Майстер-клас "Усна історія як метод і джерело".
Усна історія як метод і джерело.
Пізнавати світ навколо себе, стежити за подіями і викладати їх з альтернативної точки зору, починати діалог між різними групами людей - це головна мета чеської громадської організації «Асоціація з міжнародних питань» (Asociace pro mezinárodní otázky, www.amo.cz). Уже сім років АМО ділиться з українськими та білоруськими вчителями чеським досвідом із використання нових інтерактивних методів навчання, які розвивають критичне мислення серед школярів.
Спектр застосування методу усної історії, «Oral History», дуже широкий і включає в себе всі гуманітарні дисципліни. Одна з можливостей його використання – це трактування великих історичних подій як взаємопов’язаних і аналіз їхнього впливу на життя звичайних людей.
Можливість отримати інформацію безпосередньо від учасників і подивитися на ці події з іншої перспективи – дуже цінний досвід. Він веде до усвідомлення того, що світ не чорно-білий, що існує велика кількість точок зору на ті події, які з першого погляду здаються однозначними.
За підтримки Міжнароднoго Вишеградського фонду та програми TRANS Міністерства закордонних справ Чеської Республіки ми можемо поділиться з Вами досвідом чеських педагогічних експертів. Як показав досвід країн колишнього т.зв. «соціалістичного табору» метод усної історії є не лише добрим засобом для пізнання сучасної історії, але інструментом для подолання спадщини тоталітаризму. Його застосування в шкільній практиці спрощує підхід до критичного вивчення новітнього періоду історії, дозволяє школярам на емоційному рівні займатися особистою долею конкретних людей з їхнього регіону та допомагає у такий спосіб встановити зв’язок з їхнім власним сьогоденням. Як відомо «батько історії» Геродот, свої оповіді про греко-перські війни, створював на основі свідчень які збереглися в пам’яті очевидців. Говорячи сучасною мовою він застосовував методику, яку в сьогоднішній історіографії називають усною історією (oral his-tory). Практика залучення усних свідчень в якості джерел для написання історії була доволі поширеною аж до середини ХІХ ст. і лише після її перетворення на наукову дисципліну вчені стали втрачати інтерес до інформації яку зберігала людська пам’ять. Основну свою увагу вони стали зосереджувати на писаних джерелах. Перетворення усної історії на окрему галузь історичного знання розпочалося в 30-40 рр. ХХ ст. у США. Однак, її остаточне становлення проходило в 60-70-ті рр. – час, коли сталися кардинальні зрушення в гуманітаристиці. Завоювання усною історією свого місця в академічному середовищі окремих країн відбувалося по-різному. Спільною для всіх рисою було хіба те, що її інституалізація проходила зазвичай в т.зв. «нових університетах» і громадських організаціях. Значною мірою цьому сприяла та особливість, що усна історія займалася дослідженням таких історичних подій які за своєю природою не залишили по собі достатньої кількості документальних джерел. В Україну методика усно історичних досліджень, як і більшість здобутків західної історіографії, прийшла в 1990-х рр., точніше в 1992 р. Саме тоді стали реалізовуватись перші наукові проекти. Характерно, що започатковані вони були західними науковцями – американським дослідником Вільямом Ноллом [6] та випускником Гарварду Борисом Ґудзяком [1]. Тематика їхніх досліджень була пов’язана з пережитим українцями травматичним досвідом. Вільям Нолл у 1992-1995 рр. в рамках проекту «Трансформація громадянського суспільства (Усна історія української селянської культури 1920-1923 рр.)» записав близько 400 інтерв’ю селян Центральної та Східної України, які пережили процес колективізації [6]. У той же час Борис Ґудзяк, в ним же заснованому в м. Львові Інституті історії Церкви, розпочав реалізацію масштабного проекту «Образи сили духу: Жива історія підпільного життя Української Греко-Католицької Церкви 1946-1989 рр.» [1]. Попри те, що становлення усної історії в Україні відбувалося на багато років пізніше ніж на Заході, воно проходило за доволі схожим сценарієм. Перш за все, певне несприйняття й повільне визнання академічною спільнотою. Хоча традиційні історики й змирились з існуванням усно історичних досліджень і навіть не заперечують проти використання їхніх напрацювань при написанні наукових праць, проте, на сьогодні, майже не існує кандидатських дисертацій захищених на матеріалах усної історії. Показовим, на мою думку, є й те, що в жодній академічній інституції на сьогодні не існує відділу чи хоча б центру усної історії. По-друге, за схожою з Заходом схемою відбувається й її інституалізація. Усна історія розвивається в основному в межах громадських організацій (Східний інститут українознавства імені Ковальських, жіночий центр «Спадщина», Науково-дослідний Центр «Жінка і суспільство») та «нових університетів» (Український католицький університет і Національний університет «Києво-Могилянська академія»). Велике значення при цьому відіграє людський фактор. Щоправда, слід зауважити, що й традиційні українські університети, більш сприятливо ставляться до нових напрямів в історіографії, ніж академічні установи. Так, у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка та Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті імені Григорія Сковороди створені центри усної історії. Думаю, слід констатувати, що за майже двадцять років які пройшли від часу її появи в Україні, усна історія, попри певні труднощі, знаходить все більше визнання й поширення. Розвиток усно історичних досліджень в Україні має, за моїм переконанням, колосальну перспективу. Це пов’язано значною мірою з тим, що в період сучасної історії Україна пережила чимало подій, які відбилися в свідомості її мешканців. З іншого боку, усні історії які розповідають люди показують дещо інший ракурс сприйняття подій, ніж той який конструюють історики і той який пропонують політики. Пережитий і переосмислений в ході усних розповідей досвід вказує на те, що світ насправді значно складніший і багатогранніший, а не спрощений, як зазвичай подає офіційна пропаганда. Становлення усної історії як окремого напряму історичних досліджень, на думку дослідників, завершилось у 1996 р. – заснуванням Міжнародної асоціації усної історії (IOHA). http://iohanet. org/. Слід зауважити, що перебуваючи на маргінесі академічної історіографії, усна історія була тісно пов’язана з суспільним життям і виконувала важливу соціальну функцію. Значну роль у цьому відіграла громадська активність самих істориків, які намагалися впливати на суспільну ситуацію в своїх країнах і бачили в респондентах не лише об’єкти для досліджень, а й партнерів, співтворців історичних наративів. Звідси залучення до досліджень різноманітних товариств любителів історії, студентів і школярів. У зв’язку з цим, усна історія почала відігравати ще й виховну функцію. На основі матеріалів зібраних у ході реалізації таких проектів, створюються експозиції, виставки, радіо і телевізійні передачі тощо. Таким чином, молодь не лише споживає історичний продукт, а й бере безпосередню участь у його творенні.
Використання методу усної історії в шкільній практиці.
Метод усної історії під час викладання історії, якщо він представлений учням в належній формі (враховуючи вік – когнітивний розвиток особистості, абстрактне мислення – психологія розвитку), допомагає досягнути наступних цілей: 1. В невимушеній формі мотивує школярів до вивчення новітньої історії (нові знання окрім обов’язкової інформації яку учень отримує в школі). 2. Знайомить учнів з проблематикою новітньої історії та тими її аспектами які не передбачає навчальний план (наприклад, з другорядними темами шкільної програми). 3. Учні можуть ознайомитися з регіональною специфікою історії (наприклад, революція в столиці могла відбуватися по-іншому ніж у провінції). 4. Проект може реалізовуватися як у рамках стандартного навчання, так і, наприклад, у рамках історичного семінару або самостійної роботи учнів у позаурочний час. 5. Школярі розуміють різницю між колективною та індивідуальною пам’яттю. 6. Відбуваються зустрічі з сучасниками. 7. Учні засвоюють й інші, окрім звичного навчання за шкільною програмою, форми навчання (відвідування музею, архіву, спеціалізованого закладу). 8. Проект має цілий ряд міжпредметних зв’язків (у першу чергу мова йде про суспільні науки й медіальне сприйняття), під час його реалізації можна засвоїти багато практичних навичок (робота з аудіо- й відеотехнікою). Шкільний проект «Від тоталітаризму до демократії» розрахований на всіх, хто небайдужий до минулого. Воно не повинно сприйматися виключно як історія, яка стосується народу, держави і «великих» історичних особистостей. Минуле стосується, в першу чергу, нас усіх і починається з нас самих, з нашої родини. За допомогою найрідніших нам людей – батьків, дідусів і бабусь, друзів, знайомих ми часто отримуємо первинне уявлення про те, в якому суспільстві ми живемо чи жили. Проект, який пропонується вашій увазі, є спробою нагадати цю особистісну сторону минулого, про яку не написано в підручнику. Це спроба поглянути на історію трохи з іншої перспективи, яка може цікавим способом доповнити офіційні або визнані більшістю історичні рамки (текст для мотивації учнів). Основна ідея – відкрити учням «новий» погляд на історію, що відрізняється від офіційних схем, які створюються професійними істориками, і того, як вона представлена в шкільних підручниках історії. Індивідуальна історія дає можливість поглянути на «велику» історію в конкретному контексті, і, таким чином, вона стає для учнів більш зрозумілою. Якщо ми хочемо зацікавити учнів вивченням історії, то необхідно представляти історичний матеріал у всьому його розмаїтті, у формі діалогу з історичними подіями. Школярі за допомогою вчителя повинні вступати в конфронтацію з дійсністю, як вона викладена в підручнику, розуміти, що не все в історії не піддається сумніву, і саму історію треба розглядати з різних точок зору, які часто можуть бути діаметрально протилежними.
Часові рамки проекту
Вересень 2022 створення логотипу, реалізація веб-підтримки (на веб-сторінці розміщено кілька основних тем для можливих питань, які учні можуть задавати респонденту), представлення проекту учням, початок роботи зі школярами над їхніми «особистими» історіями, створення методичних посібників для педагогів. Жовтень-листопад 2020 збір інформації. Грудень 2020 день проекту. Січень-березень 2021 збір інформації та постійні презентації результатів. Квітень 2021 завершення проекту, оцінювання робіт. Травень 2021 підбиття підсумків і каталогізація робіт. Інтерв’юер повинен:
- ретельно познайомити сучасника з філософією шкільного проекту (пояснити яким чином будуть представлені окремі етапи);
- починати інтерв’ю «потихеньку», на початку вибирати «легші» теми, повинен привернути до себе респондента (цей аспект, зрозуміло, не поширюється на членів сім’ї);
- добре підготувати звукозаписну техніку;
- стежити за тривалістю розмови, враховуючи свою зосередженість і втому сучасника;
- в цілому, пропонується вести бесіду не більше 90 хвилин;
- для інтерв’ю необхідно вибрати спокійне місце (щоб не заважали треті особи). В українських реаліях обов’язкового залучення учнів шкіл і вчителів до наукової роботи через систему Малої академії наук, метод усної історії може бути ще й добрим засобом для створення існування оригінальної джерельної бази. Але його використання потребує елементарних знань з проведення, опрацювання та збереження отриманих матеріалів. Для цього пропонується кілька необхідних додатків з методики усної історії.
Методика проведення наративного біографічного інтерв’ю
Попередня розмова: пояснення ідеї дослідження пояснення права цитування, анонімності, пояснення „прав” на текст інтерв’ю, користування матеріалами, письмові домовленості пояснення методу наративного інтерв’ю
Фаза I: Початкова оповідь: - стимулювання до розповіді стимулювання до розповіді історії власного життя - активно слухати не перебивати оповідача підтримувати його оповідь дайте зрозуміти співбесіднику, що все, що він розповідає – вас цікавить (перепитуйте) під час зупинок / запинань: підбадьорюйте оповідача, стимулюйте до продовження розповіді короткі помітки, на основі яких пізніше можна робити додаткові запитання не записуйте за оповідачем, не ведіть протокол завершення фази інтерв’ю – почекайте, доки оповідач сам дасть зрозуміти, що оповідь закінчена
Фаза ІІ: «Наративні (відкриті) запитання»: відкрите спонукання до оповіді (наративні відкриті запитання) повернення до вже розказаного уникайте питань, які вимагають висловлювання своєї думки або обґрунтування (тобто узагальнень, теоретизувань) уникайте абстрактних питань уникайте детальних питань про назви місць, конкретних датах, питань на перевірку знань (тематичних питань) збереження хронології інтерв’ю орієнтуйтеся не по інструкції, а вже по сказаному «сценічні спогади»: сприяйте потоку спогадів шляхом відновлення у пам’яті подробиць тієї чи іншої сцени (місце, погода, звуки, запахи, присутні особи і т.ін.)
Фаза IІІ: Запитання на знання та розуміння: питання про біографічні дати, місця та міста минулих подій питання як і яким чином завершення інтерв’ю добрими побажаннями та бажано на позитивній ноті.
Правила транскрибування
Над транскрибованим текстом інтерв’ю повинно стояти: інтерв’ю з: ПРІЗВИЩЕ, ІМ’Я, ПО БАТЬКОВІ. Далі треба вказати: АДРЕСА: країна, вулиця, поштовий індекс, місто (селище й т.д.) (по-можливості) ПРОЕКТ/ ЛОКАЛЬНИЙ ПРОЕКТ: наприклад: локальний проект: Україна, Харків ІНТЕРВ’ЮЕР: наприклад: Башевська Єлизавета ТРАНСКРИПЦІЯ: наприклад: Доценко Людмила Леонтіївна, Башевська Єлизавета. ВИД ІНТЕРВ’Ю: відео або аудіо-інтерв’ю МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ ІНТЕРВ’Ю: наприклад, за адресою Харків, вул. Миру 80, квартира 66. Дата проведення інтерв’ю: наприклад: 21 жовтня 2020 р. ПРИСУТНІ: крім респондента й групи, що бере інтерв’ю, окремо повинні бути названі й інші особи, які були присутні під час інтерв’ю в приміщенні: чоловік (дружина), родичі. До тексту транскрипції: На початку інтерв’ю треба один раз записати імена респондента й інтерв’юера й далі в дужках надалі використовувані для їхньої вказівки скорочення (ініціали). Будь ласка, неодмінно додайте до тексту посторінкову нумерацію. Кожна зміна касети (відео або аудіо) повинна бути окремо записана в тексті. Наприклад Касета 1, сторона В, закінчення - початок касети 2, сторона А (для аудіокасет) і закінчення касети 1-початок касети 2 (для ВЕТА). На кожній сторінці повинно бути один раз зазначені тайм-код для відео-інтерв’ю або показання. Текс повинен бути набраний з міжрядковою відстанню 1,5 і краями для можливих поміток. Всі слова й вирази, названі в інтерв’ю, які зазвичай не використовуються в рідній мові респондента, повинні бути виділені курсивом (наприклад: висловлення наглядачів німецькою й т.д.). У випадку, якщо під час нацистської окупації східні назви місць були замінені новими або використовувалися колишні німецькі, повинні бути записані обидві назви (одна з них у дужках). Кожна зміна ситуації інтерв’ю повинна бути записана в дужках, наприклад: (респондент дістає фотоальбом, дзвонить телефон, приносить кавові чашки, оператор щось говорить, пауза для зміна касети й т.д. Респондент зачитує фрагмент із підготовленого тексту або листа). Спектр застосування методу усної історії, «Oral History», дуже широкий і включає в себе всі гуманітарні дисципліни. Одна з можливостей його використання – це трактування великих історичних подій як взаємопов’язаних і аналіз їхнього впливу на життя звичайних людей.
Можливість отримати інформацію безпосередньо від учасників і подивитися на ці події з іншої перспективи – дуже цінний досвід. Він веде до усвідомлення того, що світ не чорно-білий, що існує велика кількість точок зору на ті події, які з першого погляду здаються однозначними.
Список використаної літератури:
- Ґудзяк Б. Дослідження живої історії підпільного життя Української Греко-католицької Церкви 1946 — 1989 рр. URL: https://www.archbishopborys.org/category/intervyu/
- Величко Т., Пастушенко Т. Польові школи з усної історії «Голокост очима неєврейського населення України» // Схід/Захід: Іст.-культ. зб. / Схід. ін-т українознавства ім. Ковальських та ін. — Вип. 11—12: Спец. вид.: Усна історія в сучасних соціально-гуманітарних студіях: теорія і практика досліджень. — Х., 2008.
- Грінченко Г. Усна історія: Методичні рекомендації з організації дослідження: для студентів і аспірантів. — Х.: Харківський нац. ун-т ім. В.Н.Каразіна,2007.
- Institute for Oral History, Baylor University, Texas URL: http: // www.baylor.edu/oral_history/
- Кісь О. Усна історія: становлення, проблематика, методологічні засади // Україна модерна. — 2007. — № 11.
- Нолл В. Трансформація громадянського суспільства: Усна історія української селянської культури 1920–30 років URL: https://krytyka.com/ua/reviews/transformatsiya-hromadyanskoho-suspilstva-usna-istoriya-ukrayinskoyi-selyanskoyi-kultury
- Oral History Association URL: http://omega.dickinson. edu/organizations/oha/
6. Сайт Ukrainian_Oral_History_Association: URL: http://keui.univer.kharkov.ua/oral_history/index.html; електронна адреса: info.uoha@gmail.com
про публікацію авторської розробки
Додати розробку