Методичні рекомендації "Використання прикладів художньої літератури під час вивчення дисципліни "Основи психології та міжособове спілкування"

Міністерство охорони здоров’я України

комунальний заклад

«Бериславський медичний коледж»

Херсонської обласної ради

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Методичні рекомендації

 

Використання прикладів художньої літератури

під час вивчення дисципліни

                       «Основи психології та міжособове спілкування»

                                                                                  (з досвіду роботи)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                       Викладач: Л.В.Сенченкова

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2017

м. Берислав

   Використання прикладів художньої літератури під час вивчення дисципліни «Основи психології і міжособове спілкування»

 

 

Укладач: Сенченкова Л.В.- спеціаліст вищої категорії, старший викладач,

                 викладач дисципліни

                «Основи психології і міжособове спілкування»

 

 

 

Від викладача:

   Збірку прикладів життєвих ситуацій, характеристик літературних героїв художніх творів можна використати під час вивчення дисципліни «Основи психології і між особове спілкування». Студенти, працюючи із збіркою, мають можливість отримати приклади, які конкретизують прояви психічної діяльності особистості.

   Збірка рекомендована для практичних занять з навчальної дисципліни з метою розкриття багатогранності психіки і її проявів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      

 

 

 

 

 

 

 

 

   Використання прикладів художньої літератури під час вивчення дисципліни «Основи психології і міжособове спілкування»

 

 

План

 

1.Вступ

 

2.Пізнавальні психічні процеси

 

3.Емоційно – вольова сфера

 

4.Психологія спілкування

 

   Твори художньої літератури – невичерпне джерело різнобарвних життєвих ситуацій людини, прояву її характеру, темпераменту, здібностей.

   Зв'язок теоретичного психологічного матеріалу з конкретними прикладами художніх творів дають можливість глибоко і переконливо проілюструвати прояви всіх граней особистості, шляхи її розвитку і формування.

   Підібрані приклади художніх образів і ситуацій розкривають характерні особливості проявів пізнавальних психічних процесів, емоційно – вольової сфери, психічних властивостей і станів людини, сприяють зацікавленості до дисципліни «Основи психології та міжособове спілкування», до читання художньої літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І.Пізнавальні психічні процеси

 

Стельмах М.П.

Гуси – лебеді летять: Повість, - К.: Веселка, 1972. – 323 с. – с 141.

 

   І тепер, проживши піввіку, я згадую далеке вечірнє стависько, потемнілі в жалобі трави, що завтра стануть сіном, велетенські шоломи копиць, останній срібний дзвін коси, і перший скрип деркача, і соняшник вогника під косарським таганком, і пофоркування невидимих коней, що зайшли в туман, і тонкий посвист дрібних чирят, що струшують зі своїх крилець росу, і дитячий схлип річечки, в яку на все літо повходили м’ята, павині вічка, дикі півники, та й не журяться.

   А над усім цім світом, де пахощі сіна злегка притрушує туман і дух молодого, ще не затужавілого зерна, сяють найкращі зорі мого дитинства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Гончар О.Т.

Гори співають: Оповідання. – К.: Веселка, 1984. – 208 с – с 124

 

   У передній із дівчат скульптор впізнав Меланію. Так ось яка вона, справжня! Щось майже величне було зараз в її поставі, в погляді, в рухах. Не йшла, а ніби напливала із золотого духмяного моря, гордо випроставшись, легко й ритмічно подзвонюючи у свої золоті литаври. Захоплена роботою, вона, видно, зовсім не помічала скульптора, їй було не до нього, в неї була своя творчість. Обличчя натхненно розшарілося і, освітившись якимись новими думками, стало мовби тоншим, інтелектуальнішим, багатшим, у ньому з’явилася сила нових несподіваних відтінків. Де взялась і врода, і характер, і чиста ідеальна чарівність ліній!.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Гончар О.Т.

Гори співають: Оповідання. – К.: Веселка, 1984. – 208 с – с 114

 

   Господар задумався, зітхнув. Угадай вас, кому що треба: тому дай анкету, а тому душу, а тому ще щось….

• Характер ви ось самі побачите. Тихий, добрий…Відносно ж душі, - осміхнувся в стелю голова, - то не знаю, чи вона вам відкриється.
• - А чому б ні?
• Та так… Душа – річ тонка, до неї ключів особливих треба. Але дозвольте поцікавитись: навіщо вам душа? Ви ж будете ліпити бюст, вам так би мовити, фігуру дай, зовнішню фізіономію…
•  О ні, не тільки це! – гаряче заперечив скульптор, і голова одразу відчув, що заліз не в своє. – Зовнішність, звичайно, для нас теж багато важить, але справжні джерела краси…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Коцюбинський М.

Вибрані твори; - К.:Худ. літ.,1957 – 609 с., - с.356.

 

   Куди він йшов? Не міг навіть згадати. Блукав без мети, злазив на гори, спускався і підіймався, куди ноги носили. Нарешті побачив, що сидить над рікою. Вона клекотіла та шуміла під ногами у нього, ся кров зелена зелених гір, а він вдивлявся без тями в її бистрину, аж нарешті в його стомленім мозку засвітилась перша ясніша думка: на сім місці брела колись Марічка. Тут її взяла вода. Тоді вже згадки самі почали зринати одна по одній, наливати порожні груди. Він знов бачив Марічку, її миле обличчя, її просту і щиру ласкавість чув її, голос, її співанки….

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Скляренко С.Д.

Святослав: Роман, - К.: Дніпро, 1987 – 669 с. – с. 283.

 

   Підійнявши голову, Добриня дивився на небо, що глибоким бездонним шатром висіло над землею. По праву руку над Россю, де плив місяць, небо було світле, там зорі ледь окреслювались, тліли. А на півночі й сході небо було темно – синє, глибоке, і в ньому, як зсипище перлин, мінилися, переливались, грали барвами великі й дрібні зорі. Де ж думав Добриня, між цими зорями та нова, що запалилась цієї ночі, де зоря Володимира, сина Святослава? Ця зоря вже горіла, вона мусила горіти. Але Добриня був у землянці, коли вона запалювалась, й тепер уже не міг знайти її в морі зірок, що грали перлинами, мінились, сяяли, як холодний срібний пилок у високому бездонному небі.

 

 

 

 

 

Скляренко С.Д.

Святослав: Роман, - К.: Дніпро, 1987 – 669 с. – с. 283.

 

   І знову доля ще раз усміхнулася Малуші….

   Щастя матері! Уже в ту ніч, коли біля грудей лежала рідна дитина, жадібно п’ючи материнське молоко, вбираючи її сили, Малуші було невимовно радісно, вона була по – справжньому щаслива.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Гарсіа Маркес, Габріель

Сто років самотності: Роман. Повісті. –К.:, Вид. дім «Всесвіт»,

2004. – 616 с. – с.34.

 

   У відлюдній кімнатці, де стіни дедалі більше вкривались неймовірними картами й фантастичними кресленнями, він навчав дітей читати, писати, рахувати й розповідав їм про чудеса світу, не тільки в межах справді йому відомих знань, а й якнайширше використовуючи можливості своєї багатющої уяви. Отак діти й запам’ятали, що на крайньому півдні Африки живуть розумні й миролюбні люди, які тільки те й роблять, що сидять і думають, що Егейське море можна перейти пішки, стрибаючи з острова на острів аж до порту Салоніки. Ці обманливі уроки так незгладно закарбувалися в пам’яті хлопчиків, що через багато років, за секунду перед тим, як офіцер урядових військ скомандує солдатам «вогонь», полковник Ауреліано Буендіа, стоячи біля стіни, знов переживе подумки той теплий березневий вечір, коли його батько урвав лекцію з фізики й застиг, ніби зачарований, з піднятою рукою й нерухомим поглядом, зачувши вдалині флейти, барабани й тамбурини циган, які знову завітали до села.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІ. Емоційно – вольова сфера

 

Нечуй – Левицький І.С.

Твори в двох томах; т.1. – К.: Дніпро, 1977. – 517., - с.38.

 

   Після другої пречистої Василь заслав старостів до Ганни Тихонівни. Пішла вістка по селу, прочула теє й Марина. Ходить Марина ні жива ні мертва!

   Стара Тихониха трохи сперечалась, а батько згодився. «Іди дочко, - каже, - нехай тобі бог благословить! Хоч будеш московка, зате ж будеш вільна, не панщанна. У Василя хата своя. Умре стара мати, нікому ж вона не зостанеться, тільки Василеві».

   Сестриці, голубочки, чи йти мені за москаля? – питала Ганна у дівчат.

   Йди, Ганно, - раяли дівчата, - не жених – то твій талан трапляється тобі: гарний, моторний, чорнобривий, хоч москаль.

   Марино, голубко! Порадь мене, як рідна мати: чи йти мені за його.

   Марина зблідла й насилу, велику силу, промовила:

• Тебе, дівко, сватають, а ти вже не дитина, не питай у людей, порадься з своїм серцем, чи бути, чи не бути тобі за ним…
• Розпочалось весілля. Ганна просила Марину, кланяючись.
• Просив батько, просила й мати, прошу й я тебе, сестрице, на весілля, та ще й старшою дружкою.

 

Поцілувала Ганна Марину, а Марина аж іздригнулась!

То вже не подруги – дівчата, що люблять удвох щиро одного козака молодого!...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Стельмах М.П.

Дума про тебе: Роман. – К.: Дніпро, 1985. – 390с. – с.242.

 

• Чого ти, донечко, наполохалась? – лагідно спитала її бабуся і теж поглянула на ліс.
• Мені здається, що хтось дивиться на нас.
• Коли й дивиться, то тільки на тебе, - розважливо сказала стара. – Бо ти така, як із колядки вийшла – і з богом за один стіл можеш сісти.
• Ой не хваліть, бабусю, - засоромилась молодиця і знову крадькома подивилася туди, де стояв Богдан.

   А йому і в думці страшно було назвати її молодицею. І дивився він на неї, і журився, і надивитися не міг, і журбу відірвати не міг.

   Не дочекавшись Данила, Ярина і бабуся подалися до хати, а він, ломлячи себе, чавлячи болі, наосліп пішов од вогника, од любові, од цвіту папороті, що зацвів не для нього, бо не міг комусь замутити цей тихий вечір чи життя, як замутили дикі гуси воду в тихому Дунаї…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Нечуй – Левицький І.С.

Твори в двох томах; т.1. – К.: Дніпро, 1977. – 517с., - с.416.

 

• Тату! Оступіться! Не вводьте мене в гріх, - сказав Карпо.

Кайдаш з Кайдашихою то приступали до Карпа, то оступались, як хвилі б’ють у скелистий берег та знов одходять од його. Карпо стояв, неначе скеля. Дуже дражливий старий Кайдаш розходився, кинувся на Карпа з кулаками й штовхнув його рукою в груди. Карпо зблід, як смерть, а тонкі губи, міцно стулені, стали зовсім білі, неначе полотно.

- Тату! Не бийтесь! – ледве промовив Карпо.

   Кайдаш, блідий, з темними блискучими очима, знову кинувся на Карпа.

• Тату! Візьміть лучче сокиру та за одним разом зарубайте мене, - промовив Карпо, ледве дишучи:  він почутив, що вся кров налилась в його голову, заливала йому вуха, очі; він почув, що в його вухах задзвеніло й зашуміло, й зашелестіло, а в очах все в хаті почало крутиться.
• Не лізь, бо задушу, іродова душе! – крикнув Карпо та й кинувся, неначе звір, на батька й штовхнув його обома кулаками в груди.

   Старий Кайдай, як стояв, так і впав навзнак, аж ноги задер. Поламані шматки мотовила випали з його рук і вдарились об грубу.

   Кайдашиха, Мотря й Лаврін крикнули в один голос. Лаврін з матір’ю кинувся оборонять старого батька й заступив його собою. Карпо оступився на два ступені до стола і знов став непорушно, неначе скеля, білий як крейда. Його темні очі погасли й ніби померкли, а волосся на голові настовбурчилось і стирчало.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Стельмах М.

Щедрий вечір: Повість, - К.: Веселка, 1971 – 324 с. – с.323.

 

   І хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, в цім світі, де є зорі, і добрі люди, і тихі вогники, і щедрі вечори…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Коцюбинський М.

Вибрані твори: - К.: Худ. літ, 1957 – 609 с. с.8.

 

   Якось обернулась Харитя назад, щоб покласти нажату жменьку, глянула навкруги, і страх обхопив її. Адже вона одна на ниві! Ану, який страх вискочить з жита й задушить її! Раптом – фурр!...Перепелиця пурхнула перед самою Харитеюю і, тріпочучи коротенькими крилами, ледве перенесла на кілька ступнів своє тяжке, сите тіло. Серце Хариті закалатало в грудях з переляку; потому наче спинилось, і Харитя скаменіла на місці. Одною рукою стиснула жменьку жита, другою – серп. Лице пополотніло. Здорові сині очі з жахом дивилися в жито. За хвилинку Харитя трохи відійшла. Серце знову застукало в грудях. Харитя наважилась тікати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сосюра В.М.

Твори: В 2 т. – Т.1.: Поезії - К.: Дніпро. 1978 – 368с., с22.

 

   Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

   лиш приходить побідне кохання.

   В день такий розцвітає весна на землі

   і земля убирається зрання….

 

 

   Дише тихо і легко в синяву вона,

   простягає до зір свої руки….

   В день такий на землі розцвітає весна

   і тремтить од солодкої муки….

 

 

 

 

   Любіть Україну , як сонце, любіть,

   Як вітер, і трави, і води….

   В годину щасливу і в радості мить,

   Любіть у годину негоди.

 

 

   Любіть Україну, у сні й наяву,

   вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову

і мову її солов’їну.

 

Головко А.В.

Твори: В 2т. – Т 1 Оповідання. – К,: наукова думка, 1986 – 571 с., с.63.

 

   Захеканий прибіг Пилипко додому. Ще з улиці зазирнув у вікно. Тихо. На полу сиділа мати, як була – простоволоса й заплакана. Очима нерухомо дивилась кудись у куток. Біля неї спали – розкидалися діти. Калинка голову на коліна їй поклала. Сплять…А як прокинуться?

   Жаль боляче обценьками вщипнув за серце. Хлопець аж зуби зціпив. Та в хату не зайшов. Мерщій – шпиг у конюшню. Щось довго визився там, а згодом вивів коня і, крадучись та прислухаючись, повів на город, далі картоплею аж на леваду.

 

 

 

 

 

 

ІІІ. Психологія спілкування

Бейлін П.Ю.

Поговори зі мною, лікарю: Повісті: Есе - К.: Дніпро, 1982. – 564 с., - с.497.

 

   Поганий настрій – один з минущих і взагалі короткочасних станів людини. З кимсь не знайшов спільної мови, когось запідозрив у недоброзичливості чи підсиджуванні, десь переоцінив свої можливості – пообіцяв і не зміг виконати: комусь здався смішним; приснився поганий сон; занедужав. Дощ, заплакані вікна, голі дерева; начальник подивився не тебе суворо. Багато в житті трапляється таких колючок, які тебе інколи й дряпнуть. Подряпини легко й швидко заживають, слідів не лишається. Це – не катастрофа, не горе. Та коли цих подряпин багато, це вже небезпечно. «Ходжу, мов отруєний», - поскаржився мій хворий, якому старший по роботі докучав постійними образами й підозрами.

   Не буває суцільного благоденства. Свята перестануть бути святами, якщо не буде буднів. Скасувати хвилювання неможливо, як неможливо скасувати незгоди.

   Виходить, потрібно тренувати волю.

   Дивно, як по – різному реагують люди на свої печалі й горе. Я опитував хворих: що ви робите, коли у вас поганий настрій? Відповіді були різні. «Намагаюсь забути все в роботі», - сказав один. «Програю сумні пісні, і тоді мені здається, що хтось ще бере на себе частину суму», - відповів другий. «Виплачуся – легше стає», - сказав третій (стримуючи сльози, змушують «плакати серце). Це все способи амортизації переживань, самозахист. До речі, з них відповідей можна судити про типологію особистостей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Бейлін П.Ю.

Поговори зі мною, лікарю: Повість; Есе.- К.: Дніпро, 1982. – 564 с., - с.417.

 

   Білий халат! Схильність медицини до білого кольору пояснюється не тільки підвищеною властивістю білого кольору сигналізувати про забруднення. З білим кольором історично пов’язане уявлення про чистоту і святість, тоді як з чорним – уявлення про демонізм і смерть. Це уявлення про біле й чорне успадковане від древніх греків. Біла туніка була символом божественності й мудрості.

   Сам вигляд білого халата пом’якшує страждання, дарує надію. В батьківському домі з дитячих літ ми це пізнали. Поети присвячували свої вірші людям в білих халатах.

 

   Вечный подвиг, он вам по плечу,

   Ваши руки бессонны и святы,

   Низко вам поклониться хочу,

   Люди в белых халатах.

   Смерть не хочет щадить красоты –

   Ни веселых, ни злых, ни крылатых.

   Но встают у нее на пути

   Люди в белых халатах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Бейлін П.Ю.

Поговори зі мною, лікарю: Повісті: Есе - К.: Дніпро, 1982. – 564 с., - с.497.

 

   Поганий настрій – один з минущих і взагалі короткочасних станів людини. З кимсь не знайшов спільної мови, когось запідозрив у недоброзичливості чи підсиджуванні, десь переоцінив свої можливості – пообіцяв і не зміг виконати: комусь здався смішним; приснився поганий сон; занедужав. Дощ, заплакані вікна, голі дерева; начальник подивився не тебе суворо. Багато в житті трапляється таких колючок, які тебе інколи й дряпнуть. Подряпини легко й швидко заживають, слідів не лишається. Це – не катастрофа, не горе. Та коли цих подряпин багато, це вже небезпечно. «Ходжу, мов отруєний», - поскаржився мій хворий, якому старший по роботі докучав постійними образами й підозрами.

   Не буває суцільного благоденства. Свята перестануть бути святами, якщо не буде буднів. Скасувати хвилювання неможливо, як неможливо скасувати незгоди.

   Виходить, потрібно тренувати волю.

   Дивно, як по – різному реагують люди на свої печалі й горе. Я опитував хворих: що ви робите, коли у вас поганий настрій? Відповіді були різні. «Намагаюсь забути все в роботі», - сказав один. «Програю сумні пісні, і тоді мені здається, що хтось ще бере на себе частину суму», - відповів другий. «Виплачуся – легше стає», - сказав третій (стримуючи сльози, змушують «плакати серце). Це все способи амортизації переживань, самозахист. До речі, з них відповідей можна судити про типологію особистостей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

 

1.Бейлін П.Ю.

Поговори зі мною, лікарю: Повісті: Есе - К.: Дніпро, 1982. – 564 с., - с.497.

 

2.Головко А.В.

Твори: В 2т. – Т 1 Оповідання. – К,: наукова думка, 1986 – 571 с., с.63.

 

3.Гончар О.Т.

Гори співають: Оповідання. – К.: Веселка, 1984. – 208 с – с 124

 

4. 3 Коцюбинський М.

Вибрані твори; - К.:Худ. літ.,1957 – 609 с., - с.356.,с.8

 

5.Гарсіа Маркес, Габріель

Сто років самотності: Роман. Повісті. –К.:, Вид. дім «Всесвіт»,

2004. – 616 с. – с.34.

 

6.Нечуй – Левицький І.С.

Твори в двох томах; т.1. – К.: Дніпро, 1977. – 517., - с.38.

 

7.Нечуй – Левицький І.С.

Твори в двох томах; т.1. – К.: Дніпро, 1977. – 517с., - с.416.

 

8.Скляренко С.Д.

Святослав: Роман, - К.: Дніпро, 1987 – 669 с. – с. 283.

 

9.Сосюра В.М.

Твори: В 2 т. – Т.1.: Поезії - К.: Дніпро. 1978 – 368с., с22.

 

10.Стельмах М.П.

Гуси – лебеді летять: Повість, - К.: Веселка, 1972. – 323 с. – с 141

 

11.Стельмах М.

Щедрий вечір: Повість, - К.: Веселка, 1971 – 324 с. – с.323.

 

12.Стельмах М.П.

Дума про тебе: Роман. – К.: Дніпро, 1985. – 390с. – с.242.