Методичні рекомендації на тему: "Компаративний аналіз як засіб розвитку полікультурної компетентності учнів"

Виступ учителя зарубіжної літератури Кам’янобрідської ЗОШ I-III ст.

Ященко Людмили Петрівни

Компаративний аналіз як засіб розвитку полікультурної компетентності учнів

 Сучасне життя вимагає творчого підходу до уроку літератури та до всього процесу навчання, а компаративістика відкриває широкі горизонти в процесі навчання, виховання сучасних учнів, розширення їхнього світогляду, формування життєво необхідних компетенцій. Літературний компонент освітньої галузі «Мови і літератури» Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти передбачає реалізацію компаративної лінії й визначає відповідні державні вимоги до рівня підготовки учнів. Порівняльний метод став не тільки загальновизнаним, але й одержав статус                    програмного методу. Компаративний аналіз творів допомагає усвідомити учням цілісність світового літературного процесу. Це відповідає головній меті літературної освіти – виховання творчого читача із самостійним критичним мисленням, формування гуманістичного світогляду, загальної культури, естетичних смаків особистості.

  Компаративістика — це порівняльне вивчення фольклору, національних літератур, процесів їх взаємозв’язку, взаємодії, взаємовпливів на основі порівняльно-історичного підходу (методу).

 Компаративний аналіз — це аналіз, при якому досліджуються явища мистецтва слова через порівняння їх з іншими такими явищами переважно в різних національних письменствах.

 Урок компаративного аналізу — це урок, на якому домінуючим є порівняльний аналіз художнього твору. Ґрунтується він на досягненнях компаративістики.

Мета такого уроку — глибше розкрити ідейну-та естетичну сутність кожного з порівнюваних творів чи процесів; дати історико-літературне пояснення відповідностей або відмінностей літературних явищ різних епох та творів; сприяти розумінню духовної єдності, національної своєрідності різних літератур у культурно-історичному розвитку суспільства.

Методичні особливості використання компаративного аналізу

  У міру формування необхідних знань з торії літератури доцільно з 5 класу починати практикувати застосування елементів компаративного аналізу, поступово й систематично готувати учнів до таких видів робіт, починаючи з основної школи. Як правило така робота має фрагментарний характер і проводиться у формі невеличкого компаративного дослідження. У такому випадку творові, обраному для порівняння, відводиться, так би мовити, допоміжна роль. Зіставлення оригіналу та декількох перекладів сприяє кращому осмисленню твору, допомагає усвідомити особливості стилю письменника, його творчої манери перекладача, вивчення творів різних народів, близьких за темою, сюжетом, ідеєю, проблематикою, образами, особливостями. У старших класах рівень компаративного аналізу ускладнюється.

У компаративістиці виділяють вивчення таких зв’язків

  Генетичних - виявляються у спільних джерелах, що належать до різних літератур, міжнаціональних літературних впливах, запозиченнях.

  Контактних - виявляються між письменниками,  школами, літературами течіями,  творчому використанні мандрівних сюжетів, вічних тем та образів світового письменства.

Компаративний аналіз проходить такі етапи

1. Підготовчий: з’ясування зв’язків двох художніх творів; вивчення позатекстової сфери обох творів.
2. Реалізація: розгляд типологічних зв’язків між двома творами різнонаціональних літератур; розкриття причинно-наслідкових зв’язків.
3. Узагальнення: доведення спорідненості світоглядних позицій та художньої манери авторів порівнювальних творів.

Існує два способи будови дослідження, яке містить порівняння

-       послідовно, тобто спочатку розповісти про одного літературного героя (або одну подію), а потім у зіставленні з ним — про іншого (або іншу подію). Наприкінці зробити узагальнення.

-       паралельно (за способом одночасного) порівняння коли водночас розповідається про обох героїв (обидві події) дозволяє продемонструвати схожість та відмінність.

Стимулюючи учнів до порівнянь, зіставлень літературних явищ, учитель має дати учням матеріал для цих розумових операцій, навчити їх бачити, обирати порівнювати схожі, аналогічні літературні факти або явища. Обравши форму порівняльного методу, визначаємося з елементами компаративного аналізу, що виокремлюються під час:

- зіставлення літературних творів  та їх окремих компонентів  (тем, мотивів, образів та ін.), явищ, фактів, що належать до різних літератур;

- встановлення зв’язків між українською літературою та іншими національними літературами (генетичних, контактних, типологічних та ін.);

- розгляд розвитку традиційних тем, сюжетів, мотивів, образів, поетичних засобів у літературних творах;

- демонстрацію лексичного багатства і невичерпних стилістичних можливостей української мови.

Методи і прийоми здійснення компаративного аналізу художнього твору

  Найдоцільнішим на уроках компаративного аналізу є використання методів творчого читання; проблемної ситуації; порівняння художніх творів; зіставлення твору з його генетичним джерелом; евристичної бесіди, диспуту, діалогу тощо. Ці методи та прийоми допомагають розкрити творчий потенціал особистості кожного учня, сформувати навички аналітичного мислення, полікультурної компетентності. Найефективнішим засобом здійснення компаративного аналізу може бути  складання порівняльних таблиць, порівняльних діаграм, створення «живих презентацій», ментальних карт, інфографіки, створення креолізованих текстів (тексти реклами, коміксів, афіш, плакатів), проектів, буктрейлерів, електронних бібліотек, словників, віртуальних літературних музеїв,  екскурсій, веб-квести.

  Використання методу компаративного аналізу в шкільному курсі вивчення літератури дає можливість показати учням спільне – те, що об’єднує різні народи, й відмінне – те, що свідчить про неповторність націй. Особливу увагу це має для усвідомлення належного місця української літератури в європейському культурному просторі.               

  На своїх уроках я користуюсь компаративним (порівняльним) методом аналізу художнього тексту. Адже жодна література не може плідно розвиватися поза спілкуванням з літературами інших народів, цей метод допомагає встановити зв’язки окремих літературних явищ, сприяє більш глибокому проникненню в ідейний зміст кожного з порівнюваних творів.

   Застосування цього методу починаю з 5 класу, де найбільш благодатна атмосфера. Починаю з елементів використання неповного і однолінійного порівняння, а також зіставлення схожих явищ. Вибираємо казки зі спільними темами, ідеями, мотивами і образами. Ось приклад порівняння казок «Фарбований шакал» (індійської народної казки) та літературної казки І. Франка «Фарбований Лис». На уроці учні отримують завдання: навчитися відрізняти літературні казки від народних; виразно читати казки в особах; порівняти вдачу Лиса Микити і Чандарави; проявити свої акторські здібності. Створюю групи учнів, одні з яких аналізують індійську народну казку і образ Чандарави, інші – літературну казку, образ Лиса, третя група – «науковці», завдання яких складніше – готують їм запитання по казках, визначеннях, ознаках казок народної і літературної. Для цього відводиться певний час, а потім – дискусія (або літературна дуель) .

  Під час вивченя теми «Байка у світовій літературі» вчитель має змогу порівняти творчість письменників          І. Крилова та Л. Глібова, а також згадати, що їхня творчість тісно пов’язана з іншим байкарем – Езопом, у якого ці автори запозичили свої сюжети. Отже, компаративний метод часто звертається до теорії «запозичень». Це знову підкреслює тісний творчий зв’язок між письменниками різних літератур. Перш ніж перейти до бесіди за творами, треба нагадати учням, що починаючи від Езопа, в байкарській творчості багатьох поетів з покоління до покоління використовувались «мандрівні сюжети», але байкарі вносили в оповідь національні риси, втілювали в алегорії злободенний зміст. Так, Л.Глібов значну частину байок створив під впливом творчості І. Крилова, тому не випадково Глібова називають “українським Криловим”. Байки Глібова, переплітаючись із темами творів Крилова, відзначаються оригінальністю і самобутністю. У 6 класі вивчається байка Крилова «Вовк і Ягня», тому саме вона є предметом порівняння з однойменним твором Глібова. Учитель звертає увагу на те, що її сюжет відомий ще з часів Езопа, Федра. Глібов запозичив його у Крилова, а той, у свою чергу, – у Езопа. Учні знаходять спільне і відмінне у байках. Без труднощів визначають, що об’єднує ці твори (тема, ідея, сюжет). Разом із учителем підводять висновок, що Крилов, засвоївши міжнародну байкарську традицію, створив яскраві національні твори. Його творчість мала значний вплив на розвиток української байки і на творчість Глібова. Український поет, сприйнявши традиції попередників, збагатив байкарство самобутніми й оригінальними творами.