МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА РОЗВИТОК СЦЕНІЧНОГО МОВЛЕННЯ НА ЗАНЯТТЯХ З АКТОРСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

РОЗВИТОК СЦЕНІЧНОГО МОВЛЕННЯ

НА ЗАНЯТТЯХ З АКТОРСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ

Довгій О.І.

ЗМІСТ

ВСТУП..............................................3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОСТАНОВКИ ГОЛОСУ.......5

1.1. Значення сценічного мовлення в процесі гармонійного розвитку

творчої особистості............................5

2.      Культура і техніка мовлення, як основи розвитку сценічного мовлення              ..9
3.      Освітлення проблем розвитку сценічного мовлення у науково-методичній літературі…………………………………………………………..14

РОЗДІЛ II. СЦЕНІЧНЕ МОВЛЕННЯ - ПРАКТИЧНЕ ОПАНУВАННЯ…………………………………………………………...16

2.1. Методичні рекомендації........................16

ВИСНОВОК..........................................24

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................25

3

ВСТУП

Впродовж тривалої історичної еволюції українська освіта накопичила значний досвід виховання дітей та юнацтва засобами мистецтва. У педагогічних пошуках сьогодення вчені та педагоги-практики можуть спиратися на навчально-виховні системи, однак сьогодні це не вирішує проблему обізнаності педагогів театральної діяльності в опануванні викладання сценічного мовлення.

Актуальність моєї теми - важлива не тільки для подальшої роботи вихованців на сцені, здобуття вмінь та навичок зі сценічного мовлення, але також має велике значеннядля повсякденного життя, використання під час спілкування в різних ситуація як з однолітками, так і з дорослими людьми.

Сутність проблеми, над якою я працюю, полягає, перш за все, у суперечності завдань, які стоять перед вихованцями, кінцевої мети, до якої я, як педагог, спрямовую свої дії, і реаліями, тобто відсутністю у вихованців на початку занять виразного мовлення взагалі.

Поштовхом до пошукової діяльності стало те, що протягом останніх років не було видано жодного методичного посібника, який би охопив головні питання виразного мовлення, звільнивши педагога від потреб черпати відомості про дихання таголос з одного джерела, про інтонацію - з іншого.

В основу своєї роботи я поставила за мету:

1. Зібрати і систематизувати різні методики, адаптувавши їх під завдання, які поставлені перед вихованцями «Комплексною програмоюхудожньо-естетичного виховання у загальноосвітніх тапозашкільних навчальних закладах» та Програмою курсу «Сценічнемовлення».

3. На основі власних методичних розробок відпрацьовувати назаняттях вміння та навички сценічного мовлення, а саме: вивченнятеоретичного

4

матеріалу у поєднанні з практичними заняттями, маючи на меті навчити вихованців вільно володіти артикуляційним апаратом, чітко вимовляти слова, робити правильний

наголос, правильно інтонаційно вибудовувати речення, доносити до слухачів зміст тексту, наповнюючи його переконливістю, потрібним динамізмом, психологізмом тощо.

Виходячи з цієї мети, я поставила перед собою наступні практичні завдання:

•         виховувати в учнях культуру мовлення, як одну зі складових загально-людської культури;
•         створити умови для розвитку особистості і творчої самореалізації;
•         вільний вибір форм і методів навчання;
•         ознайомитись з побудовою і роботою мовно-дихального апарату, фонетикою і орфоепією української мови;
•         опанувати основи постановки голосу і розглянути шляхи позбавлення дефектів вимови;
•         поєднати індивідуальні та групові форми навчання;
•         опанувати з вихованцями необхідні знання та вміння зі сценічного
  мовлення для роботи на заняттях акторської майстерності;
•         сприяти самостійному розвитку навичок самоаналізу та самокорекції виразного слова у вихованців.

У своїй практичній роботі я намагалася удосконалити навчально-виховний процес, зробити його більш зорієнтованим на особистість вихованця, а саме:

•         створити умови для самовираження і реалізації творчого потенціалу вихованців, базуючи свою роботу на досвіді педагогів-науковців, психологів та вчителів-практиків;
•         виявити і розвинути обдарованість вихованців;

5

•         впровадити в життя власну методику навчання, побудовану на узагальненні та адаптації вже відомих методик;
•         спонукати вихованців до самостійної продуктивної творчої праці.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОСТАНОВКИ ГОЛОСУ.

1.1. Значення сценічного мовлення в процесі гармонійного розвитку творчої особистості. Повноцінний розвиток особистості неможливий без виховання у ній правильного мовлення.

Мовлення - одна з центральних, важливих психічних функцій, «дзеркало» думок, емоційних станів, засобів самореалізації і входження в соціум. Воно має величезний вплив на формування психічних процесів людини, на її розвиток. Розвиток мислення в значній мірі залежить від розвитку мовлення. Мовлення є основою оволодіння грамотою та іншими дисциплінами, воно є основним засобом для спілкування людей між собою. Мовлення відіграє величезну роль у регуляції поведінки і діяльності людини на всіх етапах її розвитку.

Чим багатіше і правильніше мовлення , тим легше висловлювати свої думки, тим ширше можливості, змістовніше і цінніше спілкування та відносини, тим активніше здійснюється психічний розвиток особистості.

Щоб навчитись правильно й гарно говорити, потрібні три основні передумови, а саме: володіти технікою мовлення, знати головні психологічні засади стосунків між людьми, і, найголовніше - мати що сказати.

На заняттях акторської майстерності ми розвиваємо сценічний голос. Адже чим досконаліша техніка втілення актора, тим краще розроблений його голос, тим більше підкоряється він волі актора, тим яскравіше відтворює внутрішнє життя «людини-ролі», тим сильніший емоційний вплив, більш широка і глибша соціальна значимість створюваного актором сценічного характеру.

6

Сценічний голос - це добре розроблений природний голос людини. Досконалий, він лунає легко й сильно, гарно та виразно. Гнучкий, рухомий, слухняний до волі актора, влучно, яскраво передає він найглибші почуття і думки, відкриваючи складний внутрішній світ людини. Витриманий, загартований щоденним тренінгом, сценічний голос працює безвідмовно, не відчуваючи швидкої втоми та частих захворювань. [10, стор. 5-7]

Робота над голосом - справа тонка, складна, потребуюча певних знань. Закріпити, розвинути та збагатити голос допоможе вміле використання на практиці вправ голосо-мовленнєвого тренінгу. В роботі над голосом потрібні витримка та щоденна праця - праця з увагою до виконання завдань і результату, що отримуємо. Якось почавши роботу над голосом, її не зупинити все життя, якщо забажати володіти ним в досконалості, досягти того, як зазначив К. С. Станіславський, аби «...голос, мовлення та інтонація залишилися і на сцені в повній залежності від внутрішнього почуття, і являлися б його безпосереднім, точним і рабським виразником». [14, стор. 181]

Голос - це оркестр різноманітних інструментів. Оркестр багатозвучний, сильний,  витриманий, рухомий, тонкий, один здатний відтворити найменші рухи внутрішнього життя, просто й гарно висловити думку та почуття людини. Голос здійснює три діючі функції мови актора. Він дає можливість:

1.     почути те, про що іде мова вистави;
2.     зрозуміти думки героїв, виражені звуковими малюнками інтонацій;
3.     відгадати почуття, якими живуть персонажі, діючі на сцені.

Адже саме за інтонаціями (підвищенню чи зниженню, збільшенню чи зменшенню сили звуку, виникненню і характеру пауз, зміненню темпоритму мови і тембральному забарвленню мови) глядач може доторкнутися до того, чим живе герой. Ця дивовижна здатність голосових інтонацій - бути провідником почуттів - відіграє величезну роль у мистецтві. [10, стор. 8]

7

К.С. Станіславський у свій час постійно говорив про те, що сценічне мовлення - це мистецтво, яке потребує величезної праці й глибокого вивчення «секретів мовленевої техніки», «найменші відтінки у вимові голосних дають слову життя, вони допомагають малювати образ... найменші змінення в забарвленні голосного у слові вже змінює характер хвилювання - вчіться володіти цим». Саме у вихованні інтонаційної рухомості та виразності, в тембральних нюансах і є головна мета постановки голосу. Мовлення, що лунає зі сцени гучно (штучне),повинне зберегти всю виразність і звичайність. [15, стор. 217]

Питання про такий розвиток голосу, коли голос, залишаючись у відомому сенсі штучним, зберігав би звичайність, був би звучним і, в той же час не губив би всіх нюансів інтонацій органічного життя, представляється одним із найважливіших питань виховання зовнішньої техніки втілення актора школи Станіславського. [2, стор. 266]

Теорії голосоутворення.

Багато років існувала міоеластична (м'язово-еластична) теорія голосоутворення. Ця механічна теорія стверджувала, що голос утворюється шляхом коливання голосових зв'язок під дією сили підзв'язкового тиску повітря і сили пружності зімкнутих голосових зв'язок. В 1950-1957 роках французький учений РаульЮссон представив нову «нейрохроноксичну теорію голосоутворення», що значить фізичну міру збудженості живої реагуючої тканини. Якщо у першій теорії зв'язки вважалися пасивними, то нова теорія довела, що голосові зв'язки при утворенні звуку скорочуються активно у результаті нервових імпульсів головного мозку. Нова теорія не відхиляє повністю стару міоеластичну, а суттєво її доповнює, стверджуючи, що центральна нервова система регулює все звуковиробництво, враховуючи всі акустико-механічні фактори голосового апарату (довжину зв'язок, підзв'язочний тиск, довжину резонаторів…) [11, стор. 17]

8

Станіславський К.С. писав: «Природа - найкращий творець, художник і технік. Вона одна володіє досконало як внутрішнім, так і зовнішнім творчими апаратами переживання і втілення. Тільки сама природа здатна сама втілювати найтонші нематеріальні почуття за допомогою грубої матерії, якою є наш голосовий тілесний апарат втілення...Треба культивувати голос і тіло артиста на основах самої природи.» [15, стор. 270]

Яким же чином, за допомогою природи, дорозвинути і підготувати до сценічної діяльності наш голосовий апарат? Як допомогти природі «відкрити», «прорізати», «прояснити» голос під час голосового тренінгу? Яким чином запобігти насиллю над природою?

Голос і мовлення надані людині, для вираження думок і почуттів. Це закон природи - і порушувати його не можна. Тобто, в роботі над голосом треба виходити з розуміння органічної природи народження звуків мовлення.

Яка ж природа народження мовлення? Психологія відповідає нам: «Коли людина говорить, вона здійснює дію - мовленнєвий вчинок, якиймотивується намірами і бажаннями того, хто говорить». Звідси витікає основний принцип роботи над розвитком голосо-мовленнєвого апарату. Цей принцип складається з того, аби підпорядковувати всі елементи техніки звучання мовлення сценічній дії. Природні голосові дані людини повинні бути дорозвинені до того ступеню, аби мовлення стало сценічним: благозвучним, чутним на великій відстані, зберігаючи всю тонкість виразності звичайного розмовного мовлення у житті. [18, стор. 27]

9

1.2. Культура і техніка мовлення як основи розвитку сценічного

мовлення.

Говорячи про мовлення сценічне, неможливо не сказати про культуру мовлення. Культура мовлення - це вчення про сукупність і систему комунікативних якостей мовлення. Як науку її визначив Борис Миколайович Головін.

Поняття «культура мовлення» означає використання мовленнєвих засобів оптимально для даної мовленнєвої ситуації.

Задача культурного мовлення полягає у тому, аби у свідомості слухача виникла така ж інформація, яку висловлював співрозмовник.

Предметом культури мовлення, як вчення, є мовна структура мовлення в її комунікативній дії. Ця дисципліна опирається на весь курс лінгвістичних наук, а також на психологію, логіку, естетику, соціальну педагогіку.

Комунікативні якості мовлення:

1. Точність характеризує мовлення з боку його змісту. Характер співвідношення семантики мовлення із змістом тексту оцінюється нашою свідомістю, коли ми говоримо про точність або неточність мовлення.

Умови точного мовлення:

•         знання предмету мовлення;
•         знання мовної системи;
•         міцні мовленнєві навички, які дозволяють тому, хто говорить співвідносити знання предмету зі знанням мовної системи у конкретному акті комунікацій.

Причини порушення точності:

- неуважність до полісемії (багатозначності слова);

- перевантаження тексту термінами. [6, стор. 7]

10

2. Логічність має багато спільного з точністю. Логічність характеризує
мовлення з боку його змісту та точності, оцінюється співвідношення цілісної
семантики мовлення зі змістом тексту, і саме логічність характеризує структуру мовленнєвої семантики, її організацію.

Умови логічності:

•          взаємодія одного слова з іншим не повинна протистояти одне одному;
•         правильний порядок слів (актуально - важлива інформація притягується до кінця речення);
•         логіка мовлення повинна виражати логіку думки;
•         визначення переходів від однієї думки до іншої повинно бути чітким (вірний розподіл тексту на абзаци);
•         порушувати логічність можна, змінюючи ускладнення думки;
•         вимоги до мовлення з боку її логіки особливо високі в науковій мові, яка «принципово - безпідтекстна» на відміну від художнього мовлення.

3. Чистою ми називаємо таке мовлення, в якому немає нерідних
літературній мові елементів і немає елементів мови, що заперечуються
принципами моралі:

а)діалектизми (питання про застосування діалектизмів в мовленні
непрості, місцеві слова допустимі, якщо того потребує художня своєрідність
мовлення, чи якщо діалектизм є предметом наукового аналізу);

б)варваризми;

в) жаргонізми – слова-звороти, що використовуються у вузькому колі;
г) вульгаризми - слова та вислови, що вульгарно описують предмети і

явища життя, і принижують гідність людей;

д) слова-паразити, які окремо можуть використовуватись завжди, але ними не можна зловживати;

11

є) канцеляризми - характерні для ділового стилю, але в розмовному стилі недоречні.

4. Виразністю мовлення називається такі її структури, які
підтримують інтерес слухача і читача.

Умови виразності мовлення:

•                                          самостійність мислення і свідомості;
•                                          гарні знання мови, її виразних властивостей (звукові, наголос, інверсія - заміна прямого порядку слів зворотнім, синтаксичні повтори або ж паралелізми, антитези, градація);

•                                          систематичне і свідоме тренування мовленнєвих навичок;

•         об'єктивна присутність у мові засобів, здатних надавати мові виразності.

5. Багатство мовлення - чим більше всіляких мовних знаків
приходиться на одну і ту ж мовленнєву площу, тим мовлення багатше. Важлива
роль належить активному словниковому запасу, і тому необхідно намагатися
постійно його розширювати.

6. Доречність - такий підбір засобів мови, який робить мовлення
відповідним до мети і умов спілкування. Доречність мови ніби регулює в
конкретній мовленнєвій ситуації зміст кожної комунікативної якості.

Аспекти доречності мови:

•                                          доречність стильова;
•                                          доречність контекстуальна;
•                                          доречність ситуативна;
•                                          доречність особисто - психологічна.

7. Правильність мовлення - відповідність його мовної структури
діючим мовним нормам ( норми наголосу, причини відхилення від правильних
норм).

12

Сценічне мовлення потребує передусім практичного удосконалення техніки мовлення. Під технікою мовлення розуміємо комплекс теоретично-практичних основ вимови, зокрема, досконале володіння мовленнєвим апаратом, вміння правильно користуватись у педагогічних, навчальних, виховних цілях мовою і мовленням. Техніка мовлення складається з таких елементів:

- дихання - фізіологічна основа мовлення;

- дикція - чітка вимова звуків, складів і слів;

- орфоепія - правильна літературна вимова;

- голос - головний інструмент людини - актора.

Дихання, пов'язане зі звуком, називають фонаційним, з іншою життєдіяльністю організму - фізіологічним. Звичайне дихання, що забезпечує фізіологічний газообмін, здійснюється рефлекторно. Здорова людина вдихає 500-700 см3 повітря при частоті дихання 15-17 циклів за хвилину. При фонаційному - об'єм вдиху зростає до 1500-2000 см3 , або й ще більше. Під час мовлення дихання гнучко підкоряється вимогам артикуляційного апарату і гортані, які формують звуки нашого мовлення .В залежності від того, який звук утворюється і з якою силою він повинен прозвучати, визначається і кількістьповітря, і необхідний йому тиск. Витрати повітря під час промови різних звуків різні. Дихання важливе не тільки для вірного звучання голосу, а й для розбірливості мовлення, для гарної дикції. Справа в тому, що дихання одночасно дає енергію для голосу і виступає у ролі механізму, який автоматично вирівнює силу звучання всіх звуків нашого мовлення. Змістроботи над диханням полягає в тому, щоб саморегуляцію процесу трьох систем(діафрагма, глотка, артикуляційний апарат) довести до досконалості.

В залежності від того якими м'язами здійснюється дихання, воно

поділяється умовно на ключичне, грудне, черевне, нижньореберне

діафрагматичне.

13

Останній тип дихання найбільше вигідний для мовлення і дозволяє швидше натренувати чотири якості дихання:

- під глибокимдиханням розуміємо нижньореберний діафрагматичний тип дихання;

- оволодіти високим диханням - значить виробити відчуття похилу повітряного потоку вертикально вгору (у голову), а не по горизонталі (по направленню до ротової порожнини);

•         часте дихання - це легкі, швидкі, непомітні добори повітря під час мовленнєвого дійства;
•         під близькістю дихання розуміємо чітку артикуляцію. Цим і пояснюється, що роботу над дикцією називають вихованням близькості дихання.

Про ці та інші елементи техніки мовлення детальніше розповім у практичній частині свого досвіду, з наведенням конкретних вправ щодо їх розвитку.

14

1.3. Висвітлення проблем розвитку сценічного мовлення у науково-

методичній літературі.

Теоретичною базою моєї роботи є опрацьована мною література. Власне мій

досвід - це удосконалення відомих методик з урахуванням вікових

відмінностей вихованців. Відповідно до цього, можна визначити у своїй

Орієнтиром пошуку ефективних шляхів вирішення проблеми виразної

мови, роботи мовно-дихального апарату, порад стосовно постановки голосу та

викорінення дефектів вимови стали публікації М. Баженова, В. Острогорського,

М. Ербштейна.

«Виразне слово», (автор М. Баженов.). Автор здійснює пошук ефективних шляхів вирішення проблеми виразної мови, надає методичні та практичні поради стосовно постановки голосу (відпрацювання під час занять техніки читання, спираючись на теорію виразного слова).

«Анатомія, фізіологія і гігієна дихальних та голосових органів», (автор М. Ербштейн). Автор надає обґрунтовані дослідження та практичні рекомендації, які спрямовані на викорінення дефектів вимови у вихованців. Знайомить з фізіологією дихальних та голосових органів

«Дієвість поетичного слова», (автор Е. Сіверс). Автор доводить, що поетичний твір, застиглий на письмі, має бути покликаний до життя, через усну інтерпретацію, через виконавця, аби у повній мірі виявити свою дієвість.

«Виразне читання в школі» (автор В. Острогорський.) Автор досліджує специфіку викладання виразного читання, надає практичні рекомендації з предмету і доводить, що фізична основа виразної мови - це людський голос. Описує значення дихання для мови, типи дихання, постановку голосу.

15

Використання методики Озаровського в частині мімічних змін тілесного овалу (голова, шия, груди), на яких відбивається будь-яка емоція, та відповідні зміни форм відбивних поверхонь тембрових камер (резонаторів), які повинні відповідати емоційним змінам. (Тембральна відповідність емоційних змін).

Ознайомлення вихованців з класифікаціями тембрів голосу:

за В. Сладкопєвцевим (спрощена чотиригранна тембральна схема), та схеми тембрів за В. Всеволодським-Гернгроссом:

- золотий («сурма») - позитивний, мажорний, ясний, радісний, яскравий, сильний, дзвінкий;

- срібний («дзвіночок»), відмінний від першого тільки своєю м'якістю;

- мідний («дзвін») негативний, мінорний, темний, енергійний,
поважний, гучний;

- «оксамитовий» («віолончель»), відмінний від третього своєю м'якістю
і сумом.

Особисто для мене, як педагога, найбільш ефективним орієнтиром у пошуку ефективних шляхів вирішення проблеми виразного мовлення, методичних та практичних порад стосовно постановки голосу, викорінення дефектів вимови стали публікації М.Баженова, В. Острогорського, М. Ербштейна.

16

Розділ II. СЦЕНІЧНЕ МОВЛЕННЯ - ПРАКТИЧНЕ ОПАНУВАННЯ.

2.1. Методичні рекомендації

В процесі педагогічної діяльності я, як керівник гуртка, постійно звертаюся до різновидів акторської майстерності, допомагаючи своїм вихованцям на більш високому рівні опанувати навички виразного читання, мистецтва декламації, мовленнєвої інтонації. Це пряме включення учнів до театральної діяльності.

Зібравши і систематизувавши педагогічний досвід теоретиків театрального мистецтва, я використовую їх у своїй роботі , застосовуючи новітні форми і методи роботи в навчально-виховному процесі:

- «Конкурс акторської майстерності» - ігрова програма, яка спонукає
вихованців використовувати набуті знання та навички зі сценічного мовлення);

- рухомі ігри у поєднанні з мовленнєвими вправами (для тренування
дихання);

- відпрацювання вправ зі сценічного мовлення в запропонованих обставинах;

•         відпрацювання в домашніх умовах  вправ на мімічні зміни та відповідні зміни тембрів голосу, які повинні відповідати емоційним змінам;
•         відпрацювання в домашніх умовах різних тембрів голосу;

- конкурсно-ігрові програми, що спонукають вихованців використовувати набуті знання та навички зі сценічного мовлення у запропонованих обставинах (веселий-сумний, грізний-лагідний, злий-добрий, та ін.);

17

- рухомі ігри у поєднанні з мовленнєвими вправами (для зміцнення
дихального апарату);

- рольові ігри на емоційну передачу літературного матеріалу.
Різноманітна і своєрідна театральна наука і курс опануваннясценічним мовленням, об'єднавшись, дають можливість впроваджувати на заняттях органічне поєднання форм роботи:

•         практична творча діяльність;
•         інтеграційні можливості програми;
•         практична виконавська діяльність:
•         оволодіння мовою мистецтва.

Основною метою курсу навчання «Сценічне мовлення» є:

•         зберігання, закріплення та розвиток голосу „артистів-любителів", шляхом вмілого тренінгу;
•         виховання естетичних смаків та етичних якостей ораторського мистецтва;

•                                          навчання в сприйнятті вистави, самооцінка побаченого;
•                                          навчання початковим навичкам написання сценарію;

•         розвиток виразності та чіткості мови, дикції, способів зміни голосу та імітації звуків;
•         розвиток мови і мовлення, уяви і фантазії, образного мислення, естетичних смаків;
•         виховання емоційності та гнучкості;
•         виявлення акторських здібностей.

Практичне значення досвіду полягає в тому, що вихованці шляхом засвоєння й розвитку ряду умовних рефлексів, зв'язаних з інтонацією (звуковідтворенням) набувають правильної постановки сценічного голосу, виявляючи в максимальній мірі ті властивості, які повинен мати голос.

18

Йдучи шляхом творчого пошуку нестандартних прийомів у вирішенні поставлених завдань, я поєдную в своїй практичній роботі новітні педагогічні ідеї та технології, вже відомі та напрацьовані мною особисто методики, створюючи відповідні умови для самореалізації вихованців, як під час навчального процесу, так і у побуті.

Працюючи над творчим розвитком вихованців, я впроваджую в життя нові педагогічні технології -поєднання теоретичних занять з практичними Справами, які за своєю формою та оригінальним змістом спонукають вихованців до більш швидкого та правильного засвоєння знань та навичок зі сценічного мовлення.

Я прагну навчити вихованця правильному сценічному мовленню та застосовувати на практиці здобуті знання не тільки на сцені, а й у повсякденному житті. Це полягає у творчому вирішенні поставлених завдань, новизні підходу до практичного втілення цих завдань, створення під час занять атмосфери творчості та співпраці, що приносить відповідний практичний результат.

Я відпрацьовую на заняттях техніку виразного слова (виразна інтонація, бездоганна вимова, поставлений голос, правильне дихання), ознайомлюю вихованців з роботою мовленнєвого апарату, анатомією і фізіологією органів дихання і мови, як шляхом до оволодіння природною красою голосу та позбавлення патологічних явищ у звуковідтворенні, розповідаю про основні правила гігієни голосу. Також знайомлю вихованців з фізіологією звуків української мови (основні голосні - за місцем утворення, за способом утворення. Приголосні. Способи артикуляції). Знайомлю з властивостями українського наголосу, проводжу практичну роботу над усуненням дефектів вимови (гаркавість, шепелявість, сюсюкання, тсякання (цякання), гугнявість) за допомогою спеціальних вправ, що базуються на відомих методиках, які були мною опрацьовані та застосовані на практиці. Ознайомлюю вихованців ззаконами мовленнєвої інтонації, поняттям –«мелодія мови», через освоєння довжини і висоти наголосу, темпу, пауз, інтервалів.

19

Курс «Сценічне мовлення» передбачає теоретичні та практичні заняття, також екскурсії та зустрічі з кваліфікованими спеціалістами та відомими діячами культури.

На теоретичних частинах занять вихованці опановують основи постановки голосу :

•         поняття про культуру мовлення ;
•         комунікативні якості мовлення (точність, логічність, частота, виразність, багатство, доречність);
•         поняття про сценічне мовлення;
•         питання теорії голосоутворення.

Умови правильного дихання:

1. Перевірку і тренування дихання необхідно проводити стоячи.
2. Вдихати повітря через ніс необхідно вільно і безшумно.
3. Починати говорити можна тільки після гарного вдиху.
4. Не допускати аби повітря було витрачене повністю, скористатися кожною паузою для його добору.
5. Вдих і видих необхідно роботи непомітно для слухача
6. Рекомендується тренувати дихання лежачи.

7. Контроль за правильністю дихання здійснюється положенням руки в області діафрагми.

20

Дихальна гімнастика - це «туалет» для створення гарного фізичного і психічного почуття. Існує три типи дихання:             

1. Повітря вільно виштовхується.
2. Повітря виштовхується з трудом.

3. Повітря виштовхується поштовхами Дихальна гімнастика :

•                                          фонаційне дихання (глибина, висота, частота, близькість);
•                                          дихальна гімнастика. Вправи спрямовані на тренування дихання (1-ий тип дихання - «свічка», «звукокопія», 2-ий тип - «розпил», «побитий м'яч», 3-ій тип - «пульвілізатор», «насос»,...).

Артикуляційна гімнастика:

- тренування окремих м'язів мовленнєвого апарату («чисті зубки», «масаж язичку», «пінг-понг», «двірнички», «балалайка», «губки-олівець»₅ «поцілунок-посмішка», «вередуля», «коробочка»... );

- робота з голосним рядом -і-е-а-о-у-и, - і - є - я – ї (рос.-ё-)- ю -і - («яблуко», «укол», «оплески» ...).

Вільну вимову ми розглядаєм, як основу постановки голосу.

Для вільної вимови необхідно відродити у житті природний тембр голосу. Тембр залежить від природи голосо-мовленнєвого апарату, тому при постановці голосу я вимагаю вмілого володіння цією природною якістю. Далі ми знімаємо м'язову напругу та шляхом вправ розвиваємо дихальні м'язи. Також проводимо вправи, що допомагають досягти при формі мовлення 2(2-й, 3-й тип дихання), стану м'язової свободи форми мовлення 1(1-й тип дихання) -«колискова», «наша ріка»....

Тренування приголосних звуків -  необхідна умова постановки

сценічного голосу:

21

•               вправи з «вибуховими» приголосними -б-п-, -д-т-, -ч-к- ( «вибух», «Прокоп», «стрілець», «цок-цок», «чік-чік», «трепдітка», «дінь-дінь,дінь-дзінь»;
•                   приголосні і голосні в роботі над голосом (пи-бби, жи-шши, ми-мми, ти-дди, зи-сси, сиз,ди-дзи, тпе, кпти, тпки, фихви,...).

Для тренування приголосних звуків і всіх необхідних навичок звучання, що спрямоване на м'язове звільнення голосового апарату, збагачення тембру голосу, ми використовуємо вигуки. Наведу у приклад такі вправи:

«ахти-ахтушки», «песик Ав», «ну же-нутка», «футбол»... .

Народженню вільної вимови допомагає рух, надаючи їй необхідний характер. Використовуючи певні вправи, ми вчимося знімати напругу тіла, а також переключати життєве дихання на фонаційне. Як приклад наведу віршовані вправи: «найсильніший», «скакалка»....

На розвиток діапазону робимо вправи на його розширення, такі як «догори - донизу», «поверхи», віршовані «парашутист», «літак»... Тренінгом для розвитку сили голосу ми виховуємо навички зняття м'язової напруги з голосо-мовленнєвого апарату при емоційному, експресивному мовленні, вчимося користуватися силою звуку, як виразним засобом мовлення. Як приклад вправи, що використовуються голосно-тихо-пошепки: «ярмарок», віршовані - «продавець риби»....

Внутрішній темпоритм нашого життя проявляється і в нашому мовленні. Коли довго говоримо в одному темпоритмі, мова стає неживою, сірою і втомлює глядача. На заняттях, використовуючи певні вправи, ми вчимося легко переходити з одного темпоритму в інший. Матеріалом, для тренування темпоритму є віршовані вправи «глобус», «спринтер», «кулик» тощо, та скоромовки (веселинки, плутанки, розмовлялки).

22

Завершуємо заняття мовленнєвими етюдами :

•       на одне слово, три слова...;
•       на дієслова, прикметники...;
•       з використанням слів на одну букву - «Варвара варила вареники з вишнями і виглядала Василя...»;
•       парні та групові етюди;
•       на вірші, байки;
•       етюди зі скоромовками (поодинокі, парні, масові).

•     етюди, з запропонованим текстом та обраним самостійно;
•     етюди за картками, за репродукціями;
•     за місцем дії, з предметом конфлікту...

Постановча робота:

•                                          вибір репертуару, музики;
•                                          розробка костюмів, декорацій та реквізиту;
•                                          робота з хореографом та іншими педагогами (при необхідності);
•                                          репетиція окремих сцен вистави…

Підсумкова робота (вірші, байки, монологи, показові етюди, вистави...)

Заняття проводяться у кожній групі, які розподілені відносно рівня

класифікації: початковий, основний та вищий рівень, за умовою підвищення складності завдань відносно кожного рівня навчання. Групи розподіляються за віковою категорією та рівнем підготовки.

Вихованці початкового рівня навчання вивчають основи артикуляційної та дихальної гімнастики, питання голосоутворення, мають уявлення про поняття «культура мовлення», поняття про комунікативні якості мови(точність, логічність, частота, виразність, багатство, доречність), набувають навичок мовлення та виконують найпростіші мовленнєві вправи.

23

Вихованці основного рівня навчання вивчають умови вільного дихання, виконують вправи для розвитку голосового апарату, дихальну гімнастику. Робота проводиться в умовах, що пропонуються. Працюють над простими етюдами.

Вихованці вищого рівня навчання вже вміло користуються знаннями
початкового та основного рівнів, виконують складні етюди та, за
допомогою голосу, створюють оригінальні сценічні образи.

Набуті знання та вміння допомагають використовувати їх у практичній площині: виступи перед однолітками з виставами, участь у фестивалях, конкурсах, концертних програмах.

24

ВИСНОВОК

Таким чином, органічне поєднання стандартних програм навчання та новітніх методик у моєму педагогічному досвіді допомогло реалізувати закладені природою мовленнєві задатки вихованців як на заняттях сценічного мовлення, так і в позаурочній діяльності. Така організація навчально-виховного процесу значно підвищує рівень внутрішньої мотивації вихованців театральної студії, додає впевненості у власних силах, привчає до самостійності, самоконтролю, самокорекції поведінки.

День за днем, рік за роком ми відкриваємо для себе світ, шукаємо себе у різноманітності відносин, самостверджуємося. І так хочеться, щоб з кожним кроком свого життя ми почували себекомфортно і впевнено, і щоб недосконале мовлення не стало цьому на заваді.

Кожен з нас впевнено крокує до своєї мети. Хоча ця мета у кожного своя, моя робота - неординарний підхід і створення умов для розвитку особистості та творчої самореалізації. Сподіваюсь, вона допоможе моїм вихованцям стати кращими, набути життєвий досвід, навчитися любити і поважати рідну мову, і нести по життю незгасиму іскру творчого неспокою.

25

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про освіту» – Режим доступу до документу: http://zakon.rada.gov.ua/
2. Закон України «Про позашкільну освіту» - Режим доступу до документу: http://zakon.rada.gov.ua/
3. Баженов М. Виразне слово. - П.: Рукописні видання, 1974. - 426 с.
4. Ербштейн М. Анатомія, фізіологія і гігієна дихальних і голосових органів. - Л.: Академія, 1963. -315с.
5. Жинкин Н.И. Механизмы речи. - М.: Изд. Академиипедагогическихнаук, 1958. -256 с.
6. Козлининова И. Дикция. - М.: Просвещение, 1964. - 305 с.
7. Левидов И. Постановка голоса. - Л.: Тритон, 1987. - 175 с.
8. Моргунов Б.Г. Проблемызвучащей речи. - М.: СоветскаяРоссия, 1980.-128с.
9. Озаровская О.З. В моейстудии. - М.: Искусство, 1973. - 190 с.
10. Озаровский Ю. Проблемысценической речи. - М.: Просвещение, 1968.-295 с.
11. Остраговский В. Методика выразительногочтения в школе. - М.: Просвещение, 1979. - 412 с.
12. Савкова З.В. Каксделать голос сценическим. Теория, методика и
    практика развитияречевогоголоса. - М: Искусство, 1975. - 173 с.
13. Савкова З.В. Дыхание и голос - их роль в лекторскомискусстве // Знание - народу. - 1974. - №4,5.
14. Саричева Е.Ф. Сценическое слово. - М.: СоветскаяРоссия, 1963. -211с.
15. Седых Н.А. Воспитаниеправильной речи у детей.- М.: АСТ, 2004. -279 с.
16. Станиславский К.С. Периодвоплощения. Оправдание // Собр. соч: В 8-ми томах. - Т.4.- М.: Искусство, 1957. - 492 с.
17. Станиславский К.С. Работаактера над собой // Собр. соч. В 8-ми томах. Т.З.- М.: Искусство, 1954. - 386 с.
18. Томан І. Мистецтво говорити. - К.: Політвидав України, 1989. - 293с.
19. Фомичева М.Ф. Воспитание у детей правильного произношения.- М: Просвещение, 1989. - 272 с.