Івано-Франківське музичне училище

імені Дениса Січинського

 

 

 

 

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ВІДКРИТОГО ЗАНЯТТЯ

з світової літератури на тему:

 

Життєвий і творчий шлях

Пауля Целана

 

Підготувала

викладач світової літератури

Олійник А. В.

 

Івано-Франківськ

2020 р.

Тема заняття :   Життєвий і творчий шлях Пауля Целана.

Мета: ознайомити студентів із життєвим і творчим шляхом поета, допомогти студентам  уявити художній психологічний портрет Целана, усвідомити модерністські принципи його творчості, з’ясувати етапи творчості, естетичні погляди поета, розвивати навички сприйняття інформації на слух, виховувати інтерес до літератури,  виховувати гуманістичні ідеали, почуття патріотизму, не сприйняття війни та розбрату між людьми.

Обладнання: підручники, словники літературних термінів,  портрет письмен­ника, видання творів Целана – збірки поезій «Мак і пам’ять», «Від порога до порога», «Мовні грати», ілюстративні матеріали, мультимедійний проектор,  роздатковий матеріал  (роздруковані вірші Целана).

Тип заняття: комбіноване заняття (лекція з елементами бесіди), вивчення нового матеріалу.

Хід заняття

1. Організаційний момент.  

Оголошення теми й мети заняття, сприйняття й засвоєння навчального матеріалу:

Тема заняття «Життевий і творчий шлях Пауля Целана»

План :

1. Пауль Целан - найвидатніший австрійський поет ІІ пол.. XX ст. Його внесок у світову літературну скарбницю.

2. Біографія Пауля Целана. Зв’язок Целана з Україною.

3. Творчість Пауля Целана. Загальні характерні ознаки творчого стилю поета.

4. Характеристика поетичних збірок «Мак і пам’ять», «Від порога до порога». «Мовні грати».

5. Аналіз вірша «Фуга смерті».

2. Вступне слово викладача:

          Друга світова війна стала глибо­ким потрясінням для європейської культурної свідомості. Вона вияви­ла незбагненне протиріччя між високим рівнем культурного роз­витку західної цивілізації та реци­дивом варварства, що вибухнуло у самому серці Європи. «Як, - запи­тував швейцарський письменник М. Фріш, - люди, котрі насолоджу­валися музикою Баха та Генделя, могли розстрілювати немовлят?»

         «Писати вірші після Освенціма неможливо», - заявляв відомий філософ Т.В. Адорно.     Але з’явився поет Пауль Целан, який своїм віршем «Фуга смерті» довів, що поезія «після Освенці­ма» можлива, але вона має докорінно змінитися, аби бути спроможною увиразнити стан «оніміння» свідомості, шокова­ної війною.

          Пауль Целан (1920-1970) - митець, що його критика називала чаклуном поезії другої половини XX ст., творцем «абсолютного вірша» і винахідником «мови оніміння», «сліпучою кометою Галлея» і «поетом III тисячоліття», - його світові подарувала Україна.

 

Пауль Целан - найвидатніший австрійський поет ІІ пол.. XX ст. Завдяки новій поетичній мові він зміг відтворити у поезії трагічний образ XX ст., почуття загальної вини, картину розкладу світу, загибелі людської культури. Як відомо, авст­рійська література, що була державною в імперії Габсбур­гів, творилася не тільки в самій Австрії, а на всій території імперії. Цей процес певний час тривав і після краху імпе­рії, і останнім його яскравим спалахом можна вважати фе­номен Целана. В Австрії він прожив близько року, власне, проїздом із Бухареста до Парижа, але він є вихідцем з од­ного з острівців австрійської культури, що в міжвоєнні де­сятиріччя зберігся в українських Чернівцях, і це дає підс­тави вважати його австрійським поетом. Безперечно, пое­зія Целана пов’язана з австрійською культурою і літера­турною традицією, але її появу неможливо уявити без фран­цузького сюрреалізму.

     

 3. Вступна мультимедійна презентація:     «Пауль Целан. Біографія»

https://www.youtube.com/watch?v=qSVDutcj2gM&list=PLUHFlArhOEBYvNMRAmWA2nAKctz_BgK_g&index=44

 

4. Розповідь викладача про зв’язок Целана з Україною :

ЗИМА

Тепер, матусю, сніжно на Вкраїні...

Вінець Месії — мов разок страждання...

Моя сльоза тебе уже не стріне.

З усіх постав — лиш горде німування...

Ми вже при сконі — чом не спиш, бараче?

Цей вітер теж не стлумить наші схлипи...

Чи й справді є ще в цім холоднім шлаці

серця-знамена й руки-смолоскипи?

Я не змінився в цих темнотах світу:

що жде мене — рятунок чи офіра?

З моїх зірок тріпочуть, наче віти,

урвані струни прегучної ліри...

Година рук повисне невблаганно і згасне.

Лиш одна... понад руїни...

Що виросло б, матусю, — квіт чи рана, —

коли б і я зник у снігах Вкраїни?

 

 

 

Чернівці без Пауля Целана

 

         Про Целана в Бухаресті, Відні, Парижі маємо чимало відомостей, а от щодо Чернівців, міста, де він мешкав перші 25 років свого доволі короткого життя, майже нічого не збереглося. Та, зрештою, здається, мало хто цим і переймається. Лишень у червні 1998 року у Чернівецькому державному університеті ім. Ю. Федьковича за організаційної та фінансової підтримки Гете-Інституту, Французького культурного центру та австрійського посольства у Києві було проведено міжнародну конференцію «Пауль Целан і Чернівці» (доповіді згодом надрукував часопис «Дух і Літера»). І ще літературний вечір, присвячений пам’яті поета, з приводу спеціального випуску «Марбахського журналу» 2000 року, що так і називався «Пауль Целан у Чернівцях».

Чернівецький університет, у якому навчався П.Целан

А також телепроект   «Пауль Целан. Повернення…», присвячений Дню міста. Кілька нещодавніх книжок перекладів і, здається, все. Пустка, порожнеча, інформаційний вакуум, як нині модно говорити.

Целана називають «класиком модернізму», «поетом абсолютних матерій», «поетичним провидцем», «орфічним співцем», «королем поезії», «поетичним магом», людиною, котра продемонструвала, що, всупереч скептичному твердженню Т. Адорно, «поезія після Аушвіцу» все ж таки існує.

Насправді ж, він був простим єврейським хлопчиком, котрий знав вісім мов (цілком природно для поліетнічних Чернівців), їздив на пасхальні канікули до тітки в Лондон (Європа без кордонів!), вступив до «Підготовчої медичної школи» в Турі, де врешті-решт не зміг навчатися через початок Другої світової війни, тому і став студентом романістики Чернівецького університету, що 1940 року підпав під радянський диктат. За рік знову повернення румунських військ, уже під проводом СС.

Утворення єврейського гетто, депортація батьків у Трансністрію, переховування в приміщенні фабрики румунського промисловця Валентина Александреску, фізична праця в селі Табарешти біля Бузеу в Молдові, звістка про смерть батька, а потім і матері, повернення до Чернівців, вступ Червоної Армії, робота санітаром у психіатричній клініці, продовження навчання в університеті на англістиці, переклади для місцевої газети, укладання власних віршів у дві збірки, посилення радянського тиску стосовно єврейського населення, виїзд із родичами з міста навесні 1945 року до Румунії:

Колись це була синагога…

Вогненна хмара губиться в імлі:
Ми утекли із рідної землі.
Три вражища руїну нам несуть.
Кривава Нібелунгів лють…

А ми сміялися.
А ми сміялися і йшли в чужі долини.
Нам все одно: всі шатра ми спалили.

 

Ось і все. Чернівецька сага трагічно завершилася, так і не встигнувши сповна зреалізуватися, а як все мирно починалося… Про рідне місто Целан у віршах згадає тільки раз, і то у жартівливій формі, а саме – в назві «Шахрайська і злодійська балада співана у Парижі, поблизу Понтуаза, Паулем Целаном з Чернівців, біля Садаґури».

Як пише творець «української альтернативної історії», В. Кожелянко, саме у чернівецькій кав’ярні «аристократичної циганерії» «Европа» 23 листопада 1937 року «молодий єврейський хлопець Пауль Лео Анчель, зайшовши з другом Альфредом Ґонтом випити кави з нагоди свого сімнадцятиліття, написав перший рядок вірша «Імлисті потоки струмують з небесних печер». Тоді ще ніхто не знав, що це – початок знаменитої «Нічної музики» Пауля Целяна…». Кав’ярні «Європа», звісна річ, вже не існує. Натомість промовляють вірші.

Будинок, у якому народився П.Целан

«Від культурної ідентичності тих Чернівців, у яких 23-го листопада 1920 року з’явився на світ поет Пауль Целан, там, за винятком солідної габсбурзької архітектури, не залишилося нічого», – пише Аксель Гельхаус і, звісно, має рацію, бо навіть про самого поета тут майже нічого не нагадує, хіба що кілька місць-винятків, до яких я і вчинила паломництво.

Тиха вуличка П. Саксаганського, колишня Василькоґассе, ніби поснула. Людей не видно. Про їхнє існування нагадують лишень вервечки модних автівок на узбіччях тротуарів, враховуючи скромну ширину яких, легко здогадатися, хто править бал: водій чи пішохід. Блакитний будинок №5 із гостренькими баштами по боках у типово габсбурзькому стилі чимось нагадує скромний ляльковий палац, проте вже урбаністичних масштабів. Так само охайний і симпатичний, як і будівлі на сусідніх вулицях, можливо, лишень ретельніше пофарбований і ще з табличкою, зліва від дверей – зовсім новенькою, але надто темною, щоб легко можна було прочитати куцу інформацію на ній. Народився і жив. Пауль Целан. Поет. Нині ніким тут не знаний.

 

      …Година руж повисне невблаганно
      і згасне. Лиш одна… понад руїни…
                 Що виросло б, матусю, – квіт чи рана, –

коли б і я зник у снігах Вкраїни?

 

Питанням меморіального музею можна не перейматися – його нема й, мабуть, ще довго не буде. Міська влада ледь чи спромоглася на нещодавнє відкриття музею Ю. Федьковича (музей Ольги Кобилянської існцє давно) та встановила пам’ятник (автор І. Салевич) полікультуральному Целану, котрий був громадянином Австрії, мав вид на мешкання у Франції, ностальгував за Батьківщиною (дехто вважає, що саме тому він і кинувся з моста Мірабо у Сену у віці 50 років, мріючи про хвилі рідного Прута – хтозна…).

Згадуючи гетто…

На центральній вулиці міста зі скромною назвою Головна, недалеко від парку ім. Т.Г. Шевченка, на постаменті височить… голова. Голова якихось навдивовижу велетенських розмірів. І півмісяць поряд із нею. Скульптор, мабуть, довго проектував цей «витвір» мистецтва, аж надто гротескно похмурим він виявився.

Вродливих рідко світло осява.
Вони бувають радше тьмообранці.
Сяйні серця шайтан розповива,
щоб перед ним вони кружляли в танці.

 

Так само, як і доля Целана тут, на батьківщині («буковинський письменник» – значиться на мапі). Лишень коли сонячний промінь якось так ніжно ковзне по поетовому рясно помережаному зморшками височенному чолу, і далі вниз, через глибини кам’яних зіниць, до ледь помітної загадкової усмішки, стає трохи спокійніше, і народжується вдячність, що таки згадали й пошанували, та жевріє надія – не забудуть.

Пам’ятник Паулю Целану

А поруч вулиця його ж таки імені, точніше – малюсінький провулочок Пауля Целана. Позначений далеко не на кожній карті. Звісна річ, це ж вам не поважні й шановані Т. Шевченко, Л. Кобилиця, Є. Гребінка, С. Наливайко чи Д. Фурманов (sic!), чиї вулиці розташовані неподалік і внесені в усі довідники.

В. Скуратівський напрочуд точно зауважує, що «Чернівці, місто одного з найбільших ліриків цього світу, Пауля Целана, перебуває саме посередині Європейської Ойкумени, дивовижно, майже загадково поєднуючи всі її етноси, всі знаки й напрями її часу. Чернівці – то наче екран середньоєвропейської долі, котра тут, «посередині світу», ніби аж трагічно резонувала всіма незрідка і страшними домінантами його історії». На жаль, фатального тут для Целана виявилося набагато більше. Проте здається, що попри всі поневіряння юності, він ніколи не губив надії на краще, а водночас і не вважав те минуле, той час, втраченим. Чи був йому притаманний оптимізм? Не знаю. Та зараз, переглядаючи власні фотографії з подорожі до Чернівців без Целана, весь час повторюю саме його рядки, писані під час перебування у трудових таборах 1942–1943 років:

Усе своє життя жити, жити…

 

Мультимедійна презентація:     перегляд відео
https://www.youtube.com/watch?v=UnCCO_2Iiic&index=42&list=PLUHFlArhOEBYvNMRAmWA2nAKctz_BgK_g

 

5.  Кроткий зміст лекційного матеріалу:

           Справжнє ім’я поета — Пауль Анчель. Він народився 23 лис­топада 1920 р. у німецькомовній єврейській родині. Місце народження поета - Чернівці. Це місто, яке ще за два роки до появи митця на світ було провінцією Австро-Угорської імперії, а після її падіння відійшло до володінь Румунії, становило фантастичну суміш етносів, релігій і мов. Розмаїття національних традицій, помножене на небувалий розквіт культури у період між двома світовими війнами, утворювало духовне тло дитинства та ранньої юності П. Целана. Не дивно, що, відвідуючи спершу початкову школу з німецькою мовою навчання, потім єврейську народну школу, в якій предмети викладалися гебрайською, пізніше гімназію з румунською мо­вою навчання, і, нарешті, ліцей, де, крім

німецької, виклада­лися румунська, французька, латина, давньогрецька та англійська мови, талановитий хлопець став справжнім поліглотом.

          Багатоголосний ансамбль різних культур на Буковині, з одного боку, і неабиякий хист до опанування іноземних мов, з іншого, визна­чили перекладацьку магістраль творчого життя Целана. Завдяки його неперевершеним перекладам з англійської, французької, російської, італійської, румунської, португальської, гебрайської мов по-новому німецькою зазвучали Вільям Шекспір та Михайло Лєр­монтов, Поль Верлен та Артюр Рембо, Ґійом Аполлінер та Джузеппе Унгаретті, Олександр Блок та Рене Шар, Осип Мандельштам та бага­то інших майстрів світового красного письменства.

            Слід зазначити, що обставини юності поета зовсім не сприя­ли здобуттю ним повноцінної вищої освіти. Навчання у Під­готовчій медичній школі французького міста Тур перервав по­чаток Другої світової війни. Повернувшись на батьківщину, Пауль вступив до Чернівецького університету, де студіював французьку, а пізніше й російську філологію. Проте війна наздогнала поета й у рідному місті, знову перервавши його навчання. Як і десятки тисяч євреїв, Целан став жертвою на­цистських переслідувань.

З документальної хроніки життя окупованих Чернівців:

« 7 липня 1941 р. - початок акцій проти євреїв каральної групи СС, багато євреїв убито, Велику синагогу спалено; румунській цивільній владі наказано втілити в життя німецькі порядки щодо євреїв: євреї втрачають право громадянства, змушені носити жовту Давидову зірку, виконувати примусові роботи і не сміють після 18-ї години виходити на вулицю.

11 жовтня 1941 р. - влаштування єврейського гетто в старій частині міста, колишньому єврейському кварталі... 45 000 євреїв скупчують на тісному просторі, триває підготовка до депортації у Трансністрію - територію між Дністром і Південним Бугом; за винят­ком 15 000 євреїв, залишених у місті для життєво необхідних робіт і обов’язків, більшу частину з них депортовано...».   

           Целан був серед тих, кого окупанти залишили у місті. За чотири роки перебування у фашистському пеклі він пізнав життя у чернівецькому гетто й примусову роботу у румунсько­му трудовому таборі (де занотовував свої вірші у маленький записник), пережив втрату батька й матері (вони загинули в одному з таборів Трансністрії). Ця чорна смуга розколола життя поета навпіл - до та після еміграції.   Емігрантом він став незадовго до кінця Другої світової війни. Виїха­ти за кордон Целана змусили нові порядки, запроваджені у звільне­них від окупації Чернівцях радян­ською владою.

         Його блукання великими світами розпочалося з Бухареста, що у ті часи славився як «Париж Сходу». Кількома місяцями раніше сюди прибула подруга поета Рут Крафт.   Тут проживав буковинський поет Альфред Маргул Шпербер - один з найавторитетніших у німецькомовному просторі літераторів, якому Пауль хотів показати свої вірші. Шпербер оцінив Целана як молодо­го генія. У його домі Пауль знайшов притулок на початку свого перебування у столиці Румунії. У по­езії та листах Целана згадувалася зворушлива деталь тих днів: оскільки у маленькому помешканні Шперберів не було зайвого місця, Пауль спав на кухонному столі. До речі, подружжю Шперберів поет завдячував і своїм псевдонімом. Після кількох спроб знайти своє літературне ім’я (як варіанти фігурували «Paul Aurel» та «A. Pavel») Пауль зупинився на пропозиції дружини Шпербера сконструювати псевдонім методом пере­становки складів його прізвища у румунській транскрипції («Ап-сеl» - «Сеl-аn»).

У Бухаресті Целан працював редактором і перекладачем у видавництві, тут почали з’являтися публікації його віршів. Проте дуже швидко у Румунії поет відчув політичний диском­форт - тут також встановилася тоталітарна система влади ко­муністичного ґатунку.

         Відтак за кілька років після виїзду з Чернівців Целан потрапив на вільний Захід. Спочатку він опи­нився у Відні, де з легкої руки Шпербера зав’язав важливі літе­ратурні знайомства. Тут він підготував до друку свою першу поетичну збірку - «Пісок із урн» (1948). Коли вона вийшла у світ, поет був уже в Парижі.

         Отже, від 1948 р. місцем постійного проживання Целана був Париж. Тут його життя ніби налагодилося: він завершив освіту, отримав престижне місце лектора у вищій педагогічній школі, одружився з талановитою художницею-графіком Жізель де Летранж, яка народила йому сина Еріка (і, до речі, стала найкращим ілюстратором його творів).    Тут, у Парижі, одна по одній з’явилися його поетичні збірки: «Мак і пам’ять» (1952), «Від порога до порога» (1955), «Мовні ґрати» (1959), «Троянда - нікому» (1963), «Зміна дихання» (1967), «Сонця з ниток» (1968), «Диктат світла» (1970) та ін. Творчі звершення митця, відзначені численними престижними преміями, здобули визнання у різних країнах Заходу. Однак попри милість долі, що, здавалось, щедро обдарову­вала поета за пережиті страждання, у його свідомості з роками дедалі більше набирав силу процес саморуйнації.

           Виживши у жорні Голокосту фізично, Целан залишився ду­ховно паралізованим пам’яттю про загиблих у таборі батьків, про пережитий в окупованих Чернівцях страх, про катастрофу, якої зазнав його народ у Другій світовій війні. Ця пам’ять була важким хрестом, що його поет ніс крізь роки своїх великих літературних досягнень і затишного сімейного життя. А ще бу­ли численні труднощі життя в еміграції, що з різних боків ата­кували травмовану психіку митця. Це і глибока самотність, якої він, єврей і уродженець Буковини, а отже - двічі чужи­нець, не міг позбутися у Парижі. І нездоланний мовний бар’єр, зумовлений тим, що поет, який писав вірші німецькою, не міг бути адекватно сприйнятий французьким читацьким середо­вищем. І драматично суперечливе ставлення до віршування німецькою мовою, адже від років Другої світової війни вона розщепилася у целанівській свідомості на «рідну мову» («Muttersprache») та «мову вбивць» («Mördersprache»). І його ностальгія по чудовій країні маків і буків, у якій промайнуло щасливе дитинство і у якій хтозна-де залишилися лежати за­катовані батьки. І болісна реакція на брудні інтриги навколо його імені. Все це разом узяте вилилося у форму тяжкої психічної хвороби, яка стрімко розвивалася в останнє деся­тиліття життя поета. Саме вона привела Целана на оспіваний Аполлінером міст Мірабо, звідки він кинувся у Сену. Це трапи­лося приблизно 20-21 квітня 1970 року.

         Сьогодні поезія Пауля Целана перекладена багатьма мовами світу. Для сучасного німецькомовного світу він є поетом номер один, творчість якого становить «ліричну паралель до творчості Кафки», для французької літератури - це одна з найвпливовіших постатей другої половини XX ст. Без целанівської творчості, на думку дослідників, не можна уявити сьо­годнішньої турецької поезії. Існує культ Целана і в Японії.

        1960 р., отримуючи найвищу у Німеччині літературну премію імені Ґеорґа Бюхнера, Целан виступив з промовою «Меридіан», у якій окреслив основні положення своєї естетики. У центрі її знаходи­лося метафоричне поняття «меридіан», котре автор тлумачив як щось «нематеріальне, але земне, щось колоподібне, таке, що повер­тається через обидва полюси до самого себе...». «Це, - коментує дум­ку поета відомий український дослідник і перекладач його творів П. Рихло, - не якась певна топографічна точка або лінія на карті, не якийсь певний пункт часового відліку, це швидше модель мистецтва, безкінечне пульсування поетичного космосу. На ньому розташовані країни й міста, які береже його пам’ять, імена предків і образи сучас­ників, творіння улюблених поетів і філософів, живописців і музи­кантів. Меридіан - це вісь і орбіта духовного світу митця. Немає сумніву, що десь на цьому меридіані знаходиться для нього і його рідна Буковина».

 

6.  Творчість Пауля Целана

Визначають такі характерні риси поезій Целана:

         Вірші Целана читати нелегко. Зашифровані образи та примхливі метафоричні ланцюги, асоціативний монтаж і смислова багатошаровість, виведення на поверхню пери­ферійних значень художнього слова - все це створює у целанівській поезії «безодні» підтексту, наповнює її особливою магією слова, наділяє її здатністю навіювати певний емо­ційний стан (сугестивністю), впливати і на інтелект, і на підсвідомість читача.

         Лейтмотивними у целанівській творчості є теми трагічної долі єврейства у XX ст., людська і національна трагедія Другої світової війни, тема німецької культури і її варварської мутації за часів фашизму, тема матері й Буковини, мотив пам’яті й забуття, часу й зруйнованого світу.

Робота зі словником літературних термінів : поняття  фуга, антитеза, сугестія.

         Характерною рисою поетичного стилю цього митця є антитеза, яка виявляє парадоксальність і фатальну розірваність світу. Ключові образи й поняття - камінь, попіл, сніг, волосся, серце, кров, око, троянда. Ранні збірки Целана містять здебільшого римовані поезії, згодом поет перейшов на верлібри зі складним ритмом.    Провідний принцип поетики Целана — асоціативна образність. Образи його поезії швидше впливають на емоції, ніж спонукають до роздумів. Лірика Целана — це протистояння і співіснування пам'яті і забуття: пам’ять примушує "страждати від болю і жаху, але забути все  — неможливо.  Стиль поезії – пошук нових художніх засобів і форм (жанр фуги), колажі образів, «хуртовини метафор»,  антитези.

Поетична збірка Пауля  Целана   «Мак і пам’ять»

У 1952 році світ побачила перша книжка тоді ще маловідомого єврейського німецькомовного поета з Чернівців Пауля Целана «Мак і пам’ять».

Згодом її вважатимуть символом «поезії після Аушвіцу», а німецький лірик Карл Кролов стверджуватиме, що вона «на багато років наперед змінила уявлення про структуру, тематику, сутність вірша». А поки молодий поет долає численні перешкоди, які стоять на шляху до виходу збірки. Перша – перебування у румунському «трудовому» таборі. Через бажання мати вірші завжди при собі Пауль Целан переписував їх із одного нотатника до іншого. Наступна перешкода – банкрутство видавництва і втрата грошей, вкладених у друк збірки. Реалізувати видання книжки поетові вдалося тільки з другої спроби. Щоправда, і тут його спіткала невдача. Збірка вийшла низької поліграфічної якості й це змусило Целана знищити весь тираж.

Важливість книжки Пауля Целана «Мак і пам’ять» насамперед в тому, що тут зібрані вірші, які визначили поетичне майбутнє автора «Фуґи смерті», утвердили його перо, сформували світоглядні орієнтири. Водночас ця збірка стала своєрідним першим підсумком в творчості поета, результатом довгої й клопіткої роботи.

2013 року саме з двомовного (українсько-німецького) видання «Мак і пам’ять», що вийшло в серії «Меридіан серця», чернівецьке видавництво «Книги-ХХІ» розпочало публікацію повного зібрання віршів Пауля Целана. Перевага такої видавничої стратегії полягає в тому, що читач матиме змогу простежити за внутрішньою еволюцією поета від збірки до збірки. У співпраці з перекладачем і літературознавцем Петром Рихлом видавництво планує щорічно публікувати по одній-дві книги. У такий спосіб, до 2020 року, коли відзначатиметься сторіччя з дня народження Целана, матимемо повний корпус його віршів українською мовою.

            «Мак і пам’ять» налічує 56 ліричних текстів, упорядкованих в хронологічній і тематичній послідовності. Збірка складається з чотирьох циклів – «Пісок з урн», «Фуґа смерті», «Контрове світло» і «Стебла ночі». А сама назва збірки – це такий собі оксюморон, поєднання непоєднуваного, що, в принципі, характерне для всієї творчості Целана.

           Лейтмотивами збірки є сон, час, забуття, смуток, втеча, страх, біль і розчарування: «ми вилущуємо час із горіхів і вчимо його знову ходити: / час вертає назад у свою шкаралущу». Кохання і смерть у Целана – як два боки однієї медалі: «ми випили ночі напій на хмільнім риштуванні спокуси», «ми були мертві й дихати могли», «ми кохаємось палко, як мак і пам’ять, / ми спимо, наче вина у мушлях, / як море в кривавому місячнім сяйві». Ліричний герой поета завжди почувається самотнім, «перед чужими»: «Я тут самотній, квітку попелясту / кладу у вазу, повну чорноти». Тексти Целана насичені міфологічними й історичними образами (Вавилон, Содом, Ясон, Оріон, Суламіт, Івана Купала та ін.), що підкреслює вічну циклічність життя. 

         Центральним у збірці є вірш «Фуґа смерті» – один із найзагадковіших текстів у творчості Пауля Целана. Багатство його інтерпретацій тільки ще раз утверджує в думці про структурну і тематичну ідеальність вірша, його досконалу концептуальну сутність, витворену з глибинного досвіду автора. Кожен образ, кожна метафора надовго закарбовуються у читацькій свідомості: «Чорне молоко світання ми п’ємо його вечорами / ми п’ємо його вдень і зрання п’ємо його уночі».

 

Чим далі, тим вірші Целана стають концентрованішими. Вони все більше наповнені новими, ще глибшими семантичними та ідейними смислами. У другій частині збірки часто з’являється образ Парижа: «Париж, кораблик, в склянці став на якір», образ вина: «вона підмішує його в бокал вина: / ти мусиш випити цей світ до дна», ночі: «світла ця ніч, / світла ця ніч, що винайшла наші серця», ока: «я шукав твого ока, коли ти розкрила його, і ніхто не дивився на тебе» тощо. Усі вони доповнюють загальну картину тривожної поетової душі.

              «Мак і пам’ять» – це майже 150 сторінок глибокого метафоричного тексту, який не розлазиться на шматки при читанні. Кожен вірш доречно доповнює один одного, переливається зі сторінки на сторінку, немов вино пам’яті. Тож цілком очевидно, що завдяки внутрішній цілісності, логічній структурованості, неоднозначному поєднанню образів ці ліричні тексти ніколи не кануть в забуття. 

Збірка поезій Пауля Целан. Від порога до порога. Чернівці: Книги – ХХІ, 2014.

 

Переклад з німецької Петра Рихла

У видавництві «Книги-ХХІ» є дуже важлива і гарна мета: вони з минулого року щороку видають по хронології поетичні книги відомого німецькомовного поета, який народився у Чернівцях, Пауля Целана. Усі вірші переклав відомий перекладач, літературознавець, доктор філологічних наук Петро Рихло. Минулого року вийшла поетична збірка «Мак і пам´ять», а цього – «Від порога до порога», про яку ми і говоритимемо. Збірка «Мак і пам´ять» була далеко непростою для розуміння пересічного читача, а «Від порога до порога» ще метафоричніша, ще сюррелістичніша, ще алюзійніша. Другу свою збірку Пауль Целан присвятив дружині Жизель. Образи та відчуття, які передає поет у «Від порога до порода» стають ще менш вловиміші, ніж у першій збірці, але якщо читати книгу «залпом», від першого до останнього тексту, то вірші відкриваються і відкриваються, наше відгадані загадки до яких підібрали вірний ключ. І цей ключ можна знайти лише читаючи вірш за віршем… вірш за віршем. Відчувається ще більше заглиблення поета в текст, у вир відчуттів, його рядки і суперечать одні з одним, але в той самий час, допомагають розкодувати те, на що лише натякає поет. Дуже вдалою є назва збірки «Від порога до порога», адже кожен вірш допомагає дізнатися щось нове, наче справді ходиш від одного порогу до іншого, в пошуках досвіду, у пошуках натхнення.  У збірці образи так накладаються одні на інші, що витинаються картини з незрозумілими, дивними, химерними орнаментами, які настільки затягують в себе, що з поезії Пауля Целана не хочеться ні вийти, ні повірити в те, що це може бути лише авторський вимисел. Звісно, як і раніше, нотки кохання присутні чи не у кожному вірші, але вони є такими легкими і сакральними, що можна спершу і не усвідомити, що йдеться про любов. «Ми бачимо, небо, тебе, ми зримо тебе всюди. / Нарив за наривом, / ти видавлюєш з себе, / прищ за прищем. / Так ти примножуєш вічність. / Ми бачимо, земле, тебе, ми зримо тебе всюди. / Серце за серцем / ти припікаєш на згубу, / тінь за тінню. / Так дихають вогнища часу.»

         У поетичному світі поета існує намисто зі слів, семигодинне життя в лоні ночі, можна висікати когось з каменя, вгортати його ж в бурість найтихішого слова автора. У Целана навіть слово тужить за снігом, можна впіймати тінь-рибу і око може перетворитися на свічку (…і витекти). Образ ока, слова, хвилі, прохолоди, ночі, неба, пасма волосся є найчастіше вживаними у другій поетичній збірці генія. Уривок з «Там, де лід є»: «…Що ж, тоді  заплющу своє, я сказав -: / Ось це слово – ним око говорить до ока! / Ось воно, прокажи-но за мною, / прокажи, прокажи-но неквапно, / прокажи-но неквапно, з ваганням, / й доти ока свого не заплющуй!».

І, певно, найважливіше знати, читаючи поезію Целана, що не існує жодного рядка в його текстах, які би не стосувалися власного його буття. Про це зізнання автора своєму другу юності Еріху Айнгорну, пише Петро Рихло у післямові до «Від порога до порога». Думаю, що саме ці рядки і дають відповідь на питання, чому поезія Пауля Целана є такою «іншою» (у доброму значенні), бо знаючи біографію письменника, торкнувшись трішки його життєпису, можна зрозуміти, відчути ті благословенні тексти, що писані були голими нервами, болем спогадів та любов’ю, яка ніколи так і не заквітла щастям.

 

Поетична збірка Пауля Целана «Мовні грати»

 

мультимедійна презентація :  новини «Теми дня від 15.05.2015»

 

https://www.youtube.com/watch?v=3mRbnlhFxwQ&index=45&list=PLUHFlArhOEBYvNMRAmWA2nAKctz_BgK_g

 

Завдяки старанням перекладачів Петра Рихла і Сергія Жадана віднедавна український читач може по-новому оцінити всю глибину текстів німецькомовного поета з Чернівців. «Мовні ґрати» та «Нічийна троянда» – українсько-німецькі збірки Пауля Целана, які вийшли в серії «Меридіан серця. Бібліотека німецькомовної літератури» у видавництві «Книги–ХХІ». Це третя і четверта книги з десяти запланованих до століття від дня народження поета у 2020 році.

         «Мовні ґрати» – найменша збірка в усьому творчому спадку Пауля Целана. Вона охоплює вірші, написані протягом 1955–1958 рр. У цей час у поетиці автора спостерігаються докорінні зміни – перехід до так званої сірішої мови. 33 поезії, вміщені тут, увібрали в себе істотні біографічні й суспільно-політичні події з життя Целана.

Лейтмотивом збірки є «голос». З одного боку, це саме слово людини, його звучання, з другого – згадане поняття можна розглядати у більш філософському сенсі – як право автора говорити про важливе й наболіле (у випадку Целана – смерть, страждання, Голокост). Такий тон задає збірці вже перший вірш «Голоси», в якому автор підкреслює власну самотність, страх, приреченість. «О, потопельники, почуйте й нас», – із надією вигукує ліричний герой. А зрештою резюмує: «Жодного голосу – тільки пізній шелех, чужий годині, твоїм думкам подарований».

Іншим образом, що часто зустрічається в книзі, є око. Це то око Всевишнього, до якого звертає свої молитви автор, то людини, яка не бачить чи не хоче бачити те, що відбувається довкола. У будь-якому випадку вона приречена, на чому весь час наголошує поет: «очі, засліплені світом, у смертній безодні», «голоси очей, хором зачитані до знемоги».  У «Мовних ґратах» особливо відчутною є музична лінія. Композиція збірки побудована за принципом фуги (поліфонічного багатоголосся, при якому музикальна тема проводиться різними голосами і на різній висоті тону). Перший і заключний вірш, «Голоси» та «Стретта», є саме таким звуковим і тематичним обрамленням книги, що надають їй чіткої структури.

          Наступна поетична збірка – «Нічийна троянда» – посідає центральне місце в поетичному доробку Целана й вважається вершиною його творчості. Вона містить 53 вірші, що виникли між 1959 і 1963 рр. Подібно до попередньої книги, «Мовні ґрати», тема страждань, заподіяних Голокостом, звучить тут не менш гостро. За словами перекладача Петра Рихла, Пауль Целан ніяк не міг зрозуміти, як людство з усіма його цивілізаційними і культурними досягненнями після приходу до влади «більшовицького режиму, а згодом німецького нацизму було знову відкинуто на позиції первісного варварства, коли не тільки цінність життя окремої людини, але й буття цілих народів девальвувалися до нульової позначки, а найстрашніші злочини проти людства були санкціоновані й освячені авторитетом тоталітарних політичних режимів?».

         Для творчості Пауля Целана це питання є основоположним. «На першому плані для нього стоїть Голокост, трагедія єврейського народу, – зауважує Петро Рихло, – бо вона стала найбільшою моральною катастрофою, яку довелося пережити людству й зачепила його, як єврея за походженням, також особисто. Але для Целана поняття “єврей” тотожне поняттю “людина”, тому його поезія має універсальне, вселюдське звучання». Щоправда, наразі ні політика, ні філософія, ні література не змогли дати переконливої відповіді на запитання, чому таке могло трапитися і як цьому запобігти в майбутньому.

У віршах збірки «Нічийна троянда» відчутними є особисті літературні та філософські відкриття Пауля Целана, які, зокрема, стосуються російської літератури. Поет звертає увагу на життя і творчість Осипа Мандельштама, який, своєю чергою, здійснює вплив на його світоглядні орієнтири. «Братом Осипом» називає він Мандельштама та часто згадує у своїх віршах. Власне, «Нічийна троянда» має присвяту цьому російському авторові. Також у книзі знаходимо чимало алюзій на Біблію, єврейську теологію і філософію. Це подекуди ускладнює розуміння текстів і змушує раз у раз заглядати до глосарія, розміщеного наприкінці.

         Ще одна збірка, в якій вміщено вірші «пізнього» Целана у перекладі українського поета Сергія Жадана, – «Світлотиск». Книга містить 100 поезій, надрукованих у прижиттєвих виданнях, а також книгах, що з’явилися після трагічної смерті Целана. Серед них – «Злам дихання» (1967), «Сонцеволокна» (1968), «Світлотиск» (1970) і «Партія снігу» (1971). 

У вступному слові, написаному у вигляді вірша, Сергій Жадан порівнює вірші Целана з телефонним записником, «кожен вірш у якому розкладається на частини, переобтяжені інформацією (себто поезією), якої, утім, вистачає рівно настільки, аби не помилитися номером. Ці вірші і вписувались, очевидно, так, як вписуються телефонні номери – принагідно, несистематично й непослідовно, проте чітко й уважно, з огляду на те, що втрачені літери будуть дорівнювати втраченим можливостям порозумітись із телефонним диспетчером». Кожен рядок цих текстів акуратно виписаний. Він містить настільки багато сенсів, що вимагає багаторазового перечитування задля уловлення суті. Целан обережно поводиться зі словами, старанно підбираючи лише найважливіші та відкидаючи зайві. В результаті – густину його поезій можна не лише відчути на смак, але й посторінково різати ножем, «хліб цей жувати зубами письма».

         Особливої уваги заслуговує мова автора – вкрай добірна і вишукана, ніби він двічі вагається, яке слово вжити в тому чи іншому випадку. «Що це за часи, де розмова є ледь не злочином, бо має в собі так багато сказаного». Подекуди складається враження, що Целан не пише, а малює свої тексти. Така хірургічна делікатність у поводженні з мовою створює характерну атмосферу, в яку читачеві хочеться занурюватись знову і знову. Як зауважує Сергій Жадан, згадані тексти він обрав для перекладу саме тому, що «по-перше, вірші з цих збірок поета в нас до сьогодні мало перекладались. По-друге, Целанові останні вірші особливо притягують своєю закритістю, демонстративною герметичністю й підкресленою приватністю. Вони нагадують нотатки: десь упорядковані, десь випадкові, дивовижно суб’єктивні й від цього – несподівано універсальні».   Ще однією з причин є порушене психічне здоров’я Пауля Целана. У післямові Сергій Жадан наводить свій діалог із покійним критиком і перекладачем Віктором Топоровим, із яким вони розмовляли про можливість перекладу згаданих поезій. «Навіщо цим займатися? Він же на той час був божевільним», – почув Жадан у відповідь. «І як після цього було не взятися за перекладання? – міркує український поет. – Іноді потрібно заперечувати очевидне. Хоча б для розвитку культурних контактів». Тематична глибина віршів Пауля Целана, їхня ідейна різноманітність, вишуканість образів, експерименти з мовою, філософська, міфологічна та релігійна складова – це ті причини, з яких творча спадщина автора посідає чільне місце в історії літератури. А також саме завдяки їм вірші Целана мають неповторне звучання, прислухатися до якого варто всім поціновувачам якісної поезії.

Підсумки заняття:

Що нового ви дізналися при вивченні теми?  Що вас зацікавило при підготовці матеріалу до заняття?  Чим запам’яталася вам опрацьована тема? 

 

Оцінювання знань студентів

Домашнє завдання:  знати біографію поета, характеризувати його творчість. Вивчити визначення понять  фуга, антитеза, сугестія.

Підготуйте відповіді на запитання:

1.                 Підготувати стисле повідомлення про життя поета. Які об­ставини вплинули на його творчий розвиток?
2.                 Назвіть лейтмотивні теми целанівської лірики.
3.                 Прочитайте вірш «Фуга смерті»:

Якій темі присвячена «Фуга смерті»?  Розкрийте смисл назви цього твору.   

Проаналізуйте в  яких метафорах вірша розкривається стан шокованої війною свідомості? На чому наголошує поет в образі коменданта табору?   Які проблеми порушені у цьому творі?

4.                 Вивчити вірш напам’ять (на вибір.)

Додаткові роздаткові матеріали:

ФУГА СМЕРТІ                                                                                                         

Чорне молоко світання ми п’ємо його вечорами

ми п’ємо його вдень і зрання ми п’ємо його уночі

ми п’ємо і п’ємо

ми копаєм могилу в повітрі там лежати не тісно

В цім домі  живе чоловік він змій приручає він пише

він пише коли сутеніє в Німеччину твоя золотиста  коса Маргарито

він пише отак і виходить надвір і виблискують зорі

він посвистом псів своїх кличе

він свистить і скликає євреїв своїх і велить їм  копати могилу в землі

він наказує нам грайте хутко до танцю

Чорне молока світання ми п’ємо тебе уночі

ми п’ємо тебе зрання і вдень ми п’ємо тебе вечорами

ми п’ємо і п’ємо

В цім домі  живе чоловік він змій приручає він пише

він пише коли сутеніє в Німеччину твоя золотиста коса Маргарито

Твоя попеляста коса Суламіт ми копаєм могилу в повітрі там лежати не тісно

Він гукає ви перші копайте-но глибше ви другі співайте і грайте

він вийма з кобури залізяку він розмахує нею очі його голубі

глибше вганяйте лопати ви перші ви другі продовжуйте грати до танцю

Чорне молоко світання ми п’ємо тебе уночі

ми п’ємо тебе вдень і зрання ми п’ємо тебе вечорами

ми п’ємо і п’ємо

в цім домі  живе чоловік твоя золотиста коса Маргарито

твоя попеляста коса Суламіт він змій приручає

Він гукає смерть потребує ніжнішої гри

смерть це з Німеччини майстер

він гукає жагливіш водіте смичками тоді ви полинете димом в повітря

тоді ви могилу дістанете в хмарах там лежати не тісно

Чорне молоко світання ми п’ємо тебе уночі

ми п’ємо тебе вдень смерть це з Німеччини майстер

ми п’ємо тебе вечорами і зрання ми п’ємо і п’ємо

смерть це з Німеччини майстер очі його голубі

він поцілить свинцевою кулею прямо в серце тобі

в цім домі  живе чоловік твоя золотиста коса Маргарито

він спускає на нас своїх псів він дає нам могилу в повітрі

він змій приручає і марить смерть це з Німеччини майстер

твоя золотиста коса Маргарито

твоя попеляста коса Суламіт.

 ЗИМА                                                                                                                  

Тепер, матусю, сніжно на Вкраїні...

Вінець Месії — мов разок страждання...

Моя сльоза тебе уже не стріне.

З усіх постав — лиш горде німування...

Ми вже при сконі — чом не спиш, бараче?

Цей вітер теж не стлумить наші схлипи...

Чи й справді є ще в цім холоднім шлаці

серця-знамена й руки-смолоскипи?

Я не змінився в цих темнотах світу:

що жде мене — рятунок чи офіра?

З моїх зірок тріпочуть, наче віти,

урвані струни прегучної ліри...

Година рук повисне невблаганно і згасне.

Лиш одна... понад руїни...

Що виросло б, матусю, — квіт чи рана, —

коли б і я зник у снігах Вкраїни?

 

 

СЛЬОЗА

Голубіє ніч.

Я загасив усі вогні.

Я скочив крізь морок.

Я дзиготів із зорею в безодню.

Я заплутався в зарослях.

Твоє важке волосся, сув’язь далеких пут.

Твій болісний крок, блакитноокий світ.

Твоє темне падіння, я стиснув своє серце.

Це був не без, ти воліла безу.

Це був не вітер нічний, вітру нічного віднині не буде.

Це були не пісні, бо пісні неспроможні змінити мене.

Це не туга, це просто дощ.

 

ПІСНЯ  ЖИТТЯ

Приходять мурахи ночі.

Вони мандрують твоїми руками у світ.

Вітер поклав тебе поперек прірви.

Ти — міст, однак ти про це не знаєш.

Отож-бо спи собі, спи: вії вже не знамення.

Вітер поклав тебе поперек прірви.

Ти — міст. Однак ти про це не знаєш.

Приходять мурахами ночі.

ТЕМРЯВА

 

Урни тиші порожні.

 В кронах повисла чорна спека безмовних пісень.

Стержні годин

жорстко обмацують соти чужого часу.

Помах крил понад нами.

Смерть яріє в совиних серцях.

В очі твої западає зрада —

Тінь моя бореться з криком твоїм –

Куриться схід на світанні...

Лиш небуття іскриться...

 

 

ПІСНЯ ЖИТТЯ                                                                                        

 

Приходять мурахи ночі.

Вони мандрують твоїми руками у світ.

Вітер поклав тебе поперек прірви.

Ти — міст, однак ти про це не знаєш.

Отож-бо спи собі, спи: вії вже не знамення.

Вітер поклав тебе поперек прірви.

Ти — міст. Однак ти про це не знаєш.

Приходять мурахами ночі.

 

 

ПОЗА ЧАСОМ

 

Силоміць вирвано нас

із нашої ледве осяжної туги.

Спотворено ночі лице.

Ніщо вже не є таємним.

Квіти, квіти прийдешніх весен нас уже не знайдуть.

Вітер віє з зірок, твій образ,

віє незвично.

Йди ж бо, йди шляхами дощу за мною.

 

 

 

БЛИЗЬКІСТЬ МОГИЛ

 

Чи знає ще хвиля Південного Бугу,

яку тобі, мамо, чинили наругу?

Чи відають ще вітряки серед поля,

як серце твоє знемагало від болю?

Чи ж ні осокір, ні верба неспроможні

розвіять твій сум, твої думи тривожні?

Чи з посохом квітнучим ходить ще Бог

між пагорбів світлих і темних відрог?

Чи стерпиш, матусю, як в давні роки

ці тихі, німецькі, болючі рядки?

 

 

НА РІКАХ ВАВИЛОНСЬКИХ

 

Знову в сумні водокрути хилиш, вербо, лице.

Мука чи благо це - богообраним бути?

Бо той, кого вхопиш ти, за гріх не уникне кари —

гнів твій страшний і ярий, деснице мсти.

Громом люті спади на дах, на ці оспалі оселі.

Нашу кров розкропи по скелі.

Визволи прах.

 

 

З МОРОКУ

                                                                                                         

Вояки

застромили ратища в місяць.

Кривався! Мак також

спливає кров’ю.

А міст до тебе, сестро, вони зруйнували.

Зник уже

шепіт годин довкола...

Зникла вже

гілка твоя під водою...

Запізно

вклякаю й гукаю й запалюю образ мрійливий в свічаді.

 

ТЕРНОВИЙ ВІНЕЦЬ

 

Відірвися від пурпуру.

Ніч випрямляє сердечні удари години: стрілки, два ратища, встромляє тобі у палаюче око.

Незрушно темніє кривавий слід.

Твій вечір,

озер безвуальний лик, затонув у гінких комишах; легіон переможених янголів гасить його своїм кроком.

У лісі

леза вітрів вирізьбляють

в ясенах твій образ тендітний:

з вітром нічним сховай-но мене у своїх обіймах.

Об ясенові перса я запалюю зорі тобі на прощання. Не лишайся. Не квітни знову.

Сяйво снігу загасло, всі оголені етапи самотні...

Я верхи скакав у ніч. Я не верну назад.

 

 

 

ПОТОЙБІЧ

 

Із люстер вирвав я тебе в безлюстрий край.

Отут. Отут: галузка: обвийся круг неї рукою.

Ніяких видив більше. Жодних тіней.

І жодних образків.

Лише вітри, вітри, вітри в твоїм волоссі.

Лиш кроки, кроки, кроки в твоїм серці.

Все що було, осіло вже на дно.

Нема кому вже заклинати співом.

І гратись в темряву нема кому, в твоєму люстрі я також незримий.

Лиш кроки, кроки, кроки в твоїм серці.

Лише ножі, ножі, ножі в твоїх очах.