Методична розробка заняття на тему: «М. Коцюбинський. Повість «Тіні забутих предків»

Комунальний заклад «Бериславський медичний коледж»

Херсонської обласної ради

 

 

 

 

 

 

Методична розробка заняття на тему:

М. Коцюбинський. Повість «Тіні забутих предків»

 

 

Спеціаліст І категорії, викладач  М.О.Іщенко

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема заняття: М. Коцюбинський. Повість «Тіні забутих предків»

Дидактичні цілі:

навчальна: опрацювати зміст повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків», ознайомити з історією створення твору, його фольклорними джерелами і розкрити ідейно-тематичні особливості повісті;

розвиваюча: розвивати вміння аналізувати прозовий твір, усне мовлення, дослідницькі здібності студентів; навички стосовно виділення із потоку інформації головного щодо формування та висловлення власної думки, розвиваючи предметні, соціально-особистісні  компетентності;

виховна: прищеплювати любов до художнього слова, повагу до звичаїв свого та іншого народів; виховувати толерантність, загальнолюдські цінності.

Тип заняття: засвоєння нових знань, умінь та навичок

Навчально – методична література:

1. Українська література. Підручник для 10 класу загальноосвітніх навчальних закладів за ред. Г.Ф.Семенюка – К.: «Освіта», 2010р.
2. Українська література. Хрестоматія 10 клас. – Донецьк: ТОВ ВКФ „БАО”, 2005р.
3. Шевчук В. Поезія не живе на смітнику… Михайло Коцюбинський та його проза // Михайло Коцюбинський. Що записано в книгу життя. Повісті та оповідання.— Харків, 1994.

Забезпечення заняття:

фотографії-Карпат, фотокадри з фільму.

Епіграф до заняття:

Гуцули — оригінальніший народ, з багатою фанта­зією, зі своєрідною психікою. Глибокий язичник-гуцул все своє життя, до смерті, проводить у бороть­бі зі злими духами, що населяють ліси, гори і води.

М. Коцюбинський

 

Любов, відчай, самотність, смерть – Ось фрески із життя людини, які ми створювали.

С. Параджанов

Хід заняття

І.  Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань студентів.

Літературна гра «Закінчи речення»

1. В українській літературі М. Коцюбинський відомий передусім як… (Імпресіоніст)

2. Слово «іntermezzo» означає… (Перепочинок, пауза)

3. Новела «Intermezzo» присвячена… (Кононівським полям)

4. На початку новели «Intermezzo» і в її фіналі наявний образ… (Моя утома)

5. Ознакою драматичного твору в новелі є… (Перелік дійових осіб на початку твору)

6. «Єднала небо із землею в голосну арфу і грала на струнах симфонію поля» дійова особа новели… (Жайворонок)

7. Дослідники, вивчаючи жанрову специфіку новели «Intermezzo», відносили її до… (Поезії в прозі)

8. Вівчарка Павла символізує… (Дворянство), Трепов — … (Жандармерію), Оверко — … (Принижене селянство)

9. М. Коцюбинському «присвоїли титул»… (Сонцепоклонник)

10. Новела «Intermezzo» написана у… (Час реакції)

11. Кульмінацією новели є епізод — … (Зустріч митця з селянином)

12. Уривок «Прощайте. Йду поміж людьми. Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає» є елементом сюжету — … (Розв’язкою)

 

ІІІ. Сприйняття та засвоєння студентами навчального матеріалу

3.1. Вступне слово вчителя

Протягом десятиліть творчість М. Коцюбинського хвилювала й про­довжує хвилювати читачів. У чому ж секрет популярності його творів? По-перше, у тому, що звертався він до своїх читачів зі зрозумілими для всіх проблемами. По-друге, його герої завжди живуть серед нас і часто нас самих хвилює те, що тривожило їхні душі майже сто років тому. По-третє, у тому, що автор мав своєрідний індивідуальний стиль і не боявся звернутися до нових літературних напрямів.

Саме тому, говорячи про щиро, але нещасливо закоханих, ми згадуємо не лише Ромео і Джульєтту, а й Івана та Марічку. Тому із задоволенням переглядаємо кіпошедевр С. Параджанова, співчуваючи горю героя Івана Миколайчука. Саме тому впевнені, що світ — це казка, повна чудес, що кохання — це вічна загадка душі людської, що смерть не така вже страшна, бо за нею починається нове життя.

 

3.2. Повідомлення нового матеріалу

  Улітку 1911 року Михайло Коцюбинський здійснив свою давню мрію — відвідав Карпати. Hезабутні дні, пpоведені М.Коцюбинським в селі Кpивоpівні сеpед смеpекових лісів і гомінливих pічок Гуцульщини, спонукають письменника бажання написати про «незвичайний казковий народ» — гуцулів. Письменник починає збирати матеріал для твору «Тіні забутих педків» : вивчає життя гуцулів, їхні звичаї, побут, фольклор, записує говірку, назви рослин, проймається духом гірської природи. У зборі матеріалу про цей чудовий край допоміг Коцюбинському відомий фольклорист і етнограф В. Гнатюк, згадуючи дні проведені разом з Коцюбинським у Гуцульщині, Гнатюк, відзначав закоханість письменника в природу: "Квіти – це була його пристрасть і розкіш, й треба було бачити, як його очі іскрилися коли переходив цариною, засіяною сотнями різних квітів, що миготіли та виблискували до сонця всякими барвами".

Повертаючись з Італії влітку 1910 року, Михайло Коцюбинський заїхав у карпатське село Криворівню. Короткі відвідини того чарівного краю з мальовничою природою та первозданним побутом мешканців гір не дали письменнику досить матеріалу для твору, проте бажання написати про «незвичайний казковий народ», гуцулів, не полишило його. Коцюбинський ще раз відвідав гуцульський край, де вивчав звичаї, побут, фольклор його мешканців. На думку письменника, гуцули й у XX ст. залишились язичниками. Враження від «чарівного полону» горян лягли в основу повісті.

 

Джерела написання:

- відвідини В.Гнатюка у 1910р., враження від побаченого

в Карпатах; 
– велика підготовча робота: етнографічний матеріал, праці В.Шухевича та А.Онищука; 
– самостійне спостереження та вивчення народного життя; 
– друга поїздка із сином Юрієм у 1911р., перебування у селі Криворівні; 
– докладне знайомство із природою та звичаями гуцулів; 
– 25 вересня 1911р. – починає писати твір; 
– жовтень 1911 – завершення в Чернігові; 
– 1912р. – надрукування у львівському «Літературно-науковому віснику» та ж. «Заветы» російською мовою; 
– відтворення міфологічного світобачення, використання казок, легенд, переказів, повір’їв, забобонів; 
– реальне зображення життя і побуту гуцулів; 
– бачення непереможного потягу до краси, світлого, людяного. 

 

   Увесь час Коцюбинський проводив у мандрах, бував у горах, повертався з полонин з квітами. Коли селяни висловлювали подив на його допитливість, відповідав, що хоче написати правду про гуцульське життя.

   Назва повісті виникла не відразу. Перша - „В зелених горах” - не вдовольнила письменника. Потім були інші варіанти: „ Голос віків”, „Подих віків”, „Відгомін передвіку”, „Спадок віків”, „Сила забутих предків” тощо. Нарешті, зупиняється на назві „Тіні забутих предків”.

Проте перша назва не вдовольнила автора. Мабуть, тому, що в ній не було головного - дихання гір, тобто того міфологічного світу, в якому жили люди, що їх населяли. Жили сьогодні, вчора, як і сотні років тому. А саме про цю заглибленість у віки Коцюбинському і хотілося сказати найбільше. Наступні варіанти пов'язані з пошуком назви, яка б містила саме такий зміст: "Тіні минулого", "Голос віків", "Відгомін передвіку", "Подих віків", "Голоси передвічні", "Спадок віків". Але й ці назви автора не задовольнили. У них не було людини, тобто того, чий голос долинає, чиє дихання чути. Новий варіант - "Дар предків забутих" також не влаштовував письменника. Дар - неконкретно, не-наочно. І він замінив цю назву іншою - "Тіні забутих предків". Тоді ще раз перебирає можливі комбінації із словом "предки": "Голос забутих предків", "Слідами предків", "Сила забутих предків". І, нарешті, остаточно зупиняється на назві "Тіні забутих предків", що містить натяк на загадковість, казковість і дихання віків.

3.3.Евристична бесіда

- Що могло не вдовольняти письменника в першій назві?

(Первинна назва „В зелених горах” не відтворювала головного – міфологічного світу, у якому жили гуцули, не було заглиблення в сиву давнину, про яку авторові так хотілося розповісти і яка жила й донині).

-Яка назва, на вашу думку, найвдаліша й чому? (Найвлучніша назва „Тіні забутих предків”. Вона натякає на загадковість, казковість і дихання віків).

- Дійсно, так. Ця назва вказує ще й на злободенність порушених проблем – предки забуті, але їхні болі й радощі, шукання тінями живуть і нині повторюються в нас.

Жанр: повість.

Тема повісті: зображення життя гуцулів, їхніх звичаїв, побуту, фольклору, показ єдності людини і світу природи.

Ідея: гімн природи, чистоті людських  взаємин і почуттів, засудження бездуховного  життя, обмеженого дрібними потребами й інтересами.

• Справжнє кохання незнищенне.
• Зло можна перемогти тільки добром.
• Треба вміти бачити красу природи, музики, народної пісні.
• Оптимізм, життєстверджуюче бачення — важлива духовна цінність людини.
• Співчуття, співпереживання — головні ознаки гуманізму людини.

Часові площини повісті:

«Тіні забутих предків» - модерний твір, в якому яскраво простежується імпресіоністична манера подачі матеріалу. Хоч сюжет охоплює невеличкий відрізок часу – життя Івана Палійчука, проекція часу насправді набагато ширше. Можна визначити три часові площини відповідно до культурних шарів, наявних у творі.

 Перший – це сучасна для оповідача дійсність, побут та світогляд гуцульського села кінця ХІХ – початку ХХ століть, яскраво змальована М. Коцюбинським у деталях.

 Другий – шекспірівський ідеал кохання, яким просякнуте все людське життя, яке підноситься над смертю та облагороджує людину.  

Третій  - то доба дохристиянських народних вірувань, що повертає людину до її первісного єднання з природою.

Композиція:

Експозиція: зображення карпатської природи, збирання гуцульських родин на Храмове свято до церкви, бійка між родинами Гутенюків і Палійчуків на ґрунті давньої, незапам’ятної неприязні.

 Зав’язка:  знайомство малих Івана й Марічки.

Розвиток дії: зародження кохання й стосунків юних Івана та Марічки; перебування Івана на полонині; смерть Марічки; зникнення Івана  на  6 років, повернення та його одруження на нелюбій Палагні; господарювання Івана й Палагни; Палагна стає любаскою мольфара й нехтує Іваном;Іван іде в гори, де його починає зводити нявка, яка набула вигляду Марічки; Чугайстир хоче знищити нявку-Марічку.

Кульмінація: нявка повертається й заводить Івана до прірви, понівечений Іван помирає.

Розв’язка: похорони Івана: сумна частина + веселощі.

Конфлікт твору:

• між родами (Палійчуки – Гутенюки)

– Іван – кохання — Марічка;

• людини з дикою гірською природою (Іван – злі духи та істоти);
• людини із власним «я» (роздвоєність Івана);
• побутовий (Іван – Палагна);
• людини з людським буттям (Іван

– смерть).

Чи витають сьогодні поміж нас тіні забутих предків? Чи актуальна проблематика повісті?

Проблеми:

• гармонія між людиною та світом природи;
• життя і смерть, добро і зло, проблема зради;
• сила кохання і неможливість  існування без нього;
• вплив мистецтва на людину;
• роль праці в житті людей;
• стосунки батьків та дітей;
• язичество і християнство.

 

Образи повісті:

Людей:

родина Гутенюків (батько, мати, Марічка); родина Палійчуків (батько, мати, Іван); Юра — мольфар (чарівник); Палагна — багата гуцулка; баба Хима; люди;

Міфологічних істот:

 Чугайстир — добрий лісовий дух, що боронить людей від нявок; Нявка — лісова мавка, загублена дівоча душа, з діркою замість спини, що обертається на дівчину й зводить чоловіків; щезник — лісовий дух; арідник — злий дух; Природи:

Карпатські гори; річка Черемош; Бескиди; хмарки; гроза; полонина, предковічний ліс; тварини;

Предметів і явищ:

 флояра (сопілка); трембіта; бартка (гуцульська сокирка); коломийки; похорон; голос сокири.

 

Іван Палійчук  — дев’ятнадцята дитина у родині. Іван дуже любив природу, завжди відчував глибокий духовний зв’язок із нею, з малих років був дуже вразливою дитиною з чутливою душею: «Туго росла дитина, а все ж підростала, і нестямились навіть, як довелося шить їй штани. Але так само була чудна. Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить» (Іван у дитинстві). Коли Іван підріс, він став гарним парубком: «Тепер Іван був уже легінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і пишну кресаню». Іван дуже відданий у коханні, покохавши один раз (Марічку), він не може її забути протягом усього життя.

Не відчуваючи себе комфортно серед людей, часто втікає в ліс. Добре знається на травах ще з семи років. Згодом знайомиться із Марічкою, дівчинкою з ворожого роду. Між дітьми зав’язується дружба, а згодом — кохання. Після смерті батька хлопець змушений іти працювати на полонину, і коли повертається, дізнається, що Марічка загинула. З великого горя Іван йде в ліс і там живе шість років. Потім повертається додому, одружується з Палагною. Закінчується його життя зустріччю із нявкою в образі Марічки. Іван йде за нею в ліс без страху, але мара зникає при появі чугайстра, доброго лісового духа. Потім Іванові вчувається її голос, і він, слідуючи за ним, падає з гори.

Марічка Гутенюк  — кохана Івана.  Познайомилася з Іваном ще з малечку. Поетична душа, складає і співає пісні, в той час як Іван грає на флоярі. Передчуває, що щасливо жити їм разом не судилося. Згодом, коли Іван пішов в найми, гине в Черемоші під час повені. Марічка у творі показана як дуже добра, ніжна, палка дівчина, вона щиро віддана лише коханій людині – Івану. Марічка мрійлива, вона дуже любить співати: «Марічка обзивалась на гру флояри (сопілки), як самичка до дикого голуба, – співанками. Вона їх знала безліч. Звідки вони з’явились – не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще в колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях…» (про хист Марічки до складання пісень).

Палагна  — дівчина з багатого роду, добра господарка. Але вона не була вдоволена своїм мрійливим чоловіком, який все більше любив пасти маржинку, а не ходити коло хати. Не розуміла вона й Іванових пісень. Палагна стає коханкою сусіда Юри. На відміну від ніжної, вразливої та романтичної Марічки, Палагна постає як доволі вульгарна, приземлена, меркантильна жінка. «Його Палагна була з багацького роду, фудульна [горда, пихата, зарозуміла], здорова дівка, з грубим голосом й воластою шиєю». «На добрім хазяйстві Палагна набралась тіла, стала повна й червона, курила люльку, носила пишні шовкові хустки, а на воластій шиї блищало в неї стільки намиста, що челядь із заздрощів аж розсідалась». Між Іваном та Палагною немає кохання, лише тверезий розрахунок, це шлюб, продиктований суто господарськими потребами. Проте Палагна теж потребує любові, яку вона знаходить в обличчі сусіда, могутнього чарівника Юри.

 Юра  — мольфар, людина, наділена надприродними здібностями. Йому під силу відігнати градову хмару чи, навпаки, викликати дощ, урятувати худобу чи звести людину — залежно від обставин та уподобань. Стає коханцем Палагни і прагне звести чарами Івана зі світу. Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар [злий дух, чаклун]. У своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржинки (худоби) й людини, його боялись, але потребували всі». Образ Юри набуває гіпертрофованих фантастичних рис: він своїми чарами керує хмарами, впливає на життя та здоров’я людей. Через пристрасну закоханість у Палагну вдається до чар, які підточують здоров’я Івана.

Щезник – злий дух: «На камені, верхи, сидів щезник, скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющивши очі, дув у флояру».

Чугайстир – добрий лісовий дух: «Він був без одежі. М’яке темне волосся покривало все його тіло, оточувало круглі і добрі очі, заклинилось на бороді й звисало на грудях… Се був веселий чугайстир, добрий лісовий дух, що боронить людей од нявок. Він був смертю для них: зловить і роздере».

Нявка – міфічна лісова дівчина, у котрої в спині діра, через яку видно всі нутрощі, ці істоти начебто з’являлися у вигляді людей і заманювали своїх жертв у різні пастки. «Він бачив перед собою Марічку, але йому дивно, бо він разом з тим знає, що то не Марічка, а нявка. Йшов поруч із нею й боявся пустити Марічку вперед, щоб не побачить криваву діру ззаду у неї, де видно серце, утробу і все, як се у нявки буває» (про зустріч Івана із нявкою під виглядом Марічки).

 

Екранізація повісті:

У 1964 році режисер Сергій Параджанов та оператор Юрій Іллєнко зняли однойменний фільм.

 Головні ролі виконували:

 Іван Миколайчук (Іван),

Лариса Кадочникова (Марічка),

Тетяна Бестаєва (Палагна),

Спартак Багашвілі (Юра).

Режисер згадував:

"Я давно мріяв створити фільм, в якому на повний голос можна було б розказати про поетичну, талановиту душу українського народу".

Після прочитання повісті М. Коцюбинського в Параджанова одразу виникло бажання її поставити. Тож він знайшов твір, що відповів його мистецьким уподобанням:

"Ми хотіли зробити фільм про вільну людину, про серце, яке хоче вирватися, звільнитися від побуту, від дрібних пристрастей і навичок... Ми відкривали для себе Карпати не як етнографічний матеріал. Любов, відчай, самотність, смерть — ось фрески з життя людини, які ми створили."

Під час прем'єри фільму у київському кінотеатрі «Україна» 4 вересня 1965 року літературний критик Іван Дзюба зі сцени, аспірант літературознавець  Василь Стус і журналіст В'ячеслав Чорновіл в залі закликали підвестися на знак протестів проти арештів українських інтелектуалів, які відбулися влітку 1965 року. Підвелися далеко не всі, але підвелися. Під протестним листом підписалося 140 присутніх.

В березні 1965 «Тіні забутих предків» беруть участь у МКФ в аргентинському місті Мар-дель-Плата. Фільм показують ввечері передостаннього дня фестивалю в кінотеатрі «Негаро». За підсумками фестивалю картину нагороджують «Південним хрестом», а також призом ФІПРЕССІ за колір, світло та спецефекти.

1965 — Кубок фестивалю — МКФ у Римі

1966 — Золота медаль Сергію Параджанову — Міжнародний кінофестиваль у Салоніках (Греція)

 

4.        Словникова робота

Мольфар – чаклун, чарівник

Плай — гірська стежка.

Полонина — значна ділянка без лісу в Карпатах, яку використовують для пасовища та сінокосу.

Маржинка — худоба.

Флояра — різновид сопилки, що має майже метрову довжину і поширена на Гуцульщині.

Крисаня — капелюх, бриль (від слова криси — відігнуті краї капелюха).

Спузар — казкар, знавець і оповідач казок, легенд, переказів.

Легінь — парубок, юнак.

Черес — широкий, шкіряний пояс, зшитий з двох ременів так, що має всередині порожнину для грошей тощо.

Нявка — мавка.

Чугайстир — добрий лісовий дух.

Щезник — злий дух, лісовик.

Аріднік — злий дух, нечистий.

Мольфар — чаклун, чарівник.

Ватра — вогнище, багаття.

Царинка — обгороджений сінокос близько біля оселі.

Гоц — водоспад.

Габа — хвиля.

Вориння — огорожа з дерев’яних лат.

3.5.Робота над змістом твору

Як починається повість?  Що нам відомо про головного героя?

Початок твору  спокійний, простий, як і належить  з’являється фантастичний елемент. Неспокійний  був новонароджений Іванко, і забобонна мати, не знаючи чим це пояснити, вважає, що дитину їй підмінили. Мабуть, баба – повитуха при пологах  «не обкурила  десь хати», «Не засвітила свічки» і їй підклали бісеня. Тож із перших днів свого  народження Іванко потрапляє в атмосферу фантастичних  народних вірувань, які його  батьки успадкували  від своїх, а ті – від давніших предків.

      -Яким був Іван у дитинстві?

 Автор зауважує: «Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато… Знав, що на світі панує  нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах  повно лісовиків, які пасуть  там свою  маржинку: оленів, зайців і серн, що там блукає  веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та  роздирає нявки, що живе в лісі голос сокири…

 Дієслово «знав» підкреслює  категоричність, що  фантастичні уявлення Івана  були для нього  реальними знаннями про світ, що інакше він цей світ і не бачить. Уся природа  здається Іванові, наче  давньому язичникові, сповненою живої і таємничої сили: «Всякі злі духи заповнюють скелі, ліси, провалля,  хати й  загороди та чигають на християнина або  на маржинку, щоб зробити їм  шкоду».

 Вдома, в родині,  Іван  часто був  свідком неспокою і горя. «За його  пам’яті вже двічі коло їх хати трембітала  трембіта, оповіщаючи  горам і долам про смерть: раз, коли брата Олексу роздушило дерево в лісі, а вдруге коли браччік Василь, загинув у бійці з ворожим родом, посічений топірцями. Се була стара    ворожнеча між їхнім родом і родом Гутенюків». Іванові ніхто про це не розповідав, але він відчував, як в родині кипіла злість на цей рід, і сам горів бажанням помститися, хапався за важку татову бартку.

        -Як зустрілися Іван з Марічкою?

Коли одного разу родини верталися із храму, Іван став  свідком бійки і батько був посічений  барткою до смерті, сам кинувся теж в бійку, але був  потолочений, біля  возу він побачив дівчину, зірвав з неї  кісники, розірвав сорочку, але дівчина  зупинила його своїм лагідним голосом, розломила цукерку і  пригостила хлопця, зупинила зло добрим вчинком. Все відбулося природно, так зав’язалася  їхня  дружба, про яку не знали  їхні батьки. Так в  його смуток  влилась нова течійка, яка тягла його в гори, ліси і долини, де б він  міг стріти Марічку,  вони разом  пасли ягнята, пізнавали  навколишній  світ природи, який їх  оточував, природні явища ставали джерелом народження фантастичних образів.

        –Що фантастичного чули, бачили діти?

Автор розповідає  про переживання Івана й Марічки під час  прогулянки:

 «Так було тепло;  самотньо  і лячно у віковічній тиші, яку беріг ліс, що діти чули власне дихання.  Але  вухо  уперто ловило і побільшало до найбільших  розмірів усякий звук, що мусив жити в лісі, і їм часом здавалося, що вони чують чийсь хід потайний,  глухе гупання барди, хекання  втомлених грудей». Коли Іванкові, який пас корів у горах, привидівся щезник в оточенні цапів, автор  зауважує, що як тільки  жах пройшов, «щезник звинувся і пропав раптом у  скелі, а цапи обернулись в коріння дерев, повалених  вітром». Отже, в дитинстві для Іванка як і  Марічки, «весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна».

  - Як Іван і Марічка сприймали природу? Як зародилося їх кохання?

   Іван і Марічка – справжні діти природи, яку  вони сприймають, як живу істоту, чарівну і загадкову. Обоє вони щедро  обдаровані люди. Їм  властиве  тонке відчуття стобарвної і стозвукової природи,  щедрість сердець і доброта, любов до пісні і музики, здатність  самим творити веселі і сумні  співаночки. З дитячої  дружби маленьких  пастушків у пору  юності Івана  й Марічки розквітло їх ніжне і глибоке кохання, яке  спалахнуло, як блискавка. Все було  природним «відколи світ світом». Іван  був стрункий, як  смерека, міцний і вродливий легінь. Природа  навчила  його грати  на флоярі, сопілці, передавати мелодією свою любов до Марічки. Через  співаночки Марічка – свою. Все, що її оточувало, «виливалося у пісню, легку і просту, як ті гори у їх давнім,  первіснім житті». Мова цих  пісень  і звуків була мовою  кохання. Діти природи Іван і Марічка  в своїх поглядах  на світ і у своєму коханні цілком  віддані безпосереднім  душевним пориванням. Гармонія людини і природи, гармонія почуттів і дій – це  та особливість, яку бачить Коцюбинський у цьому «первісному» житті гуцулів.

  -Як довго тривало їх щастя?

Але щастя їх тривало недовго. Треба було  рятувати господарство, яке занепадало без батька, Іван був змушений піти у найми на полонину, це стало  причиною їх розлучення. Він не знав, що більше  не побачить свою Марічку, яка обіцяла  його вірно чекати і виглядати.

Розповісти про перебування Івана на полонині.

Цікавою є сцена першої появи  Івана серед  вівчарів, які стародавнім  способом  розпалювали  вогонь за допомогою  тріски й каменя. Віра в   таємничу, живу силу  вогню – одна з найдавніших у світі. І язичних – гуцул вірить у надприродність вогню – ватри. Тому вівчарі, зайняті справою викрешування вогню, навіть не відповіли на вітання Івана, і коли  нарешті маленький вогник вискочив із скалки  і «ватаг побожно підняв вогонь і встромив у ватру», він обернувся до Івана і  привітався. І це не примха, а свідоме  обожнення  вогню. Його розпалення, підтримування протягом  літа – це цілий ритуал, який гуцул виконує, «як давній жрець». Бо саме вогонь  має протягом усього  сезону випасання овець «боронити од всього  лихого» худобу, і коли вже Іван  повертається з полонини в село, то там ще лишаються ватаг і спузар, бо  «вони мусять чекати, аж  згасне вогонь, той вогонь полонинський, що сам народився, неначе бог, сам має  й заснути».

Кожна важлива справа на полонині супроводжується  ворожінням, ритуальними діями, що надають їй таємничості. Від цього і характер гуцула  постає величним, загадковим, сповненим билинної сили. Так, здавалось б, звичайний процес приготування  сиру  відбувається як таїнство М. Коцюбинський з великою  майстерністю  малює  цю сцену: «Тепер має бути  тихо у стаї,  двері замкнені, і навіть спузар не сміє  кинуть оком на молоко, поки там  твориться  щось, поки ватаг  чаклує. Все наче застигло в німому чеканні… І раптом  з дна посуди, з  - під  молока, підіймається кругле  сирове тіло, що якимось чудом  родилось. Воно росте, обертає  плескаті боки, купається в білій купелі, само біле і ніжне.»

Коли сонце заходить, «ватаг виносить  зі стаї  трембіту і трубить  побідно на всі  пустинні гори,  що день скінчився миром, що  будз (сир) йому вдався,  кулеша готова і струнки чекають на нове молоко…

        -Які уявлення є ключовими  для  християнської  релігії і своєрідно  відображають  моральні  норми – добро і зло у повісті?

Уявлення про бога і чорта є ключовими  для  християнської  релігії і своєрідно  відображають  моральні  норми – добро і зло. М. Коцюбинського цікавить, як  християнська мораль  переломиться в свідомості гуцула – язичника, який поєднує божественне з природним, наділяючи природне живою, таємничою силою. Та  особливий інтерес у письменника викликали народні  уявлення про чорта. Арідник  вигадав усю  музику, лиш флояру й трембіту – бог. Арідник видумав віз, ватру (вона була тоді без диму), млин, хату, коня, вовка, тютюн.. «Арідник, як виносив землю з моря, то  сховав трохи  землі у рот… Він плював, а там, де плюне, земля росла, і з того гори… Він, що є на світі -  мудрощі тоті – то усе від нього», – писав автор  у нататках до повісті.  Цікаво, що в уявленнях  гуцула злий дух причетний не лише до злих справ. Важливо й інше – легкий натяк на те, що й культура постає не тільки як позитивне  надбання людства, а й виявляється в таких  негативних явищах, як завдають  гуцулові шкоди.

 Визнання двох творчих начал – доброго і злого  наклало відбиток на всі уявлення  про світ у героїв в повісті. Так, із розповіді спузара Миколи Іван  довідується, що світ створили бог і чорт, чорт – початок усякої  культури: «Що є на світі – мудрощі, штудерація всяка, - то все від нього,  від сатани». За богом визнається лише право   передати всі ці «винаходи» людям: «А бог лише  крав та  давав людям».

 Іван бачить  божественне і в християнському богові, і в природі – сонці, вогні. І чорт – злий дух  постає  багатоликим  - це і арідник, і щедник, і багато  чого  іншого. Їх треба задобрити на святий вечір, щоб зберегти  маржинку, щоб  не зазнати  горя в житті. 

        Що сталося з Марічкою, поки Іван був на полонині?

 Повернувшись з полонини він дізнається, що  сталася біда. Його Марічка, виглядаючи його, брела річкою Черемош. Набігли сильні хвилі, збили її з ніг. Ніхто не міг  допомогти дівчині, вона загинула випадково  під час повені.

Що сталося з Іваном?

Смерть коханої  погнала Івана з рідного краю. Шість років  не було про нього чутно. Лише на сьомий  рік з’явився худий, зчорнілий. Горе природно  робить свою  справу.

Іван виглядав старшим своїх літ. Життя  продовжується. Через рік він одружився на хазяйновитій багатій Палагні, яку  не кохав, бо треба ж було газдувати. Іван «не був жадний до багатства – не на те гуцул живе на світі – саме  плекання маржинки сповняло радістю  серце». Він  господарював і згадував Марічку, часто чув її голос.

Іван прагнув найти сімейне щастя, не забував про  сімейні свята, традиції. На святий вечір «кликав на  тайну вечерю до себе всіх чорнокнижників», мольфарів, планетників всяких, вовків лісових та ведмедів». І коли  вони не приходили, заклинав, щоб вони ніколи не  з’являлися, оберігали  його оселю. Ожививши природу,  людина намагалася домовитися з різними силами,  захиститися від них.

           -Що ви можете розповісти про Палагну?

Палагна, не відчувши кохання чоловіка, повела себе легковажно, зрадила Іванові з мольфаром Юрою, довершила трагедію  серця Івана. Він не хотів бійки, помсти, бо розумів, що сам винен, що не зміг і не хотів дати щастя своїй дружині. Так  проблема зради  переплилася з проблемою  провини.

 - Що в цей час відбувається з Іваном?

Все більш Іван згадує  Марічку, марить нею. Свідомість  його двоїлась. То Марічка йому  бачиться живою, і він дивується, що вона жива і водночас ніби мертва. І серце  його сповнюється радістю на фоні  суворої  природи, яка віщує недобрий кінець:

«Безжурна молодість й радість  знову  водили його по сих безлюдних верхах, таких мертвих й самотніх, що навіть  лісовий шепіт не міг вдержатись там та спливав  у долину туман потоків. Через фантастичні  образи автор показує зміну психічного стану Івана, який втрачає відчуття реальності. Рятуючи Марічку від чугайстра, Іван пускається за ним також. Чугайстир втомлюється, Іван  не дає йому перепочинок, щоб Марічка встигла втекти. І коли злий дух готовий був уже припинити танок, Іван заграв ту чарівну пісню, яку почув  колись від щезника. Це була  справжня пісня, в якій злились і дихання диких гір, і глибокі душевні сили самого Івана і його  кохання до Марічки. Чугайстир  знову танцював. А Іван  чув голос Марічки, це був «поклик кохання і муки».

Від самого початку кохання Івана та Марічки  було трагічним. І не тому, що їм на перешкоді стояла давня ворожнеча родів, а тому, що воно було більшим і сильнішим за життя.

  -Що сталося з головним героєм повісті?

«Поклик кохання і муки» породжує в його душі й ілюзії, і фантастичні  образи, і врешті – решт призводить  до того, що й Іван, як і Марічка, втративши пильність, гине від зіткнення з дикою гірською природою. Велика туга за  щасливим  минулим, душевний протест проти  безрадісного  животіння призводять Івана до загибелі.

Малюючи  непереборну  силу кохання, автор повісті шукає його  джерела в таїнстві природи, таїнстві життя, таїнстві людської  душі, яка зберігає у своїх глибинах весь віковий досвід аж до вірувань далеких предків.

                         Обряд поховання вимагає голосіння над покійником. Палагна «файно голосить», як відзначили сусідки. Через  деякий час  вболівань за покійним раптом виникає питання: «Чи не багато вже суму мала  бідна душа?». Проводжаючи душу на той світ вважають, що вона і так настраждалась під час життя, тому має  залишити землю веселою, щоб там уже не знати горя. Письменник тонко показує раптову зміну настрою:

 «Така думка, видимо таїлась під вагою гнітучого смутку, бо од порога  починався вже рух. Ще несміливо тупали ноги, пхалися лікті, гуркотів часом ослін, голоси рвались та лишались в глухому гомоні  юрми. І ось раптом високий жіночий  сміх гостро  розтяв важкі покрови суму, і стриманий гомін, наче поломінь, бухнув з – під шапки  чорного диму». Під дією цих веселощів, що перетворюються на справжній карнавал, і мертве обличчя ніби  починає усміхатися загадковою усмішкою смерті.

Так  поєднуються і смерть, і життя, і оптимізм людини, яка в цьому обряді показує свою зневагу до  смерті. Тож повість закінчується оптимістично, утверджуючи тріумф життя над смертю.

 

3.6.

 

3.7. Робота з таблицею.

Запишіть у таблицю образи повісті.

Образи-персонажі	Міфічні істоти	Образи-символи
Іван Марічка Палагна	Чугайстер, нявка, арідник, щезник	Ватра,сонце,Черемош (можливо)

5.  Підведення підсумків заняття

5.1.  Літературний диктант (в робочих зошитах)

1. Повість "Тіні забутих предків" Коцюбинський написав під враженням вид перебування в...(Карпатах)

2. Перше знайомство Івана і Марічки сталося під час...(Бійки)

3. Марічка любила співати...(Коломийки)

4. Про кого сказано: "Він то сердито поблискував сивиною та світив попід скелі,недобрим зеленим вогнем? (Черемош)

5. Який художній засіб  вжито в попередньому уривку? (Уособлення)

6. Хто видобував у старий спосіб вогонь? (Ватаг)

7. Хто зраджує близькій людині? (Палагна)

8. Хто потопає в Черемоші? (Марійка)

9. Пояснити значення діалектизмів "плай","мольфар".

10. Що означає назва повісті?

11. Ким екранізована повість "Тіні забутих предків"? (Параджановим)

12.Повість називають  гімном …..?

5.2. Складання сенканів

Зразки:

Марічка                                        Іванко

Весела, добра                               працьовитий, талановитий

Співала, чекала, кохала.             Грає, кохає, сумує.

Вона любила складати пісні.      Усе життя кохав Марічку

Талановита.                                 Романтик

Палагна                                        Юра

Гордовита, працьовита.                         Сильний, самовпевнений.

Працювала, ворожила, зраджувала.       Керує, вимагає, перемагає.

Вона захопилася Юрою-мольфаром.        Має силу над природою.

Егоїстка.                                                  Мольфар.

 

5.3. Інтерактивна вправа «Мікрофон».

Продовжіть речення. «Вічним, на мій погляд, є у повісті «Тіні забутих предків» є…»

6.  Домашнє завдання

1. Підготувати характеристику образів твору.

2. Підготувати повідомлення про однойменний художній фільм С.Параджанова