Літературно-музична композиція "Тихий ангел"

Тихий ангел

(літературно-музична композиція про кохання)

 

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Автор

Він

Вона

 

Порожня сцена. На ній – 2 столи зі стільцями, що вкриті тканиною.

На одному столі – підсвічник, свічки, томики «Кобзаря», перо, папір (для Нього).

На іншому столі стоїть старовинне дзеркало, лежать стрічки, різне намисто, квіти, стоси листів, перев’язаних стрічками (для Неї).

 

Звучить «Повільний вальс» Вагнера.

 

АВТОР (вальс трохи стишується, щоб було чути слова):

Ця казка днів - вона була недовгою,

Цей світлий сон - пішов без вороття.

Це тихе сяйво над моєю долею -

Воно лишилось на усе життя.

 

Вальс на мить знову стає голоснішим, а потім знову стишується.

 

АВТОР:

(Під текст і тиху музику повільно виходить Вона з трояндою в руках. Замислено ставить її у вазу на столі. Дивиться в далечінь. Сідає, бере в руки дзеркало, розглядає себе. Тоді дістає лист з одного із конвертів)

 

Літо 1843 року.

Їй було 35, йому – 29. Вона одразу загорілася несподіваним коханням до поета й запропонувала йому пожити у своєму маєтку в Яготині. Вона знала майже неймовірну історію життєвого шляху поета, була справжньою його фанаткою.

Енергійна, худа, з великими, живими, виразними очима. Легко захоплювалась, спалахувала, мов порох. Була добра, дотепна, мила і люб’язна.

(музика поступово зовсім стихає)

На одному з літературних салонів він їй промовив: «Тихий ангел пролетів».

ВОНА (читає у відповідь зі свого листа): Ви вмієте розмовляти з ангелами. Розкажіть, що вони вам говорять.

АВТОР (продовжує): Шевченко підбіг до стола і, взявши перо й папір, написав поезію і вручив їй. Це була присвята до поеми, що її він закінчував. Чиста й солодка радість наповнила її серце, коли вона прочитала його рядки:

ВІН (повільно виходить, читаючи, йде до свого столу і сідає. В цей час тихо звучить «Місячна соната» Бетховена):

Душе с прекрасным назначеньем

Должно любить, терпеть, страдать;

И дар Господний, вдохновенье,

Должно слезами поливать.

Для вас понятно это слово!..

Для вас я радостно сложил

Свои житейские оковы,

Священнодействовал я снова

И слезы в звуки перелил,

Ваш добрый ангел осенил

Меня бессмертными крылами

И тихостройными речами

Мечты о рае пробудил.

 

«Соната» плавно затихає. Починає тихо грати Океан Ельзи «Така, як ти»

 

АВТОР: Вона – яготинська красуня, аристократка, донька колишнього генерал-губернатора Малоросії князя Миколи Рєпніна княжна Варвара Рєпніна.

 

Під час читання тексту музика – зовсім тихо, щоб добре було чути слова. В паузах – голосніше.

 

ВОНА (розгортаючи і читаючи ще одного листа): Його не можна було не любити! Читаючи прекрасні свої твори, він ставав чарівним; музичний голос переливав у серця слухачів усі глибокі почуття, які тоді володіли ним. Він обдарований був більше ніж талантом, йому був даний геній, і душа його, чутлива і добра, налаштовувала його цівницю на високе і святе.

 

ВІН:

У княжім домі панночка бліда

Жар серця в вірші вилива.

Листок долоньки свічку затуляє.

Про що вона? Чого їй так болить?

Далекий хтось, «хто під ружжом гуляє».

Їй, панночці б — та суджений панич,

Зітхання соловейка у альтанці.

У княжім домі, в домі Рєпніних,

Невже нікого вартого в обранці?

Нащо тобі за стіни кам’яні,

По вікнам тюрем лячно заглядати?

До Бога правди криком день при дні

Молилася. При свічці. При сльозі.

При сонці місяця, при серці світла …

 

Попередня пісня затихає. Починає стиха грати Океан Ельзи «Обійми»

 

ВОНА (розгортаючи ще один лист): Я чекала його любові, виглядала її, що ось завтра, ось-ось він прийде і скаже все-все... Я була слабкою жінкою, яка так хотіла любові, а він ... Він іноді відповідав мені теплим почуттям, але пристрасним - ніколи.

 

АВТОР (в цей час Він і Вона запалюють свічки на своїх столах): Поет замкнувся в собі й мовчав. Сповідь княжни його збентежила. Він щиро оточив її німбом святості, готовий був молитися на неї, на цю дивну аристократку, що в її душі відкрив стільки краси... Однак його почуття не було тим, чим було почуття княжни до нього.

 

ВОНА: В день і час його від'їзду я зі сльозами кинулася йому на шию, перехрестила чоло й він вибіг із кімнати. Я готова була… цілувати і його ноги… Я дуже прихильна до нього і не заперечую, що якби бачила з його боку кохання, я можливо, відповіла би йому пристрастю.

 

АВТОР: Покидаючи Яготин, Тарас Шевченко був упевнений, що залишає тут друга, сестру, яка не зрадить його в найтяжчі хвилини життя. Так і сталося.

Через довгих одинадцять років, у 1858-ому, Шевченко знову зустрінеться з княжною, проте зустріч ця буде зовсім не такою, як уявляли її обоє.

 

ВІН: Вона змінилась на краще: погладшала, ніби помолодшала і кинулась у святошество, чого я давніше не помічав.

ВОНА: Ця жахлива і не потрібна борода з сивиною робить його старшим принаймні на 10 років. Вигляд хворої людини з бандажем на оці. Це вже не той Шевченко…

 

Пісня стихає. Знову починає тихо грати «Повільний вальс» Вагнера

 

АВТОР: Вони не зуміють знайти ні відповідного тону, ні відповідних слів. Після цієї зустрічі обоє несподівано зрозуміють, що тепер між ними – прірва.

(Він гасить свою свічку, встає і йде)

 

ВОНА:

Вернути б час, і я - Варвара,

Сумна, задумана княжна,

Я б утекла з Яготина

Аж за Урал, де, наче хмара,

Пісок підводивсь над тобою,

Де цар кривавою рукою

Вершив безбожнії діла.

Я б у задушливу казарму,

Як вірна подруга, прийшла,

Твоєю стала б я сестрою

І в Придніпровський рідний край

Листи б од тебе одсилала.

Я берегла б твої пісні,

Щоб чорний вітер Кос-Аралу

Не спопеляв даремно дні.

(Вона гасить свою свічку, встає і йде)