіє могила героям,

Церкви рідної кличе нас дзвін.

 На горбочках хатинки біліють,   

Ближче сонця, в розмаї садів,

Коло Ікви вербиченьки мріють,

Мов дівчата, що ждуть старостів.

 

  Приспів.

 

Люди в нас працьовиті,  привітні,

У піснях прославляють свій край.

Ми гостей хлібом, піснею стрінем,

Лиш у наше село завітай.

 

  Приспів.

 

Краєзнавець1.

У нашої річки Ікви є притоки. Сьогодні вони – наші гості.

 

Річка Семилітка.

 Я – притока Ікви, річечка Семиліточка. Вам, напевно, цікаво, чому мене так назвали? Дивина у тому, що мій потічок струменить сім років, а потім зникає і підземні води не виходять на поверхню також сім років. Ось така я загадкова річечка Семиліточка.

 

Річка Правда.

Привіт, друзі! Я – права притока річки Ікви. Беру початок за селом Паньківці. Мешканці села назвали мене поетично – Правдою. До моїх витоків також часто навідуються подорожні, школярі.

 

Краєзнавець.

Паньківчани по-господарськи подбали про свою голубооку красуню. Нас зустріла охайна криничка, до якої веде кілька стежок. На кілочку – горнятко. Смакуємо водою, бо трохи втомились. Підійшла до нас і бабуня, котра збирала неподалік на лузі якісь трави. Я ж п’ю і прихвалюю:

-   Ну, й добра ж водичка!

-   Цю воду не можна хвалити, - обізвалася бабуся. Джерельна вода не любить, коли її хвалять. Бо то – Правда. Тут вода найстуденніша, найгостріша, найправдивіша на цілу долину. Якщо її потроху пити, то вона помічна, а як багато за один раз, то може пошкодити. Правда, добрим людям вона не пошкодить. Але все одно багацько отак зразу не можна... – сказала тихим голосом і, зачерпнувши долонькою з кринички, зволоживши уста, знову пішла до духмяного цвіту і зела.

 

Виходить ансамбль дівчат, співають пісню:

Річка, річка, річечка

Між крутими берегами котить хвилю річка,

В ній купався синій вечір і чорнява нічка (2р).

Грає річка, як музика, бистра і глибока,

Що з тобою розбива нас та й на різні боки (2р).

 

Приспів – 2р.

Річка, річка, річечка, камінці на дні,

Як же ж перескочити на той бік мені.

Річка, річка, річечка, голуба вода,

Як тебе докликнутись вродо молода.

 

В річку небо б’є студено чистим сріблом листя,

Берег дивиться на берег, а між них не близько (2р).

А за берегом за дальнім є чаклунка юна,

Я гукаю, викликаю, та нема відлуння (2р).

Приспів – 2р.

 

Виходять 2 дівчаток-школярок, вклоняються Ікві

 

Дівчина 1.

Уклін тобі, річечко мого дитинства. Ми дуже любимо тебе і гордимось тим, що твоє серце стукає у нашому краї. Тобі ми присвятили свої перші несмілі поетичні рядки.

 

Дівчата читають власні поезії.

Іква

Ось моє село Черниця –

Близька сторона.

В центрі його протікає

Річенька Іква.

Річка наша не широка,

Й не така вузька.

Свої віти опустила

У воду верба.

Похилилась кожна верба,

Шепче над водою,

Пишається, милується

Річкою Іквою.

Мирося Гарасимчук.

 

Річека моя

Тече річка біля магазину

З гори на долину,

Пишається над водою

Верба і калина.

Тече вода чистесенька,

Мов синяя стрічка,

Купаються у воді

Лебідь і лебідка.

Приєдналась і качечка,

Крила умиває,

Під водичку все пірнає,

Й назад випливає.

Помилася качка,

Вода забруднилась,

Але через хвилю

Знову заяснилась.

Тече собі річечка,

Мов змійка звиває,

Весь час в’ється, завертає

Й людям помагає.

Іра Бугай.

 

Річка Іква.

Щиро дякую вам, діти. Ви – справжні друзі природи.

 

Виходить пані Екологія

Пані Екологія.

Діти, напевно, знаєте ви, що колись ваша річка Іква була більш повноводною і широкоплинною. Люди, які селились біля неї, не копали у дворі криниць, а набирали воду з джерел річки, які були майже навпроти кожного двора. Ці джерела були охайні і доглянуті, а вода в річці чистою і прозорою. Тут водилось багато риби і навіть раки. Через річку господарі вмощували широкі кладки, а господині збирали у плетені з верби кошики брудні речі, брали праник і йшли босоніж на кладку прати. Якою свіжістю віяло від одягу, випраному на річці!

А дівчата вдивлялись у воду, ніби в дзеркало, на свою вроду, заплітаючи пишні коси.

Навесні, коли танули сніги і струмками збігали до річки, вода вихлюпувалась з берегів і могла затопити будинки, господарські будівлі, городину. Тому наступні покоління людей почали будуватись далі від річки, на пагорбах.

 - Діти, які зміни відбулися з вашою річкою зараз і чому?

(Діти відповідають)

 - Замуліли джерельця, замуліли наші серця. У вік технічного прогресу ми забуваємо про навколишнє середовище. Коли міліє джерело, менше стає у річці води. А скільки молодих пагінців, сухих гілок вербових перешкоджають тихому плину річки! А вона просить-стогне: “Почистіть мене!” На жаль, є і такі горе-господари, які викидають у річку сміття, спускають стічні води. Тому вода стала брудною, загинули раки, пропала риба. Тільки свійська птиця гордо пропливає по синьому плесу.

 - Діти, а чи можете ви похвалитися своїми добрими справами, як ви дбаєте про екологічне середовище?

 

Юннати розповідають про свої трудові десанти. Заходить Чоловік з пилкою в руках.

Юннат1. 

А куди це ви мандруєте, чоловіче добрий?

Чоловік.

Та ось, ходив до річки.

Юннат2.

 Що, дерева нищити?

Чоловік.

Та ні, ось послухайте. Край мого городу біля річки росла верба. Називали її дідовою, але садив її ще, мабуть, мій прапрадід – така вона була стара: стовбур розчахнутий, гілля корячкувате. Моя дружина все казала: зріж та зріж її, ось коло неї росте молода вербичка.

Взяв я пилку та й пішов до верби. Був тихий літній вечір, коли чути, як шелестить кожний листочок. Прислухався. А стара верба розповідає молодій.

Виходить бабуся Верба і молоденька Вербичка.

Верба.

 Це було тоді, коли ще не обдавали мене чадом машини, а торохтіли вози, від яких пахло дьогтем. Того року дуже часто шляхом проїжджали верхівці. Так от, піді мною прощався Господаревого діда дід з молодою дружиною. Вона ніяк не відпускала стремено, втирала сльози й хотіла якомога довше надивитися на нього. А потім молода жінка часто виходила сюди й дивилася на шлях. Як вона сумно співала! Але Господаревого діда дід так і не повернувся.

Чоловік.

 Опустив я пилку, постояв ще трохи, вслухаючись у журливий шелест старої верби, а потім пообрізав сухе гілля, щоб молода вербичка тягнулась до сонця, прибрав кругом і ось повертаюсь додому.              

 

Гурт дівчат співає пісню Марусі Чурай “В кінці греблі шумлять верби”

 

Пані Екологія.

Чудовий у вас край, дорогі діти, овіяний легендами, оспіваний у піснях. А зараз давайте пограємось і переконаємось, чи любите і знаєте ви свою місцевість.

Гра1. 

Ваша річка протікає через ліс. Погана гусінь з’їла листочки дерев. Запрошую до гри 10 дітей, створимо дві команди. Кожна одержить однакову кількість листочків, якими потрібно “оживити” дерева. Із запропонованих листочків обираєте тільки ті, дерева яких ростуть у вашому лісі.

Гра2. 

Йдемо за течією. Зараз річка протікає лугом, на якому цвітуть запашні квіти. Кожній команді пропонуються малюнки квітів. Серед них вибрати тільки ті, які ростуть у вашому лузі, розповісти про них щось цікаве (вірш, легенду) чи виконати пісню.

Гра3.

Берегом річки підходимо до села. Але що це? На березі сміття, немає птахів і комах. Завдання для першої команди – прибрати сміття, для другої – закріпити на планшеті комах і птахів своєї місцевості.

Пані Екологія.

Дякую, діти! Ви попрацювали добре. Якщо всі люди на землі будуть такими дружніми, добрими, чуйними, розумними, якщо вони берегтимуть, любитимуть і примножуватимуть багатства природи, та знатимуть закони екології, планета Земля житиме.

 

Краєзнавець1.

Наша розповідь про Ікву продовжується. Змійкою в’ється річка через село, умовно поділяючи його на дві частини, живиться вона за рахунок джерел. По її берегах ростуть розкішні верби, опустивши своє гілля додолу. За селом річка пливе на схід і впадає у ставок Гребелька, обнімаючись з подругою Правдою, яка несе свої води з Паньковець. Старожили розповідають, що колись річка була перегороджена греблею, на якій стояв водяний млин, (звідси і пішла назва місцевості Гребелька).

 А зараз давайте сядемо на умовного човна і попливемо річкою, подивимось, куди біжить вона, куди несе свої води. І заспіваємо разом пісню “Човен хитається серед води” поета-пісняра, січового стрільця Романа Купчинського, який неодноразово побував у нашому селі в гостях у генерала УГА Мирона Тарнавського.

 

Пісня “Човен хитається серед води”

 

Дослідник (стоїть біля карти України).

 Україна має досить густу річкову сітку. На 1км² її території припадає 0,25км річок. Річок довжиною 10км майже 4000, а понад 100км – близько 120, великих річок (довжиною більш як 500км) – 8. До яких річок відноситься Іква і куди несе свої води? Протікаючи через села Накваша, Тетильківці, Попівці Бродівського району, несе наша Іквонька свої води на Тернопільщину, потім повертає на північ, протікає біля м.Кременця і далі її шлях пролягає через Рівненську область, в тому числі через одне з найбільших міст області м.Дубно. Саме на Рівненщині, за 25км від Луцька – обласного центру Волинської області, віддає Іква свої води р.Стир. Дальше – через Полісся, Білорусь – і з’єднання зі старшою сестрою  - р.Прип’ять, яка є донькою нашого славного, оспіваного у піснях і легендах, Дніпра-Славути.

 

Ансамбль дівчат виконує пісню про Дніпро.

 

Виходять хлопці Краєзнавці, звертаються до Ікви поетичними рядками

 

Ікві

Поклонюся Стиру, Дніпру –

Їхній славі, красі, величі.

Ночей зоряних, гожих днів,

Чистих вод їм довіку зичу.

Та, обвитій довкіл села,

Поклонюся тобі без ліку,

Рідна річко моя мала,

Що любов зачала велику.

А тривозі немає меж

За твої ручаї й джерельця.

Не мілій! Ти ж бо в даль течеш

Крізь закоханість мого серця.

   (за П.Власюком)

 

Річці мого дитинства

Трав розбудивши спокій,

Підходжу до твого серця,

Річко мого дитинства,

Голубооке джерельце.

Погомони зі мною,

Дай тої чистої вроди,

Тої правди святої

Мені на довгу дорогу.

Ось зачерпну студениці,

Вздовж берега я помандрую

І так дійду аж до Стиру,

Зустріч цю благословлю я.

В обійми, як брат із сестрою,

Ви кинетесь щиро-радо

І помчите щасливо

До Прип’яті –  річки-мами.

Я вам помахаю рукою,

Змахнувши сльозу-удачу,

І побажаю: “Щасти вам,

До зустрічі з Дніпром-батечком”.

І так мені любо-мило,

Що з моєї Ікви-джерельця

Плинуть пречисті води

Через України серце.

       (Г.А.Боднарчук)

Пані екологія.

Дорогі школярі! Ви чудово оспівали й опоетизували свою красуню Іквоньку. То що ж потрібно зробити для того, щоб не міліла вона, не в’янула її краса? Запишіть це.

 

Пані Екологія роздає дітям голубі паперові стрічки, на яких вони роблять відповідні записи.

Всі учасники свята виконують пісню Анатолія Житкевича

“Музика землі”

Послухай музику землі:

В ній запах трав і сонця ласка,

У синім небі – журавлі,

А на долинах – дивна казка.

 Приспів:

Співає чисте джерело,

Навколо вквітчане барвінком,

І пісня людям на добро

Лунає радісно і дзвінко.

 

Послухай музику землі

І таємничу, і жадану.

Її акорди чарівні –

То звуки дивного органу.

 

 Приспів.

 

Послухай музику землі,

Пізнай навколишню природу.

В ній ніжність наших матерів,

В ній сила вільного народу.