Методична розробка виховного заходу

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ КОЛЕДЖ ТЕХНОЛОГІЙ ТА УПРАВЛІННЯ

 

 

 

 

 

 

 

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

виховного заходу до Дня рідної мови

 «О МОВА! ДУША ГОЛОСНА УКРАЇНИ»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2018

 Методична розробка відкритого виховного заходу до Дня рідної мови на тему:  «О мова! душа голосна України»

         Підготувала Служенко І.В. – викладач Донбаського державного коледжу технологій та управління - 2018

 

 

 

Методична розробка на основі досвіду роботи знайомить із сценарієм проведення позааудиторного заходу, присвяченому Дню рідної мови та Всеукраїнській олімпіаді з української мови.  Містить вступ, сценарій виховного заходу,  літературу.

 

 

         Для кураторів груп, викладачів, студентів.

 

 

 

 

 

         Рецензент:                                                     І.М.Щербакова

                                                               методист коледжу,

                                                                викладач-методист

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Будуючи незалежну суверенну державу Україна, для  всіх педагогів є найактуальнішим питання збереження й примноження національної культури, державної мови, духовності.

Змінюється життя, змінюються пріоритети юнацтва, а, відтак, змінюються цілі навчання і виховання. Аби уникнути формалізму, шаблонності, зробити вивчення мови цікавим, різноманітним і захоплюючим, треба шукати нових форм і методів педагогічної роботи. Проведення конкурсу знавців української мови ім. Петра Яцика сприяє розвитку творчих здібностей студентів, виховання їх національної самосвідомості, патріотизму.

На викладачів-словесників припадає задача виховання мовленнєвого етикету спілкування, прищеплення любові і поваги до державної мови, високої внутрішньої культури.

Культурологічна лінія мовної освіти передбачає зв'язок не тільки з іншими видами мистецтва, але зі сферою людського буття, що сприяє створенню асоціативних зв'язків і формуванню на їх основі образного мислення студентів, гармонізує процеси їхнього інтелектуального й емоційного розвитку, впливає на формування творчого потенціалу особистості сприяє розвитку не лише логічного мислення, а й формуванню їхньої емоційно-чуттєвої сфери.

У пропонованій методичній розробці загальнотехнікумівського виховного заходу, присвяченого урочистому відкриттю ХIV Міжнародного конкурсу української мови імені Петра Яцика та ІV Міжнародному мовно-літературного конкурсу ім.Т.Г.Шевченка викладачі знайдуть план проведення, сценарій поетично-музичної композиції.

У плані заходу розшифрована виховна мета, форми його проведення, матеріально-технічне забезпечення.

Запропонований матеріал можна використовувати повністю чи частково викладачами вищих навчальних закладів 1-2 рівня акредитації.

План  літературно-музичного вечора

Дата проведення:       21.02.18.

Викладач:           Служенко І.В.

Час проведення:  12.50

Місце проведення: актова зала

Тема:                                   «О мова! Душа голосна України»

Мета:

Методична: підвищення мотивації пізнавальної діяльності студентів шляхом впроваджених методів, прийомів та засобів сучасних педагогічних технологій у виховний процес.

Виховна: виховання поваги та любові до свого народу, до його віковічних моральних та духовних здобутків, самоповагу, гордість за свою Батьківщину; формувати суспільно значущі особистісні риси громадянина України: національну свідомість, духовність, трудову активність, морально-етичну, фізичну, екологічну і правову культуру.

Розвивальна: формування навичок виразного читання, акторської гри, умінь майстерно виконувати танці, співати українські народні пісні

 Забезпечення:

Методичне:

     -    національний одяг;

• вишиті рушники;
• національний утвір.

Технічні засоби:

• мультимедійний проектор;
• ПК;
• аудіо- та відеоматеріали.

 

 

 

 

 

 

Сценарій

літературно-музичного вечора

«О мова! Душа голосна України»

                                                                                               Мова – державна перлина,

                                                                                               Нею завжди дорожіть.

                                                                                               Без мови немає країни –

                                                                                               Мову, як матір, любіть.

 

Ведуча. Шановні гості! Вітаємо вас на святі української писемності та мови! Віримо, що у цей залі зібралися щирі українці, котрим небайдужа доля рідного слова, і прийміть від нас в знак гостинності – хліб-сіль на вишитому рушнику.

(Студенти несуть хліб гостям, після вручення, ведуча продовжує )

Сьогоднішнє свято одне з наймолодших державних свят, яке було встановлено 1997 року Президентом України Леонідом Кучмою. В указі було зазначено: ,,Установити в Україні День української писемності і мови,  який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця”.

 

Ведуча  Мова – це одне з багатьох чудес світу. Вона є тим цінним надбанням нашого буття, тією скарбницею важливих знань, що визначає нашу ментальність. Наша мова втілює в собі український характер, нашу пам’ять, історію та душевну міць, наші звичаї і традиції, розум і багатющий досвід поколінь, ніжну красу і силу людської душі.

 

Читець                           До рідного слова торкаюсь душею,

Боюсь очернити чи зрадить його.

З цих слів наша мова, пишаємось нею –

Це музика й пісня народу мого.

Без неї не зміг би на світі прожити,

Не зміг би помітить земної краси,

Не чув би й не бачив, як шепчеться жито,

З якого стікають краплинки роси.

 

Вона – джерело й найчистіша криниця,

З якої черпаю натхнення й снагу.

Вона кришталево дзвенить і іскриться,

Я нею тамую духовну жагу.

 

У шелесті трав, у цвітінні калини
                                         Я чую цю мову у сні й наяву.
                                         Вона в моїм серці, – це вся Україна,
                                        Я дихаю нею, я нею живу!

 

ПРЕЗЕНТАЦІЯ  Мова наша – серце наше!

 

Ведуча. Тернистим і надзвичайно складним був шлях української мови. Впродовж кількох століть український народ привчали до думки про її ,,вторинність”, ретельно приховуючи від українців величезний масив української писемності,  історії  та культури. Але незважаючи ні на що українське слово живе і нині. Давайте ж дізнаємось як виникла і розвивалася українська мова впродовж цих століть.

 

Ведуча   Виникнення писемності – епохальний крок поступу в історії кожного народу. Творцями слов’янської абетки були славнозвісні просвітителі, перекладачі, проповідники християнства брати Кирило і Мефодій.

 

Ведуча. Наступна визначна постать в історії розвитку української  писемності – це Нестор Літописець. Він є батьком української історії і словесності.

 

                  (На сцену виходить Нестор в чорній рясі, несучи літопис)   

 

Нестор.     Я прийшов до Лаври  юнаком,

Тут назавжди оселився....

Та не тільки став монахом я,

Я в історії Русі літописцем залишився.

 

Двадцять років я писав,

,,Повість...” склав в Літопис руський

Славу й шану я князям віддав,

Що величали землю руську.

                                   (Нестор уходить)  

Ведуча Появу нової української літературної мови символізувало видання у 1798р. перших трьох частин ,,Енеїди” Івана Котляревського. Знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою всупереч тогочасної традиції користуватися в писемній практиці книжною українською мовою.

                              (На сцені з’являється Котляревський)

 

Котляревський.    Так я з’явився у щасливий час,

Вкраїнським словом  розпочав співати

Я ,,Енеїду” вам подарував,

Зумівши в ній народну мову показати.

 

Переспів я Вергілія зробив,

Відбивши у віршах історію і побут,

Про звичаї вкраїнців розповів,

Усьому світові на подив.

      (Уходить зі сцени)

Ведуча. Якщо Котляревський вважається родоначальником української літературної мови, то її основоположником без жодного сумніву є  Тарас Григорович Шевченко, який у 1840р. видав  збірку віршів ,,Кобзар”.

                             (На сцені зявляється Т.Шевченко)

Шевченко.   Я народився на Вкраїні милій

В родині сільського кріпака,

Але звільнився, - і, піднявши крила,

Ім’я своє залишив на літа.

 

Вкраїнським солов’їним словом

Я «Заповіт» складав всім вам,

Щоб пережити все змогла і згодом,

Зростала   мова рідного народу,

 

Та, що з дитинства нас плекала,

Життєву мудрість даючи,

І скільки б мови нас не позбавляли, -

Вона є вічною на всі віки.

             (уходить зі сцени)

 

ПРЕЗЕНТАЦІЯ  Мова наша – серце наше!

 

Ведуча    Багато десятиліть наша мова знищувалася.

Хотіли вирвати язик,

Хотіли ноги поламати,

Топтали під шалений крик,

В’язнили, кидали за грати.

Зробить калікою з калік

Тебе хотіли рідна мати!

 

 Ведуча   За підрахунками науковців, за всю історію української мови було прийнято понад 200 законодавчих актів, які різною мірою обмежували права української мови. Давайте пригадаємо найсумніші дати в історії нашої мови.

 

ПОКАЗ СЛАЙДІВ

(Звучить мелодія «Адажіо»Т.Альбіоні)

 

1720р.  – російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.

 

 1769р. – видано розпорядження Російської церкви про вилучення у населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.

 

1862р. – закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури.

 

1863р.- указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

 

 1876р. – указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування українською мовою оригінальних творів і перекладів.

 

1884р. – заборона українських театральних вистав.

 

 1908р. – уся культурна і освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою і небезпечною.

 

1914р. – російський цар Микола ІІ забороняє українську пресу – газети і журнали.

 

1938р. – сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення російської мови, утискаучи українську.

 

 1989р. – видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на задній план.

 

(Музика стихає, виходить на сцену хлопець в українському вбранні, в руках свічка)

 

Читець                           МОЛИТВА ДО МОВИ

Моя прекрасна українська мово,

Найкраща пісня в стоголоссі трав,

Кохане слово, наше рідне слово,

Яке колись Шевченко покохав.

 

Ти все знесла: насмішки і зневаги,

Бездушну гру ворожих лжеідей,

Ти, сповнена відваги і любові,

З-за грат летіла птахом до людей.

 

Ти наш вогонь на темнім полі битви,

Невинна кров, пролита в боротьбі,

Тебе вкладаєм тихо у молитви

І за спасіння дякуєм тобі.

 

          Ведуча

Трембітна мово, музикою,калиною!

Звучи в розмові, повсякчас звучи.

Говориш ти – говорить Україна.

О рідне слово, більше не мовчи.

 

Ведуча : «Мова й пісня — дві найважливіші фор­теці, які народ повинен оберігати пильніше й відчай­душніше ніж свої кордони».

 

Ведуча : Пісня — це душа нашого народу. В хви­лини радості, у хвилини туги українська пісня підіймала наш народ на дусі, окрилювала, звеселяла душу. Це скарбниця історичної пам'яті нашого наро­ду, саме в ній назавжди закарбувалися відвічні праг­нення людей до вільного, щасливого, красивого жит­тя.

 

Виконується пісня «Рідний край»

 

           Ведуча. Іноді влучне слово може замінити собою багатослів’я. Наші предки «стріляли» словами, наче з лука, і точно влучали в ціль.

 

1. Добре слово варте завдатку.
2. Слово до слова – зложиться мова.
3. Добре слово – краще за гроші.
4. І від солодких слів буває гірко.
5. Гостре словечко коле сердечко.
6. Слово не стріла, ранить глибше.
7. Від теплого слова і крига скресне.
8. Шабля ранить голову, а слово душу.
9. Не хочеш почути поганих слів, не кажи їх сам.
10. Слово не горобець, вилетить – не впіймаєш.

 

Ведуча

 Мова наша поетична і ніжна, в ній невичерпна криниця багатства.

Скільки б не звертався до неї, а кожного разу відкриваєш щось нове. Про багатство і красу української  мови захоплено відгукуються не лише її носії, але й іноземці. Ось яка розмова відбулась далекого 1916 року в купе поїзда «Львів – Відень».

Було це давно, ще за старої Австрії в далекому 1916 році. У купе вагона 1-го класу швидкого поїзда «Львів – Відень» їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць і українець, відомий львівський артист Богдан Костів. Балачки велися навколо різних проблем і тем, нарешті заговорили про мови: чия мова найкраща і котрій із них належить світове майбутнє.   

Першим заговорив англієць. 

• Англія - країна завойовників , мандрівників і мореплавців. 

Англійська мова – це мова Шекспіра, Байрона, Діккенса, Ньютон, Дарвіна. Безумовно, англійській мові належить світове майбутнє .  

•      Ні в якому разі, - гордовито промовив німець. – Німецька мова – це мова двох великих імперій: Великонімеччини й Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, армії , медицини , мова Шиллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гете, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова претендує на світове панування. 

Італієць усміхнувся і тихо промовив:

 -    Панове, ви обидва не маєте рації. Італійська мова – це мова сонячної Італії, мова музики і кохання. Мелодійною італійською мовою написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккаччо,  Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пучіні, Россіні, Доніцетті. Тому італійська мова має бути провідною в світі.

Українець довго думав, нарешті промовив:

•      Я також міг би сказати, що моя рідна мова – це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, мова геніального Тараса Шевченка. До пророчих передбачень Шевченківської поезії досі ніхто у світі так і не піднявся. Це лірична мова кращої з поетес світу – Лесі Українки, мова нашого філософа – мислителя Франка, який вільно володів 14 мовами, в тому числі й названими тут. Нашою мовою звучить понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом узятих. Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатства й можливості своїх мов. Ну, могли б ви своїми мовами написати невеличке оповідання, в якому починалися з однакової літери?
•      Ні, ні, ні! Це неможливо, - відповіли в один голос англієць, німець та італієць.
•      Це у вас неможливо, а нашою мовою це зовсім просто. Назвіть якусь букву, - звернувся він до німця.
•      Хай буде буква «П», сказав той.
•      Добре. Оповідання називатиметься «Перший поцілунок».

Популярному перемишльському поету Павлу Петровичу Подільчаку поштою прийшло приємне повідомлення: «Приїздіть, Павле Петровичу, писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Паскевич, - погостюєте, повеселитесь».

Павло Петрович поспішив, прибув першим поїздом. Підгородецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони – приятелі Паскевичів. Посадили Павла Петровича поряд з панночкою – премилою Поліною. Поліна Полікарпівна порала прекрасні полонези, прелюдії. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора – попросили пообідати.

Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пілзнерське пиво. Принесли печених поросят, приправлених перцем півників, пахучих паляниць, печінковий паштет, пухких пампушок під печеричкою підливкою, пирогів, підсмажених пляцків…

Потім Поліна попросила прогулятись Підгорецьким парком, помилуватися природою, послухати пташиних переспівів…

Пророслий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами.

Побродивши по парку, пара присіла під пророслим плющем платаном. Посиділи, помріяли, пошепталися, пригорнулися. Прозвучав перший поцілунок.

У купе зааплодували. Всі визнали, що милозвучна, багата українська мова житиме вічно. Та зазнайкуватий німець ніяк не міг примиритися з тим, що програв.

• А коли б я назвав іншу букву? – вигукнув він. - наприклад букву «С».
•      Гаразд, хай буде «С». Своєю мовою можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, в якому всі слова починатимуться літерою «С».

 

 Самотній сад

 

 Сипле, стелить сад самотній       

                                Стрій смуток – срібний сніг,                                                                                        

 Сумно стогне сонний струмінь,      Серце слуха скорбний сміх

 Серед саду страх сіріє        

                                Сад солодкий спокій снить       Сонно сиплються сніжинки                                                                                                  Струмінь стомлено сичить.         

 Стихли струни, стихли співи,

 Срібні співи серенад,

 Срібно стеляться сніжинки

 Спить самотній сад.

 

•      Геніально! Незрівнянно! – закричали англієць й італієць. Потім усі замовкли . Говорити вже не було потреби . 

 

Виконується    танок

 

Ведуча

Так, українською мовою можна передати будь які події, слів вистачить,  щоб описати сміх і смуток, найтонші й найскладніші почуття та думки, найвищу красу, задовольнити найвитонченіший смак. Все у ній є, тільки треба наполегливо вивчати, безмежно любити її і пишатися нею.

 

Ведуча

Справді, приємно слухати ніжну, витончену, зі смаком, з душею скомпоновану гру слів. Тут і мовне багатство, і з граматикою все гаразд. Але, на жаль, не завжди так буває. Дехто забуває, що чистота мови, її багатство – така ж необхідна річ, як і чистота тла, охайності одежі. А недбале ставлення до власного мовлення викликає не лише зневагу, але й огиду.

 

Ведуча  Не вірите? Ми спробуємо вас переконати. До вашої уваги

сценка «На дискотеці – 1»

•      Привєт, бебі. Давай знакомитись.  Я – Аким з ДГТ. А тебе як звати? Мона тебе пригласити на танець? Щчас  такий музон класний буде - полний  отпад! То що, підем стряхнемось?
•      Вибачте, мені зовсім не хочеться танцювати. Не ображайтесь на мене. Я просто слухаю музику.
• Ти шо гоніш, дєтка? Який слухаю? Погналі, слиш?
•      Я ще раз у вас прошу вибачення, але танцювати не хочу. Та й музика мені ця не до вподоби…
•      Класний музон! А ти що, мєдляк ждеш? Тобі мєдляк наравиться, шо лі? Ну, ти дайош!
• Ні,  вибачте, але я зовсім не хочу танцювати. До побачення.
• От, блін, кльова діваха, але шото ломається. І чого?

 

Ведуча

І справді чого? А ви не здогадуєтесь? Хоча могло б бути інакше.

Сценка «На дискотеці – 2»

•      Здрастуйте! Я Аким з ДГТ . Дозвольте запросити Вас до танцю.
•      Будь ласка! Якраз звучить моя улюблена мелодія.
•      Ви знаєте , наші смаки цілком збігаються, це так приємно.
•      Перепрошую, у Вас, мабуть, таке чудове ім’я як і Ваша добра усмішка? Як Вас звуть?
•      Мене звуть Світланою.
•      Чудове ім’я і Вам дуже личить!
•      Світлано, а ви не образитесь. Якщо я запрошу Вас до наступного танцю?
•      Ви Акиме, такий чемний хлопець, що Вам тяжко відмовити.
•      Дякую!

 

 Ведуча

 Дорогі друзі, наш обов’язок - плекати мову, не засмічувати росіянізмами, кальками, словесними покручами.

 

Читець   Віолетта Дворецька. «Очистимо рідну мову!»

 

Мова…Давнє джерело

Спілкування і натхнення.

Чом же наше сьогодення

Бруд у мову занесло?

 

Як почую « Я тащусь»-

Перша думка: що комусь

Важко йти, спочить він прагне,

Мабуть, ноги ледве тягне…

 

Виявляється ж, «тащусь» -

То радію, веселюсь.

Ще й «приколююсь» лунає.

Чим? До кого? Я не знаю…

 

«Кльово». Хто кого клює?

Скільки слів хороших є:

«Добре», «гарно» і «чудово».

Викинь те жаргонне слово!

 

«Блін». Це що – смачний млинець,

Що його спекла хазяйка?

Ні, тут смакові кінець.

Слово це – брутальна лайка.

 

А прилипло ж до людей!

Сварка чи розмова йде –

«Блін». Як гострая приправа.

Поверніть його до страви!

 

Ну, а «бабки»? Прямо сміх.

Це ж бабусі наші любі.

І за що ви, добрі люди,

Берете на душу гріх?

 

Не чіпайте старість, прошу!

Хай грошима будуть гроші,

А слова – з первинним змістом,

Щоб звучали ясно, чисто,

Без пояснень додаткових.

Люди! Не плюндруйте мови!

 

 

Читець                            Мені казав один ханжа,

Що наша мова геть відстала,

Що краще б личила мені чужа,

Немов до хліба – кусень сала,

Що весь мій поетичний план

Спиниться може на підході,

Що я – останній з могікан,

Що наша мова вже не в моді.

Гей проповіднику! Стривай!

Твої слова - старенька ряса.

Я  не піду твій тихий рай.

Я - син  Великого Тараса.

Як Прометей не вмер від ран,

Не вмре і мова – гарна зроду.

Я - не останній з могікан,

Я - син великого народу!

 

     Ведуча. Інсценування гуморески П.Глазового  «Наші хлопці»

 Іде вуйко Хрещатиком -

 Приїжджа людина.

 Запитує у зустрічних:

 - А котра година?

 Перехожі пробiгають,

 Позиркують скоса.

 

 Той рукою вiдмахнеться,

 Той відверне носа.

 А тут раптом двоє негрів

 Вийшли з гастроному.

 Один глянув на годинник:

 - Зараз чверть на сьому.

 Вуйко низько поклонився.

 - Дякую, шановнi!

 Значить, є ще у столиці

 Україномовні.

 

Ведуча. Сьогоднішнє свято ще раз показало нам усім, що значить для людей рідна мова.

Пам’ятайте, що ми українці, нащадки козацького роду, а не хохли без роду і племені. Як сказав В.Сосюра: «І той лиш пошани достоєн, хто мову шанує свою».

Ведуча. Бережімо духовний заповіт наших поетів любити свою землю, любити рідне слово. А щоб нас поважали у світі, тож будьте українцями «думкою, мовою, ділом». Тож розмовляйте красиво, влучно, правильно, адже українська мова – одна з наймилозвучніших у світі:

 

О не згуби ти свого родоводу,

Безсмертна мово, рідна і терпка,

Ти є душа співучого народу,

Що був і є, і буде у віках.

 

Ведуча. Живи, чудова наша мово!

Бережімо рідне слово, бо в ньому не тільки гомін лісів, переливи струмків, шепіт трав, а й високий дух пращурів, сила нашого сьогодення і поступ майбутній.

Щастя,добра, нових здобутків у ім’я України!

До побачення, дорогі наші шанувальники рідного слова!

До нових зустрічей.