Методична естафета :Сутність характеристики поняття «емоційний інтелект». Розвиток емоційного інтелекту .

Сутність характеристики поняття «емоційний інтелект». Розвиток емоційного інтелекту як психологопедагогічна проблема.

 Емоційний інтелект – це вміння дати раду своїм і чужим емоціям; точно зрозуміти, оцінити і виразити їх. Науковці називають емоційним інтелектом вміння правильно розуміти і використовувати емоції в повсякденні. Е.І – посідає перше місце у нашій з вами життєдіяльності. Багато інформації залишається поза словами: у діях, жестах, міміці, емоціях.

   Дослідники називають 4 напрямки Е.І:

• Як ми оцінюємо та виражаємо емоції;
• що про них знаємо;
• як ними керуємо;
• як на їх основі приймаємо рішення.

Раніше емоції та інтелект протиставлялися  одне одному. Вважалося, що емоції заважають приймати «раціональні», «розумні» рішення. Однак, соціальні психологи прийшли до думки, що розум та емоції протиставляти непотрібно, і що останні не перешкоджають людині мислити, а навпаки,- допомагають.

 Чим у людини вищий емоційний інтелект:

• Тим більше вона задоволена власним життям.
• Тим людині простіше зрозуміти, оцінити і врегулювати свої емоції, зберегти спокій і почати конструктивний діалог.

• Тим більше людина здатна бути емпатичною, тобто уявляти себе на місці іншого і розуміти, як інший почувається.
• Така людина схильна співпрацювати в команді. Командні гравці – це здебільшого люди з високим рівнем Е.І

Емоційний інтелект можна розвивати протягом життя. Він не є сталою ознакою і немає вікової межі, після якої запізно братися до вдосконалення.

Як розвивати Емоційний інтелект.

Розглянемо критерії розвинення (4 складові) Е.І:

• Самосвідомість. Розуміння власних емоцій
• Самоконтроль. Керування власними емоціями.
• Соціальне розуміння. Емпатія у ставленні до емоцій інших людей.
• Управління взаємовідносинами. Здатність справлятися з емоціями інших людей.

Зупинимося більш  детальніше над корекцією  з розвитку складових Е.І.

Самосвідомість( розуміння власних емоцій):

1. Картки із зображенням емоцій;
2. Через дитячу літературу;
3. Ігри;
4. Практика « Спостережливість щодо емоцій»(вчимо цілеспрямовано звертати на них увагу( ти здивувався-загальмуй на секунду- помітьте це!; що саме визвало емоції, слова чи дії?))

Самоконтроль (керування власними емоціями):

Діти не мають здатності до саморегуляції : вони не можуть за власним бажанням припинити злитися чи засмучуватися.

1. Приклад батьків(озвучення власних емоцій);
2. Навчити дитину розрізняти власні емоції, давати їм назву, озвучувати настрої й почуття.

Соціальне розуміння( емпатія у ставленні до емоцій інших людей):

1. «Практика уважності» (це активний процес відмічання нових речей);

Управління взаємовідносинами. Здатність справлятися з емоціями інших людей.

2. «Дихальні практики»(попереджають емоційні вибухи, допомагають ввійти в контакт із власними емоційними блоками та зняти їх.

Також загальними для розвитку всіх складових є:

• Арт-терапія (психотерапія, психокорекція, розвиток особистості заснований на творчому самовираженні за допомогою різних видів мистецтв)
• Корекційні вправи («Скринька емоцій», «Компас емоцій» тощо)
• Казкотерапія («Тактильні казки», «Психокорекційні казки». Казкотерапія дуже важлива  для формування емоційного інтелекту. Адже слухаючи казку, дитина має змогу прожити ті емоції які проживає герой (боязкість темряви, самотності, невпевненості, жадібності тощо)
• Емоційний інтелект може розвиватися і «сам» - в родині, через мистецтво, літературу, живопис, гру, самоспостереження.

Ми завжди можемо підібрати той метод, чи комплекс методів, які є найдієвіші для дитини. Однак пам’ятаємо головним орієнтиром є якісні позитивні зміни у стосунках дитини із самим собою та іншими людьми ,а також емоційна компетентність дитини.

Емоційна компетентність – це сукупність знань, умінь і навичок, що дозволяють приймати адекватні рішення і діяти на основі результатів інтелектуальної обробки зовнішньої і внутрішньої емоційної інформації; єдність трьох аспектів:

«Я» - ідентичність,

«Я» - характер,

«Я» - розвиток.

Дошкільний вік –це період інтенсивного емоційного розвитку дитини, період формування її вищих емоцій. Це той період, в який діти можуть розвинути свій Е.І., знайти так звані добрі емоційні звички – навички, пов’язані з отриманням і проявом емоційних станів, познайомитися зі способами зняття напруги й управління емоціями. Накопичені в цей період навички мають вирішальну дію на подальше життя.

 Хотілось би пригадати педагогічну спадщину В.Сухомлинського, його оригінальну методику, відому методичними прийомами створення емоційних ситуацій, опори під час виховання на «подорожі» у світ краси і добра, розвитку художньо-естетичної творчості, «виховання» почуття любові. В.Сухомлинський  у своїх працях зазначав, що у сприйманні навколишнього дитиною «переважає емоційний елемент, вона більше пізнає серцем, аніж розумом». Він зазначав про необхідність єдності емоційного й інтелектуального, емоційного й естетичного, емоційного й морального.

   Формування в дитини доброго контакту зі своїми емоціями і почуттями, а відповідно потребами, розуміння себе та інших – це довгий і непростий шлях. Але результати, хоч і стануть помітними лише з часом, точно варті витрачених зусиль.

 Адже кожна дитина це емоційна особистість, з розвинутою здатністю розуміти і використовувати ,опановувати та контролювати емоції у повсякденні; здатна розпізнавати емоції, як власні, так і чужі, й керувати ними.