Методичні рекомендації "Структура проведення арт-терапевтичного заняття з використанням малюнку "

Використання  засобів  арт-педагогіки  та  арт-терапії  в  роботі  соціального  педагога  з  підлітками.

Структура проведення арт-терапевтичного заняття з використанням малюнку

Арт – терапія є безумовно геніальним винаходом для діагностики, корекції та реабілітації. Одним з найчастіше використовуваних практик у психології та соціальній педагогіці, є заняття з використанням малюнку, оскільки це – легко, не затратно і може застосовуватися для будь яких категорій клієнтів.

Його структура:

1.               підготовчий. На цьому етапі слід плавно підвести дитину до бажання проявити себе, зокрема, у вигляді намальованої продукції. Для цього підійдуть будь-які засоби і прийоми – намалювати щось з закритими очами, взяти інструмент іншою рукою, зробити свій автограф, зигзаг. При виконанні цих вправ свідомість перестає контролювати деякі процеси і настає релаксація.

Цей етап має вирішальне значення, оскільки всі наступні дії педагога будуть залежати від настрою клієнта, його бажання продовжувати заняття. Якщо робота проводиться з дитиною, схильною до афективних станів, чи агресії, слід обов’язково звернути увагу на оточення, проконтролювати, щоб не було небажаних подразників. В ідеалі, повинні переважати спокійні, пастельні кольори, інструменти й матеріали для малювання повинні бути зручно розташовані. Це також необхідно при роботі з дітьми з порушеннями зору, або тих, в кого труднощі зі сприйняттям інформації, низькою пізнавальною активністю, що зумовлено складністю патологій розвитку мозку. Оскільки в них  знижений рівень функціонування вищих психічних функцій,  тому сприйняття, розуміння та засвоєння візуальних творів мистецтва характеризується загальмованістю, вузькістю, фрагментарністю, розбіжністю в словах та образах, порушенням відчуття кольорів, особливо відтінків. Проблеми з зором вимагають встановлення тактильного контакту для закріплення почуття безпечності того, що відбувається, для впевненості у власних силах. Для дітей з порушенням слуху – налаштування полягає в візуальному контакті з педагогом, який зрозуміло покаже, що саме вимагається від дитини, заспокоїть і підбадьорить. Діти з порушеною моторикою можуть самостійно вибрати інструмент для роботи, оскільки деяке приладдя не підходить для їхньої творчості.

На цьому етапі важливо пояснити дитині, що її роботу ніхто не буде оцінювати, що це винятково її власна творчість і вираження думок, переживань, бажань і настрою. Існують приклади того, що заняття може закінчитися вже на цьому етапі, так і не розпочавшись, оскільки далеко не завжди дитина погоджується на роботу, вона може не сприйняти завдання, або просто заперечувати його. Тоді слід обрати інший вид терапевтичної діяльності, бажано діаметрально протилежний, наприклад, музико-, ігро-, чи казкотерапію.

2.               активізація художньої діяльності. Часто для цих цілей користуються музичним супроводом, оскільки давно доведена позитивна роль музики на здоров’я та відчуття людини. Варто підібрати або класичну музику, або спеціальні релакс-мелодії без слів, щоб не відволікати клієнта від роботи. Дуже обережно слід поводитися з неврастенічними, чи гіперактивними дітьми, які не завжди адекватно реагують на мелодії, то в такому разі використовують звуки природи, спів птахів тощо.

На цьому етапі важливо дати клієнту відносну свободу у вираженні переживань, відчуттів, бажань, тому що деякі порушення розвитку вимагають постійного контролю, корекції, або, у випадку зі слабозорими дітьми, допомоги, нехай навіть мінімальної. Діти, що швидко втомлюються, не повинні малювати довго, їхній підготовчий етап можна обмежити короткими інструкціями щодо завдання, або дати мало часу на налаштування і початкові кроки в малюванні. Тим, хто не здатен сконцентруватися, варто допомогти, підштовхнувши до активної діяльності шляхом словесних заохочень, або зміни музичного (іноді ароматичного, чи світлового) супроводу. Клієнтам з парезами різного ступеню вираженості часто потрібно більше часу на вираження себе в малюнку, тому вони можуть просити про допомогу, хоча не рекомендується цього робити, щоб не стерти результат самостійної художньої діяльності клієнта.

3.               власне сам процес малювання. На цьому етапі дитина заглиблюється в себе, в свої відчуття, витягує назовні те, що її непокоїть. При мимовільній художній творчості, наші страхи, переживання, неврози, пережиті стресові та загрозливі ситуації знаходять вихід у вигляді образів на папері, полотні, чи іншому матеріалі, щоб створити місток між емоціями, свідомістю та здібностями. Насамперед, клієнтові одразу повідомляють, що все, що він створить – лише його власна творчість, яка не підлягає жодним критеріям і оцінкам, а тому не треба малювати гарно, правильно. Тут важливо вловити настрій дитини, прояв її тогочасних емоцій та вмінь висловитися у вигляді творчості.

На цьому етапі присутня непряма діагностика. Спочатку клієнт вибирає для роботи ті інструменти й прийоми, що вже відомі, з якими комфортно, але пізніше, втягнувшись у процес творення, відпустивши ситуацію, чи забувши її,  виражає більшу експресію. Дитина, в якої присутні тривожні переживання, починає роботу з простого олівця, малює, стирає, перемальовує, нервує, може залишити малюнок, почати малювати інший, розфарбувати його, або залишити чорно-білим. Але, якщо й далі продовжувати працювати з дитиною, м’яко підштовхувати її до творчості, вона долає труднощі, заспокоюється і тоді дійсно виявляє внутрішні бажання і фантазію.

Дуже складно працювати з дітьми, що мають розлади в емоційно-вольовій сфері, оскільки в них викривлене відчуття настрою та емоцій, які вони проявляють неадекватно. В цьому випадку, не рекомендується використовувати на занятті фарби, пластилін, чи матеріали, що не мають чіткої структури (віск, глина, тісто) – вони можуть спричинити вибух емоцій і напад агресії. А для дітей з моторними розладами, навпаки, різноманітність фарб, структур і матеріалів дає можливість глибше проявити себе, дати вихід творчому началу.

Безпосередня художня діяльність відображає внутрішній світ клієнта, його становище в соціумі, позиціонування себе в просторі, його роль в сім’ї, ставлення до себе і оточення. Даний етап заняття завжди є найбільш захопливим, оскільки дитина, відпустивши внутрішньо свою фантазію, стає розкутішою, відкритою, відкриває в собі нові вміння і прийоми художньої діяльності. Тут слід уважно спостерігати за діями дитини, за стилем малювання, натиском, формою вираження думки, вибором кольорів і фарб, бо саме тут проявляється її підсвідомість. Діти з неврологічними проблемами часто користуються для вираження думок і бажань спочатку олівцями (як правило, чорними і сірими), пізніше – кольоровими олівцями й фломастерами, а на завершальному етапі – фарбами. Залежно від настрою, самопочуття, стану справ у сім’ї, малюнок може бути: яскравим, деталізованим, з чіткими лініями, пропорційним, позитивним – якщо дитина задоволена, не перебуває в стані стресу, чи пригніченості, не має внутрішніх і зовнішніх конфліктів; або невиразним, монохромним, стертим, непропорційним, дрібним, з гострими кутами і лініями, з численними виправленнями, з переважанням темних кольорів – якщо дитина засмучена, пригнічена, або червоного, якщо відчуває негатив, знаходиться в стані агресивного заперечення, намагається протиставити себе соціуму. Але яскраво-червоні малюнки, особливо сильно акцентовані, або червоно-чорні свідчать про внутрішній конфлікт, а в деяких випадках – це єдиний спосіб попросити про допомогу.

Сам процес малювання захоплює навіть дітей з глибокими функціональними порушеннями – сліпих, які відчувають себе частиною навколишнього світу через експресію внутрішніх переживань; глухих, які практично єдиним доступним їм способом контактують з оточенням через художні образи і форми; гіперактивних, які вчаться посидючості і структуруванню своїх думок, переживань та потягів; дітей з моторними порушеннями, для яких цей процес є доступною і простою реабілітацією, оскільки малювання передбачає роботу з різними художніми техніками (для них особливо цікавим є пальчикове малювання, навіть для дітей середнього шкільного віку, або підлітків)  та  розвиває різні групи м’язів; млявих і апатичних,  які  активізуються під час малювання завдяки зацікавленню процесом і результатом власної роботи, можливості  спробувати  нові  матеріали.

4.               посилення контактності клієнта. На цьому етапі слід створити такі умови, в яких би відбувалось невимушене спілкування арт-терапевта й клієнта. А це напряму залежить від доброзичливості педагога, його вміння викликати довіру. Якщо на прохання описати свій малюнок, дитина відповідає відмовою, в жодному разі не можна примушувати її це робити, захоче – сама розповість.   Опис малюнка не обов’язково має бути точним, дослівним – його можна подати у вигляді фантастичної розповіді, казки, вірша, нарису. Це знімає стоп-контроль свідомості, яка вже не так пильно фільтрує слова і вчинки, а також дозволяє розглянути проблему ззовні, а не зсередини і посилює прояв наслідування інших осіб. Відповідно до опису художнього твору клієнта, стає зрозуміло його ставлення до інших (прихильне, чи вороже), його схильність до емпатії, чи емоційна черствість, на кого він хоче бути схожий, а з ким у нього конфлікт. На основі розповіді створюється загальне враження про самого клієнта, його сферу інтересів, взаємовідносини з оточуючою дійсністю та позицію в соціумі.

Це – як переведення двохвимірної картинки в трьохвимірну, оформлення думок в зрозумілі слова, переклад внутрішніх образів простими словами. Бо ми не завжди розуміємо, що саме художник мав на увазі, створюючи той, чи інший образ. До прикладу, завдання з малюванням неіснуючої тварини – якщо ця істота має крила, вона не обов’язково повинна літати (тобто, свідчити про мрійливість, відірваність від реальності, бажання звільнитись), вона може плавати, або махати крилами, щоб охолодити навколишніх істот, чи, навпаки, роздмухувати вогонь, щоб зігріти їх. Така ж ситуація – і з малюванням сім’ї. Наприклад, дитина намалювала чоловіка з ножем, який ніби-то погрожує фігурці дитини, дослідник перелякався, що це може свідчити про відкриту, чи приховану загрозу, почав розпитувати дитину, хоча це виявилось складним завданням – дівчинка дуже погано розмовляла, внаслідок вродженої вади мозку, і з’ясувалось, що вони з братом гралися в «Червону шапочку» і брат був злим вовком. Отже, перш ніж робити якісь висновки про художній твір, потрібно з’ясувати причину зображення саме цього персонажа, чи сюжету. На позитивне спілкування добре налаштовує підбадьорювання і ненав’язливі навідні питання про роботу клієнта.

Часто етап малювання і говоріння об’єднується в один для кращого проникнення дитини в ситуацію, оскільки візуальні і звукові образи, поєднуючись, створюють чітку послідовність роботи, краще структурують діяльність дитини, її твір виходить цілісним, завершеним. Цим користуються при роботі з дітьми, що мають труднощі мовлення, когнітивні розлади, а токож з гіперактивними дітьми,  бо малювання і мовлення – це два різні види діяльності, які вимагають залучення роботи різних ділянок мозку, при цьому робота мозочку, що координує рухову діяльність, трохи сповільнюється і дитина концентрує увагу на чомусь одному. В ході одного експерименту було проведене дослідження ролі говоріння під час малювання: в одній групі, під час роботи з малюнками, було заборонено розмовляти; інша група могла вільно спілкуватись, вголос описувати свої дії. Отже, «мовчазні» діти зі своїм завданням впоралися пізніше, працювали без інтересу, їхні малюнки, в основному, були бідні на кольори, невеликого розміру, розташовані несиметрично, пізніше діти відмовлялись описувати їх. На противагу їм, учасники «балакучої» групи швидко виконали завдання, роботи відрізнялися кольоровістю, були краще оформлені,   симетричні, деталізовані, діти охоче розповідали про них, описували.

Можна допомогти описати малюнок пантомімою, танцем (діти з неврологічними розладами), проспівати його (діти з порушенням мови, чи моторики). Щоб заохотити клієнта, чудовим прийомом є «продовжити речення», коли педагог починає говорити, а дитина – продовжує, так знімаються стримуючі фактори у спілкуванні. Крім того, таким  чином  ситуація  описується  ніби  від  імені  третьої особи, захищаючи дитину від самокритики за неправильні слова, чи реакцію на власну роботу.

5.               позбавлення від травмуючих переживань. Найкращим прикладом звільнення від негативних відчуттів є їхня трансформація в протилежну емоцію. Можна перетворити розповідь про малюнок на веселу історію, де погане виступає в ролі фону для хорошого, позитивного, яке героїчно звільняє дитину від страшного монстра (конфлікт, стрес, хвороба, сімейні негаразди). Проектування негативу в нейтральній, а пізніше – прийнятній, формі запускає механізм так званого «очищення душі», переродження страхів і стресових переживань в адекватну, пояснювану форму.

Щоб безболісно звільнитися від негативу, чи стресу, дитині часто знадобиться не одне заняття, але правильне його проведення, доброзичливість, дають свій результат практично одразу. Творіння клієнта можна, з його дозволу, доповнити якимось безпечним образом, що викликає, якщо не позитивні, то хоча б нейтральні почуття. Це часто потрібне дитині з розладами мовлення, затримкою психічного розвитку, чи аутистичного спектру, оскільки вони не завжди можуть зрозуміло висловлюватися. Травмуючий фактор можна нівелювати, зменшити, а в кінцевому результаті клієнт повинен навчитися, користуючись художніми засобами, або співіснувати з ним, або перетворювати негативні явища на щось прийнятне. Прикладом є заняття, на якому хлопчикові-візочнику пропонувалось намалювати мрію. Він намалював зеленого кролика з парасолею. На запитання педагога, чому він саме так зобразив мрію, була дана відповідь, що так його нерухомі ноги будуть непотрібні, бо в польоті ми не користуємось ногами. Психотерапевти радять дотримуватися приблизно однакового алгоритму роботи з різними дітьми – і з неврологічними розладами, і з проблемами психофізичного плану, оскільки на цьому етапі реакції дітей практично завжди однакові й передбачувані – заспокоєння/піднесення, замріяність/приземленість,  балакучість/мовчазність,  тобто, існує набір основних критеріїв оцінки стану піддослідних.

Для звільнення від негативних переживань малюнок можна знищити, якщо в ньому зашифрований особливо гострий негатив, переробити – доповнити, зробити більш позитивним, розфарбувати, якщо це була монохромна робота, об’єднати з іншим елементом, навіть абсолютно несподіваним. Не менш дієвим способом витягнути позитивні відчуття, подивитись на ситуацію з протилежного боку, є реальне перевертання малюнка догори ногами. Наприклад, монстр-хвороба  може перетворитись на дерево, яке аж ніяк не викликає похмурих думок, крім того, його можна домалювати, чи розфарбувати.

6.               етап віддзеркалення. Заключний етап заняття, який має проходити у комфортному середовищі, оскільки пережиті емоції слід вгамувати, пережити і, або відпустити, або трансформувати в новий вид діяльності – мистецтво, технологію, літературу. Дитина в цих умовах вчиться розуміти себе, виховує в собі прагнення позитивного погляду на світ, вміння співчувати і співпереживати, формує свою позицію і соціальну роль. Часто заняття змушує переглянути внутрішні установки клієнта, який розуміє, що довколишня дійсність не завжди є ворожою, вона часто спонукає до творчості, вияву своїх талантів, які можуть кардинально змінити ставлення соціуму до нього самого та продуктів його творчості. Кінець заняття повинен носити позитивний характер, щоб дитина могла відчути успіх, який слід закріплювати новими техніками роботи, новими проявами творчості. 

Це - своєрідний етап переродження відчуттів, появи інтересу до світу, в якому, крім страху, негативу і постійної боротьби, є місце для підтримки, дружби та безкорисливої допомоги. Проективні малюнки благотворно впливають на апатичних та малоконтактних дітей – внаслідок грамотно проведених занять вони стають менш замкнутими, добре контактують з оточуючим світом, розширюють словниковий запас. Мобільно обмежені діти та діти з порушеною моторикою краще проходять курси фізичної реабілітації; слабозорі вчаться застосовувати дрібні елементи для своїх художніх творів; слабочуючі й глухі вдосконалюють спосіб передачі інформації через малюнок, в них знижується агресія у ставленні до інших людей; розумово відсталі за допомогою малюнків можуть навіть підвищити інтелект (в межах 5 – 8 одиниць).

Найголовнішими завданнями терапії малюванням є:

•                 усвідомлення власних можливостей та свого оточення, моделювання різнопланових взаємин та емоцій, зокрема, негативних;
•                 вільне вираження думок, відчуттів, мрій та надій;  звільнення від конфліктів та надмірних переживань, розвиток емпатії;
•                 виявлення і усвідомлення проблем та переживань клієнтів, важких для вербалізації;
•                 розвиток тілесно рухової координації, оскільки малювання вимагає участі багатьох психічних функцій (узгоджує взаємодію обох півкуль мозку: правої – образне мислення і лівої – абстрактно-логічне);
•                 безболісна зустріч з неприємними, лякаючими, травмуючими образами; знімає психічну напругу, стресові стани, корегує невротичні стани й страхи.