Ємельяненко М.Р. "Чи існує гармонічна поліфонія?" (наукова стаття)

Доволі часто в побуті говорять: «пусто на душі», або «в гармонії з собою». А тепер запитання – а що таке душа? А що таке гармонія? Чи існують взагалі дані об’єкти? Чи це стан людський? Чи це просто вигадані поняття? Що це?! 

Думаю, що навряд хтось з упевненістю зможе відповісти. 

Задавшись питаннями такого типу ми вже не можемо з точністю говорити, а тим паче доказувати існування душі та гармонії. Їх не можна відчути на дотик, смак, запах, слух… Вони не матеріальні. Їх сутність не можна передати словами. Це щось поза розумове, філософське. До правдивості існування душі й гармонії фактично неможливо дійти. Для кожного суб’єкта це по-різному розуміється і сприймається, як наприклад, смак лимону чи запах лілії. Нам може це подобатись, або не подобатись. Ми можемо або приймати їх, або ж ні. Треба вийти за межі розуму й інтелекту, повністю віддатися відчуттям і думкам, щоб справді наблизитися до сутності душі й гармонії. 

«Гармонія – душа музики». Чи не так? Тепер цей вираз вводить нас в оману двічі. Тоді хіба можна розкидатися подібними словами, повністю не розуміючи їх зміст? Думаю, що так! Адже для кожного індивідуума сприйматиметься цей вислів у самих різноманітних сенсах.

Щодо більш тісного змісту гармонії, то я вважаю, що всі думки вище також можуть повністю підходити до поняття гармонії в музичній сфері. Тобто можна розглядати гармонію як самостійний предмет чи науку. Одразу можна навести яскравий приклад – типовий фрігійський зворот в сопрано. Один може гармонізувати як t-III-S-D і з упевненістю говорити, що це є довершене звучання, що передає відчуття спокою, умиротворення, плавності. Другий – навпаки, гармонізує як t₆-VII₆-VI₆-Д₆ і буде переконувати, що саме цей зворот звучить неперевершено й повно. Тому розглядати гармонію як точну науку буде нерозумно, бо вона несе в собі безліч різноманітностей.

Якщо ж щодо поліфонії, то вважаю, що її суть можна розкрити з різних точок зору, як і гармонію. Наприклад, якщо декількох художників попросити зобразити море то, як Ви думаєте, чи буде принаймі два полотна з однаковим задумом і кольорами? Впевнено можу сказати, що ні! Як в живописі митці обирають близькі для себе палітри, образи, так і в музиці, композитори пишуть твори, що повністю передають настрій, характер і образ задуму звукозображальними прийомами. Також це залежить від епохи, стилю, світосприйняття, різносторонності особистості, яка відтворює свої почуття в тому чи іншому творі. Усе в мистецтві пов’язано між собою. І пов’язано не лише в музиці, а й в живописі, літературі, скульптурі т.д. 

Хіба ж  тоді можемо ми заперечувати існування «гармонії»? А

«поліфонії»? А «гармонічної поліфонії»?                            

А що ж тоді значить сама «поліфонія»? На мою думку, визначення «поліфонії» можна трактувати як лінійно-горизонтальне викладення голосів, що при їх нашаруванні утворюється гармонічна палітра, власне «гармонія».  

Слухаючи п’єсу чи пісню, котра Вам подобається, чи звертаєте Ви увагу на гармонію? В першу чергу кидається до уваги мелодія, тембр, фактура чи слова. Але навіть у цьому випадку саме гармонія відіграє найбільшу роль на півсвідомості. Горизонтально-лінійне осмислення одноголосної мелодії залежить саме від гармонії. Точніше цей випадок можна назвати «гармонічна поліфонія». Саме так! Адже кожен ступінь певної тональності несе в собі два значення – функціональне (гармонічне) та мелодичне (свою унікальну і неповторну фарбу), тому навіть саму просту мелодію можна гармонізувати в безліч різних варіантах і надати їй самого різнобарвного настрою.

Хіба ж не в цьому проявляється ознаки «гармонічної поліфонії», з котрою ми стикаємося щодня?

Стереотипи самостійних існувань «гармонії» і «поліфонії» диктують нам зворотнє: «поліфонія» - лінійно-горизонтальне явище (зачастіше одноголосне), а «гармонія» - вертикально-багатоголосне (дво- і більше). На мою думку, досить несправедливе ставлення до вельми однорідних формоутворень. Якщо взяти на себе сміливість, то можна навіть сказати, що гармонія – це витік єдиного джерела – поліфонії; її нащадок, що весь час супроводив і збагачував.

Отже, поняття «гармонічна поліфонія» можна з упевненістю використовувати як і в теоретичному, так і в практичному аспекті музичного мистецтва. Воно показує нам, що мистецтво не має меж, точного сприйняття речей і дає можливість польоту думок, фантазій, відчуттів. 

«Поліфонія» і «гармонія» - це два поняття, котрі є невід’ємними частинами одного й того самого початку…; це два поняття, котрі не можуть існувати один без одного…; це два поняття, котрі самі є началом усіх начал…

Підготувала викладач  музично-теоретичних дисциплін

Сумської ДМШ №4 Ємельяненко М.Р