26 вересня о 18:00Вебінар: Особливості статевого виховання у школах України

Матеріали для проведення тижня математики "Славні земляки"

Про матеріал

Знання історії рідного краю є мотивацією навчатися. Знання досягнень земляків спонукає до освідомленого вивчення природничих наук та до наукових відкриттів. Матеріал можна використати в рамках предметної декади.

Перегляд файлу

 

 

 

ЗАСЯДЬКО ОЛЕКСАНДР ДМИТРОВИЧ – ПІОНЕР РАКЕТОБУДІВНИЦТВА

 

Актуальність роботи полягає у тому, що вивчаючи наукову діяльність О.Д.Засядька ми можемо спостерігати розвиток такого підрозділу науки , як ракетобудівництво. Особливу увагу хотілося б приділити бойовим пороховим ракетам, оскільки саме вони є винаходом нашого земляка.

Метою даної роботи є продемонструвати розвиток української науки в воєнній галузі та початок космічної ери.

Засядько Олександр Дмитрович(1779—08.06.1837)- військовий діяч, видатний інженер-артилерист, конструктор бойових ракет. Народився О. Д. Засядько 1779 року в селі Лютенька Гадяцького району Полтавської області. Прапрадід майбутнього конструктора бойових ракет Яків Засядько був реєстровим козаком Хорольської сотні (1649). 1659 року він уже лубенський полковник, що може свідчити про одне - відвагу, військовий і організаторський талант - риси, що їх бачимо потім і в його нащадка. Батько майбутнього ракетника, який дослужився до генерал-майора, у Лютеньці одержав земельний наділ. 1789 року він віддає своїх синів Олександра і Данила в Артилерійський інженерний шляхетський кадетський корпус у Петербурзі. Там Олександр Засядько оволодіває секретами балістики, фортифікації, виявляє великий інтерес до математики та фізики. Разом з тим має здібності і до мов - окрім обов'язкових німецької і французької, самостійно вивчив іспанську й латину.

1797 року брати Засядьки закінчили кадетський корпус із званнями підпоручиків артилерії і почали службу в 10-ому батальйоні Олександра Суворова на Херсонщині. Олександр сумлінно несе свою службу, хіба що дивує офіцерське товариство тим, що має якісь «забавки» з вибухонебезпечними сумішами. 1810 рік - за участь у взятті Разграду був нагороджений золотою шпагою з написом «За хоробрість» [1].

Нова сторінка у житті Засядька починається 1815 року. Щоб мати кошти на прожиток і дослідницьку роботу, продає невеликий батьківський маєток під Одесою. А в Лютенському маєтку будує кузню, піротехнічну лабораторію, запрошує спеціалістів. Так розпочинається безпосередня праця над створенням ракет. Будуючи та випробовуючи ракети, Олександр Засядько працює по двадцять годин на добу. Недоброзичливці нарікають, що він заповзявся «спалити губернію».[2]

Свої наміри він сформулював так:«Вменяя всегда в священную себе обязанность и особенное счастье быть по возможности полезным службе, искал я открыть способ употребления ракет средством зажигательным, и хотя не имел никогда видеть или получить малейшие сведения, коим образом англичане делают и в войне употребляют, думал, однако же, что ракета обыкновенная, с должным удобством приспособленная, есть то самое, что они столь необыкновенным и важним открытием высказать пытаются».[5]

Спочатку були проблеми з паливом для ракет. Кілька місяців знадобилось для того, щоб підібрати економічний і енергомісткий склад порохових сумішей. Понад рік він запускав на лузі ракети різних конструкцій. І навчився робити це так, що результати випробувань стали співпадати із розрахунковими траєкторіями. Але для цього йому прийшлося створити свою власну теорію ракетної тяги – нову галузь науки, якої тоді ще не існувало. Щоденна виснажлива робота дала свої результати. Він сконструював і виготовив перші зразки ракет різного калібру: двохдюймові (51 мм), два з половиною дюйми (64 мм) і чотирьохдюймові (102 мм), різні за тактичним застосуванням. Ракети запалювальні – для підпалювання фортечних укріплень, і ракети гранатні (фугасні) для знищення противника [4].

Ракетні снаряди в сучасному розумінні були примітивними, для їх створення винахідник використовував підручні матеріали: мотузки, дерев’яні палиці і т.д., але вони мали всі елементи класичної ракети.

Highslide JSЗапалювальна ракета складалася із циліндричної металічної гільзи, наповненої ракетним складом, зверху був ковпак із запалювальною сумішшю у вигляді пасти. До гільзи прикріплялася дерев’яна палиця, яка забезпечувала стабілізацію ракети в польоті. В ракетному заряді запалювальної ракети просвердлювався канал конічної форми на три чверті його довжини. Ту частину ракетного каналу, яка не просвердлювалася, винахідник образно назвав “глухим каналом”. Між “глухим каналом” і запалювальним ковпаком вміщувався прошарок із сухого річкового мулу. Призначення такого прошарку – утримувати утворені при горінні ракетного складу гази від проникнення до запалювального ковпака, щоб виключити виникнення пожежі ще на пусковій установці. При штурмі фортеці, коли запалювальна ракета падала, полум’я запалювальної маси в запалювальному ковпачку підпалювало все, що могло горіти. На циліндричну гільзу замість запалювального ковпака О.Д.Засядько запропонував закріплювати розривну гранату – це вже була фугасна ракета. Олександр Дмитрович винаходить і пристрій для наведення ракет. Особливою удачею винахідника були пускові установки залпового вогню (УЗВ), коли з однієї триноги майже одночасно або поодинці вистрілювалися шість ракет. Вони були розміщені в два яруси: три верхні ракети в трьох жолобах. Установки були легкими і без особливих зусиль могли переноситися ракетниками на нові позиції, що давало більшу маневреність при нанесенні штурмового удару. О.Д.Засядько винаходить і пристосування для наведення ракет [6].

Протягом двох років невпинної праці з великою кількістю дослідних запусків ракет О.Д.Засядько досягнув дальності їх польоту 2300 метрів. Свою дослідницьку, винахідницьку та конструкторську діяльність виклав у праці „О деле ракет зажигательных и рекошетных” (1817), яка стала на той час першою досить повною настановою по виготовленню та бойовому використанню ракет у російській армії.

Згодом «фанат» ракетної справи Олександр Засядько продає батьківський спадок - хутір, луки, кузню, яку сам збудував і оснастив, і навесні 1818 року з великим обозом вирушає до Санкт-Петербурга: при підтримці генерала Анрі Жомені йому вдалося домогтися у військовому міністерстві дозволу на випробування ракет.

Картинки по запросу засядько демонструєВипробування відбулися спочатку на артилерійському полігоні під Петербургом. Тоді була зафіксована дальність польоту ракет Засядька 2888 сажнів (понад 6 км). Наступні було проведено у ставці фельдмаршала М. Барклая-де-Толлі у Могильові. Герой Вітчизняної війни 1812 року, який знав Засядька з тих бойових літ, гідно оцінив винахід і надіслав цареві листа, в якому писав про користь бойових ракет для армії та запропонував підвищити О.Засядька в чин генерал-майора [3].

Першу ракетну атаку О. Засядько продемонстрував під час російсько-турецької війни в штурмі фортеці Браїлів (нині Вінниччина). Атака була надзвичайно успішною — ворог здався й відступив. Потім були бомбардування Сілістрії, а особливо Варни, що остаточно переконали і прихильників, і опонентів О. Засядька в ефективності нової зброї.

У квітні 1818 року 39-річний Олександр Дмитрович Засядько стає генерал-майором. В 1820 р. він очолив новостворене Вище Артилерійське училище, Петербурзький арсенал, піротехнічну лабораторію і Охтинський пороховий завод.

В училищі О.Д. Засядько увів навчальний курс про ракети, створив ракетну базу. Дослідники цього періоду життя нашого земляка зазначають, що робочий день О.Засядька починався о п'ятій годині ранку з обходу підрозділів училища. Це дисциплінувало і юнкерів, і викладачів. Разом з тим він ставився до підлеглих з повагою, ніколи не принижував їхню людську гідність. В училищі були заборонені тілесні покарання. «Своим обхождением он умел привязать к себе всех подчиненных».

Але організаційні справи не поглинули його повністю. Допитливий розум Засядька і в період його керівництва піротехнічною лабораторією і Охтинським пороховим заводом робить відкриття. У цей час він винайшов гарматний каліброметр, лафет із гарматою для оборони фортець, переносний пристрій для пересування гармат особливо крупного калібру й інших тягарів, а також пороховий млин, який запобігав раннім вибухам при виробництві пороху.

Засядько також досліджує властивості металів, прагнучи поліпшити якості відливок, зокрема при багаторазовому відливанні нових гармат зі старих. 1838 року серце видатного винахідника зупинилося. Поховали його, як заповідав, у Куряжському монастирі під Харковом. Розрахунки О.Засядька, розроблені ним принципи реактивної тяги, балістики, ракет допомогли Кибальчичу, Ціолковському, Кондратюку. І тому можна сказати, що космічна ера для українців почалася 1815 року на лютенських луках.

Серед плеяди видатних діячів-ювілярів України 2009 року - постать Олександра Дмитровича Засядька (1779-1838), ім’я якого носить найбільший кратер (d=120 км) на зворотному боці Місяця. В науковій військово-історичній літературі наш земляк О.Д.Засядько визначається як видатний російський конструктор бойових ракет, талановитий інженер-артилерист, генерал-лейтенант артилерії, учасник багатьох військових кампаній.

 

 

 

 

Список літератури:

  1. Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
  2. Кочерга, Надія. Козацький нащадок О.Д.Засядько, як засновник ракетного роду військ у Російській імперії
  3. Нікітін Юрій. Золота шпага // М.: ЕКСМО 2007
  4. Никонов В. П. «Рождение ракетного оружия»Чухліб Тарас. Перший український винахідник ракетної зброї // Борисфен. — 1992. — № 12. — С.22-24.
  5. Чухліб Тарас. Творець ракетної зброї генерал Засядько // Патріот Батьківщини. — 1991. — № 10. — С.3-4.
  6. Чухліб Тарас. Творець ракетної зброї генерал Засядько // Патріот Батьківщини. — 1991. — № 10. — С.3-4.

 


Полтавський Ейнштейн

 

 

Оспівана Гоголем і Котляревським Полтава, дивує гостей міста своєю доброзичливістю і чистою українською мовою. Полтавчани – гостинні і привітні люди, завжди гордо розповідають про досягнення та історичні місця свого міста, яке має давню славну минувшину.

Полтавська земля особлива, і ця особливість пов'язана з людьми цього краю. Варто згадати хоча б письменників, які народилися на Полтавщині – Іван Котляревський, Григорій Сковорода, Микола Гоголь, Остап Вишня, брати Тютюнники. Серед науковців теж чимало відомих імен – цей перелік був би нескінченним. Полтавська земля і справді щедра на таланти, як і на звичайних добрих та привітних людей.

Одним із таких талановитих людей є Віктор Тимофійович Грінченко, якому завжди раді в Полтавському національному технічному університеті імені Юрія Кондратюка. Не дивлячись на те, що науковцю у цьому році виповнилося 80 років, Грінченко ще й досі радує свою рідну землю новими відкриттями, психологічними думками та позитивними емоціями [1]. Багато людей називають Віктора Тимофійовича справжнім дослідником, адже у своєму житті він завжди намагався досягти висот саме через свої винаходи у сфері механіки.

 

Grinchenko Viktor Timofiyovich.jpg«Полтава завжди в моєму серці…» каже видатний український вчений, директор Інституту гідромеханіки Національної академії наук України, академік Віктор Грінченко, якому 4 жовтня даного року виповнилося 80 років.

Віктор Тимофійович народився на Полтавщині 4 жовтня 1937 року в сім’ї висококваліфікованого робітника, слюсаря Полтавського турбомеханічного (тоді машинобудівного) заводу Тимофія Свиридовича Грінченка [2-5]. Закінчив механіко-математичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1959), де й розпочав свою дослідницьку роботу під керівництвом вчених-механіків академіків А. Д. Коваленка та Г. М. Савіна. Продовжив наукову роботу в Інституті механіки НАН України. Роботи Віктора Тимофійовича в цей час були спрямовані на вивчення особливостей напруженого стану шаруватих оболонок, що знаходилися під дією інтенсивного нерівномірного нагріву. Оцінки такого напруженого стану були важливими для визначення працездатності елементів ракетної техніки при їх вході в атмосферу з космічними швидкостями. Розроблені В.Т. Грінченком методи розв'язання граничних задач та встановлені залежності рівня напруженості в залежності від механічних характеристик матеріалів у шаруватих конічних оболонках одержали позитивну оцінку фахівців КБ «Південне». Отримані результати лягли в основу кандидатської дисертації, яку Віктор Тимофійович захистив у 1963 році [2-4].

Крім статичних задач термопружності неоднорідних пружних тіл, постановка яких стимулювалася потребами ракетної техніки, об'єктом досліджень В. Грінченка стають динамічні процеси в пружних тілах [3]. Результати фундаментальних досліджень закономірностей статичного деформування просторово розвинених пружних тіл, формування їх спектрів власних частот та форм коливань узагальнені у докторській дисертації, яку він захистив у 1973.

Практичні потреби розвитку гідроакустики в 70-ті роки і тісна співпраця з НДІ «Гідроприлад» визначили основні напрями наукової роботи Віктора Тимофійовича у той період. Його роботи стали внеском у розвиток електропружності. Пружні матеріали із сильним п'єзоефектом широко використовувалися при створенні гідроакустичних випромінювачів. Дослідження поведінки конструктивних елементів з таких матеріалів з урахуванням динамічної взаємодії з рідиною дало можливість напрацювати практично важливі рекомендації щодо управління характеристиками акустичних систем. На основі таких рекомендацій було створено новий тип низькочастотного випромінювача зі змінною резонансною частотою, гідроакустичні екрани, прозорі для потоку рідини і непрозорі для звуку та ін.

інститут.jpgЗ 1976 року В. Т. Грінченко розпочав свою педагогічну діяльність професором кафедри акустики і звукотехніки Київського політехнічного інституту, розробивши класичні курси акустики та прикладної механіки [2, 3].

З 1981 року Віктор Тимофійович пов’язує свою наукову діяльність саме з Інститутом гідромеханіки НАН України, який він очолює з 1987 року [5].

Аналізуючи тематику наукових робіт академіка Віктора Тимофійовича Грінченка, можна вказати на декілька основних періодів його творчої діяльності.

Перший період (1960-1975 рр.) пов'язаний з розвитком статичних та динамічних просторових задач пружності для тіл кінцевих розмірів і хвилеводів. Учений запропонував оригінальний підхід до рішення відповідних граничних задач і створив нові ефективні алгоритми для кількісного аналізу хвильових процесорів. Основна увага Грінченка концентрувалася на якостях, що породжують різні типи хвиль, котрі не мають аналогів в акустиці та електродинаміці.

Другий період досліджень (1975-1990 рр.) великою мірою пов'язаний із вивченням взаємодії складних пружних та електропружних структур з рідиною і розвитком теорії деформації пружних середовищ з сильним п’єзоефектом.

 

wind-rotor.gifВіктор Тимофійович вдосконалив раніше розвинені методи рішення граничних задач і показав, що використовуючи апріорні відомості про поведінку хвильових полів поблизу кутових точок, можна побудувати високоефективні алгоритми для кількісних оцінок локальних і інтегральних характеристик полів по всій області їх існування. Великий цикл робіт присвячений дослідженню закономірностей формування звукових полів розсіяння при взаємодії звукових хвиль у рідині з решітками із пружних оболонок неканонічної форми. Розвиваючи теорію коливань пружних середовищ із сильним п’єзоефектом, В. Т. Грінченко сформулював коректні граничні задачі електропружності та дав їх варіаційну постановку. Результати цих робіт сприяли вдосконаленню гідроакустичного озброєння судових навігаційних систем.

Третій період (з 1990 р. і до сьогодні) характеризується подальшим розширенням наукових інтересів академіка В. Т. Грінченка. Він приділяє увагу вивченню процесів взаємодії звукових хвиль з турбулентними течіями і генерації звуку турбулентними граничними шарами, що виникають на поверхні пружних тіл у потоці. Віктор Тимофійович Грінченко виступив організатором і науковим керівником Київського наукового центру з вивчення гідро аеродинамічної природи виникнення шумів дихання і особливостями їх розповсюдження в грудній клітці людини. Під його керівництвом створена солідна експериментальна база і накопичений значний об’єм фактичного матеріалу з шумів дихання при різних патологіях респіраторного тракту. На основі накопичених знань розроблено і створено новий, не маючий аналогів в країнах СНД, електронний, медичний і діагностичний комплекс, що дозволяє реєструвати, аналізувати, візуалізувати і документувати шуми дихання. Комплекс пройшов державні клінічні випробування і на нього отримано медичний сертифікат [5].

b_7854_dsc_4622.jpgБагато уваги В. Т.  Грінченко приділяє і науково-організаційній діяльності. Він є редактором двох наукових часописів: "Акустичний вісник" та "Прикладна гідромеханіка", членом редакційної колегії журналу "Доповіді НАН України", співредактором англомовного "Міжнародного журналу з механіки рідини" (США) [5-6]. Віктор Тимофійович постійно бере участь у роботі організаційних комітетів вітчизняних та міжнародних наукових конференцій. Велике значення в організації досліджень з механіки в Україні мають керовані ним постійно діючі семінари в Інституті гідромеханіки НАН України та Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Протягом шести років він був головою експертної ради ВАК України з механіки. Організаційна робота В. Т. Грінченка забезпечила можливість формування та багаторічного функціонування єдиної в Україні спеціалізованої вченої ради із присудження наукових ступенів доктора і кандидата наук з акустики. Він підготував 10 докторів і 30 кандидатів наук.

Наукові досягнення Віктора Тимофійовича відображені в більш ніж 250 наукових роботах, включаючи ряд авторських свідоцтв і 9 монографій [5]. Прекрасні людські якості Грінченка, його демократизм, чуйність, постійна готовність обговорювати виникаючі наукові потреби, створили йому величезних авторитет і повагу колег. Практичні справи і особистий приклад допомагають йому в наш непростий час виховувати нове покоління фізико-математиків.

У повсякденному житті та роботі Віктор Тимофійович – щира, контактна, високопорядна людина і високоінтелектуальний учений, який має широке коло інтересів, ідей та планів на майбутнє. Він щиро ділиться із співробітниками та учнями своїми знаннями та досвідом, вимогливий і водночас толерантний, з тонким почуттям гумору [5, 6].

Грінченко Віктор Тимофійович отримав Державну премію УРСР в галузі науки та техніки (1988 р.), відзначений Почесною грамотою Верховної Ради України (11 червня 2007 р.), Орденом «За заслуги» III ступеня (2008 р.).

У 2012 р. Грінченко Віктор Тимофійович був удостоєний такої високої нагороди Міжнародного Академічного Рейтингу «Золота Фортуна», як Орден Андрія Первозванного ІІІ ступеня [5].

 


 

Список використаної літератури:

 

  1.    Грінченко В. Т. «Вікіпедія» як елемент культури інформаційного суспільства / В. Т. Грінченко // Вісник НАН України, 2010, № 10. – С. 54-63.
  2.    Грінченко В. Т. Основи акустики / В. Т. Грінченко, І. В. Вовк, В.Т. Маципура. – К.: Наукова думка, 2007. – 640 с.
  3.    Грінченко В. Т. Проблеми, методи та засоби досліджень Світового океану / В. Т. Грінченко // Гідроакустичний журнал: Зб. наук. пр. – Запоріжжя: НТЦ ПАС НАН України, 2007. – № 4. – С. 104-105.
  4.    Грінченко В. Т. Фракталы. От удивления к рабочему инструменту / В. Т. Гринченко, В. Т. Мацыпура, А. А. Снарский. – К.: Наукова думка, 2013. – 269 с.
  5.    Корецька Л. Ф. Грінченко Віктор Тимофійович / Л. Ф.Корецька // Енциклопедія сучасної України. – режим доступу:

http://esu.com.ua/search_ articles.php?id=31899

  1.    Тристанов Борис. Історія Полтави: Грінченко Віктор Тимофійович/ Вісник НАН України, 2007. – N 10 – режим доступу: http://histpol.pl.ua/ru/lichnosti/rodilis-v-poltave?id=1623

 

docx
Додано
7 серпня 2018
Переглядів
312
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку