Матеріал для батьківських зборів "Чому діти не слухаються?"

Чому діти не слухаються?

Ми з вами можемо завжди вести розмови про  невихованість наших дітей. Але ці розмови почалися не  вчора і не позавчора. Давньогрецькі й римські педагоги,філософи середньої доби,  сучасні психологи і педагоги замислюються над  непослухом вихованців. Дати конкретну відповідь на питання, мабуть, ніхто не може. Але ..Є завжди велике АЛЕ.

 Давайте спробуємо.

Я підготувала мультфільм про те, як  і наші діти уявляють дорослих

Перегляд мультфільму

 В школі дитина почувається завжди на грані стресу: зараз мене запитають, зараз я прийду не в тому одязі, зараз я взагалі щось неправильне зроблю, що про мене скажуть однокласники. Чи можуть допомогти батьки, щоб дитина почувала себе впевнішою, менше перечила і батькам, і вчителям. Звичайно, можемо! Але…Приходять батьки додому після роботи, після чергувань (добових), після змін (у шахті), після стояння біля прилавку у магазині. Тепер потрібно приготувати, нагодувати, поприбирати, якщо це учень початкової школи, повчити уроки… Все пора спати, бо завтра знову на роботу і так далі, і так далі. А часто ми пригортаємо власну любиму дитину до себе, чи запитали ви у неї як день пройшов, чого новенького у школі. Максимум що отримав двіїчник нещасний?

Ситуація І.

«Андрійко прийшов додому радісний, збуджений. Мама була вдома, вона готувала обід і, як завжди, була зайнятою. «Мамо, мамо, мене обрали головою класу! А у класі в нас — 27 учнів. І я тепер за всіх відповідаю». Мама не підтримала розмови, вона послала хлопчика мити руки, стала розігрівати страву. За обідом Андрійко декілька разів намагався продовжити розмову, але реакція була одна: «їж, не відволікайся, бачиш, мені ніколи». — «Нічого більше не розкажу тобі!» — сказав Андрій та пішов до своєї кімнати».

Запитання до дискусії:

• Як ви думаєте, що відчував Андрійко до мами?

• Чому Андрійко образився на маму?

• Якою, з вашої точки зору, мала бути реакція мами на розповідь сина про його шкільне життя?

• Як би ви вчинили в аналогічній ситуації?

Ситуація 2.

«Мені — чотирнадцять років. У мене є тато, мама, молодший брат. Але кожен у нашій родині живе сам по собі. За стіл ми ніколи не сідаємо разом, а кожен їсть окремо. Ми нікуди не ходимо всією сім’єю, ні гуляти, ні в кіно. Одного разу ми купили квитки до цирку, але тато і мама відмовилися з нами йти.

Тато не пиячить, любить працювати, допомагає мамі. Мама також дуже працелюбна. Але як вона до мене ставиться! Коли я намагаюся порадитися з нею, вона відповідає коротко: «Не знаю». Коли я хочу сама поцілувати маму, вона мене відстороняє: «Не люблю «телячих ніжностей»«. Радитися мені доводиться з бабусею (мамина мама). Бабуся у мене чудова, вона мене розуміє. Але бабуся старенька, багато у її житті було по-іншому, а мама могла б зрозуміти мене краще.

Я дуже заздрю своїй подрузі, бо в неї мама зовсім інша. Коли я буваю у них вдома, мама подруги завжди цікавиться моїми справами. Разом ми п’ємо чай, розмовляємо. Мама подруги розповідає про себе, я — про себе, про що мрію, якою хочу стати. Ця чужа жінка ставиться до мене з ласкою, а моя мама ні разу не назвала мене донькою. Моя мама дуже нестримана, кричить, часто докоряє мені, а іноді може і вдарити. При гостях може вилаяти, принизити, виставити напоказ мої недоліки. Я дуже ображена на свою маму, часто плачу...»

Запитання до дискусії:

• Що ви думаєте про батьків цієї дівчинки?

• Чи поділяєте ви їх думку з приводу виховання дочки?

• Якою може вирости дитина, коли батьки дотримуються таких принципів виховання?

• У чому ви бачите помилку батьків?

• Чи можна виправити цю помилку?

• Як, на вашу думку, можна виправити її? (Розповіді батьків по обміну досвідом.)

• Назвіть найголовніші, з вашої точки зору, критерії стосунків батьків та дітей-підлітків.

Ситуація 3.

«Живе в одному селі почесний трудівник-комбайнер. Часто портрети його вміщали в газетах, одного разу навіть біля дороги поставили стенд з великим портретом Івана Пилиповича й написали: «Ось із кого треба брати приклад». Був в Івана Пилиповича син, теж Іван. Любили мати й батько єдину дитину, та нерозумною була ця любов: задовольняли всі примхи Івасика. Купували все, що побажає дитина (так до чотирнадцяти років називали батьки сина). А син відчув, що він купається у променях батьківської слави, не зазнав ніяких труднощів — і виріс ледарем. Усе йому діставалося легко, але чим легше дістаються людині радощі в дитинстві й отроцтві, тим менше справжнього щастя знає вона в зрілі роки — задумайтесь над цією закономірністю, дорогі мати й батьку.

Учителі запрошували, бувало, Івана Пилиповича до школи, але йому все ніколи було то за домашньою, то за суспільною роботою.

Одного разу сталося нещастя: побив Іван свою однокласницю так, що лікаря довелося викликати. Послали за Іваном Пилиповичем: іди, батьку, скоріше, нещастя із сином. «Яке нещастя?» — тривожно запитав батько. Розповіли, в чому річ. Батько полегшено зітхнув: «Я думав, з ним якесь нещастя... Ніколи мені зараз у школу йти. їду на зліт ударників».

Увечері Івана Пилиповича все ж таки вдалося запросити до школи. Вислухавши схвильовану розповідь вихователя, не сказавши ЯІОДНОГО слова, він прийшов додому, побив сина, пояснюючи причину свого гніву: «Щоб мене в школу більше не викликали». А наступного дня Іван пішов у поле, узяв дві жмені грязі й заліпив очі на батьківському портреті...»

(За В. О. Сухомлинським.)

Запитання до дискусії:

• Чи можна Івана Пилиповича, на вашу Думку, назвати гарним батьком? Поясніть, чому.

• Назвіть аморальні якості хлопчика Івана. Які причини їх формування?

• Чи важлива, з вашої точки зору, у вихованні дитини співпраця школи та батьків?

• Як ви думаєте, що відчував Іван Пилипович, слухаючи розповідь учителя про його сина? Що відчує батько, дізнавшись про останній ганебний його вчинок?

• Чи є, на вашу думку, шанси виправити негативні риси Івана-молодшого? Як це можна зробити?

• Які поради ви б дали батькові хлопця?

• З часу подій, описаних Сухомлинським, минуло декілька десятиліть. Як ви вважаєте, чи актуальні зараз проблеми виховання, яких торкнувся у своїй розповіді видатний педагог? Чому?

• Чи поділяєте ви думку, викладену у давньому японському прислів’ї: «Якщо бажаєш добра своїм дітям, дай їм трохи спізнати і холоду, і голоду»? Обґрунтуйте вашу відповідь.

Знову можемо зробити висновки

Недовір’я до людей, грубе, безсердечне, рівнодушне відношення до старших і друзів, ми спостерігаємо частіше всього у школярів, в сім’ї яких щось не благополучно або в відношеннях між дорослими і в відношеннях між дорослими і дітьми. Особливо сильно байдужим і черствим стає дитяче серце, коли дитина чує і бачить неприязні відчуття, безкінечні сварки між батьком і матір’ю. Хоч які б не були причини цих сварок, дітям важко бачити, як самі близькі їм люди сваряться, наговорюють, обвинувачують один одного…

Переживання і різні думки виникають у дітей кожного разу, коли вони бувають свідками подібних, принижуючих сцен між батьками. В ці страшні хвилини хлопчики і дівчата уже не плачуть від страху, у них у такі хвилини народжується недовір’я до людей, озлобленість, жорстокість, настороженість не тільки до батьків.

Чим частіше дитина буде відчувати подібні переживання, тим важче йому буде потім повірити в добрі відчуття, благородність людей.

Потрібно припинити ці сварки, щоб діти змогли поважати батьків. Нехай в складних відносинах батька і матері розберуться пізніше, коли будуть мати життєвий досвід. Тоді сердечна травма не буде дуже мучити і не загасить радості від розмови з людьми. Дітей потрібно виховувати в любові, доброті. Але бувають сім’ї, де дітям у всьому потурають, пестять їх, задовольняють всі дитячі капризи. Дитина росте черства, жорстока по відношенню до батьків.

Самі найважчі рани наносяться мамі, коли в старі роки їй не найдеться місця ні в серці, ні в будинку дорослих дітей, коли вона з біллю в серці звертається до суду і нагадує їм про право на їх опікунство.

Сімейна атмосфера, в якій виростає чесна, проста скромна людина, яка з любов’ю відноситься до людей, батьків створюється там, де не зловживають похвалою; не виховують боязкість жорстокими фізичними покаранням; розвивають у дітей вольові якості характеру, прививають їм добросовісне відношення до праці; виховують у дітей любов та повагу до дорослих.

В гарній, дружній сім’ї діти ростуть в атмосфері любові, ласки, чуйного і добродушливого відношення друга до друга. Сердечність, теплота сімейних відчуттів пробуджують в дитячій душі добрі відповідні відчуття: бажання робити для оточуючих також тільки що-небудь гарне, приємне, помагати їм в біді і горі. Кажуть, що гарні батьки в дітях видні. Коли мова йде про виховання відчуттів до людини, це найбільш особливо очевидно.