"Методика вдосконалення роботи артикуляційного апарату"

Комунальний заклад «Центр дитячої та юнацької творчості № 4

Харківської міської ради»

«Методика вдосконалення роботи

артикуляційного апарату» -

методична розробка

Підготував: Гімро А.Є., керівник гуртка

                                                                              «Музична мозаїка»

м. Харків 2021

МЕТОДИКА  ВДОСКОНАЛЕННЯ РОБОТИ АРТИКУЛЯЦІЙНОГО   АПАРАТУ ДЛЯ ВОКАЛІСТІВ

Мова – це знаряддя, з допомогою якого люди спілкуються, обмінюються думками і розуміють один одного. Вона реєструє і закріплює в словах, словосполученнях, реченнях результати роботи нашої думки і є невід’ємним фактором мистецького співу, засобом розкриття ідейного і художнього змісту музично-вокального твору, сценічного образу, а також засобом активного впливу на слухача. Інтонаційно-звукова мова у співі підпорядкована тим самим законам, що й мова словесна. Щоб навчитись співати необхідно насамперед вивчити свій мовний апарат, навчитися правильно говорити, декламувати. Спів – це продовжена мова. Як у житті, так і на сцені мова співака має бути виразна, чітка, природна і правильна. Від правильної вимови образно-дійового емоційного слова залежить барвистість та інтонаційна виразність звука. К.С.Станіславський говорив: „Добре вимовлене слово – уже музика, добре проспівана фраза – уже мова”.

Співакові необхідно володіти кантиленною мелодією мови, міцною артикуляцією, чіткою конфігурацією рота для керування його зовнішнього малюнку при вимові різних голосних, від яких залежить правильне тонування, резонація і барвистість голосу. Якщо співак так само легко, природно і просто співає, як говорить, то він володіє вокальною майстерністю. „В музиці, особливо у вокальній – говорив М.І.Глінка – ресурси виразності безмежні. Одне й те саме слово можна вимовити на тисячу ладів, не змінюючи навіть інтонації, ноти в голосі, а змінюючи тільки акцент, надаючи устам то посмішки, то серйозного строгого виразу”. Основним для Глінки, як педагога з вокалу, була виразна декламаційна мова. Він вимагав не співати слово, а вимовляти його, протягучи при цьому склад, тобто продовжуючи емоційну голосну. Він вважав, що співацький звук – це продовжений звук мови, а спів – продовжена мова. „Правильна вимова ноти і складу надає співу більше ясності і сили, аніж будь-які зусилля”, - писав О.Варламов. „Співати треба так само просто і легко, як говориш” – казав відомий російський співак Ф.Шаляпін. До речі, в основу його творчості лягла не чиста вокалізація, а емоційно-виразне інтонування слова. Видатний український співак і педагог О.Мишуга підкреслював, що наука співу це не тільки розвиток голосу як фізичного матеріалу, а й розвиток його гнучкості та рухливості як засобу для виразної вимови слова. Спів без слів мертвий, слово – це кристалізований прояв думок і почуттів. Вимова слів має бути завжди чіткою, динамічною, а головне осмисленою, близькою (у високій позиції) і темброво високоякісною.

АНАТОМІЯ ТА ФІЗІОЛОГІЯ МОВНОГО АПАРАТУ

Для того, щоб навчитися правильно володіти своїм мовним апаратом, треба знати його будову і механізм управління. Мовний апарат складається з двох відділів – центрального і периферійного. Центральний відділ мовного апарата міститься в корі головного мозку. В периферійний входять: гортань, голосові зв’язки, надставна труба, дихальний апарат.

До периферійного відділу відносяться три системи голосомовного апарату:

1. Гортань і голосові зв’язки.

2. Артикуляційна система.

3. Дихальна система.

1. Гортань – являє собою трубку, яка з’єднує трахею з глоткою. Вона займає передню частину шиї по середній її лінії. Гортань складається з чотирьох хрящів: а) щитовидного (верхнього); б) перстневидного (нижнього); в) двох черпакуватих (пірамідальних). Особливо важливими для утворення голосу є голосові зв’язки – це еластичні м’язи, які прикріплені до голосових паростків черпакуватих хрящів, які, в свою чергу, прикріпляються до широкої частини перстневидного хряща. Завдяки рухливості цих хрящів, голосові зв’язки можуть бути зімкнутими і розімкнутими. В спокійному стані голосові зв’язки утворюють голосову щілину. Голос виникає за допомогою зімкнення голосової щілини. Повітря, прориваючись між зімкненими зв’язками, приводить їх у рух, вони коливаються і утворюють звук. Від розмірів, рухливості, еластичності голосових зв’язок залежить частота їх коливань, а значить сила і висота голосу. При неповній дії зв’язок, а саме, при коливанні лише їх країв виникає фальцет, зірваний голос. До деякого часу вважалося, що голосові зв’язки коливаються пасивно від напору повітряного струменя. Але у роботах французького вченого Р.Юссона по-новому пояснюються механізми утворення звуку. Вченим доказано, що голосові зв’язки скорочуються активно в результаті нервових імпульсів головного мозку, які йдуть до голосових зв’язок, що число цих імпульсів співпадає з частотою основного тону голосу.

2. Артикуляційна система. До звуковідтворюючої або артикуляційної системи відноситься порожнина рота, носа і глотки, м’яке піднебіння, язик з піднебінним куполом, зуби, губи і нижня щелепа.

Звук, який утворюється при коливанні голосових зв’язок, дуже слабкий, він підсилюється у гортанних порожнинах, які виконують роль резонаторів. Важливішими із них є глотка і ротова порожнина. Глотковий резонатор дає характер звучання голосу. Верхня частина глотки з допомогою щілин пов’язана з порожниною носа і зветься носоглоткою. Порожнина носа виконує дихальну і резонаторну діяльність. Порожнина носа має додаткові: гайморову, лобну, решітчасту. Разом з додатковими порожнинами, носова приймає участь в утворенні голосу. При подразниках звуковими хвилями додаткових порожнин носа підвищується тонус голосових м’язів, підсилюється звук і покращується тембр мовного голосу. Порожнина рота містить в собі м’яке і тверде піднебіння, язик, губи, зуби, нижню щелепу. Тверде і м’яке піднебіння беруть активну участь у формуванні голосу. При недостатній їх активності голос отримує гугнявий відтінок.

3. Дихальний апарат. До третього відділу голосового апарату відноситься дихальна система. Вона складається з легенів, дихальних шляхів – бронхів і трахеї (дихального горла). Дихання потрібне людині не тільки для функціонування організму, але й для голосоутворення. Дихання в мові помітно відрізняється від простого постійного дихання. Але принцип один. Вдих і видих здійснюються внаслідок скорочення і послаблення діафрагми, зовнішніх і внутрішніх міжреберних м’язів. Легені покриті плеврою, частина якої торкається діафрагми. Діафрагма розділяє грудну порожнину від черевної, частиною прикріплена до нижніх ребер, частиною до хребта і грудини. Діафрагма – це м’яз вдиху. При вдиху він опускається, при видиху скорочується і утворює ніби купол. У диханні бере участь і черевний прес. Черевний прес регулює видих. Взаємодія м’язів черевного пресу і діафрагми створює „опору” дихання. Вдих і видих можуть бути різними. Головним регулятором дихання є дихальний центр, який міститься в довгастому мозку. Дихальні вправи у результаті систематичного і частого повторювання стають умовним подразником для кори головного мозку і можуть змінити характер дихання – його ритм, глибину. Дихальний апарат складається із трахеї (дихального горла), бронхів з бронхіолами (бронхіального дерева) і легеневої тканини, де у легеневих пухирях (альвеолах) здійснюється газообмін між повітрям і кров’ю. Легені лежать на діафрагмі. Отже, периферійна частина мовного апарата складається з трьох систем: системи, яка утворює голос, артикуляційна і дихальна. А робота всього мовного апарату забезпечується діяльністю усіх трьох систем під управлінням центрального відділу мовного апарата – головного і спинного мозку і їх провідних шляхів.

Коли ви починаєте працювати над голосом не набирайте багато повітря. Переповнювати легені повітря шкідливо і для організму, і для голосоутворення. При такому диханні голос втрачає природний тембр, звучиться затиснуто і неприємно. Занадто довгий видих – шкідливий для дихання. Слід надавати великого значення тренуванню дихання в русі (ходити, бігати, стрибати, танцювати). Дихання, яке тренується довгий час в статичному стані без звуку, під час рухів на сцені руйнується, порушується його правильність і ритмічність, з’являється задишка. Тому пропонуються вправи дихальної гімнастики в русі, під час дії (бігу, ходіння і т.д.)

Дихальна гімнастика

Дихальна гімнастика – це „туалет” для створення гарного самопочуття. Вона зміцнює дихальні м’язи, особливо діафрагму, яка є центром нервових сплетінь. Завдання тренінгу фонаційного дихання полягає в тому, щоб навчитися легко, рефлекторно „переключати” дихання в різні ритми і умови роботи, в залежності від того чи іншого характеру мови.

Існує три види видиху:

1. рівний, повільний, коли повітря „само витікає у природу”.

 2. інтенсивний, уривчастий, коли повітря з силою виганяється.

3. частий, уривчастий, коли повітря „поштовхами” виштовхується (термінологія С. Волконського).

 Ці три різних види видиху треба тренувати вже з перших вправ дихальної гімнастики. Перш ніж почати вправу з дихальної гімнастики, треба навчитися звільняти ваше тіло від будь-яких напружень. На процес дихання впливає правильна постава тіла: голова тримається прямо, плечі розслаблені, злегка опущені і відведені назад, спина пряма, груди трохи подаються вперед, низ живота підтягнутий. При такій поставі треба триматися вільно, без напруження. Неправильна постава руйнує дихання, голос, впливає на загальне фізичне і психічне самопочуття. Пропонується комплекс вправ з дихальної гімнастики.

ВПРАВА 1 "Тіло на кілок" (опанування постави) Тримати тіло в положенні на "кілок" - це значить ніби "одягати" його на хребет. Розслаблюються м'язи спини, плечей, рук; потім, піднімаючи тіло (плечі, грудну клітку), відкинути їх назад і вниз, "одягти" на хребет. Пропонується вправа на опанування постави і звільнення плечей, яка зветься "колеса поїзда". Почергово рухається то ліва, то права рука., утворюючи коло. Вверх-вдих, вниз і назад-видих зі звуком "ш".

ВПРАВА 2 "Голова" Вправа проводиться на звільнення м'язів шиї. Голова вільно падає вниз, рухаєтся вправо, відкидається назад, рухається вліво, знову падає вниз, утворюючи коло. Вправа повторюється 2-3 рази.

ВПРАВА З Оздоровча гімнастика А.Н. Стрельнікової. Вправа масажує м'язи грудної клітки, привчає до носового дихання, надає організму оздоровчого тонусу. 1. Руки зігнуті в ліктях, злегка затиснуті і повернуті назустріч одна одній. Кидаємо руки одна одній так, щоб права торкнулася лівого плеча, а ліва - навпаки і в цей момент зробити короткий з шумом вдих, уявляючи що ніби то пахне горілим. Повторити 8 разів. Рухи рук тільки горизонтальні. Ноги на ширині плечей. 2. Те ж саме, тільки присідаючи почергово на ліву ногу, на праву і знову короткий вдих носом. Повторити 8 разів. 3. Нахили вниз. Руками ніби хапаєте повітря через ніс в себе. Повторити 8 разів. ВПРАВА 4 «Свічка» (рівний, повільний видих). Піднесіть до рота вузеньку смужку папірця і дмухайте на неї (це "свічка") так, щоб не погасити полум'я, а відхилити його. Ви перевірите рівність повітря, що видихаєте. Рівний видих - папірець відхилений. Видих уривчастий — папірець коливається, сигналізуючи про напругу в м'язах мовного апарату.

 ВПРАВА 5 "Звуконаслідування" (повільний видих). Пригадайте звуки природи і відтворіть їх. Ось дзвенить комар: ззз..., шумить ліс: шшш... Придумайте етюд для того, щоб підключити дію: ходите, стрибаєте. ВПРАВА 6 "Іменний торт" Уявіть, що у вас день народження. Треба загасити 20 свічок. Легкими, непомітними доборами повітря дмухаєте на кожну свічку. Вдих іде рефлекторно, діафрагма працює поштовхами.

 ВПРАВА 7 "Насос" У вас в руках "насос". Накачуєте шину у супроводі рухів рук, звуконаслідуючи: ссе! ссе! Координуєте звук "с" з рухами рук. ВПРАВА 8 "Проколотий м'яч" У вас в руках на рівні грудей уявлений великий гумовий м'яч. Якщо на нього тиснути чути звук повітря, яке виходить з м'яча. Натискуєте на м'яча долонями і імітуєте звук: сссс... Руки зближуються повільно. Чим ближче руки тим менше повітря.

ВПРАВА 9 "Розпилювач" Стискаєте в руці "грушу" розпилювача, посилаєте "пилюку" розчину вперед, супровджуючи рухи руки звуками: ф! ф! ф! Груша стискається короткими енергійними рухами пальців руки, також енергійно вимовляються приголосні: ф! ф! ф!

 ВПРАВА 10 "На морі" (управління видихом) Уявіть, що стоїте в морській воді, ваші руки розведені в різні боки. Енергійно опустили руки вниз з видихом. Вода знову підняла руки - в цей час іде вдих. Знову опускаєте руки, рахуючи: один, два, три. На рахунок три - руки вниз. Вода знову підняла руки... (вдих). Опускаєте їх, рахуючи до шести, потім знову: до дев'яти, до дванадцяти (додаючи кожен раз три цифри).

АРТИКУЛЯЦІЙНА ГІМНАСТИКА

Вправи для нижньої щелепи

 1. Відкривання рота. Нижня щелепа вільно падає вниз, приблизно на два пальці, покладеними один на другий між зубами. Язик лежить плоско, кінчиком торкається нижніх передніх зубів, м'яке піднебіння /маленький язичок/ піднятий. Закриваючи рот, відчути дотик верхньої і нижньої губів. Вправу робити чітко, ритмічно і спокійно.

 2. Відкрити рот. Щелепа рухається вперед, назад.

3. Відкрити рот. Щелепа просувається ліворуч і праворуч, торкаючись куточків губів.

4. Відкрити рот. Щелепа рухається праворуч, вгору, ліворуч, вниз, тобто утворюючи коло. Вправу робити легко, без поштовхів.

Вправи для губів

1. Верхня губа підтягується вверх до носа, верхні зуби притискають нижню губу, як при вимові звука "в".

2. Нижня губа відтягується вниз, а нижні зуби прикушують верхню губу. Губи розкриваються так, щоб було видно десна.

3. Чергування рухів верхньої і нижньої губів: а) підняти верхню губу; б) опустити її; в) підняти нижню губу; г) опустити її. Вправи проробляти легко, пластично. М'язи обличчя повинні бути спокійні, зуби не стиснуті.

 4. Зуби зімкнені. Губи трубочкою витягуються вперед, як при вимові звука "у", потім енергійним рухом розтягуються в різні боки, не відкриваючи при цьому зубів.

5. Зімкнені губи висуваються вперед і переводиться праворуч, знову вперед - ліворуч. Зуби стиснуті.

6. 3імкнені губи рухаються вперед - вгору, вперед - вниз.

7. Рух зімкнених губів вперед, ліворуч, вгору, праворуч, вниз утворенням кола. Зуби стиснуті, щелепи нерухомі, вправа проробляється повільно. Вправи для губів надають м'язам рота пружності, гнучкості і виробляють рухливість.

Вправи для язика

1. Вихідне положення: рот широко відкритий, корінь язика опущений, як в момент позіхання. Язик висувається з рота якомога більше, а потім втягується. Кінчик язика нагадує "жало". При висуванні язика відчути м'язову напругу.

 2. Рот напіввідкритий. Язик висувається "лопаткою", тобто має плоску широку форму, своїми боковими краями торкається куточків рота. Після цього язик повертається у вихідне положення.

3. Рот відкритий. Кінчик язика скорочується і енергійним рухом почергово стукається у верхні передні зуби, потім у нижні передні зуби.

 4. Рот напіввідкритий. Язик з вихідного положення загинається до м'якого піднебіння і знову повертається назад.

5. Вихідне положення. Язик рухається праворуч і ліворуч до внутрішнього боку щік.

6. Губи зімкнені, щелепа опущена, язик рухається, утворюючи коло, масажує десна, щоки, нагадує „сонечко”.

7. Язик скласти трубочкою і висунути назовні. Ці вправи регулюють рухи язика, зміцнюють його м’язи і тренують вуздечку.

 Для розвитку м’язів глотки, м’якого піднебіння існують деякі вправи з внутрішньої артикуляційної гімнастики:

1. Декілька разів позіхнути, відчути підняття м’якого піднебіння.

2. Міцно стиснути зуби, напружити м’язи і промовити фразу, наприклад: „Наша казка гарна, нова, починаймо її знову”. Потім зняти напруження і знову промовити цей текст.

3. Лікті покласти на стіл. Підперти руками підборіддя. Верхню щелепу піднімати вгору, розкриваючи широко рот. Корисно тренувати м’язи глотки і м’якого піднебіння, а також рухливість нижньої щелепи на звукосполученнях, текстах.

Роботу над звуком слід починати одночасно з роботою над словом, бо слово в процесі створення співацького звука відіграє домінуючу роль. Слово і звук у співі невіддільні одне від одного, адже спів – це правильно продовжена мова. Уміти вокально правильно розмовляти (на опертому диханні і в позиції звука) у повсякденному житті для співака не менш важливо, ніж уміти правильно дихати і особливо видихати. Розвиток сценічної мови необхідно починати паралельно з роботою над технікою побудови вокально-художнього звука і технікою вспівування голосних, приголосних та їх сполучень. Опанувавши цю техніку, треба навчитися відчувати й передавати у звуці зміст слів і речень, тобто творчо поєднувати характер звучання голосу з думкою, вираженою в слові.

Вагомим етапом у формуванні співака є музично-вокальне читання і декламація. Вокальне читання виробляє у співака чітку, ясну дикцію, сприяє однорідності звучання голосу. Це читання на мовній опорі в певному ритмі і темпі на „характері звука” в резонансовому пункті. Музично-вокальна декламація – це технічний прийом вокально-творчої вимови слів з усіма їх граматичними і логічними акцентами, з виявленням емоцій, що містяться в них. Перш ніж розучувати, вспівувати новий твір, слід кілька разів уважно прочитати і продекламувати його текст. У мистецтві співу важливий не тільки самий голос, але й уміння відчути, пережити і передати цим голосом людські почуття і переживання.

Потреба у відтворенні всіх звуків, складів і слів є певною закономірністю розвитку людської мови, яка йде від простого до складного, від голосної до складу, від складу до слова і т.д. Слова, які діти вимовляють вперше мама, баба, няня, тата будуються на двох однакових складах, а приголосні м, б, н ,т найзручніші для вимови з голосними а та я. Ці слова звучать близько, на губах. Отже повторення одного й того ж самого складу є найлегшим способом зберегти однакову акустичну звучність усього слова.

Цей принцип збереження резонаторно-акустичних форм звучності голосу при переході від однієї голосної до другої, від одного складу чи слова до іншого лягає в основу всієї роботи по вспівуванню голосних, приголосних, їх сполучень, слів і речень, згладжуванню регістрів і постановці голосу співака в цілому